Семінарське заняття тема 6
1. Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі.
Загальні правила надання медичної допомоги засудженим
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Відбування покарання в пенітенціарних установах не позбавляє особу права на охорону її здоров’я, не звужує та не обмежує її прав.
Кожен засуджений має такі права у сфері охорони здоров’я:
Право на життя (стаття 27 Конституції України, стаття 281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Право на вибір лікаря (статті 34 і 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі - Закон)), яке включає в себе:
право на вибір лікувального закладу;
право на вибір лікаря;
право на заміну лікаря.
Право на інформацію (стаття 285 ЦК України, стаття 39 Закону), яке включає:
право на інформацію про стан здоров’я;
право на інформацію про медичне втручання.
Право на таємницю про стан здоров'я (стаття 286 ЦК України, стаття 39 Закону).
Право на вибір методів медичного втручання (стаття 284 ЦК України).
Право на особисту недоторканість, у тому числі право на відмову від медичного втручання (статті 284 і 289 ЦК України, стаття 43 Закону).
Право на належну якість медичної допомоги (стаття 6 Закону).
Право на відшкодування шкоди заподіяної здоров'ю (стаття 6 Закону).
Права засудженого до позбавлення волі у сфері охорони здоров’я, основні засади надання медичної допомоги та взаємодія закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги засудженим визначені Порядком організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 №1348/5/572 (далі - Порядок).
Заклади охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС) включають в себе:
спеціалізовані туберкульозні лікарні;
спеціалізовані дерматовенерологічні лікарні;
спеціалізовані психіатричні лікарні;
багатопрофільні лікарні;
багатопрофільна лікарня для засуджених, які потребують постійного медичного нагляду та реабілітації;
амбулаторії;
амбулаторно-профілактичні відділення;
медичні частини установ виконання покарань;
фельдшерський пункт;
аптеки.
У закладах охорони здоров'я ДКВС надаються медична допомога при невідкладних станах, первинна медична допомога, спеціалізована та паліативна допомога, медична реабілітація, здійснюється санітарно-епідеміологічний нагляд, проводяться санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, у тому числі із впровадження превентивної медицини (пропаганда здорового способу життя, зокрема з питань дотримання особистої гігієни, запобігання інфекційним захворюванням, алкоголізму та наркоманії, попередження самогубств, гігієнічне навчання), організовується цілодобове чергування медичних працівників, забезпечення засуджених лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, проводиться реабілітація та лікування після захворювань і травм (пункт 4 розділу І Порядку).
На медичну частину установи виконання покарань покладається обов’язок здійснення контролю за станом здоров’я засуджених шляхом проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду, надання первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я.
2. Медичне обслуговування ув’язнених і засуджених в СІЗО.
Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом.
Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув’язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув’язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Основними завданнями медичної частини є:
надання екстреної медичної допомоги, первинної медичної допомоги та організація надання вторинної медичної допомоги;
організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду;
організація належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного нагляду;
організація та проведення заходів із впровадження превентивної медицини;
гігієнічне навчання і пропаганда здорового способу життя.
Медична частина має у своєму складі амбулаторію, стаціонар, інфекційні ізолятори для хворих на туберкульоз та хворих з кишковими інфекціями, окрему палату-ізолятор для тримання осіб з психічними розладами, туберкульозний кабінет, приміщення для зберігання лікарських засобів. Усі приміщення медичної частини обладнуються технічними засобами нагляду і контролю.
Амбулаторія медичної частини призначена для надання амбулаторної медичної допомоги ув’язненим і засудженим.
До складу амбулаторії входять кабінети завідувача медичної частини, лікарського прийому (терапевт, фтизіатр, інфекціоніст, психіатр, нарколог, стоматолог та інші), долікарського прийому (фельдшери, медсестри), фізіотерапевтичний, процедурний, допоміжні діагностичні, у тому числі функціональної діагностики, рентгенологічний, флюорографічний.
В амбулаторії обладнуються приміщення для клініко-діагностичної лабораторії, зберігання лікарських засобів, очікування прийому.
Стаціонар медичної частини призначений для:
стаціонарного обстеження і лікування хворих з передбачуваною тривалістю їх перебування до 30 діб;
тимчасової ізоляції інфекційних хворих, а також хворих із захворюваннями з підозрою на інфекційні до їх направлення до спеціалізованих закладів охорони здоров’я;
лікування хворих після виписки їх із закладів охорони здоров’я відповідно до медичних висновків.
У режимних корпусах СІЗО обладнуються кімнати (медичні кабінети) для проведення амбулаторного прийому ув’язнених і засуджених.
За потреби ув’язненим і засудженим надається екстрена медична допомога у закладах охорони здоров’я (пункт 1 розділу Х Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.
3. Надання психіатричної допомоги особам, які утримуються в СІЗО та УВП.
Психіатрична допомога ув’язненим і засудженим, які страждають на психічні розлади і тримаються в СІЗО, надається відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».
У разі виникнення підозри на наявність психічних розладів в ув’язненого чи засудженого медичний працівник негайно викликає екстрену медичну допомогу з подальшим повідомленням лікаря--психіатра.
У разі тяжких психічних розладів, у тому числі інтоксикаційних та алкогольних психозів, діагностованих лікарем-психіатром, медичні працівники негайно вживають заходів щодо направлення такого ув’язненого або засудженого до закладу охорони здоров’я відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту.
У разі агресивної поведінки з проявами буйства ситуативного характеру, намагання в збудженому стані вчинити членоушкодження до ув’язненого або засудженого застосовується захід ізоляції у вигляді поміщення до окремої палати-ізолятора для осіб з психічними розладами медичної частини.
Заходи ізоляції особи, яка страждає на психічний розлад, під час надання їй психіатричної допомоги застосовуються за рішенням начальника СІЗО на підставі висновку лікаря-психіатра і лише тоді, коли всіма іншими законними заходами не можна запобігти діям особи, що становлять безпосередню небезпеку для неї або інших осіб.
Про поміщення ув’язненого або засудженого до окремої палати-ізолятора для осіб з психічними розладами посадова особа СІЗО складає акт, у якому зазначаються підстави для застосування ізоляції, лікар (комісія лікарів), який (яка) зробив(ла) висновок, інші особливості застосування такого заходу. Акт підписують присутній черговий помічник, медичний працівник та молодші інспектори чергової зміни, які брали участь у поміщенні хворого до палати-ізолятора для осіб з психічними розладами, та затверджує начальник СІЗО. Акт долучається до особової справи ув’язненого чи засудженого, а також робиться запис у його медичній карті.
Перед поміщенням ув’язненого чи засудженого до окремої палати-ізолятора для осіб з психічними розладами його ретельно оглядає медичний працівник, персонал чергової зміни вилучає всі небезпечні предмети та роз’яснює необхідність його перебування в палаті, дотримання режиму та про тимчасовість заходу. Відповідно до психічного стану хворого його супровід здійснюють два молодших інспектори чергової зміни та лікар-психіатр.
Застосовуючи до осіб з психічними розладами заходи фізичного обмеження, адміністрація та персонал СІЗО керуються Правилами застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції при наданні психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади, та формами первинної облікової документації, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24 березня 2016 року № 240.
Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.
За усвідомленою письмовою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров’я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть надаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій у науковій літературі, використання у навчальному процесі.
Допускається надання відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або її законного представника для:
організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;
провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинуваченого або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації.
Забороняється без письмової згоди особи або її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями під час надання їй психіатричної допомоги.
4. Психічні розлади, спричинені різноманітними факторами у засуджених
Протягом медичного огляду під час надходження нового пацієнта лікар чи медсестра повинні представитися новоприбулому засудженому чи ув’язненому, назвати своє ім’я та посаду, та намагатися створити атмосферу поваги, конфіденційності, приватності та гідності. Медичне обстеження під час надходження пацієнта, як і будь-яке перше медичне обстеження, яке проводиться зі звичайними пацієнтами у суспільстві, повинне складатися з ретельного вивчення медичної історії та фізичного огляду пацієнта. Для того, щоб мати можливість вжити невідкладних заходів після проведення медичного обстеження під час госпіталізації до пенітенціарної установи, особливу увагу необхідно приділити таким критеріям:
ознаки серйозних психічних розладів,
суїцидальні фактори ризику,
історія та ознаки алкогольної або наркотичної залежності, а також симптомів абстиненції,
факти та/або ознаки насильства та жорстокого поводження,
інфекційні захворювання,
психічні чи фізичні розлади, що призводять до стану особливої
уразливості у пенітенціарній установі.
Пацієнти, які страждають на гострий психоз або депресію, потребують негайного лікування в психіатричній лікарні. Так само, засуджені та ув’язнені зі схильністю до скоєння самогубства потребують негайної медичної допомоги і повинні перебувати під особливим наглядом. КЗК у своїх звітах по країні розкритикував недбалість у виявленні таких засуджених та ув’язнених пацієнтів та/або у вжитті необхідних заходів з цього приводу. В таких випадках Європейський суд з прав людини виявив порушення Статті 2 (право на життя) та/або Статті 3 (заборона катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання) ЄКПЛ.