Ім'я файлу: АФО сечова.ppt
Розширення: ppt
Розмір: 1864кб.
Дата: 29.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
praktichne-zanyattya-pravedniki-narodv-svty-podvig-v-mya-lyudini
історія.rtf
Грошова система Польщі.pdf
Розширення: ppt
Розмір: 1864кб.
Дата: 29.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
praktichne-zanyattya-pravedniki-narodv-svty-podvig-v-mya-lyudini
історія.rtf
Грошова система Польщі.pdf
Кафедра дитячої хірургії та пропедевтики педіатрії
Анатомо-фізіологічні особливості органів сечової системи у дитячому віці. Семіотика найбільш поширених захворювань сечової системи у дітей (пієлонефрит, гломерулонефрит, цистит та ін.). Семіотика мікроскопічних змін сечового осаду. Синдром гострої і хронічної ниркової недостатності.
План лекції
Ембріогенез нирок.
АФО сечовидільної системи.
Методи обстеження.
Семіотика мікроскопічних змін сечового осаду.
Семіотика основних синдромів при захворюваннях нирок.
Синдром гострої і хронічної ниркової недостатності.
Актуальність теми
зростання випадків ниркової патології у дітей;
помітна еволюція основних клінічних синдромів і симптомів;
важкі ускладнення (ГНН, ХНН);
особливості перебігу у дітей раннього віку.
Функції нирок
ГОМЕОСТАТИЧНА – підтримка водно-сольової рівноваги;
- підтримка стабільної осмолярності;
- підтримка кислотно-лужної рівноваги;
- секреція органічних кислот і лугів;
ЕКСКРЕТОРНА - нирки відіграють важливу роль у виведенні з крові кінцевих продуктів обміну, чужерідних речовин, продуктів азотистого обміну сечовини, сечової кислоти;
ЕНДОКРИННА - у нирках синтезуються фізіологічно активні речовини – ренін, еритропоетин, кальцифероли простагландин, брадикінін.
МЕТАБОЛІЧНА - в нирках відбувається розщеплення і синтез білків, ліпідів, вуглеводів.
НЕЙРОГУМОРАЛЬНА регуляція – інформація від осмо- волюмо- і іонних рецепторів надходить до ЦНС, відповідні нервові і гуморальні стимули формують адекватну відплвідь ефекторних органів, що забезпечують водно-сольову рівновагу.
ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК НИРОК
На 3-му тижні внутрішньоутробного розвитку відбувається утворення пронефроса, який розташований позаочеревинно у краніальному кінці ембріона (І стадія). Переднирка не функціонуючи піддається зворотному розвитку.
На 4-му тижні починається стадія мезонефросу (II стадія). Утворюються канальці і вивідні протоки, які відкриваються у клоаку.
На 5-6 му тижні в каудальній частині ембріону починає формуватися метанефрос або постійна нирка (ІІІ стадія)
В ембріональному розвитку нирок слід зазначити:
Формування сечовидільної системи відбувається етапно з двох різних ділянок мезодерми, які в подальшому з'єднуються.
Нирки закладаються і формуються в каудальній частині ембріону, а потім “піднімаються” з порожнини тазу в черевну порожнину та повертаються на 90 градусів.
Формування нирок і сечоводів із різних закладок ембріональної тканини може призводити до появи анатомічних аномалій кількості нирок і сечоводів.
Внаслідок порушення “підйому” нирок з порожнини тазу можлива поява дистопій нирок та зміна форми: S – подібна, L – подібна, пухлиноподібна, дископодібна.
При несвоєчасному і неправильному сполученні нефронів (канальців) з видільним апаратом нирок (наприклад, із збирними трубочками) виникає полікистоз нирок.
АФО нирок у дітей
При народженні дитини вага нирки складає в середньому 10-12 г. До 5-6 місяців її маса подвоюється, а в кінці першого року - потроюється. До статевого дозрівання збільшення розмірів нирки йде повільно, в пубертатний період маса нирки збільшується у 10 разів. Нирки у дітей мають часточковий характер, недостатньо розвинутий корковий шар. Тканина ніжна, мало сполучної тканини. Ниркові миски розвинуті добре, але їх м’язова і еластична тканина слабо розвинена. Миска розташована внутрішньо-нирково. Спостерігається тісний зв'язок лімфатичної системи нирок з лімфатичної системою ШКТ. Плазмотік в нирках новонародженої дитини як в абсолютних, так і в відносних величинах менший, ніж у дорослих.
Топографія нирок
Відносно великі розміри нирок та менша довжина поперекового відділу хребта зумовлюють низьке топографічне розміщення нирок у дітей перших років життя.
У новонароджених нирки знаходяться на рівні I - V поперекових хребців, форма нирок майже кругла.
У дітей старшого віку вони знаходяться між XІ грудним і IV поперековим хребцями.
Топографія нирок
Довжина нирок не перевищує висоти тіл чотирьох поперекових хребців.
Ліва нирка знаходиться дещо нижче від правої, але різниця в розташуванні нирок в нормі не перевищує висоти тіла одного хребця і становить 1 см.
Нирки розташовані поблизу аорти (інтенсивно кровопостачаються), в за- очеревинному просторі, зовні покриті фіброзною капсулою, яка у новонароджених дітей дуже тонка і безпосередньо прилягає до паренхіми внаслідок відсутності жирової капсули.
Фіксуючий апарат нирок
фіброзна капсула;
зв’язки (lig.hepatorenale, lig. lienorenale, lig. duodenorenale);
судини.
Особливості: у дітей раннього віку недостатньо розвинутий (зумовлює більшу фізіологічну рухливість нирок , особливо у новонароджених, дітей віком до 7 років та в підлітковому віці, коли проходить інтенсивний ріст дитини в довжину та сприяє розвитку запальних захворювань сечової системи).
Жирова капсула у новонароджених дітей відсутня.
Остаточне формування механізму фіксації завершується до 5-8 років.
Функціональні особливості нирок у дітей
Основною структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. Він складається з 6 відділів, що відрізняються за функцією та будовою:
ниркове тільце (клубочок і боуменова капсула), проксимальний галузистий каналець, нисхідне коліно петлі Генле, висхідне коліно петлі Генле, дистальний галузистий каналець, система збираючих трубок.
Гістологічні особливості нирок:
Розміри нефронів і їх ниркових клубочків збільшуються з віком.
Утворення нових нефронів завершується до 20 дня постнатального розвитку.
У новонароджених і дітей раннього віку нирки зберігають властивості ембріональної будови, що проявляється у їх дольчатості.
Корковий шар розвинутий слабо, мозковий достатньо.
АФО нирок у дітей
Фільтруюча поверхня клубочків значно менша, канальці короткі. Їх просвіт у 2 рази вужчий, ніж у дорослих.
Малими розмірами клубочків зумовлена невелика їх загальна фільтруюча поверхня у новонароджених (біля 30% норми дорослого). Лише після 1 року життя фільтрація сечі в клубочках наближається до такої у дорослих (у дорослих фільтруюча поверхня - 1,5 м2). Незавершеність будови капсули ниркового клубочка у дітей першого року життя доповнюється аналогічними особливостями канальцевого апарату.
Канальці у новонароджених значно коротші, а їх просвіт майже у 2 рази вужчий, ніж у дорослих. Це відноситься і до петлі нефрону (петлі Генле).
Особливості ниркових мисок:
1. у новонароджених і грудних дітей мають відносно великі розміри, стінки слабо розвинуті, гіпотонічні;
2. мають різну форму: ампулярну, галузисту, мішкоподібну;
3. слабо розвинені м΄язові та еластичні волокна;
4. розміщені , як правило, внутрішньонирково.
Клінічне значення: сприяють застою сечі і розвитку мікробно-запальних захворювань нирок і сечовидільних шляхів.
АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕЧОВИВІДНОЇ СИСТЕМИ
Сечоводи мають багато вигинів, діаметр сечоводів відносно ширший, ніж у дорослих, у середньому складає 0,3-0,4 см.
Сечовий міхур розташований вище, ніж у дітей старшого віку, тому його легко пропальпувати.
Недостатньо розвинуті еластична та м’язова тканина, проте слизова оболонка розвинута добре.
Об'єм сечового міхура у новонародженого 30 мл, в 1 рік - 35-50 мл, 3-5 років - 100-150 мл, 9-12 років - 200-300 мл, 12-15 років - 300-400 мл.
Сечовипускний канал у хлопчиків має довжину 5-6 см (у дорослих 15-18 см), в період статевого розвитку сягає 10-12 см. Морфологічно відрізняється слабим розвитком еластичної тканини, сполучнотканинної основи. Слизова оболонка розвинута добре.
Довжина сечовипускного каналу у дівчаток менша (всього 1-3 см), а його діаметр значно більший, ніж у хлопчиків.
Можливості клубочкової фільтрації у дітей обмежені, що пов’язано із малою загальною фільтруючою поверхнею у новонароджених (біля 30% норми дорослого). Лише до кінця 2 року життя фільтрація сечі в клубочках наближається до такої у дорослих.
Низька щільність сечі. Як відомо, щільність сечі в основному характеризує реабсорбційну функцію канальцевого апарату.
Реабсорбція залежить від віку дитини. У дітей перших місяців життя реабсорбується глюкози всього 25% у порівнянні з дорослими. Тому в дітей спостерігається нерідко глюкозурія, яка може виникнути при невеликому цукровому навантаженні. Механізми ниркової регуляції кислотно-лужної рівноваги незрілі. Про це свідчить дуже швидкий розвиток ацидозу при різних захворюваннях. За той самий час нирка дитини секретує у 2 рази менше кислотних радикалів, ніж нирка дорослої людини.
Незрілістю ниркових канальців у дітей перших тижнів життя пояснюється обмеження продукції амонію, в зв’язку з чим важливий механізм економії лугів практично не функціонує. Однак натрій канальці дитячої нирки реабсорбують зі значно більшою енергією, ніж у дорослого. Затримка натрію призводить до розвитку набряків та інших проявів гіперсалемії.
Процес секреції у канальцях дитячої нирки проходить повільніше.
Добовий діурез
в 1 місяць життя – 200-300 мл;
в 1 рік – 600 мл;
у дітей 2-10 років добовий діурез можна вирахувати за допомогою емпіричної формули:
600 + 100 (N – 1), де N – вік дитини в роках.
Діти старші 10 років мають добовий діурез як і дорослі – 1500-2000 мл.
Об’єм разового сечопуску
в середньому при кожному сечопуску новонароджені діти виділяють 10-15 мл сечі;
діти 6 місячного віку – 30 мл;
річна дитина – 60мл;
у 3-5 років – 90-100 мл;
у 7-8 років – 150 мл;
у 10-12 років – 250 мл сечі.
Особливості обстеження дітей з ураженням сечової системи
Комплексне обстеження дитини з ураженням сечової системи включає:
1. загальноклінічні методи:
опитування, огляд, пальпація, перкусія;
2. лабораторні (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз сечі по Нечипоренку, за Зимницьким, трьохстаканна проба, біохімічне дослідження крові);
IНСТРУМЕНТАЛЬНI МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕННЯ.
3. Урографічні методи (оглядова рентгенографія, екскреторна урографія, ретроградна пієлографія, цистографія);
4. Ультразвукова ехографія;
5. Комп'ютерна томографія (КТ);
6. Магнітно-резонансне дослідження (МРД) та магнітно-резонансна ангіографія (МРА);
7. Радіоізотопні дослідження;
8. Ангіографія нирок.
Правила забору сечі на аналіз
Перед збором сечi обов'язково пiдмивають зовнiшнi статевi органи (незалежно вiд статi). Посуд для збору сечі повинен бути чистий та сухий. Як правило, сечу збирають зранку, вiдразу пiсля нiчного сну, пiд час вiльного сечовипускання, в кiлькостi 50-100 мл, не беруть першу порцію.
Кількість ранкової сечі (звичайно 150-200 мл) не дає уявлення про добовий діурез.
У нормі колір сечі солом’яно-жовтий і залежить від концентрації розчинених у сечі речовин, у новонароджених дітей сеча безбарвна. При поліурії розведення більше, тому сеча більше світлого забарвлення, прі зменшення діурезу - насичено-жовтого відтінку.
Забарвлення змінюється при прийомі лікарських препаратів (саліцилати та ін) або вживанні деяких харчових продуктів (буряка, чорниці). Патологічно зміненим забарвлення буває при гематурії (колір м'ясних помоїв), білірубінемії (колір пива), при гемоглобін-або міоглобінуріі (чорний колір), при лейкоцитурії (молочно-білий колір).
Сеча має слабкий ароматний запах, що пов’язано з наявністю в сечі летючих жирних кислот або інших субстанцій; при тривалому зберіганні цей запах може змінитися на аміачний;
Реакція слабо кисла;
рН коливається в межах 4,5-8,0. Це у великій мірі залежить від режиму харчування.
При переважанні в раціоні дитини білкової їжі сеча має кислу реакцію, при переважанні рослинної їжі – лужну.
Прозорість. У нормі свіжовипущена сеча зовсім прозора. Якщо в момент виділення сеча каламутна, то це зумовлено наявністю в ній великої кількість клітинних утворень, солей, слизу, бактерій, жиру.
Білок.
Сеча здорової дитини не містить білок, або може містити сліди білка, що кількісно становить 0,033 г/л. Виділення білка із сечею називається протеїнурією.
Розрізняють органічну протеїнурію і функціональну.
Функціональна протеїнурія є непостійною і виникає або при збільшенні проникності мембран ниркового фільтру, або сповільненні току крові в клубочках при сильних зовнішніх подразненнях (стрес, лихоманка, фізичні навантаження).
Глюкоза
У сечі містяться сліди цукру ( до 0,2 г/л-0, 3 г/л), але вони не виявляються звичайними якісними пробами. Тому вважається, що в нормі в загальному аналізі сечі не повинно бути цукру.
Поява глюкози в сечі (глюкозурія) залежить або від її концентрації в крові, або від процесів фільтрації та реабсорбції глюкози в нефронах.
Підвищення цукру в крові вище 9,9 ммоль /л викликає появу глюкозурії.
Кетонові тіла
Кетонові тіла - ацетон, ацетооцтова кислота, бета-оксимасляна кислота - за добу з сечею виділяються в кількості 20-50 мг, які в разових порціях не виявляються. В нормі в ЗАС кетонурія відсутня.
При виявленні кетонових тіл у сечі можливі два варіанти:
У сечі поряд з кетоновими тілами виявляється цукор - з упевненістю можна ставити діагноз діабетичного ацидозу, прекома або коми в залежності від відповідних симптомів.
У сечі виявляє тільки ацетон, а цукру немає - причиною кетонурія є не діабет. Це може бути: ацидоз, пов'язаний з голодуванням (внаслідок зменшення спалювання цукру й мобілізації жиру); дієта, багата жирами (кетогенная дієта); шлунково-кишкові розлади (блювота, діарея), важкі токсикози, отруєння, гарячка.
Білірубін
Сеча здорових дітей містить мінімальну кількість білірубіну, яка не может бути виявлено звичайними якісним пробами, що використовуються в практичній медицині. Тому вважається, що в нормі в ЗАС не повинно бути жовчних пігментів.
Із сечею виділяється лише прямий білірубін, концентрація якого в нормі в крові незначна (від 0 до 6 мкмоль /л), тому що непрямий білірубін не проходить через нирковий бар’єр. Тому білірубінурію спостерігають головним чином при ураженні печінки (печінкові жовтяниці) і порушеннях відтоку жовчі (підпечінковій жовтяниці), коли в крові підвищується прямий (зв'язаний) білірубін. Для гемолітичної жовтяниці (надпечінкова жовтяниця) білірубінемія не характерна.
Мікроскопія сечового осаду
Лейкоцити: у дівчаток до 10 в п/з;
у хлопчиків – до 6 в п/з.
Збільшення числа лейкоцитів у сечі (лейкоцитурия) свідчить про запальні процеси в нирках (пієлонефрит) або сечовивідних шляхах (цистит, уретрит).
Еритроцити: 1-2 в п/з.
Збільшення числа еритроцитів понад 3 в п/з – гематурія. Виділяють макрогематурію (коли колір сечі змінений) і мікрогематурію (коли колір сечі не змінений, а еритроцити виявляються тільки під мікроскопом в кількості більше 60 в п/з).
Епітеліальні клітини
У сечовому осаді практично завжди зустрічаються клітини епітелію. В нормі в ЗАС не більше 3-4 епітеліальних клітин в п/з.
Епітеліальні клітини мають різне походження. Клітини плоского епітелію потрапляють в сечу з піхви, уретри і особливого діагностичного значенія не мають. Клітини перехідного епітелію вистилають слизову оболонку сечового міхура, сечоводів, мисок, великих проток передміхурової залози. Поява в сечі великої кількості клітин цього епітелію може спостерігатись при запаленні цих органів. Клітини ниркового епітелію виявляються при ураженні паренхіми нирок, інтоксикаціях, гарячкових, інфекційних захворюваннях, розладах кровообігу.
Циліндри
Циліндри - це білок, що згорнувся в просвіті ниркових канальців і включає до складу свого матриксу будь-який вміст просвіту канальцев. В нормі в ЗАС можуть зустрічатись поодинокі гіалінові циліндри. Циліндрурія є симптомом ураження нирок.
Аналіз сечі за Нечипоренком
Визначення кiлькостi формених елементiв в 1 мл сечi:
еритроцитiв – до 1000 в 1 мл, лейкоцитiв – до 2000 в 1 мл, гiалiнових цилiндрiв – до 250 в 1 мл.
Проба за Зимницьким
Визначення здатності нирок до осмотичного розведення і концентрації сечі. При збереженій здатності нирок до осмотичного розведення і концентрації сечі протягом доби виявляються:
1. значні коливання об'єму сечі в окремих порціях (від 50 до 250 мл);
2. значні коливання відносної густини сечі: різниця між максимальними і мінімальними показниками повинна складати не менше 0,012–0,016 (наприклад від 1006 до 1020 або від 1010 до 1026 і т. д.);
3. чітке (двократне) переважання денного діурезу над нічним.
Проба за Зимницьким
Гіперстенурію – підвищення густини – спостерігають при гарячкових станах, деяких хворобах нирок, цукровому діабеті, блюванні, проносі. Низька густина – гіпостенурія – буває при тяжких розладах функції нирок, нецукровому діабеті, нервових захворюваннях, поліурії. Ізостенурія – це коли густина сечі не залежить від її об’єму.
Трьохстаканна проба
Трьохстаканна проба запропонована для уточнення локалізації джерела гематурії і лейкоцитурії (нирки або сечовивідні шляхи). Вважають, що при ураженні уретри патологічний осад (лейкоцити, еритроцити) з'являються в першій порції сечі.
Для ураження нирок, чашечно-мискової системи або сечоводів характерна поява патологічного осаду у всіх трьох порціях сечі або в третій і другій порціях.
При локалізації патологічного процесу в сечовому міхурі гематурія або лейкоцитурія виявляється, в основному, в третій порції сечі.
Основні синдроми ураження сечової системи
Інтоксикаційний синдром - млявість, загальна слабкість, ослаблення апетиту, можливе підвищення температури тіла.
Больовий синдром - біль у животі, у поперековій, надлобковій ділянках.
Нефротичний синдром - симтомокомлекс, до якого належать протеїнурія (понад 3 г за добу), гіпопротеїнемія, диспротеїнемія, гіперхолестеринемія, виражені набряки. Цей синдром характерний для нефрозів, нефритів.
Основні синдроми ураження сечової системи
Нефритичний синдром - симтомокомлекс, до якого належать помірні набряки, гематурія, артеріальна гіпертензія. Характерний для нефритів.
Дизуричний синдром - комплекс симптомів, які свідчать про патологічний характер акту сечовипускання. Він об'єднує такі симптоми:
- нетримання сечі - виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання;
- енурез - виділення сечі без попереднього позиву до сечовипускання в нічний час;
- неутримання сечі - виділення сечі після попереднього імперативного позиву до сечовипускання;
- странгурія - болісність при сечовипусканні;
- ішурія (затримка сечі) - відсутність сечі після позиву до сечовипускання при наявності сечі в порожнині сечового міхура;
- полакіурія - збільшення частоти сечовипускань;
- олігурія - зменшення діурезу (добової кількості сечі) до 20 - ЗО% від норми;
- анурія - зменшення діурезу до 6-7% від норми;
- поліурія - збільшення діурезу в 1,5 рази від норми;
- ніктурія - переважання кількості сечі, що виділяється в нічний час, над кількістю сечі, що виділяється вдень.
Сечовий синдром - будь-які зміни якісного та кількісного складу сечі, які виявляються при лабораторному дослідженні: макрогематурія, мікрогематурія, лейкоцитурія, бактеріурія, протеїнурія, циліндрурія, кристалурія, глюкозурія, кетонурія, зміни рН сечі та інші прояви.
Природжені аномалії розвитку нирок і сечоводів
агенезія - відсутність нирки разом з сечоводом;
аплазія - відсутність нирки при наявності сечоводу;
подвоєння - сечоводів, мисок або нирок;
полікистоз - розширення дистальних канальців, формування кист;
дистопія - аномалія розміщення нирок (тазове, клубове, торакальне, поперекове розміщення);
гіпоплазія - дефіцит паренхіми і зменшення нирки в розмірах;
дисплазія - дефект формування ниркової паренхіми, без зменшення її об’єму.
Аномалії розвитку сечовидільної системи
Подвоєння мисок
Пієлонефрит
– це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок з переважним ураженням інтерстиційної тканини, ниркової миски і чашечок. Первинний пієлонефрит у дітей зустрічається досить рідко (близько 5% випадків)
Первинний пієлонефрит – мікробно-запальний процес в інтерстиції і чашечно-лоханковій системі нирки, при якому в сучасних умовах не виявляються причини, які сприяють його развитку.
Вторинний пієлонефрит – мікробно-запальний процес в інтерстиції і чашечно-лоханковій системі нирки, що виникає на фоні аномалії розвитку органів сечової системи, функціональних і органічних уродинамічних порушень, метаболічних змін, дисплазії ниркової тканини. Багаточисельними дослідженнями доведено, що у 80% дітей пієлонефрит виникає вторинно в результаті механічної або динамічної обструкції.
Основні синдроми гострого пієлонефриту
больовий: болі в животі (нерідко без визначеної локалізації) і поперековій ділянці, що посилюються при фізичному навантаженні. Позитивний симптом Пастернацького
дизуричний (при втягненні в патологічний процес нижніх сечових шляхів): часті позиви до сечопуску, болючість при сечопуску, відчуття печії (особливо в кінці сечопуску), можливе нетримання сечі;
Інтоксикаційний: підвищення температури тіла (іноді до фебрильних цифр) з мерзлякуватістю, головний біль, слабкість, анорексія, блідість шкірних покривів.
Особливості пієлонефриту у дітей раннього віку
переважання позаниркових симптомів (обумовлене морфологічною незрілістю сечової системи і схильністю до генералізації запального процесу);
захворювання починається з гіпертермії, наростаючих ознак токсикозу і ексикозу;
бурхливий початок особливо характерний для дітей з постгіпоксичною енцефалопатією;
збудження, характерне для перших днів хвороби, швидко змінюється адинамією;
можливі явища менінгізму;
у дитини знижується маса тіла із-за вираженої анорексії, впертих зригувань і блювання, рідких випорожнень;
диспепсичні явища можуть переважати над дизуричними.
Лабораторні дослідження
Найхарактерніші для пієлонефриту патологічні зміни сечі: мутність, протеїнурія;
виявляють лейкоцитурію, іноді - лейкоцитарні циліндри, велику кількість епітеліальних клітин, можуть бути еритроцити, можливі гематурія (при папілярному некрозі) або згустки свіжої крові, що свідчать про гострий запальний процес в сечовому міхурі;
Лейкоцити, як правило, представлені нейтрофілами.
Майже завжди виявляють багато мікроорганізмів (50 000-100 000 мікробних тіл в 1 мл, взятому із середньої порції сечі -достовірна ознака бактеріального запального процесу у дітей старшого віку, 10 000 мікробних тіл в 1 мл - у молодшій віковій групі.
Гломерулонефрит
- це імунозапальне захворювання з переважним ушкодженням клубочків нирок, а також із втягненням канальців і проміжної (інтерстиціальної) тканини.
за механізмом розвитку відноситься до групи інфекційно-алергічних захворювань.
Симптоми гломерулонефриту
виникає через 6—12 днів після інфекції, як правило стрептококової (ангіна, тонзиліт, піодермія); найбільш нефритогенний ß-гемолітичний стрептокок групи А, особливо штами 12 і 49. Характерні наступні симптоми:
гематурія (часто макрогематурія);
набряки;
олігурія;
підвищений артеріальний тиск.
Нефротична форма ХГН
Гостра ниркова недостатність (гостра уремія)
– поліетіологічний патологічний синдром, що розвивається раптово та характеризується тотальним грубим порушенням функції нирок.
При ГНН припиняється виділення з організму продуктів білкового обміну, з’являється азотемія та уремія, порушуються водно-електролітний баланс, осмотична рівновага та кислотно-лужний стан, втрачається роль нирок у підтримці нормального артеріального тиску та еритропоезу.
Причини розвитку ГНН:
а) преренальні: травми, шок, колапс, втрата крові, переливання несумісної крові, гемолітична анемія, масивні опіки, гемоліз, профузні проноси, ендогенна інтоксикація;
б) ренальні: гемолітичний синдром, отруєння солями важких металів, отруєння грибами, гломерулонефрит, пієлонефрит;
в) постренальні – камінці, гематоми, пухлини.
В основі - порушення гемодинаміки в нирковій паренхімі, набряк, блок фільтрації.
Клініка 4 стадії: 1) початкова (шокова);
2) оліго-анурична стадія;
3) стадія відновлення діурезу (поліурії);
4) одужання.
Ознаки: слабість, спрага, сухість шкіри, олігурія, гіперкаліемія, азотемія.
Хронічна ниркова недостатність (ХНН)
- порушення функції нирок, що спостерігається протягом трьох і більше місяців, виникає в результаті прогресуючої загибелі нефронів і строми при хронічному захворюванні нирок, підгострозлоякісному гломерулонефриті або після гострої ниркової недостатності із тривалістю ануричного періоду понад 3 тижні.