1   2   3   4
Ім'я файлу: курсова чехословаччина.docx
Розширення: docx
Розмір: 72кб.
Дата: 15.02.2023
скачати


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І ПРОБЛЕМИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ……………………….….7

1.1. Особливості процесу входження Закарпаття до складу Чехословаччини…………………………………………………………………7

1.2. Утвердження державних органів Чехословацької республіки на Закарпатті………………………………………………………………………..9

РОЗДІЛ ІІ РОЗВИТОК КУЛЬТУРНО – ПРОСВІТНІХ – ОРГАНІЗАЦІЙ КРАЮ……………………………………………………………………………17

2.1. Роль українофілів у політичній боротьбі 20-30 років XX століття

2. 2. Діяльність москвофілів у 20-х - 30-х роках XX століття…………………24

2. 3. Русинофільський рух в 20-х - 30-х роках XX століття………………….31

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...38

Список використаної літератури та джерел………………………..40

ВСТУП
Проблемам суспільно-політичного розвитку вчені приділяють центральну увагу. Політична історія Закарпаття ХХ ст. є своєрідною. Вона полягає у тому, що ефективний політичний розвиток краю, коли в цьому процесі почали брати безпосередню участь місцеві жителі, розпочався практично з початку ХХ ст. Адже до цього таких можливостей у Закарпатті місцеве населення немало. У часи розпаду Австро-Угорської монархії з’являється надія, складаються сприятливі передумови власними силами розбудовувати суспільно-політичне життя. А після завершення Першої світової війни мрії стали реальністю.

20-30-ті роки XX століття для Закарпаття позначилися певною демократизацією суспільно-політичного життя, утворенням і діяльністю великої кількості політичних партій та громадських організацій, активною боротьбою за автономію краю.

Під час включення Закарпаття до Чехословаччини в краї лишилася значна частина угорських чиновників, які всіма засобами пропагували автономію, яку дав угорський парламент Руській Країні у грудні 1918 року. Їм на допомогу прийшли і 2 москвофільські автономні партії, які щедро фінансувалися Угорщиною та Польщею, партія Куртяка "Земледельческий автономньїй союз" та партія С. Фенцика. Вони і повели боротьбу за надання краю автономії з тим, щоб потім приєднати Закарпаття до Угорщини.

Чехословацький уряд робив усе, аби найбільш впливовими політичними партіями на Закарпатті були філіали чеських партій, зокрема таких як аграрна партія ЧСР та соціал-демократична партія.

Політичний розвиток Закарпаття в складі новоутвореної Чехословацької республіки був обумовлений:

- розчленуванням західноукраїнських земель між Польщею, Румунією й Чехословаччиною;

- зверхнім ставленням чехословацьких панівних кіл до цього краю;

- відносною відсталістю Закарпатської суспільності, спричиненою багатовіковим соціальним і національним гнітом.

Крім цих основних факторів на політичні процеси в Закарпатті впливали й зовнішні чинники: зазіхання сусідніх держав Угорщини і Польщі на цей край, діяльність американської трудової еміграції та становище українців на решті українських земель, що входили до складу Польщі, Румунії і Радянського Союзу.

Тема даного курсового дослідження актуальна для нинішнього покоління закарпатців з двох причин: по-перше, цінним є досвід 20-х років у становленні і діяльності громадських і політичних об'єднань, розвитку політичного плюралізму і становлення інститутів громадянського суспільства; по-друге, сьогодні ще не вичерпала себе проблема „політичного русинства".

Працюючи над даною проблемою, автор використала, чисельні документи, опубліковані в збірнику документів „Шляхом Жовтня" . Хоча, слід відмітити, що виходячи з тодішньої методологічної концепції класової боротьби, документи підбиралися однобоко. У них домінують матеріали про класову боротьбу, комуністичний і робітничий рух. Однак, критичний підхід до багатьох із них дає можливість у певній мірі відобразити картину суспільно-політичного руху на Закарпатті у 20-30-ті рр. XX століття.

Оцінки, вислови, думки щодо політичної боротьби в Закарпатті 20-30 років XX століття, якби їх зібрати разом, склали б цілий фоліант. Історію включення південнокарпатських українських земель до складу Чехословаччини докладно розглядає Мельникова І. М. У своїй праці "Как бьіла включена Закарпатская Украйна в состав Чехословакии 1919 г".

Значний внесок у справу розкриття політичної боротьби південнокарпатських українців у 1918-19 р. зробили й закарпатські дослідники: Гранчак, Неточаєв, Лелекач, Бажанова Н.Б., Компанієць І.І., Співак Б., Троян М., Данилюк Д.Д .

Наявність великої кількості важливих політичних подій на Закарпатті вимагає глибокого наукового дослідження та оцінки. Було б неправильно твердити, що до цього часу ці проблеми не вивчалися. Однак доступ до нових матеріалів дає можливість не лише значно доповнити попередні відомості й знання про ці події, але і по-новому їх оцінити.

По-новому досліджували політичну боротьбу на Закарпатті XX століття у 20-30 роках Болдижар М. , Вегеш М., Ліхтей І., Стерчо П. , Худанич В. та інші. Недавно з'явилися окремі праці М.Токаря про розвиток політичних партій і політичної боротьби 20-30-х років XX століття на Закарпатті.

Вибір теми курсової роботи якраз і зумовлений частковою відсутністю наукових досліджень з даного питання, а також можливістю, спираючись і на наші знання і дослідження науковців України, Чехії та Америки заповнити цю прогалину. При цьому керуємось настановами сучасних істориків, які зокрема відзначали: "Щоб справді знати історію, треба охопити, вивчити всі її сторони, всі її зв'язки і "спостереження". Ми ніколи не досягнемо її повністю, але вимога всебічності убезпечить нас від помилок і від омертвіння.”

Предметом наукового дослідження є вивчення процесу суспільно – політичного життя Закарпаття у 20 -30 –х роках минулого століття.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від 1919 року - входження нашого краю до складу Чехословацької республіки до 1938 року – надання автономії Підкарпатській Русі.

Об’єктом дослідження є діяльність культурно – просвітніх організацій та політичних партій на Закарпатті у вказаний хронологічний період.

Відповідно до поставленої мети - комплексно дослідити політичний розвиток Закарпаття через призму чехословацько-українсько-угорських відносин в дослідженні поставлені наступні конкретні завдання:

- проаналізувати внесок вітчизняних і зарубіжних істориків у
дослідженні поставленої проблеми, наголосити на питання, які вченими
недостатньо вивчені;

- окреслити політичне становище в Закарпатті після розвалу Австро-Угорської монархії, охарактеризувати основні орієнтації і головних політичних сил (русинофілів, москвофілів і українофілів);

- висвітлити діяльність культурно – просвітницьких організацій у краї у 20 -30 –х роках ХХ століття;

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ І ПРОБЛЕМИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
3 листопада 1918 р. Австро-Угорщина, до складу якої на той час входило також Закарпаття, капітулювала перед військами Антанти. Багатонаціональна Австро-Угорська імперія фактично розпалася. Постало питання про подальшу долю народів, які на той період населяли її територію. Природно, що не оминуло це питання і Закарпаття. Більшість народів тогочасної імперії поставили питання про утворення власної держави. Так, 28 жовтня 1918 р. було проголошено утворення незалежної Чехословацької Республіки, 16 листопада – Угорщини, 1 грудня – королівства Сербів, Хорватів, Словенців1.

1.1. Особливості процесу входження Закарпаття до складу Чехословаччини

Стосовно Закарпаття, то в місцевих політичний колах почало обговорюватись питання утворення на території Закарпаття автономної одиниці в складі однієї із сусідніх держав. Суспільно-політична обстановка на Закарпатті в той період була складною. Основні політичні сили щодо подальшої долі краю остаточно не визначились, що в свою чергу викликало нестабільність у краї.

Що стосується “чехословацького варіанту” то він був уперше висловлений президентом США Вудро Вільсоном, підтриманий русинськими емігрантами в США і звичайно ж чехословацьким політичними колами. Варіант входження краю до складу новоствореної Чехословаччини на автономних засадах був деякою мірою компромісним. Так, після встановлення в Угорщині більшовицького режиму на Чехословаччину переорієнувалася найавторитетніша в краї Ужгородська рада. Ще раніше, розуміючи неможливість розвитку Закарпаття в контексті Росії, це зробила Пряшівська рада1.

Накінець, розуміючи безперспективність реалізації ідеї возз’єднання Закарпаття з Україною в конкретних історичних умовах, цей проект був підтриманий Хустською і Сігетською радами. Більше того, як відзначає М. Болдижар у своїй книзі “Краю мій рідний”, один з активних борців за возз'єдання М. Бращайко, який був головою Хустської ради, вітав міністра закордонних справ ЧСР Е. Бенеша телеграмою, в якій виражав подяку “за освобожденіе маромороськой руськой землі” і просив, щоб він “домагався приєднання до республіки Мараморош-Сігета та його околиці”2. Не рахуюючи деяких самоврядних правомочностей, які були надані Ужгородському округу в середині ХІХ ст. та короткочасного періоду існування автономної Руської Країни в кінці 1918 – на початку 1919 рр., ідея автономності Закарпаття була вперше реалізована в 1919 р. через його входження на автономних засадах до складу Чехословаччини. Саме тому, на наш погляд, важливим є дослідження автономного статусу, який фактично вперше за всю історію розвитку був отриманий Закарпаттям.

Згідно з мирним договором (Сен-Жермен, 10 вересня 1919 р.) територія краю мала увійти до складу Чехословаччини, яка зобов’язалася утворити автономну одиницю, забезпечивши їй найширше самоуправління у рамках територіальної цілісності Чехословацької Республіки, яка брала на себе зобов’язання утворити Сойм, який буде наділений законодавчою владою у мовних, освітніх, релігійних справах, а також в інших справах, віднесених до його відання законодавством Республіки. Найвищою посадовою особою у справах автономії мав бути губернатор, призначений президентом Республіки та відповідальний перед Соймо1.

Суспільно-політична ситуація на Закарпатті під час включення його до складу Чехословацької Республіки була надзвичайно складною. Крім зовнішнього впливу, який мав на меті перешкодження входженню Закарпаття до чехословацької держави, виникали внутрішні проблеми: непорозуміння між представницьким органом Підкарпатської Русі та урядом Чехословаччини, незаконне захоплення влади у деяких селах тощо. Чехословацький уряд вперше був поставлений перед необхідністю забезпечення територіальної цілісності та стабільності новоствореної держави.

1.2. Утвердження державних органів Чехословацької республіки на Закарпатті

Кінець 1919 р. був часом утвердження нової республіки, у тому числі на території її автономної частини – Підкарпатської Русі. Чехословацька Республіка намагалася продемонструвати міжнародному середовищу, представником якого виступала Ліга Націй, що вона повністю дотримається права Підкарпатської Русі на автономний статус, визначеного мирною конференцією. Усі питання, щодо управління Підкарпатською Руссю, були включені празькою владою до Генерального Статуту про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі2 . У Прокламації верховного командуючого Підкарпатської Русі з нагоди прийняття Генерального Статуту відзначалось, що воля русинського народу здійснилась. Підкарпатська Русь є вільна, а Чехословацька Республіка без затримки приступає до виконання своїх зобов’язань по наданню автономії Підкарпатській Русі, яку було висловлено на Паризькій мирній конференції. Виходячи з цих зобов’язань до часу, поки не буде скликаний Сойм Підкарпатської Русі, влада Чехословацької республіки видає Генеральний Статут про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі. Влада республіки виражає сподівання, що члени Директорії, як органу автономії, будуть всіляко підтримувати адміністратора, якого призначив центральний уряд1. Крім питань щодо організації управління на території Підкарпатської Русі, Статут визначав кордони та урядову мову автономії.

Празька влада також утворила п’ятичленну тимчасову автономну раду під назвою Директорія автономної Підкарпатської Русі. Головою Директорії був призначений Г.Жаткович, а членами – А. Волошин, Ю. Бращайко, Е. Торонський, Ю. Гаджега. Згідно з прийнятим чехословацькою владою Генеральним статутом про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі, Директорію було визначено як дорадчий орган в автономних справах. Адміністратор разом з військовим командуючим концентрували в своїх руках виконавчу владу2.

Протягом 1919 – 1920 рр. чехословацький уряд провів реорганізацію адміністративно-територіального устрою на Підкарпатській Русі. Було встановлено поділ на чотири жупи, які у свою чергу поділялись на округи. Таким чином, було створено Ужгородську, Мукачівську, Березьку, Мараморошську жупи [4, 10]. Пізніше, постановою Міністерства внутрішніх справ Чехословаччини від 26 серпня 1921 р. було затверджено новий адміністративно-територіальний устрій краю, з поділом на 3 жупи (Ужгородська, Березька, Мараморошська), 19 округів та 2 міста, з правами округу3.

Методи управління адміністратора та військового командування викликали перші невдоволення з боку Директорії. Результатом цього було звернення до президента ЧСР з вимогою змінити статус Директорії як дорадчого органу, наділити її найвищими повноваженнями по управлінню територією Підкарпатської Русі, а також підпорядкувати їй адміністратора. Виникав конфлікт між центральною та автономною владами, оскільки Прага, у Генеральному Статуті надала широкі повноваження автономній владі, але реально їх не реалізувала. Такими повноваженнями були, наприклад, судочинство на Підкарпатській Русі (не був утворений Верховний Суд Підкарпатської Русі, а її територія охоплювалася юрисдикцією Верховного Суда у м. Кошице), право командуючого чехословацькою армією на території Закарпаття призначати декількох членів Директорії (надане військовому диктатору урядом республіки), право вето Директорії при призначенні військовим диктатором урядовців та чиновників (не було включено до компетенції Директорії) та ін.1. Празька влада також не виконала обіцянки призначити членами автономної ради тих осіб, яких запропонує Г. Жаткович.

Чим більше затягували з виконанням перших зобов’язань, тим важче з часом було реалізовувати наступні. Внутрішня ситуація на Підкарпатській Русі, як політична, так і економічна, дедалі ставала складнішою. Для стабілізації суспільно-політичної ситуації в Закарпатті чехословацька влада запровадила стан військової диктатури. Мотиви для цього були, оскільки саме цей регіон залишався ласим кусочком для сусідніх держав, хоча й перебував у найзанедбалішому соціально-економічному стані. 6 червня 1919 р. наказом французького генерала Енока диктатуру було введено на території, де перебувало військо, а з 1 жовтня 1919 р. цей стан розповсюджувався й на весь край. Стан військової диктатури в Підкарпатській Русі профункціонував до 1923 р.2.

29 липня 1919 р. в Празі розпочалися наради між президентом Т.Масариком, міністром внутрішніх справ А. Швеглою та представником краю Г. Жатковичем з приводу адміністративно-територіального питання. Одним із наслідків цих переговорів стало впровадження Цивільного управління як контрольного органу за управлінням адміністрації краю. Його очолив чеський службовець Я. Брейха. Після цього в Закарпатті в усіх управлінських органах починається засилля чеських службовців, оскільки уряд вважав, що місцеві жителі ще не готові професійно виконувати управлінські функції в органах місцевої влади.

У вересні 1919 р. в краї створюють політичний і шкільний реферати-відділи, а також охорони здоров’я. Згодом виникають судовий реферат, поліційний реферат, реферат публічних робіт, реферат пошт і телеграфів, господарський та фінансовий реферат, реферат соціальної опіки1. Таким чином, розпочалася інтенсивна інтеграція Закарпаття в політичну і державну систему Чехословацької Республіки.

Виявилися протиріччя і у відносинах між православною і греко-католицькою громадами. Між ними продовжувала залишатись конфліктна ситуація, яка була спричинена багатьма факторами, у тому числі і боротьбою за використання культових споруд. Спори між православними та греко-католиками привели до прийняття парламентом Чехословаччини у 1921 р. закону, згідно якого конфесія мала право на користування церквою, якщо до неї належить хоча б 10% населення окремого села при умові, що вірники виражають бажання користуватись цією спорудою2. У політичній сфері спостерігалась конфронтація між прихильниками “місцевої”, українофільської та русофільської орієнтації, представники яких розходились у поглядах подальшого розвитку краю. Одним із таких спірних питань було питання про те, яку мову слід вважати літературною для місцевого населення. Нарешті, восени 1919 р. дійшло до розділення Центральної руської народної ради на дві ради. На чолі першої стояли А. Волошин, М. Стрипський, Ю. Бращайко, на чолі другої – А. Бескид, А. Гагатко1.

У кінці січня 1920 р. члени Директорії на чолі з Жатковичем подали до уряду Чехословаччини вимоги у формі ультиматуму, стосовно вирішення питань статусу автономії Підкарпатської Русі. Критичним моментом у конфлікті було подання у відставку президентом Директорії Підкарпатської Русі Г. Жатковичем 19 лютого 1919 р., на знак протесту проти політики празького уряду щодо Закарпаття та внаслідок невиконання урядом ультиматуму Директорії.

З прийняттям Конституції чехословацька влада змушена була піти на деякі поступки у визначенні статусу Підкарпатської Русі, оскільки продовження конфлікту між центральною і місцевою владами не сприяло стабільності політичної ситуації в державі. Згідно зі змінами до Генерального статуту, прийнятими 26 квітня 1920 р., цивільного адміністратора було позбавлено права здійснювати місцеву виконавчу владу. Замість адміністратора вводилась посада Губернатора Підкарпатської Русі, до компетенції якого входило здійснення виконавчої влади у питаннях, віднесених до відання автономії. Губернатор має призначатись Президентом Чехословацької держави і здійснюватиме свої функції до часу, поки не буде обрано Сойм Підкарпатської Русі. 5 травня на посаду губернатора було призначено Г. Жатковича2.

Конституція Чехословацької Республіки надавала досить широкі права майбутньому Сойму Підкарпатської Русі. Згідно з нормами Конституції Сойм міг приймати закони, які стосувалися питань мови, релігії, освіти, а також функціонування місцевої адміністрації. Ці закони мали домінантну силу на території автономії, навіть якщо вони суперечили актам, прийнятим Національними Зборами Чехословаччини. Окрім цього Сойму було надано право приймати спеціальні закони, які стосуються Підкарпатської Русі та діють на її території, у випадку надання йому такого права парламентом Чехословаччини та якщо прийняті закони не суперечать чинному законодавству ЧСР. Конституція визначала Губернатора Підкарпатської Русі як найвищого представника автономії, який призначається на посаду президентом Чехословаччини. Було також зазначено, що губернатор відповідальний не лише перед Соймом Підкарпатської Русі, але й перед владою ЧСР. Губернатору належало право контрасигнації законів Чехословацької республіки, які торкались питань Підкарпатської Русі. Службовці повинні були призначатись з-поміж населення автономії. Представництво Підкарпатської Русі у законодавчому органі держави мало бути визначено законодавством Чехословаччини про вибори. Також було визначено герб Підкарпатської Русі, який став частиною великого гербу Чехословаччини1.

Проте подальші роки покази всю складність реалізації намічених кроків. Адміністративна реформа 1927 р. була проведена без будь-яких консультацій з політичними силами Підкарпатської Русі. При визначенні кордонів Підкарпаторуської землі центральний уряд теж уникав консультацій та волевиявлення населення2. Реформа 1927 р. стала одним з важливих етапів централізації Чехословацької Республіки, перетворивши її фактично на унітарну державу. При цьому, якщо мова йде про інші землі республіки, то проведення такої реформи є абсолютно легітимним. Щодо Закарпаття, то тут необхідно зазначити, що воно, ґрунтуючись на волевиявленні свого народу, добровільно увійшло до складу Чехословаччини, як автономна одиниця на федеративному (союзному) принципі. Входження Закарпаття на таких умовах було гарантовано як внутрішнім законодавством республіки (Конституція ЧСР 29 лютого 1920 р., Генеральний статут 18 листопада 1919 р.), так і актами міжнародного права (Рішення Ради голів великих держав Сен-Жерменської конференції від 6 серпня 1920 р., Сен-Жерменський мирний договір від 10 вересня 1920 р.)1.

Результатом двадцятирічного співжиття закарпатців у складі Чехословаччини став складний процес становлення та еволюції багатопартійного життя історичного Закарпаття у міжвоєнний період минулого століття, структурно-організаційна, матеріальна, кадрова та багатогалузева політика політичних організацій, їх керівні органи (партійна еліта), допоміжні інститути, політико-партійне, соціальне, культурно-національне розшарування населення краю, його електоральні можливості та специфіка участі у суспільно-політичному житті в цілому, характер багатопартійності, організація роботи партій, їх багатоаспектність, внутрішньополітичне протистояння, політико-партійна криза кінця 30-х рр. ХХ ст. та ліквідація багатопартійності.

Поряд з цим, слід відмітити, що демократичні перетворення які впроваджувала влада були досить відчутними. Уряд спрямував свою практичну діяльність на здійснення трьох основних реформ в Закарпатті. Це – земельна, освітня та охорони здоров’я2 . Щодо земельної реформи, то слід розуміти, що аграрне питання стояло в центрі політичного життя краю. У відповідь на прояви голоду піднімалися продовольчі акції. Були створені Земський господарський уряд і Крайовий зерновий союз. Головним завданням новоствореної окружної канцелярії державної земельної служби стала постановка землі як об’єкту купівлі продажу, а це вело суспільство до ринкової економіки. Широкого розгалуження отримали кредитні та інші фінансові установи тощо. Освітня реформа передбачала піднесення освітнього рівня місцевих жителів. Гарантувалися навчання рідною мовою, діяли спеціальні курси для неграмотних, відкривалися школи, посилювалися у вихованні громадянські та національні мотиви3.

Остання з названих реформ стосувалася медичної та соціальної сфери. Для допомоги у цій проблемі була створена Дивізія Чехословацького Червоного Хреста, яка забезпечувала всім необхідним нужденні верстви населення. Діяли сиротинці, що виконували функції інституту для проживання та навчання калік-дітей тощо.

В цілому ж політика щодо Закарпаття урядових кіл Праги була поміркованою й носила більше позитивних моментів, ніж негативних. Єдиною „білою плямою” у цьому відношенні залишилась не реалізована політична автономія краю.

  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас