Ім'я файлу: ІНД МАРВ.docx
Розширення: docx
Розмір: 229кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 2,.docx
Розширення: docx
Розмір: 229кб.
Дата: 12.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 2,.docx
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет
імені Юрія федьковича
Географічний факультет
Кафедра: геодезії, картографії та управління територіями
ІНДЗ на тему:
“Місце аграрного виробництва в сучасній світовій економіці”
Виконавець:
студентка 208 групи
Кушнір О.О.
Чернівці 2021
План
Вступ
1. Поняття про аграрне виробництво та його особливості.
2.Роль аграрного виробництва в сучасній світовій економіці.
3.Продуктивність як ключовий чинник розвитку агробізнесу
4.Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку на сучасному етапі.
5.Земельна власність, як один з основних елементів аграрних відносин.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. По-перше, сільське господарство є великою галуззю в господарстві країни. Від розвитку аграрного сектора залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. А розвиток самого аграрного сектора значною мірою залежить від природних особливостей.
У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва, за умов правильного використання вона постійно відновлює свою родючість і якісно поліпшується. Природна родючість землі в різних кліматичних умовах різна. Тому в землеробстві праця однакової кваліфікації, фондоозброєності і складності дає різні результати, які залежать від природних умов. Тобто продуктивність праці тут великою мірою залежить від природних чинників.
Товарне виробництво сільськогосподарської продукції сприяло виникненню, формуванню і розвитку аграрних ринків окремих країн та в кінцевому підсумку світового аграрного ринку. Однак, якщо на самому початку цього процесу обмін сільськогосподарською продукцією мав в цілому взаємостимулюючий характер для розвитку сільськогосподарського виробництва, конкуренції і аграрних ринків, то в сучасний період він все більше набуває рис економічного підпорядкування конкурентів та забезпечення глобального домінування індустріально розвинених країн на світовому аграрному ринку.
Аграрний сектор включає в себе АПК в кий входять 3 великі сфери
1.Поняття про аграрне виробництво та його особливості.
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей.
Аграрний сектор пов’язаний із господарюванням на землі, вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. У сільському господарстві складаються специфічні аграрні відносини. Це відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та послуг.
Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторівиступають:
а) суспільство у цілому в особі держави;
б) виробничі колективи, представлені сільськогосподарськими підприємствами (кооперативами, селянськими спілками, фермерськими господарствами, підрядними та орендними формуваннями);
в) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, робітники держгоспів, службовці і т.д.).
Аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільств. Найбільш чітко цей зв’язок проявляється в розвитку АПК на базі агропромислової інтеграції.
Особливостями аграрних відносин є:
- Земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основний засіб виробництва. Одночасно – вона є предметом праці і засобом праці.
- Сезонність сільгоспвиробництва. Робочий період має відносно короткий час – осінь, весна, літо (часи пік). Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій . З цим пов’язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.
- Переплетіння економічних і природних процесів відтворення. Кінцевий результат залежить не лише від людини, а й від природи.
- Складність та різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства в АПК та народне господарство в цілому, а також переплетінням різноманітних форм власності.
Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах. У с/г на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби науково – технічного прогресу і т.д.
Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування.
2.Роль аграрного виробництва в сучасній світовій економіці.
Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП.
Сільське господарство займає третю сходинку у структурі світового ВВП - 5,9% та найбільш притаманний для країн із слабкою економікою, маючи для них суттєве значення. Лідерство у первинному секторі економіки тримає Нігерія з 17,8% ВВП даного сектору.
Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини економічно активного населення. Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я великої рогатої худоби, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких належать до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації тощо.
Найвищого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6 % економічно активного населення. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.
Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що належать до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.
При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).
Для агробізнесу економічно розвинутих країн характерні ринкові виробничі відносини. Основною виробничою одиницею там є сімейна ферма. Середній розмір її залежить від місцевих історичних, соціальних, природних умов і спеціалізації. Так, наприклад, в Австралії він досягає 1,8 тис. га, у США і Канаді - близько 200 га, тоді як у Західній Європі становить лише 17, а в Японії - 2 га. Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.
В останні десятиліття в країнах Заходу виник міжнародний агробізнес, ядро якого утворюють великі ТНК, що контролюють виробництво і збут продуктів харчування. Серед 100 найбільших - понад 40 американських і більш як ЗО західноєвропейських (швейцарська "Нестле", нідерландська "Юнілевер" та ін.).
Сільське господарство країн, що розвиваються, включає два абсолютно різні сектори - традиційний і сучасний. Традиційне ведення сільського господарства спирається на дрібні господарства й охоплює переважну більшість сільського населення країни. У таких господарствах немає спеціалізації, вони майже не використовують мінеральних добрив. Селяни вирощують продовольчі культури, які є основою їх харчування.
Сучасний сектор сільського господарства країн, що розвиваються, представлений великими, добре організованими плантаціями, які займають кращі землі. Тут широко використовують найману робочу силу, машини, добрива і штучне зрошування. Такі плантації зазвичай орієнтовані на зовнішні ринки.
У сільському господарстві постсоціалістичних і соціалістичних країн сформувалися аграрно-промислові комплекси. Проте якщо в Китаї, наприклад, були проведені реформи, які спричинили швидке зростання аграрної економіки, то в деяких країнах СНД цього не відбулося. Через відсутність належних реформ у 1990-х роках найбільший занепад сільськогосподарського виробництва спостерігався в багатьох колишніх країнах Радянського Союзу, у тому числі і в Україні.
Ринок аграрної продукції може виконувати як загальні функції, притаманні ринку загалом, так і специфічні. До загальних функцій аграрного ринку можна віднести такі:
1. Регулююча – ринок є найбільшим механізмом саморегулювання товарного проведення, формування основних пропорцій суспільного відтворення та розподілу ресурсів між окремими регіонами та галузями економіки.
2. Розподільча – за допомогою ринку відбувається ефективний розподіл, що забезпечує збалансованість економіки.
3. Стимулююча – ринок виступає стимулятором економічного розвитку, прискорення науково-технічного й суспільного прогресу.
4. Санаційна функція. Через ринкову конкуренцію відбувається очищення суспільного виробництва від економічно слабких, нестійких, нежиттєздатних підприємницьких структур і, навпаки, активно стимулюється розвиток ефективних.
5. Інформаційна функція. Ринок являє собою багате джерело інформації, знань про стан справ у господарському житті, необхідних усім його суб’єктам. Через ціни, які постійно змінюються, ринок подає об’єктивну інформацію про кількість, асортименти і якості товарів і послуг, які залишаються на ринок. У результаті цього виробники можуть порівнювати свої індивідуальні видатки на зроблені товари з видатками конкурентів; споживачі – зрівняти величину своїх доходів з ринковими цінами, з можливістю задовольнити свої потреби .
Роль сільського господарства в економіці країни чи регіону показує її структуру та рівень розвитку. В якості показників ролі аграрного сектора застосовують частку зайнятих у сільському господарстві серед економічно активного населення, а також питома вага сільського господарства в структурі валового внутрішнього продукту .
У сучасному світі роль сільського господарства у фінансовому відношенні поступово зменшується. Чим більш високо розвинута країна економічно, тим більше в ній проводиться різноманітних товарів і послуг, на тлі інтенсивного зростання яких аграрна продукція в кількісному відношенні виглядає все більш скромно.
3.Продуктивність як ключовий чинник розвитку агробізнесу.
Агропродовольча система є життєзабезпечувальною сферою для існування й розвитку людства та реально виконує багато інших не менш важливих функцій. Серед них варто окремо зазначити продовольчу безпеку, стабільність постачання сировини іншим секторам економіки, розвиток локальних регіонів і зайнятості населення.
Одним із ключових чинників ефективного розвитку виробничого сектору агропродовольчої системи є продуктивність або вихід продукції з одиниці використаного для цього ресурсу. У багатьох випадках найбільш зрозумілим є оцінювання продуктивності за показником досягнутого рівня середньої врожайності сільськогосподарських культур з 1 га земельних угідь.
Основні показники досягнутого рівня продуктивності розвитку глобальних агропродовольчих систем наведено в таблиці. Як видно, кожна з перелічених агропродовольчих систем має у своєму складі країни, що стали лідерами в певних напрямах сільськогосподарського виробництва.
Продуктивність основних глобальних агропродовольчих систем (ГАПС)
Наприклад, Ізраїль на сьогодні отримує максимально можливу врожайність вирощування кукурудзи на зерно — 23,22 т/га, овочів бобових — 10,96 т/га, а також найвищу молочну продуктивність дійсного стада корів — 13113 кг/голову/рік. Ці досягнення є результатом ефективної співпраці науки й агробізнесу. В Ізраїлі є дві важливі складові успіху сільського господарства — наука й інноваційні компанії, що вкладають в дослідження та розробки досить значні інвестиції. Другий аспект — ефективне використання досить обмежених водних ресурсів і наявність розгалуженої мережі систем крапельного зрошення.
На сучасному етапі ізраїльське сільське господарство вважається одним із найбільш технологічно розвинених і досконалих у світі. У цій країні постійно розробляють та оновлюють нові сорти й гібриди рослин, працюють інноваційні системи зрошення, а також впроваджують сучасні системи автоматизація та роботизації виробництва.
Ккраїною, що не перестає дивувати світ інноваціями в аграрній сфері, є Нідерланди. Тут досягнуто один із найвищих показників середньої врожайності вирощування пшениці 9,38 т/га, а врожайність картоплі становить 42 т/га. Досить успішним і високоефективним є молочне скотарство, де показник продуктивності корів досяг рівня 9154 кг.
Серед глобальних лідерів окремо виділяється Китай — країна, яка за порівняно короткий проміжок часу змогла завдяки досягненням науки суттєво збільшити продуктивність сільського господарства.
Завдяки інноваційним технологіям у Нідерландах збирають рекордні врожаї томатів, які сягають близько 505,6 т/га. За самими мінімальними підрахунками це майже 20 млн гривень доходу з 1 га. Ці технології передбачають не лише ретельний догляд за рослинами, а й дотримання кількох важливих принципів, що дозволяють значно підвищити врожайність їх вирощування. Передусім, слід звернути уваги на окремі аспекти, які стосуються дотримання умов забезпечення збалансованого мінерального живлення рослин, активного фотосинтезу і своєчасного запилення, що є запорукою доброго врожаю.
Аналізуючи глобальну продуктивність агробізнесу у світі, можна побачити, що у вирощуванні пшениці лідерами є Ірландія та Нідерланди, у вирощуванні картоплі — Кувейт і США, помідорів — Нідерланди й Бельгія, сої — Туреччина й Італія, ріпаку — Данія та Норвегія, винограду та яблук — відповідно Єгипет і Саудівська Аравія та Нова Зеландія й Швейцарія.
4. Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку на сучасному етапі.
Розвиток продуктивних сил — основа всього суспільного розвитку. Від рівня розвитку і характеру продуктивних сил, насамперед від рівня складності і досконалості знарядь виробництва, а також від виробничого досвіду, навичок і культури людей залежить продуктивність суспільної праці, ступінь панування людей над природою. Розвиток продуктивних сил лежить в основі зміни і розвитку другого елемента виробництва — виробничих відносин.
В умовах науково-технічної революції вирішальним чинником подальшого зростання продуктивних сил є впровадження у виробництво досягнень науки, яка перетворюється на безпосередню продуктивну силу.
Структура продуктивних сил включає фактори виробництва і елементи взаємодії факторів виробництва (технологія, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, виробнича і соціальна інфраструктура, яка обслуговує фактори виробництва)
Основним законом є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил, що означає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства або від найкращої територіальної організації регіону або країни.
Розміщення продуктивних сил — розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов її окремих частин і районів, що визначається особливостями суспільного й територіального поділу праці.
У сільському господарстві, як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше продовольства.
У розвинутих країнах світу відбувся перехід с/г виробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операцій у рослинництві, тваринництві здійснюється за допомогою машин, що значно зменшує потребу в робочій силі.
У сучасний період у США для промислової переробки надходить до 90%, а у Західній Європі – до 75% кінцевої продукції сільського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Це істотно змінює роль сільського господарства, з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової і переробної промисловості.
З урахуванням робочої сили, що зайнята в усіх сферах продовольчого комплексу, частка працівників АПК США на початку 90-х років становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях, що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію, тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.
Перетворення системи виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальних проблем, що стосується власності на землю і проведення земельної реформи в цілому.
5. Земельна власність, як один з основних елементів аграрних відносин
Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні - це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою - з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.
Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства.
У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.
Оренда - це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім’ї - власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.
З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібні фермери об’єднуються у с/г кооперативи.
Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаються переробкою, зберіганням і реалізацією продукції.
У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції.
Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі.
Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентоспроможність.
ВИСНОВКИ
Ключову роль у дослідженнях процесів функціонування та розвитку аграрного ринку відіграє системний підхід, що базується не лише на різносторонньому аналізі ринкового механізму, але й на розкритті сутності ринкових процесів на основі вартісних співвідношень. Це дає можливість глибше розглянути характер взаємозв'язку між ціною і вартістю як на сутнісному, так і на функціональному рівнях.
Аграрний ринок необхідно розглядати не просто як сферу обміну, певне співвідношення між попитом і пропозицією, відірвано від інших економічних процесів, а в тісному взаємозв'язку з процесами виробництва, розподілу й споживання. Це дає можливість чітко пов'язувати дослідження процесу формування цін, попиту, пропозиції на аграрному ринку з динамікою вартості, зміною рівня потреб і виробничих можливостей суспільства, а також відповідно трактувати й кон'юнктуру аграрного ринку. Вона визначається як характеристика
співвідношення попиту, пропозиції, ціни й вартості продукції аграрної сфери з попитом, пропозицією, ціною й вартістю всіх інших товарів (у статиці й динаміці).
Специфіка вибраного методологічного підходу до досліджень аграрного ринку полягає в тому, що, по-перше, його сутність, закономірності розвитку можуть бути розкриті тільки у взаємозв'язку й співвідношенні з виробництвом і споживанням сільськогосподарської, а також іншої продукції; по-друге, ситуація на аграрному ринку залежить від ситуації на ринках інших товарів та послуг. Тому подальші наукові дослідження необхідно здійснювати в напрямі концептуального, системного аналізу умов та чинників формування аграрного ринку в їх тісному взаємозв'язку з процесами еволюції економічних систем.
Список використаної літератури
1.Герасимчук А. А., Куценко О. М., Писаренко В. М., Рабштина В. М. Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва: Конспекти лекцій. - К.: НМК ВО, 1993 р. -№10. - С. 79.
2.Крисанов Д. Пріоритети аграрної сфери та їх реалізація в умовах економічної кризи /на рос. мові /. // ЕУ. — 1997. – № II. — С. 55-64,
3.Писаренко В. М., Куценко О. М. Екологічні основи раціонального природокористування в аграрному виробництві. - Навчальний посібник -К.:НМК ВО - 1992. - 200 с.
4.Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра. // ЕУ. -1993. -№12. - С. 48-52.
5.Янушевич В. М., Шовкун І. А. Стан перспективи розвитку малого підприємництва в аграрному секторі України. // Реформування економіки
України. – Київ, 1997. — С. 82-88.
6. Тимофієва Г.С. Світовий ринок аграрної продукції:Особливості участі України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://economic-vistnic.stu.cn.ua/index.pl?task=arcl&l=en&j=33&id=9.
7. Тимофієва Г.С. Світовий ринок аграрної продукції: понятійно-термінологічний апарат дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/15_KPSN_2015/Economics/2_193231.doc.htm.
8. Сільськогосподарські ринки [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ukrefs.com.ua/print:page,1,134985-Sel-skohozyaiystvennye-rynki.html.
9. Бюджетне фінансування сільського господарства [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ukrbukva.net/page,2,117851-Byudzhetnoe-finansirovanie-sel-skogo-hozyaiystva.html.