«державне фінансування охорони здоров’я в україні»

Ім'я файлу: ІДЗ БС.docx
Розширення: docx
Розмір: 180кб.
Дата: 20.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
идз фин анализ.docx

КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів суб’єктів господарювання та інноваційного розвитку

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «БЮДЖЕТНА СИСТЕМА»

на тему: «ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ»

« ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В ЗАГАЛЬНОМУ ОБСЯЗІ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ ПРОТЯГОМ 2017-2020 РОКІВ »

Студентки II курсу групи Ф-19

Журавель Вікторія Сергіївна

м. Кривий Ріг – 2020

ЗМІСТ

1 СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я 3

1.1 Сутність видатків державного бюджету України 3

1.2 Видатки на охорону здоров’я та їх структура 9

2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗДІЙСНЕННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я 14

2.1 Фінансування галузі охорони здоров’я 14

3 НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ 19

Висновки

Список використаних джерел

1 СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

1.1 Сутність видатків державного бюджету України

Видатки державного бюджету відіграють одну з головних ролей у розвитку нашої держави - як соціального, так і економічного. Велика кількість видів державних видатків зумовлена такими факторами, як: рівнем соціальноекономічними розвитку держави, її адміністративно територіальним устроєм, характер функцій держави, адже тільки маючи достатню сумурбюджетних ресурсів держава зможе у повному обсязі виконувати свої функції.

Видатки бюджету віддзеркалюють соціальну й економічну політику держави. Через них, як і бюджет в цілому, держава бере участь у розподільчих процесах, установлюючи певні пропорції розподілу [3] бюджетних коштів, спрямовуючи їх у різних напрямах (підвищення рівня добробуту населення, розвиток основних галузей економіки й інфраструктури виробництва, реалізацію комплексних економічних програм, обслуговування державного боргу, національну оборону, державне управління та міжнародні відносини), забезпечуючи тим самим досягнення сталого соціально-економічного розвитку суспільства та підвищуючи загальний рівень добробуту населення.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету – це кошти, які спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум[6]. У Бюджетному кодексі термін «видатки» розкривається за допомогою витрат, зокрема витрати – це видатки бюджету та кошти, які спрямовуютьсяна погашення основної суми державного боргу. Незважаючи на те, що витратиі видатки характеризують одне і те ж явище, між ними існує суттєва різниця. Видатки бюджету – це кошти, спрямовані на фінансування програм і заходіввідповідно до бюджету. Але окремі автори, які мною були досліджені, трактують поняття «видатки бюджету» по-різному(табл. 1.1).

Таблиця 1.1. - Узагальнені підходи до трактування поняття «видатки бюджету»

Найменування поняття	Визначення поняття	Джерело
Видатки бюджету	- це процес виділення та використання фінансових ресурсів, що акумулюються у бюджетах усіх рівнів бюджетної системи, згідно з законами про бюджети на відповідний фінансовий рік [1].	А. Бабіч, Л. Павлова
Видатки бюджету	- це інструмент розподілу та перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту.	О. Василик, К. Павлюк
Видатки бюджету	- це інструмент забезпечення вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства [2].	В. Опарін
Видатки бюджету	- це видатки, які безпосередньо пов’язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачуваних обставин [3].	О. Василик
Видатки бюджету	– це прямі цільові видатки держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується в бюджеті [4].	О. Орлюк
Видатки бюджету	– це відносини, на основі яких відбувається процес використання централізованих коштів держави за різними напрямами [5].	Ю. Крохін, М. Карасєва
Видатки бюджету	- це видатки, які спрямовуються на задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери та характеризують рівень забезпечення потреб діяльності держави [7]	М. Артус, Н. Хижа

З метою поглиблення дослідження теоретичних засад видатків державного бюджету розглянемо класифікацію видатків за певними критеріями, зокрема (рис. 1.1):

Ознакою головного розпорядника бюджетних кошті (відомча класифікація)
Бюджетними програмами (програмна класифікація)
Економічною характеристикою операцій (економічна класифікація)
Функціями, які виконують видатки (функціональна) [8]

Рис. 1.1 Класифікація видатків державного бюджету України

В Україні в процесі бюджетного планування застосовується програмно-цільовий метод з використанням програмної класифікації. На державному рівні

програмна класифікація формується Міністерством фінансів запропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів підчас складання проекту бюджету у бюджетних запитах, а на місцевому рівні – місцевим фінансовим органом. Програмна класифікація щорічно формуєтьсяу Законі про державний бюджет. Для фінансування непередбачених видатків створюється резервний фонд, який використовується відповідно до рішенняКабінету Міністрів України. Обсяги резервного фонду не маютьперевищувати 1% суми видатків загального фонду. При застосуванні програмної класифікації на місцевому рівні використовується тимчасовакласифікація видатків, затверджена Міністерством Фінансів України.

Відомча класифікація видатків та кредитування відображає розподіл бюджетних коштів між головними розпорядниками коштів згідно з Бюджетним кодексом. На підставі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів.

Економічна класифікація видатків бюджету застосовується для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом за їх предметними ознаками (заробітна плата; нарахування; всі види господарської діяльності; виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з виконання бюджету.

За економічною класифікацією видатків бюджету вони поділяються на поточні й капітальні.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету являє собою групування видатків бюджетів усіх рівнів та відображає напрями використання бюджетних коштів на виконання основних функцій держави. Вона складається з розділів, підрозділів і груп. У розділах систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов'язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, а в підрозділах і групах конкретизуються ці видатки та кредитування бюджету.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції (вищі органи державного управління, органи місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова й зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження й розробки у сфері державного управління; проведення виборів і референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);

б) оборону (військова оборона; цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження й розробки у сфері оборони; інша діяльність у сфері оборони);

в) функції охорони громадського порядку, безпеки та судової влади (діяльність із забезпечення громадського порядку; боротьба зі злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист і рятування: судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; кримінально-виконавча система та виправні заклади; нагляд за дотриманням законів та представницькі функції в суді; дослідження й розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

г) економічну ;

д) охорону навколишнього природного середовища;

е) житлово-комунальне господарство;

є) охорону здоров'я;

ж) духовний і фізичний розвиток;

з) освіту;

і) соціальний захист та соціальне забезпечення .

Отже, видатки бюджету - особлива економічна категорія, яка відображає відносини з приводу витрат держави на здійснення своїх повноважень. Видатки бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами органів державної влади. Видатки бюджету поділяються за певними категоріями: за функціями, економічною характеристикою, за бюджетними програмами, а також за ознакою головного розпорядника коштів. Також було охарактеризовано їх за функціональною ознакою, економічною, відомчою та програмною.

1.2 Видатки на охорону здоров’я та їх структура

Фінансування охорони здоров' я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством¹.

Бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров' я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

Заклади охорони здоров' я поряд із державним фінансуванням розвивають інші джерела фінансових надходжень, серед яких - страхові благодійні платежі, надходження від лікарняних кас, надання платних послуг, компенсаторні оплати, а також застосовують дозволені госпрозрахункові механізми. Крім того, в загальній структурі фінансування охорони здоров' я розвивається приватний сектор надання медичних послуг.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров' я.

До видатків державного бюджету на охорону здоров'я належать видатки на:

первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);
санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);
інші заклади охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Рисуок 1.2.- Напрями видатків Державного бюджету України на охорону здоров’я

До видатків, які здійснюються з Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів, належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського та обласного значення😉

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медико-санітарного забезпечення республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров' я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

До видатків на охорону здоров' я, які здійснюються з районних бюджетів, міських бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, належать видатки на: а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої невідкладної медичної допомоги, поліклініки та амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров' я і заходи санітарної освіти).

До видатків, які здійснюються з бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань належать видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

Самофінансування, засноване на використанні власних фінансових ресурсів, є основною формою фінансового забезпечення приватних медичних закладів, що займаються комерційною діяльністю. Сьогодні більшість бюджетних закладів охорони здоров' я також мають право формувати власні кошти від надання платних послуг та здійснення іншої комерційної діяльності, дозволеної законодавством, включати їх до спеціального фонду кошторису та використовувати на потреби за цільовим призначенням. Упровадження механізмів комерційного самофінансування в діяльність закладів охорони здоров' я стало вимушеним кроком держави через дефіцит бюджетних фінансових ресурсів і неспроможність держави повноцінно утримувати даний сектор.

Чинне українське законодавство, окрім фінансування, передбачає й іншу форму фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я - кредитування, проте воно, на відміну від розвинутих західних країн, у вітчизняній практиці майже не використовується.

Одним із альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони здоров' я також є благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських внесків розглядаються як "інвестиції в соціальну сферу" взагалі та в охорону здоров' я зокрема.

Світова практика використовує такі методи фінансування закладів охорони здоров' я, як кошторисний, програмно-цільовий, за надані медичні послуги. Програмно-цільовий та кошторисний методи є основними для фінансування закладів охорони здоров' я в Україні.

Кошторисне фінансування - це виділення коштів на утримання закладів, установ і організацій охорони здоров' я, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документа - кошторису. Сьогодні цей метод застосовується для фінансування більшості закладів охорони здоров' я, джерелом фінансування яких є бюджети.

Програмно-цільове фінансування передбачає визначення об'єктів, чітких цілей фінансування і необхідних ресурсів, дає можливість уникнути нецільового використання бюджетних коштів, забезпечити результативне їх витрачання та персональну відповідальність керівників закладів охорони здоров' я за досягнення соціальних результатів бюджетних програм.

Фінансування за надані медичні послуги є найточнішим методом визначення витрат, воно здійснюється як від передбачуваного (планового), так і від фактичного обсягу наданих послуг і пов'язане з розрахунком цін (тарифів). Формування механізму ціноутворення на медичні послуги в Україні є необхідним, оскільки, з одного боку, вартісна оцінка медичної допомоги стала необхідною у зв'язку з переходом до нових форм господарювання, а з другого - медичне страхування може бути впроваджене тільки за наявності показників вартості медичних послуг, які визначають величину страхових внесків. Разом з тим питання, пов' язані з ціноутворенням, далеко не вирішені.

Отже, бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров' я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

До видатків державного бюджету на охорону здоров’я належать видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; санаторно-реабілітаційну допомогу; санітарно-епідеміологічний нагляд; інші заклади охорони здоров'я.

Планування видатків на охорону здоров' я з урахуванням методики його здійснення, умовно поділяється на два його основні рівні. Перший (планування на макро-рівні) - це визначення загального обсягу бюджетних асигнувань для потреб галузі при встановленні Міністерством фінансів України та затвердженні Кабінетом Міністрів України граничних обсягів видатків загального фонду проекту бюджету для головних розпорядників коштів на відповідний період та обсягів проектів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць.

Другий рівень (планування на мікрорівні) пов' язаний зі складанням індивідуальних кошторисів закладів.

2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗДІЙСНЕННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

2.1 Фінансування галузі охорони здоров’я

Фінансування медичної галузі здійснюється з конкретною метою: поліпшення стану здоров’я населення, якості життя, продовження тривалості життя. З огляду на показники фінансування можна сказати, чи є достатнім фінансове забезпечення галузі, а також визначити те, наскільки дієвим є сучасний механізм фінансування.

У даний час в Україні діє бюджетна модель системи охорони здоров’я, тому більшість видатків на цю галузь спрямовується саме з Державного бюджету України. а також з місцевих бюджетів. Розглянемо, яке місце займають видатки на охорону здоров’я серед видатків Державного бюджету України за 2018-2020 рр. (табл.2.1).

Табл. 2.1 Видатки державного бюджету України за 2018-2020 рр., грн., %

Групи статей видатків	2018	%	2019	%	2020	%
Загальнодержавні функції	162 958 087 727,07	16.53	168 194 415 637,65	15.64	163 849 383 028.25	12.72%
Оборона	97 024 057 403,20	9.84	106 627 818 063,27	9.91	120 374 141 092.52	9.35%
Цивільний порядок, безпека і судова влада	116 875 927 463,80	11.86	142 389 768 307,23	13.24	157 672 464 627.03	12.24%
Економічна діяльність	63 600 866 404,99	6.45	72 363 727 439,97	6.73	168 889 027 334.71	13.11%
Охорона навколишнього природного середовища	5 241 202 036,70	0.53	6 317 589 876,97	0.59	6 636 848 681.08	0.52%
Житлово-комунальне господарство	296 929 593,33	0.03	107 969 576,08	0.01	88 544 975.98	0.01%
Охорона здоров’я	22 618 047 237,47	2.29	38 566 581 912,42	3.59	124 925 254 105.85	9.70%
Духовний і фізичний розвиток	10 107 073 772,16	1.03	9 966 973 427,07	0.93	9 826 381 120.81	0.76%
Освіта	44 324 335 081,59	4.5	51 656 621 445,98	4.81	52 857 305 758.86	4.10%
Соціальний захист і соціальне забезпечення	163 865 588 903,83	16.62	218 628 598 063,27	20.33	322 720 300 065.53	25.06%
Міжбюджетні трансферти	298 939 706 441,17	30.32	260 302 024 417,82	20.26	160 177 055 371.09	12.44%
Всього	985 851 822 065,31	-	1 075 122 088 167,73	-	1 288 016 706 161.71	-

У таблиці 1 наведено статистичні дані за останні 3 роки, які показують реальну картину державного фінансування охорони здоров’я

Виходячи із наведених даних, бачимо, що частка видатків державного бюджету України на фінансування охорони здоров’я збільшилася в 2019 р. порівняно з 2018 р. на 1,3% і є не дуже високою.

Порівнюючи 2019 і 2020 роки, можна спостерігати зростання фінансування охорони здоров’я в 2,7 рази, а саме на 6,11%.

Варто вказати на те, що зростання видатків з Державного бюджету України, в основному пояснюється обов’язковими підвищеннями заробітної плати працівникам галузі охорони здоров’я. У той же час об’єктивного покращення фінансування галузі не спостерігається. Більша частина бюджетного фінансового забезпечення витрачається на оплату праці персоналу закладів охорони здоров’я та оплату комунальних послуг. Такий стан справ ще раз підтверджує необхідність якнайскорішого пошуку нових джерел фінансування охорони здоров’я та раціоналізації дійсних видатків.

Склад видатків на охорону здоров’я з Державного бюджету України – це видатки на 5 категорій, а саме: поліклініки й амбулаторії, швидка та невідкладна допомога; лікарні й санаторно-курортні заклади; санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи та заклади; фундаментальні та прикладні дослідження охорони здоров’я; інша діяльність у сфері охорони здоров’я.

Надалі розглянемо структуру видатків на охорону здоров’я та ступінь виконання планових завдань відповідно до вказаної структури видатків, що є надзвичайно важливим для розуміння самої суті розвитку галузі охорони здоров’я в Україні, визначення її потреб і можливостей (табл. 2.2) [9].

Табл. 2.2 Структура видатків на охорону здоров’я з Державного бюджету України за 2018-2020 рр., грн

Показник	2018	2019	2020
Поліклініки і амбулаторії, швидка та невідкладна допомога	149 582 697.20	162 190 258.62	174 270 644.27
Лікарні та санаторно-курортні заклади	7 296 592 489.40	8 219 382 358.32	7 762 702 211.81
Санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади	1 583 423 191.32	1 703 322 441.30	4 215 564 131.33
Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони здоров'я	482 111 437.88	514 526 632.27	599 340 429.25
Інша діяльність у сфері охорони здоров'я	13 106 207 769.77	27 962 169 906.29	112 173 376 689.19
Разом	985 841 959 312.90	1 072 891 487 454.96	1 288 016 706 161.71

Для кращого бачення фінансування побудуємо діаграму видатків на охорону здоров’я з Державного бюджету України за 2020 рр., грн

Рисунок 2 1.- Структура видатків на охорону здоров’я з Державного бюджету України за 2020 рік, грн

Аналізуючи дані, можна сказати, що у 2020 році найбільшу частку видатків на охорону здоров’я з Державного бюджету склали видатки на іншу діяльність у сфері охорони здоров'я – більше половини всіх видатків 89,79%). У дану статтю видатків входить фінансування з охорони здоров'я людини, яка здійснюється не в лікарнях і не лікарями або стоматологами: діяльність медсестер, акушерів, фізіотерапевтів або іншого парамедичного персоналу у сфері оптиметрії, гідротерапії, лікувального масажу, трудотерапії, логопедії, хіроподії, гомеопатії, мануальної терапії, голковколювання тощо.

