Методичні рекомендації до практичних занять Дрогобич, 2016 удк ббк ф

1 2 3 4 5 6 7

Ім'я файлу: Somatyka_Sem.doc
Розширення: doc
Розмір: 510кб.
Дата: 14.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Тема 10.docx
Hryhoriy Skovoroda.docx
Андрій.docx
Практичне заняття 1.docx
Тема.docx
звіт.docx
Система освіти США презентація.pptx
Робота з файловою системою.pdf
зан 1 вар 10.docx
ГМССБ.pdf
Вимірювання струму і напруги в колах постійного та змінного стру
Ляшенко А.С.docx
Лекція №18.pdf

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка

Кафедра практичної психології

Стець В.І.
ПСИХОСОМАТИКА

Методичні рекомендації до практичних занять

Дрогобич, 2016
УДК

ББК

Ф

Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного

педагогічного університету імені Івана Франка

(протокол № від ___ ___________ 2016)
Рецензенти:

Філь В.М., кандидат біологічних наук, доцент кафедри анатомії, фізіології та валеології ДДПУ імені Івана Франка;

Заміщак М.І., кадидат психологічних наук, доцент кафедри психології ДДПУ імені Івана Франка.
Стець В.І. Психосоматика : методичні рекомендації до практичних занять [для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки «Психологія»] / В.І.Стець. – Дрогобич : Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2016. – 73 с.
Представлені методичні рекомендації до практичних занять розкривають основний зміст та напрями самостійної роботи студентів при підготовці до практичних занять: систематизовано теоретичний матеріал до тем, визначено поняттєвий апарат, обов'язковий для засвоєння, питання та практичні завдання для студентів. Запропонований посібник спрямований на забезпечення системного підходу до організації самостійної роботи студентів при опрацюванні засад розуміння основних теоретичних положень психосоматики, завдань та методологічних принципів аналізу і формування практичних навичок діагностики, диференційної діагностики та корекції психологічного стану осіб з психосоматичними розладами

Рекомендується для викладачів та студентів вищих навчальних закладів, практикуючих психологів.

Зміст

Вступ
Теми семінарських занять
Рекомендована література
Методичні вказівки до практичних занять
	Тема 1. Основні поняття психосоматики та концепції психосоматичних захворювань в сучасній психологічній науці
	Тема 2. Емоційні фактории при хворобах органів дихання та серцево-судинної системи
	Тема 3. Психосоматика харчової поведінки та шлунково-кишкових захворювань
	Тема 4. Психосоматичні фактори при шкірних захворюваннях та хворобах ендокринної системи та опорно-рухового апарату
	Тема 5. Психосоматика гінекологічних захворювань та функціональних сексуальних розладів
	Тема 6. Психосоматичні аспекти онкологічних та інфекційних захворювань. Психосоматичний головний біль
	Тема 7. Загальні питання психотерапії психосоматичних хворих
	Тема 8. Загальні техніки психотерапії при психосоматичних захворюваннях. Особливості використання методів психодіагностики при диференціальній діагностиці психосоматичних захворювань
Тематика рефератів
Питання до заліку

Вступ
У психологічному словнику поняття «психосоматика» (грец. psyche – душа, soma – тіло) визначається як напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних факторів на виникнення і подальшу динаміку соматичних захворювань». Психосоматичними захворюваннями називають фізичні захворювання або порушення, причиною виникнення яких є емоційне напруження. Це можуть бути конфлікти, страждання, почуття агресії, страху, що не усвідомлюються людиною, але залишаються в його несвідомому.

Можна сказати, що психосоматичні захворювання – це біль і страждання душі, які не знайшли іншого виходу, окрім як через тіло, це розповідь душі про себе, а найчастіше – її крик.

Вивчення особливостей формування психосоматичних захворювань студентами психологічних спеціальностей важливе для їх наступної практичної діяльності.

Знання психосоматики необхідне для психологів тому, що досить часто психологічні проблеми у професійній, сімейній та інших областях життєдіяльності мають саме психосоматичний супровід.

Значення психосоматики сьогодні зростає у зв’язку з розширенням кола психотравмуючих факторів (природні катаклізми, збройні конфлікти, терористичні акти та ін.), з ростом різних зловживань (алкоголь, наркотичні та токсичні речовини), поширенням застосування новітніх діагностичних процедур та багаточисленних психофармакологічних засобів та ін.

У ході роботи на практичних заняттях студенти проаналізують основні теоретичні положення психосоматики, завдання та методологічні принципи аналізу і формування практичних навичок діагностики, диференційної діагностики та корекції психологічного стану осіб з психосоматичними розладами. Ознайомляться також з особливостями психотерапевтичної роботи в контексті психосоматичних захворювань.

У посібнику подано список основної та додаткової літератури, читання якої дасть можливість ґрунтовно підготуватись як безпосередньо до практичних занять, так і до виконання в майбутньому своїх професійних функцій.

ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№ з/п	Тематика практичних занять	Кількість годин
1.	Тема 1. Основні поняття психосоматики та концепції психосоматичних захворювань в сучасній психологічній науці	2
2.	Тема 2. Емоційні фактории при хворобах органів дихання та серцево-судинної системи	2
3.	Тема 3. Психосоматика харчової поведінки та шлунково-кишкових захворювань	2
4.	Тема 4. Психосоматичні фактори при шкірних захворюваннях та хворобах ендокринної системи та опорно-рухового апарату	2
5.	Тема 5. Психосоматика гінекологічних захворювань та функціональних сексуальних розладів	2
6.	Тема 6. Психосоматичні аспекти онкологічних та інфекційних захворювань. Психосоматичний головний біль	2
7.	Тема 7. Загальні питання психотерапії психосоматичних хворих	2
8.	Тема 8. Психодіагностика у психосоматиці. Особливості використання методів психодіагностики при диференціальній діагностиці психосоматичних захворювань. Застосування проективних методик при психодіагностиці психосоматичних хворих	2
Всього		16

Рекомендована література до курсу

Основна

1. Воронов М. В. Психосоматика: практическое руководство / М. В. Воронов. – 3-е изд. – К. : Ника-Центр, 2011. – 254 с.

3. Дідковська Л. І. Психосоматика: основи психодіагностики та психотерапії : навч. посіб. [для вищ. навч. закл.] / Л. І. Дідковська. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – 264 с. 6.

4. Наказна І. М. Психосоматика : [навч. посіб.] / І. М. Наказна. – Ніжин : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2010. – 132 с.

5. Хомуленко Т.Б. Основи психосоматики: навчально-методичний посібник / Т.Б. Хомуленко. – Вінниця: Нова Книга, 2009. – 120 с.
Додаткова

1. Былкина Н.Д. Развитие современных психосоматических теорий // Психологический журнал. – 1997. - № 2. – С.149-159.

2. Бойко Т. Семантичний зміст феномена «депривація» / Т. Бойко // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2011. – № 3. – С. 145–152.

3. Бурлачук Л. Ф. Психотерапия : учебник для вузов (психологические модели) / Л.Ф. Бурлачук, А.С. Кочарян, М. Е. Жидко. - СПб. : Питер, 2009.

4. Горячая Т. С. «Сома и психика», «душа и тело» в психологической науке и в христианском богословии / Т. С. Горячая // Наука і освіта. – 2010. – № 8. – С. 10–15.

5. Кулаков С.А. Основы психосоматики / С.А. Кулаков. – СПб: Речь, 2003. – 288 с.

6. Максименко С.Д., Шевченко Н.Ф. Психологічна допомога тяжким соматично хворим / С.Д.Максименко, Н.Ф.Шевченко. – К. : Миланик, 2007. – 142 с. (МОН України № 14/18 Г-1273 від 01.12.2006).

7. Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практического психолога / И.Г. Малкина-Пых. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 992 с.

8. Психологія соматично хворих : навчально-методичний комплекс для студентів зі спеціальності «Психологія» / укл. Шестопалова Л. Ф. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – 32 с.

9. Психосоматические расстройства в общей медицинской практике / Б. Любан-Плоцца, В. Пельдингер, Ф. Крегер, К. Ледерах-Хофман. - Спб., 2000.

10. Семиченко В. А. Психические состояния: модул. курс (лекции, практ. занятия, задания для самостоят. работы) для преподавателей и студентов / Семиченко В. А. – К. : Магістр-S, 1998. – 207 с.

11. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса / Леон Фестингер ; [пер. с англ. А. Анистратенко, И. Знаешева]. – СПб. : Ювента, 1999. – 317 с.

12. Франкл В. Психотерапия на практике / В. Франкл ; [пер. с нем. М. Паньков, В. Певчев]. – СПб. : Речь, 2001. – 251 с.

13. Фрейд З. Введение в психоанализ / З. Фрейд ; [пер. с нем. Г. В. Барышниковой]. – Х. ; Белгород : Книж. Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2012. – 478 с.

14. Фрейд З. По ту сторону принципа наслаждения. Тотем и табу. «Я» и «Оно». Неудовлетворенность культурой / З. Фрейд. – Х. ; Белгород : Книж. Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2012. – 477 с.

15. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. – М. : Республика, 1994. – 447 с.

16. Хей Л. Исцели свою жизнь. Исцели свое тело. Сила внутри нас / Л. Хей. – Каунас : Ltd. Ritas, 1996. – 224 с.

17. Юнг К. Психологические типы / К. Г. Юнг ; [пер. С. Лорие] ; [под общ. ред. В. Зеленского]. – СПб. : Ювента ; М. : Прогресс-Универс, 1995. – 720 с.

18. Язвинская Е. С. Методы интегративной телесно- ориентированной психотерапии в работе с фрустрацией и уровнем притязания / Е. С. Язвинская // Наука і освіта. – 2007. – № 6–7. – С. 46–49.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Основні поняття психосоматики та концепції психосоматичних захворювань в сучасній психологічній науці
План практичного заняття № 1

Загальні поняття психосоматики.
Причини психосоматичних розладів. Стрес в генезі психосоматозів.
Головні напрями зарубіжної та вітчизняної психосоматики.
Концепція алекситимії. Психосоматична особистість та її особливості.

Словникова робота: психосоматика, стрес, психосоматоз, мова тіла, симптом, ідентифікація, навіювання, самопокарання, конверсійні симптоми, психосоматичні функціональні синдроми, органічні психосоматичні хвороби, психодинамічні підходи, психосоматичний симптом, організм як символ, теорія специфічного конфлікту, теорія ресоматизації, теорія морбогенних стосунків матері і дитини, нейрогуморальна теорія, кортико-вісцеральна теорія, концепція алекситимії.
Завдання для самостійної роботи студентів

1. Випишіть із психологічних словників ключові поняття теми:

психосоматика, соматофорні розлади, конверсійні розлади алекситимія.

2. Складіть бібліографію до курсу «Пихосоматика» (до 15 джерел).

3. Складіть короткий історичний нарис розвитку психосоматики.

4. Покажіть схематично місце галузі психосоматики у системі психологічної науки.

5. Проведіть обстеження 3 осіб за допомогою методики „Торонтська алекситимічна шкала”, опрацювати та проаналізуйте отримані результати.
Питання для самоконтролю:

1. Визначення психосоматики як науки.

2. Предмет психології соматично хворих.

3. Основні напрями досліджень психології соматично хворих.

4. Поняття психосоматичних розладів.

5. Поняття соматопсихічних розладів.

6. Психологічні чинники здоров'я.

7. Поняття конверсійних симптомів.

8. Психосоматичні функціональні синдроми.

9. Органічні психосоматичні хвороби (психосоматози).

10. Психосоматичні розлади, пов'язані з особливостями емоційно-особистісного реагування і поведінки.

11. Концепція алекситимії. Психосоматична особистість та її особливості.
Короткий виклад теми

Загальні поняття психосоматики. «Психосоматика (грец. psyche – душа, soma – тіло) – це напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних факторів на виникнення і подальшу динаміку соматичних захворювань». Психосоматичними захворюваннями називають фізичні захворювання або порушення, причиною виникнення яких є емоційне напруження. Це можуть бути конфлікти, страждання, почуття агресії, страху, які усвідомлюються людиною, але залишаються в її несвідомому.

Причини психосоматичних розладів. Стрес в генезі психосоматозів.

За класифікацією психолога Леслі Лекрона, причинами психосоматичних реакцій можуть бути [3]:

- конфлікт – до утворення психосоматичного симптому може призводити внутрішній конфлікт між різними частинами особистості. Зазвичай одна з цих частин усвідомлена, інша прихована в несвідомому. Боротьба між двома протилежними бажаннями чи тенденціями може призводити до умовної перемоги однієї з частин. Але тоді друга частина починає «партизанську війну», ознакою якої і можуть стати психосоматичні симптоми;

- мова тіла – в деяких ситуаціях тіло фізично відображає той стан, який міг би бути вираженим однією з образних фраз ряду: «це один суцільний головний біль», «я його не переварюю», «через це у мене серце не на місці», «у мене зв'язані руки». Тоді болить певний орган, складно дихати, виникають мігрені, порушується робота шлунково-кишкового тракту тощо;

- мотивація або умовна вигода – до цієї категорії відносяться проблеми зі здоров'ям, які приносять певну умовну вигоду їх власнику. Утворення симптому відбувається на несвідомому рівні, це не обман і не симуляція. Симптом реальний. Але він «обслуговує» якусь певну мету;

- досвід минулого – причиною хвороби може стати травматичний досвід минулого, частіше – важкий дитячий досвід. Це може бути будь-який епізод, або тривалий вплив, який, хоч і відбувався давно, але продовжує емоційно впливати на людину в сьогоденні. Цей досвід наче відбивається в тілі. І чекає, коли знайдеться спосіб його переробити;

- ідентифікація – фізичний симптом може утворюватися внаслідок ідентифікації з людиною, що має подібний симптом або захворювання. Зазвичай, це відбувається за сильної емоційної прихильності до цієї людини. Часто ця людина може померти, помирає або вже померла. Тобто присутній страх її втратити і втрата фактично вже трапилася;

- навіювання – симптоми можуть виникати за допомогою навіювання. Це відбувається, коли ідея про власну хворобу приймається людиною на несвідомому рівні автоматично, тобто без критики. Свідомо чи несвідомо навіяти симптом можуть люди, що володіють великим авторитетом або випадково опинилися поруч у момент особливого емоційного напруження;

- самопокарання – в деяких випадках психосоматичний симптом виконує роль несвідомого самопокарання. Це покарання пов'язане з реальною, а частіше, уявною виною, яка мучить людину. Самопокарання полегшує переживання провини, але може суттєво ускладнити життя.

Соматичне і психічне, хоч і є якісно відмінними явищами, але реально репрезентують лише різні сторони єдиної живої конкретної людини.

Критерієм віднесення специфічного фізичного захворювання до психосоматичних є наявність психологічно значущих подразників з навколишнього середовища, що у часі пов'язані з виникненням чи загостренням даного фізичного порушення. Таке розуміння психосоматичних розладів вважається широким, тому що до них відносять усі порушення функцій внутрішніх органів і систем, виникнення і розвиток яких тісно пов’язаний з нервово-психічними факторами, переживанням гострої або хронічної психологічної травми зі специфічними особливостями індивідуально-емоційного реагування людини на навколишнє.

У цьому випадку, крім різних короткочасних психосоматичних реакцій, що з'являються в напружених життєвих ситуаціях (наприклад, серцебиття в закоханого чи втрата апетиту при сумі), виділяють ще чотири великі групи розладів іншого ґатунку [7]:

1. Конверсійні симптоми – символічне вираження невротичного (психологічного) конфлікту. Їхніми прикладами є істеричні паралічі, психогенна сліпота або глухота, блювота, больові відчуття. Усі вони – первинні психічні феномени. Тіло тут служить, наче, сценою символічного вираження суперечливих почуттів хворого, які придушені і витіснені в несвідоме.

2. Психосоматичні функціональні синдроми – виникають частіше також при неврозах. Такі “соматизовані” форми неврозів іноді називають «неврозами органів», системними неврозами або вегетоневрозами. На відміну від психогенної конверсії, окремі симптоми тут не мають специфічного символічного значення, а є неспецифічним наслідком тілесного (фізіологічного) супроводу емоцій чи психічних станів.

Деякі варіанти ендогенних і невротичних депресій часто імітують соматичне захворювання, “маскуються” під нього. Такі депресії прийнято називати “маскованими” чи соматизованими депресіями. До групи функціональних психосоматичних синдромів часто також відносять і деякі психофізіологічні захворювання — мігрень і ряд інших подібних хворіб.

3. Органічні психосоматичні хвороби (психосоматози) – в їхній основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов'язана з морфологічно встановленими патологічними змінами в органах.

Відповідна спадкова схильність може впливати на вибір органу. Перші прояви психосоматозів виникають у будь-якому віці, але частіше вони починають фіксуватися вже в ранній юності в осіб з виразними і постійними особистісними характеристиками. Після маніфестації захворювання звичайно набуває хронічний чи рецидивуючий характер, і вирішальним провокуючим фактором виникнення чергових загострень є психічний стрес, іншими словами, етіопатогенез власне психосоматичних розладів значною мірою, особливо на ранніх етапах захворювання, пов'язаний із психологічно значимими для особистості подразниками з навколишнього середовища. Однак, функціональні порушення внутрішніх органів на більш пізніх етапах хвороби приводять до їхньої деструкції, тобто органічних змін і захворювання набуває рис типово соматичного, фізичного страждання. Історично до цієї групи відносять сім класичних психосоматичних захворювань: 1)ессенціальна гіпертонія, 2)бронхіальна астма, 3)виразкова хвороба дванадцятипалої кишки і шлунку, 4)неспецифічний виразковий коліт, 5)нейродерміт, 6)ревматоїдний артрит і 7)гіпертиреоїдний синдром ( «сімірка», за Аlехаndеr, 1968).

4. Психосоматичні розлади, пов'язані з особливостями емоційно-особистісного реагування і поведінки — схильність до травм та інших саморуйнівних видів поведінки, (алкоголізм, наркоманія, куріння, переїдання з ожирінням та інші). Ці розлади зумовлені особливостями особистості і її переживань, що призводить до поведінки, результатом якої є порушення здоров'я. Наприклад, схильність до травм характерна для особистостей із властивостями, що протилежні точності, старанності. Підвищене споживання їжі можна розуміти як індикатор престижу, соціальної позиції чи компенсацією невдоволення.

Доцільно розглянути місце психосоматичних розладів у Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10), прийнятої ВОЗ у жовтні 1989р.

Головні напрями зарубіжної та вітчизняної психосоматики.

Основні ідеї давньогрецького суспільства про психосоматичні співвідношення можна проілюструвати словами Сократа: «Неправильно лікувати око без голови, голову без тіла, так само як тіло без душі».

Психодинамічні підходи. Концепція істеричної конверсії й органічного еквівалента тривожних станів (З.Фройд). З.Фройд зараховує конверсію до витіснення, а соматичний еквівалент тривоги – до більш примітивного захисного механізму проекції. Загальним для обох концепцій є те, що органічна симптоматика розглядається не як просте порушення фізіологічних функціональних зв'язків, а як наслідок розладу переживань і поведінки. Однак, відмінність полягає в тому, що при конверсійній симптоматиці це порушення є наслідком несвідомого психічного конфлікту між інстинктивним бажанням і захистом Я, у той час як причиною органічної симптоматики актуального неврозу, як припускає З. Фройд, є психічний конфлікт, що не відбувся [5].

Психосоматичний симптом як доля інстинкту (П.Федерн). Перший систематичний виклад психоаналітичного лікування органічного захворювання викладено, на думку Г.Аммона, Паулом Федерном (1913), що у повідомленні про «приклад переміщення лібідо в ході терапії» описував лікування хворого бронхіальною астмою. Він припустив у ґенезі соматичного симптому лібідинозну фіксацію в ранньому дитинстві на дихальній системі, причому нюхова зона отримала вирішальне значення при переміщенні лібідо як ерогенна.

Під час обговорення повідомлення П.Федерна, З.Фройд сам запропонував відмежувати описане захворювання від істеричної конверсії, розуміючи його як «істерію фіксації», при якій специфічна соматична реакція робить органну систему особливо чуттєвою для фіксації лібідинозного розвитку, визначаючи соматичне вираження виникаючого в результаті цього конфлікту.

Організм як символ (Ґ.Ґродек). Ґ.Ґродек висунув тезу: «Я вважаю глибокою оманою припускати, що лише істерик володіє даром робити себе хворим з якою-небудь метою; кожна людина має цю здатність, і кожен використовує її тією мірою, яку ми ще не цілком уявляємо». За проявами хвороби він бачив «глибоко приховані шифри невідомого Воно, що не має ні визначення, ні пояснення».

Це Воно, яким «живе» людина, використовує для своїх цілей і рішень як органічні процеси, так і психічну динаміку. Тому для Ґродека не існує кардинальної протилежності між органічним і психічним процесами. Він вказав на подібність динаміки сновидінь і органічної симптоматики і сформулював концепцію подібності генезу органічних симптомів з формуванням сновидінь і невротичних симптомів. Він стверджував, що «органічні симптоми розвиваються так само, як сновидіння і невротичні симптоми, що не існує принципові відмінності між психічними й органічними процесами..., що Воно виявляє себе то психічним, то органічним шляхом».

Отже, Ґ.Ґродек розширює концепцію істеричної конверсії, бачачи в цьому механізм, властивий взагалі всім життєвим процесам. «Воно» знаходить при цьому символічне вираження як психічних, так і органічних процесів. У цьому сенсі він говорить про «організм як символ».

Ґ.Ґродек бачить, однак, органічне захворювання не тільки як наслідок і символічне вираження «глибоко прихованих рішень невідомого Воно». Він визнає його функцію у взаємодії з навколишнім світом. Хвороба має задачу захистити хворого, або ж Воно, яким він «живе», – від нестерпних подразників.

Теорія специфічного конфлікту (Ф. Александер). Александер у 1939 році разом зі своїми співробітниками заснував журнал «Psychosomatic Medicine», створивши необхідний форум для психосоматичних. Якщо до нього область компетенції психосоматичної медицини найчастіше обмежували впливом психологічних факторів на виникнення і розвиток непсихічних захворювань, тобто лінією, що йде від психогенної концепції, то Александер був прихильником більш широкого підходу, що йде від холістичної концепції (психічне і соматичне нерозривно пов'язане, і розуміння причин хвороб неможливе без спільного аналізу цих двох рівнів).

Найбільш відома концепція Александера – теорія психосоматичної специфічності чи специфічних конфліктів (тип соматичного захворювання визначається типом неусвідомлюваного емоційного конфлікту).

Щодо теорії специфічного конфлікту Ф. Александера, то в ній можна виділити 3 аспекти [2]:

1. Специфічний конфлікт призводить до певного захворювання тільки тоді, коли до нього є інші генетичні, біохімічні і фізіологічні фактори.

2. Життєві ситуації, щодо яких особа є сенсибілізованою через свої ключові конфлікти, реактивують і підсилюють ці конфлікти.

3. Сильні емоції супроводжують цей активований конфлікт і на основі автономних гормональних і нервово-м'язових механізмів діють таким чином, що в організмі виникають зміни в тілесній структури і функціях.

Крім того, є відмінності в автономних реакціях індивідів на різні форми навантажень. Індивідуальні особливості інтенсивності і проявів автономних реакцій можуть пояснити різні прояви психосоматичних захворювань.

Теорія ресоматизації (М. Шур). Макс Шур (1955) виходить з теорій психології Я, висунутих Хартманом і його співробітниками (Hartmann, 1939, 1948, 1956; Hartmann, Kris, Loewenstein, 1946; Rapaport, 1951) на основі досліджень А. Фройд (1936). У цій концепції опис Я дається переважно в аспекті функцій захисту від інстинктивних імпульсів, що виходять з Воно, і функції адаптації до навколишнього середовища.

М. Шур (1955) висуває концепцію Я як адаптаційного органу, що працює з нейтралізованою інстинктивною енергією. Він вказує на те, що процес нейтралізації інстинктивної енергії пов'язаний із прогресуючою десоматизацією поведінки. Так, наприклад, тривожні реакції в ранньому дитинстві виражаються недиференційованими і некоординованими соматичними процесами і рухами. В міру дозрівання (біологічно мова йде, наприклад, про дозрівання ЦНС, психічно – про формування психічного апарату), первинно-процесуальна поведінка на ранніх ступенях розвитку замінюється втроринно-процесуальною. Остання характеризується зростаючою «десоматизацією» реакцій. Замість дифузних вегетативних і рухових реакцій скидання напруги на перший план усе більш виступає мислення, замість прямої соматичної дії – десоматизована пошукова поведінка.

Шур приходить до наступної гіпотези: десоматизована поведінка є результатом панування вторинних процесів, що виявились можливими завдяки нейтралізації інстинктивної енергії.

Теорія морбогенних стосунків матері і дитини (Г.Аммон). В анамнезі психосоматичних пацієнтів Г.Аммон часто натрапляв на факт, що мати, котра не змогла знайти і розвинути власну ідентичність у своїй родині, має нереалістично завищений образ ідеальної матері й ідеальної дитини. Безпорадне і тілесно недосконале немовля сприймається матір'ю як важка нарцистична образа, особливо якщо його стать не відповідає бажаній. Мати сприймає дитину первинно дефектною, а її соматичні потреби – як чергову образу. Захищаючись від цього, мати нав'язує дитині свої власні несвідомі вимоги досконалості, найчастіше у формі жорсткого контролю всіх її життєвих проявів, особливо соматичних функцій. На протест дитини проти цього насильства мати реагує нерозумінням і ворожістю. Лише соматичне захворювання дитини дозволяє матері підтвердити своє несвідоме ідеальне уявлення про себе як про добру матір і винагородити за це дитину увагою і турботою. При цьому мати має суперечливу несвідому установку, яку можна сформулювати в такий спосіб: «Я не люблю своєї дитини, тому що вона виявилась недосконалою. Це викликає в мені почуття провини і неповноцінності. Усе змінюється, коли вона занедужує. Тоді мені легко турботою про неї довести самій собі, що я все-таки гарна мати».

Очікування матері до дитини амбівалентні. З одного боку, вона повинна вирости сильною, зрілою і самостійною. З іншого боку, усякі прояви самостійності дитини лякають матір, оскільки, як правило, не відповідають її нереалістично завищеному ідеалу. Усвідомити суперечливість цих взаємовиключних установок мати не може, тому з комунікації з дитиною вона виключає усе, що так чи інакше може привести до визнання очевидності її неспроможності як вихователя. У хворобі цей конфлікт дезактуалізується, але видужання знову позбавляє дитину турботи, оскільки мати повертається до своєї звичної поведінки. Повернути материнську турботу можна, лише знову виявившись хворим.

Нейрогуморальна теорія (Х.Сельє, Г. Енджел). Нейрогуморальна теорія розглядає більшість психосоматичних захворювань як реакції на перевантаження, підвищені вимоги, порушення внутрішньої рівноваги (гомеостазу), що розуміють як прояви загального неспецифічного синдрому адаптації, «стресу» Sеlye H. (1953) Для психосоматики значення мають деякі компоненти цього синдрому.

Ґрунтуючись на фізіологічних механізмах, дослідники пояснюють виникнення так званих хвороб адаптації (ессенціальної гіпертонії, пептичної виразки й інших). Загострення туберкульозу, виникнення вірусної інфекції (herpes simplex), імунопатії (colitis ulcerosa) пов'язують з зумовленими стресом змінами імунітету.

Від теорії соціальних стресів і структурно-специфічних моделей психосоматичних розладів відрізняється концепція G. L. Engel (1962). На його думку, стресову ситуацію створює втрата чи загроза втрати об'єкта прихильності, у результаті чого можуть виникнути як психічні, так і психосоматичні розлади.

W. Brautigam, P. Christian (1986) заперечують проти перенесення теорії Н.Selye із тварин, що послужили моделлю для її створення, на людину.

Кортико-вісцеральна теорія (К.М.Биков, І. Т. Курцин). К. М. Биков і І. Т. Курцин (1960), базуючи па отриманих лабораторних і клінічних матеріалах, створили гіпотезу про кортико-вісцеральне походження психосоматичних захворювань. Їх виникнення пов’язане з первинним порушенням коркових механізмів управління вісцеральними органами, зумовленим перенапругою збудження і гальмування в корі мозку.

Можна виділити три принципові положення теорії кортико-вісцеральної взаємодії [4]:

1. Кортикалізація усіх вегетативних функцій і процесів, що протікають в організмі, функціональне підпорядкування вегетативної нервової системи і залоз внутрішньої секреції корі великих півкуль головного мозку.

2. Зв'язок внутрішніх органів через інтерорецептори з корою мозку за принципом умовного рефлексу.

3. Роль аферентної сигналізації вісцеральних систем у формуванні вищої нервової діяльності й у корковій інтеграції всіх соматичних і вегетативних функцій.

Концепція алекситимії. Психосоматична особистість та її особливості. Термін «алекситимія» (від грецьк. «а»-нездатність, «lexis» -слова, «thymos» — душа, настрій, почуття) ввели Немайя (ім'я англізоване від німецького Ноймайер) і Сифнеоса (Nemiah and Sifneos, 1970). Подібне значення має феномен «pensee operatoire» (від франц.— «механічне мислення») французьких авторів Marty і де M'uzan (1963).

Достовірні дані численних спостережень дозволили зробити спробу охарактеризувати психосоматичну структуру особистості. Сьогодні вона здебільшого визначається поняттям «алекситимія», що характеризується чотирма типовими ознаками з різним ступенем їхньої виразності в кожному окремому випадку:

1. Своєрідна обмеженість здатності фантазувати. Пацієнт затруднюється або виявляється просто не здатним використовувати символи, результатом чого є своєрідний тип мислення, який можна визначити як «механічний», «утилітарний», «конкретний».

2. Типова нездатність виражати пережиті почуття. Пацієнт не в змозі пов'язувати вербальні чи жестові символи з почуттями. Почуття переживаються, якщо вони взагалі є, як щось неструктуроване, у всякому разі непередаване словами. Вони часто описуються через навколишніх (моя дружина сказала... лікар сказав...) або замість почуттів описується соматична реакція.

3. Психосоматичні пацієнти дуже пристосовані до товариських стосунків, що навіть визначається як «гіпернормальність». Їхній зв'язок з конкретним партнером характеризуються своєрідною «порожнечею стосунків». Оскільки вони не можуть розпізнати психологічні тонкощі, то залишаються на рівні конкретного «предметного» використання об'єктів.

4. Через затримку на симбіотичному рівні і пов'язану з цим недостатність диференціації суб'єкт-об'єкт, випливає нездатність до щирих відносин з об'єктом і до процесу перенесення. Відбувається тотальна ідентифікація з об'єктом; хворий існує, наче, за допомогою і завдяки наявності іншої людини (його «ключової фігури»). Звідси стає зрозумілим, чому втрата (вигадана чи реальна) цієї «ключової фігури» («втрата об'єкту») так часто виявляється як провокуюча ситуація на початку (чи при погіршенні) хвороби.

Для пояснення цих даних Бройтігам і Крістіан наводить п'ять етіологічних гіпотез:

І. Гіпотеза дефіциту.

II. Гіпотеза регресії внаслідок.

III. Гіпотеза успадкування.

IV. Гіпотеза нейроанатомічно – нейрофізіологічного порушення («функціональна комісуротомія»).

V. Гіпотеза соціально-психологічного формування реакції.
Рекомендована література:

Былкина Н.Д. Развитие современных психосоматических теорий // Психологический журнал. – 1997. - № 2. – С.149-159.
Горячая Т. С. «Сома и психика», «душа и тело» в психологической науке и в христианском богословии / Т. С. Горячая // Наука і освіта. – 2010. – № 8. – С. 10–15.
Кулаков С.А. Основы психосоматики / С.А. Кулаков. – СПб: Речь, 2003. – 288 с.
Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практического психолога / И.Г. Малкина-Пых. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 992 с.
Семиченко В. А. Психические состояния: модул. курс (лекции, практ. занятия, задания для самостоят. работы) для преподавателей и студентов / Семиченко В. А. – К. : Магістр-S, 1998. – 207 с.
Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. – М. : Республика, 1994. – 447 с.
Хомуленко Т.Б. Основи психосоматики: навчально-методичний посібник / Т.Б. Хомуленко. – Вінниця: Нова Книга, 2009. – 120 с.
Юнг К. Психологические типы / К. Г. Юнг ; [пер. С. Лорие] ; [под общ. ред. В. Зеленского]. – СПб. : Ювента ; М. : Прогресс-Универс, 1995. – 720 с.

1 2 3 4 5 6 7

скачати