1. Предмет соціології, її структура та функції
Соціологія – молода наука, яка вивчає найбільш складний, мінливий об'єкт – людське суспільство, його структуру, закони розвитку, поведінку людини. Це та наука, яка формує та утверджує погляд на громадянське суспільство як взаємопов'язану цілісність, яка постійно перебуває у стані мінливості та розвитку. Саме ця наука з'ясовує місце та функції кожного соціального явища і процесу, дає людям потрібні орієнтири, допомагає зрозуміти обставини життя, що їх оточують у безмежному процесі людських відносин. Фізики, хіміки, біологи, здається, пізнали таємниці Всесвіту, а соціологи продовжують сперечатись про те: що таке суспільство, яке воно, чому постійно змінюється, ускладнюється, набуває нових форм?
Прояви дії соціологічної науки ми нерідко спостерігаємо, вона для нас не є цілком новим феноменом. Останнім часом стали дуже популярними опитування населення з різних проблем. З одного боку, з розвитком ринкових відносин не тільки в економічній сфері, айв інших (політика, культура і т. ін.) відбувається стрімкий процес появи соціальних замовлень на подібного роду досліджень. їх можна віднести до сфери маркетингових досліджень (товарний маркетинг, політичний, соціальний). Хоч і більшість такого роду "досліджень" досить мало має спільного із соціологією, застосовує лише її інструментарій. Це свого роду рекламні та маркетингові заходи багатьох фірм та компаній, що часто проводяться на недостатньому професійному рівні, чим і дискредитують цю науку.
Але не тільки "соціологічними опитуваннями" окреслюється та визначається ця наука. Соціологія містить у собі "теорію" суспільства, яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних та гуманітарних наук. Всі суспільні науки, які вивчають різноманітні аспекти життя та діяльності суспільства, завжди містять у собі так званий "соціальний аспект", тобто закономірності, які досліджуються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Соціологію визначають як універсальну науку про суспільство. Техніка та методика вивчення діяльності людей, методи соціального виміру, розроблені соціологією, є необхідними і використовуються всіма іншими суспільними науками. Крім того, склалася ціла система досліджень, котрі проводяться на стику соціології та інших наук. Ці дослідження отримали назву "соціальних досліджень" (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та ін.). (Таким же чином побудована структура галузевої соціології").
Соціологія має багато спільного із різними суспільними та іншими дисциплінами. З одного боку, вона відображає соціальну філософію й історію філософських вчень, з іншого боку - вона, на перший погляд, дуже багато має спільного із журналістикою (саме щодо методів збору інформації) і психологією. Іноді її важко відрізнити від статистики, демографії, математики. Для тих, хто вперше стикається з нею, воно так і видається.
Перейдемо ж до огляду структури соціологічних знань.
Перший підрозділ - соціологічна теорія - дає загальне уявлення про соціологію як науку, визначає її предмет, структуру і коло основних завдань, тобто функцій, окреслюється місце соціології у системі суспільних наук та її практична значимість. Далі починається вивчення суспільства із формування окремої особи та її "занурення" в океан суспільного життя. Все це можна віднести до соціалізації особи, набуття (освоєння) нею соціальних ознак та рис, котрі допомагають людині жити і діяти у суспільстві. Розглядається взаємозв'язок особи, суспільства та культури. Велика увага приділяється і механізму соціальних і міжіндивідуальних взаємовідносин - соціальним зв'язкам і відносинам, інституційним зв'язкам як найбільш необхідних та головних.
У розділі про соціальні спільності і соціальну структуру йдеться про особливості утворення і функціонування груп, спільностей, а також про механізм її конфігурації і ранжирування щодо кожного. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність є основними вимірами розвитку суспільства. Крім того, соціологія пояснює і різноманітні процеси та явища, які відбуваються як у сфері поведінки груп, так і в досить великих спільностях і характеризують різноманіття суспільного розвитку.
Хоч соціологія - як самостійна наука - з'явилася наприкінці ХVШ - на початку XIX ст., вона вважається досить молодою і відносно недавно її почали широко впроваджувати в освітню сферу нашого суспільства. Знання про суспільство зароджувалися з давніх-давен. У своїх філософських роздумах мислителі і Античності, і Середньовіччя досить багато приділяли уваги вивченню суспільного життя. Однак те знання мало досить світоглядний, містичний характер і не містило елементів науковості, "істинності". Лише із формуванням нового класу - буржуазії, з новими суспільними відносинами, знання про суспільство почало набувати тих елементів, на яких і базується сучасна суспільна наука. Саме цей аспект і вивчає історія соціології. Розділ історії становлення та розвитку соціології містить дані про виникнення, основні етапи розвитку та історичні форми і напрями соціологічного знання. Історія соціології вивчає те, як знання про суспільство виокреслюються із багатомірності людського досвіду і набувають форми емпірично (практично) обґрунтованої наукової теорії. Історія соціології поділяється на кілька підрозділів, де описуються:
■ становлення соціології як науки;
■ основні течії та напрями розвитку соціології в XIX та XX ст.;
■ розвиток світової соціології XX ст., основні сучасні парадигми;
■ основні напрями розвитку російської та вітчизняної соціологічної думки.
Досить вагомим розділом у структурі соціологічного знання є методологія соціологічного дослідження і методи збору та аналізу соціологічної інформації, де дається виклад про:
■ програмування соціологічного дослідження, його етапи та процедури;
■ організацію, процедури і особливості дослідження;
■ основні методи збору інформації (опитування: анкетне, інтерв'ю, експертне; метод спостереження; експеримент; соціометричні та психологічні методики; метод аналізу документів та ін.).
Саме в цій галузі соціологія нагадує журналістику і найбільш стикається із статистикою і математикою.
Останній підрозділ у структурі соціологічного знання оповідає про галузі і напрями розвитку соціології. Соціологія поділяється на окремі підтеорії, які вивчають основні форми і види діяльності людей, теорії, що виникають на межі соціології та інших дисциплін. В подальшому нашому курсі найбільше уваги приділяється вивченню соціології праці, побуту, економічної соціології, соціології політики, громадських рухів, громадської думки, соціології права, соціології виховання та ін.
Соціологія в перекладі з латині означає "наука про суспільство" або "вчення про суспільство", або, інакше кажучи, вся суспільна наука (суспільствознавство). Соціологія - наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільностей. На перший погляд, соціолог вивчає індивіди та групи. Але це не зовсім так. Він вивчає зв'язки, які створюють ці різні групи. Індивід і група - це сукупність зв'язків, особливих, соціальних, які породжують складні соціальні структури: особу, суспільство, культуру, державу, право, мораль, науку, сім'ю і т. д.
Таким чином, соціологія - це універсальна, всезагальна наука про суспільство. Звичайно, об'єктом вивчення багатьох наук є людина, її діяльність (економічна, історична, політична, культурологічна, психологічна, демографічна та ін.), суспільство в цілому, але всі вони вивчають суспільство тільки в певній сфері відносин (економічних, політичних, культурних тощо). Соціологія вивчає суспільство як цілісний організм в усіх взаємопов'язаних структурах і сферах.
Соціологія має свій суто соціологічний підхід, відмінний від вищевказаних наук, а саме: суспільство розглядається як функціонуюча система в усіх сферах, виявах життя. Ця система має структури, інститути, включає в себе суспільні групи, дії конкретних осіб, які мають свої цілі, інтереси та потреби. При такому підході людина – не є якоюсь абстрактною моделлю.
Як і будь-яка наука, соціологія володіє власним предметом і конкретними методами дослідження і займає в системі наукового знання чітко визначене місце. Вона є універсальною всезагальною, всеохоплюючою наукою про людину.
Об'єктом соціологічного пізнання є сучасне суспільство (дана реальність, яка є певним фрагментом об'єктивного світу).
Предмет соціології – це зв'язки і відносини між людьми. Предмет вивчення соціології, як і будь-якої науки, – це не просто якесь явище чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, шляхом виявлення суттєвих закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Ряд соціологів (зокрема, відомий польський вчений Ян Щепанський) вважає, що предметом соціологічних досліджень є явища і процеси виникнення різних форм суспільного життя, структури та різновиди різних форм людських спільностей, сили, які об'єднують та руйнують ці спільності, зміни та перетворення, що в них відбуваються. Зарубіжні автори по-різному висловлюються щодо предмета соціології, але найбільш загальноприйнятим є розуміння, що соціологія – це наукове дослідження суспільства та соціальних відносин, і воно опирається на дані або факти реального світу. На думку вітчизняних соціологів, соціологія як наука вивчає реальну суспільну свідомість, у всьому її суперечливому розвитку - діяльність, поведінка людей, які виступають як втілення потреб, інтересів, цінностей, знань, установок, зафіксованих у реальній свідомості, та умови, в яких розвиваються та здійснюються реальна свідомість, діяльність і поведінка людей.
Соціологія вивчає суспільні системи в їх функціонуванні та розвитку. Суспільство настільки складний об'єкт, що одній науці його вивчити не під силу. Внутрішній світ людини вивчає психологія. Поведінку людини в безпосередньому середовищі вивчає соціальна психологія - стик соціології та психології. І, звичайно, соціальний психолог нездатний пояснити причини змін у суспільному житті. Залежно від сфери діяльності людини, кожна суспільна наука вивчає цю сферу: політика - політична наука, економіку – політична економія, культурний розвиток - культурологія, правову діяльність - правові науки, історичний розвиток – історія і т. д. Але в цих науках є щось спільне, а саме: вони вивчають діяльність людини, суспільства.
Представники різних наук по-різному сприймають один і той же об'єкт. Так, якщо взяти сім'ю чи будь-яку організацію, колектив як об'єкт аналізу, то, скажімо, економіста, передусім, цікавитиме її бюджет – доходи-витрати; юриста – права та обов'язки кожного члена сім'ї чи колективу; демографа – дітність, статево-вікова структура сім'ї; психолога – різні типи особистості, мотиви; політолога – сприйняття політичних процесів, ставлення до них і т. ін. І тільки соціолог візьме всі ці чинники до уваги в їх сукупності і поставить ключове фундаментальне питання: "яка згуртованість цієї групи, як і чому вона існує?". Соціологія розглядає таку групу як систему, цілісний організм з різних позицій.
Специфіка соціальних відносин полягає в тому, що вони виступають суттєвим аспектом всіх видів суспільних відносин: економічних, політичних, ідеологічних і т. д. На відміну від більшості наук, що вивчають окремі підструктури суспільства, окремі види відносин, соціологія вивчає суспільство як цілісність, як цілісний функціонуючий соціальний організм, що розвивається.
Поняття "суспільство" на побутовому рівні асоціюється із поняттями: країна, держава, суспільство. Але ці поняття слід розрізняти. Країна - це частина світу або територія, окреслена певним кордоном, яка користується державним суверенітетом. Держава – це політична організація даної країни, яка вимагає певного типу режиму влади. Суспільство – соціальна організація певної країни, основою якої є соціальна структура.
Отже, предметом вивчення соціології є суспільство як цілісний організм, його властивості, сторони, соціальні механізми його функціонування і розвитку. Суспільство - це продукт взаємодії людей, і мета соціолога - отримати достовірну істинну картину його, виявити та вивчити сучасні наявні та потенційні суспільні проблеми з метою їх подальшого вирішення. Сучасне суспільство - це, свого роду, система, яка складається із окремих рівнів соціальних груп та їх зв'язків, і розглядається з таких позицій:
■ фундаментальний рівень формування організації суспільства - це людство в цілому, яке складає свої інтереси як єдина цивілізація;
■ соціальні інститути - стійкі, організовані форми спільної діяльності людей;
■ класи, групи, спільності, верстви, кола;
■ рівень окремого індивіда, особи, оскільки для соціології сама особистість є предметом вивчення – як суб'єкт та об'єкт соціальних відносин.
Всі вони пов'язані з різними сферами суспільних відносин (економічною, політичною, культурною тощо).
На рис. 1 показано соціальні рівні суспільства у сферах суспільних відносин.
Розглядаючи предмет і об'єкт соціології, ми вжили термін "соціальне", що виступає коренем всієї соціальної науки. Як слід його розуміти? