Ім'я файлу: urok_rekvijem_prysvyachenyy_golodomoru.doc
Розширення: doc
Розмір: 161кб.
Дата: 01.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Критерії вибору транспорту.docx
Психологічні особливості учнів.doc
Розширення: doc
Розмір: 161кб.
Дата: 01.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
Критерії вибору транспорту.docx
Психологічні особливості учнів.doc
Тема: Голодомор 1932-1933 рр.
«Голодний рік, голодний вік …»
Мета: розкрити причини та передумови голодомору 1932-1933 років, який є найжорстокішим фактом геноциду проти українського народу, Поглибити знання учнів про роки голодомору в Україні та його наслідки. Розвивати вміння самостійно оцінювати суспільні явища, робити висновки, Виховувати в учнів повагу до історичного минулого свого народу, не примирне ставлення до тоталітарних режимів, глибоке співчуття і жаль до жертв цих режимів, прагнення зробити все можливе, щоб подібні трагедії не повторилися в майбутньому.
Тип уроку: узагальнення і систематизація знань.
Форма уроку: урок – реквієм.
Обладнання: книжкова виставка про голодомор на Україні, плакат Голодомор 1932-1933 рр.», архівні дані, краєзнавчий матеріал, ілюстрація, на столі – розламана чорна хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів, перев`язана чорною стрічкою, образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником, свіча Пам`яті.
Література: Субтельний О. Україна. Історія.-К.1991ю., Кульчицький С.В.
Трагедія голоду. - К. 1991., Ф.Г. Турченко Новітня історія України.
Частина перша 1914-1939 рр.–К. Генеза, 2002., Мовчан Р. Українська література20 ст., 1997р., 33-й: голод. Народна книга – меморіал. К., 1991., Голод 1932-1933 років.
Хід уроку
1 Організаційний момент
2 Мотивація навчальної діяльності учнів:
- вступне слово викладача історії;
- повідомлення теми та мети уроку
3 Актуалізація опорних знань:
- причини голодомору;
- голодомор;
- діти – жертви голодомору;
- наслідки голодомору.
4 Виступ учнів
5 Підсумок уроку. Заключне слово викладача історії.
Вступне слово викладача історії
Шановні гості, викладачі, учні!
Сьогоднішня наша зустріч пройде у незвичайній для вас формі. Всі ми присутні на уроці – реквієм, на якому вшануємо пам'ять жертв голодомору 1932-1933 років на Україні. Всі ми знаємо, що останній тиждень листопада в цьому році – 23 листопада вважається Днем Пам`яті жертв голодомору. Ми перегорнемо сторінку історії українського народу, яка розповість нам про найбільшу трагедію ХХ століття, про страшні тридцяті роки. Скільки горя та страждань принесли вони нашому народу! Люди змушені були пройти через знущання з боку влади, зраду близьких і рідних, злиденність та постійний страх. Занадто багато випробувань випало на їх долю. 1933 рік став найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю України – однієї з най родючіших країн світу. Сьогодні перед нами виступлять учні пошуковці
Отже, тема нашого уроку: «Голодомор 1932-1933 рр.», мета якого розкрити причини, передумови та наслідки голодомору 1932-1933 років, який є найжорстокішим фактом геноциду проти українського народу, оцінити суспільні явища, зробити висновки, вшанувати історичне минуле свого народу і робити все можливе, щоб подібні трагедії не повторилися в майбутньому.
На столі – розламана хлібина, кетяг калини, букет свіжих квітів, перев`язаних чорною стрічкою, свіча Пам`яті.
Лунає музика. Учні виходять з протилежних сторін і шикуються в журавлиний ключ.Учень запалює свічку.
Ведучий 1
Не звільняється пам`ять, відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам`янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам`яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криве клеймо: «Тридцять три».
Ведучий 2 Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не навчені забувати її чорних сторінок. На це заняття ми прийшли із свічками, як до храму. Нехай наш зал стане сьогодні храмом духовності, храмом Скорботи і Пам`яті.
Ведучий 1 Пам`яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ ст., присвячуються ці хвилини.
Пом’янімо душі померлих від голоду Хвилиною мовчання. Хвилина мовчання.
Ведучий 2 Не сьогодні це сказано: час народжуватись і час помирати, час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час говорити? Хай ці гіркі слова Правди, народжені після десятиліть безмовства, ляжуть першим каменем у підмурок всенародного пам’ятника трагічної долі українського народу.
Ведучий 1 З пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується, щоб там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така…
Послухаємо повідомлення істориків – пошуковців про передумови голодомору 1932 – 1933 років.
Учень 1 Підгрунтя голодомору було закладено 1927 році. Саме тоді радянське керівництво знову повернулось до практики примусових заготівель сільськогосподарської продукції. Так, хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр переборювалась екстраординарними засобами з допомогою обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників хлібозаготівель,
депортації найнепокірніших у віддалені регіони країни. Усі ці акції з арсеналу воєного комунізму проводилися місцевими органами влади під суворим наглядом ДПУ
Ведучий 2 Слово надається документологу.
Документолог. Влада в черві 1929 року фактично відновила продрозкладку, а з липня Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». За цією постановою сільські ради одержали право накладати штрафи до п’ятикратного розміру від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.
Учень 2 Причиною хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. була форсована індустріалізація, на яку взяло курс сталінське керівництво. Керівник більшовицької партії та його кліка з часом дедалі більш переконувались, що потреби індустіалізації простіше можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Тому відбувалась кардинальна зміна поглядів: не держава має залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусять перебувати у залежності від держави. У сталінських планах колективізація розглядалася не тільки як джерело вкрай потрібних коштів – разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до знищення багатоукладності сільського господарства, який передбачав поступове утворення на селі нового соціального прошарку – селян-кріпаків держави.
Ведучий 1 Слово надається документологу.
Документолог. Листопадовий пленум ЦК ВКП 1929 року прийняв резолюцію про початок колективізації рішучими методами. На Пленумі було підкреслено: «Україна повинна протягом дуже короткого періоду показати приклад організації великомасштабного колективного сільського господарства».
Учень 3 Суцільна колективізація, тобто, сам термін, теж розкриває ці явища. Суцільна колективізація – це процес усуспільнення наявних у селянському господарстві засобів виробництва, худоби, землі. Мова йде про усуспільнення того, що перебувало у подвірному користувані. Особисте стало колективним.
Учень 4 Колективізація, яка перетворилась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня до червня 1930 року було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади. Однією з форми селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 роках в Україні поголів’я худоби зменшилось наполовину. Щоб відновити його потрібні були десятиліття. Події набули справді загрозливого масштабу.
Учень 1 Більшовицька влада шукала різні способи змусити стати на коліна українського селянина. Одним із них було розкуркулення.
Ведучий 2. Слово надається документологу.
Документолог. У постанові ЦК ВКП(б) від 30.01.1030 року «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації», йшлося не про вибіркове «розкуркулення», а про «ліквідацію куркульства як класу». Постанова визначала «куркульські сім’ї», які підлягали ліквідації. Поділялися вони на три категорії:
1. активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або ізоляція в тюрмах чи таборах);
2. ті, хто виявив менш активний опір «розкуркуленню» (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни);
3. «куркульські сім’ї», які не чинили опору (розселялись у спецпоселеннях за місцем проживання).
Учень 2 Перша хвиля репресій покотилась Україною з січня до початку березня 1030 року. Вона охопила райони, де нараховувалось 2 млн. 524 тис. селянських господарств. З них було розкуркулено 2.5%, депортовано 100 тис. чол.. Під час другої хвилі репресій (весна-літо 1931 року) депортовано ще 150 тис. чол. Отже, як ми бачимо, фасована колективізація супроводжувалась насильством, «ліквідацією куркульства як класу».
Ведучий 1 Отже, заслуховуючи повідомлення про причини голодомору, ми з впевненістю стверджуємо: голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його прибічників. Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів:
запровадження продовольчої розкладки;
примусова суцільна колективізація;
штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.
Учень 3 Узимку 1931-1932 років голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 року. Ускладнювала ситуацію безгосподарність в колгоспах, повна незацікавленість у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня в республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку сільськогосподарських культур частина посівів загинула. Але врожай 1932 року лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926 -1930 роки і міг би забезпечити населенню мінімум продовольства.
Ведучий 2 Слово надається документологу .
Документолог. 07 серпня 1932 року вийшла власноруч написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності», яку народ прозвав декретом про «п’ять колосків». І почався масовий забій людей, безкарний глум над селянами, особливо над дітьми. Відомі факти, коли дітей забивали насмерть прямо на полі, за кілька зернин, які вони знаходили. Згідно з постановою передбачалась смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом’якшувальних обставин – позбавлення волі не менш як на 10 років. Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 року за невиконання плану заготівель накладалися штрафи
Учень 4. У 1932 році в Україні повністю вичерпані запаси хліба, голод підкошував цілі райони і області. Деякі партійно-державні керівники на власні очі бачили трагізм ситуації і закликали зменшити розміри хлібозаготівель. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні. У відповідь, як кваліфікувалося – «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.
У листопаді 1932 року в Україну приїхала надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка до лютого 1933 року додатково «викачала» з України 104,6 млн. пудів хліба, з республіки було вивезено все зерно.
Учень 1 Українське село гинуло мовчки, навіть випадків спонтанного протесту спостерігалось дуже мало. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків, слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще живих, звозили і скидали у ями і закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзами-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
І невтому, трудягу старого,
Без хреста повели у той бік
І кістьми забіліли дороги
За сто земель сибірських сторік
У той рік і гілля, і коріння —
Все трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Д. Головко
Але навіть у той страшний час наш народ не втратив притаманні йому гумор, іронію, сарказм. Він сміявся, але це був гіркий сміх крізь сльози і стогін.
«В 31 году вже пізнали ми біду,
В 32 году їли люди лободу,
В 33 году помирають на ходу.»
«Як пішла я у колгосп,
Чоботи рипіли,
Як ішла я із колгоспу,
Зуби цокотіли.»
«Не шукайте домовину,
Батько з’їв свою дитину.
З бичем ходить бригадир,
Заганяє у Сибір.»
У той же час створювали і прислів’я:
«Сталін землю відібрав, наче руки відірвав»;
«Буксир ходить попід хати, щоб у людей хліб забрати»;
«Голод, холод в нашій хаті – ніщо їсти, ніде спати»;
«Селянин без землі як птаха без крил»;
«Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити».
Ведучий 1 Таким чином, голод в Україні був викликаний виключно політичними причинами. Він був запланований сталінським керівництвом як репресивний захід проти українського селянства, що чинило опір колективізації.
Учень 2 Настав початок кінця. Йшов, ступав, перемагав жорстокий дух Руїни, і не було тому спину, бо люди не знали і не могли знати, що наближається їх занепад та кінець.
Учень 3 Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов`ї? Весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина, чогось гойдається всім тілом: назад-вперед, назад-вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня пошепки: їсти, їсти, їсти. Головною мрією дітей був окраєць хліба.
Чого Україно ти так посивіла,
А люди твої, як земля, почорніли,
І
всюди блукають голоднії діти.І в кожній родині, І з кожної хати
Благають, благають худі рученята:
Дай хліба, мамо, дай хліба, мамо,
Рідна моя, дай хоч кусочок хліба!
Синочку мій любий, ми п’ємо лише воду,
А в хаті й крих тиночки хліба нема.
Прийшли злії люди не нашого роду,
Забрали весь хліб і знесли задарма.
Ридали, благала, кидалася в ноги,
Аби залишили зерна тобі трохи.
Дай хліба, мамо, дай хліба, мамо,
Рідна моя, дай хоч зернину.
Ви чуєте дзвони, то плаче Вкраїна,
Яку котрий раз розпяли на хресті.
Я бога молив, щоб жив той хлопчина,
Щоб правду про все зміг у світі понести.
Але він збагнути не встиг до пуття,
Звідкіль це на нього прийшло забуття.
Прокинься мамо, прокинся, мамо,
Рідна, моя, я вже не хочу хліба,
Хліба, хліба, хліба…
Ведучий 1 Тяжко повертає собі народ України духовне здоровя. Жадане й драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницкої колективізації і голоду, розкріпачити волю людей. Тепер, після того, як минуло вже багато літ, ми можемо відповісти на запитання: Чого хотіли досягти організатори голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь? Комуністичний режим не міг боротися з існуванням вільних, незалежних від нього людей. Вільних людей, основу особистої незалежності яких становила їх власна праця на власній землі, слід було знищити. З українців виймали їх хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хрестну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.
Ведучий 2 Живемо ми на одній землі, під одним небом і під одним сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити нічого подібного. Пам’ятаймо про це. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні - зберегти пам'ять про всіх тих, хто не дожив, про тих хто недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забувати. Ми – маленька частина українського народу. Він житиме завжди, якщо ми пам’ятатимемо, якою була наша історія, яких бід та труднощів ми зазнали. Будуючи майбутнє – думаймо про минуле.
Ведучий 1 Сьогодні, коли від початку голодомору минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
Заключне слово викладача
Від голоду в 30-ті роки загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки вмирали батьки, що не встигли передати досвід від свого діда – прадіда, вмирали діти, ще не навчившись говорити. Обірвався не один рід.
КИЇВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ
БУДІВНИЦТВА І КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
ГОЛОДНИЙ РІК, ГОЛОДНИЙ ВІК…
(Урок-реквієм)
Автор:
Викладач історії,
спеціаліст вищої категорії,
старший викладач
Озімовська Л.П.
Київ 2012