2
ЗМІСТ ВСТУП
3
РОЗДІЛ І. СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА КАРТОПЛІ
5 1.1. Характерні особливості при вирощуванні картоплі
5 1.2. Аналіз традиційних способів механізованого садіння та збирання картоплі
24 1.3. Сучасний стан виробництва картоплі
32 1.4. Висновки до першого розділу
40
РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
КАРТОПЛІ
42 2.1. Посівні площі, урожайність, валовий збір картоплі
42 2.2. Економічна ефективність виробництва картоплі
48 2.3. Шляхи підвищення ефективності виробництва картоплі
52 2.4. Висновки до другого розділу
55
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАЦІЙНИХ
ПІДХОДІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КАРТОПЛІ
58 3.1. Шляхи забезпечення формування ефективного виробництва та збуту картоплі
58 3.2. Основні напрями підвищення конкурентоспроможності підприємств галузі картоплярства в Західних областях України
76 3.3. Економіко-технологічне обґрунтування перспектив розвитку картоплепродуктового підкомплексу
89 3.4. Висновки до третього розділу
101
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
103 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

3 ВСТУП
Актуальність теми.Практично в усіх європейських країнах вчені ведуть наукові дослідження з питань підвищення врожайності картоплі й поліпшення
її якості, одночасно розробляючи нові, інколи альтернативні способи обробітку
ґрунту, садіння, догляду за насадженнями, а також досліджуючи нові технології вирощування картоплі. У комплексі заходів щодо підвищення врожайності картоплі важливу роль надають ефективному використанню органічних і мінеральних добрив. У зв‟язку із зміною форм власності, роздробленням великих і утворенням фермерських господарств, особливо відчутною є нестача гною. Внесення ж достатньої його кількості значно підвищує не лише врожайність картоплі, але й
її собівартість.
Оранка на глибину 23–25 см (рекомендована глибина оранки для зони західного Лісостепу) зменшує родючість верхнього шару ґрунту (13–15 см) з якого формуються гребені, знижує його біологічну активність. Крім того, якщо застосовувати глибоку заробку органічних добрив, то вона спричиняє не гумусоутворення, а бродіння з виділенням шкідливих для росту й розвитку картоплі, речовин.
Високі затрати на вирощування картоплі, нестача органічних добрив та низька ефективність їх використання диктують потребу в пошуку альтернативних рішень щодо прийомів і способів її вирощування.
Питання розвитку організаційно-економічних засад функціонування підприємств – виробників сільськогосподарської продукції загалом та продукції картоплярства зокрема знайшли відображення в наукових працях вітчизняних ученихА.А. Бондарчука, НМ. Буняка, Д.Я. Карича, Л.М. Климюка, ЮС.
Коваленка, О.О. Красноруцького, ОМ. Крупи, Л.М. Мех, П.Т. Саблука, І.С.
Савчука, В.А. Сторожука, Р.І. Тринька, І.О. Федуняка, Ю.А. Цимбалюка, О.Г.
Шпикуляка, ОМ. Шпичака та ін. Питанням формування і функціонування структури аграрних ринків присвячені наукові праці зарубіжних учених – У.
Коестера, М. Портера, Д. Хейнжича, В. Дзвонковськи таінших.
Об’єктом дослідження є ефективність вирощування картоплі.

4 Предметом дослідження обрано технологічні процеси при вирощуванні картоплі.
Метою
дослідженняє вдосконалення технологічних процесів вирощування картоплі.
Відповідно до мети дослідження поставлено наступні завдання:
- розкрити сучасний стан виробництва картоплі;
- провести економічної ефективності виробниц3тва картоплі;
- розробити напрямки вдосконалення оргаційних підходів при вирощуванні картоплі. Для виконання поставлених завдань в магістерській роботі використано наступні методи: абстрактно-логічний (для узагальнення теоретико-методо- логічних підходів до визначення понять «аграрнийринок», «ринок картоплі»,
їх кількісних і якісних характеристик, формулювання висновків), економіко- статис-тичний – динамічних рядів, статистичних групувань, кореляційно- регресійний аналіз тощо (для аналізу процесів функціонування ринку картоплі в країні та регіоні, вивчення впливу факторів на обсяги виробництва картоплі в сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення, ефективність діяльності суб‟єктів ринку картоплі), експертних оцінок (для прогнозування перспективних параметрів ринку картоплі, продукції картоплярства і йогорозвитку). При написанні магістерської роботи було використано дані Державної служби статистики України, Головного управління статистики у Львівській,
Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях, дані власних спостережень, розробки наукових установ, праці вчених-економістів.
Наукова новизна отриманих результатів. Аналіз сучасного стану виробництва картоплі дозволив з‟ясувати особливості технологічних процесів і економічної ефективності вирощування картоплі.
Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці напрямків вдосконалення оргаційних підходів при вирощуванні картоплі.
Обсяг та структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій і списку використаних джерел.

5
РОЗДІЛ 1
СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА КАРТОПЛІ
1.1. Характерні особливості при вирощуванні картоплі Система підготовки ґрунту. Вона повинна забезпечити оптимальні умови для вирощування картоплі, систему знищення бур'янів і шкідників, збудників хвороба також рівномірне загортання у ґрунт добрив, стерні та післяжнивних решток.
Обробіток ґрунту потрібно виконувати у терміни, які пов'язані із фізичним станом ґрунту, котрийповинен характеризуватися як енергоощадним, так і ґрунтозахисним спрямуванням. Система підготовки ґрунту передбачає основний обробіток - осінній
(зяблевий) та передпосадковий, а також весняну підготовку та складається із операцій, котрі багато у чому залежать від типу ґрунтів і попередників.
Всі види передпосадкового обробітку, а саме боронування, дискування, культивація, переорювання та лущення стерні після збирання озимих культур створюють у ґрунті досить несприятливі умови для розвитку збудників хвороб та шкідників, а також сприяють знищенню та пригніченню проростання бур'янів. На перезволожених ґрунтах обов'язковим способом є вирощування картоплі на грядах чи гребенях. На рівних площахта важкими типам ґрунтівпри наявності безстічних впадин потрібно застосовувати системи агромеліоративних заходів з метою активізації внутрішньо ґрунтового та поверхневого стоків води. В Україні через реформування колективних господарств змінилися умови з використання земельних ресурсів. Замість багатопільних сівозмін з науково обґрунтованим чергуванням культурних рослин практикуються застосування короткоротаційних.
Досить часто використовуються повторні посіви, а саме посіви озимої

6 пшениці після стерньових попередників. В зв‟язку з неспроможністюаграрних господарств придбати потрібну кількість енергоносіїв, а також відповідної техніки, мінеральних та органічних добрив, пестицидів, несвоєчасно та на досить низькому рівні здійснюються технологічні операції із вирощування сільськогосподарських культур, при цьому досить часто нехтуються агровимоги до вирощування та рекомендації фахівців. На основі проведених досліджень на кафедрі загального землеробства у
Львівському національному аграрному університетіпід керівництвом проф.
Шувара І. А, облік урожайності бульб картоплі показав, що найбільш сприятливі умови для росту та розвитку картоплі були при органічному удобренніпри застосуванні комбінованої системи обробітку ґрунту, яка забезпечувала найвищу за дві ротації сівозмін врожайність бульб картоплі
191 ц/га (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Урожайність бульб картоплі залежно від системи удобрення та способів основного обробітку ґрунту, ц/га При умові біологізації землеробства досить важливим є зниження кількості препаратів хімічного походження з метою одержання продуктів харчування, а також негативного впливу на довкілля.Якщо на органо- мінеральному фоні добрива під картоплю вносили близько 60 т/га (гною
іN
60
Р
60
К
80
), тона органічному близько 55 т/га гною, лише стартові дози мінеральних добрив (N
20
Р
40
К
40
), а також сидерати та солому. При таких умовах

