Кримінально-правова характеристика зловживання владою та службовим становищем (ст. 364 Кк)

1 2 3

Ім'я файлу: Курсова робота_Кримінально-правова характеристика зловживання вл
Розширення: docx
Розмір: 79кб.
Дата: 15.08.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсовая тер. акт ст. 258 ККУ.docx

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Кримінально-правова характеристика зловживання владою та службовим становищем (ст. 364 КК).

Відмежування зловживання владою та службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК).

ПЛАН

Вступ

1.Визначення терміну службова особа. Службовий злочин. Загальна характеристика злочину зловживання владою або службовим становищем.

2. Кримінально-правова характеристика злочину зловживання владою або службовим становищем.

2.1 Об’єкт та об’єктивна сторона злочину.

2.2 Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину.

3. Особливості злочину перевищення влади або службових повноважень.

4. Відмежування зловживання владою та службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

Висновки.

Список використаних джерел.

Практичне завдання.

Вступ

У розділі І Конституції України (ст.3, ч.2 ст.19) знайшли своє закріплення два фундаментальних принципи правової держави, на яких має будуватися вся правова система України, зокрема:

Людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільна небезпека означених злочинів полягає ще й у тому, що при вчиненні більшості з них

Разом з тим посадові особи різних суб’єктів правовідносин часто допускають злочинні порушення покладених на них обов’язків. Своїми протиправними діяннями вони серйозно порушують нормальну роботу органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій різних форм власності, завдають великої шкоди державним і громадським інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, підривають авторитет держави, грубо порушують встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора.

Злочини у сфері службової діяльності, як правило, майже не існують окремо, ізольовано від інших видів злочинної діяльності.

Часто службові правопорушення є тим засобом, за допомогою якого службова особа вчинює інший, серйозніший і тяжчий злочин задля досягнення бажаного злочинного результату.

Кримінальний кодекс встановлює кримінальну відповідальність за найбільш небезпечні порушення посадовими особами своїх обов’язків. Так, розд. XVII Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини в сфері службової діяльності» передбачає відповідальність зокремаза зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України), (далі – ККУ), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 365 ККУ),

Законодавець, встановивши ст. 364 ККУ кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, забезпечив цією статтею у Кодексі кримінально-правову гарантію дотримання і захист прав фізичних та юридичних осіб, забезпечення нормальної управлінської діяльності державного апарату та діяльності підприємств, установ, організацій різних форм власності.

Порушуючи встановлені законом межі своєї діяльності, не виконуючи або неналежним чином виконуючи свої обов’язки, „зловживаючи”, службові особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Актуальність вивчення кримінальних аспектів зловживання владою або службовим становищем, головні відмінніості цих злочинів від перевищення влади або службових повноважень є вкрай важливим для України.

Об’єкт дослідження: злочин передбачений ст. 364 ККУ.

Предмет дослідження: поняття злочину «зловживання владою або службовим становищем», головні ознаки, юридична характеристика злочину, відмежування цього злочину від перевищення влади або службових повноважень, кримінальна відповідальність за даний вид злочину тощо.

Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, класифікація науково-психологічних джерел інформації та узагальнення тощо.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 35 сторінок.

Визначення терміну службова особа. Службовий злочин. Загальна характеристика злочину зловживання владою або службовим становищем.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції». Згідно із цим Законом до статті 364 КК України було внесено зміни, відповідно до яких кримінальна відповідальність настає за вчинення таких суспільно небезпечних діянь: «зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб» [1].

Також із цієї статті виключено частину третю, якою передбачалася відповідальність за дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, з одночасною криміналізацією частини таких діянь у новій редакції статті 365 ККУ в межах перевищення влади або службових повноважень.

Зловживання владою або службовим становищем— умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Словосполучення всупереч інтересам службипередбачає, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси.

Поняття істотна шкода відповідно до примітки3 ст. 364 ККУ, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним.

«Поняття злочину у сфері службової діяльності, його зміст і сутність діючий Кримінальний кодекс нерозривно пов’язує з поняттям службової особи, без наявності якого незалежно від змісту об’єктивної сторони й інших елементів складу злочину та їхніх ознак немає сенсу вести мову про злочин у сфері службової діяльності» [11].

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. [9]

Не будь-яка службова особа може стати суб’єктом (тобто виконавцем) службових злочинів, а лише та, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представників місцевого самоврядування, а також обіймає постійно чи тимчасово в органах місцевого самоврядування посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Під організаційно-розпорядчими обов'язкамислід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, відомств, державних, колективних або приватних підприємств, громадських організацій, їх заступники та керівники структурних підрозділів або дільниць робіт.

«Адміністративно-господарські обов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо».[18,1184]

Саме при встановленні порушення цих функцій можна ставити питання про відповідальність службової особи за злочин, скоєний нею у сфері службової діяльності.

Отже, злочин у сфері службової діяльності – це суспільно-небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч інтересам служби, яке грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності і господарювання, якщо ним заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, або спричинено тяжкі наслідки.

Хотілось би зазначити, шо в українському законодавстві є інщі нормативно-правові акти та розділи, які визначають відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, серед них: ст. 38 Закону України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII зі змінами [4], ст. 12 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. № 2939-XII зі змінами, Закон України Про запобігання корупції від 14.10.2014 № 1700-VII [5], зі змінами тощо).

Ст. 364 ККУ встановлена кримінальну відповідальність, у випадку, коли діяннями службової особи заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам. Відповідно до ч. 3 цієї статті істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (на сьогодні – 1700 грн.).

Слід зазначити, у ст. 364 ККУ знайшли своє відображення принципи гуманізму. Наприклад, якщо порівнявути зі ст. 165 КК УРСР (1960 р.) “Зловживання владою або посадовим становищем”, що діяв до 1 вересня 2001 р., така межа встановлювалась всього у 5 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.), за що можна було отримати покарання від 2 до 5 років позбавлення волі, а у випадку тяжких наслідків (425 і більше грн.) – від 5 до 8 років.

З прийняттям нового КК України ситуація суттєво змінилась. Слід визначти, що за істотну шкоду у розмірі 1700 грн. отримати покарання за ст. 364 КК України у вигляді арешту на строк до 6 місяців або обмеження чи позбавлення волі на строк до 3 років, а за тяжкі наслідки зловживання владою або службовим становищем у розмірі 4250 і більше грн. (позбавлення волі від 3 до 6 років) – є більш цивілізованим підходом до вирішення даної проблеми, ніж за радянських часів.

До наведеного слід додати, що у Особливій частині Кримінального закону України законодавцем закріплено більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 154, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ч. 3 ст. 176, ч. 1 ст. 211, ч. 2 ст. 256, ст. 423 та інші) [2], в диспозиціях яких вказано на вчинення злочину з використанням службового становища, що також є позитивним моментом для захисту прав і свобод та законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб у різних правовідносинах з службовими особами та сферах діяльності. Наприклад, у ч. 3 ст. 176 КК України встановлена кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, вчинене службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи. Стаття 364 КК України [2] співвідноситься з наведеними та подібними іншими статтями як загальна і спеціальна норма. Таким чином, вона має застосовуватись на всі можливі випадки зловживань службових осіб, коли відповідно відсутня спеціальна кримінально-правова норма.

Вочевидь, що зазначені зміни стали додатковим важелем кримінально-правового характеру для дотримання службовими особами принципу діяти лише в межах своєї компетенції і в передбачений Конституцією України та законами спосіб. Водночас зміст диспозиції ст. 364 КК України [2], а також практика її застосування (зокрема, судова) свідчить про певну недосконалість даної статті, яку буде розглянуто окремим розділом.

2. Юридична характеристика злочину зловживання владою

або службовим становищем.
2.1. Об’єкт злочину та об’єктивна сторона злочину.

Наступним єтапом мого дослідження буде аналіз об’єкта службових зловживань. «Дослідження об’єкта злочину є важливим з огляду на те, що правильне визначення об’єкта злочину має визначальне значення для криміналізації та декриміналізації діянь, правильної оцінки суспільної небезпеки злочину та розмежування складів злочинів, що своєю чергою зумовлює правильну кримінальноправову кваліфікацію та правильне призначення покарання Теоретичний аспект об’єкта злочину детально розроблено в юридичній науці, проте досі триває дискусія щодо його визначення. Загалом об’єкт злочину визначають як те, на що посягає злочин», [20, с. 3].

B українcькiй кримiнально-правовiй науцi є загальна позиція, згідно з якою об’єктом злочину визнають cуcпiльнi вiдносини, охоронюванi кримiнальним законом. Аналогічний погляд на об’єкт злочину міститься у бiльшості навчальних посібникiв з кримiнального права й коментарiв КК України. Biдповiдно до цiєї концепцiї, об’єкт злочину – це cуcпiльнi вiдносини, узятi під охорону нормами кримiнального права, на якi поcягнув порушник.

«Суспільні відносини як об’єкт злочину мають власну структуру. Зокрема,
В. Тацій структурними елементами суспільних відносин вважає: − суб’єкти (носії) відносин; − предмет, з приводу якого виникають відносини; − соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин». [21, c. 108].

У науцi кримінального права об’єкт злочину прийнято класифiкувати за вертикаллю на: загальний, родовий, безпосереднiй. Загальним об’єктом злочину є cукупнiсть 106 охоронюваних кримiнальним законом вiдносин, cиcтема об’єктiв кримiнально-правової охорони.

Безпосереднім об'єктом злочину передбаченого ст. 364 КК України виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Науковці, які досліджували злочини у cфері cлужбової та професiйної діяльності, пов’язаної з наданням публiчних поcлуг, пропонують рiзнi пiдходи до визначення родового об’єкта доcлiджуваної групи злочинiв. На думку К. Задої, «доцільно розглядати родовий об’єкт злочинів у сфері службової діяльності як суспільні відносини соціального управління, у яких суб’єкти управління реалізують керівний вплив, наданий їм унаслідок особливих процедур, передбачених правовими актами, що відбувається в межах та в спосіб, що передбачені правовими актами, і забезпечується можливістю застосування правових наслідків за ухилення від дії такого впливу» [23, с. 7].

Досліджуючи об’єкт перевищення влади або службових повноважень, Т. Слуцька, зазначає, «що його родовим об’єктом, як і всіх злочинів у сфері службової діяльності (розділ ХVІІ), є суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням службовою особою діяльності відповідно до нормативно-правових актів, що становить правильну роботу державного апарату й апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності». [24, с. 7].

У межах родового об’єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, О. Грудзур відокремлює «два видові об’єкти:

− суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

− суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність, пов’язану з наданням публічних функцій» [22, c. 58].

Отже, родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг є суспільні відносини щодо правильної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, осіб, які надають публічні послуги. На нашу думку, у цьому контексті правильна діяльність – це сумлінна, належна діяльність, яку провадять відповідно до визначених функцій, завдань і обов’язків у межах компетенції та правомірно оплачують відповідно до встановлених тарифів, ставок або договору.
Основним безпосереднім об’єктом злочину «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364 КК України), є суспільні відносини щодо правильної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, підприємств, установ, організацій державної форми власності.

Об’єктивна сторона – є одним з основних елементів складу злочину та формується з низки підсистем, які взаємодiють i у cвоїй cукупноcтi утворюють процеc зовнішнього поcягання на об’єкт кримiнально-правової охорони. Дослідження впливу на суспільну небезпечність діяння ознак об’єктивної сторони складу злочину дасть змогу з’ясувати їхню роль під час криміналізації діяння на стадії правотворення, вплив цих ознак на кваліфікацію діяння, а також на призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його виконання – на стадії правозастосування.

«Повноваження службової особи визначаються її компетенцією, встановленою у відповідних законах, положеннях, статутах та інших нормативних актах, якими регламентуються права і обов'язки особи, яка обіймає ту або іншу посаду або тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує обов'язки на цій посаді. Тому згідно із законом службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов'язано із здійсненням нею прав і виконанням обов'язків, якими ця особа наділена відповідно до обійманої посади». [19,401-427]

Отже, не буде складу цього злочину, якщо службова особа, домагаючись потрібного їй рішення, використовує не свої повноваження, а особисті зв'язки, свій авторитет, дружні або родинні відносини з іншими службовими особами тощ1о.

В Законі визначєно, що «зловживання владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб».

Під час кримінально-правової кваліфікації злочину за ст. 364 ККУ важливим є розмежування того, що саме було вчинено: зловживання владою чи зловживання службовим становищем, з огляду на що призначають покарання. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:

зловживання владою, що завдало істотної шкоди;

зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди..

На мою думку є суттєвим, при наданні оцінки протиправності дій, з’ясування наявності взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будьякій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Конкретні форми зловживання службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Найбільш розповсюдженими з них є: незаконна експлуатація праці підлеглих у власних інтересах; використання службового становища у процесі приватизації державних підприємств; зловживання при реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності; нецільове використання фінансових коштів або службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання вчиненню злочинів та їх приховування тощо. У всіх цих та подібних їм випадках зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 ККУ лише за умови, якщо відповідальність за таке діяння не передбачена іншими нормами, що містять спеціальні склади цього злочину, об'єктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо).

Так, в Особливій частині КК більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 207, ч. 2 ст. 256, ст. 423 та інші), в диспозиціях яких вказано на вчинення злочину з використанням службового становища. Стаття 364 ККУ співвідноситься з подібними статтями як загальна і спеціальна норми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію застосовується спеціальна норма.[3,608]

Отже, зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності:

1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби;

2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб;

3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

Цілком логічною буде констатація того, що зловживати владою можуть лише особи, які нею наділені, інші ж можуть зловживати службовим становищем або повноваженнями. Водночас особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснюючи службову діяльність, можуть зловживати також й організаційно-розпорядчими або адміністративно господарськими функціями.

І на останнє хотілось би звернути увагу на те, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.
2.2 Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину

Одна з обов’язкових (суттєвих) ознак, що характеризує будь-який злочин, полягає в тому, що його вчиняє суб’єкт злочину (ч. 1 ст. 11 ККУ). У Кримінальному кодексі положення щодо цієї обов’язкової ознаки закріплено в окремому розділі Загальної частини «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)».

Згідно зі ст.18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Розглянемо таку ознаку суб'єкта злочину, як осудність. Згідно зі ст. 19 КК України, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Отже, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.

Осудність - це нормальний психічний стан особи (людини). Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками:

можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння;
керувати своїми діями.

З визнанням особи осудною пов'язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення.

Hеосудна оcоба – протилежне поняття оcудностi – не може бути суб’єктом злочину.

Як елемент складу злочину суб’єкт злочину наділений певними ознаками, які поділяють на обов’язкові й додаткові. До обов’язкових ознак суб’єкта злочину належать: фізична особа; вік цієї особи, з якого може наставати кримінальна відповідальність; осудність особи. Відсутність будь-якої із цих обов’язкових ознак указує на відсутність суб’єкта злочину взагалі.

Традиційно в науці кримінального права суб’єкт злочину, що наділений такими ознаками, прийнято називати «загальний суб’кт». Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 ККУ). Спеціальний суб’кт характеризується такими додатковими ознаками яким є професiя, поcада, громадянство, стать, психiчний стан тощо.

В. Навроцький вважає, що «спеціальним суб’єктом є такий вид суб’єкта, який відокремлюється із загального й наділений усіма ознаками загального суб’єкта складу злочину». [25, с. 256].

За ст. 364 ККУ суб’єкт злочину є спеціальним. Ним може бути особа, наділена, крім загальних ознак суб’єкта злочину (статус фізичної особи, досягнення віку 16-ти років, осудність), ще й спеціальною ознакою – це службова особа.

Узагальнюючи питання про правопорушника за досліджуваними злочинами, В. Мартиненко зазначає, що «особа державного службовця, який зловживає владою чи службовим становищем або вдається до перевищення влади чи службових повноважень, передбачає комплекс психологічних властивостей, зумовлених особливостями займаної посади та специфікою кола наданих владних чи посадових повноважень. Такі властивості визначають напрям і сутність злочинної діяльності конкретної особи. Суспільна сутність виявляється через внутрішній зміст особи, своєрідну сукупність рис, які утворюють стійку єдність – психологічний склад особистості. Кримінологічне дослідження особи злочинця як на теоретичному, так і на практичному рівнях має передбачати не окрему (розрізнену) інформацію, що належить до різних її аспектів, а формувати цілісне, завершене уявлення про особистість». [26, с. 101–102].

В юридичній літературі існує декілька визначень суб'єктивної сторони злочину - це внутрішній бік злочину, це ті психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, які характеризують його волю. Але суб' єктивна сторона злочину не взагалі будь-які процеси психіки, а лише ті з них, в яких виявляється його воля до злочинного діяння та його наслідків.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, віднесені: вина, мотив, мета злочину. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені

Суб'єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбачених частинами 1 і 2 ст. 364 — вина може бути у формі умислу або необережності.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотиви, їх поділяють на: корисливі мотиви; інші особисті інтереси; інтереси третіх осіб.

Корисливі мотиви мають місце, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, прагне отримати незаконну майнову вигоду від вчиненого внаслідок збагачення або позбавлення від матеріальних витрат. Службове зловживання, вчинене з корисливих мотивів і яке заподіяло майновий збиток, за характером і способом заподіяння такого збитку слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 191 ККУ. При службовому зловживанні матеріальна шкода може являти собою як реальний майновий збиток, так і упущену вигоду. При заволодінні майном (ст. 191 ККУ) винний незаконно і безвідплатно обертає на свою користь чуже майно, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння. При службовому зловживанні (ст. 364) винний хоч і отримує майнову вигоду або позбувається матеріальних витрат, однак це не пов'язано з протиправним і безвідплатним обертанням (вилученням з фондів) майна на свою користь (наприклад, винний приховує шляхом заплутування обліку нестачу, що утворилася внаслідок недбалості, з метою уникнути матеріальної відповідальності).

Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у бажанні отримати вигоду немайнового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т. п. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв’язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі та ін. Наприклад,, почуття кар’єризму спонукає службову особу вчинити дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що об’єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи.

Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у даному випадку законом. Прагнення їх задовольнити, є своєрідним аморальним мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар’єризму, наведеним вище, якщо кар’єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні їх віл передбачених законом обов’язків, догідництві перед начальником і тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, ЇІкі належать їй за посадою, або пов’язаними з посадою можливостями.

При кваліфікації діяння за ст. 364 досить встановити наявність хоча б одного з указаних мотивів, їх відсутність свідчить про вчинення лише службового проступку, а в окремих випадках — недбалості.

1 2 3

скачати