Ім'я файлу: МКР ІСС (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 06.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
МКР ІСС.docx

Модульна контрольна робота
З предмету «Історія Стародавнього світу»
Студентки Ist1 – B22
Звездюк Вікторії

  1. З'ясуйте особливість розвитку держави Стародавнього Сходу.

Поняття Схід в історичній науці використовується не стільки як географічне, скільки як історико-культурне, цивілізаційне. Тут вперше в історії розвитку людського суспільства склалися ті соціальні та політичні інститути, держава, право, світові релігії, які й породили з часу виникнення античних держав.
Організація управління в державах Стародавнього Сходу була майже ідентичною. Більшість із них були монархіями.
Особливою формою правління, і водночас політичним режи­мом була східна деспотія. Її характерними рисами вважаються практично необмежена влада монарха, особа і влада якого обож­нюються; наявність численного централізованого чиновницького апарату; відсутність прав і свобод громадян.
Сильна централізована влада потрібна була, щоб організовува­ти населення на будівництво та обслуговування зрошувальних споруд. Зміцненню влади сприяло обожнювання правителів, оголо­шення їх посередниками між богом і людьми, носіями божої волі. Втім, стародавнім царям доводилося рахуватися з інтересами жре­цької, військової та служивої знаті. За допомоги великого бюро­кратичного апарату рабовласницька держава підтримувала гро­мадський порядок, утримувала в покорі пригноблені класи.
Основними відомствами управління у державах Стародав­нього Сходу були: 1) відомство публічних робіт, яке керувало бу­дівництвом та утриманням зрошувальних систем, доріг; 2) вій­ськове – забезпечувало ведення війн і постачання рабів ; 3) фінансове – фінансувало армію, аппарат управління, громадські роботи.
Суд у країнах Стародавнього Сходу не був відділений від ад­міністрації. Це означало, що голова держави й чиновники одночасно виконували як адміністративні функції, так і судові. Вищу судову владу мав цар. Він міг особисто вирішувати найважливіші справи, розглядав скарги на рішення нижчих судів, мав право помилування. Більшість судів були колегіальними. Існували спеціальні суди – царські, храмові.
Основним виробником був селянин. Селяни сплачували дер­жаві натуральні податки (продуктами), виконували громадські роботи, зокрема риття каналів, ремонт дамб, будівництво палаців та ін., а також служили у війську. Усім державам Стародавнього Сходу було властиве збереження такого залишку первіснообщин­ного ладу, як сільська община.
Загалом, сільська община була перехідною формою від первіс­ного колективного господарства і колективної власності на землю до індивідуального господарства і приватної власності на землю, властивих державі. Вона поєднала в собі обидві форми господа­рювання – первісну і державну: кожна окрема родина володіла власною земельною ділянкою, але більшість земель залишалась у колективній власності общини. Нерідко общинники спільно об­робляли общинну землю, віддаючи отриманий врожай у вигляді податків.
Раб уважався майном і не мав жодних прав. Водночас, хоча країни Стародавнього Сходу і були рабовласницькими, рабство в них було патріархальним (домашнім). Тобто, праця рабів вико­ристовувалася переважно в домашньому господарстві. Раб, з точки зору права, ще не став річчю, якою власник міг би розпоряджатися необмежено. Раби, з дозволу своїх власників, могли навіть мати сім'ї, майно.
Раби поділялися на державних (палацевих), колективних (хра­мових та общинних) і приватних. Головним джерелом рабства був воєнний полон. Рабами ставали також діти рабів. Окрему групу ра­бів складали неплатоспроможні боржники – громадяни, які не змог­ли виплатити борг у встановлений термін. Боргове рабство було дуже поширеним. Нерідко рабів купували на спеціальних ринках. Віддання у рабство могло також бути покаранням за злочин.

  1. Опишіть поділ iндiйського суспільства на варни i касти.

Кастова система в Індії — закрита (жорстка) система стратифікації, що існувала із сер. 2 тис. до н. е. до сер. 20 ст. в індійському суспільстві; складалася зі замкнених, ендогамних страт, пов’язаних між собою спільним походженням, професією, звичаями і правовим статусом. Належність до касти визначалося виключно за народженням. Шлюби між представниками різних каст заборонялися, різкі межі між кастами унеможливлювали будь-яку соціальну мобільність.
Виникнення:
Становлення кастової системи в Індії пов’язують з індо-арійським вторгненням на північ Індії в сер. 2 тис. до н. е. З розвитком індо-арійської культурно-історичної спільноти була вибудувана жорстка система експлуатації та пригнічення місцевого населення. Це виражалося в узурпації соціальними групами завойовників найбільш престижних і значимих для традиційного суспільства форм діяльності (накопичення системи знань, політичне управління, культові практики і військова справа).
Легітимність індійської системи каст підтримувалась релігією – індуїзмом. Рігведа, Артхашастра, Закони Ману та інші релігійні і правові приписи дали ідеологічне обґрунтування соціальній структурі індійського суспільства й закріпили кастові статуси на соціокультурному просторі Індії.
Згідно з індуїзмом, приналежність людини до касти визначається мірою «гріховності» її душі у «минулих існуваннях». Ця «гріховність» зберігається в нових тілесних оболонках і здатна «оскверняти» людей, що стоять вище в соціальній ієрархії. Духовна та інтелектуальна еліта індійського суспільства — жерці (брахмани), що століттями обороняли кастову систему, вбачали в ній ефективний механізм підтримання влади і системи соціальної стратифікації.
Різновиди каст:
Усього в Індії — чотири основні касти, які поділялися на приблизно 3,5 тис. неосновних каст і підкаст:
1) брахмани (священики і вчені) — вершина кастової піраміди;
2) кшатрії — воїни і правителі;
3) вайш’ї — купці та фермери;
4) шудри — ремісники, робітники, слуги і раби.
Кожна каста облаштовувала життя згідно зі своєю дхармою — традиційними релігійними приписами і заборонами, створення яких приписувалося божественному одкровенню.
За межами всіх каст перебували недоторканні (або даліти). Вони не мали права общинного володіння і використання землі. Контакти з ними вважалися такими, що оскверняють осіб вищих каст (тому їх називали «недоторканними»). На недоторканних (далітів) не поширювалися правила життя кастового суспільства. Вони виконували роботи, що вважалися «ритуально нечистими»: важкі сільськогосподарські, прибирання сміття, нечистот, обробленням туш, вироблення шкіри, поховання померлих. За уявленнями індусів, пов’язаних із кармою і сансарою, народження в нижчих, нечистих кастах — результат неправедного життя в минулих перевтіленнях.
Протест народних мас проти кастових обмежень виникав, з одного боку, у формі сектантських рухів, що критикували існуючі порядки, з другого — в переході членів нижчих каст в інші релігії, що формально визнавали рівність людей перед богом (зокрема, в іслам та християнство).

Ва́рна — назва великого суспільного стану в традиційному індійському суспільстві. Традиційно існує чотири варни: жерці — брагмани, воїни — кшатрії; торгівці, фермери — вайш'ї; слуги, робітники — шудри.

Відомості:
Спершу існувала система з типового для індоєвропейських народів тричленного поділу суспільства на три стани: жерців — брахманів, знатних воїнів — кшатріїв та вільних громадян — вайшіїв. Внаслідок підкорення та асиміляції прибульцями аріями місцевого населення в суспільстві з'явився великий прошарок людей, які, з одного боку, не були чужинцями чи рабами, тобто вважалися частиною громади, а з іншого за походженням не належали до трьох старих варн та мали невисокий соціальний статус. Цих людей віднесли до четвертої варни — шудр. Це був найнижчий стан слуг. З часом наповнення цих термінів змінилося. Якщо у ведичний період кшатріїї — то лише військова аристократія, а вайшії, селяни та ремісники — це повноправні громадяни, то вже в середині І тисячоліття н. е. за свідченнями китайського паломника вайшіями вважаються лише торговці, а більшість селян є шудрами.
Сучасні касти є поняттям значно вужчим за стародавні варни. Якщо варн лише 4 (зрідка так званих «недоторканих» називають п'ятою варною), то каст сотні, кожна зі своїми власним місцем в суспільній ієрархії, звичаями, традиціями, релігійними особливостями та власним походженням. За традицією більшість каст виводять себе з однієї з давніх варн, хоч в більшості випадків така спадковість вельми сумнівна.
Суть ділення на варни. Політичні вчення у межах варн:
У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в III тис. р. до н. е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Новий період в історії Стародавньої Індії пов'язаний із вторгненням на її територію стародавньо — іранських племен і аріїв — племен білої раси. За зовнішнім виглядом, мовою, етикою поведінки вони різко відрізнялись від корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їхньої військової та жрецької організації був вищим, ніж у дравідів. Місцеві правителі зазнали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територією Індії зайняв не одне століття.
З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, стали землеробами. Родова община переросла в сусідську. Становище людини в суспільстві визначалося її майновим станом. Як пережиток зберігалася кровна помста, яка вважалася релігійним і моральним обов'язком усіх родичів потерпілого.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община.
Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об'єднували представників однієї професії, і були сімейні общини родичів. Були сангхи, що об'єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв виборний староста.
Давня пам'ятка літератури та історії «Рігведа» (II ст. до н. е.) дає певні відомості про індоаріїв. Це був войовничий народ, який вважав військову справу найдостойнішим заняттям для чоловіків. Вони захоплювалися музикою, любили поезію.
Арії вживали міцні збуджуючі напої і навіть здійснювали обряд на честь алкогольної рідини — сома. У «Рігведі» написано, що їхнє головне божество Індра зневажав мораль, любив військові авантюри, бали, був схильний до пияцтва.
Про походження варни існує багато версій. Більшість учених пов'язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.
Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни (ст. 87 — 91; 142; 267—268; 270; 279). Від цього залежало навіть ім'я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможливим.

До вищих варнів належали «двічі народжені» — брахмани, кшатрії, вайшії. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась пригнічена варна — шудри, «раз народжені». Існування варн пізніше було закріплено у пам'ятці права Стародавньої Індії — Законах Ману.
Перша варна — найпривілейованіша — брахмани. Вони ніби виникли з вуст — «найчистішої» частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю.
«Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, — записано в законах Ману, — то може загинути, як корова в трясовині». Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.
Право закріплювало привілеї «благородних» станів. Брахман, як і інші «двічі народжені», досягнувши 8 років, проходив обряд посвячення в «двічі народжені». Після завершення курсу навчання у наставника йому належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їх вихованням, здійснювати обряди на честь богів і предків. Продовживши свій рід і побачивши онуків, брахман, доживши до сивого волосся, повинен був стати самітником, відійти від світу в ліс, там роздумувати про марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних помислів.
Етика зобов'язувала брахмана показувати приклад у виконанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, говорити правду або мовчати, дотримуватися законів гостинності. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, «адже дерево із залізним наконечником ранить землю (й істоти), що живуть в землі».Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілесних покарань.
Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов'язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до приходу інших міністрів та радників.
Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахманами, між ними точилась боротьба за вплив і владу. У поселеннях серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за рахунок пророкування, відведення несприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.
Друга варна — кшатрії (раджанья), «створені з рук бога». Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов'язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв. Царі — прибічники брахманів — переслідували кшатріїв, доходило до кривавих міжусобиць. Правителі — кшатрії відповідали тим же. Посилення впливу буддистів послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу, перетворились на ремісників і крамарів.
Третя варна — вайшії, «створені із стегон бога», — займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшії були багаті, посідали високе становище в суспільстві.
Четверта варна — шудри, «створені із ступнів бога». Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служіння «двічі народженим». Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Він не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло «утискувати брахманів». За образу брахмана шудрі могли відрізати язика.
Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у III ст. до н. е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Македонський ухилився від битви із цим царем. Багато царів, які намагалися підкорити Нанду, зазнали поразки. Засновник імперії Маур'їв Чандрагупта лише в результаті війни переміг Аграмеса.
Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням. З часом між вайшіями і шудрами виникли поділи на касти за професійними ознаками: ковалі, гончарі, цирульники, прибиральники нечистот. Були «чисті» і «нечисті» касти.
Про неоднорідність варни шудр свідчить те, що до шудр у міру посилення кастового розподілу стали відносити знедолені, «недоторкані» касти, що виконують найпринизливішу роботу. У «Законах Ману» згадуються особи, «знехтувані навіть для знедолених». «Недоторкані» касти, дискримінувалися і як шудри, і як «недоторканим». «Недоторканим» заборонялося відвідувати індуські храми, загальні водойми, місця кремації, магазини, що відвідувалися членами інших каст. Обмеження правоздатності «недоторканих» у колоніальних судах порозумівалося широким визнанням «кастової автономії», що забороняє втручання уряду в кастові відносини. У ряді князівств існували окремі суди для «недоторканих», діти «недоторканих» не могли відвідувати школи, де училися діти з інших каст.
У староіндійських текстах міститься разюча кількість прикладів об'єднання жінок і шудр в одну категорію. Вони маються й у ранній літературі типу брахман, і в більш пізніх текстах, таких, як смріті і пурани. Наприклад, у спокуту гріха убивства, будь те убивство шудри чи жінки, накладалися однакове покаяння й однаковий штраф. Ні жінка, ні шудра не вважалися здатними зробити що — небудь гарне. «Шатапатха — брахмана» попереджає, що при навчанні учнів ритуалу праварджя вчителю не можна дивитися на жінку, шудру, собаку і птаха шакуни, тому що усі вони брехливі.
Дуже важливі зведення «Артхашастри» про положення шудр. У главі, присвяченій зовнішній політиці, рекомендується здобувати такі землі, населення яких переважно відноситься до нижчої варни, оскільки з таких земель цар зможе одержувати усі види доходів — податей — бхога. Нижча варна була основним податним станом. Це цілком підтверджується і матеріалами глави про основи держави, де ідеальної визнається місцевість — Магаджанапада, жителі якої здебільшого — представники тієї ж варни.
Кшатрії і брахмани стали виділяти себе з загальної маси населення на тій підставі, що вони володіють худобою, зерном, грошима, а також рабами, але малися також бідні брахмани і кшатрії, що не відрізнялися по положенню від бідних вайшіїв. В міру консолідації вищих варн — брахманів і кшатріїв складався особливий порядок регулярних відрахувань від сільськогосподарського продукту — болю. Податок йшов на утримання брахманів і кшатріїв. Люди, що входили в три вищі варни, були ритуально відділені від тих, хто входив у четверту варну. В наявності глибока соціально діюча ступінь поділу, коли фізична праця відокремлювався від розумового, матеріальний від духовного, продуктивний від управлінського. В основі цієї першої, тричленної диференціації староіндійського суспільства лежав поділ праці, ті основи соціально — економічної нерівності, експлуатації родовою аристократією простого народу. Міра покарання за здійснення тих чи інших злочинів визначається в дхарма — шастрах у строгій відповідності з приналежністю до тієї чи іншої варни. Заборонявся перехід з однієї варни в іншу.
Обмежувалася можливість змішаних шлюбів. Дхарма — шастри закріплюють чіткі релігійно—правові границі між брахманами, кшатріями, вайшіями і шудрами, засновані на численних релігійно — ритуальних обмеженнях, заборонах, розпорядженнях. Для кожної варни була сформульована своя дхарма, закон способу життя. Державне керування залишалося у веденні двох перших варн. Цілі глави дхарма — шастр присвячені твердій регламентації поводження людей, їхнього спілкування один з одним, із представниками так званих «недоторканих» каст, що стоять поза варн індійським суспільством, ритуалам «очищення» від «забруднення» при такім спілкуванні. Ступінь покарання за здійснення тих чи інших злочинів визначається в дхарма — шастрах у строгій відповідності з приналежністю до тієї чи іншої варни. Закріплені правом границі варн найчастіше відображали фактичне положення індивіда в системі суспільного виробництва і розподілу, безпосередньо зв'язаного з його відношенням до власності на землю: державну й общинну.
Пізніше, унаслідок падіння ролі вільних общинників у суспільному житті вайшії стали мало відрізнятися від шудр і лінія стала проходити вже між знаттю — брахманами і кшатріями, з одного боку, і простолюдом — вайшами і шудрами — з іншої.
Традиційне індуське право розглядало варни як ендогамні групи, при цьому допускалися шлюби, коли чоловік належав до більш високої варни, чим жінка. Анулома — шлюб чоловіка більш високої касти чи варни з жінкою більш низької касти чи варни — був одним з найважливіших елементів у системі варн і пізнішій системі кастового суспільства. Визнання шлюбів анулома приводило до визнання правом «змішаних каст», таких, як амбаштха, нішада, угра. У процесі свого розвитку індуське право змінювало відношення до шлюбів анулома. Ранні дхарма — шастри більш ліберально відносилися до шлюбів чоловіків вищих варн із жінками нижчих, чим пізніші. Грубим порушенням правил варнового суспільства завжди вважалися шлюби пратилома, коли чоловік з більш низької варни чи касти, одружувався на жінці більш високої варни чи касти.
По «Законах Ману» вайшіям і шудрам, не повинно було дозволятися відхилятися від запропонованих їм функцій, тому що в противному випадку у світі запанував би хаос. Звідси в древніх текстах робився природний висновок про те, що кшатрії не можуть благоденствувати без підтримки брахманів, а брахмани — без підтримки кшатріїв. Тільки в союзі один з одним можуть вони процвітати і правити світом.
Таким чином, усередині кожної варни розвивалася соціальна нерівність, розподіл на експлуатованих і визискувачів, але кастові, общинні, великородинні границі, скріплені правом, релігією, стримували їхнє злиття в єдину класову спільність. Це і створювало особливу строкатість станово — класової соціальної структури Древньої Індії.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас