Ім'я файлу: РЕФЕРАТ.docx
Розширення: docx
Розмір: 56кб.
Дата: 07.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
вишивка.docx
Реферат Золотун.docx


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ІСТОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА ВІКОВОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Індивідуально науково-дослідне завдання

З НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»
На тему

«Лідерство та керівництво у малих соціальних групах»
Підготувала:

студентка 4 курсу

групи ІЮ-41

Павлюк. С. В.

Перевірила:

Луцик Г.О

Рівне 2020


ЗМІСТ


ВСТУП 3

2. Поняття малої соціальної групи, її структура та особливості функціонування 6

2. Поняття керівництва та лідерства 13

3. Типи лідерів у малих соціальних групах 16

ВИСНОВКИ 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 22


ВСТУП


Актуальність вивчення зумовлена тим, що керівництво - це право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління.

Керівник - єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень І контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника підрозділу випливають з особливостей ролі та функцій, виконуваних першим і другим. Керівник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття контролю і рішень за процесом праці підлеглих. Якщо у керівника це певна група людей, якою він керує, виступаючи часто зовнішньою цілевстановлюючою силою, то у лідера колектив підрозділу перетворюється в команду. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Його основне завдання - не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних інтересів інших працівників та необхідних ресурсів для вирішення проблем. Звідси зростає роль знань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки тільки це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити та ставити проблеми перед іншими членами команди.

Розподіляючи владу між підлеглими, керівник залишає за собою функції координатора, тобто він може при необхідності втручатися у розвиток ситуації і коригувати діяльність персоналу. Необхідність координації зумовлена принципом одноособового керівництва Анрі Файоля, який образно зазначав; "Тіло з двома головами у суспільстві, як і в живій природі - це монстр, який приречений на вимирання."

Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного потенціалу, реалізовувати який керівник зобов'язаний у певних ситуаціях. Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді, авторитеті і професійних досягненнях.

В даній роботі будуть досліджені керівництво та лідерство в малих соціальних групах.

Об’єкт дослідження: керівництво та лідерство.

Предмет дослідження: особливості проявів керівництва та лідератсва в малих соціальних групах, сутність малих груп, взаємовідносини в них, типи лідерів у малих групах, їх характеристика тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

Під час виконання реферату були використані різноманітні літературні джерела та загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та ін.).
Основні підходи у вивченні малої групи



Аналіз і систематизація соціально – психологічних знань стосовно малої групи дає змогу відокремити низку підходів і напрямків у вивченні феноменів соціальної групи. так Р. Кричевський та О. Дубовська називають чотири дослідницьких підходи, параметричну концепцію, соціометричний напрям, які склалися в російській груповій психології. Г. Андреєва наголошує на трьох напрямках розвитку соціально – психологічної думки в Західній Європі і США: соціометричному, соціологічному та школі „групової динаміки”. Є й інші класифікації підходів, відповідно до яких, окрім названих, виокремлюють психоаналітичний та інтеракціонистський напрям.

Стисла характеристика напрямів у вивченні малої групи.

1. Діяльніснийпідхід - заснований на принципі діяльності: стратометрична концепція групової активності А. Петровського; програмно – рольовий підхід у дослідженні наукового колективу М. Ярошевського, модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності Г. Андрєєвої.

2. Організаційно-управлінський підхід – ґрунтується на уявленні про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, мають яскраво виражений прикладний характер і зорієнтовані на вирішення задач психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва.

3. Параметричний підхід – основна ідея полягає у передбаченні, що поетапний розвиток малої (контактної групи за Л. Уманським) здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально психологічних параметрів.

4. Соціометричний напрям – асоціюється із Дж. Морено, котрий виходив з того, що в суспільстві можна відокремити дві структури відносин: мікроструктуру та макроструктуру.

5. Соціологічний напрям – базується на експериментальній діяльності Е. Мейо, - виокремлення двох систем стосунків, що існують в групі, - формальних і неформальних, а також уявленнями про роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (у прийнятті, належності до групи).

6. Школа „групової динаміки” – створена К. Левіном. В основу цього підходу покладено „теорію поля”, згідно з якою поведінка людини визначається взаємодією соціальних і групових детермінантів. У працях представників цього напряму було представлено весь спектр проблем малої групи: внутрішньо групові конфлікти, способи ухвалення групових рішень, групова згуртованість, керівництво й лідерство, стилі керівництва, групова комунікація, кооперація та ін.

7. Психоаналітичний напрям – теоретичним джерелом є психоаналіз З. Фрейда де дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп: уявлення про групу як інваріант індивіда з його проблемами, мотивами цілями, котрі він не усвідомлює.

8. Інтеракціоністський напрям виходить з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю членів групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі або в суспільстві.


2. Поняття малої соціальної групи, її структура та особливості функціонування



У вітчизняній і закордонній соціальній психології даються всілякі визначення малої групи. Так, Д. Картрайт, А. Зінгер, Т. Ньюком вказують наступні критерії визначення й виділення малої групи: частота й тривалість взаємодії між індивідами в групі; число складових її членів.

Ш. Бюлер відносить до типових особливостей групи:

  • взаємини, взаємовпливи її членів, без чого група не існує;

  • визначеність ролей, які виконують окремі індивіди;

  • відокремлення лідерів, що впливають на інших;

  • спільність цілей, діяльності й організації;

  • наявність у членів групи почуття "ми", єдності групи;

  • згуртованість (ступінь якої залежить, з одного боку, від сили взаємного притягання між її членами, а з іншого боку – від інтересу, викликаного діяльністю в групі).

Г. Дікарс розуміє під групою ''психологічно єдиний соціальний осередок, члени якої цілеспрямовано зв'язані один з одним і залежать один від одного".

Група, відзначають відомі американські психологи М. і К. Шериф, являє собою соціальний союз, наділений такими властивостями, які можуть бути обмірювані й котрі мають значення для поведінки її членів.До цих властивостей М. і К. Шериф відносять:

  • по-перше, структуру й організацію ("силове" вимір ефективності групи);

  • по-друге, систему норм, що регулюють поведінку членів групи, їхнє відношення друг до друга й до інших груп й їхніх членів (оцінний вимір того, що підтримується, захищається, заохочується й затверджується в групі й що трактується як відхилення).

Згідно X. Томе й X. Фегеру, основна ознака групи - взаємодія її членів. При цьому вирішальними критеріями для виділення "малої групи" вони пропонують вважати:

  • число комунікативних актів;

  • частоту й тривалість взаємодії індивідів у групі.

Г. Хоманс також підкреслює, що частота взаємодії, його тривалість і порядок - головні характеристики поняття "мала група".

Є й інші тлумачення поняття "мала група", коли воно визначається як:

  • збори людей, включених у послідовно координовану діяльність, свідомо або несвідомо підлеглу загальної мети, досягнення якої приносить учасникам задоволення;

  • мініатюрна соціальна система, за допомогою дослідження якої можна прийти до розуміння соціальної будови в цілому;

  • життєвий простір особистості

Переважна більшість закордонних соціопсихологів основних ознак "малої групи" вважають безпосередність контакту, особистий ("віч-на-віч") характер спілкування між її членами.

Відповідно до цієї ознаки, як зауважує Л.П. Буєва, і прийнята класифікація груп на:

  • первинні (у них відбуваються безпосередні контакти);

  • вторинні (члени групи не зв'язані інтимністю відносин);

  • офіційні (породженою офіційною структурою громадської організації);

  • неофіційні (групи спілкування).

При подальшій класифікації груп ураховуються наступні фактори:

  • число членів у групі (що дозволяє виділяти великі і малі групи);

  • ступінь підпорядкованості особистості;

  • тип контролю за груповою діяльністю;

  • характер розподілу соціальних ролей у групі;

  • характер комунікацій у групі і т д.


Американський соціальний психолог Е. Росс виявляєвсуспільствінаступні групи:

  • випадкові (маси, громадськість);

  • природні (родина);

  • групи, що ґрунтуються на психологічній подобі (класи, партії, секти й т.п.);

  • групи, що ґрунтуються на спільності інтересів (держави, торговельні союзи).

У роботах Ш. Бюлера групи підрозділяються на:

  • природні й штучні (створені із природних потреб і по "розрахунку");

  • формальні і неформальні (головне розходження яких - в організації влади й типі керівництва);

  • організовані й неорганізовані.

Свою класифікацію груп - по їхній ролі й місцю в структурі суспільства пропонує В. А. Гаврилов. Він виділяє:

  • малі соціально-економічні групи людей, особисто взаємодіючих у сфері праці, малі трудові колективи;

  • малі соціально-політичні групи людей, які представляють в даній організації інтереси певних соціополітичних інститутів, які функціонують у рамках усього суспільства;

  • аматорські (самодіяльні) малі групи, що існують переважно в сфері дозвілля;

  • малі вікові групи, створені на основі відомого збігу умов життя, потреб, звичок, інтересів і т.п.;

  • групи, засновані на приналежності до певного полу (жіночі, чоловічі);

  • територіально-побутові групи людей, об'єднаних за місцем проживання й спільному використанню навколишнього їхнього матеріально-технічного середовища.

Г.М. Андрєєва згадує ще первинні (родина) і вторинні (професійні, трудові, політичні, релігійні) групи, а Я.Л. Коломинський - реальні й умовні (виділені на підставі безпосереднього спілкування в певний час, підтримки зв'язку між членами переважно за допомогою технічних засобів).

Відповідно до критерію "відносини особистості до групових норм" особливо виділяються референтні, або еталонні, групи.Поняття "референтна група" у соціальній психології означає групу, до якої даний індивід ставиться свідомо.

Поняття "референтна група" має чотири основних значення:

  • група, на яку даний індивід орієнтується у своїх діях;

  • група, що служить зразком, еталоном або критерієм для оцінки особистого поводження;

  • група, у яку індивід прагне вступити, стати її членом;

  • група, чиї погляди й цінності служать своєрідними еталонами для індивіда, що не є безпосереднім її членом.


У малійсоціальній діють численні зв'язки. Вона являє собою складну систему соціальної групи спілкування та взаємин як усередині між учасниками групи, так і ззовні. Постає запитання: «Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна було охарактеризувати як структуровану цілісну спільноту?» В дослідженнях показано, що мала соціальна група складається з людей, котрі часто взаємодіють одне з одним, визнають себе як членів однієї групи, поділяють загальні норми групи, беруть участь у досягненні спільної мети, сприймають групу як джерело задоволення, перебувають у кооперативній взаємозалежності, відчувають себе як певну єдність, координують дії стосовно середовища.

Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Стосовно особистості група виконує низку функцій:

    • по-перше,долучає її до соціальних, моральних, естетичних та інших цінностей (названа функція виконується групою тому, що вона є відкритою соціальною системою і свої цілі, завдання, систему зв'язків черпає із суспільства);

    • по-друге,вплив групи на особистість позначається у виховній і коригувальній функції (хоча сама людина творить і формує себе та своє оточення, однак при всьому цьому група є тією могутньою силою, яка у своєму арсеналі містить такі засоби впливу, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання та ін.).

Перелік необхідних для визначення структури малої групи характеристик можна було б продовжити. Головним залишається факт наявності в групі системи зв'язків. Отож, структурумалої групи можна визначити як сукупність зв'язків, що складаються в ній між членами групи. Виходячи з того, що основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування, то найчастіше виокремлюють структуру зв'язків і стосунків, що породжуються спільною діяльністю (функціональних, організаційних, управлінських, економічних) і структуру зв'язків, які виникають у процесі спілкування і психологічних відносин (комунікативну, емоційних стосунків, рольову й неформально-статусну).

Відомо, що переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю вирішувати певні суспільні завдання, у ході реалізації яких члени групи виконують відповідну спільну діяльність, обмінюються інформацією, узгоджують свої дії з логікою трудового процесу, дотримуються певних вимог тощо. Така сукупність взаємин будується за адміністративним, технологічним чи правовим принципами й зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких члени групи залучаються незалежно від уподобань, бажань, симпатій або антипатій. У соціальній психології такі офіційні відносини, які фіксуються й охороняються соціальними інституціями, законодавством, інструкціями, наказами тощо переважно мають назву формальних

Формальна (ділова) структура групи – основними особливостями якої є: поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передавання інформації (Я. Щепанський). Формальна структура — це взаємини і зв'язки між членами групи, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні стосунки, спрямовані на виконання того чи іншого групового завдання.

Неформальна (емоційна) структура, яка відтворює неофіційні взаємини між членами групи. Стосовно формальних стосунків ці міжособистісні зв'язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідаційним чинником у підвищенні продуктивності праці, в ефективному виконанні наміченої мети чи засобом об'єднання людей у різні неформальні угруповання. Через неформальні зв'язки можна також успішно впливати на групову свідомість працівників, зменшуючи вагу соціальних конфліктів. Спеціалісти з проблем управління М.X. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі називають потреби, які зумовлюють вступ індивіда до неформальної системи зв'язків:

  • потреба в допомозі;

  • потреба в захисті;

  • потреба в інформації;

  • потреба в тісному спілкуванні та симпатії.

Комунікативну структуру малої соціальної групи можна визначити як сукупність комунікативних властивостей і можливостей членів спільноти, які спрямовані на створення комунікативного потенціалу групи й реалізовані в системі інформаційних зв'язків. Комунікативний потенціал групи, своєю чергою, — це своєрідний зв'язок членів групи між собою й зовнішнім середовищем, концентрація певного обсягу групової інформації з метою її подальшого чіткого розподілу між усіма учасниками комунікативного процесу, використання для прогнозування відносин та контролю за ними, взаємного розуміння, розвитку критичного мислення. Комунікативна структура групи може бути представлена як мережа офіційних і неофіційних каналів чи шляхів, якими у групі відбувається обмін діловою інформацією та думками

Під структурою соціальної влади і впливув малій групі зазвичай розуміють сукупність зв'язків між членами групи, яка характеризується спрямованістю та інтенсивністю їхнього взаємного впливу. Тобто в групі складається особливий тип міжособистісних стосунків, побудованих на впливі, владі й підлеглості. В малій групі соціальна влада представлена двома основними формами: лідерство й керівництво. При цьому одні лідери чи керівники є більш впливовими, а інші — менш авторитетними.

У рольовій структурі малої групи особливе значення має розподіл групових ролей, тобто типових способів поведінки, які пропонуються, очікуються й реалізуються учасниками групового процесу. Приміром, під час виконання групового завдання виокремлюють ролі «генератора ідей», «критика», «мотиватора» та ін.; підсумовуючи діяльність психокорекційної групи, вирізняють ролі «об'єднувача», «цапа-відбувайла» тощо. Аналізуючи процес взаємодії в групі, виокремлюють ролі, пов'язані з виконанням завдань («ініціатор» — пропонує нові підходи, ідеї до проблеми, способи подолання труднощів; «координатор» — спрямовує групу до її цілей, підбиває підсумок того, що в ній вже відбулося; «оцінювач» — критично оцінює роботу групи і пропозиції інших), і ролі, пов'язані з наданням підтримки решті членів групи («натхненник» — підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; «диспетчер» — створює можливості для спілкування, спонукує до нього всіх членів групи, регулює процеси спілкування; «примиритель» — поступається в чомусь своїми думками для того, щоб привести у відповідність думки інших).

2. Поняття керівництва та лідерства


Дуже важливими для успішного функціонування малої соціальної групи є не лише сформовані у ній стосунки, що забезпечують ефективну взаємодію людей у процесі спількування чи виконування певної роботи, але і те, яким чином спрямовується їх діяльність, які форми впливу використовуються для того, щоб спонукати людей до продуктивної праці. Ці питання відносяться до компетенції керівника – людини, яка очолює колектив і використовує надану їй владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють. Керівництво може опиратися на формальні важелі впливу (у цьому разі поняття “керівник” ототожнюється із поняттям “менеджер”, “керуючий”) і на неформальні. У другому випадку поняття “керівник” ближче до поняття “лідер”.

Різниця між керуванням і лідерством полягає в наступному. Керування (управління) визначається, як розумовий та фізичний процес, який приводить до того, що підлеглі виконують визначені їм офіційно доручення і вирішують певні задачі. Лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на поведінку інших членів групи. Отже, лідерство є дещо вужчим поняттям, ніж керування (обмежується лише впливом), хоча діапазон його застосування є ширшим (вплив використовується для вирішення різних задач, в тому числі і управління). Надалі, для чіткішого розмежування статусу осіб, що можуть впливати на поведінку інших людей керівником (менеджером) називатимемо людину, що має офіційно делеговані їй права і повноваження для впливу на поведінку підлеглих їй людей, а лідером – людину, що здобула це право завдяки особистим якостям.

Керівник у своєму впливі на оточення і в побудові стосунків із ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади та джерела, що її живлять. Лідерство ґрунтується більше на процесі соціальної взаємодії у групі людей, що є набагато складнішим – віднайти ті важелі, за допомогою яких можна впливати на поведінку інших людей, не маючи для цього формальних (законних) підстав і стати лідером групи вдається далеко не кожному.

Лідерські стосунки відрізняє те, що послідовники визнають лідера лише тоді, коли він довів свою компетентність і цінність для групи. Отже, лідер отримує свою владу від послідовників. Для підтримання своєї позиції він повинен надавати їм можливість задовольняти їхні потреби. У відповідь послідовники задовольняють лідерську потребу у владі і надають йому необхідну підтримку у досягненні організаційних цілей.

І керівництво, і лідерство для впливу на поведінку інших людей використовують владу. Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведінку, відношення, відчуття іншої людини. Влада – це можливість впливати на поведінку інших. Керівника, який досяг влади лише завдяки своєму місцю у посадовій ієрархії, і керує людьми винятково з цих позицій, називають формальним лідером. Його влада поширюється в основному на робочі стосунки і здійснюється за схемою “начальник-підлеглий” (він має владу над підлеглими тому, що вони залежать від нього у питаннях розподілу робочих завдань, нарахування і видачі заробітної плати, просування по службі тощо). Соціальна взаємодія його із членами колективу, яким він керує, є досить бідною. Підлеглі такого керівника мають багато підстав для того, щоб не визнавати і оскаржувати його права на керування, особливо якщо він у роботі показує недостатній професіоналізм.

Владні позиції керівника зміцнюються, якщо він, окрім формальних підстав керувати, отримає визнання своїх підлеглих як лідер завдяки особистим якостям – компетентності, рішучості, цілеспрямованості, енергійності, вмінню пробуджувати ентузіазм у інших тощо. Процес впливу через здібності і вміння чи інші ресурси, що необхідні людям, отримав назву неформального лідерства. Неформальний характер лідерської позиції більшою мірою обумовлений використанням особистісної основи влади та джерел, що її живлять.

Ідеальним з позиції інтересів малої групи (тобто для досягнення більшої сили впливу на її членів, а значить більшої ефективності управління) вважається поєднання формальних і неформальних основ влади.Голова соціальної групи, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції через призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки “лідер-послідовник”, які є набагато тіснішими і результативнішими, ніж стосунки “начальник-підлеглий”.

Лідерство дозволяє особливо підсилити керівні дії менеджера у таких сферах, як постановка цілей; координація зусиль підлеглих; оцінка результатів їхньої роботи; мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевненість, вміння вести за собою тощо); забезпечення групової синергії; відстоювання інтересів групи за її межами; визначення перспектив її розвитку.

Зважаючи на вище зазначене, можна дати таке визначення поняття лідерства. Лідерство - це істотна частина діяльності менеджера, пов’язана з цілеспрямованим впливом на поведінку окремих осіб чи робочої групи; інструментами такого впливу виступають навички спілкування і особисті якості менеджера, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи.

3. Типи лідерів у малих соціальних групах


Не iснує футбольних команд без капiтанiв, армiй без офiцерiв, корпорацiй без керiвного персоналу, унiверситетiв без ректорiв, оркестрiв без диригентiв, або банд без главарiв. Без загального керiвництва людям звичайно важко координувати свою дiяльнiсть. Внаслiдок цього, деякi члени груп мають в них бiльший вплив, нiж iншi. Таких членiв груп соцiологи називають лiдерами . Невеликi групи можуть iснувати без лiдерiв, але у великих групах вiдсутнiсть лiдера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера (1981) здебiльшого буває два типи лiдерів. Один тип лідера - це "спецiалiст по задачах" (task specialist). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв'язання. Інший тип лідера - це, так би мовити, "спеціаліст по стосунках" (social-emotional specialist). Лiдер цього типу спрямований перш за все на вирiшення мiжособових . проблем в групi, на розрядження напруги в групі та на сприяння солiдарностi її членів. Перший тип лiдерства спрямований на досягнення групових цiлей називають iнструментальним (instrumental). Другий тип, орiєнтований на пiдтримування злагоди та єдностi в групi, називають експресивним (expressive). У деяких . випадках одна й та ж людина виконує обидвi цi ролi. Але частiше кожну з цих ролей виконує окрема особа. I жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за iншу. Яка саме з них важливiша - це залежить вiд ситуацiї. Лiдери також вiдрiзняються тим, як саме вони впливають на групу. Цей аспект лiдерства вперше був висвiтлений у класичних експериментах Курта Левiна та його групи ще у 3-их роках. У ціх дослiдженнях дорослi лiдери, працюючи з групами 11-рiчних хлопцiв свiдомо притримувались одного з трьох стилiв лiдерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилi лiдер визначав полiтику групи, давав детальнi вказiвки всiм її членам так, щоб вони знали, що . мусять робити, призначав партнерiв по роботi, суб'єктивно схвалював та критикував їх дiї, i за власним розсудом усував вiд участi у груповiй дiяльностi.

При демократичному стилi керiвництва лiдер дозволяв хлопчикам брати участь у прийняттi рiшень, окреслював лише загальнi цiлi, пропонував на вибiр рiзнi способи дiї, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцiнював хлопчикiв об'єктивно i приймав участь у дiяльностi групи.

При потуральному стилi керiвництва лiдер займав пасивну позицiю невтручання, надавав матерiали, пропозицiї i допомогу тiльки . тодi, коли їх просили, i унiкав коментувати будь-яким чином роботу хлопчикiв.

Якщо характеризувати цi стилi лiдерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лiдерствi:

  • лiдер утримує владу i несе вiдповiдальнiсть ;

  • лiдер дає членам групи вичерпнi вказівки;

  • спiлкування у групi йде головним чином "згори вниз".

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лiдерствi група дiє швидко, органiзовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста iнiцiатива.

При демократичному лiдерствi:

  • лiдер подiляє досить багато влади з групою, проводячи полiтику групового обговорення та прийняття рiшень;

  • члени групи через участь у прийняттi рiшень подiляють як завдання, так i вiдповiдальнiсть;

  • активне спiлкування у групi iде як згори вниз, так i навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лiдерствi особиста вiдповiдальнiсть за справи групи є вищою; недолiк його в тому, що групова дiяльнiсть забирає надто багато часу та iнодi група не приходить до однiєї думки.

При потуральному лiдерствi:

  • лiдер дозволяє членам групи робити що завгодно: вiн фактично зрiкається влади у групi;

  • члени групи самi роблять те, що вважають за потрiбне;

  • спiлкування йде в основному "у горизонтальнiй площинi": мiж рiвними членами групи.

Перевага потурального лiдерства в тому, воно дозволяє висококвалi-фiкованим i компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолiк його в тому, що група часто безцiльно живе за течiєю подiй, бо їй бракує керування.

Дослiдники виявили, що авторитарне лiдерство спричиняє високий рiвень фрустрацiї i ворожих почутiв до лiдера. Продуктивнiсть залишається високою тiльки у присутностi . лiдера та вiдразу ж повзе вниз у його вiдсутностi. При демократичному лiдерствi члени групи почуваються щасливiшими, дружнiшими, пiлкуються про групу, виявляють бiльше самостiйностi (особливо у вiдсутностi лiдера), i мають низький рiвень мiжособової агресивностi. Потуральне лiдерство веде до низької продуктивностi групи та до високого рiвня мiжособової агресивностi.

Коментуючи цi висновки, американськi соцiологи зауважують, що дослiдження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дiй. I американськi соцiологи вважають, що за iнших обставин, в iншому культурному середовищi перевага могла бути на боцi авторитарного лiдерства. Той факт, що авторитарнi лiдери часто зустрiчаються у країнах, якi розвиваються, примушує деяких соцiологiв припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лiдерства. Хоча це можна пояснити i тим, що за таких обставин авторитарному лiдеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвiд також свiдчить, що демократичне лiдерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рiвень продуктивностi. Деяким людям ( як показують данi дослiджень) бiльш подобається, щоб їм казали що треба робити, нiж брати участь у прийняттi рiшень.

ВИСНОВКИ


Таким чином, можна зробити наступні висновки. Дуже важливими для успішного функціонування малої соціальної групи є не лише сформовані у ній стосунки, що забезпечують ефективну взаємодію людей у процесі спілкування чи виконування певної роботи, але і те, яким чином спрямовується їх діяльність, які форми впливу використовуються для того, щоб спонукати людей до продуктивної праці. Ці питання відносяться до компетенції керівника – людини, яка очолює колектив і використовує надану їй владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють. Керівництво може опиратися на формальні важелі впливу (у цьому разі поняття “керівник” ототожнюється із поняттям “менеджер”, “керуючий”) і на неформальні. У другому випадку поняття “керівник” ближче до поняття “лідер”.

Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер. Оскільки переважно частина в малих соціальних груп виникає у зв’язку з необхідністю розв’язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з іншими, виконувати певні вимоги. Це – сукупність взаємовідносин, зумовлена об’єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій – антипатій.

Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість. Поліпшення групових відносин можна досягти завдяки оптимальному поєднанню ділових і неофіційних взаємин. Лідерство – являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації і контролю, якщо немає ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи позитивних кінцевих результатів.

Керівництво ґрунтується переважно на формальних аспектах діяльності, тоді як лідерство — на неформальних. Тому воно спроможне у деякій мірі компенсувати формальне управління колективом, доповнюючи недостатній розвиток його окремих елементів.

Різниця між керуванням і лідерством полягає в наступному. Керування (управління) визначається, як розумовий та фізичний процес, який приводить до того, що підлеглі виконують визначені їм офіційно доручення і вирішують певні задачі. Лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на поведінку інших членів групи. Отже, лідерство є дещо вужчим поняттям, ніж керування (обмежується лише впливом), хоча діапазон його застосування є ширшим (вплив використовується для вирішення різних задач, в тому числі і управління). Надалі, для чіткішого розмежування статусу осіб, що можуть впливати на поведінку інших людей керівником (менеджером) називатимемо людину, що має офіційно делеговані їй права і повноваження для впливу на поведінку підлеглих їй людей, а лідером людину яка здобула це право завдяки особистим якостям.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ



1.Орбан-Лембрик Л.Е.Психологія управління. – К., 2003.

2. Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна. Соціальна психологія: Посібник. — К.: Академвидав, 2003.

3. Савчин М.В. Соціальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти. — Дрогобич: [Відродження], 2000.

4. Соціальна психологія: [Навч.-метод. посібник] / [Орбан Л.Е., Хрущ В.Д., Москаленко Ю.М. та ін.; За ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща]. — Івано-Франківськ, 1994. Швачко О.В. Соціальна психологія: Навч. посіб для студ. непсихол. спец. вищ. навч. закладів / [Ред. Т.М.Коліна]. — К.: Вища шк., 2002.

 5.Швачко, О.В. Соціальна психологія [Текст] / О.В. Швачко; ред. Т.М.Коліна. — К.: Вища шк., 2002.

6. Психологія особистості: Словник – довідник [Текст]/ За редакцією П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2002. – 320 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас