Культурні відмінності та їх вияви

Ім'я файлу: психологія культури.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 06.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
199917.doc
!_МАН_ukr.docx

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………............	3
Культурні відмінності та їх вияви……………………………………...	6
Психологічні особливості ……………………………………………..	9
Людина я суб 'єкт та об 'єкт пізнання…………………………………..	10
Методи та форми пізнання……………………………………………...	13
Психологічні особливості особистості людини……………………….	15
Відчуття, сприйняття і уявлення як форми пізнання навколишнього світу………………………………………………………………………	17
Способи пізнання навколишнього світу……………………………….	18
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………	20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..	21

ВСТУП

Потреба й здатність жити в культурному середовищі – головна ха рактеристика людини. Не випадково до осмислення ролі культури зверталися і педагоги, і філософи, і психологи. Один із засновників психологічної науки В. Вундт вважав, що психологія повинна мати дві частини, кожна з яких співвідноситиметься з різними рівнями людської психіки та розвиватиметься за власними законами і метода ми; що друга частина психології має досліджувати проникнення культури в психіку. Але основна теза В. Вундта не знайшла належно го розвитку в межах створеної наукової парадигми. Експерименталь на психологія не передбачала введення культури як складової людсь кої природи, у ХІХ і ХХ ст. людину вивчали як соціальну тварину. Ця метафора стала світоглядною установкою молодої науки про душу, яка протиставила себе попередньому уявленню про створення люди ни за образом і подобою Бога. Отож, як культура, психіка й ноосфера взаємно впливають одна на одну – досі залишається найбільшою та ємницею та найактуальнішою проблемою сучасної науки.

Тому, що економіка та психологія, які колись разом вивчали людську поведінку і були складовими моральної філософії, з розвитком нового, наукового, способу пізнання світу надто глибоко занурилися у дослідження матеріальних чинників і у створення штучних моделей і схем? До того ж їм сприяв такий “винятково нау ковий” метод дослідження, як експеримент, яким надзвичайно захо пилася молода наука. Водночас вивчення культури потребувало інших засобів, у тому числі дослідника, вільного від застарілих пізнавальних установок та ідеологічних стереотипів, здатного не тільки заглиблюватися у своєрідність чужої культури, щоб краще зрозуміти власну, а й допомагати вирішувати міжетнічні та міжрелігійні конфлікти, передбачати соціальні нововведення й експерименти, які йтимуть слідом за його відкриттями, їх побічні наслідки. Таким дослідником могла бути лише всебічно й гармонійно розвинена особистість, спроможна перетворити власний досвід психодуховного розвитку і розуміння соціальних потреб у професійно орієнтовані інтереси та завдання щодо входження молодих поколінь у соціальнокультурне середовище і пристосування до нього. Але економіка, створивши штучну модель економічної людини, об 5 межила тим самим свої пізнавальні можливості людської поведін ки – модель стала її ідолом. Внаслідок чого постраждала жива приро да та населення “економічно розвинених регіонів”. Психологія ж, назвавши себе природничою наукою, заглибилася у вивчення зде більше матеріального носія психіки. Таким чином, культурна пове дінка людини залишилася поза увагою обох напрямів.

Поява нових видів та знарядь праці, багатообіцяючі технічні вина ходи спричинили, з одного боку, зростання промислового виробниц тва, міграцію населення з села у місто, з країни в країну, концентра цію великої кількості працівників на підприємствах і в установах, а звідси – проблеми організації спільної праці, підготовки фахівців, управління виробництвом, розподілу прибутків, соціальні конфлікти різного рівня тощо. З іншого боку, це стимулювало розвиток соціаль них наук, зокрема соціальної філософії, педагогіки та психології, пси хології трудової діяльності, управління, політичної психології та ін. Поступово склалися і такі нові напрями соціальної психології, як економічна та культурна психологія. Економічна психологія, на від міну від економіки, почала працювати не зі штучною моделлю еконо мічної людини, а навпаки – досліджувати економічну поведінку ре альних людей. Ця поведінка пов’язана з прийняттям ними життєво важливих економічних рішень щодо того, як розпоряджатися грошо вими і матеріальними засобами, ресурсами часу, фізичними, психіч ними та духовними силами.

У поле зору психологів потрапили пи тання вибору людиною виду діяльності, професії, закладу освіти, форми навчання, викладача, виробничого колективу, місця прожи вання, часу вступу в шлюб, народження дитини, купівлі дорогих ре чей, відпочинку, міграції в іншу країну, а ще реклами, туризму, бізне су тощо. Отож, відійшовши від моделі економічної людини, еконо мічна психологія почала створювати рамки схеми досліджень економічної поведінки. У свою чергу психологія культури почала вивчати взаємодію людини і культури, а також культурну поведінку, тобто ставлення до культури і розпорядження її надбанням. Основою своїх дослід жень психологи обрали такий сценарій взаємодії людини і культури, де і людина, й культура одночасно виступають і як суб’єкти, і як об’єкти впливу та перетворення. Усвідомлення першопричинності духовних сил, аб який так вабить її, глибоко вкорінене в першоджерела людської цивілізації. Ранні форми усвідомлення значення культури в житті людини, яке значною мірою обумовлює культурну поведінку, зустрі чаємо ще в прадавніх ритуалах, міфах, релігійних ученнях, епосі, казках. Проте не тільки міфічний, релігійний, художньо образний, а й фі лософський спосіб пізнання зачіпає світоглядні й освітні проблеми і говорить про необхідність кроскультурного (порівняльно культур ного) освоєння світу та першочергового розвитку почуттєво емоцій ної сфери людини.

Такі думки зустрічаємо у давньогрецького істори ка й філософа Геродота, який багато мандрував і описав понад п’ятде сят країн, а також у Піфагора, котрий навчатися ходив до храмів Єгипту; повернувшись у зрілі роки на батьківщину, заснував нав чальний заклад, який став прообразом майбутніх академій. Він вва жав, що спочатку учнів треба навчати мистецтв, мов, історії, філосо фії, а вже потім точних знань, математики, астрономії та ін. Про значення культури у розвитку особистості писали майже два століття тому Г. Гегель і Г. Сковорода. Григорій Савич вважав, що ос вічена, культурна людина має опанувати символічну й образну мови як артефакти культури. Він застерігав від звуження й зведення осві ти тільки до природничих наук. Із появою нового, наукового способу пізнання світу з притаманни ми йому методами досліджень, мовою понять і категорій про вплив культури на розвиток психіки говорили такі відомі психологи, як Л. Виготський, О. Лурія, М. Коул, Д. Мацумото та ін. Культуровідпо відну освітню програму намагався розробити і впровадити відомий філософ, психолог і педагог Р. Штайнер, ідеї якого запроваджено в навчально виховні плани вольдорфських шкіл спочатку в Німеччині, а потім і в інших країнах світу. Цікаво, що діти, які закінчують ці шко ли, – кращі за показником загального психічного розвитку, вони ба жаніші як студенти вищих навчальних закладів. Спробу запровадити в освітніх закладах систему кроскультурних тренінгів особистісного розвитку у формі психолого педагогічного театру зустрічаємо в ді яльності практичного психолога, педагога й актора Ж. Гавера. Але й досі немає належного науково обґрунтованого психологічного забез печення інформаційно предметного і методичного змістів навчаль них планів і систем виховання з урахуванням необхідності кроскуль турного освоєння світу. Це викликано не тільки відсутністю необхід них знань у галузі психології культури, а й браком професійних 7 дослідників. Таким чином, напрям цей стає не тільки особливо акту альним, а й потребує відповідного інформування наукової громадсь кості та студентської молоді саме сьогодні, коли невпинно зростає потреба у використанні потенціалу культури для розбудови молодої української держави і громадянського суспільства, для розробки на ціональної ідеї й технології виховання.

Культурні відмінності та їх вияви

Дослідження етнічних груп дає змогу чітко диференціювати культурні відмінності. Етнічна група - будь-яка група із загальними культурними традиціями і відчуттям ідентичності. Її можуть об'єднувати історія і традиція, мова, географія, раса, релігія тощо.

Спостерігаючи поведінкові відмінності в етнічних групах, психологи можуть отримати уявлення про те, які види і форми поведінки змінюються від культури до культури, а які є відносно постійними і виявляються у всіх. Іноді результати таких порівнянь істотно впливають на погляди представників соціальних наук. Зокрема, результати крос-культурних досліджень Маргарет Мід культури острова Самоа, опубліковані у збірці праць "З південних морів", кардинально змінили розуміння особливостей підліткового віку. До того вважали, що бурхливі емоційні процеси повинні супроводжувати активні фізіологічні процеси, і це є універсальною ознакою для будь-якої культури. Мід виявила, що на Самоа методики батьківського виховання дітей істотно відрізняються від прийнятих В американській культурі. Батьки самоанських дітей прагнули уникати конфліктів із ними, не обмежували ігор, не примушували силою виконувати які-небудь завдання. Тому між ними рідко виникали конфлікти й емоційна напруженість. Надалі правила та обмеження, оскільки їх встановлювали не батьки, а традиція, не викликали конфліктів та емоційного дискомфорту, а покарання не призводило до образ або ворожого ставлення. У результаті досліджень М. Мід постали нові питання: як багато в поведінці зумовлено культурою; що залежить уній від тілесної конституції тощо.

Ці та подібні дослідження стали основою для обґрунтування психологами поняття "культурний детермінізм" - зумовленість вибору людини її належністю до певної культури. Американська дослідниця Рут Бенедикт у праці "Моделі культури" стверджувала, що діти стають частиною своєї культури зі всіма її усвідомлюваними можливостями та обмеженнями, які спрямовують їх життя. Це означає, що вибір людини визначається культурою, до якої вона належить. Максимуму цей вплив досягає, коли дитині виповнюється п'ять років. Зіткнення з культурними нормами й очікуваннями часто викликає обурення і неприязнь дитини, бо вона прагне до автономії і вільного вираження спонук, що призводить до конфлікту з тими, хто виконує роль "агентів" культури, - батьками, рідними, старшими. Прийняттю культурних норм сприяють тісні емоційні зв'язки між дітьми і батьками. Загалом культурний детермінізм означає, що люди позбавлені можливості обирати свій життєвий шлях, він наперед визначений належністю до певноїкультури.

Міжкультурні відмінності можуть також спричинити культурний шок - тривогу, викликану втратою відчуття того, що, коли і як потрібно робити в новому для особистості культурному середовищі. Людина, що потрапила в чужу культуру, виявляє, що звичні орієнтири зникли і заміщені дивними або незнайомими. У неї можуть виникати найрізноманітніші стани - від почуття дискомфорту до цілковитої дезорієнтації, що вимагає перебудови мислення. Іноді поняття "культурний шок" використовують на позначення загальної ситуації, коли людина вимушена пристосовуватися до нового порядку, за якого не діють раніше засвоєні культурні цінності й моделі поведінки.

Проблеми, спричинені культурним шоком, можна розпізнати, спираючись на такі ознаки:

1) зміна значення або відсутність звичних орієнтирів поведінки, очікуваної від людини;

2) втрата цінностей, які людина вважала справжніми, бажаними, привабливими і важливими;

3) виникнення тривоги, депресії, ворожості, що змінюється від легкого неспокою до люті;

4) незадоволення новим способом життя та ідеалізування старого;

5) недієвість звичних способів відновлення сил і душевної рівноваги;

6) відчуття, що цей стан перманентний і ніколи не мине.

Входження в нову культуру часто змушує людину негативно оцінювати її і свою колишню культуру. Донедавна була поширена думка, що культурний шок має лише негативні наслідки: напруженість унаслідок витрачання сил на психологічну адаптацію; почуття втрати друзів, статусу, роду занять і майна; неприйняття людини новою культурою і її неприйняття нею самою; втрату ясності стосовно ролі, рольових очікувань, почуттів і Я-ідентичності; здивування, неспокій, огида або обурення культурними особливостями нового і колишнього способів життя; усвідомлення власного безсилля внаслідок нездатності вписатися в нове навколишнє середовище. Однак нерідко він мобілізує, стимулює відчуття в собі нових особистісних сил і можливостей.

За моделлю П. Адлера переживання культурного шоку охоплює такі стадії:

- первинний контакт, коли новоприбулий переживає цікавість і збудження "туриста", але при цьому його базисна ідентичність все ще пов'язана з рідною країною;

- дезінтеграцію старої системи орієнтирів, за якої особа відчуває себе збитою з пантелику і пригніченою вимогами нової культури;

- реінтеграцію нових орієнтирів і поліпшене уміння функціонувати в новій культурі. Типові емоції, пов'язані з цією стадією, - гнів і образа на нову культуру як причину труднощів;

- продовження процесу реінтеграції в напрямі набування автономії і підвищення здатності бачити позитивні і негативні елементи як у новій культурі, так і в колишній;

- незалежність, тобто досягнення "бікультурності", здатності функціонувати і в старій культурі, і в новій.

2. Психологічні особливості

Люди всі різні, і навіть особливості їх різні. Люди відрізняються зростанням і доходами, віком і по здоров'ю, але одні з найцікавіших - це внутрішні, психологічні особливості людей. Це характер - наприклад, вольовий і сміливий. Це темперамент - наприклад, живий і сильний. Це здатності: наприклад, чіпко увагу, музичний слух, художня обдарованість, хороша пам'ять, швидке мислення, багата уява. Це інтереси і схильності: наприклад, схильність піклуватися про чистоту або порядку, інтерес до музики або наукам. Це вибірковість нашої уваги і пам'яті, це творчий характер нашого мислення, це особливі, унікальні почуття кожного з нас. На жаль, психологічні особливості можуть бути і негативними: образливість, забудькуватість, плаксивість, дратівливість, легко може розгубитися або розлютитися.

