Ім'я файлу: Статья.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 26.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Monographiya(1).pdf
список литератури.docx
план.docx
20210316_214339.pdf
20210316_215534.doc

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ ЗІ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX -ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ: МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ
Ключові слова: історія, нова історія, підручники, навчальні посібники, Реформація, курс з історії, автори книг, рецензії.

Процес створення підручників залишається самим актуальним впродовж всіх років розвитку незалежної України. Зі створенням багатотомної «Історії України-Руси» фундатор національної історіографії та українознавства, популярний державний діяч і вчений Михайло Грушевський створив і оприлюднив в 1919 р. власну книгу «Всесвітню історію в короткому викладі» у ІІ томах, вказавши, що «всесвітня історія… все більше хоче бути історією всього людства, а не тільки деяких вибраних народів».

Маючи орієнтир на осмислення цілісності українського історичного процесу, включаючи економічний, соціальний, релігійний, політичний, культурний та освітній розвиток, вчений-історик наголошував, що його можна зрозуміти тільки в контексті міжнародного історичного процесу.

Суспільні, економічні та політичні процеси, котрі здійснюються в країні після 1991 року, поставили нові стандарти до сутті історичної освіти. Відбувається процес зміни концепція історичної освіти – змінюються навчальні програми та підручники.

На разі здійснюється швидке зростання обсягу інформації, на сьогодні підручник є одним із головних джерел її отримання і основним засобом навчання. Друга половина ХІХ століття позначилася швидкими темпами розвитку виробництва та науки.

Певний перелік сучасних вчених вже звертали увагу на методичні засади шкільних підручників минулого, на розвиток методики навчання історії (П. Мороз, О. Орловський, В. Мартинюк, Т. Савшак).

Метою даної статті є аналіз методичного забезпечення навчальних посібників і підручників Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Багаточисленні огляди та рецензії навчальної літератури в «Журнале министерства народного просвещения» свідчать про активізацію процесу створення підручників в другій половині ХІХ століття. Серед всього цього, на даний процес впливали різні типи навчальних закладів, зокрема: чоловічі та жіночі, реальні класичні гімназії, а також періодичні зміни навчальних та індивідуальних планів.

Для прикладу, приведемо курс історії на спочатку 1870-х років в класичній гімназії складався з елементарного, або «епізодичного», (3–4 класи) та систематичного (5–8 класи) курсу. Після перегляду певних навчальних планів в 1877 році розподіл курсу на 2 частини зберігся, але змінилася сама хронологія історичної інформації систематичного курсу по класам. А значить виникла необхідність створення нової серії навчальних посібників та підручників.

Історик, вчений та педагог ХІХ століття Я. Гуревич, стверджував, що серед явищ, на вивчення яких у курсі нової історії слід більше приділяти увагу, слід визначити питання розвитку реформації, походження та реакції католицизму на неї [5]. Аналізовані навчальні посібники приблизно можна поділити на дві групи, різниця між якими є прийняття в 1913 році нової розробленої програми з історії, котра знов змінила розподіл хронологічного матеріалу з історії по класам. Новий розроблений курс з історії змістився з 6 і 7 класів в 5 і 6 класи, але певні теми відокремлені в окремий концентр, котрий вивчався в 7 класі [3].

Існує інша класифікація, заснована на авторстві підручника. Серед проаналізованих підручників більшість належить до категорії «професорських». Авторами професорських підручників були відомі та знані вчені, викладачі навчальних закладів, зокрема О. Вульфіус, який є викладачем на Вищих курсах у Петербурзі та загальної історії в жіночому педагогічному інституті, професор Київського університету П. Ардашев, історики-вчені М. Карєєв, Р. Віппер та Д. Іловайський.

Були «учительські» підручники, що були створені викладачами середніх навчальних закладів і користувалися великою популярністю серед педагогів. Загальну картину про критерії, котрі ставилися до забезпечення методичними та навчальними підручниками, можна скласти з рецензії на книгу І. Белярмінова («Элементарный курс всеобщей и русской истории»). В заслугу вченому ставилося виокремлення статей спеціальними заголовками, великий шрифт для визначення певних параграфів, підбір малюнків [8]. Наповнення змісту навчального підручника здійснювався та підтримувався на основі педагогічного принципу, котрого дотримувався також й автор підручника[1]».

Аналіз структури М. Карєєва «Учебной книги новой истории» [1] доповнює наші враження про існуючу методику вивчення історії в школі того часу. Вчений-історик вважав, що в розділах підручника може міститись матеріал історичного характеру, котрий різний за своїм значенням для формування знань учнів. Деякі розділи призначені для «заучування», другі, котрі містять не такі важливі деталі, – лише для «читання» в класі з поясненням учителя. Усі не так важливі параграфи позначалися «зірочками» [1], покращувало навчальну роботу вчителя та навчання учнів.

М. Карєєв вважав, що також на умови формування протестантизму вплинули персональні якості Цвінглі, Лютера і Кальвіна [1], портрети котрих він змалював у певних розділах. Спочатку М. Кареєв проаналізував риси Реформації, а потім дослідив її перебіг в деяких країнах. Подача інформації проводилась з допомогою співставлення та порівняння. Щоб привернути увагу до власних імен, термінів, головних тез застосовувався курсив. З ілюстративного матеріалу в підручнику є лише «Поширення протестантизму в другій половині ХVІ століття».

На важливому значенні Реформації наголошував вчений-історик Д. Іловайський, та вважав це переходом від середньовічної історії до нової, так як вони впливали на розвиток історії народів світу. Здійснюючи розподіл нової історії на періоди, Д. Іловайський вважав вірним називати І період реформаційним, так як основною задачею була боротьба протестантизму з католицизмом та релігійні війни, що з’явились в результаті цього [5].

Автор теж виділяв курсивом інформацію важливих імен, тез, жирним шрифтом зазначено початок нових параграфів. Книга написана доступною мовою, інколи там використовується сюжетна розповідь, зокрема при описі зречення Карла V [5], що сприяє засвоєнню даного матеріалу учнями.

Там наведені в кінці «Зразки питань при повторенні Нової історії» [5]. Це скоріше всього назви тем. З питань Реформації були запропоновані такі завдання: «Огляд релігійних війн в Європі в ХVІ і ХVІІ століттях», «Нарис Англійської реформації і двох революцій з їхнім політичним значенням», «Видатні діячі епохи Відродження і Реформації в галузі церкви, науки, мистецтва і літератури», «Позначити подію при кожному хронологічному числі, поставленому на початку глав».

Також звертається увага на історичні персоналії та на хронологію. Даний підручник не призначався для певного класу, з назвою «Курс старшого віку», але він був популярний, відтак на 1901 рік він витримав 27 видань, а гарні відгуки рецензентів отримані були спочатку. В огляді книг всесвітньої історії кінця 1860 років робота Д. Іловайського була відзначена як одна книга, котра відповідає основним педагогічним вимогам [5].

Серед основних методичних вимог, котрі повинні дотримуватися при написані нових підручників з історії, рецензент звернув увагу на необхідність визначення реформаційного періоду, на котрий мала вплив реформа на ставлення до Росії європейських держав та необхідність розглядати це зі сторони вчення православної церкви [5].

На початку посібника нової історії Р. Віппер, видатний історик ХХ століття виклав своє бачення змісту історичної освіти та її місця в загальному розвиткові учнів. Автор наголосив, що детально викладати події, що хронологічно близькі до поточного моменту. Вважалося недоцільним вивчати події сучасності учнями в школі, оскільки їхня незавершеність не дає можливості скласти про них цілісне враження, зробити правильні висновки.

