Ім'я файлу: Реферат право.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 02.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсова!!!.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 02.02.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсова!!!.docx
Глухівський національний педагогічний
університет імені Олександра Довженка
Аргументи «за і проти» смертної кари
Виконала:
Студентка 30-11Д групи
Спеціальності 012 «Дошкільна освіта»
Сліпка Анастасія Вікторівна
Викладач: Федоров І.О.
Суми 2021
ЗМІСТ
| ВСТУП………………………………………………………………………… | 1 |
| Смертна кара: історія і сучасність……………………………………. | 3 |
| Види смертної кари…………………………………………………… | 6 |
| Ставлення світових релігій до смертної кари……………………….. | 10 |
| Смертна кара: за і проти………………………………………………. | 13 |
| Смертна кара і громадська думка…………………………………….. | 17 |
| ВИСНОВОК…………………………………………………………………... | 18 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………... | 19 |
ВСТУП
Останнім часом ведеться дуже цікава дискусія навколо проблеми смертної кари. Ця проблема є складною і багатогранною. Вона зачіпає політико-правові, соціально-економічні, морально-релігійні культурно-психологічні та інші сфери нашої життєдіяльності. Частина авторів виступають за збереження смертної кари, а частина авторів – за її скасування. І здається, що до спільної відповіді на питання: «за» чи «проти» смертної кари? Вони не дійдуть ніколи.
Судова статистика щодо застосування смертної кари на території колишнього СРСР залишається фактично втаємниченою по теперішній час. Лише деякі знайомі з масштабами і реаліями її застосування, інші ж змушені задовольнятися особистими емоціями, уявленнями про роль смертної кари в суспільстві, зокрема, про зв`язки між її застосуванням і рівнем правопорядку.
Тривала політика секретності і умовчань призвела також до того, що багато людей в нашій країні, в тому числі і судді, які застосовували смертну кару – взагалі не замислювались над цією проблемою. Для них смертна кара – лише один із ступенів звичної сходи кримінальних покарань. Проблему скасування або збереження смертної кари вони вважали досить вузькою і другорядною.
Потрібно помітити, що скоротилося число осіб, засуджених до смертної кари, тобто в самому загальному плані можна констатувати, що на порозі ХХІ століття людство послідовно почало йти до її помітного обмеження.
Статистичні дані прямо вказують на це явище. Так, з 1990 року страту скасували понад 30 країн. 1998-2000 роки певною мірою стали переломними. У 1998 році число засуджених до страти складало 3899, а в 1999 – 3857, в 2000 році – 3058. Навіть за цими даними видно зниження числа засуджених до смертної кари. На даний момент можна сказати з упевненістю, що в більшості країнах смертну кару відмінили. А в тих країнах де смертна кара залишилась як вид покарання, найчастіше застосовують помилування, ніж страту засудженого. Однак потрібно сказати, що масові помилування ведуть до негативних наслідків. Людська історія нагадує нам про те, що питання про смертну кару не приватне і не другорядне. Якщо заповідь «не убий» - головне у відносинах між людьми, то жодне суспільство не може ухилитися від відповіді на питання: чи буде воно право на вбивство? І не тільки наше моральне почуття піднімає цю проблему, не тільки масштаби страт і їх роль в історичних подіях надають їй особливої гостроти.
Вища, виняткова міра покарання – смертна кара. Добро це чи зло? Справедлива відплата або невиправдана жорстокість далеко не ідеального суспільства? Чи є смертна кара порятунком від усіх лих? Чи допоможе вона позбудеться від злочинності? Чи порушує смертна кара права людини або виступає засобом з арсеналу правопорядку? Чи застосовувати її в сучасний період розвитку або відмовитися? Всі ці питання говорять про актуальність проблеми смертної кари.
Смертна кара: історія і сучасність
Якщо підійти до проблеми смертної кари історично, то ми зможемо в кожній епосі, яка вимірюється десятиліттями, а часом і століттями, побачити, як піднімалася дискусія навколо проблеми подібного виду покарання. Завжди в громадській думці існувало два напрямки – противники і прихильники смертної кари. Проблема "за" і "проти" смертної кари виникла в умах людства ще задовго до нової ери. До нас дійшли свідчення того, що це питання вперше активно дебатувалося вже в Стародавній Греції під час Пелопонесської війни, коли місто Мітілени, розташоване на острові Лесбосі, повстало проти Афін і перекинулося на бік противника. Розгнівані афіняни, захопивши Мітілену, вирішили жорстоко покарати зрадників і страти все чоловіче населення міста. Під час вирішення долі мітіленців на Народних зборах виник диспут і було висловлено дві протилежних думки. Афінський демагог Клеон висловився за смертну страту, привівши ряд вагомих доводів. Іншої думки дотримувався Діодот. У суперечці Клеона і Діодота переможцем виявився останній – чоловіча половина Мітілени не була страчена.
Подальший хід історії дає нам безліч прикладів, коли гуманні міркування поступалися місцем неприборканої жорстокості, яка перетворюється часом у криваву розправу. З тих пір пройшло близько 2500 років і ми отримали від далеких предків страту в сучасне законодавство, а разом з цим успадкували і всю проблематику, як правову, так і моральну в сучасній правовій думці. Цей факт говорить про те, що витоки актуальності проблеми застосування смертної кари йде в глибоку старовину.
Майже всі суспільства людства на певній стадії свого розвитку застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. «Руська Правда», як і «варварські правди», не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження у Київській Русі робилися, але не прижилися.
Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання, яке не виключало загибелі засудженого, бо на вигнанця не поширювався захист закону. Систематичне застосування смертної кари в Україні почалося у Литовський період її історії.
В даний час існують три теоретичні позиції по відношенню до проблеми такого виду покарання як смертна кара. Одні вчені і практики виступають цілком проти смертної кари і за її негайне скасування, Пояснюючи це аморальністю і недоцільністю подібного покарання. До цієї групи можна віднести відомих всьому світу Робесп'єра і Дюпора. Робесп'єр доводив, що смертна кара не справедлива і марна. Дюпор відстоював свою позицію через призму біблійного навчання, що навіть братовбивець Каїн не був страчений. Незважаючи на цю полеміку представників соціологічної школи, які виступали за відмову від застосування смертної кари у Франції з представниками духовенства, які вважали, що смертна кара допущена до вживання Біблією, смертна кара так і не була скасована у Франції в XVIII столітті.
У Російській правовій науці XIX – початку XX століття до течії за відмову від застосування смертної кари можна віднести академіка Н.С. Таганцева, історика Фельдштейна Г.С., філософа і публіциста Соловйова В.С., Кістяківського О.Ф., російського ідеолога Бердяєва Н.А. та ряд інших.
Поточне десятиліття можна сміливо назвати часом правових реформ. Проведена в нашій країні соціальна політика, що зажадала перебудови політичної і правової системи суспільства, найбільш яскраво втілила в життя тезу соціалізму про абсолютну соціальну цінність людини, зробила ставлення до людини мірилом всіх інших відносин і цінностей. У зв'язку з цим саме людину з її невід'ємним атрибутом – людським життям – слід вважати тим універсальним і абсолютним ціннісним еталоном, який необхідний для наукового аналізу поставленої в цій роботі проблемою.
Сучасні противники смертної кари, такі як Клігман А.., Черніковскій З.М., Братусь Б.С., Кудрявцев І.А., академік Сахаров А.Д., Карпець І.І. та інші засновують свою позицію на тому, що смертна кара в принципі противна людській природі, соціальній сутності людини саме тому, що вона, виправдовуючи доцільність позбавлення державою людини життя, у підсумку робить жорстокими звичаї людського суспільства. Ці вчені роблять висновок про те, що інститут смертної кари вимирає, але до повного вимирання ще далеко.
Звернемося до аргументів, на яких базується теорія відмови від застосування смертної кари:
1. Людська цивілізація на сучасному рівні її розвитку покликана затвердити абсолютну святенність людського життя, і принципову неприпустимість смертної кари. Позбавлення державою життя членом суспільства, яка вчинила саме найогидніше та тяжке діяння, це не що інше як відплата, пряма помста, реагування на зло ще більшим злом.
2. Відмова від смертної кари – це прояв гуманізму
3. Смертна кара – це не засіб вирішення конфлікту який виник у суспільстві.
4. Чи не досягається мета покарання – виправлення і моральний вплив на злочинця.
5. Систематичні дані про злочинність в тих країнах, де скасовано смертну кару, не говорять про зростання злочинності.
6. Смертна кара за скоєний злочин вже не може відновити положення, яке існувало до його вчинення, не відшкодовує заподіяної їм шкоди, тобто, не усуває причин, які породили злочин.
7. Відмова від смертної кари призведе до переорієнтації зусиль правоохоронних органів і всього суспільства на усунення причин правопорушень.
8. За допомогою смертної кари не можна домогтися реальних успіхів у боротьбі зі злочинністю.
9. Серйозним аргументом проти смертної кари є її незворотність, остаточність, тому що не можна скидати з рахунків трагічні ситуації зустрічаються судових помилок.
10. Смертна кара передбачає наявність постійно діючого апарату виконавців.
11. Відмова від смертної кари, закріплення цієї відмови в Конституції дає гарантію процесу демократизації.
В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.
У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція.
Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах-там, де вона практикується, поширюється рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.
Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно опитувань більшість населення підтримувало збереження такого виду.
Види смертної кари
У середньовічній Іспанії публічна страта — автодафе(«справа віри») була обставлена дуже пишно і урочисто. Ритуал автодафе включав барвистий хід, героями якого були засуджені, одягнені в спеціальні костюми (сан-беніто), розмальовані зображення мибісіві язиками полум'я. Попереду процесії несли опудала або намальовані зображення тих засуджених, яким вдалося втекти або померти до страти. Ці чучела (зображення) спалювали так само, як і живих людей.
У Севільї для спалювання споруджували так звані «кемадеро», по чотирьох кутах якого стояли кам'яні статуї біблейських пророків — до них прив'язували засуджених. У багатьох країнах при зведенні на ешафот (повішення, обезголовлювання) або перед розстрілом били барабани, глашатай урочисто зачитував список злочинів і вирок. Нерідко на стратах своїх політичних супротивників були присутні монархи і вищі сановники держави.
У Франції за Кодексом Наполеона засудженому за батьковбивство (або за посягання на життя і особу імператора) перед стратою відрубували кисть правої руки. Це положення було відмінене в 1832 році, але ще до 1958 року кримінальний кодекс у Франції передбачав особливий ритуал страти батьковбивці: злочинець повинен був супроводжуватися до місця страти босоніж, у сорочці, з чорним покривалом на голові.
У Росії до революції 1917 року публічно сповіщали про виконання кожного смертного вироку. При Сталіні, починаючи з 1930-х років, це стало державною таємницею. У перші роки радянської влади розстріл за вироком суду виконувався органами Наркомату юстиції, ВНК (ГПУ, ОГПУ), часто прямо у дворі цих установ. Розстрілюваних виводили з підвалу вночі, засліплювали фарами вантажівок і відкривали по них вогонь. Шум заведених моторів заглушав постріли. З кінця 1920 року монополія розстрілів належала тільки ОГПУ, а з 1934 року перейшла у ведення НКВС (НКДБ, МДБ, МВС, КДБ) СРСР. Страти здійснювалися не публічно, а в підвалах спеціальних розстрільних в'язниць. Звуконепроникні підвали цих в'язниць обладнані спеціальною доріжкою, крокуючи якою засуджений отримує кулю в потилицю і омивається автоматичним пристроєм для змивання крові.
У нацистській Німеччині безліч смертних вироків через повішення виконувалася в берлінській в'язниці Плотцензєє. Засуджених містили в наручниках в підвалі, звідки чиновник приводив їх для страти. Приміщення, де здійснювалася страта, було розділене упоперек чорною завісою, що засмикувалася при її звершенні, але іноді не приховувалася від слідуючого чекаючого своєї черги на страту ув'язненого. Коли приводили засудженого, прокурор оголошував: «Обвинувачений! Ви засуджені Народною судовою палатою до страти через повішення і зараз кат виконає свій обов'язок». При страті був присутній адвокат засудженого, який не мав права розголошувати хід екзекуції.
У сучасному Китаї (як і у ряді мусульманських країн Близького Сходу) до цих пір зберігаються традиції публічних страт. За даними Amnesty International, засуджених до смерті іноді провозять на вантажівках вулицями і виставляють для загального огляду на «масових мітингах для виголошення вироків», організовуваних для привертання уваги до ухвалених вироків. На таких мітингах, під час виступів, в яких засуджуються довершені злочини, засуджені до страти стоять з схиленою головою і плакатами, що висять на грудях. Після страти на стінах розклеюються плакати з вказівкою імен засуджених і пред'явлених ним звинувачень; жирний червоний знак на плакаті означає, що смертний вирок приведений у виконання. Нерідко людям дозволяють бути присутнім і при самій процедурі страти, що діє на натовп вельми збудливо, і приводить до різних ексцесів.
Цивілізація удосконалила види страт, які також відрізнялися винахідливістю та оригінальністю.
Страти Стародавнього Риму
Римський імператор Тіберій придумав наступний вид тортур-страт: з наміром напоївши людей доп'яна вином, їм, захмелілим і безпорадним, перев'язували члени, і вони знемагали від затримання сечі. Інший імператор Гай Калігула застосовував перепилювання людини пилкою. Коли подорожчала худоба, якою відгодовували диких звірів для гладіаторських видовищ, Калігула велів годувати звірів злочинцями з в'язниць, не розбираючи міри їх провини.
Страти Івана Грозного
Схоже «розважався» російський цар Іван Грозний. Одна з його улюблених видів страт — зашити засудженого у ведмедячу шкуру і потім зацькувати собаками. Так був страчений новгородський єпископ Леонід. Іноді на людей нацьковували ведмедів. Іван Грозний взагалі любив всякого роду нестандартні страти і страти з «гумором». Дворянина на прізвище Овцин він повісив на одній щаблині з вівцею. Декілька ченців він наказав одного разу прив'язати до бочки з порохом і висадити — нехай, мовляв, вони, подібно до ангелів, відразу летять на небеса.
Лікаря Єлисея Бомбелія за наказом царя страчували так: вивернули з суглобів руки, вивихнули ноги, посікли спину дротяними батогами, потім прив'язали до дерев'яного стовпа і розводили під ним вогонь, нарешті, напівживого відвезли на санях у в'язницю, де він і помер від ран.
Голову іноземного наказу (міністра закордонних справ, сучасною мовою) Івана Михайловича Віськоватого за наказом Грозного прив'язали до стовпа, а потім наближені царя підходили до засудженого і кожен вирізував у нього з тіла шматок м'яса. Один з опричників, Іван Реутов, «невдало» відрізав шматок, внаслідок чого Віськоватий помер. Тоді Грозний звинуватив Реутова в тому, що він зробив це навмисне, щоб скоротити муки Віськоватого і велів стратити його. Але від страти Реутов уберігся, встигнувши захворіти чумою і померти.
З інших видів екзотичних страт, що застосовувалися Грозним, було поперемінне обливання засудженого крутим окропом і холодною водою; так був страчений скарбник Микита Фуников-Курцев. Сучасники розповідають, що в кінці липня 1570 року, коли на Червоній площі в Москві відбулися масові страти, цар наказав у багатьох вирізувати з живої шкіри ремені, а з інших зовсім зняти шкіру і кожному своєму придворному визначив він, коли той повинен померти, і для кожного призначив різний рід смерті: у одних він наказав відрубати праву і ліву руку і ногу, а потім тільки голову, іншим же розрубати живіт, а потім відрубати руки, ноги, голову.
Грозний любив «комбіновані» види страт. Під час страт в Новгороді цар наказував підпалювати людей спеціальним горючим складом («пожежею»), потім обпалених і змучених, їх прив'язували до саней і пускали коней ускач. Тіла волочилися мерзлою землею, залишаючи криваві смуги. Потім їх скидали в річку Волхов з мосту. Разом з цими нещасними до річки везли їх дружин і дітей. Жінкам пов'язували назад руки з ногами, прив'язували до них дітей і теж кидали в студену річку. А там, в човнах плавали опричники, які добивали тих, хто спливав, баграми і сокирами.
Ще один вид страт, що застосовувався при Івані Грозному, — кип'ятіння в рідині. Використовувався він, головним чином, у відношенні до державних зрадників. Засудженого садили в казан, наповнений маслом, вином або водою, втягали його руки в спеціально вмонтовані в казан кільця і ставили казан на вогонь, поступово підігріваючи рідину до кипіння. У середньовічній Німеччині так само розправлялися з фальшивомонетниками. Іншим видом покарання для них, за так званим Любекським правом, було зняття з голови волосся разом з шкірою.
В Ірані в жовтні 1987 року стратили трьох чоловік шляхом скидання зі скелі. Цей вид смерті їм запропонували на вибір. Альтернативними варіантами були: обезголовлювання або душіння на смерть. Нещасні вибрали стрибок вниз.
В роки радянсько-афганської війни душмани піддавали полонених радянських солдатів так званій болісній страті — Червоний тюльпан. Жертву, заздалегідь накачавши наркотиками, підвішували за руки. Потім підрізали шкіру пахвами навколо тіла і завертали її до поясу. Після того, як дія наркотику проходила, жертва або божеволіла або вмирала від болю.
Ставлення світових релігій до смертної кари
У Біблії, як і в законодавстві інших стародавніх народів, смертна кара нерідко служить покаранням за тяжкий злочин. Є вказівки на необхідність смертної кари за такі види злочинів, як: свідоме і зловмисне порушення святості суботи, богохульство, вбивство, перелюбство (подружня зрада), гомосексуалізм, зґвалтування, образа чи побиття батька або матері, викрадення людей. Біблія згадує три способи страти – побиття камінням, спалення і повішення.
Талмуд згадує чотири форми смертної кари, до якої засуджує: каменування, спалення, страта мечем і удушення. Щодо смертної кари біблійна заповідь любити ближнього як самого себе інтерпретується законовчителями Талмуда як припис стратити засудженого злочинця найбільш гуманним способом. Відповідно до цього підходу, смертна кара повинна бути подібна тому, як забирає в людини життя сам Бог, тобто не калічачи тіло.
Є підстави вважати, що талмудичні дискусії про смертну кару, її види і способи носять переважно теоретичний характер, подібно обговоренню питань, пов'язаних з храмовими жертвопринесеннями в той час, коли Храму вже давно не існувало. Аналогія між обговоренням різних видів смертної кари і дискусіями про жертвопринесення прямо приводиться в самому Талмуді. Загалом законовчителі Талмуда негативно ставилися до смертної кари.
Вирок не приводили у виконання того ж дня, щоб збільшити можливість нових, сприятливих свідчень. Навіть коли засудженого вели на страту, існувала готовність у будь-яку хвилину зупинити хід. Сам засуджений мав право зупинити хід чотири або п'ять разів і вимагати, щоб його відвели в суд, тому що він згадав нові обставини. На шляху до місця страти глашатай звертався до можливих свідків на вулицях. Перед стратою засудженого закликали до вираження каяття.
Книжники Талмуда постановили, що з руйнуванням Храму Синедріон втратив право засуджувати до смертної кари.
Прямим текстом Ісус ніде не говорить про заборону смертної кари, але це випливає з різних його висловлювань. Наприклад, думка Ісуса Христа щодо ставлення до ворогів таке, що їх треба любити і ставитися до них також як Отець Небесний, який наказує сходити сонцю над злими й над добрими, тобто якщо Отець Небесний не вбиває, то і ви не вбивайте: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто гонить вас, щоб вам бути синами Отця вашого Небесного, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо якщо ви будете любити люблячих вас, яка вам нагорода? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите? Чи не так само чинять і язичники? Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».
В іншому місці, коли апостоли пропонують Христу вбити жителів села самарянського за те, що вони їх не прийняли, Христос забороняє їм словами: «Не знаєте, якого ви духа, бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати».
В Основах соціальної концепції Руської православної церкви сказано:
«Особлива міра покарання – смертна кара – зізнавалася в Старому Завіті. Вказівок на необхідність її скасування немає ні у Святому Письмі Нового Завіту, ні в Переданні та історичній спадщині Православної Церкви. Разом з тим, Церква часто брала на себе відповідальність перед світською владою про засуджених на страту, просячи для них милості та пом'якшення покарання. Більше того, християнський моральний вплив виховало у свідомості людей негативне ставлення до смертної кари. Так, в Росії з середини XVIII століття до революції 1905 року вона застосовувалася вкрай рідко. Для православної свідомості життя людини не закінчується з тілесною смертю – саме тому Церква не залишає відповідальності про засуджених до вищої міри покарання.
Скасування смертної кари дає більше можливостей для пастирської роботи з тими, хто оступився і для його власного покаяння. До того ж очевидно, що покарання смертю не може мати належного виховного значення. Сьогодні багато держав скасували смертну кару за законом або не здійснюють її на практиці. Пам'ятаючи, що милосердя до людини завжди краще помсти, Церква вітає такі кроки державних властей. Разом з тим вона визнає, що питання про скасування або незастосування смертної кари має вирішуватися суспільством вільно, з урахуванням стану в ньому злочинності, правоохоронної та судової систем.
У Корані говориться про те, щоб віруючі страшилися Аллаха, який в покарання дуже суворий. Відповідно до законів шаріату особи, які вчинили умисне вбивство, педофіли, гомосексуалісти, заміжні жінки і одружені чоловіки, які вчинили перелюб, повинні бути страчені. За ненавмисне вбивство смертна кара не застосовується і може бути призначена матеріальна компенсація сім'ї вбитого. Більше того, родичі вбитого можуть пробачити вбивцю замість матеріальної компенсації, і суд замінює смертну кару іншим видом покарання.
Відповідно до першої з п'яти основних заповідей буддизму, заподіяння шкоди іншим живим істотам неприйнятно. Однак на практиці кримінальне (так само як і цивільне і т. п.) правосуддя повністю залишається на розсуді світської влади.
Смертна кара: за і проти
Прихильники застосування смертної кари призводять на захист своїх поглядів аргументи, більшість з яких висувалася вже багато років і століть тому. Оскільки смертну кару виключає повторність злочину, то таке покарання служить захистом для суспільства, яке має право на самооборону. Суспільство має право забрати життя у того, хто забрав життя у іншого, інакше може вступити в дію суд Лінча.
Ряд виступавшиx зачіпали проблему громадської думки. Опитування населення показують: понад 80% громадян негативно ставляться до скасування смертної кари. Можна по-різному використовувати ці дані: проігнорувати їх, використовувати для снобістських висновків про незрілість суспільної правосвідомості і т.д. Однак повернемося до ідеї гуманізму, як визначальної багато наші рішення. При декількох десятках тисяч умисних вбивств в нашій країні засуджується на рік до виняткової міри покарання близько сотні винних, іноді трохи більше. Робиться це судами вибірково, з урахуванням виняткових обставин. Чи це не гуманізм?
Існують люди, яких неможливо виправити, при цьому застосування до них смертної кари є вимушена міра. Ще один аргумент в тому, що на утримання злочинця потрібні чималі кошти бюджету, що негативно впливає на громадську думку. Американський кримінолог В. Реклесс сформулював 4 основних положення на захист смертної кари:
- відповідність покарання злочину, принцип таліона;
- покарання як спокутування провини, злочинець повинен страждати, щоб спокутувати свій гріх;
- покарання - залякування інших, нагадує, що з ними може трапитися те ж саме, якщо вони порушать закони;
- покарання як захист інтересів суспільства.
Інший американський криміналіст Е. Сазерленд сформулював 5 таких причин:
- смертна кара служить більш ефективним засобом попередження злочинності, ніж інші види покарань;
- вона економічніше тюремного ув'язнення;
- вона необхідна, щоб не допустити лінчування злочинця;
- смертна кара звільняє суспільство від дефективних особистостей ;
- вона більш надійна, ніж довічне ув'язнення для осіб, засуджених за умисне вбивство, тому що останні можуть потрапити під амністію.
Уїнстон Черчілль, займаючи в 40-х рр.. пост міністра внутрішніх справ, заявив, що, хоча він поважає бажаючих скасувати смертну кару і замінити її довічним ув'язненням, цей захід не гуманніше, оскільки «прирікає на довгі роки жахливих поневірянь і страждань розуму і душі тих, кому хотіли зробити благо». Не можна не погодитися з цим твердженням. Ще не відомо, що гуманніше – смертна кара або довічне позбавлення волі. Відомі також багато випадків самогубства ув'язнених, яким було оголошено рішення про заміну смертної кари довічним позбавленням волі.
Смертна кара, природно, не може мати своєю метою виправлення винного, а виконує завдання відновлення соціальної справедливості та попередження скоєння злочинів самим засудженим та іншими нестійкими особами. Безумовно, велика частина людей зажадає страти такого злочинця, оскільки сила гніву в людях велика. Можна підсумувати та виділити основні «за» смертну кару:
Смертна кара – це справедлива розплата, вона є моральним актом, так як застосовується як покарання за скоєне вбивство.
Смертна кара дає страхітливе дію, що сприяє запобігання таких самих злочинів.
Смертна кара несе, в якійсь мірі благо суспільству тим, що звільняє його від дуже небезпечних злочинців.
Смертну кару можна виправдати гуманними міркуваннями стосовно до самої людини, яка вчинила злочин, так як довічне, безпроглядність, нестерпно важкий ув'язнення в одиночній камері набагато гірше, ніж швидка смерть.
Смертна кара є найбільш простим і дешевим способом звільнитися від злочинця.
Але ніколи з точки зору етики такі аргументи не послужать виправданням смерті людини.
Противники смертної кари призводять на захист своєї позиції самі різні аргументи. Голова Королівської комісії з питань смертної кари в Англії Ернст Гауерс наводить ряд аргументів проти цього покарання:
- смертна кара є заперечення принципу покарання, основний зміст якого полягає у виправленні;
- засудження до смертної кари і виконання вироків надає деморалізуючий вплив на суспільство і приводить іноді до здійснення тих же злочинів у порядку наслідування;
- присяжні нерідко не визнають підсудних винними, тому що не хочуть прирікати їх на смертну кару;
- приведення смертного вироку у виконання надає шкідливий вплив на виконавців та інших ув'язнених;
- очікування виконання вироку - це психологічне катування, а вчинення страти накладає на близьких засудженого вічне і незаслужене ганебну пляму.
Крім цих основних тез є також і інші думки з цього приводу. Ось як висловлюється з цього приводу О.Ф. Шишов: «Смертна кара – свідчення певних витрат суспільства, яке сама винна в тому, що з'являються вбивці, ґвалтівники, зрадники Батьківщини та інші небезпечні злочинці. Всі сили суспільства повинні бути спрямовані на попередження злочинів, на створення здорової, нормальної обстановки в усіх сферах нашого дійсності.
Ще один досить сильний аргумент, за аналогією з медициною: «Чому лікарям заборонено навіть у разі смертельної хвороби припинити муки вмираючого? Адже це, здається, саме гуманне, що може зробити лікар? Тому що раптом людина одужає? Медицина розуміє, що поки вона не всесильна і не всезнаюча. Тут можна знайти ... аналогію зі смертною карою. Раптом людина виправиться? А якщо ні? Де гарантія того, що запеклий злочинець присвятить всю решту життя каяттю? Крім того нерідкі випадки самогубств серед невиліковно хворих. Ведеться також полеміка навколо евтаназії, багато хто вимагає її законного введення з згоди хворого.
Як прихильники, так і противники смертної кари приводять у підтвердження своїх поглядів фінансові міркування. Прихильники стверджують, що засудженого простіше і дешевше вбити. Ще один негативний аспект смертної кари – це існування інституту катів, тобто узаконених вбивць.
5. Смертна кара і громадська думка
Як прихильники, так і противники смертної кари, підтверджуючи свої доводи, часто посилаються на громадську думку. У будь-якій країні смертна кара – це не тільки інститут кримінального права, а й феномен соціокультурний. Ставлення до цього інституту формується на основі взаємодії багатьох соціальних факторів. У більшості держав світу суспільство в цілому схвалює смертну кару. Результати опитувань в Естонії, Латвії, Литві і Польщі практично збігаються, а саме: 75% опитаних – за, 15% – проти. Що ж до Росії, інтерес представляють дані про рівень правової обізнаності населення: на думку 2 з 3 опитаних смертна кара – обов'язкове покарання за вбивство. У відповіді на питання, яке покарання за вбивство є найбільш справедливим – 20% назвало смертну кару, 32% – смертну кару або довічне ув'язнення, 31% – смертну кару або позбавлення волі на тривалі терміни і лише 12% – взагалі не назвали смертну кару, обмежившись позбавленням волі. 73% опитаних вважають за можливе застосування смертної кари тільки в крайніх випадках, 18% вважають, що слід застосовувати якомога ширше, і лише 9% вважають, що смертну кару слід скасувати.
Ці результати дають уявлення про стан громадськості, але не є несподіваними, бо кілька поколінь переконані, що без жорстокості не можна впорається зі злочинністю. Вимога посилення покарання відображають потребу людей у державному захисту та безпеці. Тому ні в психологічному, ні в культурному відношенні суспільство до скасування смертної кари ніяк не готове.
ВИСНОВОК
Проаналізувавши тематику смертної кари в житті суспільства, вивчивши джерела і взявши до уваги різні думки з цього питання, можна прийти до певних висновків.
Оскільки злочинність має багатосторонній і глибокий характер, який зумовлений низкою причин, то й заходи боротьби з нею повинні бути також комплексними. Засуджений до смерті починає дивитися на світ по-іншому відчуває якесь просвітління. І тоді в деяких випадках смертна кара не має ніякого сенсу.
Так само мають місце бути юридичні помилки. Необхідно зауважити, що подібні помилки не є такою вже рідкістю. Вчені підрахували, що тільки в США було помилково винесено 349 смертних вироків, 23 з яких вже були приведені у виконання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Коли вбиває держава ... Смертна кара проти прав людини. М.: 1989.
2. Смертна кара: за і проти / Под ред. С. Г. Келіна. М.: 1989.
3. Михлин А. С. Смертна кара. Вчора, сьогодні, завтра. М.: 1997.
4. Гернет М. Н. Смертна кара. М.: 1913.
5. Тогоева О. І. Страта в середньовічному місті: видовище і судовий ритуал - ec-dejavu.ru/e/Execution.html / / Місто в середньовічної цивілізації Західної Європи. Т. 3. - М.: Наука, 1999, с. 353-361
6. Про смертні кари: Погляди російських криміналістів: Збірник з додатком покажчика літератури російською мовою про страти - М .: Типо-Літографія "Російського Товариства", 1909. - 117 с.