Вікові кризи та їх роль в формуванні особистості дитини дошкільного віку

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ВИЩИЙ
НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ"
Навчально-науковий інститут міжнародних відносин і соціальних наук
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
Вікова психологія
на тему:
Вікові кризи та їх роль в формуванні особистості дитини дошкільного
віку
Виконав: студент групи С -12-19-Б1КПс-псх(4.0з)
спеціальності 053 "Психологія"
Лупинська Вікторія
Київ 2021

Зміст:
Вступ………………………………………………………………………….3 1. Вікові особливості розвитку особистості…………………………………4 2. Криза новонародженого………………….……….….…………………….7 3. Криза трьох років…………………………….…………….…………...…..8 4. Криза шести-семи років…………………………….…………….………12
Висновок………………………………………………………………….….15
Список використаної літератури…………………………………………..16 2

Вступ
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.
Віковий період – відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає
змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку – фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї
стадії – фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості
необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання,
використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки – психічні
й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.
1. Вікові особливості розвитку особистості.
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого
3

школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.
Віковий період – відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає
змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку – фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї
стадії – фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості
необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання,
використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки – психічні
й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.
Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем [4, c. 183].
Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ
Аристотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової
еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і
поєднують людину із зовнішнім світом. Аристотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно:
рослинний, тваринний, розумний.
4

Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Каменський (1592 – 1670)
обґрунтував принцип
«природовідповідності»
процесу навчання,
обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості,
зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання.
Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво,
юність, змужнілість. В основі її – особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.
На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями,
що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.
Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького:
новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1 – 3
роки); переддошкільний період (3 – 5 років); дошкільний (5 – 6(7) років);
молодший шкільний (6 (7) – 11); підлітковий (11 – 15 років); вік старшокласників (15 – 18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер [4, c. 196].
Термін «кризи вікові» був введений Л.С. Виготським, який визначав їх як цілісне зміна особистості людини, регулярно виникає при зміні стабільних періодів і розглядав це як критерії вікової періодизації, характерних для конкретного етапу розвитку. За Виготському, вікової криза зумовлена виникненням основних новоутворень попереднього стабільного періоду,
які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку та
5

виникнення іншої, адекватної новому психологічному вигляду людини.
Сам механізм зміни соціальних ситуацій і є психологічний зміст вікової
кризи. При виникнення нового у розвитку обов'язковий одночасно і розпад старого. Л.С. Виготський вважав таке руйнування необхідним.
У сучасних дослідженнях прийнято спиратися на таку вікову періодизацію або етапи розвитку:
● новонароджений (1-10 днів);
● грудної вік (10 днів - 1 рік);
● раннє дитинство (1-3 роки);
● перше дитинство (4-7 років);
● друге дитинство (8-12 років);
● підлітковий вік (13-16 років);
● юнацький вік (17-21 рік);
● зрілий вік (перший період: 22-35 років - чоловіки, 21-35 років - жінки; другий період: 36-60 років-чоловіки, 36-55 років - жінки);
● похилий вік (61-74 роки - чоловіки, 56-74 роки - жінки);
● старечий вік (75-90 років - чоловіки і жінки);
● довгожителі (90 років і старше).
Однак, психічний розвиток людини індивідуально, воно умовно, і насилу може укладатися в жорсткі рамки періодизації, тому доцільніше виділити кілька основних періодів психічного розвитку і на основі їх розглядати таке поняття як вікова криза.
1. Дитинство, включаючи дитинство (0 - 7 року)
2. Шкільний вік (7 - 16 років)
3. Юність (16 -20 років)
4. Молодість (20-30 років)
5. Дорослість (30 -60 років)
6. Літній вік і старість (60 - ... .. років)
6

Будь-яка криза – це внутрішнє протиріччя між "хочу" і "можу". Тобто, з одного боку, багато бажань дитини не відповідають її реальним можливостям (внутрішній конфлікт), а з іншого боку, вона стикається з постійною опікою дорослих (зовнішній конфлікт). Відповідно - дитина відчайдушно чинить опір такій опіці і прагне сама приймати рішення [6, c.
291].
2. Криза новонародженого.
Акт народження дитини супроводжується сильним стресом як для матері,
так і для новонародженого. Проходячи через родові шляхи, дитина відчуває сильну гіпоксію і здавлювання голови її організм відповідає на це значним викидом у кров гормонів стресу: дуже активних і сильних біохімічних речовин - адреналіну і норадреналіну. Рівень їх у крові
новонародженого вищий, ніж у дорослого в стані сильного емоційного напруження.
Вважають,
що велика доза цих гормонів сприяє
встановленню прив'язаності між матір'ю і дитиною та забезпечує
активність новонародженого.
Після того як дитина з'явилася на світ, її нервова система глибоко вражена тим, що відбулося, що стало підставою для осмислення цього факту в термінах психологічної травми народження.
Новонародженість як критичний період. Розвиток дитини починається критичним актом народження і наступним за ним критичним періодом,
який носить назву новонародженості. Психоаналітики вважають кризу першою травмою, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми. Навряд чи можна з цим погодитися, якщо врахувати, що у новонародженої дитини ще відсутнє психічне життя, і крик новонародженого є переходом до нової
форми дихання. Акт народження у певному сенсі є переходом від паразитарного типу існування до форми індивідуального життя. Це
7

перехід від темряви до світла, від тепла до холоду, від одного типу харчування до іншого. Починають діяти інші види фізіологічної регуляції
поведінки, численні фізіологічні системи починають функціонувати заново
[2, c. 140].
Криза новонародженості – проміжний період між внутрішньоутробним і
позаутробним способом життя. Процес народження - тяжкий, переломний момент у житті дитини. Народжуючись, дитина потрапляє в зовсім інші
умови: холод, яскраве світло, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Якби поряд з новонародженим не було дорослої людини, то ця істота через кілька годин повинна була б загинути.
Новонародженість – єдиний період у житті людини, коли можна спостерігати у чистому вигляді прояв вроджених, інстинктивних форм поведінки, спрямованих на задоволення органічних потреб (у кисні, їжі,
теплі). Однак, органічні потреби не можуть скласти основу психічного розвитку - вони тільки забезпечують виживання немовляти. В дитини, на відміну від дитинчат тварин, наявні безумовні рефлекси не забезпечують появи людських форм поведінки, водночас як складний набір безумовних рефлексів дитинчат тварин дозволяє скластися дорослому індивіду з активними захисними, мисливськими, материнськими та іншими реакціями, необхідними для нормального існування.
Таким чином, період новонародженості характеризується радикальними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Це могло б стати причиною загибелі дитини, якби не складалася особлива соціальна ситуація її розвитку. Це ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослою людиною [2, c. 142].
3. Криза трьох років.
8

Криза грає ключову роль в становленні і розвитку особистості. Особливе значення мають кризи раннього віку, і один з основних - криза 3 років у розвитку дитини.
Дослідники,
що вивчають психічні
процеси,
відзначають, що відрізок від 2 до 4 років є одним з найбільш яскравих,
важливих і переломних періодів у житті людини.
Критична точка, або криза – це і закономірний етап, життєво важливий неминучий процес у розвитку особистості, який призводить до змін у поведінці та світогляді. Це своєрідна сходинка для переходу на новий життєвий етап, це початок нового відрізка життєвого шляху.
Криза 3 років – один з найбільш ключових у розвитку дитини. До цього періоду маля чітко починає розуміти, що він окрема, самостійна особистість, починає застосовувати займенник "Я", індивідуалізувати себе.
У цей період починають мінятися соціальні відносини дитини з дорослими. Криза найчастіше ще ускладнюється тим, що декретна відпустка мами закінчується, і малюка залишають з нянею або намагаються швидше визначити в сад [6, c. 416].
Ознаки, за якими визначають настання кризи трьох років, складають так зване «семизір'я». Усвідомлюючи, що означає кожна складова цього семизір'я, можна успішніше допомогти дитині перерости даний етап розвитку, а також зберегти здоровою нервову систему – і дитячу, і власну
[1, c. 160].
1. Негативізм
Це негативна реакція, пов'язана зі ставленням однієї людини до іншої.
Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих.
Негативізм слід відрізняти від звичайної неслухняності, адже дитина не слухається вас не тому, що їй так хочеться, а тому, що в даний момент не може вчинити інакше.
У загальному сенсі негативізм означає прагнення дитини суперечити,
робити навпаки тому, що їй говорять. Дитина може бути дуже голодна або
9

дуже хотіти послухати казку, та вона відмовиться лише тому, що дорослий
їй це пропонує.
Відмовляючись від вашої пропозиції або прохання, вона «захищає» своє
«Я». У разі різкої форми негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Наприклад, дорослий дитині заявляє авторитетно:
«Ця сукня чорна», – і отримує у відповідь: «Ні, вона біла». А коли говорять: «Сукня – біла», дитина відповідає: «Ні, чорна».
2. Упертість
Упертість полягає в тому, що дитина наполягає на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особи і висувається вимога, щоб на цю особу зважали. Висловивши власну точку зору або попросивши про щось,
трирічний малюк дотримуватиметься свого, що б там не було. Чи так він бажає виконання «заявки»? Можливо. Та, швидше за все, вже не дуже або взагалі давно не бажає. Але як же малюк зрозуміє, що на нього зважають,
що до його думки прислухаються, якщо ви вчините по-своєму? Упертість не слід змішувати з наполегливістю.
3. Норовистість
Близька до негативізму й упертості, але має специфічні особливості.
Норовистість є більш загальною і безособовою за характером.
Норовистість, на відміну від негативізму, – це загальний протест супроти звичного способу життя, норм виховання. Дитина незадоволена всім, що їй пропонують.
4. Свавілля
Прагнення до незалежності від дорослого. Дитина сама хоче щось робити.
Частково це нагадує кризу першого року, але там дитина прагнула до фізичної самостійності. Тут йдеться про глибші речі – про самостійність наміру, задуму. Свавільний малюк приймає лише те, що він вирішив і
задумав сам. Це своєрідна тенденція до самостійності, але гіпертрофована
10

і неадекватна спроможностям дитини. Неважко здогадатися, що така поведінка викликає конфлікти і сварки з тими, хто оточує дитину.
5. Знецінення
Знецінюється все те, що раніше було цікавим, звичним, дорогим.
Улюблені іграшки в цей період стають поганими, ласкава бабуся –
осоружною, батьки – злими. Дитина може розпочати лаятися, обзиватися
(відбувається знецінення старих норм поведінки), зламати улюблену
іграшку або порвати книжку (знецінюються прихильності до дорогих раніше предметів) і так далі.
6. Протест-бунт
Краще за все цей стан можна охарактеризувати словами відомого психолога Л. С. Виготського: «Дитина перебуває у стані війни з тими, хто
її оточує, у постійному конфлікті з ними».
7. Деспотизм
Ще нещодавно ласкавий малюк у віці трьох років нерідко перетворюється на справжнісінького сімейного деспота. Він диктує всім свої норми і
правила поведінки: чим його годувати, у що одягати, кому можна виходити з кімнати, а кому не можна, що робити одним членам сім'ї, а що - іншим. У
разі, якщо в сім'ї ще є діти, деспотизм починає набувати ознак загострених ревнощів. Адже, з погляду трирічного карапуза, його брати або сестри взагалі не мають у сім'ї жодних прав [1, c. 160].
Криза трьох років – зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості,
непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.
Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:
1) негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);
11

2) впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;
3) норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї
норм виховання, способу життя;
4) свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;
5) протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;
6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;
7) прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;
8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;
9) невротичні, психопатичні реакції – страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.
За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості
дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.
Криза 3-х років – явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення:
відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми - важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку [3, c. 432].
4. Криза шести-семи років.
Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним)
розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої
безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді,
12

кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і
зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх.
Ще однією ознакою кризи семи років є симптом "гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і
взагалі некерованим.
Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і
безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.
Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я
піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості
подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання.
Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її
внутрішньою [5, c. 384].
Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніше поступлива, вона раптом починає пред'являти претензії на увагу до себе,
поведінка стає химерною. З одного боку, у неї в поведінці з'являється демонстративна наївність, яка дратує, оскільки інтуїтивно сприймається такими, що оточують як нещирість. З іншого, здається зайве дорослим:
пред'являє до тих, що оточують норми.
Діти вчяться задовольняти свої фізичні і духовні потреби способами,
прийнятними для них самих і тих, з ким вони спілкуються.
Утруднення в засвоєнні нових норм і правил поведінки можуть викликати невиправдані самообмеження і над необхідний самоконтроль. Діти в цей
13

час прагнуть швидше знайти такі форми поведінки, які допомогли б їм ввести свої бажання і інтереси в соціально допустимі рамки. У цьому полягає суть конфлікту з формулою "ініціатива проти відчуття провини".
Заохочення самостійності дітей сприяє розвитку їх інтелекту і ініціативи.
Якщо ж прояви незалежності часто супроводять невдачі або дітей занадто строго карають за якусь провину, це може привести до того, що відчуття провини запанує над прагненням до самостійності і відповідальності [3, c.
432].
Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. Під кінець дошкільного віку в дошкільника вже сформовані основні елементи вольової дії - внутрішнього зусилля, необхідного для виконання певної
діяльності. Він здатен поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, які досліджували волю у дітей, у дошкільному віці вони успішніше досягають мети за наявності
ігрової мотивації, коли їх поведінку оцінюють однолітки (командна гра).
Про вольову готовність дошкільників свідчить високий рівень довільності
їхніх рухів і поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі,
правильному використанні навчального приладдя, підтриманні порядку на письмовому столі, парті, у портфелі. Довільність поведінки - у навмисному заучуванні віршів, можливості побороти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи, наприклад допомоги матері. Здатність підкорити мотиви Своєї поведінки поставленій меті має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає і здатність стримувати свої імпульсивні дії, зосереджуватися на виконуваному завданні, слуханні мови старшого тощо [5, c. 384].
14

Висновок
Проблема криз і виходів з них, на сьогоднішній день – одна з найбільш перспективних і актуальних проблем психології. У дитячому віці звичайно виділяють: кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу шести-семи років; підліткову кризу (10-11 років). Вказані хронологічні
межі вікових криз достатньо умовні.
Отже, від народження до вступу у школу дитина долає такі важливі етапи:
новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властиві специфічні ситуації розвитку, певна провідна діяльність,
новоутворення і досягнення у психічному та особистісному розвитку,
особливі кризи і поєднання процесів дозрівання й розвитку.
Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.
15

Список використаної літератури:
● Нурєєва О. С. Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. Третій рік життя / О. С. Нурєєва, З. І. Шейнфельд.
– Х.: Вид. група «Основа»: «Тріалда », 2008. – 160 с.
● Павелків Р. В. Вікова психологія: підручник / Р. В. Павелків. – К.:
Кондор, 2011. – 469 с.
● Павелків Р. В. Дитяча психологія : навч. посіб. / Р. В. Павелків, О. П.
Цигипало. - К. : Академвидав, 2010. – 432 с. (Серія "Альма-матер").
● Поліщук В. М. Вікова і педагогічна психологія: навчальний посібник
/ В. М. Поліщук. – Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга,
2010. – 352 с.
● Савчин М. В. Вікова психологія : навч. посіб. / М. В. Савчин, Л. П.
Василенко. – 2-ге вид., доповн. – К. : Академ-видав, 2011. – 384 с. –
(Серія "Альма-матер").
● Скрипченко О. В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.
В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчукта ін. – К.:
Просвіта, 2001. – 416 с.
16