Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 17.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат. Сегеда П. ЕК-21. БЖД.docx
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 17.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат. Сегеда П. ЕК-21. БЖД.docx
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет будівництва і архітектури
Кафедра охорони праці та навколишнього середовища
РЕФЕРАТ
на тему:
«Становлення Біології як науки»
| Перевірив: | | | Виконав | ||
| | | ст. групи: | зЕК-11 | ||
| (посада, ініціали та прізвище) | | факультету інженерних систем та єкології | |||
| | | | | | |
| (дата захисту) | | (підпис) | | Сегеда Павло Федорович | |
Київ – 2019 р.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Періоди розвитку біології
1.1 Збиральний період. Перші відомості про біологію
1.2 Експериментальний
1.3 Розвиток біології в епоху середньовіччя та Відродження
РОЗДІЛ 2 Три найважливіші відкриття біології.
2.1. Вчення Ч. Дарвіна
2.2 Відкриття Г. Менделя
2.3 Вчення В. І. Вернадського про біосферу
РОЗДІЛ 3. Лауреати Нобелівської премії.
РОЗДІЛ 4. Відмінність рослинної клітини від тваринної, та їх походження.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРОСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Життя на нашій планеті вражає складністю і різноманітність своїх проявів. Охопити всі ці прояви за декілька уроків чи лекцій не можливо. Тому ми вивчаємо біологію протягом декількох років, хоча, щоб досконало вивчити цю науку, не вистачить навіть півстоліття. Тому, я вважаю, що кожний з нас повинен мати хоча б елементарні знання з цієї дисципліни.
Я вважаю, що біологія – це дуже корисний предмет, адже вивчаючи її ми набираємося життєвого досвіду. Наприклад, вивчаючи медицину, ми зможемо надати першу долікарську допомогу в екстремальних ситуаціях. Це лише один приклад користі від вивчення цієї науки. Деякі вважають, що їм не потрібна ця наука, бо їх обрана професія ніяк не пов’язана з біологією. Так, може вона нікому й не буде потрібна у роботі, але щоб бути освіченою людиною, потрібно знати про деякі відкриття, мати уявлення, що це за наука.
Мені дуже цікаво гортати сторінки енциклопедій, особливо з біології, адже там є дуже багато цікавої інформації. Тому в своїй роботі я намагатимуся розповісти про найцікавіші відкриття в галузі біології, які відбулися протягом існування цієї дисципліни.
Предмет вивчення біології
Біологія (від грец. біос – життя, логос – наука, вчення) – це наука про життя, його форми та закономірності. Така назва науки була запропонована в 1802 р. німецьким ботаніком Л. Х. Тревіранусом (1779 – 1864), але остаточне визначення біології як самостійної дисципліни було зроблено лише в 1890 р. видатним французьким вченим Ж. Б. Ламарком. Предметом її вивчення є різноманітність вимерлих істот, їхня будова (від молекулярної до анатомо-морфологічної), функції, походження, індивідуальний розвиток, еволюції, поширення, взаємини одне з одним та з довкіллям.
На сьогодні це цілий комплекс наук про живу природу. Об’єктом вивченням біології є живі організми – рослини, тварини, гриби. Їх різноманітність, будова тіла і органів, розвиток, поширення, еволюція та форми співіснування в екологічних системах.
Упродовж багаторічного розвитку пізнання навколишнього світу послідовно змінювали і доповнювали один одного різні дослідницькі підходи: спостереження, опис і класифікація, порівняльно–аналітичний, історичний та експериментальний методи. Накопичення фактичного матеріалу, його опис і розподіл живих форм у систематичні групи, поширення методів біологічного дослідження наповнили конкретним змістом уявлення про живу природу, сприяли подоланню металічних поглядів.
РОЗДІЛ 1. 1. Періоди розвитку біології
Збиральний період. Перші відомості про біологію
Біологія бере свій початок ще з глибокої давності. Описи тварин і рослин, відомості про анатомію і фізіологію людини і тварин були необхідні для практичної діяльності людей.
Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще первісна людина. Живі організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла. Вже в той час людина не могла обійтися без знань про властивості рослин, місця їх зростання, строки дозрівання насіння і плодів, місця мешкання і звички тварин, на яких вони полювали, хижих і отруйних тварин, які могли загрожувати їх життю.
Так поступово збиралися відомості про живих істот. Значний фактичний матеріал про живі організми було зібрано відомим лікарем Давньої Греції Гіппократом (близько 460 – 322 р. до н. е.). він описав понад 500 видів тварин. Аристотель цікавився будовою і способом життя тварин, він заклав основи зоології. Першу спробу систематизації знань про рослини зробив давньогрецький природодослідник Теофраст (372 – 287 р. до н. е.).
1.2 Експериментальний
Розширенням знань про будову людського тіла давня наука зобов’язана римському лікарю і природодосліднику Галену (близько 130 – 200 р. до н. е.), який розтинав мавп і свиней. Його праці впливали на природознавство і медицину протягом кількох сторіч.
Занепад Римської імперії супроводжувався зникненням або деградацією колишнього знання, хоча лікарі включили багато з досягнень античності в свою практику. Завоювання значної частини територій імперії арабами призвело до того, що праці Арістотеля та інших античних авторів збереглися в перекладі на арабську.
Середньовічна арабська медицина, наука і філософія зробили важливий внесок у розвиток знання про життя в VIII—XIII ст., в період так званого золотого століття ісламу або ісламської аграрної революції. Наприклад, в зоології Аль-Джахіз (781—869 рр.) вже тоді висловлював ідеї про еволюцію та харчові ланцюги[5]. Він же був раннім представником географічного детермінізму, філософського вчення про вплив природних умов на національний характер і розвиток національних держав. Курдський автор Аль-Дінаварі (828—896 рр.) вважається засновником арабської ботаніки. Він описав понад 637 видів рослин і обговорював фази росту і розвитку рослини[7]. В анатомії і фізіології перський лікар Ар-Разі (865-925 рр.) експериментально спростував вчення Галена про «чотири життєві соки»[8]. Прославлений лікар Авіценна (980—1037 рр.) у своїй праці «Канон лікарської науки», що до XVII ст. залишалась настільною книгою європейських медиків, увів поняття про клінічні дослідження та фармакологію. Іспанський араб Ібн Зухр (1091—1161 рр.), шляхом розтину довів, що коросту викликає підшкірний паразит, а також запровадив експериментальну хірургію і медичні дослідження на тваринах. Під час голоду в Єгипті в 1200 році Абд-аль-Латіф аль-Багдаді спостерігав і вивчав будову людських скелетів.
Лише деякі європейські вчені набули популярності в Середні століття. Серед них Гільдегарда Бінгенська, Альберт Великий і Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії) склали канон природної історії для ранніх європейських університетів, в яких медицина значно поступалася викладанню філософії і богослов'я.
1.3 Розвиток біології в епоху середньовіччя та Відродження
В епоху середньовіччя під гнітом церкви наука розвивалася дуже повільно. Важливим рубежем у розвитку науки була епоха Відродження. Вже в XVIII ст. розвивалися як самостійні науки ботаніка, зоологія, анатомія людини, фізіологія. В XVI – XVII століттях в наукових дослідженнях поряд із спостереженням і описом широко став використовуватися експеримент.
В працях відомих вчених XVI ст. А. Везалія та М. Сервета були закладені основи уявлень про будову кровоносної системи тварин. Це підготувало велике відкриття XVIIст. – вчення про кровообіг, створене англійцем У. Гарвеєм (1628). Воно було створене на основі кількісних вимірів і застосуванням законів гідравліки. Важливу роль у розвитку біології відіграв винахід мікроскопа.
З його допомогою відкрився світ найдрібніших живих істот, тонка структура клітини. Так, Р. Гук в Англії (1665 р.) виявив під мікроскопом клітинну будову корку, А. Левенгук у Нідерландах (1674 – 1677 рр.) спостерігав бактерії, сперматозоїди людини, К. М. Бер (1826 р.) побачив яйцеклітину ссавців, Р. Броун (1828 р.) відкрив клітинне ядро. Італієць М. Мальпігі відкрив за допомогою мікроскопа капіляри, що дозволило зрозуміти шлях крові від артерій до вен.
Одним із головних досягнень біології XVIII ст. було створення системи класифікації рослин та тварин К. Ліннеєм (1735 р.). Його праця називалась "Система природи". В цей час закладаються основи науки систематики.
Англієць Дж. Прістлі показав на експериментах з рослинами, що вони виділяють кисень (1771-1778). Пізніше швейцарський вчений Ж. Сенеб’є встановив, що рослини під дією сонячного світла засвоюють вуглекислий газ та виділяють кисень (1782). Це були перші кроки на шляху дослідження центральної ролі рослин в перетворенні речовин і енергії в біосфері Землі, перший крок у новій науці – фізіології рослин.
А. Лавуазьє та інші французькі вчені з‘ясували роль кисню в диханні тварин й утворенні тваринного тепла (1787 – 1790). Наприкінці XVIII ст. італійський фізик Л. Гальвані відкрив "тваринну електрику", що призвело в подальшому до розвитку електрофізіології. В цей же час італійський біолог Л. Спалланцані провів точні експерименти, які спростували можливість самозародження організмів.
Т. Шванн (1839 р.) спираючись на дані мікроскопії рослиних і тваринних об’єктів, виконаних ним самим і його попередниками, у тому числі М. Шлейденом (1838 р.), сформулював клітинну теорію. Основне її положення полягає в визнанні клітини як елементарної одиниці будови всіх органів і частин рослин та тварин.
Ця теорія стала вирішальним доказом єдності структурної організації усього живого і спільності походження рослинного та тваринного царств. Клітинна теорія стимулювала наукову розробку теорії еволюції та була високо оцінена вченими, які поставили її в один ряд з такими відкриттями XIX ст., як закон збереження матерії й енергії і теорія еволюції Ч. Дарвіна. На основі клітинної теорії Р. Вірховим (1858 р.) було створено вчення про клітинну патологію, яке відіграло значну роль в медицині.
Він показав, що багато хвороб людини супроводжуються специфічними змінами в клітинах і за характером цих змін можна зробити висновок про саму хворобу: кожна клітина – від клітини.
Ці погляди, розвинуті вченими епохи Відродження, поклали початок сучасним ботаніці і зоології, анатомії й фізіології та іншим біологічним наукам.
РОЗДІЛ 2 Три найважливіші відкриття біології.
2.1. Вчення Ч. Дарвіна
Справжній переворот у біології зробило вчення Ч. Дарвіна (1859 р.), який відкрив рушійні сили еволюції і дав матеріалістичне пояснення доцільності організації живих істот. Протягом 20 років Дарвін працював над створенням еволюційного вчення, у 1859 році нарешті воно було опубліковане за назвою "Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя".
Подальші роботи Дарвіна показують, що вченого довго хвилювало питання про походження видів. На величезному фактичному матеріалі в книзі "Мінливість тварин і рослин під впливом одомашнення" Дарвін вказав на закономірності еволюції порід домашніх тварин і сортів культурних рослин.
Учений намагається пояснити і походження людини від тварин. Про це він пише в одній зі своїх робіт за назвою "Походження людини і статевий добір", де використовує власну еволюційну теорію. Ученому належать капітальні праці з ботаніки, зоології і геології, у яких детально розроблені окремі питання еволюційної теорії.
Дарвіну вдалося показати рушійні сили еволюції. Він уже не метафізично, а матеріалістично зумів пояснити виникнення і відносний характер пристосованості, дією тільки природних законів, не приписуючи це надприродним силам.
Дарвіну вдалося довести, що рушійними силами еволюції порід і сортів є спадкова мінливість і добір, здійснюваний людиною. Людина протягом довгого часу намагалася відібрати для поліпшення яких-небудь якостей особин з потрібною їй зміною, закріпленою, звичайно ж, генетично. Щоб вивести новий вид, вона відсторонювала від розмноження інші особини. У результаті такої селекції були отримані або виведені нові сорти і породи, властивості яких були необхідні й цікаві людині.
У природі діють ті ж закони, але більш жорсткі. Усі живі організми розмножуються, створюючи собі подібних. Однак лише дехто з потомства доживає до статевозрілого віку. Більшість особин гине, не залишивши після себе потомства. Далі між всіма особинами як одного, так і різних видів йде боротьба за існування.
Дарвін розумів цю боротьбу як складні й різноманітні стосунки організмів між собою і з умовами навколишнього середовища. Те ж стосувалося і потомства цих особин. Наслідком боротьби за існування є природний добір. Що це таке? За Дарвіном, це "збереження сприятливих індивідуальних розходжень і змін і знищення шкідливих". Боротьба за існування і природний добір стали, відповідно до теорії Дарвіна, основними рушійними силами (факторами) еволюції всього живого.
Ці фактори й індивідуальні спадкові відхилення в довгому ряді поколінь призведуть до видів, роблячи їх чимраз більш пристосованими до умов їхнього проживання. Адже зрозуміло, що пристосованість завжди буде відносною завдяки світові, що постійно змінюється. Ще одним результатом природного добору стало різноманіття видів, які заселили Землю.
2.2. Відкриття Г. Менделя
Важливим етапом розвитку біології стало відкриття Г. Менделем закономірностей успадкування ознак, що поклали початок генетичним дослідженням.
Честь відкриття кількісних закономірностей, які супроводжують формування гібридів, належить чеському ботаніку-любителю Іоганну Грегору Менделю. У своїх роботах, що виконувалися в період з 1856 по 1863р., він розкрив основи законів спадковості. Вперше його увагу було звернуто на вибір об'єкта. Для своїх досліджень Мендель обрав горох. Підставою для такого вибору стало, по-перше, те, що горох - чіткий самозапилювач, і це різко знижувало можливість занесення небажаного пилку, по-друге, у той час там була достатня кількість сортів гороху, які розрізнялися за кількома успадкованими ознаками. Мендель одержав від різних ферм 34 сорти гороху. Після двохрічної перевірки, чи зберігають вони свої ознаки незмінними при розмноженні без схрещування, він відібрав для експериментів 22 сорти. Мендель почав з дослідів зі схрещування сортів гороху, що розрізняються за однією ознакою (моногібридне схрещування). У всіх дослідах з 7 пар сортів було підтверджено явище домінування в першому поколінні гібридів, виявлене Сажре і Ноденом. Мендель ввів поняття домінантних і рецесивних ознак, визначивши домінантними ознаки, які переходять в гібридні рослини абсолютно незмінними або майже незмінними, а рецесивними ті, які стають при гібридизації прихованими. Потім Мендель вперше зумів дати кількісну оцінку частот появи рецесивних форм серед загального числа нащадків при схрещуванні.
Для подальшого аналізу природи спадковості, Мендель вивчив ще кілька поколінь гібридів, що схрещуються між собою. У результаті отримали міцне наукове обгрунтування наступні узагальнення фундаментальної важливості:
1. Явище нерівнозначності спадкових ознак.
2. Явище розщеплення ознак гібридних організмів у результаті їх подальших схрещувань. Були встановлені кількісні закономірності розщеплення.
3. Виявлення не тільки кількісних закономірностей розщеплення по зовнішнім, морфологічним ознакам, а й визначення співвідношення домінантних і рецесивних задатків серед форм,не відмінних від домінантних, але які є змішаними за своєю природою.
Таким чином, Мендель впритул підійшов до проблеми співвідношення між спадковими задатками і обумовленими ними ознаками організму. За рахунок перекомбінації задатків (згодом ці задатки В. Іоганнсен назвав генами), при схрещуванні утворюються зиготи, що несуть нове поєднання задатків, чим і обумовлюються відмінності між індивідуумами. Це положення лягло в основу фундаментального закону Менделя - закону чистоти гамет.
Експериментальні дослідження і теоретичний аналіз результатів схрещувань, виконані Менделем, визначили розвиток науки більше ніж на чверть століття.
2.3 Вчення В. І. Вернадського про біосферу
Вчення В. І. Вернадського про біосферу як особливу оболонку Землі закрило масштаби геохімічної діяльності живих організмів та їхній нерозривний зв'язок з неживою природою.
В основі даного вчення лежить аналіз розвитку живої речовини, обумовленого еволюцією, а також перетворень фізико-хімічного складу Землі, спровокованого цими змінами. Дані процеси докладно описав Вернадський у своїй праці «Вчення про біосферу». Він вперше представив цілісну картину світу і позначив роль в ньому живої речовини.
Академік Вернадський пояснив, чому поява біосфери на нашій планеті є об'єктивним результатом розвитку загального космічного процесу. На думку вченого, важливо те, що при цьому біосферу, слід розцінювати, як цілісну геологічну оболонку Землі, яка складається з живої і неживої матерії. Характерними рисами біосфери є фізико-хімічна та геометрична неоднорідність. Ця різнорідність структури - чільний фактор, завдяки якому біосфера кардинально відрізняється від інших оболонок Землі. Жива речовина присутня у всій біосфері, бере участь в її створенні і одночасно безперервно змінює біосферу. Незважаючи на те, що маса всієї живої речовини планети складає всього одну соту відсотка від ваги біосфери, за геологічними критеріями живі організми розглядаються як потужна сила, що визначає всі процеси, що відбуваються в ній.
У вченні Вернадського вказано на те, що біосфера Землі - тонка оболонка, що включає різнорідні складові (живі та неживі речовини) - підтримує всі процеси, що відбуваються в ній, в стані динамічної рівноваги. Це обумовлено постійними кругообігами атомів із неживої матерії в живу речовину і назад. Вернадський у своїй праці акцентує увагу на геологічній ролі живих істот у формуванні вод Світового океану, гірських порід, у створенні газового складу атмосфери такими, якими вони є на сьогоднішній день.
Таким чином, вчення про біосферу В.І.Вернадського представляє собою філософське і наукове узагальнення принципів розвитку Землі як цілісного космічного процесу і пояснення найважливішої ролі, яку виконала і виконує жива речовина на планеті.
Вчення про біосферу було створено Вернадським ще в 20-30-ті роки ХХ століття. Це було одночасно і пророцтво, і теорії про події, що відбулися в минулому. Тільки в даний час з’явилися багато експериментальних підтверджень ідей цього вченого. Грунтуючись на тезах вчення Вернадського, можна зробити висновок, що біосфера - це активна оболонка Землі, в якій спільна діяльність всіх живих істот виражається як геохімічний фактор планетарного масштабу. Наша планета існує саме такою в сучасному вигляді, тому що на ній є життя.
РОЗДІЛ 3 Лауреати Нобелівської премії.
Уперше Нобелівську премію з фізіології або медицини було присуджено 1901 року німецькому досліднику Емілю фон Берінгу.
За час свого існування, з 1901 року до нашого часу, премія присуджувалася 110 разів, а її лауреатами ставала 219 осіб. Найчастіше (39 разів) лауреатом премії ставала одна особа, 33 рази премію здобували одразу двоє, 38 разів — одразу троє вчених. У 1915–1918, 1921, 1925 та 1940–1942 роках Нобелівська премія в галузі фізіології або медицини не присуджувалась.
З-поміж 219 лауреатів премії лише 12 є жінками. Першою жінкою, яка здобула премію стала Герті Тереза Корі — лауреат 1947 року. Крім неї, жінки отримували премію у 1977, 1983, 1986, 1988, 1995, 2004, 2008, 2009, 2014 та 2015 роках.
Середній вік лауреатів на момент отримання премії становить 57 років. Наймолодшим лауреатом є лауреат 1923 року Фредерік Бантинг, якому було присуджено премію у 32 роки, найстаршим — лауреат 1966 року Френсіс Пейтон Раус, який здобув свою премію у віці 87 років.
У 1939 році Герхард Домагк під тиском влади Німеччини змушений був відмовитися від присудженої йому премії. 1947 року Домагк все ж таки отримав диплом і медаль лауреата, але не грошову винагороду — її було повернуто до резервного фонду Нобелівського комітету. У 2011 році премію було присуджено посмертно Ральфу Стейнману, оскільки на момент присудження премії Нобелівський комітет вважав його живим.
Серед Нобелівських лауреатів також хотів би відзначити – Івана Павлова на знак визнання праць з фізіології травлення, завдяки яким знання про життєво важливі аспекти цього питання було змінено та розширено; Роберта Коха - за дослідження й відкриття, що пов'язані з лікуванням туберкульозу; Іллю Мечнікова та Пауля Ерліха - на знак визнання праць про імунітет; Александер Флемінг, Ернст Боріс Чейн та Говард Волтер Флорі - за відкриття пеніциліну та його цілющого впливу при лікуванні різних інфекційних захворюваннях; Френсіс Крік, Джеймс Ватсон, Моріс Вілкінс - за відкриття, що стосуються молекулярної структури нуклеїнових кислот та їх значення для передачі інформації у живій матерії.
Останніми лауреатами Нобелівської премії з фізіології або медицини 2019 року стали американські дослідники Вільям Келін та Грег Семенза, а також британський науковець Пітер Реткліфф.
РОЗДІЛ 4. Відмінність рослинної клітини від тваринної, та їх походження.
Незважаючи на загальну подібність, є й ряд відмінностей у будові та життєдіяльності рослинних та тваринних клітин. Так, оболонка рослинної клітини (крім прокаріотів) побудована з целюлози, а тваринної – головним чином із ліпідів. Зовні й зсередини ліпідна основа оболонки тваринної клітини вкрита білком, що утворює міцні та еластичні сплетіння. Крім цього, клітинну оболонку рослин можуть просочувати такі речовини, як кутин, суберин, лігнін, мінеральні речовини тощо, викликаючи її вторинні зміни.
Рослинні клітини містять пластиди, а у тваринних ці органели відсутні, немає в них і хлорофілу. Натомість у клітинах тварин, на відміну від рослинних організмів, є центріолі.
У рослинних клітинах вакуолі заповнені клітинним соком, у тваринних його немає. Щодо дрібних вакуолей, які є в одноклітинних тварин, то вони виконують травну і видільну функції. На відміну від тваринних, у рослинних клітин відпрацьовані продукти життєдіяльності не виводяться назовні, а нагромаджуються у вакуолярній системі. Мінеральні солі в рослинних клітинах містяться в цитоплазмі в розчиненому стані й у вигляді кристалів; у тварин – у цитоплазмі лише в розчиненому стані, кристали там не утворюються. Запасними вуглеводами рослинної клітини є крохмаль, тваринної – глікоген.
Характерною особливістю рослин є те,що їхні клітини пов’язані між собою цитоплазматичними тяжами – плазмодесмами, які проходять крізь клітинну оболонку і об’єднують клітини в єдину систему.
При поділі рослинної клітини перетинка між двома дочірніми клітинами утворюється внаслідок її розростання від центра клітини, а у тваринній клітині ця перетинка виникає завдяки формуванню кільцеподібної перетяжки.
Форма клітин. За формою рослинні клітини бувають різні – прямокутні, зірчасті, округлі, кулеподібні, призматичні, спіральні, кубічні, циліндричні тощо. Але всю різноманітність форм клітин можна звести до двох груп: паренхімнихі прозенхімнихклітин.
Паренхімні клітини мають більш-менш однакову довжину і ширину, або їхня довжина перевищує ширину не більш, ніж у 2-3 рази. Паренхімні клітини зазвичай залишаються довгий час живими, мають тонкі оболонки. Вони складають основну масу більшості органів та їх частин у рослинному організмі – серцевина, кора стебла і кореня, листки, плоди тощо. Клітини паренхімного типу виконують такі важливі для рослини функції, як фотосинтез, дихання, асиміляція та ін.
У прозенхімних клітин довжина перевищує ширину більше, ніж у три рази (найчастіше в десятки і сотні разів). Досить часто такі клітини веретеноподібної або циліндричної форми, мають загострені кінці, товсті, здерев’янілі оболонки. Живого вмісту в прозенхімних клітинах найчастіше немає. З клітин прозенхімного типу формуються переважно провідні та механічні тканини рослин. Найрізноманітніші форми клітин характерні для одноклітинних рослинних організмів – бактерій, водоростей. Відомі неклітинні форми життя – віруси.
Розміри клітин.Середня довжина клітин вищих рослин складає 10-100 мкм. У деяких рослин великі паренхімні клітини можуть досягати в довжину кількох міліметрів і видимі неозброєним оком (клітини плодів лимона, яблуні, кавуна, помідора, бульб картоплі). Найбільшу довжину мають прозенхімні клітини стебел льону (40 мм) і кропиви (80 мм), водорості хари (10 см і більше), у прядильної рослини рамі (до 20 см). Довжини до кількох метрів досягають молочники деяких дерев.
ВИСНОВКИ
Сучасна біологія — це одна з найпотужніших наук сьогодення, що являє собою систему знань і включає сотні дисциплін та напрямів досліджень. Нині розвиток біологічних досліджень є пріоритетом не тільки науки, але й ознакою цивілізованого суспільства.
В даний час біологія стала реальною продуктивною силою і раціональною науковою основою відносин між людиною і природою.
Вся історія розвитку біології наочно свідчить про те, що вона визначалася розробкою і застосуванням нових методів дослідження.
СПИСОК ВИКОРОСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Энциклопедический словарь юного биолога.
Загальна біологія, 10 клас/ М. Є. Кучеренко, Ю. Г. Верес, П. Г. Балан, В. М. Войціцький. – К.: Генеза, 2001. - 160 с.:іл.
Шкільна енциклопедія – періодичне видання.
4. Гуркевич П.С. Історія біології з древніх часів до наших днів.-М.: Знання, 2008.
5. Мірзоян Е.Н. Етюди з історії теоретичної біології.-М., Фенікс, 2008.