Ім'я файлу: Курсова!!!.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 31.08.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат право.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 31.08.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат право.docx
| Вступ…………………………………………………………………………… | |
| Поняття соціально-дезадаптованої поведінки………………………………………………………………... | |
| Фактори соціальної дезадаптації на сучасному етапі розвитку суспільства………………………………………………………………. | |
| Головні чинники соціальної дезадаптаці……………………………………………………………….. | |
| Технології роботи з дезадаптованими дітьми та молоддю…………………………………………………………………. | |
Форми і методи соціальної роботи з соціально дезадаптованими дітьми та молоддю.
Зміст
Комунальний заклад Сумської обласної ради
«Лебединський педагогічний коледж імені А.С. Макаренка»
Циклова комісія викладачів дошкільної, соціальної педагогіки
та психології, окремих методик
ФОРМИ І МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
З СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ.
| Курсова робота з технологій соціальної роботи студентки ІV курсу 541 групи напряму підготовки 23 Соціальна робота спеціальності 231 Соціальна робота Родак Лесі по батькові Керівник - викладач соціально-педагогічних дисциплін Шупик Тетяна Миколаївна |
м. Лебедин – 2019
Курсова робота Родак Л. . допускається до захисту Рішенням циклової комісії від ___________ 2020 року, протокол № ____
Голова циклової комісії __________________В.ТАРАН
ЗМІСТ
| ВСТУП………………………………………………………………………… | |
| РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ ТА ПІДЛІТКАМИ …………………….. | |
| Поняття дезадаптації та фактори її виникнення ………………… | |
| Нормативно-правове забезпечення, яке регламентує соціальну роботу з дезадаптованими дітьми та підлітками………………… | |
| Система соціальних служб по роботі з дезадаптованими дітьми та підлітками……………………………………………………….. | |
| РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ У СТАНІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ …………………………………………….. | |
| Аналіз методики соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і молоддю……………………………………………………………. | |
| Обґрунтування необхідності удосконалення соціальної роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками…………………………. | |
| Розробка і обґрунтування авторської технології роботи з дітьми у стані соціальної дезадаптації …………………………………… | |
| Аналіз отриманих емпіричних даних……………………………. | |
| ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... | |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………. | |
| ДОДАТОК …………………………………………………………………….. | |
ВСТУП
На сучасному етапі розвитку нашої держави, що характеризується загостренням кризових явищ у багатьох сферах, зростанням різноманітних соціальних відхилень у поведінці, поширеною стає проблема розповсюдження дезадаптації у дитячому та молодіжному середовищі, що призводить до появи учнів, які не здатні у повній мірі самостійно пристосуватися до вимог різних соціальних інституцій, що зумовлює зниження позитивного впливу на їхній розвиток та зростання дії негативних чинників соціалізації й поступове перетворення учнів на жертв процесу соціалізації.
Беззаперечним є той факт, що підлітки – це найближче майбутнє країни, її майбутні трудові ресурси, важливий потенціал її сталого розвитку. Проте підлітковий вік є найбільш складним періодом розвитку особистості. Саме цей період є сприятливим як для прогресивного становлення підлітка (формування системи моральних цінностей, переконань, пошуку свого місця в дорослому світі, у професійній діяльності), так і для розвитку відхилень у цьому процесі. Саме тому, серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе й дуже важливе місце посідає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики та корекції соціально-психологічної й шкільної дезадаптації дітей.
Питаннями соціально-педагогічної допомоги дезадаптованим підліткам займалися такі вчені як: С. Бородуліна, В. Бочарова, Ю. Гапон, Р. Дахно, І. Дутчак, І. Зверева, Ю. Клейберг, Н. Максимова, 3. Сливка, Т. Тупяк, С. Хлєбік, М. Шакурова; до проблем «дітей вулиці» зверталися О. Гуляр, 3. Зайцева.
Розділ 1
Теоретичні дослідження
Поняття соціально-дезадаптованої поведінки
Як зазначає Я. І. Гилинський, соціальнодезадаптованою визнається
поведінка, котра є наслідком порушення процесів соціалізації індивіда. Термін «соціалізація» – це процедуравходження дитини у соціальне середовище, опанування нею цінностей, традицій, моралі, стереотипів спілкування, норм поведінки, тобто усього того, що складає культуру людини. Якщо дитина, з різних причин, порушує утверджені уявлення суспільства щодо соціальної прийнятності поведінки, не дотримується соціальних норм, то її поведінка визначається соціально дезадаптованою [3, с. 13].
Одним із найважливіших напрямів соціальної роботи є робота з дітьми, яких виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно занедбані, проблемні, дезадаптовані, діти групи ризику та ін. Різні назви відображують різні точки зору на цю категорію дітей. Визначення "важкі", "важковиховувані", "педагогічно занедбані", "проблемні" даються таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми, незручності і цим виділяються серед "звичайних" дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів у ставленні до цих дітей.
Таким чином, в науковому світі існує багато дискусій з приводу
трактування категорії «соціально-дезадаптована» поведінка, але, на наш погляд, найбільш точне визначення цього терміну надає Н. В. Знаковська: «Девіантна(соціально дезадаптована) поведінка - це система вчинків, або окремі вчинки, які входять у протиріччя з існуючими у суспільстві нормами»[8, с. 91].
Поняття соціальна дезадаптація особистості означає порушення процесів взаємодії суб’єкта з навколишнім середовищем, які спрямовані на підтримання балансу всередині організму між організмом і навколишнім середовищем. Даний термін з’явився порівняно недавно в психології і психіатрії. Застосування поняття «дезадаптація» є досить суперечливим і неоднозначним, що можна простежити, головним чином, в оцінюванні місця і ролі дезадаптаційних станів щодо таких категорій як «норма» або «патологія», так як параметри «норми» і «патології» в психології поки ще недостатньо розроблені. Проблема порушень соціальної адаптації у дітей та підлітків тісно пов’язана із глибинними відхиленнями в особистісному розвитку, формуванням симптомокомплексів, які породжують схильність до девіантної поведінки. Старший підлітковий вік з його глибокою біологічною перебудовою організму, різко вираженим психоендокринним зрушенням є тим «критичним періодом» онтогенетичного розвитку, коли внаслідок зміни загальної і нервової реактивності значно підвищується ризик виникнення різних прикордонних нервово-психічних розладів та пов’язаних із ними поведінкових девіацій (У. А. Абшаіхова, Н. О. Сирота, Е. А. Бабаян, М. Х. Гонопольський; Б. Ф. Райський).
Отже, соціальна дезадаптація підлітків – одна з найважливіших проблем держави на людства загалом на сучасному етапі життя, бо підлітки та молодь – це майбутнє суспільства.
Фактори соціальної дезадаптації на сучасному етапі розвитку суспільства
Як зазначає Т.Швець, нерідко симптоми дезадаптації зовні не виявляються, але дитина дуже боляче переживає всі шкільні проблеми (це супроводжується тривогою, відсутністю апетиту й розладом сну), тобто в неї спостерігаються реакція як активного, так і пасивного протесту. Це може виявитися в настороженості, невпевненості, агресивності без причини. При цьому, досліджуючи прояви соціально-дезадаптованої поведінки підлітків, A. Гусєв виокремлює такі її основні види: - адиктивна - поведінка особи, котра обтяжена хімічною залежністю, наприклад, від наркотиків, алкоголю чи других хімічних речовин; - делінквентна - виконання дрібних порушень закону, за котрі підлітків не часто притягають до відповідальності; - обумовлена гіперздібностями людини - талант у одній сфері дуже часто супроводжується девіантною поведінкою в повсякденному житті;
- патохарактерологічна - поведінка особи, що обумовлена патологічними перемінами характеру, котрі утворились у ході виховання;
- психопатологічна - обумовлена присутністю психічного захворювання в особи [1, с. 50].
Сучасні педагоги і психологи вважають основним фактором формування соціально дезадаптованої поведінки соціальні передумови. До соціальних передумов належать такі: стійкість соціальних стандартів поведінки учня в школі, часту зміну шкіл (наприклад, у родинах військових), надмірну перевантаженість шкільної програми через психофізіологічні особливості дитини. До соціальних факторів належать також сімейні (конфлікти, алкоголізм, рання психологічна депривація) та шкільні (конфлікт із педагогами, неврахування ними особистісних рис дітей, неприйняття в колективі однокласників) (І. Калачева) тощо. Педагог O. Балакірєва як передумову дезадаптації виділяє соціально-педагогічну занедбаність. У зв’язку із соціальним неблагополуччям зростає кількість дітей, що виховуються в умовах емоційної депривації, гіперопіки, бездоглядності, а нерідко й жорстокої поведінки. Батьки в таких випадках не несуть ніякої відповідальності за навчання та виховання своєї дитини. Цинізм, брутальність, незацікавленість і негативний соціальний приклад батьків негативно впливають на дітей, затримують і спотворюють їхній своєчасний морально-етичний і духовний розвиток, формування трудових і вольових установок. Природа соціально-педагогічної діяльності із дітьми неоднакової дезадаптивної поведінки полягає у організації підвищеної турботи, виховання в них почуттів власної гідності, упираючись на позитивні атрибути характеру; попередження чи подолання неоднакових відхилень в поведінці; у встановленні контакту із особою, яка перевиховується. Метою діяльності соціального педагога є допомога в подоланні кризи самостійно перетворити життя. Правильно упорядкована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на дачу комплексної допомоги у розв’язанні особистісних проблем того чи іншого клієнта [5, с. 87]. Вона включає таких 3 аспекти: 1. Соціальний - розвиток та набуття соціальних якостей людини, досвіду спілкування та засвоєння соціальних норм поведінки. 2. Культурний - ознайомлення із навколишнім світом, культурою поведінки та стосунків, культурними цінностями суспільства та відповідною освітою. 3. Психолого-педагогічний - психічний і особистісний розвиток людини, навчання та виховання у сім’ї, в дитячому садку, школі. Соціальний педагог зобов’язаний проводити такі шляхи соціальнопедагогічної діяльності: 1. Профілактика мотивів та наслідків девіації, особливо із тими дітьми, котрі перебувають в несприятливих ситуаціях соціалізації, визначаються негативною позицією, а також із тими, хто ступив на шлях асоціальної та протиправної поведінки. 2. Організація вільного часу, оскільки беззмістовне дозвілля є основоположним фактором ризику. 3. Посередницька діяльність, яка стосується залучення до роботи учителів, батьків, співробітників поліції, лікарів, громадськості. Психокорекційна робота з підлітками заснована на тих же принципах, що й з дітьми. У той же час тут, природно, додаються нові компоненти, що відповідають віку. Приступаючи до роботи, психолог завжди повинен пам’ятати, що головне у відносинах з підлітком - це взаємоповага й довіра. Те, що говорить підліток, 159 повинне залишатися таємницею. Його проблеми можуть бути обговорені з батьками й педагогами тільки на прoхaння й за згодою підлітка. Bтрaтa дoвіри, рoзгoлoшeння таємниці, навіть мимoвільнe, є великою психологічною трaвмoю й мoжe привecти дo caмих нeпeрeдбaчeних наслідків. При виявленні загально-психологічних особливocтeй підлітка вaртo звєрнути увагу на наявність акцентуації характеру, систему caмooцінoк і взaємooцінoк, мoтивaційну cтруктуру особистості. Обов’язкове дослідження процесів мислення [3, с. 355]. У випадку виявлєння пeрeкручувaнь прoцecу миcлeння пcихoлoгічнa корекція неприпустима, обов’язкова консультація пcихіaтрa. Підліток звичайно активно прагне до зміни, поліпшенню свого характеру, часто навіть випробовує ненависть до себе за своє “слабовілля” або “запальність”. Тому одним з основних завдань психолога є визначення провідної проблеми й чітке формулювання її механізму. Перетворення людського індивіда в особистість відбувається в процесі адаптації. Адаптація, таким чином, є процесом пристосування дитини до соціального середовища, що включає в себе засвоєння мови, норм поводження, моральних цінностей - загалом, усього того, що становить культуру суспільства. Процес входження дитини в соціальне середовище під керівництвом дорослої людини називається вихованням. Останнє являє собою комплекс впливів, що забезпечують соціалізацію індивіда. Основним завданням дорослого тут є передача дитині тих моральних цінностей і норм поводження, які відповідають вимогам суспільства. Якщо ж дитина не засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до зразків поводження й вимог вихователя (який у даній ситуації персоніфікує для дитини соціум у цілому), то процес соціалізації порушується, а поводження дитини стає соціально дезадаптованим.
1.3 Головні чинники соціальної дезадаптації
Відхилення у функціонуванні самосвідомості та несформованість образу Я є, на думку багатьох авторів, головними чинниками соціальної дезадаптації. Здатність до самоаналізу та рефлексії – важливий показник нормального функціонування сфери самосвідомості. Така здатність притаманна більшості здорових адаптованих підлітків, проте соціально дезадаптовані діти не мають бажання вдаватись до роздумів про себе. Здатність особистості аналізувати події, що відбулися з нею, виокремити в них свою роль, оцінити свої дії та дії оточуючих надає їй можливість зробити певні висновки, щоб більше не припускатися помилок, а обирати правильні орієнтири в житті. Саме в цьому полягає механізм набуття особистісної зрілості. Знижена здатність до інтеграції життєвого досвіду призводить до соціальної дезадаптації. Соціально дезадаптовані особи вкрай недостатньо аналізують свій життєвий досвід і зазвичай нездатні інтегрувати його як складову своєї картини світу. Це пов’язано із відсутністю відчуття себе суб’єктом своєї життєдіяльності, з несформованістю цілепокладання та функцій прогнозу. Зрозуміло, що особистість, яка не бере на себе відповідальність за події свого життя, не вважає за потрібне й аналізувати те, що відбувається з нею. Водночас, низька здатність до інтеграції власного життєвого досвіду перешкоджає особистісному зростанню, а отже, й унеможливлює підвищення ступеня соціальної адаптації. Процес соціалізації сучасних підлітків являє собою послідовність більш жорстких або більш м’яких обмежень спонтанності підростаючої особистості, що не завжди відповідає адекватним та оптимальним за своїм характером впливам. Саме тому «в неадекватному втручанні в процесі розвитку дитини ... приховані найбільш глибокі коріння психічної патології і особливо деструктивності»[2]. Підростаюча особистість змушена відмовитися від більшості своїх справжніх найпотаємніших бажань та інтересів, від своєї волі і прийняти волю і бажання, і навіть почуття, які не належать їй самій, а нав’язані прийнятими в суспільстві стандартами думок і почуттів. Суспільству і родині як його психосоціальному посереднику доводиться вирішувати важке завдання: як зламати волю дитини, залишивши її при цьому в невіданні? У результаті складного процесу навіювання певних ідей і доктрин, за допомогою всякого роду винагород і покарань і відповідної ідеології суспільство вирішує цю задачу в цілому настільки успішно, що більшість людей вірить у те, що вони діють по своїй волі, не усвідомлюючи того, що сама ця воля їм нав’язана, і що суспільство вміло нею маніпулює»[2]. Сучасні підлітки також відрізняються психологічними особливостями переживань, а також способами вирішення внутрішньособистісних і міжособистісних конфліктів, поведінкою в умовах конфліктних взаємин. Підлітки, здатні до конструктивної поведінки в конфліктних ситуаціях з дорослими або однолітками, значно стійкіші стосовно різних видів девіантної поведінки, ніж їх «неконструктивні» ровесники. Діти, що володіють індивідуальною внутрішньопсихологічною здатністю або умінням переборювати стресові ситуації,трансформувати їх у різного роду пошукову активність, показали значно підвищену стійкість до дезадаптивних форм поведінки, ніж діти, що не вміють цього робити. Стресостійкість, як особистісна риса, може бути сформована психологічними засобами і слугувати цілям профілактики соціальної дезадаптації неповнолітніх. Особистість соціально дезадаптованих підлітків значно відрізняється ступенем розвиткусамосвідомості та особливостями сприйняття образу Явід особистості соціально адаптованих підлітків.Самосвідомість соціально дезадаптованих підлітків вирізняється невідповідністю самооцінки рівню домагань.Невпевнені у своїх інтелектуальних здібностях, вони водночас виявляють занадто високий рівень домагань, що можна простежити і в їх висловлюваннях, і в динаміці вибору складності завдань, залежно від успіху чи невдачі. Характерним показником є відмова цих підлітків продовжувати діяльність у разі найменших труднощів навіть за високої мотивації досягнення.
