Ім'я файлу: глотка презентація.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 959кб.
Дата: 26.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Опір матеріалів.docx
Лекція 8.pdf
Реферат.doc

Анатомія та фізіологія глотки. Захворювання глотки

Підготувала

студентка ІV курсу

спеціальності Медсестринство

освітня програма Лікувальна справа

групи « Б»

Демчук Ангеліна

Глотка - лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений розширеною частиною краніально й сплющений в дорсовентральному напрямку. Верхня частина глотки зрошена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних хребців глотка переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі довша рота. У глотці перехрещуються шляхи повітря та їжі В порожнині глотки виділяють три частини: носову, ротову і гортанну. Спереду носогорло сполучається з носовою порожниною через хоани, ротогорло з порожниною рота сполучається зівом, гортаногорло гортанним отвором сполучається з гортанню. На рівні хоан на бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових (Евстахієвих) труб. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою) розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками глотки розташовусться непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки складасться з 3 шарів: зовнішня оболонка побудована із сполучної тканини, м'язова оболонка, слизова оболонка. .

Глотка виконус чотири життево важливі функції: 1) дихальну; 2) захисну; 3) голосово-та мовотвірну; 4) бере участь в акті ковтання та смоктання

Мигдалики - opган в ротоглотці, сформований лімфаденоїдною тканиною у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. Мигдалики розташовані у місцях переходу носової та ротової порожнини в глотку. Порядок розташування такий: найвище - глотковий мигдалик, нижче його по боках склепіння глотки-трубні, ще нижче-піднебінні, і внизу язиковий. Парні : піднебінні, трубні. Непарні : глотковий, язиковий. Функції мигдалин -Бар’єрна функція - знищують мікроорганізми , які потрапляють в ротову порожнину з повітрям , їжею або вже знаходяться в організмі (карієс , гінгівіт , парадонтит , хронічний тонзиліт) . - Імунна функція - у фолікулах мигдалин дозрівають білі кров’яні тільця – Т-і В- лімфоцити. Ці клітини імунної системи виконують головну роль в імунній захисту організму. Лімфоцити виробляють різні імуноглобуліни (антитіла) , які відповідають за специфічну імунну відповідь організму. - З патологічними процесами в мигдалинах пов’язаний розвиток гіпертрофії піднебінних мигдаликів , хронічного тонзиліту , хропіння , ангін , паратонзиліту , гіпертрофії носоглоткової мигдалини. -Кровотворна функція -Нейрорегуляторна функція

Eтіологія: стрептококи, стафілококи, віруси грипу, аденовіруси.

Клінічна картина. Хворі скаржаться на сухість, біль у горлі, які посилюються під час ковтання. Може турбувати кашель. Температура у більшості хворих залишається нормальною або підвищується до субфебрильних цифр. Загальний стан порушується мало. Об'єктивно: слизова оболонка задньої стінки глотки гіперемійована, набрякла, місцями вкрита слизисто-гнійним секретом. Запальні зміни поширюються на піднебінні дужки і язичок. Лімфаденоїдні гранули гіперемійовані, набряклі, збільшені. Можуть збільшуватися рeriонарні лімфатичні вузли. Лікування починають із призначення хворому дієти-теплої, неподразливої їжі. Рекомендують полоскання глотки теплими дезінфекційними розчинами (фурацилін, настої лікарських рослин), таблетки для розсмоктування (фарингосепт, фалімінт, септолете, стрепсилс), зрошення глотки аерозолями (інгаліпт, каметон, йокс).

Хронічний фарингіт

Хронічний фарингіт може бути наслідком повторних гострих фарингітів. Хронізація в такому разі пов'язана з кліматичними умовами, професійними шкідливостями (температурні коливання, сухість повітря, пари, гази і пил на хімічних виробництвах), шкідливими звичками (зловживання алкоголем і паління), вживанням гострої і подразливої їжі. Серед причин, які зумовлюють розвиток хронічного фарингіту, також слід назвати порушення носового дихання, хронічний риніт, хронічні запальні процеси в розташованих поряд органах (гнйні процеси в приносових пазухах, хронічний тонзиліт) Хронічний катаральний фарингіт характеризусться найменшими змінами. Хворі скаржаться на неприємні відчуття в горлі, лоскотання, сухість, що зумовлює потребу постійного покашлювання та відхаркування секрету, який накопичується. Фарингоскопічно слизова оболонка гіперемійована, набрякла, стовщена, т судини розширені, ї поверхня місцями вкрита слизом. За наявності хронічного гіпертрофічного фарингіту скарги аналогічні описаним вище, проте вони більше виражені. Фарингоскопічно можна виділити дві форми хронічного гіпертрофічного фарингіту: хронічний гранульозний та хронічний бічний фарингіт. У хворих із першою формою на задній стінці глотки помітні округлі лімфаденоїдні утворення розміром від 1—2 до 3-5 мм, що виступають над поверхнею слизової оболонки. У разі другої форми можна побачити гіпертрофію лімфаденоїдних валиків на бічних стінках глотки. У хворих на хронічний атрофічний фарингіт основною скаргою є відчуття сухості та дряпання в горлі, що найбільше виражене зранку. Може з'являтися неприемний запах з рота. Під час огляду слизова оболонка різко стоншена. Поверхня її бліда, блискуча і мае лакований вигляд. Лікування має бути комплексним. Хворому призначають щадну неподразливу дієту. Miсцево застосовують інгаляції лужних розчинів (0,5—2 % розчин натрію бікарбонату). Цей же розчин використовують для полоскань. Слизову оболонку змащують 3-5 % протарголу.

Етіологія: бета-гемолітичний стрептокок групи А, деякі віруси, грибки роду Candida, дифтерія, кір, фарингіти

Клініка: інкубаційний період триває від кількох годин до 2 діб. Хвороба починається гостро, з головного болю, підвищення температури тіла, ломоти в суглобах, ознобу. Одночасно (рідше наприкінці 1-ї доби) з'являється біль у горлі — спочатку при ковтанні, а згодом постійний. Частий і ранній симптом гострого тонзиліту — збільшення регіонарних (підщелепних) лімфовузлів, їх болючість. Обличчя гіперемійоване, нерідко спостерігається герпес. Гарячковий період триває 3—5 днів.

За характером змін мигдаликів розрізняють тонзиліт:

Катаральний (почервоніння та набряк слизової оболонки мигдаликів без утворення нашарувань — т. з. нальотів)

Фолікулярний (запальний процес перебігає в глибині мигдалика, фолікули якого нагноюються, гноячки нагадують картину «зоряного неба»)

Лакунарний (нальоти утворюються в лакунах, тобто заглибленнях мигдаликів, що схоже на дифтерію)

Флегмонозний (нагноєння мигдаликів поширюється на сусідні тканини).

Некротично-виразковий (утворення поверхневих виразок)

Лікування: Хворі на гострий тонзиліт, як правило, лікуються вдома. Госпіталізацію в інфекційний стаціонар здійснюють за клінічними показаннями (тяжкий перебіг гострого тонзиліту, ускладнення)

Режим: ізоляція хворого, ліковий режим

Симптоматична терапія: анальгетики, жарознижуючі,( ібупрофен, парацетамол, лідокаїн місцево при сильних болях)

Гіпосенсибілізуючі засоби : вітаміни групи В і вітамін С, антигістамінні препарати.

Полоскання глотки дезінфікуючими теплими розчинами: стоматидін, настоїв шавлію, ромашки

Дифтерія — гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання збудника, що характеризується ураженням ротоглотки та дихальних шляхів, рідше шкіри, з розвитком фібринозного (дифтеритичного) запалення в місці проникнення збудника, а також токсичним ураженням серцево-судинної й нервової систем, нирок.

Збудник дифтерії — Corynebacterium diphtheriae( корінебактерія, паличка Леффлера)

Основний механізм передавання — повітряно-крапельний, рідше може реалізуватися й контактний (наприклад, при дифтерії шкіри).

Основний критерій для оцінювання тяжкості заворювання- вираженість загального токсикозу і характер усклад- нень, а не поширеність змін у глотці.

Субтоксична форма дифтерії може бути локалізованою та поширеною

У разі локалізованої форми запальний процес не виходить за межі мигдалика, а в разі поширеної форми плівки вкривають м'яке піднебіння та піднебінні дужки. Після відторгнення нашарувань залишається ерозія, яка трохи кровоточить, але швидко епітелізується. У разі токсичної форми дифтерії збільшується площа дифтерійних нашарувань, вони переходять на слизову оболонку носової частини глотки, гортані і трахеї. Лімфатичні вузли збільшуються. Дифтерійні нашарування, просочені кров'ю, набувають коричневого кольору.

Для дифтерії характерні такі диференціально-діaгностичні ознаки:

  • Гострий початок захворювання.
  • Загальноінтоксикаційний синдром (виключаючи катаральну форму).
  • Рівень температури тіла та інтоксикації не відповідає вираженості місцевих змін.
  • Біль у горлі помірний, не відповідає вираженості місцевих змін.
  • Голос гугнявий за рахунок обмеження рухомості м' якого піднебіння.
  • Набряк у глотці переважає над почервонінням.
  • Лімфатичні вузли збільшуются не завжди, а якщо зібільшені помірно болючі.

Ускладнення: ІТШ, міокардит, стеноз гортані, неврит черепномозкових нервів, полірадикулоневрит, токсичний неврит, пневмонія.

Лікування. Уcі хворі на дифтерію підлягають госпіталізації в інфекційне відділення незалежно від клінічної форми. Призначають ліжковий режим, напіврідку їжу, багату на вітаміни. Основою специфічного лікування є введення протидифтерійної антитоксичної сироватки. Лікувальну дозу (разову і курсову) у кожному випадку визначають індивідуально з урахуванням форми, ступеня тяжкості, наявності та характеру ускладнень, віку хворого: від 30 000 МО до 400 000 МО.

Симптоматичне лікування: антибіотики, серцеві препарати.

Вторинні ангіни

Вторинні ангіни

  • Інфекційний мононуклеоз (залозиста гарячка, хвороба Філатова, моноцитарна ангіна) – гостра інфекційна хвороба вірусної природи переважно з повітряно-крапельним механізмом зараження, характеризується гарячкою, поліаденітом (особливо шийним), гострим тонзилітом з нальотами, збільшенням печінки і селезінки, лейкоцитозом, лімфомоноцитозом, наявністю атипових мононуклеарів (віроцитів).
  • Агранулоцитарна ангіна- при агранулоцитозе ураження мигдаликів – найбільш типова ознака, але ангіна не розглядається як окрема нозологічна форма, а входить в комплекс проявів гематологічного синдрому. Визначається агранулоцитарної тонзиліт як специфічний симптом системних патологій крові і інфекцій, що протікає у формі запалення мигдалин з паралельним зниженням лейкоцитів у крові.
  • Ангіна на тлі лейкозу – варіант гострого тонзиліту, що розвивається на тлі злоякісного переродження клітин кісткового мозку. Основні прояви – лихоманка, послідовний розвиток катаральних, гнійних, виразково-некротичних змін піднебінних мигдалин, лімфаденопатія в поєднанні із загальним імунодефіцитом, анемією і геморагічним синдромом.

Найчастіше гострий тонзиліт закінчуеться одужанням, але можуть розвиватись ускладнення.

До ускладнень відносять такі захворювання:

  • Паратонзиліт і паратонзилярний абсцес.
  • Латерофарингеальний абсцес.
  • Внутрішньомигдаликовий абсцес.
  • Аденофлегмону шиї.
  • Поширену флегмону шиї.
  • Тонзилогенний медіастиніт.
  • Тонзилогенний сепсис.

До характерних ознак хронічного тонзиліту відносять тимчасовий або постійний біль у горлі, утруднення при ковтанні та диханні, відчуття сухості та подразнення в ротоглотці, неприємний запах з рота.

Етіологія

Розвивається внаслідок повторних ангін або гострих дитячих інфекцій. Іншою причиною розвитку хронічного тонзиліту може бути порушення реактивності організму, внаслідок чого знижується захисна реакція піднебінних мигдаликів. Впливають на виникнення тонзиліту переохолодження, неповноцінне харчування, перевантаження (послаблений імунітет). Розвитку хвороби сприяють розрощення аденоїдної тканини, хронічний синусит, викривлення носової перегородки, хронічний риніт.

Найчастіше збудниками хронічного тонзиліту є: стрептококи (домінує бета-гемолітичний стрептокок групи A); стафілококи; аденовіруси; асоціації збудників (включаючи гриби).

Симптоми

Неприємні відчуття, біль у горлі, що віддає у вуха, іноді запах із рота. Часто тривала субфебрильна температура увечері, слабкість, головний біль, зниження працездатності. У більшості хворих часті ангіни в анамнезі. Нерідко ускладнення з боку серця, суглобів, нирок. При огляді мигдалики збільшені, у лакунах гнійні або творожисті пробки. Іноді збільшені та хворобливі підщелепні лімфатичні вузли.

Лікування

При відсутності ускладнень — консервативне лікування (промивання лакун антисептичними розчинами, внутрішньоротові ультрафіолетові опромінення мигдаликів, УВЧ на збільшені лімфатичні вузли). При неуспішному лікуванні, а також при ускладненнях — видалення мигдаликів (тонзилектомія).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас