Конспект лекцій з дисципліни „вступ до спеціальності" Ступінь вищої освіти бакалавр Галузь знань 07 „Управління та адміністрування"

3
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
„ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ”
Ступінь вищої освіти – бакалавр
Галузь знань – 07 „Управління та адміністрування”
Спеціальність – 071 „Облік і оподаткування”
Освітньо-професійні програми:
„Облік і оподаткування підприємницької діяльності”
„Інформаційні технології обліку, оподаткування та контролю
в державному секторі економіки”
„Облік і правове забезпечення агропромислового бізнесу”
„Економічна експертиза”
Бруханський, Р. Ф. Методологія наукових досліджень і викладання облікових дисциплін : конспект лекцій (для студентів спеціальності „Облік і оподаткування”) / Р. Ф. Бруханський. – Тернопіль : ТНЕУ, 2016. – 114 с.
ВСТУП
Метою вивчення курсу „Методологія наукових досліджень і викладання облікових дисциплін” є формування системи знань з інтерпретації теоретико- концептуальних основ науки, методологічних параметрів наукових досліджень, генерування та ідентифікації наукових ідей, категоріального апарату наукових досліджень, організаційного та інформаційного забезпечення бухгалтерських наукових досліджень, специфіки методичного інструментарію та особливостей його застосування, презентації результатів наукових досліджень, ефективності науково-дослідної роботи, ідентифікації навчально-виховного процесу, спектру методів навчання, методології викладання облікових дисциплін.
Результатом вивчення дисципліни „Методологія наукових досліджень і викладання облікових дисциплін” має бути досягнення студентами такого теоретичного рівня знань і практичних навичок, який дозволить їм самостійно здійснювати наукові дослідження, застосовуючи адекватний інструментарій; генерувати й ідентифікувати наукові ідеї; обґрунтовувати й доводити наукові гіпотези; логічно формувати програму наукового дослідження; здійснювати моніторинг наукової проблематики; інтерпретувати та систематизувати наукову
інформацію; презентувати результати наукових досліджень; приймати участь у навчально-виховному процесі в якості викладача облікових дисциплін.

4
ЗМІСТ
Вступ . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Тема 1. Наука й наукові дослідження: теоретичні основи . . . . . . . . . . . . . 6 1.1. Інтерпретація сутності науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 1.2. Ретроспективи становлення та розвитку науки . . . . . . . . . . . . . . . . 8 1.3. Теоретико-концептуальні основи науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1.4. Визначальні параметри наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . 11 1.5. Класифікація наукових досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
Тема 2. Методологічні основи наукових досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 2.1. Об’єкт і предмет наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 2.2. Методи дослідження та їх класифікація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 2.3. Стадії наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
Тема 3. Наукові дослідження у галузі бухгалтерського обліку . . . . . . . . . 20 3.1. Програма наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 3.2. Основні види наукових робіт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 3.3. Ефективність наукових досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
Тема 4. Організаційне забезпечення бухгалтерських наукових
досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 4.1. Генерування та ідентифікація наукової ідеї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 4.2. Гіпотеза наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 4.3. Моніторинг стану обраної проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 4.4. Вибір теми наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 4.5. Формування структурних елементів наукового дослідження . . . . . 34 4.6. Порядок складання плану наукової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Тема 5. Інформаційне забезпечення бухгалтерських наукових
досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 5.1. Визначення та класифікація інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 5.2. Джерела інформації в бухгалтерських наукових дослідженнях . . . 50

5 5.3. Методика пошуку джерел наукової інформації . . . . . . . . . . . . . . . . 54 5.4. Аналіз, інтерпретація та узагальнення наукової інформації . . . . . . 58
Тема 6. Методика проведення бухгалтерських наукових досліджень . . . 62 6.1. Порядок акумулювання наукових фактів та їх використання . . . . . 62 6.2. Характеристика типових методів наукових досліджень . . . . . . . . . 65 6.3. Вибір та застосування найбільш використовуваних методів бухгалтерського наукового дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72
Тема 7. Відображення й презентація результатів наукових досліджень . 79 7.1. Загальний порядок оформлення наукової роботи . . . . . . . . . . . . . . 79 7.2. Порядок формування окремих елементів наукової роботи . . . . . . . 84 7.3. Оформлення списку використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89 7.4. Плагіат у наукових публікаціях: види та сервіси перевірки тексту на унікальність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
Тема 8. Параметри професійної майстерності викладача облікових
дисциплін . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95 8.1. Компоненти професіоналізму вузівського викладача . . . . . . . . . . . 95 8.2. Параметри професійної активності викладача . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 8.3. Професійні можливості викладача вищої школи . . . . . . . . . . . . . . . 97 8.4. Сутність і предмет методики викладання облікових дисциплін . . . 98 8.5. Етика ділового спілкування викладача . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100
Тема 9. Методологія викладання облікових дисциплін з врахуванням
специфіки форм навчального процесу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102 9.1. Ідентифікація навчального процесу та спектру методів навчання . 102 9.2. Лекція як базова організаційно-методична форма навчання . . . . . . 105 9.3. Сутність і особливості проведення практичних занять . . . . . . . . . . 106 9.4. Значення самостійної роботи студентів у навчальному процесі . . 108 9.5. Методика контролю у навчально-виховному процесі . . . . . . . . . . . 109
Перелік рекомендованої літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .111

6
Тема 1
Наука й наукові дослідження: теоретичні основи
План лекційних питань
1.1. Інтерпретація сутності науки
1.2. Ретроспективи становлення та розвитку науки
1.3. Теоретико-концептуальні основи науки
1.4. Визначальні параметри наукового дослідження
1.5. Класифікація наукових досліджень
1.1. Інтерпретація сутності науки
Історія прогресивного розвитку людства є основним свідченням наукових звершень. Стереотипи мислення певних сторичних віх становлення суспільства володіли обмеженістю, науково-технічний прогрес завжди виходив за межі уявлення пересічних громадян. Лише окремі генії наважувались неординарно мислити і генерувати новітні ідеї, часто осміяні більшістю. Власне так і формувались зародки сучасної науки, охарактеризованої видатним науковцем,
Нобелівським лауреатом Альбертом Енштейном як «драма ідей».
Однозначно трактувати сутність науки практично неможливо, оскільки вона є безмежно складною й багатогранною. Більшість тлумачних словників
України диференціює глибину категорії «наука» наступними зрізами: 1) форма суспільної свідомості, що дає об’єктивне відображення світу; 2) система знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на оточуючий світ; 3) освіта, навики, знання, набуті окремою людиною; 4) порада, урок, виховання; 5) навчання.
У широкому розумінні наука – це сфера пізнавальної діяльності людини, яка охоплює генерування та систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів і т.д. нових знань про навколишній світ для практичної діяльності й прогресу людського суспільства. Досить оригінально поєднав категорії науки та життя всесвітньовідомий німецький філософ Імануїл Кант, стверджуючи, що «наука – це організоване знання, а мудрість – це організоване життя».
Законодавство України не містить чіткого визначення поняття «наука», однак пункт 12 статті 1 розділу 1 Закону України «Про наукову і науково- технічну діяльність» № 848-VIII від 26.11.2015 р. формулює зміст дефініції
«наукова діяльність» як інтелектуальної творчої діяльності, спрямованої на одержання нових знань та (або) пошуку шляхів їх застосування.

7
Основою науки є збір, систематизація та критичний аналіз фактів, синтез нових знань і узагальнень, що характеризують природні або суспільні явища, які досліджуються, та дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.
Безпосередньою метою науки є моніторинг, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів, тобто теоретичне відображення дійсності з метою використання в практичній діяльності людей. Наука як сфера людської діяльності виконує функцію розробки і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність. У перебігу історичного розвитку наука перетворилася на найважливіший соціальний інститут. Поняття науки містить і діяльність задля отримання нового знання, і результат цієї діяльності – спектр отриманих на даний час наукових знань, що створюють наукову картину всесвіту.
У сучасному суспільстві найбільш поширені дефініції науки прийнято диференціювати у розрізі трьох векторів: 1) наука як процес (власне наукова діяльність); 2) наука як результат (отримання наукових знань); 3) наука як соціальний інститут (сукупність наукових установ, асоціацій вчених тощо).
Наука має дві важливих складові: 1) систему наукових знань 2) систему наукової діяльності. Система наукових знань складається з таких основних елементів, як теорія, гіпотези, закони, поняття й наукові методи.
Теорія – вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямо- ваних на тлумачення того чи іншого явища.
Закон – внутрішній зв’язок явищ, що зумовлює закономірний розвиток.
Гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких процесів (явищ) або причин, які зумовлюють даний наслідок (гіпотеза є складовою наукової теорії).
Поняття – думка, інтерпретована в узагальненій формі.
Наукові методи (входять до складу знань) – спектр накопичених методів дослідження, які використовуються у процесі наукової діяльності.
Науковою діяльністю є інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття й використання нових знань. Вона включає етапи отримання наукової продукції: 1) постановка (виникнення) проблеми; 2) побудова гіпотез; 3) застосування нових методів дослідження, спрямованих на доведення гіпотез; 4) узагальнення результатів наукової діяльності. Наукова діяльність існує в різних видах: науково-дослідна діяльність; науково-організаційна діяльність; науково- педагогічна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.

8
Наука в сучасному суспільстві виконує ряд конкретних функцій: 1) пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства; 2) культурно-виховну – розвиток культури, гуманізацію виховання
і формування новітнього типу людини; 3) практичну – удосконалення системи суспільних відносин.
1.2. Ретроспективи становлення та розвитку науки
Ретроспективи становлення та розвитку науки охоплюють багато тисячоліть. Перші елементи науки з’явились у Стародавньому світі в зв’язку з
«інтелектуальним стрибком» VIII-VI століть до н.е. Зокрема, у Давній Греції сформувалися перші форми пізнавальної діяльності: систематичне доведення, раціональне обґрунтування, логічна дедукція, ідеалізація, які започаткували фундамент розвитку сучасної науки. Механізм накопичення знань поступово вдосконалювався за рахунок встановлення певних обрядів, традицій, а потім – і писемності. У суспільстві з’являється потреба в посередниках, які переносили б знання від одного прошарку до іншого «по горизонталі» (від учителя до учня), на відміну від шляхів трансляції знань «по вертикалі» (від батька до сина).
Розвиток суспільства посилюється діяльністю перших філософів, які застосовують навички логічних міркувань, визначення понять, прийоми доведення й спростування, побудови аргументації, умовиводів. В результаті виникла перша форма науки – наука античного світу, або протонаука, предметом вивчення якої була вся природа в цілому. У цей період з’являються першооснови хімії, необхідні для видобування металів з руд, фарбування тканин. Потреби у відліку часу, орієнтування на Сонце, Місяць, визначення порядку зміни сезонних явищ заклали підґрунтя для астрономії. У V ст. до н.е. з філософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика. У середині IV ст. до н.е. виокремлюється астрономія.
Формуються перші теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птолемей); робляться спроби аналізу закономір- ностей суспільства і мислення (Арістотель, Платон, Геродот).
У середньовіччя з появою феодалізму розвиваються позитивні наукові
ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії (Ібн Сіна, Ібн
Рушд, Аль-Біруні та ін.). У Західній Європі прогресивно розвивається біологія.
Суттєвий науковий ривок відбувається в добу Відродження (XIV – початок XVII століть) – період первісного нагромадження капіталу, станов- лення капіталістичних відносин, глибоких соціальних конфліктів, релігійних

9 війн, ранніх буржуазних революцій, виникнення друкарства. Двома видатними здобутками цієї епохи були зрозумілий виклад «системи небес», у центрі якої розміщується Сонце (система М. Коперника), та перша детальна анатомія людського тіла, наведена в працях А. Везалія. Відбувається подальша диферен- ціація науки, в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін – математики, фізики, хімії.
У XVII-XVIII століттях створюються класична механіка, диференціальне й інтегральне числення, аналітична геометрія, хімічна атомістика, система класифікації рослин і тварин, стверджується принцип збереження матерії і руху
(Ісаак Ньютон, Г. В. Лейбніц, Рене Декарт, Джон Дальтон, Карл Лінней, М. В.
Ломоносов та ін.). Відбувається оформлення науки в соціальний інститут, створюються перші європейські академії, наукові товариства, починається видання наукової періодичної літератури.
У зв’язку з промисловим переворотом кінця XVIII століття почався новий етап у розвитку науки. В XIX столітті виникли нові фізичні дисципліни
(термодинаміка, електродинаміка), створюються еволюційне вчення і клітинна теорія в біології, формулюється закон збереження і перетворення енергії, розвиваються нові концепції в астрономії і математиці (Дж. К. Максвелл, М.
Фарадей, Ж. Б. Ламарк, Ч. Дарвін, Т. Шванн, М. Шлейден та ін.).
Надзвичайно високими темпами розвивалась наука в XX столітті. На основі досягнень математики, фізики, хімії, біології та інших наук набули розвитку молекулярна біологія, генетика, кібернетика і т.д. Суттєво трансфор- мувався характер наукових досліджень, підхід до вивчення явищ. Попередня
ізоляція окремих дисциплін відходить в небуття, наступає ера їх взаємодії та взаємопроникнення.
Швидкі темпи розвитку науки у XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності функціонування й розвитку науки, структуру та динаміку наукової діяльності, економіку й організацію наукових досліджень, форми взаємодії з іншими сферами життя суспільства.
1.3. Теоретико-концептуальні основи науки
Наукова теорія – це найвища форма узагальнення й систематизації знань.
Існує багато різних визначень теорії на основі застосування гносеологічного, логічного і методологічного підходів до її визначення. Гносеологія номінує теорію як узагальнення результатів багатовікової історії, впродовж якої предметно-практична й духовна діяльність людини розширювала горизонт

10 пізнання явищ природи, суспільства й мислення. Гносеологія встановлює, внаслідок чого з’являється теорія і для чого вона потрібна. Логіка розкриває структуру теорії та її співвідношення із закономірностями розвитку об’єктивної дійсності. Методологія визначає, що і як вивчається за допомогою теорії. Таким чином, теорія узагальнює предметно-практичну діяльність людей, створює систему елементів, де визначальному елементу субординаційно підпорядковані всі інші, що пояснюють виникнення, взаємозв’язки, сутність і закономірність розвитку об’єкта дослідження.
Функціями наукової теорії є: пояснювальна, передбачувальна, фактична, систематична і методологічна.
Розробка наукової теорії органічно пов’язана з такими чинниками: виникнення ідей, формулюванням принципів, законів, міркувань, положень, категорій, понять; узагальнення наукових фактів; використання аксіом; висунення гіпотез; доведення теорем.
Ідеї виникають на основі практики й змінюються у зв’язку зі зміною суспільного буття. Існують передові, прогресивні ідеї, які сприяють розвитку суспільства, і непрогресивні ідеї, які гальмують його. Ідеї виникають раптово, як результат тривалих, напружених пошуків. Наукова ідея – форма думки, яка дає нове пояснення явищ. Вона базується на знаннях, які вже накопичено, і розкриває раніше не помічені закономірності.
Видатний фізик Фермі стверджував, що генерувати ідеї повинні професори, а їх перевіркою займатися аспіранти.
Ідея органічно пов’язана з принципом і законом. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття й міру знання в цілісну систему. У ній міститься фундаментальна закономірність, на якій ґрунтується теорія, тоді як в
інших поняттях відбито лише ті чи інші аспекти цієї закономірності.
Принцип – це головне вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше й найабстрактніше визначення ідеї як початкової форми систематизації знань. Принцип не вичерпує всього змісту ідеї. Якщо в основі теорії лежить завжди одна ідея, то принципів може бути декілька. Ідеї та принципи створюють закони науки, що відбивають суттєві, стійкі та постійно повторювані об’єктивні внутрішні зв’язки між явищами, предметами, елементами, якостями. Звичайно, закони виступають у формі певного співвідношення понять, категорій.
Категорії – це найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають суттєві властивості явищ дійсності. Вони бувають загальнофілософськими, загальнонауковими і такими, що належать до окремої галузі науки. За

11 допомогою категоріального синтезу визначаються зв’язки, відношення між явищами, подіями, діями, які вивчаються; встановлюється їхня єдність.
Принцип і категорії, що його розкривають, становлять сутність наукової теорії, а перші здогадки, формулювання гіпотези, попередні висновки висловлюються як тлумачення.
Тлумачення як логічна форма дозволяють трактувати знання про навколишню дійсність та у найбільш широкому, універсальному вигляді використовуються при відкритті законів і повідомленні про наукові відкриття
іншим людям.
Свою специфічну «матеріалізацію» вербально висловлені ідеї знаходять у гіпотезах, які є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до теорії. Без гіпотези неможливо розпочати дослідження, оскільки невідомо, з якою саме метою необхідно його проводити, що і як спостерігати.
Наукові дослідження починаються з інформаційного пошуку. Потім переходять до наукового пошуку. Між інформаційним і науковим пошуком
існує діалектичний взаємозв’язок, оскільки науковий пошук починається з висування гіпотези, яка перевіряється експериментом.
Необхідність кожного експерименту має бути теоретично обґрунтована, а аналіз експериментального матеріалу має або ствердити гіпотезу, або внести до неї корективи. Тому корисно гіпотезу попередньо перевірити орієнтовним експериментом або теоретичними розрахунками й лише після цього на її основі розробити детальний план і методику дослідження. Якщо гіпотезу доведено – вона стає науковою теорією.
Система теорії, на відміну від системи дійсності, включає в себе лише суттєві, стійкі зв’язки, які повторюються. Така структура наукової теорії виникає на певній емпіричній підставі (на відомих фактах: даних суспільної практики, результатах експерименту тощо). При цьому факти входять до складу теорії в узагальненому вигляді.
1.4. Визначальні параметри наукового дослідження
Наукове дослідження – процес дослідження певного об’єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.
Наукове дослідження містить об’єкт і предмет, на пізнання яких воно спрямоване.

12
Об’єктом дослідження є процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, і обране для вивчення.
Предмет знаходиться в межах об’єкта, який вивчається.
Мета наукового дослідження включає визначення об’єкта, достовірність вивчення його структури, характеристик, зв’язків на основі розроблення у науці принципів і методів пізнання для отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження в практику, отримання певного ефекту.
Виділяють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.
Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або) експери- ментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.
Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового резуль- тату. Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень, зафіксоване на носіях наукової інформа- ції у формі наукового звіту, наукової праці тощо. До основних результатів наукових досліджень належать: наукові реферати; наукові доповіді (повідом- лення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; дипломні, магістер- ські роботи; звіти про науково-дослідну роботу; наукові переклади; дисертації
(кандидатські або докторські); автореферати дисертацій; депоновані рукописи; монографії; наукові статті; аналітичні огляди; авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; звіти про наукові конференції; бібліографічні покажчики та ін.
Суб’єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково- педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
Ознаки наукового дослідження:
1) творчий характер – встановлення нових фактів, здобуття нових знань;
2) самостійність – представлення власного варіанту вирішення поставлених завдань;
3) наступність – послідовність зв’язку із попередніми дослідженнями у даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень;
4) новизна та унікальність – обов’язкові елементи новизни різного ступеня: від узагальнення і конкретизації вже відомого – до принципово оригінальних підходів, технологій;

13 5) зв’язок з іншими науками – розгалуження наукових галузей, утворення на
їх перетині нових;
6) органічний зв’язок теорії і практики – як найсуттєвіша умова вірогідності науково-педагогічного дослідження.
1.5. Класифікація наукових досліджень
Виділяють два види наукового дослідження: емпіричне і теоретичне.
Емпіричні дослідження – спостереження і дослідження конкретних явищ, узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження, впровадження їх у практичну діяльність людей. Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Як правило, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися.
Теоретичні дослідження – висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формулювання законів та виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і теорій.
В емпіричному дослідженні, як правило, використовують такі методи, як спостереження, опис, експеримент; у теоретичних дослідженнях, поряд з цими методами використовують методи абстрагування, ідеалізації, аксиоматизації, формалізації, моделювання й ін. Крім того, на емпіричному і теоретичному рівнях використовують такі логічні методи, як аналіз-синтез, індукція- дедукція та ін. Відрізняються емпіричні і теоретичні дослідження також отриманими результатами. У першому випадку вони фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій, у другому – це теоретичні знання: наукові концепції, закони і закономірності, відкриття і винаходи й ін. Емпіричне дослідження здійснюється практичними працівниками, зайнятими професійної діяльністю. Отримані знання фіксуються у виді тверджень, правил, рекомендацій і ін. Наукове дослід- ження проводиться спеціально підготовленими до цьому вченими. Отримані знання фіксують у вигляді наукових концепцій, закономірностей і законів, винаходів тощо.
Незважаючи на відмінність емпіричного і теоретичного знання, вони тісно між собою взаємозалежні: теоретичне дослідження будується на основі

14 знань, фактів, виявлених у процесі вивчення реальної дійсності. Емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти і явища, і на основі їхній будувати узагальнення, робити висновки, давати практичні рекомендації. На теоретичному рівні висуваються загальні закономірності, що дозволяють пояснити взаємозв'язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можливо пророчити розвиток майбутніх подій. Це лише загальна схема наукових досліджень, відкриття нових наукових законів. Перехід від емпіричного рівня до теоретичного означає якісний стрибок у знанні.
Поряд з розмежуванням наукових досліджень за видами (емпіричне і теоретичне) виділяють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні.
Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.
Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.