ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ
Розвиток уявлень про поняття «театралізація»
Найскладнішою формою творчих ігрових ситуацій, де дитина може себе виявити є театралізація, що охоплює як самостійне творення образів так і постановку музичних сцен чи цілих вистав. До цього дітей потрібно готували поступово, пропонуючи учням різні завдання, серед яких можуть бути наступні: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, холодний дощ тощо. Своєрідне входження дитини в художній світ твору відбувається завдяки таким компонентам театралізованої гри, як сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б прийняти у ній участь. Можна запропонувати гру з розподіленням ролей. На уроці підготовка до ролі розпочиналася наданням учням можливості пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно, а також аналізом творів живопису, музики та літератури, які були поєднані однією темою чи центральним образом. Відповідаючи на запитання про вивчені образи, діти зображали у рухах, інтонацією основні риси образу. Театралізована казка може слугувати, як метод навчання, що надає можливість урізноманітнити навчальний процес, зробити його цікавим, доступним і привабливим для дітей, активізувати пізнавальну музично-творчу діяльність, ефективно розвивати та виховувати учнів у процесі навчання музики. Секрет такої універсальності полягає в її органічній відповідності особливостям сприймання і засвоєння інформації дітьми молодшого шкільного віку. З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, дитяча гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, сутність якої полягає в можливості імпровізувати, творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолод жування вільним виявленням власних сил, здібностей і можливостей особистості. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, „приміряти на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій - умінь комбінувати, моделювати, уточнювати. Отже, великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненавязливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.
Характеристика театралізованих ігор
Театралізовані ігри являють собою розігрування в особах літературних творів (казки, оповідання, спеціально написані інсценування). Герої літературних творів стають дійовими особами, а їх пригоди, події життя, змінені дитячою фантазією, - сюжетом гри. Нескладно побачити особливість театралізованих ігор: вони мають готовий сюжет, a значить, діяльність дитини багато в чому зумовлена текстом твору. Виникає питання: в чому ж полягає творчість дитини в цих іграх? Чи правомірно відносити їх до розряду творчих ігор? Ця театралізована гра представляє собою багатюще поле для творчості дітей. Зазначимо передусім, що текст твору для дітей - тільки канва, в яку вони вплітають нові сюжетні лінії, вводять додаткові ролі, змінюють кінцівку і т. д. Творче розігрування ролей в театралізованій грі значно відрізняється від творчості в сюжетно-рольовій грі. В останній грі дитина вільний у передачі зображенні особливостей рольової поведінки: мама може бути доброю, суворою, турботливою або байдужою до членів сім'ї. У театралізованій грі образ героя, його основні риси, дії, переживання визначені змістом твору. Творчість дитини виявляється у правдивому зображенні персонажа. Щоб це здійснити, треба зрозуміти, який персонаж, чому так чинить, уявити собі його стан, почуття, тобто проникнути в його внутрішній світ. І зробити це слід у процесі слухання твору. Треба сказати, що сучасна дитина, в життя якого рано і міцно входять аудіовізуальні засоби інформації (TV, відео), звикає до полегшеного сприйняття художніх творів. Полегшеному, тому що йому подається готовий образ на відміну від образу, який складається на основі уявлень, роботи уяви в процесі слухання книги (а пізніше і самостійного читання). Тому, хоча психологи і запевняють, що любов до акторства, театралізованим ігор притаманна всім дітям без винятку, ці ігри (справжні гри, а не інсценування, які показують на дитячих ранках) не настільки поширені, як це повинно бути, враховуючи їх особливий вплив на розвиток особистості дитини. У самій природі театралізованої гри закладені її зв'язку з сюжетно-рольовою грою: саме необхідні глядачі, значить, треба з'єднати її з грою в театр. Таке з'єднання буде успішним за умови, що діти уявляють собі, що таке театр, хто там служить, які виконує обов'язки. Звичайно, педагог може розповісти про театр, показати ілюстрації, проте враження дітей навряд чи будуть такими яскравими, щоб виникло бажання грати в театр. Інша річ, якщо діти дізнаються театр «зсередини», побувавши глядачами. На допомогу можуть прийти батьки, які, відгукнувшись на прохання, поради педагога, зводять дитини в театр. Доцільно влаштувати так званий театральний день в дошкільному закладі: силами педагогічного та обслуговуючого персоналу (ще краще з залученням батьків) підготувати спектакль, оформивши відповідним чином зал для глядачів і т. д. З'єднання театралізованої гри (показ спектаклю) з сюжетно-рольової (гра в театр) дає можливість об'єднати дітей загальною ідеєю, переживаннями, згуртувати на основі цікавої діяльності, що дозволяє кожній дитині проявити свою активність, індивідуальність, творчість. Також педагогу не варто забувати, що „театр - мистецтво колективне: це і живий діалог між акторами, і водночас одухотворена зустріч сердець акторів і глядачів - тих, хто дарує свої почуття, і тих, хто їх сприймає. Вистава у професійному театрі народжується завдяки обєднанню творчих зусиль багатьох людей різних професій - режисера, акторів, художників, композиторів, гримерів, сценографів, освітлювачів. Така широка палітра художньо-творчої діяльності дає змогу при використанні театралізованих засобів у навчально-виховному процесі, з одного боку, враховувати потреби, здібності і можливості дітей, реалізуючи індивідуальний підхід, з іншого - формувати культуру спілкування і взаємодії на засадах партнерства (співтворчість, взаємодопомога, вміння слухати інших), виховувати почуття згуртованості, колективізму. На уроках можна надавати учням можливість імпровізувати маленькі сцени з опер у ролях і вправи у формі ігор і мімічних сцен. Вони розвивають творчу уяву учнів, збагачують їх естетичний досвід, сприяють поглибленню інтересу до мистецтва, допомагають від невідомо-емоційного сприйняття засобів музичної виразності переходити до їх теоретичного аналізу. В спробах власної творчості закріплюється такий матеріал, як поняття про висоту і тривалість звуків, темп, динаміку, форму, розмір. Повноцінна участь дітей у грі вимагає особливої підготовленості, яка проявляється у здатності до естетичного сприйняття мистецтва художнього слова, умінні вслухатися в текст, вловлювати інтонації, особливості мовних зворотів. Щоб зрозуміти, яким є герой, треба навчитися елементарно аналізувати його вчинки, оцінювати їх, розуміти мораль твору. Уміння представити героя твору, його переживання, конкретну обстановку, в якій розвиваються події, багато в чому залежить від особистого досвіду дитини: чим різноманітніше його враження про навколишнє життя, тим багатшою уяву, почуття, здатність мислити. Для виконання ролі дитина повинна володіти різноманітними образотворчими засобами (мімікою, рухами тіла, жестами, виразною по лексиці й інтонації промовою і т.п.). Отже, підготовленість до театралізованої гри можна визначити як такий рівень загальнокультурного розвитку, на основі якого полегшується розуміння художнього твору, виникає емоційний відгук на нього, відбувається оволодіння художніми засобами передачі образу. Всі ці показники не складаються стихійно, а формуються в ході виховно-освітньої роботи.
Метод розвитку творчого самопочуття
Метод розвитку творчого самопочуття включає ігри і завдання з розвитку мимовільної регуляції і навичок мимовільної поведінки, відчуття партнера, уяви, спостережливості, почуття ритму тощо. Особливе місце тут посідає використання елемента «театралізації» і «драматизації» у педагогічному процесі, що приводять суб'єкта до соціальної адаптації і підвищують рівень його комунікабельності. Включення підлітка в «драматизуючу» гру вчить його не тільки «пристосовувати себе до інших», а і здійснювати і досліджувати власний вплив на інших і в якомусь сенсі адаптувати їх до себе. Суть «театралізування» полягає в тому, що учневі пропонується на певний час перевтілитися в особу, що має бажані властивості, і «пожити» таким чином в необхідних для їх вияву обставинах. Перевтілення «в пропонованих обставинах» або «від імені персонажа» має ту цінність для підлітка, що у момент аналізу і гри зливається розумове і фізичне, зовнішнє і внутрішнє, теоретичне і практичне в єдиний шлях до пошуку людського буття. Це веде до ефективного розкріпачення власної індивідуальності, вияву творчої активності і самостійності. Але при цьому не варто забувати і про формування творчої інтуїції, а для цього необхідно використовувати прийоми спонукання учня до усвідомлення і подолання межі свого розуміння. Як засоби в цьому випадку можуть виступати притчі, іносказання, парадокси. Корисно звернутися до техніки акторського переживання, тому що сценічні відчуття, на відміну від життєвих, перебувають під контролем свідомості. Таким чином, участь у драматизації або театралізуванні сприяє розкриттю і вдосконаленню людського потенціалу невербального і вербального самовираження. Отже, цей метод дає основу для розвитку здібності до аналізу проблемних ситуацій. У подібну роботу вчитель має вносити не тільки сенс, ідею, завдання, а й емоційно-оцінний зміст. Спосіб дії за типом «роби, як я» збільшує можливість педагога зробити доступними знання, що підносяться. Проте наочність викладання має народжувати в учневі необхідність роздумувати над конкретним явищем. Таким чином, метод з розвитку творчого самопочуття дозволяє учневі складати власну програму розвитку і самовдосконалення і, зрештою, керувати власною долею.
Театралізовані ігри як засіб розвитку діалогічного мовлення дітей
театралізація драматизація гра навчання Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С. Виготським, акторська праця є своєрідною творчістю психофізіологічних станів людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З. Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв. Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом - це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже смачний для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним начебто. Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, пробуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв. Театр - один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється. Таким чином Н. Водолага класифікує види театральної діяльності. Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. Отже, під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона - творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави - глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.