Ім'я файлу: КУРСОВА РОБОТА 2020.docx
Розширення: docx
Розмір: 917кб.
Дата: 04.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Правознавство.docx
Розширення: docx
Розмір: 917кб.
Дата: 04.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Правознавство.docx
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича
Кафедра фізичної географії, геоморфології та палеографії.
Курсова робота
«Формування екологічної компетентності учнів у процесі навчання географії»
Виконала:
Студентка 301 групи
заочної форми навчання
Середня освіта. Географія
Волощук Роксолана Тарасівна
Науковий керівник:
Ходан Галина Дмитрівна
Кандидат географічних наук,
асистент кафедри фізичної географії,
геоморфології та палеографії .
Чернівці 2020
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………….3-5
Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Сутність поняття «екологічна культура», основні аспекти,
мета та її завдання…………………………..…………………..6-10
1.2 Екологічна компетентність як показник якості екологічної
освіти учнів………………………………………………………….11-15
РОЗДІЛ II. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС ШКОЛИ
2.1 Методика формування екологічної свідомості в процесі вивчення географії………………………………………………………………….16-19
2.2 Формування основ екологічної культури учнів на уроках географії засобами гри ……………...……………………….20-23
РОЗДІЛ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В СИСТЕМІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ……….………...
3.1 Особливості формування екологічної компетентності молодших школярів на уроках природознавства………………………………… 22-27
3.2 Методичні аспекти процесу формування екологічної компетентності на уроках природознавства в системі природоохоронної діяльності сучасної початкової школи………………………………………………………… 28-31
Висновок………………..……………………………………………32-34
Список використаних джерел……………………………..
ДОДАТКИ
ВСТУП
На порозі екологічної катастрофи суспільство прагне якнайшвидше відновити віковий досвід взаємовідносин людини і навколишнього світу. Ця проблема набула статусу глобальної, оскільки успішність її вирішення обумовлює життєві інтереси всього людства. Врятувати природу, а отже, і людство можуть лише докорінні зміни у системі цінностей, що існують у суспільстві. Йдеться про створення могутньої системи виховних впливів, що спрямовані на гармонізацію мислення сучасної людини та формування в неї правильного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Особливі надії покладаються на школу. Саме вона озброює особистість основами знань про навколишній світ, що є важливим компонентом екологічної компетентності особистості. Знати природу – ознака необхідна, але не достатня. Школа повинна потурбуватися також про вчасне виховання у дітей готовності до екологічної діяльності. Сформувати відповідні переконання лише на інтелектуальному рівні неможливо. Переконання народжуються лише тоді, коли знання пройдуть через світ почуттів, отримають там особистісну оцінку і стануть вольовим актом. Отже, екологічна компетентність виступає як інтегрований показник творчої спрямованості поведінки і діяльності дитини по відношенню до природи.
Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті визначає екологічний напрям у числі пріоритетних. Екологічно орієнтована освіта підростаючого покоління стає необхідною запорукою для ефективного визначення і розв’язання екологічних проблем в Україні. Основною метою освітня доктрина визначає серед інших формування екологічної культури учнів.
У змісті освітньої галузі «Географія», так само як і навчальних програмах предметів природничо-наукового циклу, серед інших складових компонентів наукового мислення ставиться безпосередні завдання формування екологічного мислення та екологічної культури учнів.
Таким чином, формування екологічної компетентності в учнів стає актуальним.
Життя людини тісно пов’язане з природою, яка завжди була для неї джерелом матеріальних і духовних сил. Але сьогодні людство зіткнулося з безліччю проблем, викликаних споживацьким ставленням людини до природи і пов’язаних з низьким освітнім рівнем населення. Наукові оцінки глобальної сучасної екологічної ситуації не оптимістичні. Вони змушують замислюватися кожну розумну людину, яка вболіває за майбутнє своїх дітей, онуків, всієї планети. Саме тому так важливо здійснювати формування основ екологічної компетентності у учнів, формувати особистість, яка вміє жити в гармонії з природою, відчувати себе її часткою, для якої нормою життя є дбайливе ставлення до неї, починаючи з раннього дитинства. Виходячи з актуальності означеної проблеми, зі всією гостротою постає питання про поліпшення екологічного виховання підростаючого покоління.
Актуальність проблеми і її недостатня розробленість визначили вибір теми випускної роботи: «Формування екологічної компетентності учнів у процесі навчання географії»
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати соціальні та педагогічні умови формування екологічної компетентності учнів, експериментально перевірити форми, методи і засоби підвищення ефективності формування екологічної свідомості учнів, в процесі вивчення географії
Об'єкт дослідження: Екологічно компетентність як світоглядна категорія.
Предмет дослідження: Методи та прийоми формування екологічної компетентності учнів при вивченні географії.
Аналіз стану проблеми в теорії і практиці дозволяє висунути гіпотезу: процес формування екологічної свідомості учнів підліткового віку при вивченні географії здійснюватиметься успішніше, якщо:
здійснюватиметься поетапне виховання учнів за допомогою включення їх в різноманітні форми учбової і позаурочної екологічної діяльності;
в процесі екологічного виховання враховуватимуться як вікові особливості підлітків, так і особливості екологічних проблем регіону.
Висунута гіпотеза визначила наступні завдання дослідження:
Опрацювати наукову літературу з теми даного дослідження.
Розкрити сутність понять «екологічна культура, екологічна компетентність».
Обґрунтувати методику формування екологічної компетентності на уроках географії.
Експериментально перевірити вплив різних форм та методів на формування екологічної культури учнів при вивчення географії.
Людина, на відміну від всіх інших мешканців Землі, в процесі діяльності здатна ставити перед собою певні задачі. І, будучи біологічно єдиним цілим, людство виступає як могутній чинник в геологічному процесі. Тривалість антропогенної дії на природу оцінюється мільйонами років, причому історичний процес людських суспільств охоплює в ньому декілька сотень тисячоліть.
Структура: Робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.
Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Сутність поняття «екологічна культура»,
основні аспекти, мета та її завдання
В сучасному соціоцивілізованому світі людина стикається з величезною кількістю надзвичайно складних проблем, від розв’язання яких залежить не лише якість сучасного життя, але й сама можливість існування людства в майбутньому. Найбільш значущою з-поміж них є проблема формування нової системи планетарних цінностей, яка примусила б людей відмовитися від позиції „вінця творіння” й насилля над природою [1 С. 32-39.].
Глобальна екологічна криза зумовила необхідність переосмислити всі досягнення світової цивілізації й внесла докорінні зміни у відносини суспільства й природи. Сьогодні стає цілком зрозуміло, що споживацьке, нешанобливе ставлення до природного середовища, нерозуміння його самоцінності призвело до важких, а в деяких випадках незворотних наслідків. Сучасна екологічна ситуація вимагає кардинального перегляду поглядів і переконань людини в її стосунках з навколишньою природою [2; 3; 4].
Сьогодні виникла гостра необхідність у штучному підтриманні природних умов свого існування заради виживання цивілізації, оскільки посилення спустошення природи очевидне для всіх.
Коренем цієї проблеми є глибока моральна, ціннісна криза особистості, одним із сумних аспектів якого є знищення природного середовища. Тобто проблема екологічної кризи – це актуальна педагогічна проблема, від розв’язання якої залежить майбутнє всього людства.
Важливою умовою розв’язання сучасних екологічних проблем є екологічна освіта й виховання молодого покоління, оскільки саме з дитячих років людина повинна сприймати себе як невід’ємну частину природи, бо в цей період життя формується світогляд, закладаються моральні цінності, моделюється культура поведінки особистості. У найважливіших документах міжнародного й державного значення зазначено, що екологічна освіта сьогодні є необхідною складовою гармонійного й екологічно безпечного розвитку.
Одним із стратегічних напрямів сучасної екологічної освіти є формування поколінь з високою екологічною культурою, новим екологічним світоглядом на принципах гуманізму, екологізації мислення, міждисциплінарної інтеграції, історизму та системності з метою збереження й відновлення природи України та її біологічного різноманіття [5 С. 223-227.].
Висока якість життя людства може забезпечити тільки екологічно компетентне покоління зі сформованим екологічним світоглядом, з новими ціннісними орієнтаціями й установками, з активною екологічною позицією. Ці якості особистості можливо сформувати в процесі реалізації екологічної освіти й виховання молоді.
Найбільш актуальними для формування екологічної грамотності, екологічного світогляду школярів є три аспекти екологічної освіти:
екологічна освіта й виховання в загальноосвітніх школах;
екологічна освіта й виховання в позашкільних закладах;
екологічна освіта й виховання в процесі туристсько-краєзнавчої діяльності.
Ці аспекти єнайбільш значущими у формуванні екологічної культури школярів, яка є результатом екологічногої освіти.
У наш час екологія розглядається не тільки як комплексна міждисциплінарна наука, але й як парадигма, що пронизує усі наукові знання.
У наявній науковій літературі існує декілька трактувань поняття екологічної культури. В. Крисаченко пропонує розглядати екологічну культуру як сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, стійку рівновагу в системі «людина – довкілля» та як теоретичну галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної [2, с 172].
І. Звєрєв трактує екологічну культуру як частину загальної культури людини, що стосується всіх сторін матеріального і духовного життя суспільства, кожної людини [3, с.256].
Аналізуючи існуючі дослідження, можна виокремити особливості основних підходів до розуміння сутності екологічної культури: у першому випадку акцент ставиться на синтезі термінів «екологія» та «культура» та представляє її як частину загальної культури, яка опосередковує взаємини людини та навколишнього середовища.
Інший підхід до визначення екологічної культури ґрунтується на тому, що термін «культура» (лат. сultura – покращення) початково визначав обробку землі, ґрунту, що дає можливість говорити про первинний сенс поняття «культура» як «екологічної дії». Незважаючи на спроби протиставлення культури та природи, ці поняття є взаємопроникними та знаходяться у постійній взаємодії [4 с.16-18].
Неможливо відокремити екологічну культуру від загальної культури людини. Екологічну культуру можна розглядати як окрему форму в структурі загальної культури. Високий рівень екологічної культури передбачає уміння гідно оцінити кожен фрагмент природи як частину глобального світу. За таких умов спостерігаємо цілісність світу людини і людини в світі. При дослідженні феномену екологічної культури неможливо залишити осторонь такий важливий компонент екологічної культури, як екологічна свідомість. Л.І. Юрченко зазначає, що «екологічна свідомість виступає регулятором екологічної діяльності з оптимізації взаємовідносин у системі “природа – суспільство”, тобто виступає важливим компонентом екологічної культури» [5 с. 223-227.].
Розуміння напрямів гармонізації відносин між людством і природним середовищем, що постійно змінюється під впливом антропогенного фактора, можливе тільки на засадах екологічної свідомості. Здатність узагальненого, цілеспрямованого, творчого відображення, що робить людину здатною діяти згідно з екологічними імперативами – наявність екологічної свідомості, впливає на формування світогляду. Таким чином, єдиний вектор розвитку – формування нового екологічного світогляду, екологічного мислення, екологічної свідомості, екологічної етики – складових екологічної культури.
Елементи екологічної культури проявляються в різних сферах життя суспільства: економічній, соціальній, політичній, духовній, моральній. Формування екологічної культури має відбуватися впродовж життя засобами екологічного виховання, екологічної освіти, шляхом формування екологічної свідомості та екологічної відповідальності, з позицій екологічного світогляду.
У сучасних дослідженнях запропоновано концепцію філософії сталого розвитку, аспектом якої є ноосферно-екологічна культура. Ноосферно-екологічна культура розглядається як складова оптимізаційного процесу взаємостосунків суспільства і довкілля [6, с. 296].
Екологічна культура - частина загальної культури, шлях до формування якої лежить через ефективну екологічну освіту.
Мета екологічної освіти – формування екологічного світогляду особистості; формування екологічної культури молодого покоління; формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як унікальної цінності.
Завдання – сформувати систему знань, умінь і навичок, які забезпечать
відповідальність за стан навколишнього середовища, що виключає споживацьке ставлення до природи та здатність приймати екологічно грамотні рішення на основі нового стилю мислення.
Екологічна освіта необхідна для формування людського ставлення до природи, визначення допустимої межі її перетворення. Школа майбутнього –це школа всебічного розвитку особистості, якій притаманні екологічний світогляд, екологічне мислення, екологічна культура , мораль, етика.
Головною метою екологічної освіти є:
• оволодіння науковими знаннями про довкілля, складні взаємозв’язки в природі, що склалися впродовж тривалого історичного розвитку; формування знань і вмінь дослідницького характеру, спрямованих на розвиток інтелекту, творчої і ділової активності, життєвої позиції в питаннях екології;
• розуміння учнями сучасних проблем навколишнього середовища й усвідомлення їх актуальності для себе, рідного краю, своєї країни і всього людства; розвиток особистої відповідальності за стан навколишнього середовища;
• засвоєння ціннісних орієнтацій як кращих досягнень загальнолюдської і національної культур; зосередження уваги на аналізі власної поведінки, почутті обов’язку перед довкіллям; розвиток потреби спілкуватися з природою;
• розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища; оволодіння формами екологічно грамотної поведінки; засвоєння народних традицій у взаємовідносинах людини з природою; залучення підростаючого покоління до активної природоохоронної діяльності.
Екологічна компетентність як показник якості
екологічної освіти учнів
Існують два різні терміни "екологічне виховання" і "екологічна освіта". Перше неможливе без другого, І тому освіта повинна розвиватися в контексті другого, тим більше що знання самі по собі ще не визначають спрямованість діяльності людини.
Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України: «кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі». У Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» йдеться про те, що необхідно «формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою». В основних орієнтирах виховання учнів 1-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів зазначено, що ціннісне ставлення до природиформується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках:
усвідомленні функцій природи в житті людини та її самоцінності;
почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них;
здатності особистості гармонійно співіснувати з природою;
поводитися компетентно, екологічно-безпечно;
критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи;
вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами;
активній участі у практичних природоохоронних заходах:
здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи;
посильному екологічному просвітництві.
Враховуючи тенденції екологізації змісту навчальних дисциплін, а також компетентнісний аспект в освітній системі, у педагогічній науці з'являється нове поняття «екологічна компетентність». Саме формування екологічної компетентності є одним із завдань освітньої системи, яке здійснюється в процесі екологічної підготовки. Оскільки, екологічна компетентність є елементом життєвої компетентності, то процес її формування повинен бути багатогранним і включати взаємодію закладів освіти, сім'ї та суспільства. Формування екологічної компетентності є пріоритетним в процесі навчання та виховання учнів.. Екологічна компетентність полягає у обізнаності з екологічним станом планети, держави, регіону; розумінні причин і наслідків екологічної кризи та умови виходу з неї, знанні екологічних законів; раціональному використанні природних ресурсів, охороні і збереженні довкілля.
Екологічна компетентність – це система знань і вмінь, які дозволяють особистості розуміти екологічні проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, вміння пропагувати і втілювати в життя екологічні знання та самому дотримуватись екологічних норм поведінки чутливе сприйняття екологічних проблем в Україні та світі, а також, що це спосіб забезпечити нашу планету від подальшого руйнування. [7, с. 3]
Створення педагогічних умов, як компонента навчально-виховного процесу, є важливим етапом на шляху формування екологічно компетентної особистості.
Компетентність може проявлятися лише в органічній єдності з інтересами, потребами та цінностями людини. Людина, як біологічна та соціальна істота, характеризується специфічними відносинами з природою, які історично обумовлені. Тому екологічну компетентність слід розглядати як вагому складову життєвої компетентності особистості. А екологічно компетентну особистість як таку, яка здатна розв’язувати екологічні проблеми на основі усвідомлення співпричетності людини і природи, розуміння цінності природи.
На формування екологічної компетентності особистості впливають соціальні та педагогічні чинники.
Соціальними чинниками є:
– створення суспільством життєвих екологічно спрямованих орієнтирів для особистості;
– здоровий спосіб життя в колективах різних напрямів (формальних та
неформальних об’єднаннях дітей тощо) як чинник, що суттєво впливає на систему відносин особистості та суспільства;
– національна та світова духовна культура, що сприяє формуванню екологічної свідомості, самосвідомості підлітків, які вчаться оцінювати себе та інших людей з позиції екологічних критеріїв та духовних цінностей нації, світової цивілізації.
Педагогічними чинниками є:
– ефективність системи виховання;
– комплексність та цілісність виховного процесу;
– взаємозв’язок виховання в колективі та самовиховання;
– диференціація та індивідуалізація виховання;
– зв’язок з життям, різноманітність видів діяльності у вихованні. [8, с. 41-46]
Невід’ємною складовою екологічної компетентності особистості є набуття нею досвіду прийняття екологічно відповідальних рішень, який може набуватися під час здійснення просвітницької, навчально-виховної та екскурсійної роботи безпосередньо у довкіллі.
Обов’язковий компонент процесу формування екологічної компетентності – знання. Якщо людина нічого не знає про об’єкт, вона буде ставитися до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню свідомого ставлення до навколишнього світу, природи та закладають основи екологічної свідомості.
Екологічне виховання має на меті не лише озброєння дітей новими екологічними знаннями, а й формування екологічно-компетентної особистості, тобто такої, яка здатна, керуючись здобутими знаннями, сформованими цінностями й досвідом, приймати виважені екологічно-доцільні рішення в життєвих ситуаціях – як у побутових, так і у природному оточенні. Саме ця особистісна характеристика зорієнтовує виховний процесі виступає показником якості сучасної екологічної освіти. Важливо сьогодні, щоб усі дорослі та діти стали на шлях співпраці із природою.
Екологічна компетентність – категорія екологічної діяльності, пов’язана з екологічною свідомістю, екологічним мисленням та екологічними цінностями. Екологічна освіченість, окрім наявності екологічних знань, умінь і навичок, включає ще сформованість цінностей, установок, особистісних сенсів, що забезпечують готовність дитини до діяльності, але ще не визначають компетентності. Екологічна компетентність має діяльнісний характер і передбачає здатність мобілізувати знання, ставлення дитини, готовність реалізувати їх у конкретній екологічній ситуації.
Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, у якому відбувається її життєдіяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту із природним оточенням та спілкуванням із дорослими.. Щоб сформувати екологічну компетентність, учитель має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.
Екологічна компетентність учня формується під час його безпосереднього спілкування з природою — милування, спостереження, трудової та експериментально-дослідницької діяльності впродовж усього шкільного життя. На нашу думку, природоохоронні акції дозволять формувати основи екологічної компетентності на засадах включення учнів у різні види діяльності: практичну, інтелектуальну і естетичну.
Таким чином, в екологічному вихованні необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу й універсальність.
Ознайомлення учнів з природою – один із головних засобів їх розвитку, формування екологічно компетентної особистості, здатної вільно орієнтуватися у природоохоронній ситуації.
Механізм формування екологічної компетентності досить складний і тривалий процес, який передбачає комплексний підхід до навчання, виховання та розвитку учнів і «проходить» шлях від знань, які засвоюються, через почуття та закріплюються у діяльності, що в цілому формує ставлення дітей до природи.
1 2 3 4