ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
Тема: СИСТЕМА І ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Навчальна мета: озброїти студентів знаннями стосовно системи фізичного виховання, домогтися обізнаності здобувачів вищої освіти щодо понять та принципів системи і надати розуміння про основні завдання фізичного виховання.
Виховна мета: сприяти формуванню наукового світогляду, підвищення рівня обізнаності в сфері фізичного виховання і спорту, а також підвищення рівня моральних, естетичних та інших якостей особистості.
План
1. Поняття про систему фізичного виховання.
2. Складові системи фізичного виховання.
3. Основні завдання фізичного виховання.
4. Принципи фізичного виховання.
Список використанних джерел:
1. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры / Под общей ред. Л.П.Матвеева, А.Д.Новикова. – 2-е изд, испр. и доп. – Т.1. – Москва: Физкультура и спорт, 1976. – 304 с.
2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 272 с.
3. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 183.
4. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. – К., 1993. – 22 с.
5. Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації”. – К., 1998 –44 с.
Технічні засоби: наочність викладення матеріалу забезпечується використанням схем, таблиць, відеопроектора, ноутбука та мультимедійної презентації.
1. Поняття про систему фізичного виховання (СФВ).
Головною рушійною силою розвитку суспільства є певні потреби.
Розрізняють потреби особисті, групові та суспільні. Крім того, вони можуть бути матеріальними і духовними.
Мета випливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства.
Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, пов’язана з розвитком рухового апарата в певному віці. Вона з’являється в ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Проте, біологічна потреба рухатись живе в людині протягом всього життя і повинна постійно задовольнятись.
Другою потребою є потреба у всебічно гармонійному розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа і суспільство в цілому.
Третя потреба пов’язана із здоров’ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров’я. За даними ВООЗ, здоров’я людини на 50% залежить від активного способу життя.
Четверта потреба полягає у підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини. Ця причина визначає прикладність фізичного виховання, його практичну роль у суспільстві.
П’ята потреба пов’язана з необхідністю навчатись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільний час, наповнюючи його зміст фізичними вправами, іграми, розвагами.
Шоста потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртування у групи для здійснення спільних дій.
Для забезпечення конкретних потреб у кожному суспільстві формуються відповідні системи.
Система – це сукупність певних елементів, організаційно об’єднаних в одне ціле спільною функцією для забезпечення тієї чи іншої потреби цілого суспільства, групи людей або однієї людини.
Наприклад, для забезпечення потреби в інтелектуальному розвитку створюється система освіти. Для своєї безпеки суспільство створює систему оборони, для лікування – систему охорони здоров’я. Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.
Система фізичного виховання – це історично зумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає телеологічні, науково-методичні, програмно-нормативні, організаційні основи, що забезпечують фізичне виховання громадян.
Система фізичного виховання тісно пов’язана з іншими соціальноекономічними системами суспільства: економікою, політикою, наукою і культурою.
Будучи однією із сфер прояву суспільних відносин, вона розвивається під впливом змін які відбуваються в даних системах. Своїми різними формами система фізичного виховання включена у всі основні види соціальної діяльності людини. Вона задовольняє не тільки потреби в русі (біологічні) а і соціальні – формування особистості, вдосконалення суспільних відносин. Реалізуючи свої специфічні функції система фізичного виховання здатна повністю задовольняти потреби людей в руховій активності, забезпечуючи високий рівень здоров’я і фізичної дієздатності. Реалізуючи свої виховні, педагогічні функції система фізичного виховання вирішує завдання естетичного, трудового, інтелектуального розвитку.
Мета системи фізичного виховання – це очікуваний результат фізичног вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота).
Мета системи фізичного виховання також може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних чинників.
Мета навчання – це ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть у процесі спеціально організованої системи послідовної взаємодії вчителі та учні.
За значенням і тривалістю розрізняють:
Мету-ідеал – це бажаний кінцевий результат, якого можна лише прагнути, постійно наближаючись до нього;
Стратегічну мету – вона охоплює великі системи, глобальні проблеми, визначає основні принципи діяльності, зумовлює довгостроковий бажаний результат;
Тактичну мету – вона спрямована на отримання бажаного результату у близькому майбутньому за рахунок певного способу дії, лінії поведінки;
Оперативну мету – вона визначається на короткий проміжок часу для отримання бажаного результату негайно.
2. Складові системи фізичного виховання.
Зміст системи фізичного виховання розкривають її телеологічні, науковометодичні, програмно-нормативні та організаційні основи.
Телеологічні основи
Телеологія – це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне.
Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання у загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями. Тому погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природовідповідності, гуманізму і демократизму цього процесу.
Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ та процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.
Демократизація процесу фізичного виховання відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їхньою активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за вчителем право приймати остаточні рішення.
Принцип гуманізму базується на таких ідеях:
- врахування вікових і психологічних особливостей учнів;
- турбота про здоров’я і належний фізичний розвиток учнів;
- врахування інтересів дитини у навчанні;
- підкреслення ролі морального виховання;
- піднесення ролі вчителя у суспільстві.
Науково-методичні основи.
Сучасна система базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання.
Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють такі науки:
- суспільні (історія і організація фізичної культури, соціологія спорту),
- природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біомеханіки, гігієни, медицини),
- психолого-педагогічні (психологія, педагогіка) науки.
Ці науки безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, де готуються науково-педагогічні кадри.
Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури, проведення наукових, науково-практичних, науковометодичних конференцій і виставок, через періодичну пресу.
Програмно-нормативні основи
Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у певних документах і матеріалах.
До них належать:
1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”;
2. Цільова комплексна програма розвитку фізичної культури;
3. Державні вимоги до фізичного виховання;
4. Навчальні програми для всіх ланок системи;
5. Національна спортивна класифікація;
6. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.
1) Закон України “Про фізичну культуру і спорт” введено в дію Постановою Верховної Ради України 24 грудня 1993 року. Законом гарантується права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.
2) Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” затверджена Указом Президента від 1 вересня 1998 р. Програма розкриває основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначає роль фізичної культури і спорту у житті суспільства, показує тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслює практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побуті громадян. Складена ця програма до 2005 року.
3) “Державні вимоги до фізичного виховання” – містять основні положення фізичного виховання, характеристику рівнів, зміст та форми фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто організовує і проводить фізичне виховання, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням.
4) Навчальні програми – визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог. Іншими словами, навчальна програма – це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання. Сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові програми, регіональні навчальні програми, робочі програми.
Базові програми визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобов’язується забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від типу і форми власності навчально-виховного закладу, в якому вони навчаються, регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей.
Регіональні навчальні програми враховують регіональні і національні особливості та традиції, кліматичні та екологічні умови, визначають рівні рухової підготовленості учнів та студентів у навчальних закладах різних регіонів України.
Робочі програми – їх зміст визначають викладачі конкретного навчального закладу, враховуючи місцеві кліматичні та екологічні умови, традиції і матеріальну базу навчального закладу, інтереси учнів і рівень їх підготовленості, кількість уроків, відведених на предмет у кожному навчальному закладі.
5) Національна спортивна класифікація. Єдина спортивна класифікація України видається на 4 роки (олімпійський цикл) і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.
6) Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 року). Загальні нормативи фізичної підготовленості повинні бути доступні кожному за умови певної підготовки для їх досягнення. Тестування фізичної підготовленості населення включає виконання комплексу рухових дій, що дозволяють визначити і оцінити рівень розвитку основних рухових якостей – витривалості, сили, бистроті, спритності, гнучкості, що мають суттєве значення для життєдіяльності людини, її фізичного стану і здоров’я.
Організаційні основи
Організаційні основи передбачають функціонування відповідних організацій, установ і товариств, що керують розвитком фізичної культури і спорту в Україні.
Центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є: Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (очолює М.Булатова).
Рада Міністрів автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування створюють у своєму складі відповідні органи з питань фізичної культури і спорту.
З іншого боку, держава сприяє розвитку суспільної активності і залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. До громадських організацій належать: спортивні клуби, спілки і товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України.
Всі організації, що забезпечують функціонування галузі “Фізична культура і спорт”, об’єднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні індивідуальних та суспільних запитів і потреб громадян України у фізичній і спортивній підготовці.
Основні напрямки системи фізичного виховання:
1. Загальне фізичне виховання;
2. Фізичне виховання з професійною спрямованістю;
3. Фізичне виховання з спортивною спрямованістю.
Перший напрямок — спрямований на зміцнення здоров’я і підтримку працездатності в навчальній і трудовій діяльності. У відповідності з цим зміст фізичного виховання спрямований на оволодіння життєво важливими руховими діями і розвиток сили, витривалості, спритності і т.д.
Загальне фізичне виховання здійснюється в дитячих дошкільних закладах, на уроках фізичного виховання в ЗОШ, в секціях (групах ЗФП), в групах здоров’я.
Другий напрямок — фізичне виховання з професійною спрямованістю забезпечує рівень фізичної підготовки, який необхідний людині в конкретному виді трудової діяльності. Фізичне виховання спрямоване на підготовку людини до вибраної нею професії. Результат подібної підготовки виражений в певному рівні фізичної готовності засвоювати вибрану професію і ефективно працювати.
Зміст фізичної підготовки і фізичної підготовленості обумовлений вимогами конкретного виду професійної діяльності.
Третій напрямок — фізичне виховання із спортивною спрямованістю забезпечує можливість спеціалізуватись у вибраному виді фізичних вправ і досягати в них максимальних результатів. Фізичне виховання, спрямоване на підготовку до високих досягнень у вибраному виді спорту, називається спортивним тренуванням.
Умови функціонування СФВ
1. Перша і головна умова – бажання реалізувати свої права на фізичний та духовний розвиток, які передбачені Законом України “Про фізичну культуру і спорт”.
2. Другою такою умовою є належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі.
3. Третя визначна умова – забезпечення галузі “Фізична культура і спорт” висококваліфікованими фахівцями – професіоналами.
3. Основні завдання фізичного виховання.
Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети.
Мета – це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина.
Мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов’язаних завдань.
У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднані у три групи: освітні, оздоровчі та виховні.
Освітні завдання
Ця група специфічних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб:
- зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;
- забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;
- навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.
Вирішення освітніх завдань спрямовано на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров’я та творче довголіття.
Оздоровчі завдання
Група оздоровчих завдань спрямована на:
- забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;
- зміцнення і збереження здоров’я;
- удосконалення будови тіла і формування постави;
- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.
Виховні завдання
Вирішення виховних завдань передбачає:
- розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму (під впливом занять фізичними вправами розвивається рухова, слухова, зорова пам’ять, спостережливість і увага);
- патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі (про можливість патріотичного виховання у процесі занять фізичними вправами свідчить діяльність спортивно-просвітницьких товариств і організацій Східної Галичини на початку ХХ століття);
- виховання любові до праці (забезпечуючи підвищення функціональних можливостей організму, фізичне виховання створює найважливіші передумови високої працездатності для всіх видів праці);
- розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу (фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особу. Суть естетики розкривається у красі людських вчинків і взаємостосунків).
4. Принципи фізичного виховання.
Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання школярів ефективнішим. Незнання принципів, або їх ігнорування вчителем, ускладнює процес фізичного виховання.
Принципи – це позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання.
В педагогічній науці принципами називають найбільш важливі вихідні положення, керівні настанови для діяльності вчителя і учнів, які відображають закономірності педагогічного процесу. В принципах узагальнена всі сукупність наукових фактів і багатовікова педагогічна практика.
Загальні (соціальні) принципи поділяють на:
* гармонійного розвитку особистості;
* зв’язку фізичного виховання з трудовою діяльністю (ППФП);
* принцип оздоровчої спрямованості.
Педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання
У різних літературних джерелах з педагогіки та фізичного виховання принципи називаються по-різному. У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння учнів знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними.
Розрізняють такі принципи:
- свідомості і активності;
- наочності;
- доступності й індивідуалізації;
- систематичності і послідовності;
- повторності;
- науковості;
- міцності і прогресування.
До специфічних принципів належать:
а) спрямованості на формування базової фізичної підготовки, високої
працездатності та здоров’я людини;
б) адекватності (відповідності);
в) систематичності;
г) циклічності і хвилеподібності
Питання для перевірки знань:
1.Мета системи фізичного виховання?
2.За значенням і тривалістю меня розрізняють на ?
3.Визначення телеології ?
4.На яких ідеях базується гуманізм?
5. Які науки утворюють основу науково-методичної системи фізичного виховання ?
6.Які закони належать до програмно- норматиіної основи ?
7.Охарактеризуйте основні напрямки фізичного виховання.
8.Перечисліть освітні завдання фізичного вихованняю.
9.Перечисліть оздоровчі завдання фізичного виховання.
10. Визначення принципу.
11.Види принципів.