1   2   3
Ім'я файлу: зберігання зерна.doc
Розширення: doc
Розмір: 211кб.
Дата: 02.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Економічна ефективність виробництва соняшника.doc
ефективність вирощування хмелю.doc
амортизація.doc
10_44.doc

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Рівненський державний аграрний коледж
Курсова робота

З дисципліни: «Економіка та організація сільськогосподарського виробництва»

На тему: «Організація переробки і зберігання продукції зернових»


Виконала:

Студентка 32-З групи

Мельник Н.М.

Керівник: Обарчук Е.В.


Рівне – 2010 р.

ПЛАН
Вступ

1 Теоретичні основи переробки і зберігання зернових

2 Організація переробки і зберігання зернових на прикладі ЗАТ «Рівне-Борошно»

2.1 Характеристика ЗАТ «Рівне-Борошно»

2.2 Технологія виготовлення і зберігання борошна та круп, результати діяльності ЗАТ «Рівне-Борошно»

2.3 Основні економічні та виробничі показники роботи ЗАТ «Рівне-Борошно»

2.4 Організація заготівлі і зберігання сировини у ЗАТ «Рівне-Борошно»

3 Проблеми та шляхи їх вирішення

Висновки

Література
ВСТУП
Агропромисловий комплекс України – це потужний сегмент виробництва, що значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, забезпечення держави продуктами харчування та відповідною сировиною. Даний сектор економіки об’єднує велику кількість галузей, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою.

Серед галузей агропромислового комплексу України найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Зернове господарство країни формує продовольчий фонд, забезпечує тваринництво фуражним зерном, створює резервні державні запаси зерна, формує певну частку експорту. Зернові культури переробляють на борошно та крупи, що має велике значення для харчової промисловості. В середньому по Україні щороку споживається близько 126 кг хлібопродуктів та круп на душу населення. В цей час виготовляється 2815 тис. т.

В Україні функціонує 796 хлібопекарних, 126 пивоварних, 510 комбікормових, 17 олійних заводів, 57 заводів з виробництва спирту, 29 макаронних, 175 кондитерських фабрик та 195 борошномельних підприємств, з яких 30 в останні роки повністю реконструйовано. Функціонує багато міні-заводів загальною потужністю близько 2 млн. т на рік.

У зв'язку з цим постало питання про заготівлю продукції сільського господарства не в повному обсязі товарного виробництва, а в межах задоволення потреб державної торгівлі, галузей народного господарства, системи охорони здоров'я, армії тощо. Водночас вирішується питання про встановлення таких закупівельних цін, які б забезпечили нормальне відтворення сільськогосподарського виробництва.

Місткість зерносховищ на початок ХХ ст. в Україні становила близько 4 млн. т, у тому числі елеваторна – до 0,5 млн. т. З 1924 р. почалося будівництво елеваторів, зерносховищ, місткість яких до 1932 р. збільшилась учетверо, а до 1941 р. – ще втричі. За роки війни в Україні зруйновано близько половини зерносховищ, які до 1955 р. були відбудовані. Багато сховищ побудовано за 1971 – 1975 рр.

У цей період почали використовувати нове обладнання – великовагові автомобілерозвантажувачі, ваги, зерножолоби, стаціонарні механізовані засоби завантаження й розвантаження зерна, високопродуктивну пересувну техніку, зерноочисні машини, лабораторне обладнання. Частка елеваторів у загальній кількості сховищ зросла до третини. За останні десятиріччя збудовано багато металевих елеваторів.

На початок ХХІ ст. середньорічна продуктивність усіх зернопереробних підприємств становила 7,2 млн. т борошна та 800 тис. т круп.

В даній роботі розглянуто теоретичні основи переробки і зберігання зернових та результати діяльності ЗАТ «Рівне-Борошно». На основі проаналізованих даних складено висновки по роботі та економічній ефективності підприємства.

Під час написання даної робити використовувались спеціалізовані підручники, наукові видання та періодика.
1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЕРЕРОБКИ І ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНОВИХ
Комплекс організаційних заходів щодо зберігання і переробки сільськогосподарської продукції ще донедавна здійснювала єдина державна система заготівель. Зокрема, товарне зерно зберігали виключно на державних хлібоприймальних пунктах, які постачали його великим підприємствам з виробництва борошна, крупів, пива, олії, комбікормів. Останнім часом розширюється матеріально-технічна база підприємств з переробки зерна та насіння олійних культур, виробництва комбікормів – безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції. Розвиток галузей, що здійснюють повну переробку зерна, – одне з найважливіших завдань економіки держави.

Хлібозаготівельні організації здійснюють приймання і розміщення, очищення зерна, формують товарні партії його для борошномельних, круп'яних та комбікормових підприємств. Дедалі більше практикується обробка й тимчасове зберігання зерна сільських виробників, які, використовуючи матеріально-технічну базу хлібоприймальних підприємств, забезпечують збереження якості зерна і можливість його використання господарствами в міру потреби.

Хлібоприймальні підприємства мають виробничі цехи з обробки гібридного насіння кукурудзи, злакових, зернобобових та інших культур, заготовляють сіно і трав'яне борошно.

Серед хлібоприймальних підприємств розрізняють заготівельні (для продовольчого та насінного зерна), реалізаційні (приймають, зберігають і реалізують готові продукти переробки – борошно, крупи, комбікорми) та державних запасів (для тривалого зберігання зерна). Найрозвиненішою є мережа заготівельних хлібоприймальних підприємств, які наближені до виробника зерна та насіння олійних культур (є майже в кожному районі). Борошномельні підприємства розміщені переважно у великих промислових центрах та містах, круп'яні – у місцях заготівлі круп'яного зерна (в центральних і південних областях), комбікормові – поблизу птахофабрик і тваринницьких комплексів.

Для забезпечення стійкого зберігання зерна і зменшення втрат його (як за кількістю, так за і якістю) проводять певну технологічну підготовку зернових мас до тривалого зберігання. Вона полягає у підготовці току і сховищ до приймання зерна нового врожаю, правильному визначенні якості зерна, яке надходить з поля від комбайнів, організації його очищення, сушіння чи охолодження, організації хімічного консервування (при потребі) та боротьбі з шкідниками і хворобами, контролі за якістю проведення технологічних процесів та зберігання.

Зерновий комплекс України базується на вирощуванні, переробці та споживанні наступних культур: пшениці, ячменя, проса, риса, вівса, гречки, рапсу та сої.

Необхідна матеріально-технічна база для доброякісного проведення післязбиральної обробки зернової маси – тік, сховища, авто-ваги, комплекс машин для очищення, сушіння та активного вентилювання зерна, ремонтна майстерня, службові приміщення, протипожежні засоби тощо.

Для виготовлення хліба використовують борошно із зерна м'якої скловидної пшениці з достатнім вмістом білка (до 14%) і клейковиною хорошої якості. Для кондитерської промисловості, навпаки, більш придатне пшеничне борошно із вмістом до 9 – 11% білка і великим вмістом крохмалю. Тверда пшениця – основна сировина для виготовлення високоякісних макаронних виробів.

Основну масу пшеничного зерна становить його внутрішня частина – ендосперм, з якого одержують найцінніші сорти борошна. Клітини ендосперму містять крохмаль і білкові речовини, а зовнішня частина ендосперму – алейроновий шар багата на білок і жир. Для одержання борошна вищого сорту алейроновий шар зерна треба видалити, оскільки він погано засвоюється організмом людини.

Зародок зерна містить багато білка, жирів, цукрів, вітамінів і ферментів. Під час переробки зерна на борошно зародки також намагаються видалити, тому що вони погано подрібнюються і містять жир, який швидко гіркне, викликаючи швидке псування борошна.

Основною сировиною для виготовлення борошна є зерно пшениці і жита, тому що ці культури мають високу харчову цінність. Борошномельна властивість зерна визначається співвідношенням між окремими його частинами та хімічним складом.

Зерно жита за будовою і співвідношенням складових частин подібне до зерна пшениці, але між ними існують деякі відмінності. Його використовують переважно для вироблення оббивного і сіяного борошна, при виробництві якого не потрібне ретельне відокремлення оболонок від ендосперму. При розмелюванні зерно жита поводить себе як пластичне, а не як крихке тіло.

Зерна жита містять менше білків, ніж зерна пшениці. Крім того, білки жита не утворюють зв'язної клейковини через наявність у їх складі значної кількості слизей, які і перешкоджають формуванню зв'язної клейковини. Крохмалю в зерні жита менше і він легше клейстеризується порівняно із пшеничним.

За харчовою цінністю житній хліб не поступається пшеничному, до того ж біологічна цінність житнього хліба вища, оскільки білок у ньому краще збалансований за вмістом незамінних амінокислот. В житньому хлібі міститься більше деяких вітамінів і мінеральних речовин.

У виробництві борошна процес подрібнення зерна і проміжних продуктів є одним із головних, оскільки він впливає на вихід і якість готової продукції. Подрібнення зерна – одна з найбільш енергомістких операцій. Вона полягає у руйнуванні твердих тіл під дією ударних або стираючих зовнішніх сил. Розрізняють два види подрібнення: просте, за якого всі складові частини зерна подрібнюються рівномірно для одержання однорідної суміші, і вибіркове, коли тверді тіла, неоднорідні за складом, руйнуються для одержання часточок певних розмірів. Вибіркове подрібнення при цьому спрямоване на більш повне виділення твердих часточок.

При простих помелах зерна пшениці і жита, наприклад на оббивне борошно, використовують метод простого подрібнення, при складних помелах для одержання сортового борошна високої якості – метод вибіркового подрібнення.

Основні вимоги до процесу подрібнення зерна пшениці і жита при сортових помелах зводяться до одержання максимальної кількості проміжних продуктів у вигляді крупок і дунстів високої якості, їх шліфування та повного подрібнення на борошно. Тому цей процес складається з трьох етапів: крупоутворення з вилученням оболонок (драний процес), збагачення проміжних продуктів (шліфувальний процес); тонке подрібнення збагачених проміжних продуктів з вилученням оболонок, що залишилися (розмелювальний процес).

Якість крупи визначається її хімічним складом, технологічними та споживчими властивостями. Особливістю хімічного складу крупи є підвищений вміст вуглеводів (65-77% сухої речовини), білка, чим пояснюється її висока енергетична цінність (1,3-1,5 МДж у 100 г).

Крупу оцінюють за смаком, запахом, кольором, вологістю, вмістом різних домішок, у тому числі й металомагнітних, вирівняністю за крупністю, вмістом і доброякісністю ядра та нелущених зерен. Для окремих видів круп додатково визначають зольність (кукурудзяна крупа та вівсяні пластівці), кислотність (вівсяні пластівці), вміст зародків (кукурудзяна крупа).

Смак, запах і колір крупи характеризують її свіжість. Визначають їх органолептично. Колір крупи повинен відповідати кольору ядра переробленого зерна. Ядриця і проділ гречаної крупи, які швидко розварюються, мають коричневий колір завдяки термічній обробці зерна. У разі пліснявіння або самозігрівання колір, смак і запах крупи змінюються. При тривалому зберіганні крупа набуває гіркого або кислого смаку внаслідок згіркнення та пересихання.

Вологість нормується для кожного виду крупи: вівсяної – 12,5%, рисової – 15,5%. Її встановлюють залежно від споживчих властивостей та умов зберігання крупи. Зараженість крупи не допускається. Вміст у ній різних домішок (металомагнітних, сміттєвих, пошкоджених ядер, нелущеного зерна, борошняної та ін.) визначають в усіх видів круп.

Для кожного виду крупи нормується вміст нелущених зерен, тобто не звільнених від квіткових (рис, просо, овес, ячмінь), плодових (гречка) і насіннєвих (горох) оболонок. Вони погіршують якість крупи, товарний вигляд та споживчі властивості, збільшують кількість незасвоюваної клітковини та зольних речовин.

У крупі міститься недостатня кількість незамінних амінокислот, а також кальцію, заліза, вітамінів. За споживчими якостями вона поступається м'ясу та молоку. Підвищити її цінність можна різними способами.

Якщо змішати зерно з різними білковими і вітамінними добавками у певному співвідношенні, то можна одержати суміш з білково-вітамінним комплексом.

Нині розроблено технологію виробництва крупи підвищеної споживчої цінності. Нові види крупів є комбінованими продуктами, які виробляють на основі натуральної круп'яної сировини з додаванням збагачених речовин тваринного (знежирене сухе молоко, сухий яєчний білок) або рослинного (горох, соя) походження, вітамінів і мінеральних речовин.

Процес виробництва збагаченої крупи нескладний. Крупу (гречану, рисову, вівсяну, горохову) розмелюють на борошно, просіюють на розсівах крізь капронові сита №32к – 35к. Прохід надходить у бункери з сухим знежиреним молоком та макаронним борошном. З бункерів за допомогою встановлених під ними дозаторів борошно й сухе молоко в кількості відповідно до заданої рецептури подаються у змішувач, куди одночасно з невеликих бункерів дозаторами подаються вітаміни й різні добавки. Після ретельного перемішування однорідна суміш надходить у бункер, розміщений над пресом, матриці якого дають змогу виготовляти крупу певної форми й розмірів, подібно до рисової, гречаної або горохової.

Зберігання крупи має свої особливості. Розміри її часточок значно більші за часточки борошна. Крім того, вони менш щільні порівняно із зерном через механічну дію на них під час переробки.

На початкових стадіях зберігання крупи біохімічні процеси інтенсивніше відбуваються у її периферійних частинах. Для крупи не існує період дозрівання, як для пшеничного борошна. На відміну від борошна, в ній інтенсивніше відбуваються процеси окислення, оскільки вона містить більше ліпідів. На процеси окислення в крупі під час її зберігання впливають також її хімічний склад, активність ферментів та умови зберігання, переважно вологість і температура. Найшвидше псується крупа з вівса і проса, особливо якщо вона не пройшла гідротермічної обробки. Збагачені крупи, залежно від їх складу і температурних умов, можуть зберігатися 4 міс і більше.

Для харчових галузей, що виробляють хлібобулочні, макаронні та борошняні кондитерські вироби, потрібне зерно твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом кількості клейковини. У зв’язку з цим зусилля агропромислового під комплексу, що займається виробництвом продовольчого зерна, спрямовані на поліпшення його якісних показників (вміст у сировині і харчових продуктах біологічно активних, корисних для харчування продуктів).

Цього можна досягти за рахунок збільшення виробництва зерна твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом білка та клейковини. Крім того, це зерно можна використовувати в різних районах країнах для виведення місцевих сортів. За останні п’ять років заготівля твердих пшениць у середньому становила близько 40 тисяч тон при потребі (для виготовлення високоякісних макаронних виробів і круп) 250-300 тисяч тон.

Природно-кліматичні умови більшої частини України сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосередженні в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні – 3,5 млн. га, 1/3 – Лісостепу – 2,5 млн. га і найменше в Поліссі – близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонських областях Україні та Автономній Республіці Крим.

Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Посіви гречки в Україні порівняно невеликі (0,3-0,4млн. га), що викликано низькою врожайністю (7-10 ц/га), складністю очищення тощо. Валовий збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т. Гречка тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетативний період (76-85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Найбільш сприятливі умови для її вирощування – північні райони лісостепу та Полісся, де й зосередженні основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1-2,3 млн. га, або 40-45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60-65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячміню, 10% пшениці.

В лісостепу зернові вирощується на площі близько 5 млн. га, що становить 40 – 50% всієї посівної площі. Особлива зернова культура лісостепу – озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячміню, 40% проса, 64% гречки, 27% жита. В степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5-7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури степу – озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В степу вирощують 50 – 48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячміню, 53% проса, 100% рису.

2 ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЕРОБКИ І ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНОВИХ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ «РІВНЕ-БОРОШНО»
2.1 Характеристика ЗАТ «Рівне-Борошно»
Закрите акціонерне товариство «Рівне – Борошно» створено відповідно до рішення загальних зборів учасників від 11 травня 1998р. Зареєстроване розпорядженням голови Рівненської райдержадміністрації №115 від 13.05.1998 р.

Юридична адреса товариства: м. Рівне, вул. Біла, 35.

Товариство є юридичною особою і діє на основі повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності та відповідно до чинного законодавства України і Статуту.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків згідно з діючим законодавством, печатку та штамп зі своїм найменуванням, бланки, торговельні і фірмові знаки на українській та англійській мовах.

Товариство від свого імені може укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем, відповідачем, третьою особою у суді, арбітражному суді та третейському суді.

Товариство керується у своїй діяльності чинним законодавством, Статутом, а також внутрішніми локальними нормативними актами.

Товариство не відповідає по зобов’язаннях держави, а держава не відповідає зобов’язанням Товариства. Товариство не відповідає по зобов’язаннях учасника, а учасник відповідає по зобов’язаннях Товариства лише тим вкладом, який він вніс до Товариства.

Товариство створене з метою сприяння розвитку економіки України, формування ринкових відносин, отримання прибутку та реалізації на його основі економічних та соціальних інтересів учасників трудового колективу Товариства.

Основним напрямком діяльності Товариства є:

- надання послуг: пов’язані з охороною державної, колективної та приватної власності, ремонт, монтаж, профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації, виконання посередницьких послуг в оптовій то роздрібній торгівлі, надання всіх видів побутових послуг населенню тощо;

- торгівля: здійснення оптової та роздрібної торгівлі, проведення торгівельних, комерційних та біржових операцій, створення фірмової мережі магазинів тощо;

- виробничо-господарська діяльність: ведення сільськогосподарського виробництва, переробка сільськогосподарської продукції, виробництво борошна, круп та комбікормів, виробництво м’яса, промислове виробництво риби, промислова переробка овочів та фруктів тощо;

Контроль за діяльністю підприємства здійснює ревізійна комісія.

Згідно з чинним законодавством, Товариство самостійно вивчає форму обліку, про що зазначає в Наказі про облікову політику. На ЗАТ «Рівне-Борошно» ведеться автоматизована журнально-ордерна форма обліку.

Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві визначається розділом 3 Закону України №996. У цьому розділі чітко розмежована відповідальність власника і головного бухгалтера.

Структура і функції бухгалтерського апарату на підприємстві залежать від характеру та об’єкта діяльності цього підприємства. На ЗАТ «Рівне-Борошно» бухгалтерська служба складається з 6 чоловік на чолі з головним бухгалтером. Бухгалтерський облік у ЗАТ «Рівне-Борошно» ведеться згідно робочого плану рахунків, який розроблений на підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, що затверджений Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99 року, і доданий до наказу про облікову політику підприємства.
  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас