Ім'я файлу: Есе Біда України в тому.docx
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 07.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Censorship against freedom of speech.docx
Аналітична стаття.docx
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 07.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Censorship against freedom of speech.docx
Аналітична стаття.docx
Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна
Ще на початку минулого століття відомий український історик, публіцист, політичний діяч Михайло Грушевський точно підмітив, що «біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Така нехай зовсім невтішна теза віддзеркалює і наші сучасні реалії.
Нерідко сьогодні на вулицях українських міст чи сіл можна почути нарікання на недбалість влади. Неважливо чи то місцеві, регіональні чиновники чи представники найвищих гілок влади – жоден з них не міг не бути засудженим за свої дії та вчинки простим людом. Напевно простіше перелічити тих, чия діяльність на високих посадах дійсно приносила користь для народу, була спрямована на всебічний розвиток систем освіти, культури, охорони здоров’я і праці, економіки та ін., аніж пригадувати кожен окремий курйозний випадок недбалості.
Таке ставлення українців до правлячої верхівки є цілком обґрунтованим і виправданим. Насамперед, причиною недовіри і зневаги до влади є гіркий досвід уроків історії. Варто лише пригадати голодомор 32-33-го років, знищення української інтелігенції та репресії 1960-х або ж Чорнобильську катастрофу 1986 року. Здавалося б перелічених прикладів більше, ніж достатньо для того аби правляча еліта усвідомила власну відповідальність та не повторювала помилок своїх попередників.
Однак, ми вперто продовжуємо наступати на одні й ті ж самі граблі, забуваючи своє минуле. Замовчуючи реальні причини загибелі, а точніше вбивства журналістів-розслідувачів, приховуючи справжні статки так би мовити «слуг народу» чи уникаючи відповідальності за різного роду правопорушення здійсненого особами наближеними до верхівки. Саме такий «синдром короткочасної пам’яті» є наступною причиною відповідного ставлення народу до влади.
Більше того, окрім звичайних українців, цю думку підтримують і різного роду дослідники. Наприклад, політолог Василь Іванишин ще в перші роки ХХІ століття стверджував: "Нинішня влада в Україні не є ні народною, ні демократичною, ні українською", "Ця влада ніяк не поєднана з народом – ні ідейно, ні на рівні інтересів. Народ не знає, яку державу творить влада в Україні; жодна гілка і структура влади не діє в інтересах народу, а працює на саму владу; жодна політична сила, представлена у структурах влади, не захищає народ від наростаючого державного грабежу, а тільки виборює для себе можливість грабувати народ і присвоювати якомога більшу частку награбованого. Антинародна суть цієї влади очевидна".
Дійсно, ті, хто на сьогодні є керманичами України проводять відкриту та цілеспрямовану політику, спрямовану на знищення українців як нації. Прикладом цього можуть слугувати і воєнні дії на сході України, і відсутність соціального захисту для малозабезпечених сімей і реалізація реформ, від яких народові лише гіршає, а не кращає, і врешті-решт відсутність можливості творити власну національну державу із своєю мовою, культурою та історією. Однак, якщо про економічні проблеми ще принаймні йде мова, то проблеми національно-духовного відродження українського народу повністю ігноруються. Натомість зачиняються бібліотеки, ліквідовуються заклади культури, зростає плата, але знижується якість сучасної освіти.
Сьогодні, як ніколи чітко простежується прірва між владою і народом, недовіра чи навіть ненависть до влади, що підриває не тільки загальнонаціональну визначеність, але й імідж країни на міжнародній арені. Результати дослідження, яке проводилося в Польщі 2018 року, свідчило, що більше половини поляків не чули про Україну нічого, за виключенням військового конфлікту з Росією та загальної економічної кризи. Лише 30% згадало про досягнення українських спортсменів. Про діяльність у сфері культури, освіти, науки не було й мови.
А у цей час усі ключові посади в державі, усі системотворчі позиції в економіці, бізнесі, фінансах, науці, ЗМІ тощо прибрані до рук неукраїнцями. Саме тому, як стверджував політолог «антинаціональна суть нинішньої влади безсумнівна».
Сучасність гостро потребує обговорення стратегічних для розвитку нації проблем. На думку політологів, аби змінити ставлення народу до влади необхідно піти на конкретні, рішучі зміни в державотворенні, у формуванні та функціонуванні влади: визнати за українським народом право на творення власної держави, підняти прапор української національної ідеї, сформулювати природну і привабливу для народу ідею-мету та ідеологію національного державного будівництва, запропонувати національно зорієнтовану концепцію, програмні напрямні та пріоритети українського державотворення і розбудови реальної системи українського національного народовладдя.
Лише йдучи шляхом народорієнтування влада має можливість суттєво і надійно зміцнити своє становище в суспільстві та стати дійсно і народною, і демократичною, й українською.