Казка вчить, як на світі жить.
Казка через свідомий й несвідомий вплив формує особистість, дозволяє набути опосередковано певного життєвого досвіду, у дошкільника розвивається здатність співпереживати, співчувати, відчувати, перейматися. Можливості використання казок у психокорекційній роботі дозволили виокремити окремий вид психотерапії як казкотерапія, що спрямований на здатність до змін і зростання, сприяє прийняттю своїх труднощів і боротьби з ними дієвим способом, соціалізації й самоорганізації дошкільника.
Термін „казкотерапія” у педагогів та психологів має загально позитивне призначення, з огляду на те, що це найдавніший метод виховання, навчання й оздоровлення. Це, так би мовити, виховна система найближча до природи самої людини.
Казкотерапія визначаться як процес створення особливої казкової атмосфери, яка робить мрії дитини дійсністю, огортає все навколо передчуттям дива, дозволяє дитині вступити в боротьбу зі своїми страхами й вийти з неї переможцем, а головне – надає малюку почуття впевненості і захищеності. Основний принцип цього методу – духовний, цілісний розвиток особистості дитини, метод досягнення внутрішньої гармонії.
На території України свідомо казкотерапія використовується мало. По-перше, це доволі молода технологія виховання, а по-друге, більшість методичних джерел з цього виду терапії носять психологічний характер. Проте, використання казкотерапії дійсно досить цікавий і доцільний засіб виховання дітей. Він має широкий спектр впливу, в першу чергу на психічне здоров'я дитини, на розвиток гармонійної особистості.
Казкотерапія будується на використанні п'яти видів казок (за Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєвою):
Художні казки.
Дидактичні казки.
Психотерапевтичні казки.
Психокорекційні казки.
Медитативні казки.
До художніх казок відносять ті, що створені мудрістю народу, тобто народні казки, а також авторські.
Дидактичні казки створюються педагогами для подачі навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, поняття та уявлення) „оживають”, складається казковий образ світу, у якому вони живуть. У формі дидактичних казок представляються навчальні завдання. Завдяки цим казкам діти відчувають зацікавлення й піднесення настрою під час занять. Нерідко такі казки супроводжуються ігровими діями.
Психокорекційні казки створюються для м'якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією слід розуміти „заміщення” неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині сутності того, що відбувається з нею. Цікаво, що психокорекційну казку можна просто прочитати або розказати дитині, не роблячи жодних висновків чи ставлячи запитання. Таким чином, педагог дає дитині змогу побути наодинці із собою й подумати.
Психотерапевтичні казки створюються в процесі пошуку сутності подій, що відбуваються й проблемних ситуацій. У процесі створення такої казки важливий образ головного героя. Головне, щоб він був близький для душі дитини, так би мовити, викликати симпатію. Така казка може стати дитячою притчею, що розповідає про ситуацію, яка символічно відображає хвилювання й події життя дитини. До психотерапевтичних казок можна віднести притчі й історії Біблії, казки художньої літератури.
Медитативні казки створюються для накопичення позитивного досвіду, зняття емоційної напруги, для створення кращих моделей взаємовідносин, розвитку особистісних потенціалів. Найголовніше створити в дітей настрій для того, щоб захоплено переживати казку. Особливістю, що вирізняє медитативні казки з усіх інших, є відсутність конфліктів і негативних персонажів. Медитативну казку можна віднести до одного з видів психогімнастичних вправ.
Казку для казкотерапії слід складати для кожної дитини окремо, з урахуванням її особливостей, відштовхуючись від тих проблем та страхів, які притаманні конкретній дитині. Така казка повинна надати малюку можливість вдатися до самоаналізу. Головний герой переживає ті ж емоції, що й малюк, долає ті ж страхи та комплекси, знаходить виходи із проблемної ситуації. Таким чином, дитина порівнює себе з персонажем, аналізує його поведінку й, як результат, вчиться долати труднощі різного характеру в реальному житті. А отже, позбувається тих недоліків, страхів, які притаманні їй зараз.
Як створити казку для казкотерапії
Підібрати героя, близького для дитини за статтю, віком, характером.
Описати життя героя в казковому світі, так щоб дитина знайшла подібність зі своїм оточенням.
Створити проблемну ситуацію, сходжу на реальну ситуацію дитини й приписати героєві переживання дитини.
Відшукати разом з героєм вихід, показати ситуацію з іншого боку.
Зробити висновок, обговорити та проаналізувати казку. Залучити до цього дитину («Чого навчила казка?»).
Дітям 3-5 років найбільш зрозумілі й близькі казки про тварин і казки про взаємодію людей і тварин. У цьому віці діти перевтілюються у тварин, копіюючи їх поведінку.
Починаючи з 5 років, дитина зіставляє себе переважно з людськими персонажами: Принцами, Царівнами, Солдатами та ін. Чим старша стає дитина, тим з більшим задоволенням вона читає історії й казки про людей, тому що ці історії містять розповідь про те, як людина пізнає Світ. Приблизно з 5-6 років дитина віддає перевагу чарівним казкам.
Підтверджуючи свою багатовікову історію, казка виступає не тільки розважальним моментом у вихованні, але й уроком життя.
Казка – улюблене джерело пізнання
“Казка охоплює усі сфери
духовного життя дитини –
її розум, чуття, уявлення, волю.”
В.О.Сухомлинський
Сучасній дитині мало прочитати казку, розфарбувати зображення її героїв, поговорити про сюжет. З дитиною третього тисячоліття необхідно осмислювати казки, разом шукати й знаходити приховані значення й життєві уроки. І в цьому випадку казки допоможуть їй у реальному житті стати активним творцем, знайти повний перелік людських проблем і образні способи їх розв'язку.
Діти, як і дорослі, усі різні. До кожного потрібно підібрати свій ключик. Одна дитина більш схильна складати й розповідати, інша не може всидіти на місці, і їй необхідно постійно рухатися. Третя любить щось майструвати своїми руками; четверта обожнює малювати… То, як людина малює, розповідає, складає, і є ключем до пізнання її внутрішнього світу.
Розвиток гармонійної особистості дитини може бути більш ефективним, якщо вона не просто уявить собі казку, але й сама безпосередньо стикнеться з нею. Вона може подорожувати по казкових дорогах, переживати дивні пригоди й перетворення, зустрічатися з казковими істотами. Потрапляючи в казку, дитина легко сприймає «казкові закони» – норми й правила поведінки, які іноді з труднощами прищеплюються дітям педагогами й батьками. Саме «казкове життя» спонукує діяти дитину відповідно до загальнолюдських норм поведінки. Подорожуючи по Казковій країні, дитина відчуває, що якщо вона не буде прислухатися до своїх друзів, буде з кимсь сваритися, робити навколо себе руйнування – казка зникне, а разом із нею можуть загинути й доброзичливі, улюблені малюком казкові істоти, що живуть у ній.
Основні принципи роботи над казками:
усвідомленість (усвідомлення причинно-наслідкових зв´язків: Що? Чому? Навіщо це потрібно?);
множинність (розуміння того, що ситуація може мати кілька значень);
зв'язок із реальністю (кожна казкова ситуація розкриває перед дитиною життєвий урок).
У своїй роботі частіше використовую народні казки, тому що вважаю, що вони несуть і виховний зміст, й дидактичний, й розвивальний. Намагаюсь добирати такі казки, щоб сюжети містили можливості для зміни героїв, а також ситуації вибору, що вимагають від них відповідного розв'язку. Обов'язково в казках повинен бути щасливий кінець. Важливо вселити в дитину надію, що вона обов'язково знайде вихід із скрутного становища.
Для того, щоб створити казковий настрій, зробити роботу з казкою цікавою для дітей, використовую ігри, предмети, що створюють відповідну обстановку, додаю яку-небудь «казкову» деталь або пропоную одержати «пропуск у казку» яким-небудь незвичайним способом. Також дітей можна попросити «покликати казку», наприклад, мелодійним співом, хвилиною зосередження в тиші, коли кожний кличе казку про себе, придумуванням ласкавих слів для казки.
Знайомство дітей з казкою здійснюю різними способами, головне – не порушити казкову атмосферу. Можна читати казку вголос, виразно, з паузами для обговорення. Можливо також читання не до кінця, для того, щоб діти намагалися вгадати, чим вона закінчиться. Краще, коли казка не стільки читається, скільки розповідається.
Після читання казки разом з дітьми обов'язково проводжу обговорення ("Як ви думаєте, про що ця казка?", "Хто з героїв найбільше сподобався й чому?", "Чому герой зробив ті або інші вчинки?", "Що відбулося б з героями, якщо вони не зробили б тих вчинків, які описані в казці?"), звертаю пильну увагу на те, що в казках завжди зашифроване для нас багато важливої інформації, і на прикладі героїв казка прагне нас чомусь важливому навчити, і ми повинні здогадатися чому саме.
Вважаю, що найважливіше – це створити ситуацію, у якій дитина може задуматися над змістом і неоднозначністю ситуації. Саме в цей момент дитина пізнає філософію життя: немає однозначних подій, навіть зовні неприємна ситуація через якийсь час може обернутися благом. Дуже важливо пояснити дітям, у яких конкретних життєвих ситуаціях вони можуть використовувати цей казковий урок. Таким чином, казковий урок перейде в реальне життя й направить дитину до усвідомлення подій, що відбуваються з ним. Надалі, якщо бачу негативні прояви поведінки, емоційного настрою в дитини, то завжди намагаюсь звернутися до казкових героїв. Основне завдання – поставити питання так, щоб воно підштовхнуло дитину до міркування, а не просто було матеріалом для заучування.
Намагаюсь до кожної казки знайти творчий підхід, саме який дає й вихователеві, і дитині можливість усвідомити, що в казці або в героєві добре, а що погано, створити нову ситуацію, де б герой виправився, добро перемогло, зло було покарано, але не жорстоко. Та ідея, що все можна поліпшити, удосконалити, змінити для блага - повинна стати творчим девізом для дитини.
У своїй роботі з дітьми за методом казкотерапії використовую різноманітні форми творчої роботи з мотивів казок: це розповідання, переписування, складання казок, а також драматизація за допомогою лялькотерапії.
Розповідання казки може бути від третьої особи, від імені різних персонажів казки, груповим, частинами і т.д.
Переписування відомої казки й придумування до неї продовження корисно тому, що, переписуючи казку, дитина сама вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану кінець. Вона знаходить той варіант, який дозволяє їй звільнитися від внутрішнього напруження.
Пропоную дітям такі варіанти використання відомих казок:
Зухвалий колобок перетворюється на скромного пісняра.
Жадібні ведмежатка стають щедрими та ділять шматок сиру серед усіма лісовими мешканцями.
Балакуча жаба, що весь час бреше, перестає говорити неправду й стає найкращою жабою в ставку.
Ледачі мишенята допомагають півнику, а потім вони разом смакують пиріжками.
Складання казок само по собі психотерапевтичне заняття, адже у свій творчий продукт дитина вкладає часточку власного внутрішнього світу. Це один із найцікавіших видів творчості для дошкільнят. Ще В.О. Сухомлинський казав, що «створення казок – один з найцікавіших для дітей видів творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку.»
Казки, що складаються дітьми, не тільки відбивають їхню внутрішню реальність, проблеми, що хвилюють їх, але й сприяють їхньому особистісному розвитку, вмінню долати труднощі. Помітила, що складання казок благотворно позначається на психологічному здоров'ї: дитина стає більш урівноваженою, легше справляється з життєвими ситуаціями, розвивається мовленнєва творчість, фантазія.