Схильність сперечатися і заперечувати, схильність до азартних ігор, інтерес до підглядання і підслуховування, інтерес до пліток або кошмарів. Посилюючись, такі особливості стають вже проблемами. Див. → Психологічні особливості легше розуміти і передбачати, якщо вміти відносити людини до того чи іншого психологічного типу. Досвідчений психолог, глянувши тільки на фотографію людини, може розповісти про нього дуже багато.

Розуміючи психологічні особливості інших людей, можна будувати з ними більш ефективні відносини, до чогось ставитися більш терпимо, а з якимись бути просто акуратніше. Розібравшись зі своїми психологічними особливостями, ви будете краще розуміти свої сильні і слабкі сторони, будете краще розуміти оточуючих, чому вони так реагують на вас і чому ваші відносини складаються так, а не інакше. Багато з тих, хто захоплюється вивченням психологічних особливостей, часто прагнуть зрозуміти в першу чергу негативні слабкі сторони як себе, так і інших людей. Як би це не пояснювалося, це скоріше помилка. Навіть робота над собою ефективніше у тих, хто ставить собі позитивні цілі, мети не викоренити в собі негатив, а завдання виробити в собі потрібні якості. Так само і ви: вивчаючи свої і чужі психологічні особливості, намагайтеся звертати свою увагу в першу чергу на сильні сторони свої і оточуючих.

Людина я суб 'єкт та об 'єкт пізнання

Пізнання - це соціально-організована форма духовно-творчої діяльності людини, спрямована на отримання і розвиток достовірних знань про світ. Пізнавальна діяльність людини нерозривно пов'язана з мисленням, волею, пам'яттю, емоціями. Філософська дисципліна, що займається дослідженнями, критикою і теоріями пізнання називаетсягносеологіей (від древнегреч. Слів «знання» і «вчення»). Вона розглядає процес пізнання з точки зору відносин суб'єкта пізнання (дослідника) до об'єкта пізнання досліджуваного об'єкта) або в категоріальної опозиції "суб'єкт - об'єкт". З античних часів основне коло проблем гносеології традиційно включав в себе питання статусу і ролі суб'єкта пізнання, структури пізнавального процесу, проблеми істини, форм і методів пізнання та ін. Вихідну структуру процесу пізнання представляє суб'єкт-об'єктне відношення (суб'єкт - від лат. «Знаходиться в основі », об'єкт - від лат.« протиставлений »). З перших кроків класична гносеологія виходила з фундаментальної передумови, згідно з якою основне завдання теорії пізнання - розкриття пізнавальних здібностей суб'єкта, що забезпечують йому можливість досягнення істинного знання про об'єкт. У найширшому сенсі під суб'єктом пізнання розуміється людина як носій свідомості, для якого характерні певні пізнавальні здібності (чуттєвість, розум, воля, пам'ять, уява, інтуїція і ін.). Реалізація цих здібностей і забезпечує людині можливість пізнавати світ. Об'єкт пізнання в більшості класичних концепцій розглядається як фрагмент реальності, на який спрямована пізнавальна активність суб'єкта. Іншими словами, він трактується як незалежний від суб'єкта стійкий центр докладання його пізнавальних здібностей.

Людина як суб'єкт пізнання. Пізнавальна діяльність становить особливу сторону життя суб'єкта. Розум, поряд з бажаною і відчуває сторонами, входить в число основних складових людської суб'єктивності. Розум людини, вищі форми його прояви становлять фундаментальна відмінність людини від тварини. Уявлення про людину як про розумне істоті, як суб'єкта пізнання дозволяє досліджувати форми, засоби та способи його пізнавальної діяльності. Людина пізнає вивчається різними науками - філософією, психологією, фізіологією, кібернетикою і т.д. Об'єктом психології пізнання є реальна людина як суб'єкт пізнавальної діяльності, розум якого невіддільний від його потреб і мотивів, волі, емоцій і почуттів, всієї історії його індивідуального розвитку. Людське пізнання поділяється на два рівні - чуттєвий і раціональний.

• До першого рівня відноситься пізнання за допомогою органів почуттів. В результаті чуттєвого пізнання в людини складається образ, картина навколишнього світу - світ в його безпосередній даності і різноманітті. Чуттєве пізнання суб'єкта представлено в формах уявлення, сприйняття і відчуття.

• До раціональної щаблі пізнання відносять мислення людини. У мисленні пізнання людини виходить за межі чуттєвого сприйняття, розкриває істотні властивості, зв'язки і відносини між предметами навколишнього світу. Мислення являє собою відображення світу суб'єктом в поняттях, судженнях і умовиводах. Поняття, судження і умовиводи становлять основні форми розумової діяльності людини. У раціональному пізнанні психологія, крім мислення, виділяє процеси пам'яті, уяви, уваги. Крім цього, психологія досліджує реальні зв'язки, що існують між окремими пізнавальними процесами, вивчає пізнавальну діяльність як ціле.

Людина як об'єкт пізнання. Філософський погляд на проблему людини як об'єкта пізнання змінювався з плином времені.Проследіть еволюцію філософських поглядів на людину можна з дуже ранніх часів. За весь період погляди на становище людини і його місце в системі знань філософії істотно змінювалися, перетворювалися і еволюціонували. При цьому погляди на місце людини змінювалися відповідно до загальною зміною філософських поглядів на все суще, ніколи не вибився із загального потоку філософської думки. Представлені в світовій філософії визначення природи і сутності людини можна систематизувати по-різному. Зупинимося на варіанті, розмежовує три підходи: • суб'єктивістську (людина - це перш за все його внутрішній, суб'єктивний світ); • об'єктивістський (людина - продукт і носій зовнішніх, об'єктивних умов його існування);

• синтезує (людина - єдність внутрішньої суб'єктивності і зовнішньої об'єктивності). Послідовники цих підходів або розділяють поняття "природа" і "сутність" людини, або - ні. У першому випадку під природою людини розуміється своєрідність, специфіка людини як живої істоти, а під сутністю - його визначає, що веде, що інтегрує підставу. Під індивідуальністю розуміються самобутні, неповторні риси і якості, притаманні даному індивіду, це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору його унікальності, своєрідності і неповторності.

Особистість - це соціальні якості індивіда, придбані ним в процесі виховання і самовиховання, духовно-практичної діяльності та взаємодії з суспільством. Особистість має передусім духовними якостями. Особистість не дана людині ззовні, вона може бути сформована лише їм самим. Справжня особистість не є застигле явище, вона вся динамічна. Особистість - це завжди творчість, перемога і поразка, пошук і набуття, подолання рабства і здобуття свободи. Особистість завжди несе на собі відбиток конкретної епохи. Для сучасної особистості характерні високий рівень освіченості, соціальна активність, прагматичність і еврістичність, цілеспрямованість.

Сучасна людина - це людина, котра опанувала демократичні та загальнолюдські цінності та ідеали. Він не відокремлює свою долю від долі свого народу і суспільства в цілому. За своєю природою людина є істотою активним, діяльним. Значною мірою він сам творить власне життя і долю, він - автор історії і світу культури. Діяльність в різних її формах (праця, політика, пізнання, виховання, і ін.) Являетcя способом існування людини як людини, творця нового світу. В ході її він змінює не тільки навколишній світ, а й свою власну природу. Всі якості і здатності людей носять конкретно-історичний характер, тобто вони змінюються в ході діяльності. У зв'язку з цим К. Маркс зауважував, що всі п'ять зовнішніх почуттів людини створені історією праці і промисловості. Завдяки діяльності людина є істотою пластичним, гнучким. Він - вічна незавершена можливість, він завжди в пошуку і в справі, в прориві своєї беcпокойной духовної і фізичної енергії. Людина володіє механізмом не тільки біологічної, а й соціальног

Методи та форми пізнання

Методи пізнання. Методи пізнання узагальнюють за двома рівнями: емпіричний рівень пізнання і теоретичний рівень.

Емпіричні методи:

1. Спостереження (вивчення об'єкта без втручання).

2. Експеримент (вивчення відбувається в контрольованому середовищі).

3. Вимірювання (вимір ступеня величини об'єкта, або ваги, швидкості, тривалості і т.д.).

4. Порівняння (зіставлення подібностей і відмінностей об'єктів).

Теоретичні методи:

1. Аналіз. Уявний або практичний (ручний) процес поділу предмета або явища на складові, розбирання і огляд компонентів.

2. Синтез. Зворотний процес - об'єднання компонентів в ціле, виявлення зв'язків між ними.

3. Класифікація. Розкладання предметів або явищ в групи за певними ознаками. 4. Порівняння. Виявлення розбіжностей подібностей в порівнюваних елементах. 5. Узагальнення. Менш детальний синтез - об'єднання за спільними ознаками без виявлення зв'язків. Цей процес не завжди відокремлюють від синтезу.

6. Конкретизація. Процес вилучення приватного із загального, уточнення для кращого розуміння.

7. Абстрагування. Розгляд тільки однієї якоїсь сторони предмета або явища, так як інші не представляють інтересу.

8. Аналогія (виявлення подібних явищ, подібностей), більш розширений метод пізнання, ніж порівняння, так як включає пошуки схожих явищ в тимчасовому періоді.

9. Дедукція (рух від загального до конкретного, метод пізнання, в якому логічний висновок виходить з цілого ланцюжка умовиводів), - в житті цей різновид логіки стала популярна завдяки Артуру Конану Дойлу.

10. Індукція - рух від фактів до загального.

11. Ідеалізація - створення понять для явищ і об'єктів, яких немає в реальності, але є подібності (наприклад, ідеальна рідина в гідродинаміки).

12. Моделювання - створення, а потім вивчення моделі чого-небудь (наприклад, комп'ютерна модель сонячної системи).

13. Формалізація - зображення об'єкта у вигляді знаків, символів (хімічні формули).

Форми пізнання. Форми пізнання (деякі психологічні школи називають просто видами пізнання) бувають такі:

1. Наукове пізнання. Вид пізнання, заснований на логіці, науковому підході, висновках; також називають раціональним пізнанням.

2. Творче або художнє пізнання. (Воно ж - мистецтво). Цей вид пізнання відображає навколишній світ за допомогою художніх образів і символів.

3. Філософське пізнання. Воно полягає в прагненні пояснити навколишню дійсність, місце, яке в ній займає людина, і те, яким воно має бути.

4. Релігійне пізнання. Релігійне пізнання часто відносять до різновиду самопізнання. Об'єктом вивчення є Бог і його зв'язок з людиною, вплив Бога на людину, а також моральні підвалини, характерні даній релігії. Цікавий парадокс релігійного пізнання: суб'єкт (людина) вивчає об'єкт (Бог), який виступає в ролі суб'єкта (Бог), який створив об'єкт (людини і весь світ взагалі).

5. Міфологічне пізнання. Пізнання, властиве первісним культурам. Спосіб пізнання у людей, що ще не почали відокремлювати себе від навколишнього світу, ототожнювали складні явища і поняття з богами, вищими силами.

6. Самопізнання. Пізнання власних психічних і фізичних властивостей, самоосмислення.

Основні способи - самоаналіз, самоспостереження, формування власної особистості, порівняння себе з іншими людьми. Підіб'ємо підсумок: пізнання - це здатність людини розумово сприймати зовнішню інформацію, її переробляти і робити з неї висновки. Основна мета пізнання полягає як в оволодінні природою, так і в удосконаленні самої людини. Крім того, багато авторів бачать мету пізнання в прагненні людини до істини.

Психологічні особливості особистості людини

• темперамент;

• характер;

• інтереси;

• схильності;

• здатності;

Темперамент - вроджена особливість нервової системи людини, є природною основою прояву психологічних якостей особистості.

Вперше визначення темпераменту «темперамент» запропонував ще Гіппократ Це він запропонував поділ на 4 види темпераменту людини:

Сангвінік
Холерик

3. Флегматик

4. Меланхолік

Цей поділ не позбавлене фізіологічної основи. І. П. Павлов писав, що в основі вищої нервової діяльності людини лежать 3 базових компонента:

1. сила - індивід працездатний навіть при інтенсивній, напруженої діяльності; легко відновлюється, практично не реагує на якісь слабкі зовнішні подразники; 2. врівноваженість - індивід залишається спокійним в збудливою обстановці; легко пригнічує свої бажання; 3. рухливість - індивід легко реагує на зміну ситуації і швидко набуває нові навички.

Певні поєднання цих компонентів пояснюють розподіл на темпераменти, запропоновані Гіппократом.

Сангвінік:

• живий, сильний, врівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності;

• активний, енергійний, легко пристосовується, легко сходиться з людьми, багата міміка і жестикуляція

Холерик

• легко збудливий, сильний, неврівноважений, рухливий тип ВНД;

• активний, гіперенергічний, наполегливий, важко контролює емоції

Флегматик

• спокійний, сильний, урівноважений, але малорухливий тип вищої нервової діяльності;

• пасивний, повільно і важко пристосовується до нових умов, слабо проявляє емоції

Меланхолік

• слабкий, неврівноважений, стриманий, малорухливий тип вищої нервової діяльності;

• пасивний, легко стомлюється, пристосовується дуже важко, емоційно чутливий

Характер - сукупність стійких рис особистості, що складаються під впливом виховання і самовиховання. Темперамент - вроджена характеристика, характер - ми отримуємо, формується протягом життя людини.

• екстраверти - товариські, легко освоюються в новому суспільстві,

• інтроверти - зосереджені на своїх переживаннях, важко входять в нове для них суспільство, невпевнені в собі.

Характер людини може мінятися під впливом виховання и самовиховання.

Інтерес - певна спрямованість свідомості, отримання інформації в певній галузі знань.

Схильність - схильність до певного виду діяльності. Ідеально, коли інтереси і схильності збігаються.

Здібності - індивідуальні психічні властивості особистості, які є необхідною умовою при виконанні тієї чи іншої діяльності.

Якщо здібності не розвивати, то вони деградують, згасають.

6. Відчуття, сприйняття і уявлення як форми пізнання навколишнього світу

Предмет логіки нерозривно пов'язаний з такими поняттями, як пізнання, мислення, логічні форми і логічні закони. Логіка - це наука, що займається вивченням методів і принципів пізнавальної діяльності, її засобів. Таке вивчення неможливо без визначення двох рівнів пізнання: емпіричного і теоретичного. Емпіричний рівень має предметом реальність, безпосередньо відображається органами почуттів людини. По відношенню до неї можливе спостереження, вплив на її характерні риси шляхом дослідів, експериментів. Таким чином, емпіричне пізнання дає інформацію про предмет за допомогою спостереження, досвіду, експерименту. Теоретичний спосіб пізнання вивчає часто предмети і явища, недоступні прямому чуттєвого відбиття. Мислення людини виникає лише на основі пізнання і без нього неможливо.

Пізнання ж людини не буває без посередництва відчуттів. Будь-яка інформація, яку отримує людина, приходить із зовнішнього світу. Таким чином, єдиним джерелом отримання інформації є органи чуття. Через відчуття здійснюється зв'язок свідомості з навколишнім світом тим повніше, чим більше органів почуттів задіяно в даний момент. Бувають випадки, коли один або кілька органів почуттів у людини пошкоджені або не діють взагалі. Тоді сприйнятливість інших загострюється і навіть в тій чи іншій мірі поповнює функції відсутніх. Відчуття - це відображення окремих властивостей предмета в момент його безпосереднього впливу на органи чуття. Сприйняття - це цілісний образ сукупності властивостей предмета, який виникає в момент безпосереднього впливу останнього на органи чуття.

Сприйняття людини проявляється у визначенні конкретних властивостей предмета і їх вираженості. Іншими словами, людина звертає увагу на конкретне властивість предмета (форму, колір, запах, смак і т. Д.), А також на ступінь цієї властивості (круглий або овальний, більш-менш солодкий, важкий або легкий). Звідси можна зробити висновок, що сприйняття для кожної людини є індивідуальним. З відчуттів і сприйняття складається уявлення, образ предмета, який не сприймається в даний момент, але сприймався раніше тим чи іншим способом. Подання ділиться на відтворює і творче. Відтворює - це, як видно з назви, уявлення про предмет або явище, раніше воспринятом органами почуттів людини безпосередньо і після успішної реєстрації. Творче уявлення грунтується на розповідях, описах будь-якого предмета або явища. Таке уявлення може виникнути і в уяві людини. Наприклад, виникає в процесі діяльності художника образ неіснуючого людини або тварини. Або географічне місце, де людина ніколи не був, може бути відтворено їм за розповідями очевидців. Також може виникнути уявлення про зовнішність людини.

7. Способи пізнання навколишнього світу

Наше життя - це і є пізнання в чистому вигляді, адже народившись і до останнього подиху, людина постійно робить для себе відкриття. Пізнання навколишнього світу в дійсності - це відображення цього світу в нашій свідомості. Але дослідження самого себе також представляє певний процес пізнання, не менше глобальний, ніж пізнання світу. Суб'єктом або пізнає особою, завжди є людина, як індивідуум, або суспільство в цілому. Однак повноцінне пізнання навколишнього світу людиною неможливо без знаходження в суспільстві. Підходи до пізнання Способи пізнання навколишнього світу вивчає наука гносеологія.

Існує два основні підходи до вивчення і пізнання світу:

Гностицизм - це «оптимістичне» бачення світу, так як прихильники цієї точки зору наполягають на тому, що людський потенціал невичерпний і людина може осягнути і пізнати всі тонкощі світобудови. Шанувальниками гностицизму є матеріалісти.

Агностицизм - агностики кажуть протилежне: або світ непізнаваний, або людина не володіє належним потенціалом для пізнання усього світу. У числі агностиків зазвичай ідеалісти. На їх погляд пізнавальні можливості людського розуму дуже обмежені, і ми можемо пізнати тільки зовнішню оболонку предметів, ніколи не заглянувши всередину. Інструменти пізнання Методи пізнання навколишнього світу передаються з покоління в покоління у вигляді книг, карт, малюнків, схем і відкриття однієї людини ніколи не є його особистим надбанням на 100%. Він - син свого часу і черпав знання з джерел предків. Відкриття ніколи не з'являється сама по собі ні з чого. Головний інструмент для пізнавальної діяльності - це практика.

Практика - це цілеспрямована дія людини по перетворенню навколишнього світу. Практичне пізнання відбувається із залученням інтуїції, логіки, почуттів і раціонального мислення. Все-таки, гностики, а не агностика є основою пізнання. Адже якби було навпаки, людство б не дізналося і половину того, що знає. Ось такі принципи гностики і впливають на людину: диалектизм дозволяє підійти до питання з точки зору розвитку людства і використовувати закони, теорії, принципи; історія - дозволяє поглянути на питання з висоти історичного досвіду, в процесі розвитку; пізнаваність - це головний принцип без якого пізнання неможливо, бо він являє собою саму позицію того, що світ пізнати можливо; об'єктивізм - це можливість бачити предмет безстрашно, незалежно від волі і почуттів, таким, яким він є в реальному світі; творчість - вміння художнього відображення реального світу; конкретика - можливість розглядати проблему індивідуально, огороджено.

Чуттєве пізнання Зовсім іншим і несхожим на мислення є процес пізнання навколишнього світу за допомогою сенсорних відчуттів. Ми не можемо пізнати закони світобудови за допомогою носа або вух, однак саме наші органи дотику дають нам можливість відображати зовнішні пізнання навколишнього міракачества світу. Кожен сенсорний орган відповідає і сприймає окремо, але мозок дає цілісну картинку. Більш того, завдяки цьому, ми маємо можливість не відчуваючи зараз, в майбутньому відтворити ті колишні почуття. Однак на одну і ту ж річ, володіючи тими ж сенсорними органами, ми дивимося по-різному. Художник, побачивши стіг сіна, захопиться тонами і барвами, ароматом, м'якістю, надихнувшись, тут же візьметься за кисть, а сільський мужик вмить прикине, наскільки вистачить худобі цього сіна. Все залежить від нашого сприйняття світу. Крім того, ми пізнаємо і відчуваємо те, чого на даний момент перед нами немає. Саме на пізнанні та вмінні відтворювати, і будуються людські асоціації.

ВИСНОВКИ

Висновком цієї теми є те що психологією культури називають дисципліну, вивчає психологічні особливості різних сторін людської культури, механізми виникнення культурних феноменів і їх функціонування. Адже будь-який аспект культури (художній, історичний, релігійний, соціальний) має витоки.

Досі немає єдиного загальноприйнятого визначення поняття «культура». Зазвичай під цим словом розуміють «рукотворну частина середовища існування людини». Саме культура відрізняє життя людей від життя всіх інших живих істот. Безумовно, природу мистецтва, релігії, мови складно зрозуміти без урахування їх джерела людської душі.

Разом з розвитком суспільства розвивається кожна окрема особистість, створює свій індивідуальний культурний шар. Людина може інтегруватися в існуючу в суспільстві систему цінностей, а може виділятися, руйнуючи загальновизнані норми. Така особистість здатна новаторськи відображати дійсність у своїй творчості. Причому, якщо психіка людини здатна породжувати нові явища культури, то і культура надає взаємне вплив на формування і розвиток психіки.

Наші сучасники сприймають культуру інших народів або далеких від нашого часу епох з позицій свого психологічного розвитку. Так, представники східної культури з нерозумінням ставляться до західних цінностей і навпаки. Інтерпретація за своїми мірками поведінки людини з іншої культури часто призводить до непорозумінь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Асмолов А. Г. Психология личности. М., 1990.
Зейгарник Б. В. Теории личности в общей психологии. М., 1982.
Леонтьев А. Н. Деятельность, Сознание. Личность. М., 1982.
Мерлин В. С. Структура личности. Характер, способности, самосознание. Пермь, 1990.
Психология личности. Тексты. М., 1982.
Психология формирования и развития личности. М, 1981.
Рейнвальд Н. И. Психология личности. М., 1987.
Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2-х тт. Т. II. М., 1989.

скачати