1   2   3
Ім'я файлу: Осн. менеджмен1.docx
Розширення: docx
Розмір: 244кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
лр_4_аналіз_конкурентнх_переваг_конвертирован.pdf
Документ Microsoft Office Word.docx
urfin618.doc
Вітамін В12 пілготував Лисенко Е.В. 207 БТ.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Менеджмент»

Контрольна робота

З ДИСЦИПЛІНИ «Основи менеджменту »

Виконав :
студент групи ТТ-ІІІ-1з

Перевірив:
Київ-2020

1.Формальні і неформальні групи в організації. Неформальні групи і управління ними.

Кожна людина одночасно належить до багатьох груп. До одних ми належимо досить короткий термін (екскурсійна група, армія, технікум). Досягаючи цілі такі групи розпадаються. Інші, навпаки, супроводжують нас усе життя (сім'я, родина, друзі) і мають неабиякий вплив на нього.

В теорії управління розподіляють групи, які є основою будь-якого колективу, на формальні і неформальні.

Формальні групи - це групи, що виникають за ініціативою адміністрації і входять певним підрозділом до організаційної структури і штатного розкладу підприємства. Існують різні типи формальних груп:

  • 1. Група керівників (команда) - складається з керівника підприємства (його підрозділу) і безпосередніх заступників і помічників керівника.

  • 2. Функціональна група - поєднує в собі керівника і спеціалістів функціонального підрозділу (відділу, бюро, служби), які реалізують загальну функцію управління і мають близькі професійні цілі та інтереси.

  • 3. Виробнича група - має у своєму складі керівника і працівників, зайнятих виконанням певного виду робіт на низовому рівні управління (ланка, бригада, ділянка). Члени групи разом працюють над одним завданням, стимул - кінцевий результат, а відмінності між ними пов'язані з розподілом видів робіт між членами групи залежно від кваліфікації робітників.

  • 4. Комітет - це група всередині підприємства, якій делегуються повноваження вищою ланкою керівництва для виконання будь-якого проекту чи завдання. Головна відмінність комітету від інших формальних структур полягає у груповому прийнятті рішення, що іноді є найефективнішим засобом вирішення складних проблем і досягнення цілей.

Формальні групи виникають за волею керівництва і тому у певній мірі є консервативними, тому що найчастіше вони залежать від особистості керівника і людей, які працюють в цій групі. Але як тільки вони виникають, відразу стають соціальним середовищем, в якому люди починають взаємодію між собою за іншими законами, створюючи неформальні групи.

Неформальні групи - це вільно утворені малі соціальні групи людей, які вступають в постійну взаємодію для досягнення особистих цілей.

Неформальні групи створюються не керівництвом шляхом розпоряджень і формальних постанов, а членами організації залежно від їхніх взаємних симпатій, спільних інтересів, однакових прихильностей і таке інше. Ці групи існують в усіх організаціях, хоча вони не відображені в структурних схемах. Неформальні групи мають свої неписані правила і норми поведінки, люди добре знають, хто входить в їх неформальну групу, а хто ні. В неформальних групах складається певний розподіл ролей і позицій, ці групи мають явно чи неявно визначеного лідера. В багатьох випадках неформальна група може мати на свого члена вплив, однаковий або більший, за формальну структуру.

Неформальні групи зазвичай утворюються спонтанно в межах формальних груп, з якими вони мають багато спільного, а саме:

  • - мають певну організацію - ієрархію, лідера і завдання;

  • - мають певні неписані правила - норми;

  • - мають певний процес утворення - етапи;

  • - мають певні різновиди - види неформальних груп за ступенем зрілості.

Причини утворення неформальних груп можуть бути різні: бажання належати до певної соціальної групи і мати певні соціальні контакти; можливість отримувати допомогу від колег в колективі; прагнення знати про те, що відбувається навколо, користуватись неформальними каналами зв'язку; бажання бути ближчим до тих, кому симпатизуєш.

Між формальними та неформальними групами існують істотні відмінності як у меті, з якою вони створюються, так і формах впливу їхніх лідерів на інших членів групи:

Класифікаційна

ознака
Характеристики

Формальні групи
Неформальні групи

Мета
Визначається організацією відповідно до місця групи у формальній структурі
Задоволення соціальних потреб, що перебувають поза межами інтересів формальної організації (хобі, дружба, кохання тощо)

Умови виникнення
За заздалегідь розробленим проектом побудови організації
Створюються спонтанно

Лідер
Призначається організацією
Визнається групою

Комунікації
Формальними каналами з іншими структурними елементами та всередині групи
Переважно неформальні канали як у групі, так і поза її межами

Взаємодія між членами групи
На основі виробничих завдань
Розвиваються спонтанно

Форми впливу на членів групи
Всі форми, але переважають економічного та адміністративного характеру
Переважно методи персонального психологічного впливу

Табл.1 ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ ФОРМАЛЬНИХ І НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП

Процес утворення неформальних груп спеціалісти поділяють на п'ять етапів в результаті яких виникають п'ять різних видів неформальних груп, які відрізняються один від одного ступенем зрілості взаємостосунків:

/ етап - стихійне поєднання людей, які несвідомо реагують на будь-які події;

II етап - поява більш свідомих емоцій у випадку успішних попередніх дій;

III етап - організоване об'єднання для спільної боротьби із зовнішньою загрозою, поява лідера;

IV етап - при наявності позитивних факторів - поява бажання ствердитись в боротьбі і продовжувати спільну діяльність, поява ієрархій;

V етап - об'єднання для вирішення довготривалих цілей, поява норм.

Неформальні групи є в кожній організації і серйозним аспектом в діяльності керівника є необхідність розуміння важливості існування цих груп і управління ними.

Одним з перших науковців, який почав приділяти цим питанням увагу був теоретик в галузі дослідження груп Джордж Хоманс, який створив модель, що отримала назву - модель Хоманса (рис 1).



Рис 1. МОДЕЛЬ ХОМАНСА

Сутність цієї моделі полягає в тому, що в процесі спільної діяльності люди вступають у взаємодії, які в свою чергу сприяють прояву почуттів - позитивних і негативних емоцій один до одного і до керівника. Ці емоції впливають на те як люди будуть здійснювати свою діяльність і призводять до підвищення, або зниження її ефективності. Саме тому, слід пам'ятати про певні негативні і позитивні явища, з якими може зустрітись організація в процесі управління неформальними групами (табл. 2).

Негативне
Позитивне

Невисока думка щодо неформальних груп з боку керівників, які вважають що існування цих груп - результат неефективного керівництва.
Прихильність до групи переходить в прихильність до організації.

Члени неформальних груп вважають, що до них ставляться несправедливо і відповідним чином на це реагують.
Небажання порушувати соціальні зв'язки призводить до небажання покинути організацію.

Табл 2. НЕГАТИВНЕ І ПОЗИТИВНЕ В ІСНУВАННІ НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП

Неформальні відносини членів колективу неминучі, так як їх діяльність та інтереси не можуть існувати тільки в рамках формальних (затверджених) структур, посад, функцій і процедур. Крім того неформальні відносини є необхідними, так як без них формальна структура, в певному розумінні, втрачає свою ефективність. Оптимальним є стан колективу за якого формальні і неформальні групи максимально співпадають. Таке співпадіння формальної і неформальної структур забезпечує згуртованість колективу і підвищує продуктивність його роботи.
За невідповідності структур, коли керівник не має авторитету в колективі, а групові норми і правила різняться з колективними, в організації може виникнути боротьба між формальною і неформальною структурами, що гальмує ефективну діяльність і процес досягнення організаційних цілей. Сьогоднішні теоретики вважають, що неформальні групи можуть допомогти формальній організації в досягненні її цілей. Для цього бажано:

  1. Визнати існування неформальних груп і працювати з ними.

  2. Вислуховувати думки членів і лідерів неформальних груп.

  3. Перед тим як починати будь-які дії, прораховувати їх можливу негативну дію на неформальну організацію.

  4. Дозволити неформальній групі брати участь у прийнятті рішень.

  5. Швидко видавати точну інформацію, тим самим перешкоджати розповсюдженню чуток.
    Отже, однією з найважливіших задач керівника є зближення формальних і неформальних структур, позитивні орієнтації неформальних груп і боротьба з негативними проявами в колективі.

    Неформальні групи відіграють визначальну роль у ефективному функціонуванні організації.
    УПРАВЛІННЯ НЕФОРМАЛЬНИМИ ГРУПАМИ



Механізм управління неформальними групами являє собою визначений набір правил, яких має дотримуватися керівник організації, основними з яких є: визнання існування неформальної групи та дослідження факторів, які впливають на ефективність функціонування неформальних груп (рис. 2).



Рис. 2 – Механізм формування неформальних груп в організації

Керівництво організації має розуміти, що ці групи динамічно взаємопрацюють з формальними. В кожній організації існує деяка офіційна структура, з допомогою якої, інформація передається по призначенню. Але вся ця інформація доповнюється іншою інформацією, передача якої залежить від бажання робітників поділитися нею, навіть коли це офіційно не дозволено, або навіть заборонено.

Система неофіційної передачі інформації являється одночасно необхідною, неминучою та навіть може дратувати. В той же час, вона часто дає змогу організації швидше, ніж по формальній процедурі отримувати інформацію і пристосовуватися до змін умов які виникають, в той же час вона вносить розлад в офіційне відношення повноважень і ускладнює координацію. Досить часто, неофіційно передана інформація буває спотвореною, або навіть невірною, оскільки вона не підпорядковується офіційному контролю.

Гнучке використання розвинутої системи формальної, та особливо важливо неформальної передачі інформації дає можливість організації виконувати свої обов`язки швидко та оперативно. При цьому, співробітники можуть досягнути повноти розуміння, а керівництво організації досягти більшого впливу на неформальні групи, що було б неможливо при наявності лише формальної системи.

Керівництвом можуть прийматися певні методи для управління неформальними групами:

  1. Консультації с групами (групи краще реагують на рішення які їх зачіпають, якщо с ними порадитися, оскільки це означає, що їхня думка важлива для організації);

  2. Навчання та навіювання (керівництво має сформувати лояльність групи шляхом

навчання та пропаганди, це можуть бути спеціальні навчальні курси та загальні збори та інші способи.);

  1. Забезпечення лояльності керівників (після того, як адміністрація досягає лояльність своїх керівних робітників, вони починають захищати їхні інтереси перед групою);

  2. Зміна робочого місця співробітника (переводять особу до іншого відділу, що призведе до того, що людина більше самоототожнюється с організацією);

  3. Визнання природних лідерів (виявлення лідеру та управління ним);

  4. Обмін інформацією в організації ( є формальний та неформальний обмін інформацією).

Отже, ми можемо зробити такі висновки:

  • З неформальними групами треба не боротися, а співпрацювати. Тобто, направити їхню роботу у правильне русло, що піде на користь організації.

  • Без неформальних груп неможливе функціонування організації, оскільки вони завжди будуть виникати.

  • Неформальні групи співпрацюють с формальними, і цим самим доповнюють їх.

    2. Закони, закономірності та принципи управління, їх характеристика

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями – закони, закономірності та принципи. Їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту До загальних законів менеджменту відносяться:

  1. Закон спеціалізації управління. Сутність закону полягає в тому, що управління в організації або фірмі, як правило, здійснюється значною кількістю спеціалістів і це обумовлює необхідність в розпо­ділі і спеціалізації різних функцій управлінського персоналу.
    Професіоналізм в роботі є невід’ємною рисою менеджера - спеціаліста. У зв’язку з тим, що управління є дуже складною спра­вою, функцію керівництва, як правило не може виконувати одна лю­дина, тому керівництво у великих підприємствах організовано у вигляді робочих груп.



  2. Закон інтеграції управління. Сутність закону визначається необхідністю самого підприємства і управління – зміст інтеграції міститься в самій суті управління. Інтеграція - це об’єднання розрізнених, спеціалізованих дій в єдиний загальний процес функціонування і розвитку управління. Цей закон має об’єктивний характер, тому що в практичній роботі управління не може здійснюватися без об’єднання і координації діяльності всіх спеціалістів.



  3. Закон необхідної і достатньої централізації управління. Закон припускає, з однієї сторони, централізоване і сконцентроване управління, а з іншої - передбачає передачу окремих функцій управління на нижчий рівень. Об’єктивно система управління має централізовану форму. Мозковий центр менеджменту представлений, як правило, адміністративною радою, директором організації. Організації, в яких керівництво вищої ланки бере на себе більшу частину повноважень, необхідних для прийняття важливих рішень, називаються централізованими. Децентралізовані організації - це такі, де повноваження розподілені по нижчим рівням управління.



  1. Закон демократизації управління. Закон припускає, що управління буде ефективним у тому випадку, якщо воно відповідати­ме інтересам людей. Для цього необхідно щоб управління було не тільки професійним, але й демократичним. Цей закон розглядає взає­мовідносини між людьми в колективі, співвідношення влади та підлеглості. Демократизація управління включає широке коло питань: за­лучення великої кількості працюючих до управління за рахунок пере­дачі їм майна (акції та інші цінні папери); використання закону деце­нтралізації управління; нововведення в управлінських структурах



  1. Закон часу - закон управління часом. Цей закон є надто ва­жливим ринкової економіки. Зараз час перетворився в економічну ка­тегорію, цінність якої визначають всі сторони діяльності організації (швидкість, реакція на зміни умов тощо).

До основних закономірностей менеджменту відносяться: Єдність системи управління виробництвом, що означає стійкість внутрішніх зв’язків при змінах зовнішнього середовища.

В практиці управління необхідна єдність:

  • Принципів управління для усіх ланок і ступенів управління;

  • Основних функцій управління, яка міститься в повноті управлінської діяльності;

  • Методів управління, які використовуються при вирішенні різних проблем розвитку виробництва;

  • Організаційних форм системи управління, яка проявляється при уніфікації її структурних характеристик та функціональному розподілі управлінської праці;

  • Процесу управління, який відображає його безперервність та ритмічність, узгодженість всіх операцій, стадій, етапів системи управління, яка проявляється в єдиних вимогах до керівників та інших працівників апарату управління.


Важливу роль в управлінській діяльності відіграють
  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас