1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: М.Р._Шваб.docx
Розширення: docx
Розмір: 181кб.
Дата: 25.06.2021
Пов'язані файли:
mysteczka-osvitnya-galuz-muzychne-mystecztvo-2020-2021n.r.doc

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»
Педагогічний факультет

Кафедра педагогіки, теорії та методики початкової освіти
Дипломна робота

магістра

на тему:

«Розвиток креативності молодших школярів на уроках літературного читання



Виконала: студентка групи ПО-21 пм, галузь знань 01 Освіта/Педагогіка

спеціальність 013 Початкова

Шваб Олен Валентинівна




Керівник: Васенко В. В.,

кандидат педагогічних наук, доцент



Рецензент: Олефіренко Т. О.,

кандидат педагогічних наук, доцент


Переяслав – 2019
ЗМІСТ




ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ розвитку креативності в МОЛОДШИх ШКОЛЯРів 6

1.1. Суть поняття «креативність» 6

1.2. Розвиток креативності молодших школярів як педагогічна проблема 21

1.3. Дидактично-методичні основи побудови змісту курсу «Літературне читання» 32

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ Розвитку креативності МОЛОДШИх ШКОЛЯРів НА УРОКАХ Літературного читання 46

2.1. Реалізація дидактичних можливостей розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання 46

2.2. Методика педагогічного експерименту 56

2.3. Організація та аналіз експериментальної роботи 71

ВИСНОВКИ 79

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 81

ДОДАТКИ 88



ВСТУП
Соціально-економічна ситуація у світі в цілому і в Україні зокрема якісно змінює вимоги до особистості. Випускник школи, який повинен володіти високим рівнем самостійності, мати розвинену креативну уяву, креативну пам′ять, мислення й абсолютну сформованість ключових компетентностей. Зі зміною соціальних вимог до людини змінюються зміст, форми і методи процесу навчання та виховання, які готують майбутніх випускників шкіл до трудової діяльності. Нові цінності та орієнтири освіти (індивідуально-особистісний підхід у навчанні, суб’єкт-суб’єктні відносини вчителя та учнів і т. д.), а також сучасні досягнення науки багато в чому визначають вибір технологій, яким педагоги все частіше віддають перевагу на цьому етапі розвитку освіти.

Виникає потреба в застосуванні креативних форм, методів навчання, які розвивають здатність до оригінальної думки та креативної дії. Креативність можлива у всіх галузях людської діяльності, зокрема в мистецтві, науці, навчанні, іграх та інших сферах повсякденного життя. Усі люди мають здібності до креативної дії. Для цього потрібні відповідні умови й достатні знання та навички.

До проблеми осмислення розвитку креативності особистості, організаційно-методичного супроводу процесу його впровадження зверталися відомі педагоги та науковці. Зокрема, дослідники визначають загальні основи креативності із різних точок зору (Д. Богоявленська, Дж. Гілфорд, Є. Ільїн, А. Маслоу, В. Моляко, С. Сисоєва, Р. Стернберг, П. Торренс та ін.), механізми креативного мислення (Г. Альтшуллер, Д. Богоявленська, Е. де Боно, Дж. Гілфорд, О. Лук, О. Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов, П. Торренс та ін.); розглядають креативність як різновид інтелектуальної поведінки (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг); вивчають «самоактуалізацію» у зв’язку з креативністю (Л. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.); досліджують особливий характер мотивації креативів (С. Голлан, Р. Кеттел, Д. Мак-Кіннон та ін.), рефлексію креативності й творчу продуктивність у наукових співробітників (В. Пятруліс).

О. Дубасенюк розглянуто психологічні основи розвитку креативності в акмеології; взаємозв’язок креативності мислення і креативності спілкування вивчала С. Канн; місце креативності в структурі особистості – О. Солдатова; розвиток креативності школярів – К. Лютова, А. Назаретова, дошкільнят – Є. Алфєєва; розвиток педагогічної креативності – О. Антонова, І. Гриненко, О. Дунаєва, В. Моляко, С. Сисоєва, Т. Сущенко та ін.

З огляду на актуальність проблеми, її недостатню розробленість як у теоретичному, так і в практичному аспектах, а також з урахуванням окреслених вище суперечностей, було визначено тему магістерської роботи: Розвиток креативності молодших школярів на уроках літературного читання.

Мета дослідження  вивчити, обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність шляхів розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання.

Для досягнення мети були визначені такі завдання дослідження:

  1. Вивчити та проаналізувати стан вирішення проблеми дослідження в психолого-педагогічній літературі.

  2. Розкрити суть поняття «креативність».

  3. Виявити та систематизувати шляхи розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання.

  4. Експериментально перевірити шляхи розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання.

Об’єкт дослідження  навчальний процес у початковій школі.

Предмет дослідження  шляхи розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання

Методи дослідження:

  • аналіз, синтез та узагальнення (використаний при вивченні педагогічної, психологічної, науково-методичної літератури, визначенні критеріїв, показників та рівнів розвитку креативності, теоретичному обґрунтуванні моделі та шляхів розвитку креативності молодших школярів);

  • педагогічний експеримент та метод спостереження (використані для виявлення особливостей розвитку креативності);

  • бесіди, опитування (використані для вивчення стану досліджуваної проблеми);

  • метод індукції і дедукції (використаний з метою узагальнення результатів експерименту);

  • статистичний аналіз (використаний для статистичної обробки даних).

Наукова новизна. Виявлено, систематизовано та теоретично обґрунтовано шляхи розвитку креативності молодших школярів на уроках літературного читання.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані для подальшої оптимізації навчальної діяльності на уроках літературного читання в початковій школі, а також можуть слугувати у процесі підготовки вчителів до такого виду роботи.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі Київської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 156, у 3-А, 3-Б, 4-А, 4-Б класах.

Апробація. Основні результати магістерської роботи обговорювались на засіданні кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ розвитку креативності в МОЛОДШИх ШКОЛЯРів

1.1. Суть поняття «креативність»
Наш час диктує нові умови руху суспільного розвитку, перетворення й досягнення наукового прогресу, що спонукають до змін економічного та соціального порядку, а це призводить, зазвичай, і до зміни філософії суспільства. Людина має бути готова до перебудов, де постає необхідність брати участь у процесах реформації безпосередньо. Тому, на сучасному етапі становлення України головним є розвиток особистості, здатної до сприймання, розуміння і творення матеріальних і духовних цінностей, спроможної самостійно приймати нестандартні рішення, творчо мислити, гнучко реагувати на зміни обставин і самій їх творити. Адже, саме система освіти має забезпечувати розвиток у дітей творчих здібностей, їх підтримку у формуванні навичок самоосвіти та самореалізації. Тому перспективним є наявність креативності в особистості, як важливого чинника розвитку особистості, що визначає її готовність змінюватися і відмовлятися від стереотипів.

Педагогічна новація «креативність» є насиченим концептом, що вперше було вжито психологом Д. Сімпсоном у 1922 році. Учений вважав, що «креативність» – це здатність людини відмовитися від стеоретипних способів мислення [43, с. 632], «здатність до руйнування загальноприйнятого, звичайного порядку походження ідей у процесі мислення» [69, с. 37].

Одне з найперших визначень креативності надав американський учений, професор Стенфордського університету Джон Као: «Креативність – це цілісний процес генерації ідей, їх розвитку та перетворення на цінності. Цей процес поєднує в собі те, що люди називають новаторством». Він відзначає одночасно мистецтво породження нових ідей і науку відточування цих ідей до стадії відтворення в дійсності.

Незважаючи на тривале застосування терміну, креативність як окреме поняття було виділено лише в 50-х рр. ХХ ст. завдяки Дж. Гілфорду. У 1950 році саме Дж. Гілфорд у зверненні при вступі на посаду президента Американської психологічної асоціації запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні креативності. Дж. Гілфорд [24] вважав, що креативність – це здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення. Саме після публікації його робіт, у яких він визначає різницю між двома типами мисленнєвих операцій – конвергенцією і дивергенцією, концепція креативності набула широкої популярності та почала активно опрацьовуватися.

На сучасному етапі вивчення поняття «креативність», варто розпочати з етимології слова «креативність» та зазначимо, що «креатив» є калькою з англійського «creative» – творчий, той, що створюється. Як аргумент для розрізнення цих понять додамо, що у французькій та німецькій мовах для позначення творчості і креативності також існують різні лексичні одиниці: «оeuvre» (творчість) і «creative» французькою, та «schaffen» (творчість) і «kreativität» німецькою, тобто поняття «творчість» і «створення» протиставляються [28].

Креативність (лат. сreatio – створення) – це здатність породжувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний чинник обдарованості

Раніше у літературі використовувався термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови: creativity, creative. Новітній термін «креативність» дійсно має специфічну суть. Так, на думку професора І.Мілославського, терміном «креативний» позначається творчість, що не тільки висуває ідеї, але й доводить їх до конкретного практичного результату. У цьому твердженні робиться акцент саме на продукти, які створюються креативністю, а також на зовнішні умови, де креативність породжує щось нове, незвичайне, оригінальне в ситуаціях, де відсутні шаблони й алгоритми. У визначеннях креативності також фігурують індивідуальні та особистісні характеристики людини: творче мислення, високорозвинена уява, естетичне світосприйняття, відкритість новому життєвому досвіду, незалежність, гнучкість, динамічність, оригінальність, самобутність [73].

У словнику іноземних слів креативність [англ. creative – творчий; лат. creatio (creationis) – створення] тлумачиться як творчий [41, с. 672].

Тлумачний словник трактує креативність як творчу, спрямовану на створення, новаторську діяльність. Креативний – «здатний до вироблення нових, оригінальних ідей та їх втілення, спрямований на творчість» [15, с. 514].

У психологічній енциклопедії креативність визначається як рівень творчої обдарованості, прояву здібностей до творчості, що виявляються у мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності та є відносно стійкою характеристикою особистості [59, с. 181].

Cхоже визначення ми знаходимо у педагогічному словнику. Креативність тлумачиться як творчі можливості (здібності) людини, що можуть виявлятися у мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом чи її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний фактор обдарованості, що рідко відображається в тестах інтелекту й академічних досягненнях. Креативність визначається не стільки критичним ставленням до нового з точки зору існуючого досвіду, скільки сприйнятливістю до нових ідей [52, с. 269].

В енциклопедії освіти зазначено, що креативність – це творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються не тільки в оригінальних продуктах діяльності, а й у мисленні, почуттях, спілкуванні з іншими людьми [33, с. 432].

У словнику С. Гончаренка креативність тлумачиться як особистісна характеристика, а саме як здатність висловлювати незвичайні ідеї, нетрадиційно мислити, швидко розв’язувати проблемні ситуації» [58, с. 102].

Незважаючи на значну кількість емпіричних досліджень, концептуальної ясності щодо поняття «креативність» немає. Щораз частіше використовується в науковій літературі поняття «креативність» як синонім до слова «творчість». Проте слід зауважити, що творчість і креативність – це різні поняття. Спостерігається тенденція до розрізнення понять «креативність» і «творчість», де останнє розглядається в більш широкому контексті.

Насправді, хоча поняття «креативність» і «творчість» дуже близькі за змістом, усе ж вони мають певні відтінки у значенні. Основою творчого процесу є натхнення автора, його здібності. Тобто творчості не існує без натхнення. У свою чергу, основою креативності є прагматизм, тобто доцільність, корисність вихідного продукту. Творчі люди залежать від настрою та власних емоцій. Під креативністю розуміємо загальну здатність людини до інновацій та творчості у різних сферах її діяльності. Креативність – це не лише здатність створювати щось нове, але це здатність створювати щось нове з певною метою [10].

Ми поділяємо думку вчених (Дж. Гілфорд, Р. Давлетова, А. Коджаспіров, Т. Красило, І. Милославський, А. Морозов, Н. Рибка та ін.) про необхідність розмежування категорій «творчість» і «креативність» у залежності від результату діяльності. Так, творчість є процесом творчої діяльності, спрямованим на створення якісно нового продукту, на пошук нестандартного рішення задачі, проте, цей термін не передбачає обов’язкову наявність результату діяльності. Творчість можна визначити як діяльність заради процесу. Креативність, навпаки, це процес, спрямований на результат. У цьому випадку результат діяльності є необхідною і суттєво важливою складовою творчого процесу. Тобто креативність є роботою на результат з метою створення кінцевого продукту. Таким чином, креативність можна розуміти як здатність створювати, здатність до творчих результативних дій, що зумовлюють нове незвичне бачення проблеми чи ситуації. Креативність має індивідуальну міру вираження. Існує безліч різних визначень креативності, однак більшість авторів розглядають її не як процес (як у випадку творчого, або продуктивного, мислення), а як властивість особистості [28].

Дж. Гілфорд вважав, що креативність – це здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення. Саме після публікації його робіт, у яких він визначає різницю між двома типами мисленнєвих операцій – конвергенцією і дивергенцією, концепція креативності набула широкої популярності та почала активно опрацьовуватися. Він вважав операцію дивергенції, наряду з операціями перетворення, основою креативності. Дивергентним (від лат. divergentis – той, що розходиться у різні сторони) у психології називають альтернативне мислення, що відбувається усупереч причинно-наслідковим зв’язкам [24].

Е. Торренс дає досить образне визначення: «Креативність – це значить копати глибше, дивитися краще, виправляти помилки, розмовляти з кішкою, пірнати в глибину, проходити крізь стіни, запалювати сонце, будувати замок на піску, вітати майбутнє» [5, с. 28].

О. Антонова вважає, що креативність правильніше визначати не стільки як певну творчу здібність або їх сукупність, скільки як здатність до творчості. Науковець визначає креативність як творчі можливості людини, що можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом або її окремі сторони [9, с. 28].

С. Сисоєва розглядає креативність як фундамент творчої особистості, «детермінантою якої виступає творча активність індивіда»; креативність як сукупність творчих задатків, умінь особистості, що зумовлюють певний рівень і характер розвитку творчих якостей особистості, її пізнавальних процесів, мислення, знань, умінь і навичок із урахуванням певних об’єктивних умов. Креативність як різнобічне явище інтегративного характеру не тільки визначає об’єктивні перспективи творчого розвитку, а й забезпечує функціонування актуальної зони творчої діяльності людини. Креативність може виявлятися в різних видах діяльності різною мірою; це зумовлено як відмінністю засобів реалізації, так і джерелом походження, рівнем усвідомлення та її стійкістю. Креативність є фактором її інноваційно-творчої діяльності, що надає такий стиль виконання, який можна назвати творчим [67, c. 245].

Багато вчених не визнають факт існування креативності як автономної, універсальної здібності. Вони вважають, що творчість завжди безпосередньо пов’язана з певним видом діяльності. Тобто, на їхню думку, не можна говорити про творчість узагалі: є художня творчість, наукова творчість, технічна творчість та ін. Однак більшість учених схиляються до думки, що природа творчості єдина, а тому і здатність до творчості універсальна. Навчившись діяти у сфері мистецтва, техніки чи в інших видах діяльності, людина легко може перенести цей досвід у будь-яку іншу сферу. Саме тому здатність до творчості розглядається як відносно автономна, самостійна здібність.

Л. Виготський вивчав феномен опосередкування як факт формування і застосування певних засобів для перетворення своїх власних психологічних можливостей або можливостей інших людей. Кожна людина має особливий, унікальний внутрішній світ. Особистість характеризується здатністю відображати світ, проявляти свою творчу сутність, творчий потенціал. Однак цілі й завдання виховання і навчання не завжди стимулюють розвиток креативності дітей.

Учений вважає, що розвиток креативності особистості відбувається впродовж життя людини й одним із найважливіших критеріїв особистості є творчість, оскільки в процесі життя розвивається уява як внутрішній механізм, що забезпечує прояв творчості.

Креативність – це природна властивість особистості, яка існує від початку життя людини; це найвища форма активності особистості; характеристика особистості. Завдяки креативності людина виражає свій внутрішній світ, змінюючи його [8].

Оригінальний погляд на сутність креативності висловив Х. Раджей [1], який визначив креативність як розумову здібність продукувати нову ідею в будь-якій сфері. З цих позицій креативність – це не отримані знання чи наукова діяльність, а навичка, що може бути покращена за допомогою різних методів. Отже, креативність – це стійка здатність до продукування новації безвідносно до часу, віку, способу, манери, шляху, технологій, переваг, обставин і обмежень.

За А. Маслоу, креативність – це свобода, спонтанність, самоприйняття та інші риси, які дозволяють особистості найбільш повно реалізувати свій потенціал [45, с. 193].

А. Маслоу [45] вважає, що завдяки самоактуалізації особистість проявляє інтегрованість і долає розщепленість. Завдяки епізодам самоактуалізації особистість стає більш відкритою суспільству, досконалішою і спонтанною, з вищим почуттям гумору, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізації. Учений розглядає креативність як якість, яка може мати прояв у будь-якому завданні життя. Відповідно до його теорії, креативність – це якість, яка властива всім із народження, але яка втрачається більшістю під впливом середовища.

Вважаємо цінним зауваження щодо природи креативності, зроблене І. Мелік-Гайказян, яка, розуміючи цей феномен як здатність людини створювати щось нове і унікальне, зауважує, що ці новоутворення відбуваються на підставі і з прийняттям створеного іншими. Ця здатність передбачає тривалий процес цілеспрямованого навчання, виховання і розвитку, в результаті чого особистість знаходить можливість генерувати оригінальні ідеї [46, с. 185]. Іншими словами, креативність розвивається і набувається протягом усього освітнього процесу.

Нам імпонує думка О. Дунаєвої, яка розглядає творчість як свідому активну діяльність людини, спрямовану на відтворення та перетворення певних явищ дійсності, а креативність – як здатність особистості сприямати проблему та використовувати найоптимальнійші для цього можливості, створити новий, оригінальний продукт соціальної важливості [31, с. 140].

Досліджуючи креативність з точки зору професійної педагогіки, І. Брякова визначає її як творчу здатність до прийняття і створення нового, нестандартного мислення, до генерування великого числа оригінальних, суб’єктивно і об’єктивно значущих і корисних ідей. Креативність визначає готовність особистості до змін, відмови від стереотипів, допомагає знаходити оригінальні рішення складних проблем в ситуації невизначеності і є тим внутрішнім ресурсом людини, що сприяє її успішному самовизначенню в суспільстві. На думку дослідниці, креативні люди, орієнтовані на творчість і самоактуалізацію, психологічно готові до інновацій у професійній діяльності, менш схильні до професійного «вигорання» [13, с. 42].

Як вважає Л. Єрмолаєва-Томіна, креативність, як якість особистості формується за рахунок впливу соціального середовища, ціннісних орієнтацій особистості, вимог, що висуваються до людини, організації інформаційного потоку і цільової спрямованості усіх видів діяльності, починаючи з навчальної [34, с. 34].

Р. Кириченко визначає креативність як особистісну якість, що базується на потенційних можливостях кожної людини, актуалізації неусвідомлюванної потреби бути неповторною індивідуальністю, вільною своєю творчістю приєднуватись до загального через власні продукти креативності, гармонійно сполучати індивідуальні і соціально значущі інтереси [40, с. 188].

В. Шадріков, розглядаючи креативність з позиції проблемних ситуацій, визначає її як здатність вирішувати безліч завдань в постійно мінливих обставинах, вміння приймати рішення в різних ситуаціях, а також як набір таких компетенцій: вміння заявляти про свої потреби та інтереси; вміння знаходити інші джерела інформації; вміння приймати рішення в різних ситуаціях; здатність генерувати оригінальні способи вирішення проблеми [77, с. 72].

На думку С. Меднік, в основі креативності знаходиться здатність виходити за межі стереотипних асоціацій, це процес додавання і перетворення елементів ситуації у нові комбінації, можливо, саме тому креативність проявляє і підкреслює здібності.

Я. Пономарьов трактує креативність як психологічну властивість і зводить її до інтелектуальної активності та чутливості до побічних продуктів власної діяльності, бачення побічних результатів, які є творінням чогось нового (що важливо тільки творчій людині) [57, с. 29-33.]

Д. Леонард і В. Свеп зазначають, що креативність – це процес розвитку та прояву нових ідей, які також можуть бути корисними. Вони вважають, що креативність не є талантом, тому може бути розглянута як цілеспрямований процес, для організації якого потрібний підхід, що дозволяє максимізувати індивідуальну обдарованість, досвід і кваліфікацію [2, с. 3].

Н. Вишнякова визначає креативність як «процес та комплекс інтелектуальних та особистісних властивостей індивіда, що сприяє самостійному висуванню проблем, генеруванню великої кількості оригінальних ідей та нешаблонному їх вирішенню, який притаманний багатьом особистостям» [18, с. 45].

І. Гриненко, О. Дунаєва, Є. Ільїн, О. Кульчицька, В. Сластьонін визначають креативність як:

  • здатність породжувати незвичні й нестандартні ідеї, відхилятися в мисленні від традиційних схем, швидко знаходити нестандартні способи вирішення проблемних ситуацій [37; 42];

  • здібність, що відображає глибинну властивість індивіда створювати оригінальні цінності, приймати нестандартні рішення, уникати стереотипних способів мислення [68];

  • духовну здібність культурної (цілісної) особистості створювати новий соціально важливий продукт (ідеальний чи матеріальний) завдяки мотивації успіху, збагаченню ментального досвіду та стану психофізіологічної когерентності [26; 32].

Підсумовуючи позиції науковців, зазначимо, що креативність розглядають як:

  • цілісну, інтегративну властивість особистості, пов’язану з мотивацією, емоціями, компетентністю, гнучкістю (Т. Баришева, Ю. Жигалов);

  • проявом рис творчого (дивергентного) мислення (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Е. Торренс), що виявляється в несподіваному спонтанно скоєному продуктивному акті, з урахуванням актуальної обстановки соціальної взаємодії (Д. Джонсон).

  • здатність до творчості (Дж. Гілфорд, І. Брякова);

  • здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення (Р. Сімпсон, Е. Торренс);

  • здатність привносити щось нове в існуючий досвід (Ф. Баррон); здатність породжувати неординарні ідеї в процесі постановки і вирішення нових проблем (М. Воллах);

  • здатність проявляти творчу сутність за допомогою проблематизації звичних ситуацій (К. Роджерс);

  • здатність до створення якісно нового або продуктивного перетворення об’єкта (В. Козленко);

  • здатність не тільки до виконання діяльності на вищому рівні, а й до її вдосконалення і розвитку (Д. Богоявленська).

Аналіз науково-психологічної літератури свідчить про різноманітність та неоднозначність тлумачення поняття «креативність». У психологічній науці під креативністю найчастіше розуміють – інтегративну якість особистості, яка є суб’єктивною передумовою і одночасно показником творчості в усіх сферах діяльності. Тобто, креативність – це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і усвідомлення свого досвіду [60].

Психолог П. Торренса вважає, що креативність особистості – це не спеціальна, а загальна здібність, яка базується на констеляції загального інтелекту, особистісних характеристик, здібностей до продуктивного мислення. Під креативністю вчений розуміє загострене сприйняття недоліків, білих плям у знаннях, дисгармонії. На його думку креативний процес поділяється на декілька етапів: сприйняття проблеми, пошук рішення, виникнення та формування гіпотез, перевірка гіпотез, їх модифікація та знаходження результату. Вчений вважає, що творчі імпульси людини перетворюються у творчий характер під впливом соціуму.

Креативність молодшого школяра, за визначенням Т. Воробйової, – це загальна характеристика особистості учня, яка виявляється, передусім, у навчально-пізнавальній діяльності й зумовлює творчу спрямованість дитини, її здатність до самостійного вибору оптимального та оригінального шляху вирішення навчальних завдань, створення нових ідей, продуктів, новизна яких може бути як об’єктивною, так і суб’єктивною [20, с. 6].

Ядро креативності учня початкової школи утворюють креативні здібності, які є складовою загальних здібностей особистості й виявляються у творчому підході до навчально-пізнавальної діяльності, пізнавальній активності, критичності тощо.

Під креативними здібностями молодшого школяра розуміємо комплекс індивідуально-психологічних особливостей, що обумовлюють здатність учня успішно здійснювати навчально-творчу діяльність. Вони розкриваються і розвиваються в процесі цієї ж навчально-творчої діяльності.

Аналіз значної кількості джерел свідчить, що під здібностями розуміють синтез властивостей, що зумовлюють успішне виконання нею діяльності, зокрема креативної. Вони розвиваються на основі вроджених задатків індивіда у певному освітньому середовищі [22, с.7].

Компонентний склад креативних здібностей у сучасній психолого-педагогічній літературі тлумачиться неоднозначно:

  • дивергентне мислення (Г. Альтшуллер, Дж. Гільфорд, В. Моляко, Г. Терехова);

  • здатність генерувати велику кількість ідей (Н. Баришева, Дж. Гілфорд);

  • творчу мотивацію (О. Матюшкін, Л. Пузеп);

  • натхнення (В. Роменець);

  • володіння прийомами творчості (Г. Терехова, С. Гін) тощо.

На думку вчених основними креативними здібностями учнів, які можуть бути розвинені в процесі навчання є креативний інтерес, креативне мислення, уява й інтуїція; енергопотенціал, психомоторика, мислення, уява та почуття [66, с. 1]. Т. Воробйова визначає компонентний склад креативних здібностей дітей початкової школи [20, с. 4]:

  • продуктивна уява;

  • креативне мислення (поєднання елементів творчого й критичного мислення);

  • інформаційна грамотність.

У структурі креативної особистості Ф. Шаріпов виділяє такі якості [79, с. 63]:

  • здатність до творчості, до вирішення проблемних завдань; винахідливість;

  • гнучкість і критичність розуму, інтуїцію, самобутність і впевненість у собі;

  • здатність ставити і вирішувати нестандартні завдання, здатність до аналізу, синтезу та комбінування, здатність до перенесення досвіду, здатність передбачення;

  • емоційно-образні якості: натхненність, емоційний підйом в творчих ситуаціях;

  • асоціативність, уява, фантазія, мрійливість, відчуття новизни, чуйність до протиріч, здатність до емоційного відгуку (емпатійність);

  • володіння розкутістю думок, почуттів і рухів; вміння бачити знайоме в незнайомому;

  • подолання стереотипів;

  • здатність формулювати гіпотези, конструювати версії їх докази;

  • схильність до ризику, прагнення до свободи.

У дослідженнях сучасних науковців (О. Антонової, А. Матюшкіна, С. Сисоєвої, В. Фрицюк, А. Шадріної, О. Ярошинської та ін.) узагальнено різні класифікації особистісних характеристик креативної особистості загалом і представника педагогічної професії зокрема. На думку вчених, креативність – це:

  • здатність особистості до нестандартного, нешаблонного, конструктивного мислення і поведінки, творчо ставитися до своєї професійної діяльності [29];

  • здатність особистості виходити за межі заданої ситуації, приймати оригінальні, нестандартні та ефективні рішення, створювати оригінальні цінності; наявність креативного потенціалу є обов’язковою характеристикою представника педагогічної професії [78];

  • визначальна якість творчої особистості, яка, з одного боку, виступає важливою характеристикою діяльності, умовою і її результатом, а з іншого – це цілісна особистісна якість, яка є системоутворюючою ланкою в структурі професіоналізму вчителя [67].

Структура креативності у працях дослідників відрізняється і за кількісним, і за якісним складом. Так українським педагогом І. Гриненком запропонована модель креативності, яка складається з п’яти компонентів [74, с. 44]:

  • мотиваційного;

  • емоційно-ціннісного;

  • когнітивного;

  • конативного;

  • результативного.

В. Фрицюк вважає за потрібне виділити їх лише три: музично-пізнавальний (когнітивний); емоційно-мотиваційний; діяльнісно-творчий (поведінковий)) [74, с. 45].

К. Урбан, професор університету Ганновера у Німеччині, подає такі складові [74, с.  46]:

  • когнітивні: дивергентне мислення та дивергентні дії, загальні знання та розумова база, база спеціальних знань і специфічних умінь;

  • особистісні: зосередженість і захопленість задачею, мотивація та мотиви, відкритість і толерантність до невизначеності.

К. Батовріна виявила 28 особових чинників креативності (дивергентність мислення, оригінальність мислення, семантична гнучкість, здатність до виявлення і постановки проблеми, здатність до генерування великої кількості ідей, здатність до аналізу, здатність долати стереотипи, здатність знаходити безліч асоціацій, допитливість, прагнення до досконалості, здатність іти на ризик, мотивація, образна пам’ять, емоційність, спонтанність поведінки, цілеспрямованість, здатність до загостреного сприйняття дисгармонії, упевненість у собі, індивідуальність, «чіткість» уваги, уява, інтуїція, здатність до фантазування, установка на позитивне сприйняття і застосування нововведень, самостійність і незалежність суджень, темпераментність, передбачуваність, здатність розглядати явища і події з різних точок зору) [12, с. 10].

Найчастіше у структурі креативності виокремлюють такі основні компоненти – когнітивний (Дж. Гілфорд, Е.П. Торренс), особистісний (А. Адлер, Л. Виготський, С. Рубінштейн). Складові креативності було визначено ще Дж. Гілфордом [24].

Структуровані погляди на креативність висловлював Д. Перкінс, який визначив у своїй моделі чіткі параметри й характеристики креативності, ця модель була названа моделлю шестикінечних сніжинок. Учений виокремив такі компоненти креативності: внутрішню мотивацію, наявність сильного внутрішнього спонукання, обов’язку перед власними силами, власними принципами, ментальна мобільність, готовність ризикувати й помилятися, здатність виходити за межі для розв’язання проблем, прийняття сторонніх думок [53].

Є. Ільїн до структури креативності, окрім дивергентного мислення, включив здатність до перетворень, точність вирішення й інші, власне інтелектуальні, параметри. Тим самим він наголошує на позитивному зв’язку між інтелектом і креативністю [37].

В. Антонішева виділила в структурі креативності особистості такі компоненти: когнітивний, емоційно-ціннісний, практично-діяльнісний. Кожен компонент визначається певними показниками: когнітивний включає знання способів вирішення завдань, знання алгоритму вирішення проблеми, розуміння сутності проблеми, бачення нового в звичайному, аналізу та синтезу; емоційно-ціннісний містить інтелектуальні й креативні здібності, творчий потенціал, інтерес до невідомого, відстоювання своєї думки; практично-діяльнісний визначається вмінням давати кілька правильних відповідей на одне запитання, приймати думку іншого, відстоювати свою думку, комбінувати, моделювати, удосконалювати, створювати нові об’єкти [7, с. 14].

Важливу роль для нашого дослідження мають наукові роботи Т. Любарта і Р. Стернберга, які розробили теорію креативності, згідно з якою для розвитку творчої активності особистості необхідні шість взаємопов’язаних компонентів [70, с. 118]:

  • здібності (синтетичні, аналітичні, практично-концептуальні), адже саме вони передбачають уміння поновому бачити проблеми, здатність аналізувати й порівнювати ідеї та знаходити їм практичне застосування;

  • знання (конкретні, практико зорієнтовані, підкріплені фантазією);

  • мислення (сміливість думок, рухливість розуму);

  • особистісні якості (готовність долати перешкоди, застосовувати розумний ризик, терпіти невизначеність);

  • мотивація;

  • навколишнє середовище.

Систематизація матеріалів досліджень провідних вітчизняних і зарубіжних учених дала змогу визначити структурно-компонентний склад креативності учнів, які можуть бути оптимально розвинені в процесі навчання: креативне мислення, креативна уява, креативна грамотність. Вони тісно пов’язані між собою і можуть розвиватися в процесі навчально-творчої діяльності одночасно. Креативна уява є одним із найбільш важливих компонентів здібностей особистості, особливо в дитячому віці.

Креативна уява визначається, насамперед, володінням такими вміннями, як створювати нові образи; встановлювати нові зв’язки між об’єктами, явищами, поняттями тощо.

Креативне мислення визначає творчу спрямованість усіх видів діяльності учнів. Критичне мислення – здатність школяра аналізувати, оцінювати інформацію, самостійно обирати оптимальні шляхи вирішення завдань. Креативне мислення – це здатність до генерування нових і вдосконалення вже існуючих ідей, пошук альтернативних шляхів вирішення завдань 51, с. 154.

Креативна грамотність полягає у володінні базовими прийомами пошуку, аналізу, продуктивного опрацювання інформації, від якої залежить ефективність творчої діяльності. Для оптимального розвитку креативності слід створити умови. Створення даних умов залежить від учителя. Але роль учителя у даному процесі не обмежується лише створенням психологічного клімату. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомогти дитині у розвитку її креативності.

Отже, здійснений огляд різноманітних точок зору вчених на розуміння креативності дозволяє конкретизувати цю категорію як здатність особистості до варіативності, гнучкості, інноваційності мисленнєвої діяльності, що передує процесу творчої дії. Креативність не є вродженою характеристикою індивіда. Вона вважається такою якістю особистості, що може бути сформованою завдяки особливим умовам виховання та навчання. Основними такими умовами є розвиток особистості, мотивація до творчої діяльності та свобода індивідуальності.

Отже, аналіз психологічних і педагогічних досліджень, присвячених креативності, дає підстави стверджувати про те, що більшість учених розглядає креативність як складне інтегративне утворення, що визначає здатність особистості до творчості. У структурі креативності дослідники виділяють різноманітні компоненти, які поєднують мотиваційний аспект (потреби, інтереси, установки, цілі, переконання, прагнення, побажання, мотиви), когнітивний та поведінковий.

Відповідно до теми нашого дослідження, розкриття педагогічного змісту поняття «креативність» дозволило нам визначити цей феномен як складне особистісне утворення, що охоплює сферу інтелекту, емоцій, моральних цінностей та робить можливим досягнення принципово нового результату діяльності на новому якісному рівні.

  1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас