Жулай І. Р. , 47 гр. ФМЕ
Одеський національний економічний університет
Науковий керівник- к.е.н., старший викладач кафедри туристичного та готельно-ресторанного бізнесу
Нєчева Н. В.
СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО КОМПЛЕКСУ У СИСТЕМІ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Останнім часом відбувається інтенсивний розвиток науки й техніки, пришвидшується темп життя людства, що тією чи іншою мірою охоплює майже всі країни. Особливо необхідно підкреслити і значення інформаційної революції у цьому процесі. Ці фактори без посередньо виливають на людину, у тому числі психологічно. Людина перебуває в постійному емоційному напруженні, на неї тисне потік інформації, сучасний темп життя вимагає постійного руху і вирішення проблем в екстремальних умовах. Важливою частиною політики соціального захисту, що спрямована на підтримання людини в сучасних умовах, є туризм. Можна стверджувати, що він впливає не тільки на емоційні почуття та здоров’я людини, а й на формування особистості в цілому. Домінантою лікувально-оздоровчого туризму є прагнення суб’єкта оздоровитися в процесі лікування. [1]
Подорожуючи, турист може з різною метою підходити до санаторно-курортного туризму (залежно від лікувального фактора): із загальнооздоровчою метою (клімат, відпочинок, корисні для здоров’я дії повітря, сонця, води (морської та річкової) фізичних дій; лікування - як супутня програма, тобто не як основна мета; лікування за призначенням лікаря - як основна мета туризму (відвідання курорту, водо-, грязелікарні, спеціалізованого санато рію, клініки тощо).
Для організованого надання лікувально-оздоровчих послуг необхідна наявність рекреаційно-туристичних ресурсів, тобто сукупності об’єктів і явищ природного та антропогенного походження; природні та культурно-історичні комплекси, які використовуються для туризму, лікування та відпочинку. Вони поділяються на природні та соціальні. До першої групи належать: кліматичні особливості території, водні ресурси (річки, озера, мінеральні та грязеві джерела, штучні водойми, моря, океани), мальовничі ландшафти, рослинний та тваринний світ тощо. Вони є визначальними для лікувального туризму. Друга група соціально-економічних ресурсів (культурні об’єкти, пам’ятки історії, етнографії, архітектури) не є визначальними для цього виду туризму.
Із цього зрозуміло, що суб’єкти санаторно-курортного туризму (а саме контрагенти чи виконавці послуг): санаторії, пансіонати, будинки відпочинку тощо повинні бути розташовані у відповідних місцевостях, які володіють необхідними природними ресурсами. Такі місцевості, як правило, і є курортами.
Згідно із Законом України «Про курорти», курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації, підлягає особливій охороні. Курорт повинен мати: офіційне визнання, необхідне для встановлення в межах відповідної місцевості визначеного правового режиму, наприклад, на охорону природних лікувальних ресурсів, що забезпечують нормальне функціонування курорту та його розвиток; спеціальні прилади, будівлі та заклади для раціонального застосування курортних факто рів (бурові свердловини, кювети, водолікарні, грязелікарні, пляжі, в тому числі лікувальні, аеросолярії, кліматопавільйони тощо); лікувально-профілактичні заклади, що забезпечують медичне обслуговування хворих, а па кліматичних курортах, крім того, оздоровчі заклади (для організації відпочинку та туризму); спортивні споруди та майданчики, культурні заклади, заклади громадського харчування та побутове обслуговування. [2]
Кожна природна курортна територія - це унікальне ландшафт не, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійною структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі як складової туристичної індустрії.[3]
У курортному відношенні в Україні розрізняють декілька кліматичних районів. У Західній Україні (обласні центри - Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород) виділяють дві зони – Прикарпаття й Закарпаття, які трохи відмінні одна від одної кліматичними властивостями. Тут є курорти: Верховина, Ворохта, Косів, Любінь Ве ликий, Морілин, Трускавець, Немирів, Свалявська грума курортів, Синяк, Східниця, Черче, Шкло, Яремча.
Більшість курортів використовує два і більше курортних факторів, які є в наявності, адже важливим принципом санаторно-курортного лікування є комплексний підхід. Під комплексним підходом (комплексністю) розуміють використання різних природних лікувальних факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізико-терапевтичними процедурами, ліками та іншими лікувальними засобами й методами. При цьому важливим є природність лікувальної дії, природні фактори, які в процесі еволюції справляли постійний вплив на людину. Крім того, людина під час санаторно-курортного лікування зазнає позитивного впливу від того, що змінює звичайну обстановку: звільняється від щоденних турбот, пов’язаних із роботою і побутом, уникає несприятливих подразнюючих виливів, які часто є чинниками, що викликали або підтримували процес тривання хвороби. На курорті турист має можливість перебувати тривалий час на свіжому повітрі. Комфорт, затишок, увага з боку персоналу, культурні заходи сприяють створенню в рекреанта добрих емоцій, необхідних для відновлення організму, психологічного здоров’я.
Список використаних джерел:
1. Герасименко В.Г. Державне регулювання сфери туризму України в контексті процесів євроінтеграції / За заг. ред. В.Г. Герасименко, О.Л.Михайлюк. – К.: ФОП Гуляєва В.М., 2019. – 332 с.
2. Нєчева Н. В. Визначення стратегій для покращення ефективності діяльності підприємств санаторно-курортного комплексу Одеського регіону / Н. В. Нєчева, І. О. Гродзинська // Збірник наукових праць Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту, 2015. – ғ9. – С. 460- 462.
3. Семенов В. Ф. Макроекономічний контекст ефективного управління персоналом підприємств курортно-рекраційної сфери: монографія / В.Ф. Семенов, Н.В. Нєчева. – Бондаренко М.О., 2019. – 258 с.