Р. Віппер говорив про зміну цілей викладання історії. Це не повинен бути предмет, котрий здобувається пам’яттю і лише не надовго її навантажує таблицями, зовнішніми даними, каталогами царювань, списками міністерств і світових конгресів [3]. Книга з історії може надавати інформацію для порівняння, висновків і розумових дослідів, котрі б допомогли хід розвитку людських суспільств і зрозуміти умови.

В процесі навчання історії мають цінуватися та інформація, котра справляє яскраве та міцне враження, але також дають можливості для самостійної роботи. Відтак, Р. Віппер зауважував, що в підручнику потрібно звертати увагу на підсумкові формули та терміни, але й на особливості та критерії опис історичної обстановки, виклад політичних думок, явищ і установ, релігійних і соціальних поглядів тощо [3].Подібно до Д. Іловайського у періодизації нової історії Р. Віппер також звертав увагу на такі події – «перший протест у Німеччині проти папи» і відкриття Америки. Перше означає про «розрив церковної єдності європейського життя і перші кроки звільнення розуму людського від рамок віри, що тиснули» [3].

В першій частині посібника розповідалось про колоніальну політику європейців, італійське просвітництво, та про зміни в економічному житті Європи, про кризу монархії у Франції, про Нідерландську революцію, революцію і Реформацію у Німеччині ХVІ століття, реакцію католицизму та кальвінізм. Все це мало назву «Вік Реформації». Це нова історії у баченні Р. Віппера. Для формування загальних уявлень посібник пропонує деякі чорно-білі карти із теми – «Германия в начале Реформации», «Церковное положение Западной Европы во времени Аугсбургского мира», на котрій зображені території й держави, які відпали від Риму, та «Церковное положение в Западной Европе к концу ХVІ века» [2]. Для позначень застосовувались графічні символи.

З питань Реформації починався посібник професора Імператорського жіночого педагогічного інституту О. Вульфіуса, виданий у 1915 році, вже на базі нової програми з історії. У І розділі «Отдел І. Возрождение и Реформация» [3] питання власне європейської Реформації: лютеранська реформація, реформація в Швейцарії, реформація в Англії кальвінізм, розглядаються разом із процесом занепаду світової могутності пап, гуманізмом, становищем Німеччини наприкінці ХV і початку ХVІ століть. Автор вбачав прямий зв’язок Відродження, ідеології гуманізму і Реформації.

В розділі, присвяченому Мартіну Лютеру і початку Реформації, звертає увагу цікава біографічна довідка про нього. Окрім, дат і фактів зображені його світоглядні пошуки, поступове формування ідеології, аналізуються моральні переживання, його основні твори [3]. Надається довідка про У. Цвінглі [3].

Підручник П. Ардашева, професора Київського університету св. Володимира був розроблений на основі нової програми з нової історії. Другий ступінь вивчення (у 7 класі) мав полягати в повторенні військової та політичної історії, що складає базу І ступеня, і доповнення її ґрунтовними розповідями про культурну історію, котра в І ступені вивчалася поверхово. Цікавими є узагальнюючі параграфи з назвами: «Основні відмінності між гуманізмом і Реформацією», «Культурно-історичне значення Реформації», «Гуманізм і Реформація, як споріднені ідейні рухи». Підручник П. Ардашева, в кінці якого розміщено хронологічний вказівник, де вказано номер сторінки (предметного покажчика) [4]. Даний посібник приймав участь в конкурсі підручників із нової історії у 1915 році, де отримав половину великої премії Вченого комітету Міністерства народної освіти.

Головне місце в рейтингу серед проаналізованих навчальних посібників є «Сокращённый курс новой истории для реальных училищ», автором котрого був директор Санкт-петербурзької гімназії Імператорського людинолюбного товариства К. Іванова [2]. У передмові він зазначав, що взявся за створення книги на прохання своїх вчителів історії реальних училищ. В даному підручнику вся фактична інформація викладався в короткому обсязі, але було достатньо багато картинок, таблиць та ілюстративного матеріалу. Робота учнів з картинками приносить лише їм користь, на переконання історика, що базується на його багаторічному досвіді [2].

К. Іванов в книзі помістив портрети видатних діячів, творчість і життя котрих були зв’язані з організацією та поширенням церковного реформаційного руху – М. Лютера, Карла V, У. Цвінглі, Е. Ротердамського [2]. Також, наведені картинки церкви в Ваттенберзі, до дверей котрої М. Лютер закріпив власні 95 висловів, процесу спалення Лютером папської булли та кімнати Лютера у Вартбурзі. Дослідник відзначив, що діти повинні засвоїти фактичний матеріал, набути навички пояснювати історичні процеси і явища, учні мали ще й засвоїти історичну термінологію [2]. Тому історичні поняття у тексті виділяються спеціальним шрифтом.

Окрім підручників, навчання історії проводиться з книг для читання та хрестоматій. За рахунок розміщеної в них додаткової інформації, розширювалися межі навчального посібника. Для видань того часу притаманні уривки з творів вчених істориків, таких вітчизняних: М. Кореліна, М. Карєєва, М. Ковалевського, Т. Грановського, так і зарубіжних Шлоссера, Ранке, Прескотта, Шенкеля, статті з періодики «Русская мысль» та «Русский вестник». Іноді, за даними впорядників, деякі статті створювалися спеціально на замовлення редакції книги з історії.

Головну увагу вчених звернув І том хрестоматії з історії, розробленої О. Овсянніковим [4]. У передмові історик зазначив, що його робота є відповіддю на важливу потребу школи в таких навчальних посібниках, а серед питань, котрі мало забезпечені російськомовною літературою, зазначив і тему «Реформація». Самі перші рецензії на історичну хрестоматію мали потім позитивний характер, хоч наводилось на деякі неточності в перекладі та досить великий обсяг книги, що робило неможливим читання даної хрестоматії під час занять в школі. Сам О. Овсянніков висловлював готовність до сприйняття критики та зауважень, щоб використати їх далі. Але не чекав негативної критики, за результатами якої рецензент В. Васильєвський оцінював книгу як ганебне і сумне явище [4].

Вершиною методичних засад навчальних посібників була запроваджена структура тексту (глави, параграфи, розділи), інколи виділення жирним або курсивом шрифтом визначень і основних тез, увага до важливих історичних діячів епохи, також здійснювалось залучення ілюстративного матеріалу (портрети, малюнки, карти). Найкращими посібниками були підручники вчителів, автори котрих мали певний досвід роботи з учнями.

Таким чином, рисою, яка різниця хронології історії Російської імперії 90-х років XX ст. – першого десятиріччя XXI ст. є повернення до її зацікавлення історією країн Європи та світу. Значно більше стала чисельність вчених історії світу, разом із представниками середнього й старшого покоління заявила про себе нова, розвиток молодих вчених та науковців, відкрились нові наукові школи. Водночас з’явилась можливість представити історію України не як частину до історії Росії, а як історію повноцінної держави та самодостатньої зі своїм певним негативним чи позитивним досвідом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Кареев Н. Учебная книга новой истории: с историческими картами/ Н. Кареев. – 2-е изд. – СПб.: Типография М. М. Стасюлевича, 1901. – 346 с.

  2. Иванов К.А. Сокращённый курс новой истории для реальных училищ/ К.А. Іванов. – 2-е изд. – СПб., 1907. – 210 с.

  3. Виппер Р. Учебник новой истории (с историческими картами)/ Р. Виппер. – 2-е изд. – М.: Типо-литография Тов-ва И.И. Кушнарёв и К, 1907. – 523 с.

  4. Историческая хрестоматия: учебное пособие для учащихся и преподавателей. Курс новой истории/ сост. А.Овсянников. – Т.1. – СПб.: Изд-во А. Овсянникова и П. Степанова, 1875. – 764 с.

  5. Новая история. Курс старшего возраста / сост. Д. Иловайский. – 27 изд.– М.: Типо-литография Тов-ва И.И. Кушнарёв и К, 1901. – 240 с.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас