Міністерство освіти і науки України
Дніпровський державний технічний університет
Р Е Ф Е Р А Т
на тему:
« Голод 1946-1947 рр. в Україні: причини та наслідки »
Виконав:
студент гр. ПЗ-22-ДУ
Руденко Михайло Дмитрович
Кам’янське
2022
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ПОВОЄННИЙ ГОЛОД В УРСР (1946–1947 рр.) І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
2. Причини голоду. Масштаби голоду. Наслідки.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У першій половині ХХ століття радянською владою було вчинено цілу низку злочинів проти людства, під час яких Україна зазнала величезних людських втрат. Ці втрати позначилися не лише на загальній чисельності населення та на його статево-віковій структурі, не лише змінили “етнічний матеріал”. Демографічне відлуння втрат відчувається й дотепер. Довготривалі соціально-психологічні наслідки дозволяють нам i сьогодні говорити про феномен «постгеноцидного суспільства» у його найширшому значенні. У низці цих злочинів особливе місце посідають три масштабних голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 рр., з яких найбільш руйнівним був Голодомор 1932–1933 рр. Відповідно, у більшості повідомлень історичної секції, надрукованих у цій збірці, йдеться про загальну картину голодувань. Приблизно половина доповідей стосується Великoго Голоду 1932–1933 рр., у другій половині йдеться про голодомори 1921–1923 і 1946–1947 рр. Окремі повідомлення мають краєзнавчий характер і фактографічне навантаження. Абсолютна більшість учасників конференції представила доповіді про голодування сільського населення в кордонах радянської України, але є виступи, що стосуються Дону та Уралу. Деякі сюжетні лінії у доповідях про Голодомор 1932–1933 рр. виглядають цілком свіжими. Це засвідчує, що дослідницька робота над трагічною темою не втрачає інтенсивності, характерної для 1990-х рр. і початку нового століття. Зокрема, багато нових фактів можна знайти у доповіді, присвяченій так званому «архівоциду», тобто свідомому й системному винищенню владою фіксованої на папері інформації про Голодомор, розпочатому наприкінці 1933 – весною 1934 рр. Як правило, Голодомор пов’язують з вилученням зерна. Проблема конфіскації незернових припасів у вигляді карального заходу, що була вперше порушена Р. Конквестом і Дж. Мейсом, завжди привертала менше уваги дослідників, ніж хлібозаготівлі. У цій збірці вона висвітлюється як інструмент Голодомору. Винятково інформативною є доповідь про «чорні дошки» – їхнє адміністрування, статус, поширення. Окрема доповідь присвячена здобуткам українських істориків у висвітленні проблеми Голодомору за чверть століття досліджень (з 1988 р.). У кількох повідомленнях висвітлюються результати викачування валюти й побутового золота магазинами та пунктами обміну системи «Торгсин» в ураженій голодом місцевості
1. ПОВОЄННИЙ ГОЛОД В УРСР (1946–1947 рр.) І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА. Голод 1946–1947 рр. – державна політика чи наслідки посухи? Це проблемне питання підняте істориками ще на початку 90-х рр. XX ст. і дискутується до сьогодні. Одні наголошують на природній (посуха) та об’єктивних (післявоєнний занепад економіки та злиденне життя на селі) причинах голоду, другі звинувачують державу, яка своєю внутрішньою та зовнішньою політикою створила таку ситуацію. Одностайної думки щодо причин повоєнного голоду 1946–1947 рр. не існує. Спробую викласти своє бачення цієї проблеми. Відновлення сільського господарства після війни стало важким випробуванням для народу. Людські втрати, розграбоване і зруйноване народне господарство – усе це наслідки окупації нацистською Німеччиною. Земля, перерита окопами і знівечена снарядами, заросла бур’яном. Не вистачало пального, техніки, робочої сили, фуражу і продуктів для селян. І хоча у кінці 1945 року посівні площі дещо збільшилися, УРСР продала державі зерна на третину менше, ніж до війни. Ресурси села були на межі. Положення села загострилося в середині 1946 року, коли малосніжна зима змінилася найсильнішою за останні 60 років посухою навесні та влітку. Ярова та озима пшениці майже повністю загинули. Кризова ситуація, що склалася в сільському господарстві УРСР, вимагала докорінних змін в аграрній політиці більшовистської партії та негайної допомоги з боку уряду СРСР. Але керівництво Радянського Союзу ніяких рішучих кроків не зробило в цьому напрямі. Під тиском Кремля уряд УРСР і ЦК КП(б)У передбачали здійснити у 1946 р. форсоване збільшення посівних площ, врожайності та хлібозаготівель. Не зважаючи на постійні звернення секретарів обкомів з проханням про зменшення планових завдань хлібозаготівель, уряд республіки на чолі з М. Хрущовим не лише вимагав нереальної норми, але й примушував колгоспи повернути борги за минулі роки. У липні 1946 року план хлібозаготівель був збільшений з 340 до 360 млн пудів, що також загострило ситуацію. Але на 20 жовтня 1946 року план хлібозаготівель був виконаний лише на 52,4 %. Перевірки на місцях виявили численні факти засипання товарного хліба до посівних фондів, затримки зерна на колгоспних складах під різними приводами. Через низьку врожайність багато голів колгоспів видавали селянам як аванс на трудодні частину зібраного зерна, а частину врожаю відкладали на насіння. У доповідних записках та директивах наголошувалося, що члени колгоспів гальмують процес збирання пшениці та обробки зерна, начебто зі «шкідливих» помислів робиться неякісний обмолот, приховується зерно. Було вжито надзвичайних заходів для того, щоб за всяку ціну отримати від колгоспів заплановану кількість хліба: у сільські райони виїхали представники найвищих органів влади республіки і областей, суду і прокуратури з метою запобігти виконанню «протидержавних» дій. Підозра в «антидержавних» діях падала й на місцеву партійно-управлінську верхівку: голів колгоспів, бригадирів, сільських голів. Невиконання плану заготівель, як і в довоєнний час, розцінювали як «державний злочин», що закінчувалося кримінальною відповідальністю. Так, у 1946 році в Полтавську область була направлена група у складі семи працівників служби юстиції, які їздили в райони з низькими показниками хлібозаготівель з метою порушення кримінальних справ проти ненадійних голів колгоспів. У серпні 1946 року фактично було поновлено «Закон про п’ять колосків», за яким «збирачів колосків» вважали «розкрадачами» соціалістичної власності відповідно до статті 131 Конституції СРСР 1936 року, кваліфікували як «ворогів народу». За статтею 18 Примірного Статуту сільськогосподарської артілі, над яким працювали переважно партійні чиновники, їх вважали «зрадниками загальної справи колгоспу», й «підривниками основ колгоспного ладу». Проти таких осіб вживали спеціальні заходи. Тільки в листопаді 1946 року було жорстоко покарано 2313 селян за збір колосків, кинутих в полі після жнив, 1800 колгоспників, що голодували, протягом одного місяця було засуджено до тюремного ув’язнення строком від одного до п’яти років. Не зважаючи на суворі каральні заходи, в колгоспах і радгоспах України було вилучено тільки 60 % запланованого для заготівлі зерна (при цьому був вивезений навіть посівний фонд). Виконання явно нереального плану поставило село на межу вимирання. Купувати за свої кошти хліб на Кубані українським колгоспам і радгоспам Москва не дозволяла. У 1946 році Радянський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги Франції, Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословаччині та іншим країнам. Але і від допомоги українським селам керівництво СРСР не відмовлялося. Адміністрація допомоги і відновлення при ООН (ЮНРРА) надала 250 млн доларів на закупівлю продуктів і устаткування для українського села. Держава не перешкоджала також надходженню допомоги від української діаспори Північної Америки. У ті часи, коли з України масово вивозили хліб на експорт, на всій її території, окрім західних областей, спалахнув лютий голод, який став причиною масового поширення хвороб і злочинності. До літа 1947 року в Україні було зареєстровано понад 1 млн випадків гострих інфекційних хвороб, з них в березні-червні померло понад сто тисяч осіб. За неповними даними 1946–1947 рр., у 16 областях України померли з голоду близько 800 тисяч людей. Публіцист А. Аджубей згадує розповідь М.С. Хрущова, на той час першого секретаря ЦК КП(б)У, про важке становище Української РСР, про велику смертність населення від голоду, про спустошення цілих сіл. Про це ж, посилаючись на мемуари М.С. Хрущова, розповідає український радянський письменник А. Стреляний. Ці спогади підтверджуються архівними матеріалами. У доповіді-звіті кафедри організації охорони здоров’я Одеського медичного інституту і науково-дослідного бюро санітарної статистики при Одеському облоздороввідділі за 1946 р. наголошувалося, що у другій половині року спостерігалося значне збільшення смертності. У Кримській області на початку 1947 р., особливо в сільській місцевості, число уражених «голодною хворобою» різко зросло, довелося збільшити число місць у лікарнях: у лютому – на 1, у березні – на 1,5 тисячі. Люди, що зверталися до лікувальних установ, мінімально забезпечувалися необхідним харчуванням. Але через істотну ослабленість організму, виснаженість багатьох врятувати не вдавалося. За даними Міністерства охорони здоров’я УРСР, на 10 травня 1947 р. в Україні було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію, у міських та сільських лікарнях перебувало близько 125 тис. Ще майже 100 тис. хворих людей потребувало госпіталізації, але через нестачу необхідної кількості лікарняних ліжок не мало змоги одержати медичну допомогу. Через хвороби та послаблення стану здоров’я багато дітей не відвідували занять у школах. У лікувальних установах республіки за 1947 р. смертність збільшилася в 1,6 рази. Зросла дитяча смертність. В Ізмаїльській області в 1947 р. на кожну тисячу дітей до 1 року померло 319, в Чернівецькій – 211, Запорізькій – 177. У цілому ж в Україні у 1947 р. смертність збільшилася в 1,7 рази: у 1947 р. померло 628 тис. осіб, у 1946 р. – 369 тис. Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво УРСР намагалося зменшити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталося до Кремля, до Сталіна, повідомляючи про важку ситуацію в Україні. Реакція Москви була типовою: Микиту Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У змінив Лазар Каганович, один із соратників Сталіна. Попри загальну бездіяльність уряду невелика допомога селу була надана. На посівну кампанію 1947 року УРСР отримала позику у розмірі 35 млн пудів. У вересні 1946 р. декілька областей республіки звернулися до Ради Міністрів УРСР з проханням знизити плани заготівель, проте ці прохання були категорично відхилені. Хоча деяким регіонам, що найбільше були уражені посухою, надавали допомогу (так, у Херсонській області було звільнено від обов’язкових заготівель 686 колгоспів, область одержала як державну позику 14 тис. т продовольчого зерна), проте це не могло повною мірою компенсувати скрутне становище, адже загалом поступки регіонам, що потерпали від голоду, були незначними.
У селах люди, опухлі з голоду, їли мерзлу картоплю, буряк, викопаний на колгоспних полях після прибирання, кору дерев, дрібних гризунів, собак. За спогадами Микити Хрущова, були випадки і людоїдства. Запаси зерна, що мала країна наприкінці 1946–1947 сільськогосподарського року, перевищували мінімальний рівень для належної підтримки системи нормального розподілення. Надлишків цих було достатньо, щоб запобігти масовому голоду та вимиранню населення. Ситуацію погіршив також секретний наказ, ухвалений Президією Верховної Ради СРСР до початку польових робіт 21 лютого 1948 року: «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві та ведуть антисуспільний паразитичний спосіб життя». Спочатку цей наказ діяв тільки в 16 східних областях України, але з 2 червня розповсюдився по усьому Союзу, за винятком Західної України, Бєларусі та Прибалтики. Весь 1948 рік та перша половина 1949 року пішли на реалізацію плану виселення. За рішенням судів до спецпідприємств МВС на роботи у віддалені райони Сибіру було вислано понад 30 тис. осіб. Серед засланих переважно були фізично знесилені жінки та діти віком до 16 років. За офіційними даними, наприкінці 1948 року в таборах перебувало приблизно 503 тис. жінок, 9,3 тис вагітних та 23, 7 тис. матерів з малолітніми дітьми. Голод на території Радянського Союзу в 1946–1947 рр. може бути осмислений у рамках концепції привілейованого доступу. Помирали ті, хто в радянській системі не мав права на отримання продовольства від держави, тобто селяни. Ті ж, хто мав таке право, переважно міські робітники, зазвичай виживали. Тотальна смертність у сільському середовищі була непрямим наслідком природної катастрофи, результатом радянської економічної політики і радянської системи доступу до продовольчих ресурсів. Офіційна пропаганда всіляко замовчувала масштаби трагедії, життєрадісно стверджуючи про «найбільш провідне у світі соціалістичне сільське господарство» та його успіхи. У труднощах звинувачували «саботажників», «гнилих лібералів» та «розкрадачів соціалістичної власності», а спроби врятувати людей від голодної смерті кваліфікували як злісне порушення радянських законів. Голоду та аграрна політика радянського керівництва в другій половині 1940-х рр. негативно вплинули на розвиток сільського господарства, яке занепадало. Забезпечення громадян продуктами харчування ставало першочерговою проблемою держави. Міста Москва, Київ, Мінськ та інші столиці союзних республік були предметом піклування уряду та отримували необхідні продукти. Інші міста, не говорячи про села, забезпечувались погано. До магазинів сільської місцевості хліб завозили невеликими партіями 2–3 рази на тиждень. Місцеве населення по-різному виходило з положення. Саджали городи, вирощували велику та малу худобу, за хлібом та цукром їздили в міста. Високими грошовими податками радянське керівництво остаточно загнало селян у кут – колгоспники буди вимушені продавати продукти за дуже низькими цінами. Закінчилося це масовим забоєм худоби та вирубкою фруктових дерев. Таким чином, третій голод в Україні був, дійсно, спричинений посухою, неврожаєм та післявоєнним занепадом економіки, проте радянське керівництво посилило цей голод своєю жорстокою політикою. Керівництво СРСР нехтувало життям не тільки українців, але і багатьох народів країни заради «великоімперських» інтересів.
2. Причини голоду. Масштаби голоду. Наслідки. Одним з наслідків антилюдської моделі відбудови народного господарства був голод 1946-1947 pp.
У повоєнний час на селі склалось вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротились посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки, а особливо робочих рук. Усе це вимагало зміни державної політики на селі. Але сталінське керівництво і думки не мало про якісь зміни, село мало стати одним з головних джерел для проведення відбудови. Під тиском Москви уряд УРСР та ЦК КП(б)У планував на 1946 р. форсовано збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю.
Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила посуха. Зимові та ярові культури загинули. А там, де вдавалось збирати, врожайність зернових складала 2-3 ц/га (у 1940 р. — врожайність 14,6 ц/га, 1944 р. — 10,8 ц/га). Валовий збір зерна був у три рази меншим ніж у 1940 р. Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збільшені з 340 до 360 млн пудів. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки, областей, суду, прокуратури. До судової відповідальності було притягнуто тільки за перший квартал 1947 р. 1,5 тис. голів колгоспів, 6 тис. комуністів було притягнуто до партійної відповідальності за невиконання вказівок партії. Було відновлено дію "Закону про 5 колосків", за яким було засуджено і ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (Західну Україну), міста. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад. Незважаючи на суворі репресії, вдалось зібрати лише 60% від плану хлібозаготівлі (вилучено було навіть насінний фонд). Посуха загострила і проблему кормів, що відбилось на тваринництві. Почався падіж скота. Щоб уникнути масового падежу, було дозволено здавати худобу на забій понадпланові норми. Це призвело до того, що у деяких областях план по здачі м'яса було перевиконано вдвічі. У результаті тваринництво республіки зазнало величезних втрат, компенсовувати які довелось довго.
У той час коли за межі України ешелонами вивозився хліб (так, лише в країни Східної Європи та Францію було в основному вивезено безплатно 1,7 млн. т для підтримки тих режимів, що там встановилися), розпочався голод, жертвами якого стали майже 1. млн. чоловік.
Опинившись перед лицем катастрофи, керівництво України на чолі з М.Хрущовим намагалось зменшити її масштаби за рахунок західних областей і звертання за допомогою до Москви. У відповідь Сталін заявив Хрущову: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". У березні 1947 р. недостатньо "твердого" Хрущова було замінено на Кагановича. Проте для проведення посівної кампанії була дана позичка в 35 млн. пудів. Наслідками голоду стало: ускладнення і без того важкого процесу відбудови; скорочення трудових ресурсів села і його можливостей; падіння морального духу населення; невиконання планів п'ятирічки по відбудові сільського господарства.
Отже, головним винуватцем третього голодомору в Україні було сталінське керівництво, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.
Голод 1946-1947 pp. Поряд з іншими фактори: втрати у війні; міграції населення; входження до складу УРСР західноукраїнських земель; відбудова, — мав значний вплив на демографічне становище України.
За роки війни Україна втратила близько 3 млн. чол. на фронтах (майже кожен другий призваний до лав армії) і 5,5 млн. чол. у зоні окупації. До цього слід додати вивезених на примусові роботи понад 2,2 млн. осіб, з яких на батьківщину повернулось лише 800 тисяч (200 тис. з різних причин не побажали повертатись). Завершення бойових дій дало поштовх значним міграційним процесам. Повертались до мирної праці демобілізовані з лав радянської армії 2,2 млн. осіб. Повертались і ті, що були вивезені під час евакуації на Схід, і ті, що знаходились на примусових роботах або в полоні за межами України. Значно впливала на міграційні процеси депортація (примусове виселення з міст проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними). Також в Україну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови і радянізації західних областей.
Відбились на демографічному становищі України етнічні чистки, що їх проводили сталінське керівництво (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та інших народів) та Польща в результаті проведення операції "Вісла" (520 тис. українців пересилилось з території Польщі). Сталін також виношував плани пересилити всіх українців з України.
Таким чином, через демографічні зміни 40-х років населення республіки у 1951 р. становило 37,2 млн. осіб, що на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 р. Значно змінився і етнічний склад УРСР. Зменшилась чисельність таких національних меншин, як євреїв, поляків, німці та ін., натомість збільшилась частка росіян.
Великий вплив на демографічні процеси мала відбудова та подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню сільських жителів.
Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя населення. Не вистачало продовольства і найнеобхідніших речей. Гостро стояли житлова проблема, проблема безпритульних дітей, злочинності та ін. Але на вирішення цих проблем за планом четвертої п'ятирічки виділялись незначні ресурси. Це зумовило те, що на кінець п'ятирічки легка промисловість досягла лише 80% рівня 1940 р. Це зумовило гостру нестачу на кінець 40-х років найнеобхіднішого. Значна частка мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім'ю продуктами харчування.
У грудні 1947 р. була прийнята постанова Ради міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі і промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас зі скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці реформи мали неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, воно свідчило про певну стабілізацію народного господарства, з іншого, ця акція носила більше пропагандистський характер, яка мала засвідчити як населенню, так і всьому світу переваги соціалізму. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилась лише наполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищувала довоєнний рівень. Внаслідок цього склалась парадоксальна ситуація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м'ясопродукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.
Незначний вплив на життєвий рівень населення мала і грошова реформа. З одного боку, вона призвела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства. З іншого, вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався з розрахунку 1:10.
Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття.
Висновок
Для початку голоду 1946-1947 року було безліч причин, як технічних, так і природних. Цей період посилила стан сільського господарства, приніс безліч втрат серед людей і тварин, знизив рівень честі та гідності мешканців країни. Привів до жебракування у великих містах і районах, міграції населення та підвищення рівня злочинності.
Однак не всі наслідки голоду були такими сумними. Завдяки жахливих погодних умов, що призвели до загибелі врожаю, населення СРСР задумалося про охорону природи. Голод призвів до покращення облаштування навколишнього середовища, водоймищ, лісозахисних насаджень і так далі. Тому можна з упевненістю сказати, що голод 1946-1947 привів як до численних проблем, так і до вирішення деяких інших проблем.
Список використаних джерел:
1. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921– 1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». – К., 2013. – 364 с.
Microsoft Word - Титул.doc (idss.org.ua)
2. XIV. УКРАЇНА В 40-80-Х РОКАХ
14.4. Голод 1946-1947 pp., його причини, масштаби і наслідки. Демографічне становище. Рівень життя та побут населення у повоєнний час.
Голод 1946-1947 pp., його причини, масштаби і наслідки. Демографічне становище. Рівень життя та побут населення у повоєнний час - Довідник для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання - ЗНО з історії україни (uahistory.co)