Ім'я файлу: Африканський союз.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 23.10.2023
скачати
Пов'язані файли:
ПРАКТИКА ЗВІТ.doc
Індивідуальна робота з Логіки.docx
основн_ напрямки оздоровчої ф_зичної культури.docx
Питання_модуль_Меліорація_1_2020.doc
Психічні порушення при єпілепсії.docx
Завдання для самроботи.docx
Контрольна робота.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 23.10.2023
скачати
Пов'язані файли:
ПРАКТИКА ЗВІТ.doc
Індивідуальна робота з Логіки.docx
основн_ напрямки оздоровчої ф_зичної культури.docx
Питання_модуль_Меліорація_1_2020.doc
Психічні порушення при єпілепсії.docx
Завдання для самроботи.docx
Контрольна робота.docx
Африканский союз
| Назва організації | Африканський союз |
| Показники | |
| Рік створення | 09.07.2002 р. |
| Країни-члени, їх кількість | 54 країни |
| Причини створення | Метою Союзу є допомога забезпечення в країнах Африки демократії, прав людини і стабільної економіки та, особливо, забезпечення припинення всіх міжафриканських конфліктів та створення ефективного спільного ринку. |
| Органи регулювання | Найвищим політичним органом Африканського Союзу є Асамблея, що складається з глав держав або урядів країн-членів, яку станом на 2013 рік очолює Хайле Маріам Десалень, прем'єр міністр Ефіопії. Його було обрано на засіданні Асамблеї в січні 2013 року. Секретаріатом Союзу служить Комісія АС, головою якої зараз є Нкосазана Дламіні-Зума, представник ПАР. Інші органи управління АС включають Виконавчу раду, що складається з міністрів закордонних справ країн-членів; Постійний представницький комітет, що складається з послів країн-членів до Аддіс-Абеби; Панафриканський Парламент; та Економічна, соціальна і культурна рада (ECOSOCC англійською), консультативний орган щодо справ співтовариства. |
| Історичні етапи інтеграції | Ідея створення АС розвивалася в контексті концепції формування Африканського Економічного Співтовариства, що затверджена була на самміті ОАЄ в Каїрі у 1993р. На основі Абуджійського Договору про Африканське Економічне співтовариство (1991) та Плану економічного та соціального розвитку Африки, прийнятому в Каїрі. АС має замінити собою ОАЄ та АЕС. Ідею переходу ОАЄ до нової форми інтеграції вперше висунув у 1998р. лівійській лідер Муамар Каддафі: на сучасному етапі африканські країни потребують нової форми співробітництва та взаємин, пропозиції створення об`єднання держав під умовною назвою "Сполучені штати Африки" за принципом конфедерації. Розвиток ініціативи на 35 сесії ОАЄ в Алжирі (липень 1999р.) та надзвичайному самміті ОАЄ в Сірті (Лівія) (7-9 вересня 1999р.). Основоположний акт АС був затверджений 27 державами главами держав та урядів на самміті в Ломе (Того) - 10-12 липня 2000р.: розробка моделей запровадження концепції Союзу. На п`ятій надзвичайній зустрічі ОАЄ в Сірті (2 березня 2001р.) більшість держав континенту підтримало ідею об`єднання, підписавши засновницький акт АС. Було прийнято рішення, що для вступу в силу досягнутої угоди його мають ратифікувати дві третини країн-членів ОАЄ. За заявою Каддафі було досягнуто консенсусу, оскільки жодна країна не заперечила та не висловила сумніву щодо необхідності створення Союзу. На квітень 2001р. кількість країн, що ратифікували договір, досягло 36, тобто дві третини членів ОАЄ. Тобто, АС набув форми правової реальності, але для фактичного втілення плану необхідно було розробити конкретну програму поетапного переходу в нову структуру. Це було доручено вищому виконавчому органу ОАЄ - Раді міністрів на рівні голів зовнішньополітичних відомств країн Африки. На сесії міністрів, що відбулася напередодні самміту в Лусаці (Замбія) міністри затвердили пакет засновницьких документів АС, що передбачали створення загальноконтинентальних політичних, економічних та соціальних структур нової організації, в тому числі панафриканського парламенту, центрального банку, валютного фонду та суду. За заявою ген. секретаря ОАЄ Саліма Ахмед Саліма, на момент зустрічі 50 держав Африки вже ратифікували засновницький акт АС. На 37 самміті ОАЄ та останній зустрічі голів держав та урядів ОАЄ, що відбувся в липні 2001р., африканські лідери ратифікували пакет документів, що регулює процес формування АС і зупинено діяльність ОАЄ. Першим на порядку денному останнього самміту стояло питання про призначення нового генерального секретаря нового АС. Претендували три кандидата: колишній мзс Кот-д`Івуара Амара Ессі, голова МЗС Намібії Бен-Гуріраб та виконавчий секретар ЕКОВАС Лансана Куйяте. А.Ессі був обраний новим секретарем організації на перехідний період. Повноваження голови ОАЄ були передані президенту Фредеріку Чілубі як президенту приймаючої сторони (він замінив на цій посаді президента Того Гнасінгбе Ейадему). На засіданнях африканські лідери обговорювали головний документ зустрічі - Засновницький Акт. В його преамбулі головними цілями проголошувалися: прагнення до досягнення тісної єдності та солідарності африканських країн, прискорення політичної та соціально-економічної інтеграції, відстоювання єдиних позицій Африки в інтересах народів континенту, а також розширення взаємодії у забезпеченні принципів демократії та прав людини. В цілому в Засновницькому Акті збережені основні положення та принципи Хартії ОАЄ. В той же час АС залишає за собою право на втручання у виключних випадках, таких як геноцид, війни або злочини проти людяності. (Цей пункт включений під впливом геноциду в Руанді у 1994р). |
| Сучасний етап інтеграції | У зв'язку з загостренням енергетичних проблем в розвинених країнах світу зростає інтерес країн Заходу до співпраці з африканськими державами, багатими нафтою і газом. З приходом до влади нової американської адміністрації Барака Обами помітно активізувався африканський вектор американської політики. На початку липня 2009 р. Обама відвідав Гану. Держсекретар США Хілларі Клінтон у 2009 р. здійснила поїздку по семи африканським країнам, причому лінія маршруту проліг по основним нафтовим державам континенту (Кенія, Ангола, Конго, Нігерія і ін). Найбільш важливим пунктом цієї поїздки стало забезпечення стабільних поставок нафти в Сполучені Штати з країн - виробників нафти в Африці. За прогнозами, до 2015 р. імпорт нафти в США з Африки складе 25% всього обсягу нафтового імпорту, що більше від загального обсягу імпортованої нафти з країн Перської затоки. Це природно змушує США проводити більш активну африканську політику, однак поки дії американської адміністрації, значною мірою, є популістськими. За свідченням газети "Нью-Йорк таймі", "Обама в Африці використовував саму сильну карту США, якої не приділялося належної уваги в останні роки: це м'яка сила". |
1.Узагальнення чинників середовища інтеграційного процесу, передумов утворення інтеграційного угрупування
Африка - величезний за площею та населенням континент, перспективи якого у політичній науці оцінюються по-різному. Аф-рооптимісти наголошують на тому, що країни цього континенту становлять понад чверть членів ООН, а також володіють значним людським потенціалом. Афропесимісти акцентують увагу на трагічному минулому Африки, її проблемах військового, гуманітарного, соціально-економічного та політичного характеру. Справді, ніде в світі проблеми бідності, голоду, епідемічних захворювань, конфліктів, зовнішньої заборгованості не стоять так гостро одночасно. За умов глобалізації вирішити їх можна лише спільними зусиллями, залучивши африканські держави до конструктивного діалогу в межах інтеграційних утворень.
На роль виразника інтересів африканських держав упродовж десятиліть претендувала Організація африканської єдності (ОАЄ). Створена 25 травня 1963 р., в період розпаду колоніальної системи, вона була покликана сприяти ліквідації усіх форм колоніалізму на континенті. Організації вдалося не лише об’єднати зусилляафриканських країн, а й привернути увагу світової спільноти до цієї проблеми. Однак пожвавити соціально-економічний розвиток континенту, урегулювати міждержавні і внутрішні конфлікти, вирішити проблеми демократії та прав людини в Африці ОАЄ не вдалося. Через це виникла ідея підняти відносини між африканськими державами на вищий щабель інтеграції.
Одним з найбільших прихильників панафриканізму був колишній лівійський лідер Муаммар Каддафі. Саме він 1998 р. вперше висловив ідею створення нової загальноафриканської організації. На його думку, свою історичну місію ОАЄ виконала, посприявши деколонізації регіону. Тепер, коли на континенті вже не залишилося колоній, а пріоритетними для сучасних африканських держав стали внутрішні проблеми, їм потрібна інша система взаємовідносин і співпраці. М. Каддафі запропонував створити конфедеративне об’єднання держав під умовною назвою “Сполучені штати Африки”. Однак після обговорення африканські держави відмовилися від запропонованої лівійським лідером жорсткої основи співпраці та обрали більш гнучку форму об’єднання. 9 липня 2002 р. на основі ОАЄ було створено Африканський союз (АС).
Від ОАЄ АС відрізнявся насамперед спрямованістю на співпрацю з неурядовими організаціями, профспілками, діловими колами та іншими громадськими об’єднаннями. Розвиток континенту вбачався тепер у співпраці не лише урядів, а й широких мас населення, включаючи жінок і молодих людей. За зразок розвитку АС узяв модель європейської інтеграції, скориговану з урахуванням африканської специфіки.
2. Визначення органів управління інтеграційним процесом та повноважень, які йому надані країнами-учасниками,
За аналогією з Європейським Союзом у межах АС було створено низку наднаціональних органів, які перебрали на себе частину владних повноважень. Вищим органом нового утворення стала Асамблея АС у складі керівників держав і урядів країн - членів організації. Очільники зовнішньополітичних відомств створили Виконавчу раду АС. Сім спеціалізованих технічних комісій отримали завдання розробляти конкретні проекти і програми у різних сферах, які потім подаються на розгляд Виконавчої ради. Вагомим досягненням африканських держав стало те, що 2004 р. в межах АС створено Панафриканський парламент, якому надано право висловлюватися з будь-якого питання за власною ініціативою чи на прохання Асамблеї і надавати свої рекомендації керівникам держав-членів. Однак африканські політики висловлюють сподівання на зміцнення його ролі в політиці континенту. Так, спікер Панафриканського парламенту Б. Н. Амаді сподівається, що африканські президенти і прем’єр-міністри дадуть йому можливістьперетворитися з консультативного і дорадчого органу на законодавчий. На кшталт Ради Безпеки ООН у межах цієї організації сформована Рада безпеки і миру, уповноважена втручатися в африканські конфлікти і притягувати до відповідальності винних у скоєнні злочинів проти людства. Установчі документи АС передбачають створення низки колективних фінансових інститутів: центрального банку, інвестиційного банку і валютного фонду.
Асамблея голів держав та урядів
Комісія АС
Всеафриканский парламент (ВАП)
Африканський валютний фонд
Африканський інвестиційний банк
Африканський центральний банк
Спеціалізовані технічні комітети
Спеціалізовані технічні комітети
Структура органів управління АС
У як самої організації («Африканський союз»), і її вищого виконавчого органу («Комісія АС») чітко видно певна аналогія зі структурами Європейського Союзу. Це свідчить про твердий намір лідерів африканських держав в інтеграційному процесі враховувати успішний досвід ЄС і існуючих об'єднань Південно-Східної Азії й Латинська Америка.
3. Проведення розрахунків показників інтеграційного процесу за декілька періодів (або років)
З перших днів свого існування АС зіткнувся з певними проблемами: протистояння лідерів при узгодженні на саміті в Лусаці (2001) кандидатури нового Генерального секретаря ОАЄ (він повинен був вести роботу по її перетворенню в АС), затяжний (вісім раундів) процес виборів постійного голови Комісії АС та його заступників на Асамблеї АС в 2003 у м Мапуту.
Серйозною проблемою для керівництва АС є брак фінансових коштів. У жовтні 2003 заборгованість по сплаті членських внесків 11-ти країн-членів організації склала 44 млн. Дол. США, і вони були позбавлені права виступати на засіданнях Союзу. Такий стан справ ставить АС в залежність від зовнішнього фінансування, обмежує свободу дій і безпосередньо відбивається на його здатності здійснювати миротворчі місії. Наприклад, після відмови африканських лідерів засудити політику президента Зімбабве Роберта Мугабе Європейський Союз заморозив виділення 250 млн. Євро, призначених для миротворчої діяльності АС. Дата інавгурації Всеафріканськая парламенту (ВАП) у столиці Ефіопії Аддіс-Абебі, призначене на 31 січня 2004, перенесена на 18 березня 2004 року (протокол, що визначає його повноваження, функції та склад, хоча і прийнятий одноголосно членами АС, досі не вступив в силу - не був ратифікований половиною країн-членів). До теперішнього часу не набув чинності протокол про створення Ради миру і безпеки (СМБ) - органу, що володіє широкими повноваженнями і покликаного на практиці забезпечити заходи по досягненню стабільності в Африці. Затягується також процес створення Африканського суду. Такі затримки свідчать про небажання лідерів деяких африканських держав (незважаючи на формальну підтримку курсу АС) обмежувати свої інтереси і про певні суперечностях деяких англофонов країн з франкофонії.
Процес формування структур АС привертає увагу міжнародних організацій. На саміті в Мапуту були присутні генеральний секретар ООН Кофі Аннан, президент Єврокомісії Романо Проді та виконавчий
4. Узагальнення результатів розрахунків та оцінка характеру інтеграційного процесу (поглиблення, стагнація, дезінтеграція і т.п.)
Однією з основних принципів діяльності АС проголошено повагу державних кордонів держав-членів організації, що існували на даний момент здобуття ними незалежності. Це як ніколи актуальними для країн Африканського континенту, оскільки небезпека можливого розпалювання місцевими елітами, і ТНК територіальних суперечок, міжетнічних конфліктів, сепаратистських настроїв та молодіжні організації державних переворотів з метою контролю над покладами з корисними копалинами (особливо у прикордонних районах) залишається цілком реальної. Військові перевороти в Гамбії, Заїрі, Кот-д'Івуарі, Нігері, Руанді, Сьєрра-Леоне та інших. странах , які впливом геть сусідні держави, – яскраво це підтвердили.
В установчих актах АС акцентується на взаємозалежності держав-членів. Передбачається також право Союзу за рішенням Асамблеї голів держав та урядів (прийнятому 2/3 голосів) на пряме (зокрема збройне) втручання у внутрішні справи держави-члена у разі виникнення з його території геноциду, військових злочинів і злочинів проти людства. Принципово новим є положення, за яким до брати участь у роботі АС не допускаються представники урядів, які до влади неконституційним шляхом. У Установчих акті визначено також комплекс заходів для забезпечення виконання рішень Асамблеї АС, зокрема запровадження політико-економічних санкцій (дискваліфікація голоси на Асамблеї, припинення транспортних і телекомунікаційних зв'язку з государством-«ослушником» та інших.), застосування яких сприяти втіленню у життя колективних рішень. Виконання нових положень має сприяти підвищенню політичну відповідальність африканських лідерів.
5. Оцінка перспектив взаємодії національної економіки та країн інтеграційного угруповання.
З перших днів свого існування АС зіштовхнувся з деякими проблемами: протистояння лідерів за узгодженням на саміті НАТО у Лусаке (2001) кандидатури нового Генерального секретаря ОАЄ (він повинен вести роботу з її перетворення на АС), затяжний (вісім раундів) процес виборів постійного голови Комісії АС та його заступників на Асамблеї АС 2003-го м. Мапуту.
Серйозною проблемою керівництво АС є брак фінансових коштів. У 2003 заборгованість зі сплати членських внесків одинадцяти країн-членів організації становила 44 млн. дол. навіть вони позбавили права виступати на засіданнях Союзу. Такий стан висуває АС залежить від зовнішнього фінансування, обмежує свободу діянь П.Лазаренка та безпосередньо віддзеркалюється в її здібності здійснювати миротворчі місії. Наприклад, після відмови африканських лідерів засудити політику президента Зімбабве Роберта Мугабе Європейського Союзу заморозив виділення 250 млн. євро, виділені на миротворчої діяльності АС. Дата інавгурації Всеафриканского парламенту (ВАП) у Києві Ефіопії р. Аддис-Абебі, призначені 31-ий січня 2004, перенесена на 18 березня 2004 (протокол, визначальний його повноваження, функції і склад, хоч і прийнято одноголосно членами АС, досі не набрав чинності – ні ратифікований половиною країн-членів). До нашого часу не набрав чинності протокол з приводу створення Ради світу та безпеки (СМБ) – органу, який володіє широкі повноваження і покликаного практично забезпечити заходи для досягнення стабільності у Африці. Затягивается також процес створення Африканського суду. Такі затримки свідчать про небажання лідерів деяких африканських держав (попри формальну підтримку АС) обмежувати свої інтереси про певних протиріччях деяких англофонных країн із франкофонными.
Процес формування структур АС привертає увагу відділу міжнародних організацій. На саміті НАТО у Мапуту були присутні генеральний секретар ООН К.Аннан, президент Єврокомісії Романо Проді й виконавчого директора Міжнародного валютного фонду Герст Келер. Глави деяких держав Африки сприйняли як вияв неповаги до континенту загалом і до АС зокрема те що, що Президент США Джордж Буш, роблячи поїздку до ряду африканських країн безпосередньо напередодні і сьогодні проведення саміту Африканського союзу (7–12 липня 2003), не відвідав Мозамбік.
У Йоганнесбурзі днями завершився ювілейний 50-й саміт Африканського союзу. Насправді нумерація цих африканських зустрічей виглядає дивною, адже саміт 1965 року проводила інша організація, яка називалася Організацією африканської єдності. Створена на хвилі деколонізації, ця організація за задумом її засновників мала слугувати зміцненню солідарності між африканськими країнами, сприяти їхньому соціально-економічному розвитку.
У 2002 році тодішній лідер Лівії Муаммар Каддафі запропонував замінити Організацію африканської єдності на Африканський союз без зміни кола держав-членів. Утім, саме фінансування цієї нової організації від лівійського диктатора стало справжнім живильним бальзамом для Африканського союзу. Правда, це щастя для африканської бюрократії було недовгим: у 2011 році лівійський золотий дощ припинився.
Лідерство в Африканському союзі перебрала на себе Південно-Африканська Республіка. Звичайно, її можливості для фінансування діяльності організації не є такими амбіційними, як у Лівії часів Каддафі, але Африканський союз на плаву вдалося зберегти. Цей факт виглядає дивом на тлі масштабу проблем, з якими в умовах світової фінансової кризи зіштовхнулися держави Чорного континенту. Міжнародні засоби масової інформації зафіксували лише одну з цих проблем — спробу арешту за звинуваченнями у військових злочинах під час війни Судану за провінцію Дарфур суданського президента Омара Башира. Зрештою, він вільно залишив Йоганнесбург.
Не так просто, як виявилося, розібратися з іншими африканськими проблемами. Найбільш нагальною з них залишається проблема безпеки: економічні негаразди максимально загострили відносини між мусульманськими та християнськими громадами у деяких африканських державах. У Єгипті лише правління військових, які влаштували переслідування ісламістів із партії «Брати-мусульмани», рятує християнську громаду коптів, натомість у Нігерії протистояння між християнами і мусульманами вже перейшло у стадію громадянської війни. Напруженими залишаються відносини між Суданом та новою незалежною державою Дарфур.
Найбільше занепокоєння викликають амбіції ісламістів у Лівії, які планують створити свою «Ісламську державу» не лише на території Лівії та інших країн Північної Африки, а й поширюють свої амбіції на всі без винятку ісламські держави Африки. На цьому тлі надто сумними виглядають не лише минулі сторінки в історії африканської єдності, а і її майбутнє.
Барак Обама закликав президентів африканськихкраїн не чіплятися за крісла, коли закінчуються їхні терміни на найвищих посадах. Він заявив, що саме проблеми з урядуванням і те, що Обама назвав раковою пухлиною корупції, гальмують розвиток багатьох країн.
Промова перед лідерами Африканського Союзу, що об’єднує 54 країни континенту, стала ключовим виступом президента Обами під час 5-денної подорожі до Африки. Він намагався переконати африканців, що щиро вболіває за майбутнє континенту і запропонував кілька важливих порад:
«Я також мушу сказати, що економічний розвиток Африки опиняється під загрозою, коли лідери відмовляються йти з посад по закінченні термінів…
Дозвольте мені бути відвертим. Я цього не розумію. Я відпрацьовую свій другий термін. Це справжній привілей – бути президентом Сполучених Штатів. Я не можу собі уявити більшої честі, або цікавішої роботи. Я люблю свою роботу, але, згідно з конституцією, я не можу балотуватися знову…
Я власне вважаю, що я дуже гарний президент і думаю, що якби я балотувався, то мій г би виграти, але мені не можна…»
Під оплески й схвальні вигуки Обама наголосив, що закон є закон і президенти не повинні стояти над законом. Професійне урядування і демократичні механізми мали б, на думку американського президента, створити умови для економічного розвитку
Саме темі розвитку Обама приділив більше уваги:
«У той час, як Африка змінюється, я закликаю світ змінити підхід до Африки. Дуже багато африканців кажуть мені – ми не хочемо просто допомоги, нам потрібна торгівля, яка б підштовхувала прогрес. Нам не потрібні покровителі – нам потрібні партнери, щоб допомогти нам створити власні можливості для розвитку. Нам не потрібна ганьба залежності, ми хочемо самі визначати своє майбутнє».
Тим часом США змушені надавати допомогу не лише для економічного розвитку і боротьби зі злиднями в країнах Африки. У час перебування Обами в Африці, у столиці Сомалі Могадішу, терористи підірвали готель, у якому розташовані посольства Китаю та Єгипту. Щонайменше 18 людей загинуло. Президент сказав:
«Вибухи в Могадішу нагадують нам, що терористичні групи на зразок Аль-Шабаб нічого не пропонують окрім смертей і руйнування і їх треба зупинити».
На навчання африканських військових, устаткування і на проекти протидії екстремізму в Африці Білий дім пропонує витратити більше півмільярда доларів у наступному фінансовому році.
Лише об’єднуючий пласт поліетнічної культури, започаткування інтеграційних процесів одночасно в соціокультурній, економічній та політичній сферах може стати запорукою реальної консолідації зусиль африканських народів. Симптоматично, що саме на вирішенні цих завдань власне й налаштований створений у 2001 р. Африканський союз.
Список використаних джерел та літератури
Африканский союз хочет самостоятельно решать проблемы на континенте. - 29.01.2013. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.i-g-t.org/2013/01/29/. - Название с экрана
Косухин Н. Д. Политология развития африканских стран : учеб. пособие [Текст] / Н. Д. Косухин. - М. : РУДН, 2009. - 394 с.
Международная экономическая интеграция : учеб. пособие [Электронный ресурс] / под ред. Н. Н. Ливенцева. - М. : Экономиста. 2006. - 430 с. - Режим доступа: http://www.mgimo.ru/files/31193.pdf. - Название с экрана
Kotch N. Pan-African Parliament hopes its toothless days are about to end / N. Kotch. - 25.01.2013. [Electronic resource]. - Access mode: http:// www.bdlive.co.za/world/africa/2013/01/25/pan-african-parliament-hopes- its-toothless-days-are-about-to-end/. - Title from the screen
Юрченко К.О. Африканський союз: історичні передумови створення, цілі, досягнення, тенденції розвитку// Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. – 2006. – Випуск 34. – С.113-128.