Тема 9. Економічне зростання та його чинники
1.Сутність та фактори економічного зростання. Типи економічного зростання та його наслідки.
2. Економічні цикли. Фази економічного циклу
3.Зайнятість: сутність, форми та ефективність
4. Безробіття, його зміст, причини, види, форми
9.1. Сутність та фактори економічного зростання.
Типи економічного зростання та його наслідки
Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення.
Типи економічного зростання:
Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).
Інтенсивний типекономічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. Зазначений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.
Виділяють також третій тип економічного зростання — реальний, або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.
Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип економічного зростання.
Факторами економічного зростанняназивають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.
За способом впливуна економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.
Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання: удосконалення технології та організації виробництва; збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму персоналу; збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; розвиток підприємництва.
Непрямі фактори— впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового відсотку; ступінь монополізації ринку.
В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції.
Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масовоговиробництва на якісно нові науково-технічні і технологічні принципи функціонування. Тобто застосування нових індустріальних технологій з комп’ютерною технікою. Все це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.
9.2. Економічні цикли. Фази економічного циклу
Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.
Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.
За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).
У теорії цикл це період розвитку економіки від початку однієї економічної кризи до наступної.
Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних цикли мають такі ознаки —рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки, динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.
Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.
Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції, скорочення виробництва і ріст безробіття. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, зменшення прибутку підприємств, інвестицій, цін. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.
Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, але й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.
Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва тому що йде й зростання попит та скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, збільшують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, збільшуються доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.
Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється задопомогою ринкових регуляторів (попит і пропозиція, ціна, конкуренці). Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття.
Різні галузі по-різному піддаються впливу економічного циклу. Цикл сильніше впливає на галузі, що виготовляють товари тривалого користування, чим на галузі першої необхідності.Так, у разі спаду, об'єми виробництва різко скорочуються в будівництві, виробництві автомобілів, холодильників. Це можна пояснити наступним:
1. Можливість відстрочення. В умовах спаду і фірми, і сім'ї знижують об'єми придбання і нового устаткування, і товарів тривалого користування, відмовляються від будівництва нових будинків. В той же час купівля товарів короткочасного користування скорочуються незначно.
2. Влада монополій. Більшість галузей, що випускають товари тривалого користування, є висококонцентрованими, коли основна частина виробництва зосереджена в невеликій кількості крупних фірм. Такі фірми володіють достатньою монопольною владою, щоб протидіяти зниженню цін на свою продукцію, і у фазі спаду знижують не ціни, а об'єм виробництва. А в галузях, що виготовляють предмети короткочасного користування, рівень концентрації нижчий, менше економічна влада – і у фазі спаду в основному знижуються ціни, а не об'єм продукції, що випускається.
9.3. Зайнятість: сутність, форми та ефективність
Покращання ефективності використання людських ресурсів є стратегічним завданням подальшого розвитку світової та національної економіки. Праця — це свідома, цілеспрямована та організована діяльність яка є основою і джерелом існування людини та суспільства та становить форму самовираження і самоствердження особи й громадянина.
Праця здійснюється тільки через зайнятість як окремої особи, так і певної частини населення країни певною справою. Форми, види, обсяги та результати зайнятості економічно активної частини населення залежать від того, як і яку політику зайнятості здійснює держава.
Зайнятість — це суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
В широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу: забезпечення населення робочими місцями; формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці; забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Зайнятість є комплексним поняттям, що включає економічну, соціальну та демографічну сутність. Зайнятість перебуває у центрі всіх аспектів соціально-економічного розвитку. Багатство суспільства значною мірою залежить від маси праці, яка застосовується, та її продуктивності.
Отже цілком виправданим, природним є прагнення держави до розширення масштабів зайнятості. За умов зниження зайнятості і зростання відповідно незайнятості та безробіття скорочуються можливості суспільства щодо збільшення національного доходу, зростає «навантаження» на працюючих, загострюються трудові відносини.
У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції на ринку. На пропозицію робочої сили, крім демографічного чинника, значний вплив справляють бажаний рівень доходів, пропозиція робочого часу та інтенсивності праці, бажання працювати за наймом чи займатись підприємництвом тощо. Попит на працю визначається обсягами залученого капіталу, обсягами виробництва і попитом на продукцію, ціною трудових послуг залежно від корисності (продуктивності) праці та конкуренції на ринку праці.
Повна зайнятість — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на неї у суспільному виробництві. Повна зайнятість не може бути 100 %-ю, тому що завжди існує певний рівень (4—6 %) добровільного безробіття. Це означає, що певна кількість працездатних громадян з різних причин не працює або не бажає працювати.
Раціональна зайнятість передбачає поєднання економічної та соціальної ефективності і передбачає соціально прийнятний для даного етапу розвитку суспільства рівень безробіття, урахування зростання соціальної напруги в суспільстві зі зростанням кількості вимушено безробітних, економічних можливостей суспільства щодо забезпечення для них мінімальних життєвих стандартів.
Ефективна зайнятість це такий її рівень і структура, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці ресурсу праці.
Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної, як найбільш раціональне використання модельних ресурсів, і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці.
9.4. Безробіття, його зміст, причини, види, форми
Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.
Розглянувши циклічні та нециклічні коливання економіки як прояв макроекономічної нестабільності можна характеризувати кризу як фазу, з якої починається економічний цикл. Цій фазі властиве безробіття.
Безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини - напруженими.
Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм.
Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.
Працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років.
Чисельність робочої сили - це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.
Все населення країни поділяють на дві великі групи:
інституціональне - особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв'язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;
неінституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:
- економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;
- економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.)
безробітні - це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу за наймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.
Такими, що вибули зі складу робочої сили, вважають осіб, які не мають роботи за наймом і активно її не шукають. Вони входять до складу економічно неактивного населення. Крім перерахованих вище категорій до вибулих зі складу робочої сили відносять і тих, хто втратив надію знайти роботу та припинив її пошук.
Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.
Добровільне безробіттяпов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.
Вимушене безробіття не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене рызними економічними чинниками, що перебувають поза її вибором.
Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.
Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з них є три: фрикційне, структурне і циклічне, - саме ці форми важливі для визначення природного рівнябезробіття. Визначення форм пов'язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.
Фрикційне безробіттявиникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу. Ця форма, таким чином, пов'язана з пошуком та очікуванням роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівню винагороди.
Фрикційно безробітні вже мають кваліфікацію, навички, досвід, які можна продати на ринку праці. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.
Структурне безробіттязумовлене змінами у структурі попиту на працюючих у зв'язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв'язку з тим, що певні професії "старіють" і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Разом з тим виникають галузі та види виробництв, які потребують нових навичок, кваліфікацій, знань, професій. Далеко не завжди колишній шахтар може стати кваліфікованим перукарем, продавцем чи програмістом. Це означає, що структурне безробіття є переважно вимушенимі значно тривалішим, ніж фрикційне.
Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.
Природнимвважають таке безробіття, за якого:
- спостерігається повна зайнятість, тобто така зайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці;
--досягається потенційний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використання всіх видів ресурсів);
- немає інфляції.
Повна зайнятість- це зайнятість за природного рівня безробіття, величина якого становить 5-6 %.
Циклічне безробіття - це відхилення фактичного безробіття від природного в той чи інший бік. У період рецесії відбувається падіння обсягів національного виробництва нижче потенційного рівня, фактичне безробіття перевищує природний рівень. У період буму, коли має місце інфляційне зростання економіки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фактичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.
Існують й інші форми безробіття, які не чинять визначального впливу на економіку, але знати про які важливо, оскільки вони зачіпають інтереси певних груп працездатних.
Сезонне безробіття - вимушена форма безробіття, зумовлена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо). Часто в період міжсезоння люди вдаються до самозайнятості або виїздять на роботу в регіони, оскільки недостатньо працезабезпечені. Ця форма безробіття тяжіє до фрикційного, хоча має також власну специфіку.
Технологічне безробіття - вимушена форма безробіття, пов'язана з вивільненням працівників у зв'язку з запровадженням нової високопродуктивної техніки та технології. Ця форма безробіття тяжіє до структурного.
Молодіжне безробіття стосується молоді, яка вперше виходить на ринок праці й не може отримати роботу. Ринок виявляється байдужим до пропозиції праці з боку молодих людей, оскільки вони ще не мають досвіду, а подекуди й належної кваліфікації, але потребують, згідно з законодавством, пільгових умов (нешкідливе виробництво, неповний робочий день, більша відпустка тощо).
Окрім розглянутих форм, важливо також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.
Відкрите безробіття - така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості.
Приховане безробіття пов'язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.