Ім'я файлу: Диплом.doc
Розширення: doc
Розмір: 437кб.
Дата: 12.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
мумладзе МЕ.doc
мумладзе маркетинг 1.doc
Стратег.doc
Розширення: doc
Розмір: 437кб.
Дата: 12.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
мумладзе МЕ.doc
мумладзе маркетинг 1.doc
Стратег.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Навчально-науковий інститут
«Юридичний інститут ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана»
Кафедра підприємницького та корпоративного права
| галузь знань | 08 Право |
| спеціальність | 081 Право |
| спеціалізація | Правове регулювання економіки |
Освітньо-професійна програма «Правознавство»
Форма навчання: заочна
МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
студент Кравченка Роман Сергійовича _______________
Науковий керівник: к. ю. н., доц.
_______________ Кикоть П. В.
Магістерська дипломна робота допущена до захисту в
Екзаменаційній комісії з атестації здобувачів вищої освіти
Завідувач кафедри: д. ю. н., проф.
________________ Шимон С. І.
Київ 2019
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРИСТВ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Історія становлення інституту товариств з додатковою відповідальністю…………………………………………………………………….
Порядок створення товариств з додатковою відповідальністю……….
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Правове регулювання діяльності органів управління товариств та їх компетенція…………………………………………………………………………
Правовий статус учасників товариств. Формування майна товариства…………………………………………………………………………..
Припинення діяльності товариства……………………………………..
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВІ ІНСТИТУТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРИСТВ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Правове регулювання значних правочинів та безвідкличної довіреності………………………………………………………………………….
Проблематика корпоративних договорів……………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………...
ВСТУП
Актуальність: Така організаційно-правова форма як товариство з додатковою відповідальністю існує в Україні з 1991 року.
Станом на 1 грудня 2018 року в архіві Державної служби статистики України налічується 1 293 666 суб’єктів ЄДРПОУ за різними організаційно-правовими формами, з яких 627 884 товариства з обмеженою відповідальністю та 1 492 товариства з додатковою відповідальністю [8].
Тобто загальна кількість ТДВ складає досить малий відсоток від загальної кількості зареєстрованих в Україні підприємств. що безсумнівно свідчить про невелику популярність даної організаційно-правової форми в порівнянні з ТОВ. Передусім, це пов’язано із особливостями характеру відповідальності, яку несуть учасники товариства за зобов’язання самого товариства. В той же час дана форма характеризується значною легкістю в створенні, функціональною гнучкістю даних форм та додатковою надійністю і довірою від контрагентів, оскільки и його учасники зацікавлені не тільки в успішній діяльності товариства, а й у збереженні власного майна.
Проте, навіть з огляду на велику розповсюдженість ТОВ, які регулюються і діють майже як ТДВ з невеликими відмінностями, дана тема не досліджена належним чином. Адже основним нормативно-правовим актом, який регулював діяльність ТДВ майже з початку незалежності України був закон «Про господарські товариства» №1576-XII від 19.09.1991 р. З огляду на недостатню урегульованість, прогалини та колізії в праві, законодавець протягом десятиліть намагався врегулювати діяльність даних організаційно-правових форм шляхом внесення відповідних змін та доповнень в законодавство. Проте забезпечити належний рівень функціонування ТДВ не вдавалось і як наслідок було прийнято профільний закон №2275-VIII від 06.02.2018 під назвою «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (надалі – «Закон про ТОВ та ТДВ»).
Таким чином, з огляду на відносну свіжість нормативно-правової бази та новизну регулювання діяльності даних товариств, необхідність дослідження питання функціонування ТДВ не підлягає сумніву.
Значимість вивчення даного питання полягає у тому, що виявлення колізій та прогалин законодавства, дослідження проблемних питань та нових для українського права інститутів допоможе удосконалити національні закони та створити міцний нормативно-правовий каркас для здорового підприємництва на всіх рінях господарської діяльності.
Мета і завдання: Мета даного дослідження полягає у тому, щоб на основі науково-теоретичних джерел та аналізу законодавства України і іноземних джерел визначити правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, визначити сутність, поняття та зміст корпоративного договору, виявити прогалини та розробити рекомендації для усунення недоліків правового регулювання діяльності ТДВ.
Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:
З’ясувати особливості становлення інституту товариств з додатковою відповідальністю;
Визначити особливості створення ТДВ в порівнянні з іншими організаційно-правовими формами у хронологічній послідовності;
Виділити основи правового регулювання діяльності органів управління товариств та їх компетенцію;
Розкрити та встановити правовий статус майна та учасників товариств;
Сформувати основні особливості припинення діяльності товариств;
Обґрунтувати доцільність та необхідність існування інституту значних правочинів та безвідкличних довіреностей;
Окреслити взаємодію інституту корпоративного договору з чинним законодавством та визначити шляхи подальшого розвитку даних відносин.
Об’єктом роботи є суспільні відносини, що виникають в процесі господарської та внутрішньоорганізаційної діяльності товариств з додатковою відповідальністю.
Предметом даного дослідження є правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, особливості виникнення та припинення їх діяльності, норми українських та іноземних нормативно-правових актів, які регулюють діяльність товариств з додатковою відповідальністю, відповідні теоретичні погляди, концепції, ідеї.
Методи: В даній роботі використано низку методів загальнонаукового та спеціального пізнання. Історичний метод використаний під час дослідження становлення «додаткової відповідальності» в світі та з моменту здобуття незалежності Україною по сьогодення. При формулюванні правових дефініцій були використані формально-логічний та формально-юридичні методи. Порівняльно-логічний метод застосовується при порівнянні практики застосування інституту товариств з додатковою відповідальністю в українському та іноземному законодавствах і при аналізі компетенції органів управління даного товариства. За допомогою структурно-функціонального методу здійснюється систематизація повноважень органів управління товариства та застосування корпоративних договорів між учасниками товариства.
Структура даної роботи будується на логічній послідовності дослідження становлення інституту товариства з додатковою відповідальністю, його реєстрацією та статусом засновників даного товариства, формування майна і застосування особливих господарських інститутів, виокремлення та конкретизації компетенції органів управління товариством і завершується описом способів припинення товариства.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРИСТВ З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Історія становлення інституту товариств з додатковою відповідальністю
На відміну від терміну «додаткова відповідальність», визначення «обмежена відповідальність» з’явилось набагато раніше. Вперше він був закріплений ще у п’ятнадцятому сторіччі. Тоді у англійській правовій системі таке явище як обмежена відповідальність використовувалось до майна монастирських громад і торговельних гільдій, які мали спільне майно.
Проте першим кодифікованим актом, який встановлював поняття «обмеженої відповідальності» був прийнятий у Нью-Йорку в 1811 році та називався «Закон про виробничі організації» [46].
Після цього, вже у 1855 році, парламентом Об’єднаного королівства був схвалений Акт про обмежену відповідальність (Limited Liability Act 1855), який закріплював обмежену відповідальність для членів зареєстрованої компанії [44].
Закон 1855 допускав обмежену відповідальність для компаній, які налічували більше 25 членів (акціонерів). Положення даного акту не стосувались страхових компаній, хоча на той час для страхових компаній була звичайна практика, коли особиста відповідальність деяких учасників виключалась. Обмежена відповідальність для страхових компаній була запроваджена Законом про компанії 1862 року (The Companies Act 1862 (25 & 26 Vict. c.89). Мінімальне число членів, необхідних для реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, було скорочено до семи за законом про компанії 1956 року (Joint Stock Companies Act 1856). На даний момент для реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю в Англії та Уельсі вимагається мінімум лише один член.
Щодо країн романо-германської правової сім'ї, принцип «обмеженої відповідальності» застосовувався у Законі Франції від 23 травня 1863 року, яким було закріплено дві форми акціонерних товариств:
- Акціонерне товариство;
- Акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю.
Останнє створювалося виключно у реєстраційному порядку, а статутний капітал такого товариства обмежувався 20 млн. франків. [25, с. 42 – 45].
Крім того, в Німецькому законодавстві існував Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю» (Gesetz betreffend die Gesellschaften mit beschränkter Haftung) 1892 року, який встановлював основні особливості діяльності нової організаційно-правової форми, яка на сьогоднішній день є однією із найбільш розповсюджених у світі.
