1. Особливості розвитку української літератури
На зламі XVIII—XIX ст. перед українською культурою постають нові завдання, першочерговим з яких було пробудження національної самосвідомості українців.
Українську літературу цього періоду називають новою. Порівняно з давньою у ній з’являються нові теми, нові герої, вона написана живою народною мовою. Становлення нової літератури було частиною національно-культурного відродження України, формування національної ідеї.
Національна ідея — стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності.
За відсутності української держави література була спрямована на захист прав й інтересів народу. Саме цим пояснюється переважання в новій українській літературі громадянських мотивів.
Основними художніми напрямами, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві кінця XVIII — першої половини XIX ст., були класицизм і романтизм.
Класицизм (від лат. classicus — «зразковий») — напрям у літературі, для якого характерна орієнтація на античну літературу, що проголошувалася класичною, гідною наслідування.
Романтизм (від фр. romantisme) — ідейно-художній напрям, який висував на передній план індивідуальність, наділяючи її ідеальними рисами й прагненнями.
Розвиток традицій класицизму був пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського. У дусі романтизму писали члени «Руської трійці» — Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич, на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість Т. Шевченка, П. Куліша.
Характерною особливістю українських літераторів було те, що вони зосередили свою увагу на двох важливих темах: народної культури та історичного минулого (насамперед козацького) України.
2. Становлення сучасної української літературної мови.
У першій третині XIX ст. літераторам доводилось витримувати не лише утиски самодержавства, а й скептицизм російських кіл до самої можливості творення літератури українською мовою. Водночас, як вважав німецький філософ Йоганн Гердер, мова є найважливішим компонентом національності: «У мові втілено все надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце й душа. Позбавити народ мови — значить позбавити його єдиного вічного добра». Тож здобутком цього періоду стала саме українська літературна мова.
3. Сучасний український літературознавець Микола Жулинський про розвиток української мови і літератури в ХІХ ст.
У XIX ст. здійснилося перебазування духовного й культурного життя нації на живу, потенційно потужну й багату мову, що доти як розмовна функціонувала в народному середовищі. Мова простолюду, котрий беріг її століттями — у пісні, в казці, в людській розмові, — ця мова в XIX ст. стала мовою освічених верств українського народу, набула статусу мови літературної. Започаткувати це завдання судилося українському письменству. Саме література художня високо піднесла значення народного слова, розкрила в ньому незвідані глибини та смисли. Услід за художньою літературою, українське слово стало інструментом висловлення в літературній критиці, публіцистиці, в науці...
Котляревський взяв за основу сюжет однойменної поеми Вергілія і створив новий оригінальний художній твір, використавши українську історію, народні звичаї та побут. Усе це принесло авторові й поемі популярність у суспільстві. Зрештою цей успіх сприяв витісненню з літератури старої книжної мови та заміщенню її українською народною мовою.
4. Діяльність Петра Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ’яненка та інших
Послідовниками Івана Котляревського у становленні нової української літератури стали Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко.
Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) — педагог, історик, філолог, письменник, поет.
Працював професором історії, деканом словесного факультету, а згодом ректором у Харківському університеті.
Розпочав літературну діяльність із перекладів іноземних авторів.
Започаткував поетичний жанр української байки. Його гумор і сатира в більшості творів набули форми гострої критики соціальної несправедливості.
Свої байки супроводжував поясненням читачам, як треба вимовляти окремі літери й слова, що стало однією з перших спроб правописного унормування української літературної мови.
Портрет Петра Гулака-Артемовського
Євген Гребінка (1812-1848) — письменник, педагог, видавець.
Нащадок козацько-старшинського роду. Опублікував збірку «Малороссийские приказки», історичну повість «Ніжинський полковник Золотаренко», поему «Богдан», низку переспівів українських народних пісень, ліричних віршів українською й російською мовами.
Уславився своїми байками, наповнивши їх українськими реаліями та думками, що відображали світогляд простого люду.
Портрет Євгена Гребінки
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) — прозаїк, драматург, літературний критик.
Нащадок козацько-старшинського роду. Засновник художньої прози й жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Написав комедію «Сватання на Гончарівці» та п’єси «Шельменко-денщик», «Конотопська відьма».
Його твори перекладалися французькою, польською, болгарською, чеською та іншими мовами.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові, у виданні першого в Україні журналу «Украинский Веснік», сприяв виданню альманаху «Молодик». Був активним діячем громадського та культурного життя Харкова. Його називають «батьком української прози».
Портрет Григорія Квітки-Основ’яненка
Тарас Шевченко і його «Кобзар»
Утвердження української літературної мови пов’язане з творчістю видатного поета Тараса Шевченка. Він розпочав літературну діяльність за часів розквіту слов’янського романтизму, що був тісно пов’язаний з національно-визвольним рухом слов’янських націй.
У 1840 р. в Петербурзі було вперше видано (за сприяння Євгена Гребінки) його збірку українських поезій «Кобзар».
Після видання цієї збірки Кобзарем стали називати самого Тараса Шевченка та й сам він підписував деякі свої повісті цим ім’ям.
Тарас Шевченко.
Іван Франко про «Кобзар»
Поява Шевченкового «Кобзаря» 1840 р. в Петербурзі вважається епохальною датою в розвитку українського письменства, другою після «Енеїди» Котляревського. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої води, заясніла не відомою досі в українськім письменстві простотою і поетичною грацією вислову.
Автограф вірша Тараса Шевченка та зображення першого видання «Кобзаря» (1840 р.)
«У віршах Шевченка багато почуття глибокого; скрізь дихає в них палка любов до вітчизни. Його картини правдиві і сяють яскравими, живими барвами. У автора цих віршів видно талант непідробний».
«Поет калічить російську мову, підроблюючись під хохлацький лад!».
«Шкода тільки, що ця книга [«Кобзар»] не може бути прийнята нашою літературою, що ці вірші не російські, що вони писані особливим провінційним наріччям, яке незрозуміле для більшості наших читачів».
З передмови Тараса Шевченка до другого видання «Кобзаря» (1844 р.)
Випускаю в люди другого «Кобзаря» свого... та наділяю його предісловієм. До вас слово моє, братія моя українськая! Великая туга осіла мою душу. Чую й читаю: Ляхи друкують, Чехи, Серби, Болгаре, Черногори, Москалі — усі друкують, а в нас — наче заціпило. Може, злякались іноплеменних журналістів? Не бійтесь: собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московськи не пишемо? А чом Москалі самі не пишуть по-своєму, а тільки перекладають, та й то чорт-зна по-якому? Натовкмачать «індивідуалізмів», так що аж язик отерпне, поки вимовиш; кричать о братстві і гризуться, мов скажені собаки. Кричать о єдиній слов’янській літературі, а не хотять заглянути, що робиться у слов’ян!
Пантелеймон Куліш (1819-1897) — письменник, фольклорист, мовознавець, перекладач.
Учителював, згодом був запрошений до викладання в Петербурзькому університеті.
Написав і видав «Повісті про український народ», «Записки о Южной Руси» у двох томах, потім — перший історичний роман українською мовою «Чорна рада». Критично ставився до козацтва, описував його з урахуванням різного соціального походження, часто суперечливими прагненнями та політичними переконаннями. Хоча безпосередньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства не брав, а лише листувався з братчиками, був покараний на кількамісячне тюремне ув’язнення з подальшими адміністративними засланнями із забороною писати та друкувати.
Автор першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою.
Портрет Пантелеймона Куліша
Микола Гоголь (1809-1852) — прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист. Походив із козацько-старшинського роду.
Оскільки Наддніпрянська Україна була провінцією Російської імперії, а література українською мовою не могла зайняти помітного місця в загальноросійському літературному просторі, тому Гоголь писав свої твори російською мовою.
Його збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород» мали значний вплив на розвиток як російської літератури, так і на українське культурно-національне відродження. Яскраво постала Україна перед читачем у повісті «Тарас Бульба», де опоетизовано героїку українського козацтва.
Окрім літературної творчості, М. Гоголь займався історичними дослідженнями, педагогічною діяльністю.
ПЛАН:
1.Особливості розвитку української літератур
2. Становлення сучасної української літературної мови.
3. Сучасний український літературознавець Микола Жулинський про розвиток української мови і літератури в ХІХ ст.
4. Діяльність Петра Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ’яненка та інших
Петро Гулак-Артемовський
Євген Гребінка
Григорій Квітка-Основ’яненко
Тарас Шевченко і його «Кобзар»
Іван Франко про «Кобзар»
Пантелеймон Куліш
Микола Гоголь
Використаний матеріал:
https://knowledge.allbest.ru/literature/3c0b65635b3bc78b5d43a88521206d26_0.html
https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-9-class-2017-pometun/14.php
Міністерство освіти і науки України
Реферат з історії України на тему:
«Розвиток української літератури на початку 19ст.»
Виконав:
учень 9 класу
Старобільської гімназії І-ІІст
Кульбацький Костянтин
Перевірила:
Лахва Людмила Миколаївна
Старобільськ 2021