Ім'я файлу: Рефератю Соц. пол. Харчук Т.С. ПС_23.docx
Розширення: docx
Розмір: 109кб.
Дата: 31.05.2021

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “Львівська політехніка

інститут права, пСИХОЛОГІЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТИ

кафедра педагогіки Та інноваційної освіти


Реферат

на тему «Соціальна сфера як особливий об'єкт соціальної політики»




Львів 2020

Виконав:

студент групи: ПС-23

Харчук Т.С.
Прийняла:

к.політ.наук., доцент

Івасечко О.Я.


ЗМІСТ


Вступ 3

Соціальна сфера, її склад та призначення 4

Соціальна політика, її об’єкти та суб’єкти 6

Висновок 9

Список використаної літератури 10

ВСТУП

Актуальність теми.

Активний характер соціальної політики передбачає насамперед діяльність її суб'єктів, спрямовану на створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу людини й суспільства, сутнісних сил особистості у процесі соціального розвитку

Нині особливо важливим напрямком здійснення активної соціальної політики є діяльність, спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її добробут, соціальна захищеність.

У цьому зв'язку вищими пріоритетами активної соціальної політики мають стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі.

 Одним із головних предметів вивчення та засобом реалізації процесів соціального буття є соціальна політика — як суспільний феномен, так і вид практичної діяльності людства. Соціальна політика, що націлена на посилення соціальної безпеки людини на основі збільшення її реальних доходів, має набути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона зводиться до державної благодійності, що, у свою чергу, стимулює споживацькі настрої та інфляційні процеси у країні.

Об’єкт дослідження: соціальна сфера.

Предмет дослідження: соціальна сфера як особливий об'єкт соціальної політики.

Мета дослідження: проаналізувати соціальну сферу, як особливий об'єкт соціальної політики.

З огляду на об’єкт, предмет та мету дослідження, були поставлені наступні завдання:

  1. Розкрити суть понять соціальної сфери, її склад та призначення

  2. Проаналізувати поняття соціальної політики, її об’єкти та суб’єкти

Методи дослідження: аналіз літератури та робіт соціальної політики – для визначення стану дослідження проблеми, сутності, поняття «соціальна сфера», «соціальна політика»– для дослідження соціальної сфери, як особливого об'єкту соціальної політики.

Соціальна сфера, її склад та призначення

Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей.

Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

     Слід зазначити, що як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини, які за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва. Останні виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг.

Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання є відносинами обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводу створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільно організованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві.

Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріям населення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим — на пільгових умовах, ще іншим — у платній формі. Безкоштовні послуги — це послуги соціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я і деяких видів культурного обслуговування), розвиток цих послуг забезпечується за рахунок суспільних фондів споживання.

До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

- Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення.

- Діяльність з формування доходів членів суспільства.

- Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту.

- Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення.

- Охорона здоров’я.

- Народна освіта.

- Торгівля та громадське харчування.

- Житлове та комунальне господарство.

- Діяльність з екологічного захисту громадян.

- Культура і мистецтво.

Соціальна складова сталого розвитку включає в себе збереження та розвиток культурного та соціального рівня населення. До уваги береться зменшення кількості руйнівних конфліктів на культурному та соціальному підґрунтях, а також справедливий розподіл та рівний доступ всього населення до благ, зокрема, до природних ресурсів. Сталий розвиток соціальної сфери передбачає, що людина повинна брати участь у прийнятті та реалізації рішень, які стосуються не лише її, а її суспільства в цілому. Цього можна досягнути, інвестуючи потенціал в людський розвиток, аби кожна людина мала змогу жити так, як вона захоче, не орієнтуючись лише на матеріальні блага. Людина розглядається не лише як об’єкт, на який орієнтована концепція, а і як засіб втілення цієї концепції.

Таким чином, соціальна складова сталого розвитку включає в себе людський розвиток, задоволення усіх основних потреб населення.

Ключовим поняттям соціальної складової сталого розвитку є людський розвиток, тобто умови, які сприяють максимальному розвитку потенціалу населення, задоволенню власних потреб, за яких людина могла б жити повноцінно, а не виживати. Це включає в себе заходи із ліквідації бідності, економічної та соціальної ізоляції, розвиток систем охорони здоров’я, освіти, культури, дотримання прав і свобод людини, забезпечення населенню існування у чистому природному середовищі, адже стан здоров’я людини залежить значною мірою від якості питної води та продовольчих продуктів, чистоти повітря та ін.

Соціальна політика, її об’єкти та суб’єкти

Реалізація ефективної соціальної політики - це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини.

Соціальна політика - невід’ємна складова діяльності держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Зважена соціальна політика зберігає стабільність у суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів та революцій. Соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, тому її основним критерієм є рівень суспільної злагоди та солідарності.

Особливу роль соціальна політика відіграє в суспільствах перехідного типу, оскільки її механізми захищають людину від втрат доходу, а населення взагалі - від негативних наслідків економічних реформ, структурних трансформацій виробництва, ринкової стихії. До того ж, соціальна політика - це той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу, який проводиться. Цю величезну силу соціальної політики, точніше її гасел, особливо чітко можна спостерігати під час виборчого процесу.

Словосполучення «соціальна політика» походить від таких родових понять, як «політика» та «соціальний». Що стосується терміну «соціальний», то варто звернути увагу на наступне. Отже, «соціальне» - це те, що стосується суспільства і спільності, має міжособовий і спільнісний характер.

Щодо поняття «політика», то його походження здебільшого пов’язують із назвою однойменної праці відомого давньогрецького мислителя Аристотеля. В роботі під назвою «Політика» він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. з точки зору вивчення соціальної політики важливим є те, що Аристотель визнавав, що завдання держави - це турбота про своїх громадян. «Держава, - стверджував Аристотель, - це союз для надання допомоги, а найкращим державним устроєм слід визнати такий, організація якого дає можливість будь-якій людині жити щасливо». З уявлень Аристотеля про державу, що складається із «середніх» людей (тобто тих, хто має середній достаток), виходить і сучасна, досить висока оцінка важливості середнього класу як фактору стабільності суспільства.

В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб.

Соціальна політика - це система заходів інститутів суспільно- політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики.

Є загальноприйнятим, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя.

Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продук­тивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.

Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення.

До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.

До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом.

Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості - профе­сійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.

Індивідуальні потреби, оптимальні умови економічної та соціальної безпеки людини, особистості формуються не ізольовано від соціального середовища, а в певній системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються в політичних відносинах та діяльності відповідних політичних інститутів. Виявлення та реалізація соціального буття і є предметом соціальної політики. Класичного визначення поняття "соціальна політика" не існує. Початково її визначали як систему державних рішень, спрямованих на досягнення добробуту населення. Однак це визначення не є однозначним, адже до такої системи рішень може належати багато напрямів діяльності уряду. Попри все важливим завданням державної влади залишається служіння інтересам населення, досягнення його добробуту, тобто соціальну політику можна вважати одним із видів регулювання держави, яку називають державою загального добробуту. Суть цього поняття полягає в тому, що держава взяла на себе обов'язок забезпечувати певний добробут свого населення, і ця діяльність охоплює широке коло питань соціального буття: соціальний захист знедолених; боротьбу з бідністю; регуляцію ринку праці; охорону здоров'я; освіту; культуру; етнонаціональні питання тощо.

Висновок

Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами.

Соціа́льна полі́тика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

Мета соціальної політики — створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві суспільної злагоди і стабільності.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Головним завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.

Об’єктами соціальної політики є все населення і його категорії: інваліди, пенсіонери, безробітні, ветерани , пенсіонери, багатодітні сім’ї, безпритульні, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.

Отже, ми виконали поставленні завдання нашої роботи: розкрили поняття соціальної сфери та соціальної політики та проаналізували соціальну сферу, як об’єкт соціальної політики.

Список використаної літератури

  1. Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.

  2. Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 1995.

  3. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под. ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.

  4. Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.

  5. Головінов О. М., Горожанкіна М. Є., Дмитриченко Л. І. та ін. Соціальна політика та економічна безпека. — Донецьк: Каштан, 2004. — 335 с.

  6. Гриненко А. М. Соціальна політика. — К.: КНЕУ, 2003. — 309 с.

  7. Методологія, напрями, тенденції, проблеми у сфері праці та соціальної політики / М.М. Папієв (ред.), Т.М. Кір'ян (ред.). — К.: Соцінформ, 2006. — 408 с.

  8. Мужикова Н. М., Пузирний В. Ф., Семиног Л. А. Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартів ЄС. — Чернігів: Деснянська правда, 2007. — 170 c.

  9. Семигіна Т. В. Соціальна політика у глобальному вимірі. — К.: Універсітетське видавництво "Пульсари", 2003. — 252 с.

  10. Шевчук П. І. Соціальна політика. — Л.: Світ, 2005. — 400 с.



скачати

© Усі права захищені
написати до нас