Розділ 2
Технології роботи з соціально дезадаптованими дітьми та молоддю на сучасному етапі
2.1 Технології роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками
Найбільш адекватною технологією вирішення цих завдань можна вважати аналітико-перетворювальний метод - коригування особистості дитини, що здійснюється в такій послідовності:
1) психологічна кваліфікація особистісних деформацій підлітка, вияв їх внутрішніх механізмів, визначення рівнів психічних змін, мотиваційно-потребнісної та ціннісносмислової сфери;
2) визначення на основі проведеного аналізу конкретних завдань і сфер, де можливі профілактичні, дидактичні, корекційні впливи;
3) знаходження, розробка і апробація тактичних прийомів діагностичних і корекційних методик, оптимальних умов, що сприяють їх реалізації. Із самого початку цієї роботи слід враховувати особливості підліткового віку. "Важкий" підліток, навіть виражаючи на словах готовність "виправитися", не завжди відчуває внутрішню потребу це зробити. Але уже сам факт його згоди контактувати з соціальним працівником, його прихід, наприклад, в центр психолого-педагогічної допомоги чи спортивну секцію, може свідчити про те, що у нього зародились сумніви щодо доціль- 192 ності звичного для нього життя, нечітке бажання "щось здійснити". З психологічної точки зору це ще достатньо невизначений, дифузний стан, не завжди адекватно усвідомлюваний і оцінюваний підлітком. Він не має певного мотиву, планів подальших дій, розуміння того, як з цим "боротися" і чи потрібно це робити. І саме соціальні працівники, психологи повинні перевести цей дифузний стан в якісно інший ранг - повноцінну потребу в нормальному житті. Такого роду завдання можуть реалізовуватися в чотири етапи:
1) мотиваційний (створення високої особистісної зацікавленості в пропонованих психокорекційних заняттях);
2) орієнтаційний (вводяться численні мотиви-альтернативи, вибір);
3) установчий (формуються особистісно прийнятні для конкретного підлітка мотиви "змін", наприклад, індивідуальні установки "на тверезість", безконфліктні взаємини з матір'ю);
4) діяльніший (розробка для підлітка розгорнутих планів і програм організації майбутньої поведінки в рамках певної діяльності - спортивної, творчої, навчальної, трудової і т.ін.). Можна вставить до пункту 4Після діагностики і кваліфікації потребнісного стану соціальний працівник пропонує підлітку попробувати свої сили в різних видах діяльності - від простих контактів із ровесниками в клубі чи гуртку до складних і творчих занять. Підліток повинен мати широкий спектр вибору, щоб першопочатковий дифузний стан перетворити в мотивоутворення, що може бути основою психокорекційного впливу. Технології з дезадаптованими дітьми та підлітками можна розділити на дві групи: організаційні технології; конкретні технології соціальної роботи. Організаційні в цілому спрямовані на вияв дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи і забезпечення умов для їх реалізації. Етапами реалізації організаційних технологій можуть бути такі. 1.Формування банку даних дітей та підлітків групи ризику. Здійснюється соціальними працівниками спільно з службами у справах неповнолітніх, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, органами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту. У цілісний банк даних включається інформація про дітей і підлітків таких категорій: діти із сімей, які знаходяться у соціально небезпечному становищі; бездоглядні і безпритульні діти; діти, які займаються бродяжництвом; діти, які знаходяться в соціально-реабілітаційних центрах, притулках, спеціальних навчально-виховних закладах соціальної реабілітації; діти і підлітки, які скоїли правопорушення; діти, які не підлягають кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку та ін. При формуванні банку даних уточнюються такі позиції: які підстави взяття на облік, які структури працюють з підлітком, яка робота здійснюється для вирішення проблеми і що для цього ще можна зробити. Формуючи банк даних, спеціаліст дотримується принципу конфіденційності, інформацією користується лише для службових цілей. 2. Діагностика проблем особистістю і соціального розвитку дітей і підлітків, які потрапили в сферу діяльності соціального працівника Соціальний працівник вивчає індивідуальні особливості дитини, з'ясовує її інтереси і потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, визначає їх причини, відслідковує джерела виникнення конфліктних ситуацій, досліджує умови і особливості взаємин у мікросередовищі життєдіялі.ності дитини. Можна визначити такий алгоритм вивчення особистості дезадаптованої дитини: 1. Загальні дані про дитину.
2. Стан здоров'я, особливості фізичного розвитку, відповідність фізичного розвитку вікові (зріст, вага, дефекти зору, слуху, порушення постави і т.ін.).
3. Спрямованість особистості (егоїстична, ділова, громадська; характеристика усвідомлених мотивів; погляди І переконання, інтереси, прагнення, мрії, ідеали, цінності).
4. Самооцінка (занижена, завищена, адекватна), рівень домагань; вимогливість до себе; ставлення до критичних зауважень учителів і товаришів; ставлення до самовиховання і його 193 прояв.
5. Темперамент (риси якого типу темпераменту переважають - сангвінік, холерик і т.д.).
6. Особливості емоційно-вольової сфери (характер емоційної реакції на педагогічну дію; розвиток почуттів: моральних, інтелектуальних, їх глибина і стійкість; ступінь емоційної збудливості; зовнішнє вираження емоційних переживань; вольові особливості: цілеспрямованість, самостійність).
7. Здібності (загальні і спеціальні).
8. Характер (які позитивні і негативні якості характеру виявляються у ставленні до навчання, праці: активність, добросовісність, відповідальність, брехливість, впертість; у ставленні до людей (старших і молодших) виявляються: повага, доброта, грубість, егоїзм, жорстокість; у ставленні до себе - скромність, гідність; чи має шкідливі звички: куріння, лихослів'я, вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин). 9. Характеристика міжособистісних взаємин вихованця: а) в сім'ї (умови сімейного виховання, характеристика сім'ї за структурою, матеріальним забезпеченням, виховним потенціалом, особливостями взаємин між дорослими членами сім'ї, взаємин дитини з дорослими, позиція дитини в сім'ї); б) у шкільному колективі (характеристика колективу, соціальний статус учня, його становище в колективі (лідер, популярний, прийнятий, ізольований), ставлення вихованця до думки колективу, симпатії, антипатії); в) у сфері вільного спілкування (з ким спілкується у вільний час, до якої ірупи входить, яка спрямованість групи, яке становище займає в групі і які потреби в ній задовольняє, як і з ким проводить дозвілля). Організаційні в цілому спрямовані на вияв дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи і забезпечення умов для їх реалізації.
Етапами реалізації організаційних технологій можуть бути такі:
1. Формування банку даних дітей та підлітків групи ризику. Здійснюється соціальними працівниками спільно з службами у справах неповнолітніх, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, органами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту. У цілісний банк даних включається інформація про дітей і підлітків таких категорій: діти із сімей, які знаходяться у соціально небезпечному становищі; бездоглядні і безпритульні діти; діти, які займаються бродяжництвом; діти, які знаходяться в соціально-реабілітаційних центрах, притулках, спеціальних навчально- виховних закладах соціальної реабілітації; діти і підлітки, які скоїли правопорушення; діти, які не підлягають кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку та ін. При формуванні банку даних уточнюються такі позиції: які підстави взяття на облік, які структури працюють з підлітком, яка робота здійснюється для вирішення проблеми і що для цього ще можна зробити. Формуючи банк даних, спеціаліст дотримується принципу конфіденційності, інформацією користується лише для службових цілей. 2. Діагностика проблем особистістю і соціального розвитку дітей і підлітків, які потрапили в сферу діяльності соціального працівника. Соціальний працівник вивчає індивідуальні особливості дити ни, з'ясовує її інтереси і потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці, визначає їх причини, відслідковує джерела виникнення конфліктних ситуацій, досліджує умови і особливості взаємин у мцфосередовищі життєдіяльності дитини
2.2Форми і методи профілактики дезадаптації дітей та молоді
Відповідно до положень Конвенції про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей в 1990-і рр., Російські нормативні документи спільною метою государі гієн співай політики визначають стабілізацію становища дітей, а також створення реальних передумов позитивної динаміки процесів їхньої життєдіяльності . В якості пріоритетних завдань називаються: підтримка сім'ї як природного середовища життєзабезпечення дітей; зміцнення правового захисту дитинства; забезпечення безпечного материнства та охорони здоров'я дітей; забезпечення виховання, освіти та розвитку дітей; підтримка дітей, які перебувають в особливо важких обставинах, тобто умови, які найкращим чином могли б стати соціальним тлом профілактики дезадаптивного поведінки.
Під профілактикою мається на увазі сукупність заходів, спрямованих на виявлення причин і умов, що сприяють виникненню і поширенню дезадаптації дітей і підлітків, а також розробку заходів але її попередження. Залежно від ступеня розвитку соціальних відхилень у профілактичній роботі використовують заходи щодо попередження, запобігання або припинення девіацій.
Профілактична діяльність в її соціально пріоритетному виборі припускає профілактику за системою застосовуваних заходів і але об'єктам попереджувального впливу.
Профілактика за системою застосовуваних заходів передбачає застосування соціальних, економічних, організаційно-управлінських, правових, психолого-педагогічних, соціально-медичних, соціокультурних, социотехнических заходів до дітей та підлітків "групи ризику".
Профілактика по об'єктах попереджувального впливу може бути загальною, не має точного "адреси" у вигляді конкретної особистості або групи неповнолітніх, а також приватної, спрямованої на попередження дезадаптації певних груп та осіб.
Кожен із зазначених аспектів профілактики включає в себе психологічні та соціально-психологічні питання, без урахування яких ефективність профілактичної роботи знижується.
В умовах розпаду колишньої ціннісної системи і повільного формування сукупності норм нового суспільства, скорочення масштабів діяльності старих виховно-освітніх установ багато дітей і підлітків, у тому числі і що потребують цілеспрямованої корекції поведінки, виявилися наданими самим собі. Ослаб виховно-социализирующий потенціал не лише сім'ї, школи, але й інших суспільних і державних інститутів. У багатьох місцях перестали діяти спеціалізувалися на роботі з неповнолітніми клуби, секції, гуртки, спортивні, військово-спортивні табори і загони, інші центри організованого дозвілля, трудової, фізичної, моральної гарту і спрямованого формування особистості підлітків. Недостатньо ведеться боротьба проти таких соціальних хвороб, як наркоманія і токсикоманія, дитяча та підліткова злочинність, бездоглядність та безпритульність. Особливої поширеності таких форм девіантної поведінки У сучасному суспільстві сприяють криміналізація суспільних відносин і свідомості, інфільтрація "цінностей" злочинного співтовариства в нормативну систему соціуму, криза сім'ї та комерціалізація сфери культури та дозвілля.