Далі, у порядку зменшення питомої ваги у структурі видатків, ідуть: лікарні та санаторно-курортні заклади, які складють 6,21%; Санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади – 3,37%; Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони здоров'я – 0,48%, та найменшу частку займають поліклініки і амбулаторії, швидка та невідкладна допомога – 0,14%.

Отже, на основі вищевикладеного можна стверджувати, що сучасний стан фінансування системи охорони здоров’я України за рахунок бюджету є вкрай недостатнім і не створює передумов для виконання якісної медичної допомоги в необхідних об’ємах.

3 НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішується згідно з законодавством.
У розвинутих країнах діють дві моделі фінансування охорони здоров' я:

фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Велика Британія, Канада, Італія, Австрія.
передбачає фінансування цільових програм, а оплата медичної допомоги малозабезпеченим соціально незахи-щеним верстам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) здійснюється за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства й установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 % усіх витрат на охорону здоров'я, для США - до 50 %.

Обидві системи, і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров' я, й ефективністю діяльності медичних закладів.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка - лікарі, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Обидві системи мають свої переваги й недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з другого - створює певну зацікавленість населення в посиленні турботи про здоров' я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої - дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нашій країні вдвоє більше лікарів і втроє - ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування значно нижчий.

У більшості країн заклади охорони здоров' я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров' я, а також суб' єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров' я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Практику ширшого залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок надання різних видів платних послуг гальмує недосконалість законодавства. Зокрема, не врегульовано порядок надання платних послуг, відсутня єдина методика розрахунку вартості медичних послуг.
Інститут медичного страхування в Україні тільки починає розвиватися й функціонує у вигляді добровільного медичного страхування та лікарняних кас. Страхові компанії пропонують такі види добровільного медичного страхування, як страхування здоров' я на випадок хвороби й безперервне страхування здоров' я. Базові програми медичного страхування охоплюють: амбулаторно-поліклінічну медичну допомогу, стоматологічні послуги, стаціонарне лікування, медичне обслуговування вдома, швидку та невідкладну медичну допомогу. Страхова сума при страхуванні здоров'я на випадок хвороби коливається від 1,5 до 15 тис. дол. США (страхові внески становлять 0,5-5 % від цієї суми); при безперервному страхуванні здоров'я - 720 тис. дол. США (страхові внески становлять 0,5-0,8 % зазначеної суми). За бажанням страхувальника, крім базових програм до страхового полісу можуть належати додаткові страхові програми (вакцинація дітей, медична допомога під час поїздок територією України чи за її межами на відпочинок та ін.).

Як підтверджує практика, добровільне медичне страхування в Україні тільки почало розвиватися, оскільки для більшості страхових компаній воно не забезпечує значного прибутку через високі страхові виплати. Крім того, через низький рівень купівельної спроможності населення воно доступне лише для багатих людей або суб' єктів господарювання, які включають медичне страхування у "соціальний" пакет для своїх працівників.

Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, одним із вагомих додаткових джерел фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я дітей могли б стати кошти лікарняних кас, які використовуються в основному для поліпшення медикаментозного забезпечення їх учасників. Це свого роду громадські добровільні нагромаджувальні фонди, які створюються з ініціативи громадян та лікарів-активістів. В Україні спостерігається позитивна динаміка розвитку лікарняних кас, загальна кількість членів яких становить 800,1 тис. осіб. Члени лікарняних кас щомісячно вносять або фіксовану суму коштів (по 15-20 грн), або відсоток від заробітної плати чи пенсії (близько 5 %) до бюджету каси, які зараховують на їх персональні рахунки.

Існують різні точки зору щодо доцільності діяльності таких інституцій. Противники створення лікарняних кас вважають, що цей процес законодавчо не врегульований і не контрольований з боку держави, що стає причиною зловживань, фінансових порушень і тому не може бути ефективним. На наш погляд, поки в Україні не буде впроваджено обов' язкове медичне страхування як доповнення до бюджетного фінансування закладів охорони здоров' я, доцільно залучати кошти лікарняних кас. Як підтверджує вітчизняний і зарубіжний досвід, діяльність зазначених кас сприятиме ефективному використанню інституцій фінансових ресурсів, оскільки до контролю залучаються члени лікарняних кас, що підвищує його результативність та забезпечує цільове спрямування наявних коштів.

Аналіз фінансового забезпечення закладів охорони здоров'я свідчить про майже повну залежність фінансового потенціалу зазначених інституцій від бюджетних коштів, що не можуть повністю задовольнити їхні потреби. Через неспроможність держави усунути негативні наслідки впливу ринкових механізмів на функціонування галузі охорони здоров' я стрімко розвивається "тіньовий" сектор у закладах цієї галузі, який породжує небажані явища:

- економічні: грошові потоки, що формуються за рахунок неофіційних платежів пацієнтів за надані медичні послуги, не інвестуються у розвиток закладів охорони здоров' я (запровадження нових медичних технологій, підвищення якості медичних послуг тощо), чим обмежують можливості органів державної влади та місцевого самоврядування збільшувати бюджетні кошти на їх утримання;

- соціальні: не сповна забезпечується конституційне право громадян на безоплатну медичну допомогу, через зростання вартості медичних послуг знижується їх доступність для населення з низьким рівнем доходу, виникають соціальна напруженість і невдоволення ситуацією, що склалася, у пацієнтів та медичного персоналу.

Не забезпечується пріоритетність фінансування закладів охорони здоров' я і при розподілі бюджетних коштів на локальному рівні. Незважаючи на те, що формульний порядок розрахунку обсягів видатків на охорону здоров' я з місцевих бюджетів передбачає фіксований обсяг бюджетних асигнувань на одного жителя (фінансовий норматив бюджетної заборгованості) та через коригувальні коефіцієнти враховує диференціацію потреб населення певної адміністративної території в медичній допомозі залежно від віку й статі, заклади охорони здоров' я фінансуються на основі оперативно-сітьових показників їх потужності. При цьому не беруться до уваги кількість і якість наданих медичних послуг, вид медичного закладу залежно від вікової структури пацієнтів, які обслуговуються. Така ситуація призводить до недофінансування закладів охорони здоров' я через невідповідність між чисельністю населення та обсягом фінансових ресурсів, призначених для задоволення його потреб у медичній допомозі.

Одним із способів вирішення зазначених проблем є удосконалення методики формульного розрахунку видатків на охорону здоров' я з місцевих бюджетів.

Фінансові ресурси, які інвестуються в галузь охорони здоров'я України, не залежать від кінцевих результатів діяльності закладів охорони здоров' я, не сповна відповідають їхнім потребам, використовуються з низькою економічною ефективністю в основному на утримання цих закладів, а не на лікування пацієнтів. Така практика не сприяє поліпшенню якості та забезпеченню доступності медичної допомоги населенню.

Крім того, медичні заклади мають статус бюджетних установ із обмеженими правами щодо управління фінансами, зорієнтовані лише на систему нормативів, які доводять органи управління охорони здоров'я, і позбавлені економічних стимулів щодо покращення результативності діяльності та підвищення якості медичної допомоги населенню.

У зв'язку з цим актуальним є здійснення реформ, спрямованих на покращення фінансового забезпечення галузі охорони здоров' я України через створення ефективної та прозорої моделі фінансування, що орієнтована на реальні потреби пацієнтів, раціоналізацію використання фінансових ресурсів та удосконалення системи управління охороною здоров' я. У цьому контексті надзвичайно важливими є зміна ідеології діючої системи фінансування медичних закладів і фінансового планування у сфері охорони здоров'я - підходів, засад, форм і методів, перехід від фінансування медичного закладу та фінансового планування на основі ліжко-днів і централізовано затвердженого кошторису з досить деталізованим розкладом коштів по окремих статтях, що існує вже понад 50 років (ще з радянських часів), до фінансування медичної послуги і фінансового планування на основі програми методом програмно-цільового бюджетування. Фактично йдеться про те, що заклади охорони здоров' я повинні отримувати фінансування залежно від обсягів і якості медичних послуг.

З огляду на зарубіжний досвід формування і використання фінансових ресурсів медичної галузі та особливості української системи надання медичної допомоги концепція модернізації фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я України має включати комплекс таких заходів:

- визначення базового пакета гарантованого державою обсягу безоплатних медичних послуг і забезпечення адекватного розміру фінансових ресурсів для організації їх надання;

- введення права співучасті населення в оплаті медичних послуг (послуги підвищеної комфортності, витрати на госпіталізацію понад установлений нормативами термін лікування);

- надання управлінської та фінансової автономії закладам охорони здоров' я через перетворення їх на некомерційні підприємства;

- розширення переліку платних послуг, які можуть надавати безпосередньо заклади охорони здоров' я, розроблення методики визначення їх вартості;

- відмову від принципу фінансування витрат (утримання) закладів охорони здоров'я та перехід до контрольних закупівель медичних послуг за моделлю блок-контракту;

- відмову від кошторисного методу фінансування закладів охорони здоров' я та запровадження: подушного фінансування за моделлю часткового фондотримання - для оплати медичних послуг амбулаторно-поліклінічних закладів та фінансування за методом глобального бюджету - для лікарняних закладів;

- формування багатоканальної моделі фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я із залученням бюджетних коштів як основного джерела фінансових ресурсів, коштів від медичного страхування, надання платних медичних і немедичних послуг, благодійних внесків, кредиту, лізингу та інших джерел, не заборонених законодавством;

- перенесення пріоритету на фінансування закладів охорони здоров' я, які забезпечують надання первинної медико-санітарної та амбулаторно-поліклінічної допомоги;

- упровадження стаціонарозамінних та ресурсоощадних технологій, оптимізація потужності медичних закладів, підвищення ефективності капіталовкладень.

Висновок

Бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров' я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

До видатків державного бюджету на охорону здоров’я належать видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; санаторно-реабілітаційну допомогу; санітарно-епідеміологічний нагляд; інші заклади охорони здоров'я.

Планування видатків на охорону здоров' я з урахуванням методики його здійснення, умовно поділяється на два його основні рівні. Перший (планування на макро-рівні) - це визначення загального обсягу бюджетних асигнувань для потреб галузі при встановленні Міністерством фінансів України та затвердженні Кабінетом Міністрів України граничних обсягів видатків загального фонду проекту бюджету для головних розпорядників коштів на відповідний період та обсягів проектів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Другий рівень (планування на мікрорівні) пов' язаний зі складанням індивідуальних кошторисів закладів.

Кошторисне фінансування - це виділення коштів на утримання закладів, установ і організацій охорони здоров' я, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документа - кошторису.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішується згідно з законодавством.

Бабич А. М., Павлова Л. Н. Государственные и муниципальные финансы. М. : Финансы, ЮНИТИ, 2000. 687 с.
Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) : навч. посіб. Київ : КНЕУ, 2005. 240 с
Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України : навч. посіб. Київ : Центр навч. літ., 2004. 544 с.
Фінансове право. Академічний курс : підручник Київ : Юрінком Інтер, 2010. 808 с. 24
. Карасева М. В., Крохина Ю. А. Финансовое право : учебник. М., 2001.
Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

Артус М. М., Хижа Н. М. Бюджетна система України : навч. посіб. Київ : ВЄУ, 2005. 220 с.
Миськів Г. Бюджетна система : теоретичні та практичні аспекти (у схемах і таблицях) : навчальний посібник. Львів : Растр-7, 2020. – 272 с
https://openbudget.gov.ua/?month=12&year=2020&budgetType=NATIONAL

скачати