Актуальність теми. Полягає в тому, що в даний час такий синдром, як «професійне вигорання» вже стає добре знайомим явищем в школах. Актуальність вивчення «професійних хвороб» вчителів зумовлена не тільки їх негативним впливом на ефективність праці, але і тим, що вони впливають на все життя, змінюючи його психічне становище, що призводить до втрати здоров'я, до появи психологічних проблем та особистісних змін .
Мета. Дослідити особливості виникнення розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності, на прикладі професії педагога - тому що вона одна з тих, де синдром “професійного вигорання” є найбільш поширеним.
На думку вітчизняних і зарубіжних учених, необхідно звернути більшу увагу на цю проблему та зокрема на чинники, що спричиняють її. В.Лізинський вважає, що професійне вигорання є головною причиною кризових явищ сучасної школи у нас та в багатьох країнах за кордоном. З цього приводу С.Походенко висловив таке судження: у зв’язку з високим ризиком «вигорання» вчителів особливої актуальності набуває питання про заходи психопрофілактики та реабілітації, які знижували б ризик синдрому вигорання й нейтралізували його негативні наслідки.
1. Термін “професійне вигорання” з'явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це - люди, які працюють у системі “людина-людина”: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі тощо. Як зазначають зарубіжні дослідники з Канади, США, Західної та Центральної Європи, а також вчені з Росії та України, фахівці, які працюють у згаданій системі, змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів (пацієнтів, вихованців), тому мимоволі стають залученими до цих переживань, через що й зазнають підвищеного емоційного напруження. З 1974 року вийшло друком понад 2500 статей і книг; присвячених вченню синдрому “професійного вигорання”. Але переважна більшість із них - описового й епізодичного характеру. Літератури, що розкривала науково-практичні дослідження в цій галузі, ще недостатньо. Проте дослідження синдрому триває. [ 6 ]
Є велика кількість визначень поняття «синдром вигорання», узагальнення яких дає підстави вважати його багатовимірним конструктором і зарахувати його до феноменів деформації особистості, що відзначається великою кількістю негативних психологічних переживань, пов’язаних із тривалими та інтенсивними міжособистісними взаєминами високої емоційної насиченості або когнітивної складності. Це відповідна реакція на тривалі стреси міжособистісних комунікацій.
За визначенням професора С.Буракова, «Професійними називаються хвороби, виникнення яких пов’язане з певною трудовою діяльністю і впливом на організм конкретних несприятливих умов праці, так званих шкідливих виробничих чинників». [ 1, c. 3]
Синдром професійного вигорання деякими авторами (К.Маслач) розглядається як явище в аспекті особистої деформації професіонала під впливом професійних стресів. (посилання!)
В.Бойко визначає процес професійного вигорання як набутий стереотип емоційної, найчастіше професійної, поведінки. «Вигорання» частково є функціональним стереотипом, оскільки завдяки йому людина може дозувати й ощадливо витрачати енергетичні ресурси, водночас воно може негативно позначатися на виконанні нею професійної діяльності та на її стосунках зі співробітниками.
Найглибше досліджено проблему «вигорання» педагогів. На думку більшості авторів, учителі найчастіше зазнають впливу цього синдрому через специфіку своєї діяльності: щоденне психічне перевантаження, самовіддану допомогу, високу відповідальність за учнів, дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами й морально-матеріальною винагородою (чинник соціальної несправедливості), рольові конфлікти, поводження «важких» учнів тощо.
Упродовж останніх десятиліть відбулась певна де міфологізація вчительства. Для покоління XX ст. вчитель вже не «зоря світова», не носій абсолютної істини… Зник ореол обраності, винятковості «сіячів розумного, доброго, вічного», впав німф жертовності і оголились «кастові забобони» як серйозні ознаки професійної деградації. Вчительство є окремою кастою, яка має схильність до самовідтворення через мережу педвузів, має і властивість генетичної передачі професійних хвороб.(посилання!)
За моделлю Маслача та Джексона, синдром вигорання спричинюють емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція персональних досягнень. Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційного перенапруження, спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не можу віддаватися роботі, як раніше. Виникає відчуття приглушеності й притупленості емоцій, в особливо важких випадках можливі емоційні зриви.
Людина, помічаючи негативні відчуття або прояви, звинувачує себе, в неї знижується як професійна, так і особистісна самооцінка, з’являється відчуття власної неспроможності, байдужість до роботи.
Найскладнішим є те, що вигорання розвивається поступово, і в цьому його підступність. Людина часто не усвідомлює симптомів. Вона не може побачити себе з боку і зрозуміти, що відбувається.
Ознаки синдрому емоційного вигорання можна поділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові.
Психофізичні симптоми: почуття постійної втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну; відчуття емоційного і фізичного виснаження; зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища, часті безпричинні головні болі, різка втрата чи збільшення ваги; повне чи часткове безсоння.
Соціально-психологічні симптоми: байдужість, нудьга, масивність і депресія (занижений емоційний тонус, почуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні події, часті нервові «зриви», «відхід у себе»; постійний страх, що щось «не вийде», загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.
Поведінкові симптоми: відчуття, що робота стає важчою; відчуття, що
все марно, зневіра, зниження ентузіазму; підвищення неадекватної критичності; дистанціювання від співробітників.
Інтриги, плітки, підсиджування – це серйозні ознаки виробничої
неспроможності того чи іншого педколективу та професійної недієздатності його керівника.
Існує декілька професійних хвороб. Наприклад, «жабодавство» є чи не найбільш жахливою соціальною інфекцією, яка знаходить благодатний грунт для поширення саме в учительському середовищі. Часто педагогом найважче пережити саме успіх свого колеги, у чому б цей успіх не полягав.
Ще є такі професійні хвороби як патологічна слухняність, «несприйняття будь-якої критики» та «хвороба начальства»
2. Причини цього явища криються в соціально-економічній і соціокультурній площині, пов’язані з тяжким проявом авторитаризму, залежності вчителя. Відомо, якщо сама система не може впорядкувати на властивому їй рівні відхилення й конфлікти відомими й можливими для неї способами, то щось, вочевидь, не гаразд у самій системі. Під самою системою слід розуміти кожну окрему школу і, в кращому разі, муніципальний рівень управління школою, або точніше – рівень готовності, зрілості та здатності муніципальної влади визначати головні проблеми освітніх закладів і консолідувати зусилля для їх розв’язання.
До синдрому професійного вигорання призводить одноманітність життя: дім – робота – дім – робота ; обмеженість у часі, гостра регламентація часу роботи; постійне зіткнення з негативними сторонами життя; напружені стосунки і конфлікти серед колег; надмірна відповідальність.
Професійне вигорання значною мірою виражене в тому, що:
Значна частина вчителів має високий і надто високий рівень почуття тривожності.
Через надзвичайно високі навантаження педагогам за ніч не вдається відновити позитивний психологічний фон і оптимістичну готовність працювати далі, індивідуальну ініціативу, самодіяльність і самовладання.
Агресивне і надзвичайно емоційно затратне середовище досить швидко спричинюють системну стомленість.
Школа взагалі є зоною підвищеної конфліктності, а в зв’язку з її жіночим складом – тим більше.
Випадкове перебування в професії. Коли кожен новий день заздалегідь дратує, а ситуація здається безвихідною через те, що неможливо змінити пол. Діяльності, - усе це заганяє в глухий кут.
Учитель часто почувається безпорадним перед батьками, перед дітьми, котрі не бажають витися, перед адміністрацією, яка вимагає результатів, перед необхідністю розриватися між справами і збереженням у пам’яті тисячі справами і збереженням у пам’яті тисячі справ, перед писаниною, що висушує душу, перед педагогічними посиденьками, що з’їдають час і нічого не дають натомість.
У вчителів молодших класів синдром професійного вигорання може розвиватися на ті дуже високого цінування продуктивного життя, пізнання та мистецтва. Можливо, в процесі професійної діяльності їм не вдається повністю реалізувати зазначення цінності у власній діяльності, що й призводить до напруженості. Відтак до виснаження. «Вигорання» також може спричинити недооцінка громадського визнання й незалежності. Те, що вчителі недостатньо цінують зазначене, на мою думку, є наслідком низького соціального статусу вчителя в суспільстві та залежності в системі освіти. Сучасного вчителя початкових класів мало свободи як у розробленні змісту освіти. Так і в системі стосунків у педагогічному середовищі. Він вільний (та й то не повністю) лише в доборі методів і форм навчання.
Особи, що «вигоріли» на роботі, часто починають трудитися, маючи високі ідеали і найкращі наміри. Але у ході своєї роботи вони розуміють, що впливають дуже слабо на життя людей, яким хочуть допомогти. Що проблеми, які вони намагаються вирішити, такі серйозні, а задачі такі важкі, що їм ніколи не вдасться добитися повного успіху. Робота стає для них тягарем: вони можуть зривати свої почуття на людях або, навпаки, стримують свої емоції, поводившись холодно і відсторонено.
Адекватність відношення до роботи и відведення їй належного місця у житті - найкраща профілактика професійного вигорання. На жаль, у житті Ми не завжди маємо змогу робити те, що нам подобається. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватись настановою «Не можеш робити те, що любиш - навчися любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме.
Загальні рекомендації професіоналам із запобігання розвитку синдрому емоційного вигорання можна сформулювати таким чином:
перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;
другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;
третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;
четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.
Висновок. Отже, тема «вигорання на роботі» зі сторони вчителя надзвичайно актуальна на даному етапі. Він неоднозначний і багатогранний. Проте очевидно, що саме вона є рушійною силою фізичного та психічного здоров’я людей, особливо особливо зі сфери «людина-людина». Професія вчителя пов'язана з основним ризиком розвитку вигорання. При цьому педагоги беруть безпосередню участь у вихованні молоді та формуванні майбутньої соціальної культури. Для здійснення навчально-виховного процесу на належному рівні необхідні не лише знання та вміння, а й здорове емоційне поле. Вчителі не можуть підтримувати соціальне здоров’я в «хворому» суспільстві. І це не неправильно, це біда вчителів.
Список використаної літератури:
Громовий В. Професійні хвороби вчителів. / Громовий В. // Директор школи. – 2006. - №1 (січень). – с.3-4.
Емоційне вигорання педагогів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://literacy.com.ua/praktychna-psyhologia/212-prosvitnyctvo-i-profilaktyka/764-emotsiinevyhorannia-pedahohiv.html
Известия науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.inauka.ru/lenta-ege/article49581/print.html
Коваленко О. Не вигорай, учителю!/ Коваленко О. // Освіта України. Педагогічна газета. – 2011. - №49/50 (4 липня). – с. 8-9.
Лізинський В. Способи боротьби з професійним вигоранням. / Лізинський В. // Завуч. – 2010. - №29. – (жовтень). – с.4-7.
Перегончук Н. “Професійне вигорання” як показник дезадаптованості педагогічних працівників [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/811/94/