1   2   3   4
Ім'я файлу: курсоваяяя.docx
Розширення: docx
Розмір: 78кб.
Дата: 29.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
ср бухучет1.docx
Смарт візок.docx


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ


Кафедра менеджменту

і публічного адміністрування

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Публічне адміністрування»

на тему:

«Аналіз взаємодії громадянського суспільства та органів публічного адміністрування у процесі соціального управління»

Студентки 3-го курсу групи ПУА-17-1

Спеціальності

Публічне управління та адміністрування

Литвиненко Н.А.

(прізвище та ініціали)

Керівник:

______________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь,

прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: ______Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Кривий Ріг – 2020 рік

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..…….3

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Громадянське суспільство як суб’єкт формування цілей публічного адміністрування.…………………………………………………………...…5

1.2 Основні засади публічного адміністрування в соціальній сфері..……13

Висновки до розділу 1…………………………………………………..…...19

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА ТА ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ НА ПРИКЛАДІ

ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В М. КИЄВІ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

2.1. Загальна характеристика та структура Шевченківської районної

в м. Києві державної адміністрації ………………………...…………………21

2.2. Особливості публічного адміністрування в Шевченківській районної в м.Києві державної адміністрації………………………………………...………………25

Висновки до розділу 2………………………………………………………….30

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В М.КИЄВІ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ З ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ

3.1. Аналіз участі громадянського суспільства у діяльності Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації………..……….……...…...……32

3.2. Шляхи підвищення взаємодії Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації з громадянським

суспільством ..…………………………………………………………………..36

Висновки до розділу 3…………………………………………………………..38

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………......40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….44

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..45

ВСТУП
Взаємодія органів публічного адміністрування з громадськістю є необхідною умовою їх ефективності та прозорої діяльності. Сучасна світова практика свідчить, що тільки при постійній взаємодії органів публічної влади з громадськістю вони можуть якісно виконувати свої функції.

На сучасному етапі розвитку України до найактуальніших завдань належать питання залучення громадськості до процесу прийняття рішень і, як результат цього, досягнення ефективності та прозорості діяльності органів публічної влади. В Україні процес прийняття рішень ще не є дійсно прозорим, а діяльність влади не завжди зрозуміла для населення. Закритість влади від громадськості, особливо при прийнятті управлінських рішень є суттєвим гальмівним фактором на шляху демократичних перетворень. Сучасне законодавство України надає певні можливості для взаємодії органів публічної влади з громадськістю, але технології та методи цієї взаємодії ще потребують свого впровадження та вдосконалення.

Наявний досвід взаємовідносин між публічною владою та інститутами громадського суспільства свідчить про відсутність універсальних шляхів ефективної взаємодії означених інституцій, що пов'язано з національною специфікою, економічними, політичними та соціальними умовами, які відбивають культуру, історію та традиції країни. Тому стає необхідним розгляд дієвих механізмів цієї взаємодії та теоретичного обґрунтування шляхів налагодження відносин між владою та суспільством в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Взаємовідносини об'єднань громадян і владних структур були об'єктом дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених. Моделі взаємодії органів публічної влади та суспільства пропонували О. Бєлокурова, Т. Бєльська, Р. Даль, І. Ібрагімова, О. Радченко,

Н. Розенблюм, Ф. Рудич, М. Ільїн та інші.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та визначення шляхів удосконалення взаємодії органів публічної влади та інститутів громадського суспільства у процесі соціального управління.

Предметом дослідження є органи публічного адміністрування.

Об'єктом дослідження є процеси взаємодії органів публічного адміністрування та інститутів громадянського суспільства.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовувались наступні загальнонаукові та спеціальні методи:

  • категоріальний аналіз

  • етимологічний аналіз

  • компаративнтй аналіз

  • структурно-функціональний метод

  • індуктивний метод

  • метод соціологічного аналізу

Також при виконанні даної роботи використовувалися такі прикладні комп’ютерні програми, як Mircosoft Word та Microsoft Excel.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Громадянське суспільство як суб’єкт формування цілей публічного адміністрування
Проблема визначення поняття «громадянське суспільство» (англ. civil society) є об’єктом обговорення в політології, у філософії, соціології, юриспруденції, а також інших науках, адже воно має тривалу та складну історію [1].

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Це система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки за допомогою соціальних норм (у тому числі - юридичних) [2].

У кожному суспільстві є своя система відносин: економічних (форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.); соціальних (відносини між різними групами населення); політичних (ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об’єднань у політиці); ідеологічних або духовних (культура, характер світогляду). Кожне суспільство має свої суб’єкти соціального спілкування: особа, сім’я, стан, клас, група, нація, держава та ін.

Суспільство - складна динамічна система взаємозв’язків людей, об’єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім’я [3].

Громадянське суспільство - це система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.
Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею [4].

Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI-XVII ст.

Громадські об'єднання в Україні представлені широким спектром організаційноправових форм організацій. Проте спільними принципами для всіх громадських організацій є такі: добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності та гласності.

Суспільство – це впорядкований спосіб співіснування великих сукупностей людей. Щоб зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство, необхідно знати його будову в цілому, тобто його структуру. В українському суспільстві можна відзначити новий етап суспільного розвитку, який передбачає налагодження взаємовідносин структур публічного управління з державою, оскільки суспільство в особі територіальних громад поступово перетворюється на конструктивного партнера держави.

Процес формування громадянського суспільства умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.

Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:

Перший: громадянське суспільство розглядається, як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства.

Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв’язує особу, її інтереси, потреби та державу як політичну організацію суспільства.

Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури.

Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів політичне життя торкалося найважливіших сфер життя суспільства: сім’ї, релігії, культури тощо.

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечується мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike - громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона – громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.[5]

Однак, починаючи з другої половини XVIII століття , класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов’язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки – німецькими філософами. У праці «Замітки з історії громадянського суспільства»(1767р.) англійського вченого А.Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки він розуміє під цим терміном «самопослаблюючі риси», при чому найбільш небезпечною автор вважає «втрату громадянського духу»[6]

Новий підхід щодо «громадянське суспільство – держава» формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Як приклад такого розуміння проблеми була праця Т.Пейна «Права людини»(1791-1792 рр.). Ідеолог американської політичної думки Т.Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності та змагання [7].

Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г.Гегелю. Мислитель розглядає його як продукт історичного розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу – категорією морально-ідеологічного змісту. Громадянське суспільство, за Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини їх складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава [8].

Тим самим, з одного боку, держава має досить широку сферу повноважень, а з іншого – вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою – ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави в суспільному житті.

Новий імпульс ідея громадянського суспільства отримала у Т. Гоббса. Як захисник державного абсолютизму він описує природний стан людини як сумарну і побічну психічну ситуацію, а поняття «держава», «суспільство» та «уряд» у нього рівноцінні поняття[9]. Питання взаємодії держави та суспільства, по суті, знімається.

Кожна з цих позицій має переваги і недоліки. При розгляді держави як складової громадянського суспільства, якоюсь мірою втрачається розуміння держави як складного механізму в організації людської спільноти, ускладнюється процес розуміння і ролі громадянського суспільства, і ролі держави в суспільному розвитку та процесі взаємодії між ними.

Отже, громадянське суспільство – це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об’єднання, асоціації) та різні об’єднання (професійні, творчі, спортивні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

На думку багатьох сучасних дослідників громадянське суспільство характеризується трьома визначальними особливостями:

- у громадянському суспільстві наявна незліченна кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади;

- центри громадської влади в такому суспільстві є незалежними й опираються контролю з боку держави;

- громадянське суспільство неможливе без почуття громадянської відповідальності, а також без громадської активності.

Ознаки громадянського суспільства у його співвідношенні з державою:

  1. не існує до держави і поза державою;

  2. розвивається самостійно без прямого втручання держави;

  3. складається із суб’єктів - вільних і рівноправних громадян і об’єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

  4. має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

  5. справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

  6. має право жадати від держави захисту життя, здоров’я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

  7. формує право, що формуються державою в законах та інших нормативноправових актах, гарантує і захищає її від порушень.

  8. розвивається і взаємодіє з державою в межах права.

У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

  • служить формою, яка організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

  • є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

  • встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

  • не втручається у приватну сферу сім’ї, побуту, культури;

  • надає необхідний захист громадянському суспільству;


  • виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом’якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

  • юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об’єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

  • має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.

Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, в якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

  • суб’єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;
    вільним економічно - має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політично;

  • суб’єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності;

  • суб’єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

  • суб’єкт, захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Співвідношення праці й різноманітних форм власності у громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» - один із показників сформованого в ній громадянського суспільства.

Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення.

Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

Європейські держави сьогодення використовують 3 моделі взаємодії інститутів громадянського суспільства й органів влади, а саме:

  • нормативну модель, засновану на ліберальній традиції;

  • легітимаційну модель, засновану на системному підході, де інститути громадянського суспільства виконують важливі функції на «вході» політичної системи;

  • інструментальну модель, за якою інструментальна функція інститутів громадянського суспільства полягає в ефективному рішенні соціальних проблем [10].

Міжкорпоративна інтеграція створює передумови для функціонування моделі взаємовідносин органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, що передбачає створення громадянського суспільства «збоку», що базується на корпоративних структурах, взмозі рівною мірою протистояти як безпосередньому об'єднанню населення, так і владним структурами. При цьому необхідно пам'ятати про рівень взаємодії «публічна влада – громада», що передбачає зростання участі народу в управлінні як комунікативного ресурсу демократизації суспільства. На місцевому рівні моделі комунікативної взаємодії доцільно будувати у формі соціального проекту «державна влада – громадянське суспільство», в основу якого покладено міні-модель громадянського суспільства в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці. В якості модулів виступають депутатський корпус і виконавчі органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, бізнес-спільноти, інститути соціалізації, місцеві ЗМІ та засоби комунікації, а також враховано соціальну інфраструктуру населеного пункту. Для всіх елементів системи передбачено механізм зворотнього зв'язку та взаємного моніторингу громадської думки, ефективності органів влади та самоуправління

Отже, держава існує для суспільства, а не навпаки і, власне, розділення громадянського суспільства і держави є однією з основних характеристик демократичної форми правління, що повинна сприяти звільненню особи від державного диктату. У зв’язку з цим постає одна з найголовніших проблем громадянського суспільства – його взаємовідносини з державою. Іноді в літературі можна зустріти думку, що громадянське суспільство – противага державі. Однак розвиток держави не обов’язково веде до придушення громадянського суспільства. Протиставлення між ними відбувається, коли держава перебирає на себе функції, не притаманні їй і, таким чином віддаляється від суспільства. Аби заперечити тезу, що державний апарат – антипод громадянського суспільства, потрібно долати державний монополізм.


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас