Розміщено на http://allreferat.com.ua/
План
План
Можливості клонування організмів
Клонування зникаючих тварин
Етичні проблеми, пов’язані з клонуванням
Використана література
Можливості клонування організмів
Клонування (гр. clon - гілка, пагін, нащадок). Розуміють:
1. Процес утворення клону, тобто вирощування за спеціальними методами (напр., клітинна культура) клітин, в яких генетична інформація розподіляється порівну між материнськими і дочірніми клітинами. Вважається, що клон складається з генетично однорідних клітин. Клон клітин застосовують для вивчення ряду теоретичних проблем експериментальної біології і клінічних проблем (в онкології, генетиці, соматичних клітин тощо).
2. Відтворення складного організму в лабораторних умовах на основі клонування ядер. При цьому ядро з клітини однієї бластули вводять в активоване енуклейоване яйце. Бластула, яка розвинулася з цього яйця, є джерелом ядер для другого покоління зародків, що розвинулися з енуклейованих яєць (Briggs R., King T.Y.,1952).
3. Для збереження особливостей сорту цінних культур рослин, які застосовуються в харчовій, хімічній, мікробіологічній промисловості, їх розмножують шляхом клонування (тобто вегетативним).
Клонування, що розглядається з біологічної точки зору як спосіб штучного розмноження, відбувається без злиття двох гамет — мова йде про безстатеве розмноження. Запліднення замінюється «злиттям» ядра соматичної клітини донора або самої соматичної клітини з яйцеклітиною без ядра, тобто без материнського геному. Оскільки ядро соматичної клітини містить у собі всю генетичну інформацію, то отримана особина, за винятком можливих альтерацій, має генофонд, ідентичний генофондові ядра донора. Така генетична відповідність донору призводить до того, що нова особина стає його соматичним повторенням або копією.
Единбурзька подія відбулася як наслідок 277 злиттів яйцеклітин і ядра донора: лише 8 із них пройшли з успіхом, тобто тільки у 8 випадках із 277 розпочався розвиток ембріона, і лише 1 із 8 ембріонів з’явився на світ. Новонароджену вівцю назвали Доллі.
Чимало аспектів експерименту викликають сумніви і подив: наприклад, можливість того, що із 277 використаних донорських клітин кілька виявилися «незрілими», тобто з одним недостатньо диференційованим геномом; роль, яку міг відіграти можливий залишок мітохондрійного ДНК в материнській клітині, й немало інших аспектів, які, на жаль, не згадувалися дослідниками. Так чи інакше, даний факт залишає за собою методи штучного запліднення, в яких використовуються дві відомі донині гамети.
Необхідно підкреслити, що розвиток особин, отриманих шляхом клонування, окрім можливих мутацій (що є достатньо ймовірними), може призвести до структури отриманої особини, яка збігається зі структурою донора ДНК: саме цей результат спричиняє найбільше занепокоєння у тому випадку, якщо експеримент буде проведено на людині.
Разом з тим необхідно зауважити, що в разі здійснення клонування людини точне відтворення фізичної структури не обов’язково призведе до досконалої ідентичної особистості, що розглядається як з онтологічної, так і з психологічної точок зору. Душа, духовна частина - невід’ємна складова будь-якого суб’єкта, що належить до людського роду, — створена безпосередньо Богом, не може бути ані породжена батьками, ані створена штучним заплідненням чи клонуванням. Більше того, психологічний розвиток, культура та навколишнє середовище завжди призводять до появи особистостей; цей факт добре відомий серед близнюків, подібність яких не означає їх ідентичності. Ореол всемогутності, що приписує клонуванню народна уява, повинен бути, як мінімум, оцінений скромніше.
Потенційна можливість клонування людини вже висунула різні гіпотези, навіяні прагненням до всемогутності: повторне відтворення індивідів з особливо визначними рисами геніальності та краси, відтворення образу «покійних близьких», відбір здорових індивідів із відсутністю генетичних відхилень, можливість вибору статі, виробництво відібраних і збережених у замороженому стані ембріонів з метою наступного їх переносу до матки й використання як резерву органів.
Клонування зникаючих тварин
Повідомленнями про клонування все нових і нових представників тваринного світу здивувати як учених, так і обивателів уже досить важко. Проте повідомлення про вдале завершення робіт із клонування буйвола все-таки зацікавило наукову громадськість. Адже в даному випадку йшлося про імплантацію звичайнісінькій корові заморожених клітин загиблого в зоопарку горбатого бізона, одного з останніх представників виду дикої фауни бамбукових джунглів Індії та Бірми. Щоправда, не зовсім звичайним був сам зоопарк.
У Центрі відтворення рідкісних і зникаючих видів тварин, що міститься в Сан-Дієго, давно вже готуються до експериментів з клонування не тільки вимираючих, а навіть і вимерлих тварин. Зокрема, у розпалі підготовка до клонування іспанського гірського цапа, останній відомий науці представник яких загинув у цьому ж зоопарку рік тому під зваленим буреломом деревом. Його заморожені клітини імплантуватимуться звичайній альпійській козі. Роберт Ланца, віце-президент массачусетської фірми Advanced Cell Technology, яка й здійснює всі ці експерименти, уже всерйоз замислюється над клонуванням мамонта, залишки якого були виявлені торік у Сибіру в крижаній брилі, вік якої сягає 20 тисяч років. У цьому випадку на роль сурогатної матері шукають слониху.
Хоча Ноа (а саме так назвали клонованого бізончика) прожив лише два дні й помер від звичайної бактеріальної інфекції, експеримент усе ж визнаний вдалим, оскільки під час його проведення була підтверджена принципова можливість використання як сурогатних матерів самок інших видів. З іншого боку, цей черговий успіх лабораторної науки наближає до людства загрозу
Етичні проблеми, пов’язані з клонуванням
Клонування людини — частина проекту євгеніки і, отже, його стосуються всі етичні та юридичні зауваження, що її засуджують. Як писав Ханс Джонас, клонування є найбільш деспотичною за методами і в той же час найбільш рабською за метою формою генетичної маніпуляції; її мета — не самовільна зміна спадкової інформації, а саме її довільна фіксація, що заперечує панівній стратегії природи. (Х. Джонас. Клонування людини: від євгеніки до генної інженерії. Техніка, медицина й етика. Італія, Турин.: Єінауді, 1997, с. 122-154).
Клонування — радикальна маніпуляція взаємозв’язком і доповнюваністю, що закладені в основі людського дітонароджування як з біологічної, так і з індивідуальної точок зору. Таким чином, наявність обох статей є функціональним залишком, пов’язаним із необхідністю використання яйцеклітини, що не має свого ядра, з метою відтворення ембріона-клону, і потребує на даний час жіночої матки задля остаточного розвитку ембріона. Саме так діють методи, досліджені в зоотехніці, обмежуючи специфічну суть людського відтворення.
Подібна перспектива містить у собі й логіку промислового виробництва: необхідно проводити дослідження і сприяти вивченню ринку, вдосконалювати експеримент і розробляти нові моделі.
Відбувається радикальне експлуатування жінки, що зводиться до суто біологічних функцій (надання яйцеклітин і матки), і розгортається перспектива досліджень з метою створення штучних маток — останнього кроку для «лабораторного» виготовлення людської істоти.
У процесі клонування відбуваються згубні порушення значних зв’язків людської індивідуальності: дітонародження, кровна спорідненість, родинні зв’язки, батьківство й материнство. Жінка зможе стати сестрою-близнюком своєї матері без біологічного батька і бути донькою свого діда. З використанням штучного запліднення і переносу ембріона вже стало реальним порушення родинних зв’язків, але із застосуванням клонування ці зв’язки будуть повністю розірвані.
Як і в будь-якій штучній діяльності, у клонуванні мають місце «міметизм» та «імітація» того, що відбувається у природі, але лише завдяки невизнанню переваги людини над своєю біологічною складовою, тим більше, зведеною виключно до її репродуктивних форм, що притаманні тільки найпростішим і менш розвинутим, з біологічного погляду, організмам.
Культивується ідея, ніби деякі люди можуть повністю панувати над існуванням інших до такої міри, коли для перших стає можливим програмування біологічної особистості цих інших (вибраної на основі довільних або виключно корисливих критеріїв), - яка, не вичерпуючи багатогранності людської натури, що характеризується духом, є лише її складовою частиною. Така вибіркова концепція людини призведе, крім усього іншого, до серйозної культурної деградації навіть у середовищі, що не має жодного відношення до практики клонування (достатньо рідкісної), оскільки розповсюдить упевненість, ніби цінність чоловіка чи жінки залежить не від їх індивідуальних особливостей, а лише від біологічних, які можуть бути оцінені і, відповідно, відібрані.
Людське клонування повинне засуджуватися також і з точки зору гідності клонованої людини, яка з’явиться на світ як копія (навіть з біологічної точки зору) когось іншого. Такий дослід породжує умови для болісних страждань клонованого індивіда, психіка якого ризикує бути підірваною з причини реальної або хоча б лише віртуальної присутності іншого. Важко собі уявити значення «зговору мовчання», що, як уже відзначив Джонас, був би не можливим, а аморальним, оскільки клонований індивід створювався за подобою когось, чиє клонування «варте гри», і на ньому будуть сконцентровані небезкорисливі надії та увага, які виявляться справжнім замахом на його особисту суб’єктивність.
Навіть якщо проект людського клонування зможе зупинитися до переносу в матку, з метою запобігання хоча б деяким із вище згаданих наслідків, то він у будь-якому випадку буде несправедливим у моральному відношенні.
Заборона обмеженого клонування, що зводиться до одного лише наміру запобігти народжуванню клонованої дитини, дозволила б у будь-якому випадку клонування ембріона-зародку, допускаючи експериментування на ембріонах і зародках та вимагаючи їх знищення до народження, що є, по суті, свавільним і жорстоким процесом стосовно людини. У будь-якому випадку подібні експерименти аморальні з причини використання людського тіла (яке, безумовно, розглядається як машина, що складається з окремих частин) як об’єкту наукових досліджень. Людське тіло — невід’ємна частина гідності та індивідуальності кожної людини, і абсолютно незаконним є використання жінок як постачальниць яйцеклітин задля проведення експериментів з клонування. Аморальні й тому, що навіть у випадку клонованої істоти ми маємо справу з людиною, людиною в ембріональній стадії.
Проти людського клонування можна навести усі ті аргументи морального характеру, що призвели до осуду штучного запліднення як такого, і до радикального засудження штучного запліднення, націленого лише на експериментування.
Проект клонування людини є потворним відхиленням, до якого тяжіє наука з абсолютною відсутністю цінностей. Це знак глибокої кризи нашого суспільства, яке веде в науці, техніці та в якості життя пошуки сурогатів сенсу життя й порятунку.
Проголошення «смерті Бога» з марним сподіванням на «надлюдину» призводить до недвозначного результату, до «смерті людини». Однак не варто забувати, що заперечення сотворення людини Богом, далеке від прославляння людської свободи, породжує нові форми невільництва, нові дискримінації, нові й глибокі страждання.
Клонування ризикує стати трагічною пародією на всемогутність Бога. Людина, якій Бог дарував свободу і розум, довіривши їй усе сотворене, не знаходить меж своїм діям, за винятком обмежень суто практичного характеру: такі межі людина повинна вміти сама собі встановити, відрізняючи добро від зла. У черговий раз людина стоїть перед вибором: перетворювати технологію на засіб звільнення чи ставати її рабом, запроваджуючи нові форми насилля і страждань.
Необхідно ще раз підкреслити різницю, що існує між сприйняттям життя як дару любові та баченням людини як промислового продукту.
Зупинити проект людського клонування — моральний обов’язок, який повинен відображатися також і в культурних, громадських та юридичних термінах. Прогрес наукових досліджень відрізняється від проявів наукового деспотизму, що, як здається, намагається сьогодні посісти місце старих ідеологій. За демократичного і плюралістичного режиму найперша гарантія свободи кожного з нас здійснюється за безумовної поваги до гідності людини на всіх стадіях її життя, незалежно від інтелектуальних чи фізичних здібностей, що їй даровані або відсутні у неї.
Використана література
Данилова В.С., Кожевников М.М. Основні концепції сучасного природознавства. - М.: «Аспект Пресс», 2011.
Жигалов Ю.І. Концепції сучасного природознавства. - М.: «Геліос АРВ», 2012.
Концепції сучасного природознавства / Под ред. С. І. Самигіна. - Ростов-на-Дону, 2013.
Корочкін Л.І. Генетична теорія відбору, підбору і методів розведення тварин. - К.: Наука, 2006.
Лось В.А. Основи сучасного природознавства. - М.: «ИНФРА-М», 2013.
Клонування ссавців – злочин // Трибуна. – 2008. – № 3-4. – С. 30-31.
Клонирование [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.clone.ru