Аналізуючи даний нормативний акт, Лукач І.В. наголошує, що деякі положення Закону 1892 року збереглися і до сьогодні і виражені у наступному:
основа діяльності ТОВ – це обмежена відповідальність учасників товариства поряд з відсутністю випуску акцій;
порядок формування статутного капіталу ТОВ;
прийняття та виключення учасників;
особливості припинення діяльності товариства тощо.
Як зазначає Вінник О. М., цей Закон «завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн». [9, 357 с.].
В той же час, на території України, шлях розвитку інституту «обмеженої відповідальності» дещо відрізнявся від вищенаведеного. У своїй праці Стус А.А. зазначає: «За часів Київської Русі довгий час товариства не тільки не були врегульовані законодавчо, але й взагалі не існували як такі на практиці. Використання в дореволюційній Російській імперії терміну «товарищества» було універсальним. Термін «общество» не використовувався. Під «товариществом» в ті часи розуміли будь-яке об’єднання, як осіб так і майна, котре було призначене для досягнення спільних цілей і визнавалися у якості особливого, відмінного від своїх членів, суб’єкта цивільних правовідносин. Це пояснюється, передусім, тим, що даний термін потрапив із повсякденної мови, та мав на увазі союз осіб, пов’язаних, в першу чергу, не спільністю майна і метою діяльності, а «узами душевної спорідненості, що передбачало безумовну довіру товаришів один до одного, а також, безкорисливу допомогу по всіх поточних справах кожного товариша іншим». [34, 12 с.].
Тільки після реформ, які проводились під час правління Петра І виникли нові організаційно-правові форми господарської діяльності, які були основою для подальшого розвитку корпоративного законодавства на території сучасної України та були трохи подібними до форм, які існували в країнах континентального права.
Так, царським Указом від 6 вересня 1805 року «Об ответственности акционерных компаний, в случае взысканий, одним складочным капиталом» та Маніфестом Олександра I від 1 січня 1807 року «О дарованных купечеству новых выгодах, отличиях, преимуществах и новых способов к распространению и усилению торговых предприятий» закріплена обмежена відповідальність акціонерів за боргами товариства та визначалися основоположні риси акціонерної форми, участі у товаристві великої кількості осіб тощо. [22, c. 35].
Опісля, положення, які закріплювались вищезазначеними актами були внесені до глави «Про товарищества» Зводу законів Російської Імперії.
Тобто, можна зробити висновок, що виникнення та формування інституту обмеженої відповідальності у більшості країн проходить майже одночасно. Причиною для цього може бути декілька соціально-економічних чинників, зокрема розвиток колективних форм ведення спільної комерційної діяльності, розширення та розвиток торгівельної та товаро-виробничої сфер, промислова революція, вдосконалення правового регулювання господарської діяльності тощо.
На протидію цьому, події та подальші наслідки Жовтневої революції 1917 року майже зупинила розвиток інституту господарських товариств, включаючи товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю). Колективізація економіки мала як наслідок ліквідацію більшої частини товариств та неможливість проводити господарську діяльність. Почав утворюватися та сформуватись інститут соціалістичної власності.
Як зазначили Рябоконь С.С. та Разночінцева Ю.Е.: «Початок та середина XX століття характеризувалися повним заморожуванням підприємницької діяльності, що було пов’язано з переходом країни на нову пролетарську систему. Були націоналізовані всі підприємства великої й середньої промисловості, були ліквідовані всі товарні й фондові біржі. З переходом до НЕПу були зняті обмеження на приватнопідприємницьку діяльність, але це було лише тимчасовим кроком. В основному весь період існування СРСР поставив табу на всю підприємницьку діяльність, включаючи угоди будь-якого виду і масштабу». [35, С. 474-476.].
Із запровадженням Нової Економічної Політики, Постановою ЦВК УРСР від 16 грудня 1922 року, прийнято Цивільний Кодекс Української РСР, у якому, в десятому розділі під назвою «Товариства» виокремлювалась окрема глава, яка здійснювала регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю. Згідно положень ст. 318 Цивільного Кодексу УРСР 1922 року, товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, всі учасники якого (товариші) провадять торгівлю або промисел під спільною фірмою і за зобов’язання товариства відповідають не тільки внесеними в товариство вкладами, але і особистим майном в однаковому для всіх товаришів кратному (наприклад, трьохкратному, п’ятикратному, десятикратному) відношенні до суми вкладу кожного товариша [6, Ст. 318 – 320].
Згідно положень ст. 319 ЦК УРСР 1922р., у випадку неспроможності одного товариша відповідальність його за борги товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно до їх вкладів. Проте, ніхто з товаришів не несе перед третіми особами або перед іншими учасниками товариства якої-небудь майнової відповідальності понад його вкладу та встановленої кратної до вкладу відповідальності.
В той же час, така організаційно-правової форми відповідальності, як «додаткова відповідальність», взагалі на згадується в ЦК УРСР від 1922р.
Варто відзначити, що організаційно-правова форма обмеженої відповідальності використовувалась поряд із принципом «заборонено все, що не передбачено законом». Так, відповідно до ст. 320 ЦК УРСР товариства з обмеженою відповідальністю допускаються до заснування лише в тих галузях народного господарства, де вони прямо дозволені законом (наприклад, електрифікації товариства, товариства відповідальної праці та ін.), або лише за спеціальним дозволом у кожному окремому випадку уповноважених органів робітничо-селянського уряду.
Проте, з огляду на недовге існування Нової Економічної політики, дані положення Цивільного кодексу були більше декларативними та не застосовувались в повній мірі на практиці.
Цілком очевидно, що через політику, яку вів Радянський союз із знищення приватної власності та обмеження підприємницької діяльності, для інституту товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю не було шансів на подальший розвиток, а тому активне становлення та подальше формування даних організаційно-правових форм відбулось вже за часів незалежності України
Верховною Радою Української РСР 7 лютого 1991 року прийнято два Закони: «Про власність» та «Про підприємництво» [3, ст. 20; 4, ст. 6].
Таким чином були зроблені перші кроки для розвитку інститутів організаційно-правових форм господарської діяльності. Адже хоча вищезгадані закони і не регулювали такі види організаційних форм, вони встановлювали право підприємців на вільний вибір способу своєї діяльності. Так, наприклад, частиною 1 статті 6 Закону УРСР «Про підприємництво» встановлювалась можливість здійснювати підприємництво в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. В той же час, статтею 20 Закону УРСР «Про власність» регламентовано, що господарські товариства є суб’єктами права колективної власності.
Проте головним важелем, який розпочав створення та становлення інституту товариств з додатковою відповідальністю став Закон України «Про господарські товариства» 19 вересня 1991 року, який було введено в дію від 1 жовтня 1991 року.
Друга та третя Глава вищезазначеного закону містила положення про товариства з додатковою відповідальністю (далі – «ТОВ» або «ТДВ»).
Відповідно до даного закону, ТОВ - це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. У свою чергу, учасники товариства визнаються такими, що несуть відповідальність в межах своїх вкладів. Закон також передбачав, що у товаристві створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше 50 тисяч карбованців.
В свою чергу ТДВ визначалось як товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Проте після тривалого розвитку цивільної господарської та цивілістичної шкіл, 16 січня 2003 року прийнято фундаментальні нормативно-правові акти: Господарський Кодекс України (далі – ГК) та Цивільний Кодекс України (далі – ЦК), набрання чинності яких відбулось з 1 січня 2004 року.
Господарський кодекс класифікував основні види господарських товариств, визначав поняття. Проте на відміну від Цивільного кодексу, він не визначав в повній мірі статус господарських товариств.
Цивільний кодекс визначав ТДВ товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У господарські правовідносини та давав тлумачення корпоративним правам разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства [7].
До даних товариств засовувались положення, які регулювали діяльність товариств з додатковою відповідальністю.
В свою чергу ТДВ трактувалось як засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Частина положень ЦК відносно ТОВ і ТДВ дублювала норми закону «Про господарські товариства», інколи змінюючи лише форму норм, без зміни їх змісту.
Іншою важливою новелою, що внесла значні зміни у процедуру створення ТДВ стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Даний закон дав змогу оптимізувати та детальніше регламентувати порядок реєстрації, створення та внесення змін до державних реєстрів щодо ТОВ, ТДВ та інших господарських товариств. Проте саме процес реформування порядку реєстрації ТДВ буде розглянуто в наступних розділах.
Надалі до зазначених нормативно-правових актів було внесено багато змін, які, крім іншого, регламентували порядок реєстрації та припинення ТДВ, права та обов’язки учасників, зміни часток у статутному капіталі, процес здійснення корпоративного управління тощо.
21 квітня 2011 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження принципу державної реєстрації юридичних осіб на підставі модельного статуту». Ціллю впровадження модельного статуту є зменшення вартості та істотне спрощення процедури створення та ведення бізнесу.
Варто зазначити, що через запровадження модельного статуту, Україна в 2012 році за результатами дослідження Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Doing Business 2013» («Ведення бізнесу 2013») «у загальному заліку» покращила свої показники на 15 пунктів. А за таким критерієм як «відкриття (реєстрація) бізнесу» аж на 66 рейтингових пунктів (переміщення в рейтингу із 116-ї на 50-у позицію) [35].
Для реалізації норм вищезгаданого закону, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 16 листопада 2011 р. № 1182 «Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю».
Тривалий час вищезазначені нормативно-правові акти були фундаментальними в регулюванні діяльності господарських товариств. Тим не менш, законодавець прогалини в законодавстві намагався закривати шляхом внесення змін до законів, проте потреба у кардинально новому законі, який би належним чином регулював діяльність ТОВ та ТДВ, ставала все нагальнішою.
Влучно зазначив у 2002 році у юридичному журналі Кисіль В.І., який власноруч брав участь у підготовці проекту закону «Про господарські товариства». За його словами: «...з точки зору сьогодення, (враховуючи скільки часу минуло з моменту прийняття цього нормативного акта) закон має багато моментів, які ми не врахували. Це можна пояснити декількома причинами: по-перше, за основу для закону була взята романо-германська правова система, а саме німецьке законодавство. Однак вже при подальшій розробці запозичили певні інститути та визначення з англо-американської системи, які належним чином не були погоджені. Тобто фактично відбулась не завжди вдала стиковка між континентальним розумінням господарських товариств і англо-американським. По-друге, всі розуміли необхідність такого закону, тому прийняли його майже одноголосно, не зважаючи на те, що це був перший нормативний акт, який реально запустив ринкові механізми господарювання… Сьогодні можна сказати однозначно, що цей закон вже багато років не відповідає вимогам часу, однак існує альтернатива: або прийняти окремі закони «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою відповідальністю» як це зробили, наприклад, у ФРН, або внести відповідні зміни до чинного нормативного акта» [18].
Нажаль, законодавець вирішив діяти за другою опцією, яку пропонував Василь Іванович, а тому довгий час очікуваний окремий закон, який би регулював діяльність ТОВ та ТДВ окремо довгий час не приймався.
Проте, законодавчих ініціатив стосовно нових законів про ТОВ та ТДВ було багато. За інформацією Центру комерційного права, у період із 2007 по 2011 роки до Верховної Ради внесено більш ніж тридцять законопроектів про ТОВ та ТДВ [12].
Більшість законопроектів не проходила слухань профільного комітету, а «більш успішні» були згодом відкликані суб’єктами законодавчої ініціативи або відхилені Верховною Радою.
Так наприклад, Проект Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» № 5507 від 30.12.2009, який був винесений народним депутатом Шершуном М. Х., мав на меті зменшити кількість учасників товариства до десяти осіб, встановити розмір статутного капіталу не менше ста розміру мінімальних заробітних плат, прибрати вимогу про обов’язкове створення резервного фонду товариства, надати можливість створення ради директорів (наглядової ради) тощо.
Також, як приклад можна навести Проект Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що був розроблений Центром комерційного права підготовлений на виконання «Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки» (пункт 82 «Удосконалення регулювання питань діяльності товариства з обмеженою відповідальністю»).
Проект пропонував:
виключити інформацію про розмір статутного капіталу та перелік учасників товариства з відомостей, що підлягають обов’язковому закріпленню в статуті;
запровадження механізму заочного голосування на загальних зборах;
запровадження інституту договорів між учасниками ТОВ;
обмеження права виходу учасника, що володіє більш як 50% у капіталі товариства (лише за згоди всіх учасників, що залишаються) тощо [31].
Вищезазначені проекти законів тільки частково виокремлювали прогалини у правовому регулюванні діяльності ТОВ та ТДВ, які необхідно було заповнити. Таким чином необхідність запровадили самостійний Закон про ТОВ та ТДВ була нагальною.
Наукові дискусії тривали значний час. Лукач І.В., у своїй монографії «Теоретичні проблеми правового регулювання корпоративних відносин в Україні» вдало зазначила, «що суттєвою проблемою джерел корпоративного права України є відсутність Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю». На її думку, реформа корпоративного права мала відбуватися у такому порядку: прийняття Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», скасування частин 4, 5 параграфу 1 глави 8, розділу 2 книги 1 (статті 140 – 162) ЦК. Тож стосовно господарських товариств у ЦК залишилися б тільки норми щодо правового становища повних і командитних товариств, що дало би змогу вирішити проблему дублювання норм». [24, ст. 335].
На нашу думку, Закон «Про господарські товариства», справді мав доволі багато колізійних та застарілих норм. При чому деякі з них викликали суттєві проблеми на етапі державної реєстрації ТОВ та ТДВ, або в процесі корпоративного управління. Для прикладу: відсутність положень, які б регулювали діяльність і принципи наглядової ради викликало проблеми на етапі реєстрації ТОВ і ТДВ або вже в процесі діяльності, оскільки положення частини 2 статті 146 Цивільного Кодексу України у редакції від 10.06.2018 говорять про наступне: «Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу». В той же час на практиці під час діяльності товариств використовували цю норму та формували наглядову раду у ТОВ або ТДВ не дивлячись на відсутність можливості формування такого органу за Законом України «Про господарські товариства». Оскільки статус такого органу не був зрозумілим, іноді державні реєстратори не реєстрували зміни до статуту саме на підставі того, що законодавство не передбачає створення наглядової ради.
Ще однією проблемою у діяльності ТДВ було створення ревізійної комісії, якщо в товариствах зареєстровано 1 чи 2 учасника. Адже положення закону встановлювали, що в ревізійній комісії має бути не менше трьох членів. Крім того варто відзначити, що у випадку, коли у товаристві зареєстровано тільки одного учасника, для нього все одно діяли положення закону про обов’язок скликання загальних зборів. Таким чином, для того, щоб вирішити питання діяльності підприємства, даному учаснику необхідно було скликати загальні збори та проводити їх у тому ж порядку, що і для товариств, де учасників більше одного. Тобто такі бюрократичні перепони перешкоджали швидкому регулюванню діяльності товариства.
13 травня 2016 року було зареєстровано законопроект за №4666, який після декількох років обговорень, внесення поправок та зауважень, нарешті вийшов у світ. Таким чином, 6 лютого 2018 року прийнято закон України № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ( надалі – Закон про ТОВ/ТДВ, або ЗУ про ТОВ/ТДВ) [2].
Із прийняттям цього закону, фундаментальні правові акти, які регулювали до цього діяльність товариств були виключені. Так, наприклад, із Цивільного Кодексу України виключали підрозділ 4 § 1 глави 8 і статті 140-151, які регулювали діяльність ТОВ та ТДВ. Крім того, втратили силу положення Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.
Таким чином можна зробити висновок, що на момент написання даної наукової роботи існують наступні основні нормативно-правові акти, що здійснюють правове регулювання ТДВ в Україні, а саме:
Господарський Кодекс України;
Цивільний Кодекс України;
Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
У світовому масштабі формування корпоративного права, обмеження відповідальності учасників товариства та додаткової відповідальності виникає як новий підхід до функціонування корпорацій. Правове регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю у різних країнах світу налічує декілька століть безперервно прогресуючої практики, в той час як додаткова відповідальність є відносно новим інститутом. На відміну від багатьох інших держав, в Україні розвиток корпоративного законодавства розпочався не так давно, але в умовах технологізації та інформатизації він проходить швидше, а практика формується та змінюється частіше. Саме цим можна пояснити доволі стрімку еволюцію правового регулювання діяльності товариств з додатковою відповідальністю в Україні. Тоді як у 1992 році існувала ціла низка нормативно-правових актів, серед яких Закон України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», Постанови Ради Міністрів тощо, сьогодні ж ми маємо єдиний Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Сучасне законодавство, безперечно, більш уніфіковане та розширене, оскільки детально регламентує більшість процедур та процесів, що відбуваються на всіх етапах функціонування товариства.