Ім'я файлу: Реферат Золотун.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 06.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
вишивка.docx
РЕФЕРАТ.docx

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра всесвітньої історії

Реферат

із всесвітньої історії :

«Особливості розвитку США в 20-ті роки ХХ ст.»

Підготувала

Студентка 4 курсу

група ІЮ-42

Золотун О.Ю

Перевірила:

Кандидат історичних наук, доцент Мартинчук І. І.

Рівне – 2019

План

1.Зміна статусу США у світі після Першої світової війни. 2

2.Курс республіканців у внутрішній та зовнішній політиці 5

3. Період «проспериті» (процвітання) 8

3.1 Бурхливий розвиток промислового виробництва 8

3.2 Особливості «процвітання» в США 11



  1. Зміна статусу США у світі після Першої світової війни.

Перша світова війна не торкнулась Американського континенту, і країна не зазнала того масового руйнування продуктивних сил, яке було в Європі. Американська армія взяла участь у бойових діях лише влітку 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: щонайменше 120 тис. убитих і померлих від хвороб та майже 230 тис. поранених.

Війна сприяла збагаченню країни. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914—1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дозволило здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття.

Промислове зростання, що почалося на цій базі, збільшило питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала майже половину світового видобутку кам'яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85 % випуску автомобілів.

Отже, США закріпили за собою статус економічно наймогутнішої країни світу. Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позички. На початку 1920-х рр. їх загальна сума досягла 11 млрд доларів. Крім того, за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. У такий спосіб США перетворилися з боржника на найбільшого кредитора.

Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило умови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом В. Вільсоном у 1917 р. взяв курс на завоювання «світового лідерства».

Програму рішучої активізації зовнішньої політики США було викладено Вільсоном у згаданих вище «14 пунктах». Вона містила низку докорінно нових положень. її прийняття означало б революційні зміни в міжнародних відносинах.

Виступаючи проти таємних угод, правлячі кола США сподівались укласти інші, більш вигідні для них угоди. Вони намагалися реалізувати гасло «рівних можливостей», щоб створити умови ДЛЯ наступу на позиції європейських колоніальних держав у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Для послаблення своїх су перників США пропонували ввести принцип «відкритих дверей у всіх володіннях Німеччини та Турецької імперії, що підлягали поділу, а також у Китаї.

На здійснення цієї програми була спрямована діяльність представників США на Паризькій мирній конференції 1919 р. США прагнули не допустити надмірного зміцнення Англії та Франції. Із цією метою вони виступили за збереження достатньо сильної Німеччини під впливом Сполучених Штатів. Із розрахунку на утвердження домінуючого становища США виходили й американські плани організації Ліги Націй.

Рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В. Вільсона. Головні об'єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Штати не одержали жодної з мандатних територій. У Лізі Націй провідне становище посіли не Сполучені Штати, а Англія та Франція.

Провал планів США на Паризькій мирній конференції пояснювався тим, що зовнішньополітичні позиції США залишалися порівняно слабкими. До того ж у самих США існувала серйозна опозиція зовнішньополітичному курсу президента.

Виступаючи під прапором ізоляціонізму, республіканці були проти ратифікації Версальського договору, закликали відмовитися від участі США в роботі Ліги Націй. Вони вважали вступ Сполучених Штатів У союз із європейськими державами можливим лише за умови, що там від початку буде забезпечено перевагу СІЛА. Республіканці висунули гасло «свободи рук» для США, сподіваючись поступово забезпечити військово-політичну перевагу Сполучених Штатів над європейськими Державами і цим зробити важливий крок на шляху до світової першості. Гострі сутички між республіканцями (ізоляціоністи) і демократами на чолі з Вільсоном були відображенням боротьби різних політичних угруповань у питанні про методи завоювання світової гегемонії.

У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальський договір, що містив положення про Лігу Націй. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.

Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона досягти успіхів у боротьбі проти радянської Росії.

Поразка Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах мала далекосяжні Наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано Проведення соціальних реформ.

  1. Курс республіканців у внутрішній та зовнішній політиці

Улітку 1920 р. у США вибухнула глибока економічна криза, що зачепила всі галузі промисловості. Спричинили її скорочення воєнного виробництва і конверсія. Кількість безробітних у 1921 р. сягнула 5,7 млн осіб. Реальна заробітна плата знизилась у середньому на 20—25 %.

Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. До весни 1921 р. ціни на сільськогосподарські товари у США знизились у 3-4 рази. Це призвело не тільки до скорочення прибутків фермерів, а й до розорення багатьох із них.

Невдоволення робітників і фермерів їхнім тяжким становищем виявилося під час виборчої кампанії 1920 р. Із цього скористалися республіканці. На виборах 1920 р. вони здобули перемогу. їх кандидат на посаду президента США Уоррен Гардінг зібрав більш як 16 млн голосів, тоді як кандидат демократів Джеймс Кокс - лише 9 млн. Після восьмирічної перерви республіканська партія доступилася до влади. Гардінг узяв курс на повернення довоєнних порядків («нормальності», як він казав). Консервативні тенденції мали подвійний вплив на внутрішнє життя країни. З одного боку, відбувається небачений розвиток економіки, з іншого - йде накопичення і поява цілої низки проблем, які мали далекосяжні наслідки.

Ще 1919 р. республіканці заблокували реформи у сфері трудових відносин, про надання права робітникам на страйк. Адміністрація Гардінга виступала проти політики державного регулювання. Проте було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У 1921 р. було скасовано запроваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій. Згодом були підвищені мита на імпорт до США важливих промислових товарів. Це призвело до росту цін на внутрішньому ринку. Прибутки монополій одразу зросли.

Для збільшення прибутків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Корупція державного апарату набула всеохоплюючого характеру. У 1921-1922 рр. великі нафтопромисловці підкупили міністра внутрішніх справ і незаконно одержали в оренду державні нафтоносні райони в Каліфорнії та Вайомінгу. На шлях шахрайських угод із монополіями стали міністр юстиції, голова федерального бюро допомоги ветеранам війни та інші високі урядовці республіканської адміністрації. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, відомих своєю близькістю до Гардінга, мали настільки скандальний характер, що це стало компрометувати самого президента. І тільки несподівана смерть у серпні 1923 р. врятувала його від ганьби викриття.

Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам ( 1920 р.).

Найяскравішим проявом консервативних тенденцій у внутрішньому житті стала поправка до Конституції, що набирала чинності в січні 1920 р. Згідно з поправкою вводився «сухий закон», що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США. Як наслідок у країні з'явились організовані банди злочинців (ганстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горілчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище, як рекет. Війни між бандами ганстерів, що вели боротьбу за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США. Одним з найвідоміших тодішніх «королів» злочинного світу став Аль Капоне.

Знову став процвітати Ку Клукс Клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопе був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.

У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.

Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети - утвердження світової гегемонії Америки.

У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, згідно з яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.

Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Усе це створювало серйозну загрозу міжнародній позиції Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе «обділеними» у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу. На Вашингтонській конференції 1921—1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина «відкритих дверей» щодо Китаю, договори про обмеження мирських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно до радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження політики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921р. державний секретар США Х'юз заявив, що до здійснення «корінних змін» у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а особливо дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торговельних відносин.


3. Період «проспериті» (процвітання)

3.1 Бурхливий розвиток промислового виробництва

Сполучені Штати раніше за інші високорозвинені країни вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Уперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Упровадження нових технологій привело до зростання виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації - своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.

Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об'єднували майже половину фабрик і заводів країни. Протягом 1920-1929 рр. кількість банків у США з 30 зменшилася до 24 тис, а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту над імпортом у 1921-1929 рр. сягнуло 7,7 млрд доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. до 1931 р. склали 11,6 млрд доларів, причому 40 % цієї суми припадало на Європу, а 22 % - на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок і платежів з воєнних боргів, США перетворилися на державу-рантьє.

Економічне піднесення 1920-х рр. мало ряд особливостей. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні була 2-3 млн безробітних. Із кожним роком зростали обсяги продажу товарів в кредит за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит - процвітання назавжди!».

Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.

Несталою була і фінансова система. У 1920-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі - найбільшій у світі - відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Усі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг найвищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім демократичної та республіканської партій, у виборах брав участь прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р. Лафол-лета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці (АФП), соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів. Незабаром блок, що його підтримував, розпався. У 1924 р. Вперше у виборах узяла участь компартія, яка висунула своїм кандидатом у президенти В. Фостера.

Президентом США було обрано Куліджа. Він усіляко сприяв зростанню прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації та надаючи великим компаніям державні субсидії. Водночас Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Значні кошти витрачалися на морські озброєння. Економічне та політичне життя країни перебувало під контролем родин фінансової олігархії - Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був «алюмінієвий король» Ендрю Меллон, міністром торгівлі - Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок, який отримав репутацію одного зі стовпів «проспериті» («процвітання »).

Чергова перемога республіканців на виборах 1928 р. привела Гувера в Білий дім. Значну роль при цьому відіграли обіцянки знищити злидні та забезпечити кожному американцеві заможне життя. У цей час популярною була книга Гувера про «твердий індивідуалізм».

На міжнародній арені США проводили політику експансії, прикриваючи її «ізоляціоністським» прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром у вирішенні проблеми репарацій. Запропонований ними 1924 р. план Дауеса створив умови для відтворення німецького воєнно-промислового потенціалу. У 1929 р. замість нього було розробленео план Юнга, який сприяв проникненню американського капіталу в Європу.

Беручи участь у боротьбі за панування в Китаї, США разом з іншими державами придушували національно-визвольний рух китайського народу. Фінансово-економічний тиск на країни Латинської Америки поєднувався зі збройною інтервенцією. Агресія США проти Нікарагуа в 1927-1928рр викликала глибоке обурення в Центральній та Південній Америці.

У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великою Британією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.

США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Однак республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 1920-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (завозили машини і промислове обладнання). Нарешті, 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (мільйони людей в України вмирали від голоду).

3.2 Особливості «процвітання» в США

- Швидкі темпи економічного розвитку. За період 1922—1929 рр. економіка США зросла на 70 %.

- Усунення держави від регулювання економічними процесами. Нестримний розвиток приватного бізнесу.

- Переважаючий розвиток новітніх галузей промисловості.

- Кризовий стан сільського господарства і застій традиційних галузей.

- Масове оновлення виробництва. Широке запровадження технологій масового виробництва.

- Посилення концентрації виробництва, формування могутніх монополістичних об'єднань. Найбільшими фірмами стали «Форд», «Крайслер», «Дженерал електрік», «Дженерал моторс» та ін.

- Масове використання кредиту і реклами.

- Бум на фондовому ринку. Спекулятивний бум цінними паперами. Ціна іа акції зросла в 4 рази.

- Згортання соціальних програм. Відсутність системи соціального захисту.

- Вузькість внутрішнього ринку. Відсутність масового споживання.

- Значна нерівномірність розподілу національного багатства. Скасування податків на надприбутки.

- Широка експансія на зовнішньому ринку.

- Домінування консервативних тенденцій у суспільстві.

- Процвітання організованої злочинності.

Висновок

1920-ті рр. стали періодом «процвітання» США. В його основі лежало економічне піднесення, зумовлене зміною статусу США у світі й нестримним розвитком приватного підприємництва. Але економічне піднесення було нестабільним, нерівномірним. Зрештою відмова від ідеї регулювання ринку і соціальних процесів не виправдала.

Література

  1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.

  2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас