Система перевірки та оцінки знань І вмінь учнів план Завдання перевірки та оцінки знань та вмінь учнів

Ім'я файлу: Семінар 8 Очеретяний Є 514.docx
Розширення: docx
Розмір: 56кб.
Дата: 28.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Трудове право, дповідь до теми 2.docx
Глосарій 1 кредит Буглай.doc
Контрольна робота кредит 1 Кримінальне право.docx
эссе критерии.doc
лекцій.pdf
Про УПА.docx
!Вправа Принцеса і дракон.docx
Лекція5.doc

Семінар 8. СИСТЕМА ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

План

Завдання перевірки та оцінки знань та вмінь учнів.

Питання перевірки і оцінювання знань, вмінь та навичок є об’єктивно найскладнішими педагогічними проблемами.

Перевірка знань, оцінки і оціночні судження (відмітки) – це тема, яку вчителі готові обговорювати без кінця.

Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Перевірка – це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка – це вимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки і оцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разом складають контроль знань, умінь і навичок.

Види перевірки і оцінки знань

В практиці навчання найбільш поширеними є текучий, підсумковий, тематичний і попередній перевірки.

Поточна перевірка знань проводиться на кожному уроці. Вона є необхідним компонентом навчального процесу при поясненні, закріпленні і повторенні матеріалу. Текуча перевірка позволяє виявити знання, вміння, навички, які вже є в учня, і на їх основі вчитель дальше будує навчальний процес. Текуча перевірка знань проводиться у формі опитування ( в спеціально відведений час), перевірки домашнього завдання (під час виконання самостійної перевірочної роботи). Деколи її здійснюють у формі питань і завдань в ході пояснення, повторення або закріплення. Буває, що вчитель перевірку веде у формі спостережень за пізнавальною активністю учнів, за бажанням працювати на уроці, за працездатністю, за проявом самостійності в розумових діях. Перевірка може бути вибірковою (перевірка якості виконання вправ або іншої навчальної роботи) у окремих учнів.

Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Цей вид перевірки має дуже велике значення для систематизації матеріалу.

Вчитель задає такі питання або пропонує такі завдання, які за короткий проміжок часу дають можливість учневі побачити основний зміст теми, основні її ідеї. В цьому суть тематичної перевірки.

Така перевірка привчає логічно думати, визначати головні, суттєві зв’язки в навчальному матеріалі, запам’ятати основне. Учень дістає можливість уявити головні положення навчальної дисципліни.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомленні з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію (якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі) або орієнтованими задачами чи вправами; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми, чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового доопрацювання, надається необхідна допомога і визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб жати правильну об’єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку. Враховуються всі аспекти навчальної діяльності.

Підсумкова оцінка відображає результати роботи школяра, але вона не являє собою середнє арифметичне всіх оцінок, які учень одержав за цей період. Головним в підсумковій оцінці знань є те, щоб перевірити логіку засвоєння матеріалу; учень повинен бачити систему у змісті навчального предмета, розуміти взаємозв’язок ідей, понять, фактів.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок. Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєння знань, умінь і навичок, а й сформованості й компетентності, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

- соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

- полікультурні – стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури;

- комунікативні – передають опанування важливими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

- інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві, умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

- саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

- компетенції, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної продуктивності творчої діяльності.

З метою діагностування перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру, для з’ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів проводять попередній контроль.

Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання та навички. Досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої діяльності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються кількісними та якісними показниками. Що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників. Які відображають їх об’єктивні знання, уміння і навички.
Форми та методи перевірки і оцінки знань, вмінь, навичок учнів
Учитель використовує слідуючи форми оцінки:

- багаточисельні „малі форми оцінки” в ході занять, які знаходять своє вираження в міміці, жестах, модуляції голосу, звертанні до учня, в коротких одобрюючих, відхиляючих, виправляючих, критичних зауваженнях вчителя;

- короткі зауваження, в яких вчитель виказує в усній формі (або письмовій) свої судження з приводу успішності даного учня. Зауваження можуть бути зроблені в домашніх роботах, письмових завданнях, творах, на малюнках або в шкільному щоденнику учня;

- оцінки, з допомогою яких по 12-бальній шкалі оцінюється досягнення учнів.

Сюди додають оціночні висловлювання вчителя, коли він відвідує батьків, в індивідуальних бесідах з учнями, в записках батькам або листах для них, а також всі ті форми, які передбачаються внутрішнім розпорядком школи для заохочення і покарання.

Перевірка знань дає вчителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння, які корективи потрібно внести (зовнішній обернений зв’язок). При контролі одержують інформацію і самі учні (внутрішній обернений зв’язок). Без одержання інформації про хід засвоєння, без оберненого зв’язку не може бути керованого навчального процесу.

Оцінка знань є величезним стимулом учня. Відомо, що глибина і міцність знань учнів являється гірше (особливо 5-9 кл.). Регулярний контроль виховує у дітей звичку до систематичної праці в школі і дома, стимулює систематичну підготовку учня до уроку.

Оцінка при певних умовах може перетворитись у внутрішній мотив навчання. Це дуже важливо. Але боротьба за оцінки, якщо вона ста головною метою навчання, має і негативну сторону – розділяє клас.

Найбільш суттєвими педагогічними вимогами до перевірки знань, умінь і навичок у школярів є те, що

перевірка і контроль знань – це перевірка знань для даного учня, яка передбачає х оцінку тільки по результатах його особистої навчальної діяльності. Максимально враховуються індивідуальні особливості учня;

перевірка і оцінка навичок повинна бути об’єктивна, вимоглива, без помітних викривлень істинної картини знань; вмінь учнів. Навіть при доброзичливім до них ставленні більшість учнів хвилюються і показують результати, нижчі ніж можуть і це важко врахувати під час оцінювання. Недопустимим є виставлення оцінки по принципу: слабому учневі рука не піднімається ставити високі оцінки, а відміннику – низькі.

перевірка і оцінювання повинні бути систематичними, регулярними на протязі всього часу навчання школяра у навчальному році;

не можна ставити оцінку, яка виступає покаранням за незадовільну поведінку на уроці, несумлінне ставлення до навчання.

Не можна виставляти погану оцінку учневі. Який відстоює свою точку зору, навіть якщо вона невірна. Не можна виставляти низьку оцінку учневі, якщо він працював, але не зумів виконати завдання вчителя, бо це підриває віру в успіх і різко знижує цікавість до предмету. Оцінка не може служити засобом покарання.
І. Оцінки і оціночні судження (відмітки) є невід’ємним складова частина навчального процесу.

1. Без оцінки кожний процес засвоєння неможливий.

Величезний досвід багатьох поколінь вчителів і основні положення дидактичних говорять про те, що якщо хочеш привити солідні знання і вміння, то на знаннях необхідно здійснювати їх перевірку і оцінку. Основні закономірності дидактичних функцій говорять про те, що будь який відносно самостійний етап засвоєння навчального матеріалу включає дотримання слідуючи моментів педагогічного управління. Стимулювання учня до активної роботи педагогічного управління: стимулювання учня до активної роботи, робота над новим матеріалом або вправного, їх застосування, повторення, систематизація, перевірка і оцінка.

Всі ці елементи зовсім не обов’язково застосовувати на кожному уроці. Вони можуть включати певний об’єм матеріалу, взаємно переплітатись змінювати взаємозв’язок (перш за все це відноситься до застосування, вправ і систематизації), послідовність, але без їх використання не можна чекати добрих результатів навчання. Це в першу чергу буде мати негативний вплив на слабких учнів. Не раз ставиться такий експеримент: в двох однакових по успішності групах школярів заняття ведуться однаково. Але в одній з них здійснюється систематичний контроль і оцінка знань, а в другій – ні. І ось результат: в першій групі успішність значно вища. Потім роблять навпаки. І той же результат: тепер успішність краще в другій половині.
2. Оцінки необхідні тому, що вони стимулюють не тільки успішність, але й інші якості дітей.

Бажання одержати добрі оцінки неправильно розглядати як кар’єризм. Вчитель повинен засобом оцінки привити учням здорове честолюбство і здатність критично підходити до досягнутого. Засобом оцінки учитель виховує школярів, впливає на їх відношення до навчання, працездатність і вимогливість до себе. Він розвиває, якщо робити це правильно, їх увагу, наполегливість і старанність, дозволяє дійсно оцінити свою успішність і успішність інших, виховує в належній мірі їх самооцінку, самосвідомість і скромність, формує мотивацію школярів. Будь-яка оцінка, яку учень рахує справедливою, неважно позитивна вона чи негативна, стає стимулом його діяльності і поведінки в майбутньому.

3. Оцінки вчителя мають великий вплив на взаємовідносини вчителя і учня.

Якість результатів навчання виховання залежать не тільки від введення нового матеріалу і організації його засвоєння, але і від соціальних відношень між вчителем і учнями:

Значимість взаємовідносин між учителем і учнями на заняттях росте. Вчителі, які найбільш успішно працюють, явно відрізняються в даний час від інших притягуючою силою своєї особистості, у них складаються кращі взаємовідносини з учнями.

Серед деяких ознак, що характеризують роботу вчителів, які досягли найбільших успіхів у справі навчання і виховання, були слідуючи дві послідовно перевірялось і оцінювалось; уміло використовувались оцінки і відмітки з метою розвитку особистості учнів.

Сьогодні учні середніх і старших класів ждуть від хорошого учителя перш за все, щоб він розумів їх і їх проблеми і, разом з тим, був строгий, міг за себе постояти, був послідовним і справедливим.

4. Контроль і оцінка служать справі підготовки до життя.

Суспільні судження і оцінки, моральні стимули сприймаються все більш серйозно. Кожний із нас знає по своїй роботі, що оцінки можуть вдохновляти або бути перешкодою в залежності від того, чи сприймаються вони як справедливі, чи ні я як до них відносяться. Від учнів вимагається крайньо висока увага і зібраність, працездатність і активність, прикладання всіх фізичних і душевних сил. Із-за невпевненості (чи зможуть вони справитись з усіма цими вимогами) виникає напруженість. Коли виникає почуття, що маєш якісь упущення в навчанні, то появляються муки совісті, в результаті яких народжуються добрі наміри. Оцінки стимулюють успішність. Правда, є справедливим і те, що (перш за все в учнів, яким навчання дається нелегко) можуть появлятись стреси і страх. Але це залежить не від перевірки або оцінки „самих по собі” і не від методів, які використовуються. Не існує таких методів, які би самі по собі були добрі або погані. Ефективність залежить від того, як і в яких умовах вони застосовуються. Якщо перевірки і оцінки використовуються правильно, то вони спонукають учнів проявити себе на ділі, що по крайній мірі по двох причинах дуже важливо з педагогічної точки зору:

властивості особистості виникають і закріплюються під час такої діяльності і в таких умовах, коли на них падає найбільше навантаження. Крім знань, що контролюються, і можливостей, сюди відносяться також готовність і здатність повністю викластись і досягнути найвищих результатів тоді, коли від тебе вимагається максимум зусиль. Котра молода людина не хоче цього, не старається і не захоплюється, наприклад, чемпіонами Олімпійських ігр?!

в житті треба постійно стикатись з подібними ситуаціями, особливо на роботі. Тому перевірки, оцінки, відмітки, екзамени готують також до життя і праці.

ІІ. Оцінки, оціночні судження (відмітки) є тільки одним із багатьох інших педагогічних засобів.

Говорячи про оцінки, не слід ніколи упускати із виду їх зв’язок з уроками в цілому. Якщо є бажання підвищити ефективність уроків, то це також питання якості перевірки і оцінки знань, але не тільки він один і не в першу чергу. В полі зору повинні постійно залишатись слідуючи три моменти:

оцінки і відмітки можуть суттєво сприяти справі підвищення успішності, але не здійснюють „чудес”. Якщо є недоліки при визначенні мети і змісту уроку, його дидактично-методичної організації, то навіть найбільш досконала методика оцінки знань не допоможе підвищити успішність учнів;

оцінки і відмітки – важливий засіб виховання. Але якщо взаємовідносини між вчителем і учнями не на належному рівні, якщо вчитель не користується авторитетом в учнів, учні сумніваються в його справедливості і в класнім колективі домінують „угрупування”, то оцінки і відмітки втрачають своє виховне значення;

оцінки і відмітки – важливий метод стимулювання активності учнів, але не єдиний і далеко не в кожному випадку найбільш підходящий. Якщо особиста і суспільна значимість мети навчання неясна, якщо там, де мова йде про цікаві проблеми, розвитку зацікавленості в пізнанні, художньому переживанні, моральній оцінці, говориться про виставлення оцінки, то це може привести до зниження активності, результату, який протилежний педагогічному задумові.

ІІІ. Оцінки і відмітки використовуються правильно в тому випадку, якщо вони не тормозять, а сприяють розвитку всіх учнів.

Основний принцип будь-яких педагогічних дій – сприяння розвиткові учнів. Це також відноситься до оцінок і відміток і являє собою критерії контролю правильності тієї чи іншої оцінки. Оцінка повинна бути об’єктивною. Але прямувати до об’єктивності „будь-якою ціною” зводить оцінку знань до сухого порівняння того, що вимагається, до того, що досягнуто, тобто перетворює педагогічну справу в процес, в ході якого не враховується вплив на учня.

Хто виросте і з школярів, яких переслідує постійна невдача?

Фактом є і те, що нема єдиного мірила встановлення знань учнів. Просте відтворення знань і використання навичків можна прослідити з більшою об’єктивністю, ніж ступінь вираження творчих здібностей. тому оцінка знань буде тільки в тому випадку педагогічно правильною, якщо вона стимулює, а не тормошить дальший розвиток учнів. Тому принцип об’єктивності повинен бути пов’язаний із сприянням розвитку особистості кожного учня. Об’єктивність оцінки знань повинна бути не абсолютною, вона повинна бути пов’язана з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних умов навчання учнів і підчинятись принципові необхідності сприяти розвиткові школярів.

Об’єктивне, строге, ділове порівняння досягненого рівня знань учнями з вимогами програми – це необхідна складова частина роботи вчитися. Але оцінка успішності в наш час потребує враховувати реальний рівень розвитку учнів, передбачити ймовірні наслідки оцінки. Від учителя це вимагає перш за все правильної конкретизації для конкретного учня (класу) мети і вимог навчальної програми. Якщо мета занадто відділена, в вимоги занадто високі, то це тормозить розвиток учня, бо учень починає байдужіти. Занижені вимоги теж тормозять розвиток, бо вони недостатньо активізують учнів. Вести заняття і оцінювати знання так, щоб розвиток всіх учнів не сповільнювався, а стимулювався, - це значить для вчителя перш за все турбуватись про те, щоб успішність все більш відповідала меті навчальної програми, постійно і об’єктивно порівнювалась з її вимогами, а при оцінці знань дії вчителя носили педагогічний, а не просто „механічний” характер. Тобто учні незмінно повинні підводитись до того, що вони ще не все знають і вміють, але кожний із них може, проявивши силу волі, впертість і сумлінність, поступово впоратись з вимогами до них, що зростають.

ІV. Рішення, про виставлення тієї чи іншої оцінки має завжди конкретний характер.
Кожний окремий випадок виставлення оцінки визначається великою кількістю обставин. Тому під час оцінювання неможливе одне, загальне для всіх, рішення, яке б враховувало всі деталі. В кінечному рахунку оцінку виставляє вчитель. Він і несе відповідальність за неї перед учнем і суспільством.

Творчий момент в педагогічній діяльності вчителя якраз і полягає в тому, що виставляючи в конкретних, але таких, що постійно змінюються, умовах оцінки, він повинен сприяти максимальному розвиткові своїх учнів. Рішення про виставлення тієї чи іншої оцінки конкретному учневі завжди є конкретним і вчитель повинен вміти передбачити наслідки свого оцінювання. Треба пам’ятати, що коли мова заходить про перевірку і оцінку знань, спочатку вирішили, що ти хочеш перевірити і оцінити і що цим досягнути.

Прийоми усної та письмової перевірки.

В своєму розпорядженні вчитель має такі методи перевірки та оцінки знань, вмінь і навичок учнів як:

- письмовий контроль за один або декілька уроків, включаючи і коротку письмову роботу на 10-15 хв.

- усне опитування (індивідуальне і фронтальне);

- цілеспрямоване спостереження окремих учнів, їх роботи на уроці, із чого виводиться так звана оцінка за урок;

- методи контролю, які витікають із специфіки окремих предметів, наприклад: виробничої практики, уроків фізкультури, лабораторних робіт з природничих дисциплін, на уроках малювання і співів.

- тестування (усне, письмове, фізичне).

У старших класах практикуються заліки (за попередньо розробленим планом), а підсумковою формою перевірки у випускних класах є державна атестація. Слід зауважити, що згідно з Переліком захворювань окремі учні за станом здоров'я можуть бути звільнені від цієї форми перевірки знань, вмінь і навичок.

Всі форми і методи перевірки і оцінок можна комбінувати в різних варіаціях так, що ніяких затруднень з дотриманням вимог старанного підходу до оцінки не виникає.

Одними із важливих проблем навчання історії були зміст, види і форми перевірки і оцінювання знань учнів.

До 50-х–70-х рр. XX ст. більшість педагогів під поняттям «результати навчання історії» розуміли тільки знання учнів.

Сьогодні у методичній науці поточний контроль (первинна перевірка) здійснюється на всіх макроетапах уроку історії. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є компонентом процесу оволодіння темою, що вивчається. Це визначає його основні цілі: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв'язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок школярів, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу.

Результати поточної перевірки, яка за правилом є самостійним етапом у структурі уроку, фіксуються в оцінних судженнях або балах. У процесі оволодіння новим змістом, тобто під час засвоєння, систематизації й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок, оцінка в балах може виставлятися тільки за достатньо повні і правильні відповіді.

Інформація, отримана на підставі поточного контролю, є формою зворотного зв'язку, основою для запобігання відставанню окремих учнів, раціонального управління пізнавальною діяльністю класу, відповідного коригування методики роботи вчителя на уроці, запорукою досягнення поурочних цілей.

У радянські часи методисти надавали більшого значення відстроченій перевірці, оскільки вона створювала можливість спостерігати рух первинно засвоєних знань, умінь і емоцій – їхнє осмислення, збагачення, закріплення, перетворення в переконання й ідеї. Для цього рекомендувалися такі прийоми: усні, відносно розгорнуті відповіді з підтеми чи цілої теми, усні короткі відповіді учнів з місця, письмові і графічні відповіді на дошці, фронтальні письмові і графічні відповіді. Причому завдання для розгорнутих відповідей пропонувалося індивідуалізувати стосовно до рівня розвитку учня.

Відстрочена перевірка результатів навчання і сьогодні є провідним типом і включає періодичний та тематичний види контролю. Періодичний контроль (перевірка і оцінювання) спрямовується на визначення й оцінювання сформованості знань та загально та спеціально предметних умінь і навичок, якими оволодівають учні у процесі навчання історії. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється протягом певного періоду шляхом організації фронтальної та індивідуальної діяльності школярів.

Тематичний контроль (перевірка і оцінювання), як правило, здійснюється після опанування конкретної теми за навчальною програмою з історії. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, зміст її має бути розподілений на логічно завершені частини – підтеми. Якщо ж тема невелика за обсягом, то її об'єднують з однією або кількома наступними темами. Розподіл або об'єднання тем здійснюється не механічно, а з урахуванням їх змісту та структури. Тематичний контроль якісно відрізняється від поточного контролю тим, що він спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння учнями системою основних елементів знань і способів діяльності, вміннями застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлювати оцінні судження.

Наприкінці вивчення великих за обсягом тем методикою ставилося завдання виявити якість знань учнів про історичні процеси за їхньою періодизацією і закономірностями, розуміння законів розвитку суспільства, здатності їх обґрунтовувати і застосовувати до пояснення фактів під час підсумкової перевірки, що відбувалась на спеціальних повторювально-узагальнюючих уроках. З цією метою учителя використовували фронтальні повторювально-узагальнюючі бесіди, синхроністичні таблиці, що охоплюють великий період часу і події в різних країнах і регіонах світу, розгорнуті плани, таблиці, контурні карти та ін. У сучасній методиці також виділяється спеціальний тип уроку систематизації та узагальнення знань, який проводиться наприкінці вивчення розділу програми, на останньому уроці семестру або навчального року.

Перевірка знань учнів може здійснюватися як письмово, так і усно, як у вигляді розгорнутої відповіді, так і формі складання плану, конспекту, тез, роботи з контурною картою.

Важливою рисою перевірки знань учнів є її обов'язковість, без цього важко оцінити міцність та глибину знань учнів. При цьому поточна перевірка знань учнів у вигляді опитування на кожному уроці у середніх класах є обов'язковою. В старших класах опитування можна здійснювати за матеріалами двох-трьох уроків або всієї теми. Зазвичай для перевірки знань відводиться перша частина уроку. Однак перевірка знань може мати місце і в процесі вивчення нового матеріалу шляхом встановлення зв'язків нового матеріалу з раніше вивченим.

В сучасній методиці навчання історії існують декілька видів опитування учнів:

– усна розгорнута відповідь біля дошки;

– письмові та графічні роботи на дошці;

– фронтальні письмові та графічні роботи.

Основним видом перевірки знань є усне опитування.

Готуючись до уроку, вчитель продумує і записує в план-конспект формулювання запитань.

Запитання на уроці бажано мати в письмовому вигляді,бо їх формулюванняна ходу часто призводить до порушення педагогічних вимог.

За своєю спрямованістю запитання повинні стимулювати розумову діяльність учнів, тобто містити в собі завдання на аналіз, порівняння, зіставлення, виявлення головного, загальних рис і особливостей декількох подій, явищ, оцінку історичних фактів, доказ положення, висновку, обґрунтування позицій, установлення причинно-наслідкових зв'язків і т.ін.

Однак не можна цілком відмовлятися від запитань на просте відтворення знань (дати, місця історичної події, імені історичного діяча, визначення історичного поняття і т.ін.). Такі питання орієнтують учнів на запам'ятовування найважливіших фактів, без чого не може бути історичних знань узагалі.

Продумуючи систему запитань, слід пам'ятати про їхні можливі функції: навчальну, закріплювальну, узагальнюючу, контролюючу тощо.

Запитання можуть актуалізувати різні пізнавальні процеси:

Мнемічні – коли запитання передбачає пригадування, відтворення, і спрямоване на закріплення матеріалу (Що таке...?).

Репродуктивно-пізнавальні запитання спонукають до відтворення знань у звичних ситуаціях без розширення та поглиблення їх (Чому...?).

Продуктивно-пізнавальні запитання спонукають до продуктивного мислення, розв'язування проблемних завдань, що дає учням новий пізнавальний результат (Чи можна... ?).

Основні правила формулювання запитань у школі на уроках історії:

– запитання мають бути доступними (такі, на які можливо відповісти, спираючись на знання, набуті на попередніх уроках. Недоступне запитання штовхає учнів на «вгадування» відповіді, може гасити інтерес до його пошуків, впевненість у собі);

– запитання слід формулювати якомога коротше і ясніше (довгі і незрозумілі запитання не дозволяють учню чітко сформулювати свою відповідь);

– складні запитання доцільно розбити на прості;

– у розділових запитаннях треба називати всі можливі альтернативи (не варто пропонувати лише два варіанти відповіді).

Наприклад: виберіть і обгрунтуйте відповідь на запитання: «Хто такі бандерівці?»:

1. Патріоти України, що зіграли велику роль у боротьбі з фашизмом.

2. Люди, що часто помилялись і не вчились на своїх помилках, за що і страждали.

3. Герої, що йшли на самопожертву, знаючи про неуспіх своєї справи

4. Фашистські запроданці, кати тисяч невинних людей.

5. Жодна з наведених відповідей.

Бажано, щоб запитання містило в собі певну проблему, до розв'язання якої учень підготовлений на попередньому уроці. Якщо усне опитування проводиться на початку уроку, то запитання можуть бути як із вивченої на попередньому уроці теми, так і ті, що готують до сприйняття нового матеріалу.

Опитуванню треба надавати тематичного характеру і тісно пов'язувати його з повторенням раніше вивченого матеріалу. Необхідно вимагати від школяра самостійної відповіді на поставлене запитання, залучати інших учнів до доповнення її і підсумовувати усі відповіді.

Слід застосовувати різноманітні форми усної перевірки: виклик учня для розгорнутої відповіді; виклик для коротких відповідей на вузькі, але істотні запитання; поєднання усного опитування з таким, що потребує записів на дошці; залучення інших учнів для доповнення і виправлення відповідей їх товаришів; поставлення самими учнями запитань своїм товаришам, які відповідають, та ін.

До відповіді на запитання повинні готуватися всі учні. Тому доцільно звертатися до класу з пропозицією: «з'ясуймо...», «згадаймо...», «як ви думаєте...», «... чи правильно це?». Таке звертання до класу сприяє мобілізації пам'яті, мислення, привчає до самостійності, переконує в посильності завдання. При такій формі звертання учні охоче і більш вдумливо відповідають на запитання, активно включаються в обговорення, доповнюючи і виправляючи відповіді товаришів.

Для розгорнутої відповіді учні виходять до столу, дошки, карти, картини. Відповідає учень усьому класові і вчителю. Крім розгорнутих відповідей, можуть бути короткі відповіді учнів із місця. Вимога відповідати коротко вчить школярів виділяти істотне, формулювати чіткі відповіді.

Головною формою усних відповідей з історії є зв'язна розповідь учнів на поставлене запитання. Відповідь учнів повинна бути тематичною, тобто розкривати самостійну, якщо не тему, то підтему. Поставлене вчителем запитання повинне мати на увазі посильну для учнів самостійність, а також вимагати чіткої відповіді, тобто будуватися так, щоб учень думав не про те, на якій сторінці надрукована відповідь, а про те, яким повинен бути зміст відповіді. До основного запитання вчитель ставить додаткові питання, внутрішньо пов'язані з основним. Цей зв'язок питань може іти по лінії розвитку визначеної проблеми. Подібні питання сприяють розвитку логічного мислення учнів.

Від учнів середніх класів слід вимагати, щоб вони правильно будували розповідь на основі матеріалу параграфа підручника. Самостійних висновків і оцінок вони ще робити не можуть. Для старшокласника запитання є одним із засобів навчання робити правильні висновки й оцінки. Для цього використовують запитання різних типів.

Класифікації запитань відповідно до різних принципів їх поділу:

1. Складовими явного запитання є одночасна присутність у ньому його передумови і вимоги визначити невідоме. Наприклад, «Якого року Німеччина розпочала Другу світову війну?».

2. Приховане запитання виражається лише своїми передумовами, а вимога усунути невідоме виявляється лише після осмислення передумов запитання. Наприклад, прочитавши текст: ,,Восени 1939 року розпочалася Друга світова війна. Військові дії на території СРСР розгорнулися з 22 червня 1941 року», – ми не виявимо в ньому явно сформульованих запитань. Однак, після осмислення прочитаного виникає бажання запитати: «Чому територія Радянського Союзу опинилася в зоні воєнних дій?», «Чому воєнні дії на території СРСР розгорнулися тільки з 22 червня 1941 року?» і т.д. Текст, таким чином, містить приховані запитання.

3-4. Складне запитання відрізняється від простого тим, що перше можна розчленувати на елементарні питання. Складне запитання утворюється з простих за допомогою сполучників «і», «або», «якщо, то»... Наприклад, ,,Чим відзначалося суспільно-політичне життя в Україні в повоєнні роки і які в ньому були суперечності?”.

4-А. Серед простих запитань правомірно розрізняти відкриті і закриті питання. Відкрите запитання не пов'язує відповідаючого жорсткими рамками і дозволяє давати відповіді у вільній, невимушеній формі. Тому воно має неоднозначний зміст. Наприклад, «Що ви можете сказати про характер участі радянських військ у війні в Афганістані 1979–1989 років?».

4-Б. У свою чергу закрите запитання чітко лімітує відповідаючого, ставить його в жорсткі умови і вимагає конкретної відповіді у вигляді одного-єдиного розповідного речення. Це досягається завдяки чіткій вказівці у запитанні на категорію (чисельність), до якої належить відповідь (об'єкт, який ми шукаємо), і тому в загальних рисах уже відомо, що вимагається питанням. Наприклад, «Коли припинив своє існування Радянський Союз?».

5-6. Прикладом запитання-уточнення може бути «Правда, що в Україні проживають представники більше ніж ста націй і народностей?», а прикладом запитання-доповнення – «Хто став першим президентом незалежної України?».

7. Питання до рішення (питання першого виду) характеризується тим, що в ньому відповідь або її заперечення є елементом структури запитання і позначається знаком питання. Постановка таких запитань сама по собі вичерпує всі можливості, серед яких слід шукати відповідь. Такого виду запитання вимагає двох можливих відповідей – або «так», або «ні» (такі запитання називають дихотомічними). Наявність у них частки «чи» відносить їх до виду пропозиціональних. Наприклад: «Чи стала Україна незалежною державою 1991 року?».

8. У запитаннях до додатку (питання другого виду) намічена лише схема відповіді, яка називається основою запитання (її не слід сплутувати з логічною передумовою питання). У цьому випадку можливі відповіді не позначені знаком питання і часто незрозуміло, скільки відповідей може бути взагалі. Тому той, хто ставить питання другого виду, завжди повинен бути готовим до його корекції. Так, наприклад, запитання «Які країни світу зараз беруть участь у миротворчих заходах в Косово?» можна уточнити, замінивши його кількома запитаннями: «Чи Україна бере участь у миротворчих заходах в Косово?», «Чи США беруть участь у миротворчих заходах в Косово?» і т.ін.

9-10. Класифікація запитань передбачає можливість складання як загальних, так і одиничних питань. Наприклад, «Як ви можете охарактеризувати соціально-економічне становище українського народу на сьогодні?». Зрозуміло, що це дуже загальне запитання, і щоб на нього відповісти, необхідно скласти одиничні питання. Наприклад: «Як забезпечуються пенсіонери?», «Чи своєчасно виплачується зарплата?». «Чи всі забезпечені роботою?» тощо.

11. Питання є вузловим, якщо правильна відповідь на нього безпосередньо слугуватиме досягненню мети. Наприклад: «Коли почалася Друга світова війна?».

12. Питання є навідним, якщо правильна відповідь на нього якимось чином готує або наближає нас до розуміння вузлового запитання, яке, як правило опиняється залежним від висвітлення навідних питань. Чітких кордонів міа вузловими і навідними питаннями не існує. Наприклад: «Коли Німеччина напала на Польщу?» (порівняйте його з прикладом вузлового запитання).

13. Відповідь на нетворче (інформаційне) запитання труднощів не становить. Вона вже може бути відома учню або її можна легко знайти звернувшись до довідника. Наприклад: «Хто був першим президентом США?».

Відповідь на творче запитання відшукується опосередкованим шляхом вимагає розумової напруги і може упроводжуватися формуванням використанням нових, досі ще невідомих знань і методів.

Коректні запитання відзначаються тим. що в них основна частина спи рається на істинні передумови. Наприклад, на коректне запитання «Чи можливі припинити війну в Чечні?» можна дати логічну коректну відповідь.

У некоректному запитанні основна частина базується на хибних, помилкових передумовах. Наприклад, «Коли відбудуться вибори короля в США?». За Конституцією цієї країни Сполучені Штати Америки є державою з президентською формою правління, а не монархією. Тому єдино правильною реакцією на некоректні запитання є заперечення передумов, які у прихованій формі містяться в основній частині, тобто відкидання самого запитання.

Ця класифікація запропонована методистом М.М.Афанасьєвим.

Треба доброзичливо вислуховувати учнівські відповіді, виділяти у них раціональне зерно і, спираючись на нього, підводити клас до узагальнень. Не слід залишати всі висновки лише на кінець бесіди краще робити їх і у ході обговорення, щоб для учнів увесь час була ясною провідна думка бесіди.

Відповіді учнів не завжди збігатимуться з тими, які передбачив учитель у план-конспекті. Але він мусить швидко перебудуватися і. використовуючи відповіді школярів, все ж повернути бесіду в потрібне русло.

Під час бесіди чи дискусії може виникнути ситуація, коли вчитель виявиться не готовим дати відповідь на якесь запитання учнів. У такому разі треба перенести відповідь (яка повинна бути повною і вичерпною) на наступний урок.

Форми перевірки знань з історії необхідно варіювати, вносячи елемент нового, несподіваного для учнів. Застосування різноманітних видів і прийомів має цілий ряд переваг. Наприклад, письмове опитування, про яке заздалегідь клас не попереджується, стимулює учнів систематично виконувати домашнє завдання. Для вчителя така форма опитування дозволяє порівняти, перевірити рівень засвоєння матеріалу всім класом, сильними і слабкими учнями. При цьому досягається значна економія часу, тому що письмова перевірка займає не більше 15 хв. Цей прийом допомагає учителеві визначити ефективність власної роботи, типові, масові недоліки в знаннях учнів. Запитання для письмової перевірки ,повинні бути не тільки значними за змістом, а й стимулювати учнів у короткий термін чітко і логічно сформулювати думки, відібрати головне, відкинути другорядне.

Крім письмового й усного опитування в класі, у розпорядженні вчителя є й інші шляхи і джерела обліку знань: оцінка за виконання домашніх робіт (складання плану, вирішення пізнавального завдання), за разові доручення (повідомлення або доповідь на уроці), за стан зошита, за звіт про навчальну екскурсію, історичний диктант і т.ін.

Кожний з видів перевірки знань учнів має як позитивні, так і негативні риси. Тому в практичній діяльності вчителя здійснюється об'єднання різних форм та методів перевірки знань учнів.

3. Форми та критерії оцінки знань та вмінь учнів.

Оцінювання знань – визначення і вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях (відмітках) учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог програм.

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Виділяється 4 рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються такими показниками:

І рівень – початковий. Відповідь учня елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

ІІ рівень – середній. Відповідь учня побудована за зразком, він володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

ІІІ рівень – достатній. Відповідь учня логічна і повна, правильна і обґрунтована, але їй бракує власних суджень. Учень здатний здійснювати основні види навчальної діяльності;

IV рівень – високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими і системними; знання учень вміє застосовувати творчо. Його навчальна діяльність має дослідницький характер, учень вміє відстояти особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою.

Рівні навчальних досягнень	Бали	Загальний критерій оцінювання навчальних досягнень учнів
1. Початковий	1	Учень може розрізняти об'єкт вивчення і відтворити деякі його елементи
	2	Учень фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку
	3	Учень відтворює менше половини навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання
ІІ. Середній	4	Учень знає близько половини навчального матеріалу, здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснення вчителя, повторити за зразком певну операцію, дію
	5	Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило
	6	Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. З допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки. Вміє застосовувати знання при розв'язуванні задач
ІІІ. Достатній	7	Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії
	8	Знання учня є достатньо повними, він вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, вміє аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежності між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна, обґрунтована, але з деякими неточностями
	9	Учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, вміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації
ІV. Високий	10	Учень володіє глибокими і міцними знаннями, здатний використовувати їх у нестандартних ситуаціях. Самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, критично оцінює окремі нові факти, явища, ідеї
	11	Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх у нестандартних ситуаціях, уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми. Визначає програму особистої пізнавальної діяльності; самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них
	12	Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі здібності у навчальній діяльності, вміє ставити і розв'язувати проблеми, самостійно здобувати і використовувати інформацію, виявляє власне ставлення до неї. Розвиває свої обдарування і нахили

Форми та методи перевірки і оцінки знань, вмінь, навичок учнів
Учитель використовує слідуючи форми оцінки:

- багаточисельні „малі форми оцінки” в ході занять, які знаходять своє вираження в міміці, жестах, модуляції голосу, звертанні до учня, в коротких одобрюючих, відхиляючих, виправляючих, критичних зауваженнях вчителя;

- короткі зауваження, в яких вчитель виказує в усній формі (або письмовій) свої судження з приводу успішності даного учня. Зауваження можуть бути зроблені в домашніх роботах, письмових завданнях, творах, на малюнках або в шкільному щоденнику учня;

- оцінки, з допомогою яких по 12-бальній шкалі оцінюється досягнення учнів.

Сюди додають оціночні висловлювання вчителя, коли він відвідує батьків, в індивідуальних бесідах з учнями, в записках батькам або листах для них, а також всі ті форми, які передбачаються внутрішнім розпорядком школи для заохочення і покарання

В своєму розпорядженні вчитель має такі методи перевірки та оцінки знань, вмінь і навичок учнів як:

- письмовий контроль за один або декілька уроків, включаючи і коротку письмову роботу на 10-15 хв.

- усне опитування (індивідуальне і фронтальне);

- цілеспрямоване спостереження окремих учнів, їх роботи на уроці, із чого виводиться так звана оцінка за урок;

- методи контролю, які витікають із специфіки окремих предметів, наприклад: виробничої практики, уроків фізкультури, лабораторних робіт з природничих дисциплін, на уроках малювання і співів.

- тестування (усне, письмове, фізичне).

У старших класах практикуються заліки (за попередньо розробленим планом), а підсумковою формою перевірки у випускних класах є державна атестація. Слід зауважити, що згідно з Переліком захворювань окремі учні за станом здоров'я можуть бути звільнені від цієї форми перевірки знань, вмінь і навичок.

Всі форми і методи перевірки і оцінок можна комбінувати в різних варіаціях так, що ніяких затруднень з дотриманням вимог старанного підходу до оцінки не виникає.

Перевірка знань дає вчителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння, які корективи потрібно внести (зовнішній обернений зв’язок). При контролі одержують інформацію і самі учні (внутрішній обернений зв’язок). Без одержання інформації про хід засвоєння, без оберненого зв’язку не може бути керованого навчального процесу.

Оцінка знань є величезним стимулом учня. Відомо, що глибина і міцність знань учнів являється гірше (особливо 5-9 кл.). Регулярний контроль виховує у дітей звичку до систематичної праці в школі і дома, стимулює систематичну підготовку учня до уроку.

Оцінка при певних умовах може перетворитись у внутрішній мотив навчання. Це дуже важливо. Але боротьба за оцінки, якщо вона ста головною метою навчання, має і негативну сторону – розділяє клас.

Найбільш суттєвими педагогічними вимогами до перевірки знань, умінь і навичок у школярів є те, що

перевірка і контроль знань – це перевірка знань для даного учня, яка передбачає х оцінку тільки по результатах його особистої навчальної діяльності. Максимально враховуються індивідуальні особливості учня;

перевірка і оцінка навичок повинна бути об’єктивна, вимоглива, без помітних викривлень істинної картини знань; вмінь учнів. Навіть при доброзичливім до них ставленні більшість учнів хвилюються і показують результати, нижчі ніж можуть і це важко врахувати під час оцінювання. Недопустимим є виставлення оцінки по принципу: слабому учневі рука не піднімається ставити високі оцінки, а відміннику – низькі.

перевірка і оцінювання повинні бути систематичними, регулярними на протязі всього часу навчання школяра у навчальному році;

не можна ставити оцінку, яка виступає покаранням за незадовільну поведінку на уроці, несумлінне ставлення до навчання.

Не можна виставляти погану оцінку учневі. Який відстоює свою точку зору, навіть якщо вона невірна. Не можна виставляти низьку оцінку учневі, якщо він працював, але не зумів виконати завдання вчителя, бо це підриває віру в успіх і різко знижує цікавість до предмету. Оцінка не може служити засобом покарання.
скачати