Інтеракція (використання засобів вербального і невербального кодування, використання поняття руху інформації, діджиталізація тощо)
інтеракцію – навчання через спілкування й багатосторонню комунікацію учнів між собою та учнів із учителем. Таке навчання, засноване на взаємодії, співпраці та взаємонавчанні, активізує діяльність учня, перетворюючи його на суб'єкт освітнього процесу. У такій ролі учні співпрацюють в опануванні новою навчальною інформацією, беруть участь в діалозі, ставлять запитання одне одному й учителю, обговорюють і досліджують проблеми, виконують творчі завдання тощо.
Учень, взаємодіючи з іншими учнями і вчителем, опановує систему апробованих способів діяльності щодо себе й соціуму, освоює в індивідуальній та колективній діяльності механізми пошуку інформації, вибору, знаходження компромісу, ухвалення рішень, висловлює власні думки, емоції, враження стосовно навчального матеріалу. Учитель, організовуючи самостійну пошукову діяльність учнів, виступає модератором вільного обміну думками та взаємодії учнів з метою розвитку їхньої мотивації, вмінь та соціальних навичок. Попри зміщення комунікаційний акцентів, роль учителя є вагомою – він проєктує й організовує освітній процес, координує діяльність учнів, консультує їх за потреби. На уроках громадянської освіти вчителю важливо також розуміти інтереси учнів, мотивувати їх через зв'язок навчання з реальним життям, заохочувати їхні різноманітні думки, ідеї, концепції стосовно обговорюваних суспільно значимих проблем. Отже, за інтерактивного навчання відповідальність за успіх і результативність процесу несуть усі його учасники, оскільки результати досягаються спільними зусиллями учнів і вчителя
https://lib.iitta.gov.ua/720144/1/Ремех%20Тези%20із%20Збірник_Харків_12-14.04.20.pdf
Інтерактивне навчання у сучасному педагогічному дискурсі є пріоритетним. Все більше науковців, викладачів, учителів опановують теорію інтеракції та форми її практичного використання на заняттях (уроках). О. Пометун, активний теоретик, пропагандист інтерактивного навчання, тлумачить його як організацію вчителем за допомогою певної системи способів, прийомів, методів освітнього процесу, заснованого на: суб'єкт-суб'єктних стосунках педагога й учня (паритетності); багатосторонній комунікації; конструюванні знань учнем; використанні самооцінки та зворотного зв'язку; постійній активності учня. На думку прихильників інтерактивного навчання, його переваги стають більш наочними, якщо подавати їх у порівняльній парадигмі з традиційними формами навчання. При цьому слід брати до уваги мету, завдання, методи навчання та форми комунікації (учитель – учень, учитель – учні, учні – учні)
(тут еще можно много добавить из статьи)
http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/9/7.pdf
Комунікаційний процес – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей.
Основна мета комунікаційного процесу – забезпечення розуміння інформації, яка є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективність спілкування людей, які брали участь в обміні.
Процес комунікації представляє переміщення інформації в ланцюг "відправник – канал – одержувач".
У процесі обміну інформацією можна виділити базові елементи:
Відправник – передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію і передає її.
Під час обміну інформацією відправник і одержувач проходять кілька взаємозалежних етапів: зародження ідеї, кодування і вибір каналу, передача, декодування. Обмін інформацією починається з формулювання ідеї або відбору інформації.
Кодування – це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мова тощо. Тобто, перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати її, використавши для цього слова, інтонації, жести (мова тіла) і надати ідеї гарну "упаковку". Таке кодування перетворює ідею в повідомлення.
Повідомлення – це сукупність символів, власне інформація, яка закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Однак символи можуть бути і невербальними, наприклад, графічні зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
https://pidru4niki.com/75184/menedzhment/informatsiya_komunikatsiyi_menedzhmenti
Здійснення кожного виду комунікацій є можливим за рахунок використання різноманітних методів комунікацій, які можна поділити на три групи:
– письмові комунікації – це передача інформації на паперових чи інших носіях.
– вербальні (усні) комунікації – це спілкування за допомогою усного мовлення (бесіда із співробітником, виступи перед аудиторією, телефонні розмови).
– невербальні комунікації – це надання невербальних сигналів (міміка, жести, вираз очей), що свідчать про ставлення співрозмовників один до одного і до інформації, яка є предметом обміну. Встановлено, що 55 % повідомлень сприймаються через вираз обличчя, пози, жести, 38 % – через інтонації голосу і лише 7 % – через слова. Невербальні сигнали посилюють сприйняття співрозмовником почутого, підтверджуючи його достовірність (у разі адекватних символів) або спростовуючи (коли невербальні знаки вказують на обман). Вміле їх використання дозволяє краще розуміти людей, вирішувати конфлікти, виступати перед аудиторією.
3. Комунікаційний процес, його елементи, етапи та ефективність.
Комунікаційний процес – процес обміну інформацією між двома чи більше людьми, в результаті якого відбувається не тільки прийняття інформації одержувачем, а й її розуміння.
Основною метою комунікаційного процесу є забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Відповідно головне завдання – забезпечення ефективного обміну інформацією.
Загалом будь-який комунікаційний процес є сукупністю базових елементів, серед яких можна виділити наступні:
– відправник – особа, яка генерує ідею, збирає і систематизує інформацію, призначену для передавання, формує повідомлення та передає його;
– повідомлення – інформація, закодована за допомогою символів;
– канал – засіб,за допомогою чи з використанням якого відбувається передача інформації у вигляді повідомлення від відправника (адресанта) до одержувача (адресата);
– одержувач – особа, для якої призначена інформація, що передається, яка певним чином приймає й інтерпретує повідомлення відправника;
– зворотний зв’язок – реакція одержувача на отриману інформацію після її декодування. Необхідний для того, щоб зрозуміти, якою мірою повідомлення було сприйняте і зрозуміле.
http://sites.znu.edu.ua/bank/public_files/2011/09/7557_1295426532_tema_5_nformats_ya_komun_kats_v_menedzhment_.pdf
http://dspace.hnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1925/1/Жерновникова%20О.%20А.%20Діджиталізація%20в%20освіті%20.pdf
Тому для впливу на формування освітнього простору педагоги повинні керувати інформаційними потоками в освітньому процесі. Поняття інформаційні потоки розглядаються як: 1) цілеспрямований рух інформації з усіх сегментів суспільної сфери, який здійснюється усіма наявними інформаційно-комунікативними каналами від джерел до споживачів інформації (широке розуміння). До комунікаційних каналів у даному плані зараховують: мас-медіа, нові інформаційні технології, спортивні, політичні, економічні, культурні, освітні обміни, туризм, міграцію, персональні контакти тощо; 2) цілеспрямований рух інформації, яка надходить насамперед медійними (відеоаудіальними і пресовими) і телекомунікаційними (зв’язок, комп’ютерні інформаційні системи та ін.) каналами комунікації (вузьке розуміння) [11, с.42]. Цілеспрямований вплив інформаційних потоків сприяє здійсненню змін у природі та ресурсах влади, ідеологемах та цінностях, сприйнятті (індивідуумів, соціальних груп, суспільств), національних та міжнародних системах. Зокрема, інформаційні потоки впливають: 1) на індивідуальному рівні – на судження, культуру, освіту, роботу, відпочинок; 2) на інституціональному – на політику, економіку, релігію; 3) на груповому (соціальному, етнічному, професійному, віковому та ін.) – на ідентичність, мобілізацію, участь; 4) на міждержавному – на співробітництво (конфлікт), ресурси, транснаціональні корпорації тощо
https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/1264245.pdf