7 врожайність бульб картоплі на органічному фоні удобрення в середньому за дві ротації сівозмін була вищою, а ніж на органо-мінеральному приблизно на
9,0 ц/га.
Зяблева оранка.
Під картоплю її здійснюють плугами з полицями та передплужниками, а на ґрунтах, які є схильними до вітрової ерозії - чизельними плугами. Перевагу потрібно надавати застосуванню оборотних плугів, так якпри їх роботі рілля є рівна, без гребенів і борозен.
Викривлення рядів при оранці допускається не більше ніж 1 м нам довжини гону.
Загортання рослинних решток, а також бур'янів і органіки повинно складати не менше як 95%.
Верхні шари зябу повинні бути розпушенимита дрібногрудочкуватими.
Дрібних грудочок з діаметром до 5 см потрібно щоб їх було не менше ніж 80-
90% від сумарної кількості. Висота гребенів, а також глибина розвальних борозен повинна бути не більше як 7 см. При безполицевій оранці ґрунт необхідно розпушувати на задану глибину без обертання пласту і перемішування горизонтів. Площі зі схилами до 5° обробляють впоперек схилів. При вирощуванні картоплі після вирощування зернових культур та однорічних трав для провокування проростання насіння бур‟янів безпосередньо перед зяблевою оранкою допустимий розрив між збиранням та лущенням неповинен перевищувати більше як один день. В залежності від засміченості поля та попередньої культури можна застосовувати різні знаряддя. На ділянках, які засмічені переважно однорічними бур‟янами, поля лущать дисковими лущильниками, а на засмічених кореневідприсковими бур'янами застосовують лемішні лущильники. Так, стерню кукурудзи, соняшнику та інших просапних культурна сильноущільненних ґрунтах обробляють дисковими боронами, як правило важкими.
Глибина лущіння дисковими робочими органами, як правило становить см, а лемішними - 10-18 см. Її застосовують з врахуванням стану ґрунту, складу бур'янів і висоті стерні. При одноразовому лущенні глибина обробітку повинна сягати у посушливих районах близько 7-8 см, ау зволожених - 5-6 см. При лущінні у взаємноперпендикулярних напрямках спочатку лущенняздійснюють на глибину 5-7 см, а наступну (після проростання бур'янів) на глибину 8-10 см. При триразовому пошаровому лущенні першу операцію здійснюють зразу після збирання на глибину близько 5-7 см, а другу - після сходів бур'янів, а третю - через 20-25 днів після другої операції на глибину близько 8-10 см.
Відхилення середньої глибини обробітку від заданої для лущильників повинно складати: для дискових - не більш ніж ± 1,5 см, для лемішних - не більше ніж ± 2 см. При цьому, бур‟яни повинні бути повністю підрізаними, а кількість незагорненої стерні допускається не більше ніж 4%. На схилах, незалежно від розмірів полів і типів агрегатів лущать і дискують ґрунтилише впоперек схилів чи за напрямками горизонталей для складних схилів.
Ранньовесняне боронування зябу.
Його починають із настанням фізичної стиглості ґрунту.
Кількість слідів боронування вибирають, виходячи зі стану ґрунтів. На легких розпушених ґрунтах достатнім є боронування у один слід. На вологих ґрунтах, запливаючих, боронування здійснюють у два сліди за допомогою середніх або важких борін. Насильно ущільнених ґрунтах ранньовесняне боронування змінюють неглибокою культивацією з глибиною близько 5-6 см та боронуванням зубовими боронами, котрі вирівнюють поверхню полів, покращують процес кришіння ґрунту та вичісують бур'яни.

9
Культивацію здійснюють впоперек чи під кутом до напрямку оранки, на ділянках з вираженим рельєфом - впоперек до напрямку схилу чи по горизонталях.
Поверхня полів після здійснення культивації повинна бути рівною.
Висота гребенів та глибина борозен неповинна більшою а ніж 4 см.
Глибина обробітку повинна складати 12-13 см.
Загальна кількість ґрунтових агрегатів з розміром до 25 мм повинна складати не менше як 90%. В кінці культивації здійснюють оброблення поворотних смугв поперечному напрямку, при цьому не залишаючи огріхів, а також необроблених ділянок. На важких суглинкових
ґрунтах заплави для покращення водноповітряного режиму щілювання здійснюють одночасно з кротуванням.
Глибина щілин повинна складати 30-40 см, а їхширина на поверхні
ґрунту - не більшеяк 5 см. Нижню частину щілини збільшують до 6-8 см.
Діаметр кротового отвору повинен становити близько 8 см, авідстань між кротовинами - 0,9-1,4 м. Заглиблення щілеріза повинно бути рівномірним, а відхилення усередненої глибини від заданої повинно не перевищувати 2 см.
Лущення стерні здійснюють лемішними робочими органами на глибину в межах 8-12 см, котрі досить якісно забезпечують загортання добрив та післяжнивних решток. Про те,у окремих випадках досить ефективними в роботі є дискові лущильники. Їх доцільно застосовувати на сильному сухих ґрунтах, як і важкі дискові борони, при цьому обробляти ґрунти на глибину 10-12 см, не залишаючикрупних грудок та брил. Після лущення чи культивації здійснюють зяблевий обробіток плугами на максимальну глибину орного шару.
Якщо висаджують картоплю після збирання коренеплодів, овочевих і
інших просапних культур, то зяблеве оранняяк правилоздійснюють без попереднього лущення. На ґрунтах, котрі піддаються вітрової ерозії, основним способом зяблевого обробітку є безполицеве розпушування ґрунту плоскорізами.

10 На торфоболотних ґрунтах найкращий спосіб для зяблевоого обробітку є оранка з обертанням пласта на глибину 30-35 см. На тимчасово перезволожених ґрунтах здійснення зяблевої оранки при вирощуванні картоплі деколи буває недоцільною. У випадку, коли такі ґрунти зорати восени, то у ньому нагромаджується досить багато вологи. Весни вони повільно просихають, що затримує початок виконання польових робіт. В таких випадках зяблеве орання доцільно замінити дискуванням на глибину близько 8-
10 см для забезпечення загортання добрив та органічних залишків, а весноюздійснюють полицеву оранку із значним ґрунтовим поглибленням.
Восени, а також особливо, весною, строки виконання польових робіт є досить стислими. Тому роботи агрегатів для підготовки ґрунту для висаджування бульб картоплі повинні забезпечувати максимальну продуктивність.
Орати необхідно так, аби на полі утворювалось мінімум гребенів і борозен. При оранці оборотними плугами організація технологічних робіт спрощується, так як агрегати рухається по полях примикаючими проходами.
Головним завданням передпосадкового обробітку ґрунту є створення пухкої та дрібногрудочкуватої структури ґрунту картопляного поляна глибину всього орного горизонту.
Ще недавноодним зобов язкових заходом, незалежно від типу ґрунту, вважалося раннє весняне боронування, для так званого закриття вологи.
Із створенням вертикальних фрезерних культиваторів даний агрозахід, який застосовується на суглинкових ґрунтах, при наявності вирівнювального зябу, змінюють на фрезерування ґрунту на глибину близько 12-14 см при фізичній стиглості ґрунту. Бульби картоплі висаджуютьбезпосередньо за фрезеруванням. Даний захід суттєво зменшує кількість операцій у порівнянні з традиційними технологіямита скорочує терміни на виконання весняно- польових робіт.
Вибір конструкції культиваторагребенеутворювача в основному залежить від фізико-механічних властивостей ґрунту. Так, на ґрунтах з важким гранулометричним складомзастосовують фрезерні культиватори із активними

11 робочими органами, а на легких та середніх ґрунтах із високим вмістом органічних сполукварто застосовувати культиватори із пасивними робочими органами, які дозволяють сформовувати гребені із заданими параметрамипри менших енерговитратах. Деколи замість культивації здійснюють дискування, однак після нього на поверхні поля досить часто утворюється значна кількість грудок, котрі швидко висихають та стають твердими. Їх важко руйнувати навіть при переорюваннітазаорюються у гребені та зберігаючись там в залежності від умов року навіть до збирання врожаю.
Необхідно врахувати, що заходи з обробітку ґрунту також впливають на температурний та водний режими в гребені, а лишні проходи агрегатів по полі ущільнюють ґрунтита пошкоджують рослини. В спекотну та суху погоду за незначних запасах вологи у ґрунті абсолютно неприпустимимє глибока культиваціята підгортання, так як вони обумовлюють суттєві втрати вологи та перегрівання шарів ґрунту, в яких знаходяться бульби.
Це призводитиме до сповільненняросту молодих бульб. У суху та спекотну погоду можна застосовувати лише неглибокі міжрядні обробітки до 6-8 см, в першу чергуна ділянках засмічених бур‟янами, а також на полях з ґрунтовою кірка.
Органічне удобрення.
Органічні добрива- це гній, гнойові стоки,пташиний послід, солома, зелені добрива, а також інші рослинні залишки, осади стокових вод,побутові та промислові відходи, компости та ін. Вони комплексно впливають на родючість
ґрунтів, а також підвищують врожайність сільськогосподарських культур. На переважній більшості типів ґрунтів, вирощувати високі та сталі врожаї бульб картоплі без встановлених норм внесення органіки практично є неможливим навіть при внесенні мінеральних добрив (за винятком чорноземів). Про те, в останні роки в зв‟язку із стрімким зменшенням поголів‟я великої рогатої худоби, а також значних затрат при внесенні добрив і низки
інших факторів, органічні добрива при вирощуванні картоплі вносять нечасто що є однією із причин незначної врожайності у країні.
Органічні добрива, що вносяться, повинні мати незначні витрати органічних речовин, а також азоту. При цьому вони не повинні містити насіння бур'янів, хвороботворних мікроорганізмів. Використання під бульби картоплі свіжого гною, аналогічно як і при наявності у добривах каміння, уламків деревини, тощо не допускається.
Відхилення фактичної дози при внесенні від заданої повинно сягати не більше як ±5%. Нерівномірність при розподілу добрив за шириною смуги при внесенні неповинна перевищувати ±25%, рівномірність дози в напрямку руху агрегатів - неповинно бути більшоюніж 10%. Перекриття суміжних смуг при неповинно перевищувати 0,5 м, а розриви між ними за довжиною гону є не припустимими. Розриви між валками в процесі розкиданні органічних добрив з куп не повинні бути більшими ніж 1,5 м.
Добрива повинні повністю загортатись у грунт. Глибина їх загортання визначається згідно грунтово-кліматичних умов згідно зони вирощування картоплі. Розрив у часі між розкиданням та загортанням добрив у грунт неповинен перевищувати 2 год. Строки та норми внесення гною при вирощуванні картоплі визначаються в залежності від його ступеня розкладання: свіжий, напівперепрілий, перепрілий, а також перегній. В свіжому, або слаборозкладеному гної солома незначно змінює свій колір та міцність. У напівперепрілому солома має темно-коричневе забарвлення, є більш слабшої міцності та легко розривається.
Складається перепрілий гній із однорідної маси, у якій внаслідок розкладання соломиїї важко виявити. В такому стані, як правило втрачається до
50% маси органіки.
Перегній –це спушена темна маса, в якій у процесі розкладання втрачається значна маса органічних речовин.
Вміст поживних речовин досить сильно варіює та в значній мірі залежить

13 від використаних кормів. Таким чином перед внесенням гною потрібно зробити аналіз з визначення вмісту у ньому елементів для мінерального живлення.
Переважно вносять гній з розрахунку 30-40 т/га, однак не більше як 60-80 т/га.
Доводити гній достану перепрілого чи перегною не варто, так як кількість органіки зменшується більш ніж в 2-4 рази. З метою отримання якісного гною його потрібно зберігати в холодному стані, чого можна досягнути лише при щільномувкладанні. Гній вкладають в ущільнені великі штабелі з масою т. Штабелі з меншим розміром вкладати не є доцільним, так якзимою вони можуть промерзати, а це в свою чергу призведе до запізнень із внесенням органічних добрив у грунт і термінами садіння картоплі. Абсолютно є неприпустимим є зберігання гноюв малих купках, так як при таких умовах втрачається практично весь аміачний азот і будуть вимиватись дощами і талими водами поживні речовини.
Ґрунти під купами можуть довго не розмерзатись, затягуючитерміни обробітку ґрунту під картоплю та садіння.
Врожайність бульб картоплі при внесенні гною, який зберігався у неущільненому штабелі суттєво знижується. При вирощуванні картоплі найбільш ефективними органічними добривами є торфогноєві компости.
Їх виготовляють в такій пропорції: одна частка гною та одна частка торфу з вологістю не менше як 60%. Також можна застосовувати перехідний та низинний торф, однак у випадку, коли він провітрений та доведений до необхідної вологості.
Застосовувати торфу чистому виді під бульби картопліє не доцільним, так як азот, який у ньомуміститься, знаходиться у органічних сполуках, а такожслабо засвоюється рослинами. Затрати на добування і застосування торфу не може окупитисьпри збільшенніврожайності картоплі.
Безпідстилочний гній є сумішшю екскрементів тварин із домішками води та іноді корму. В залежності від вмісту у ньому води поділяють: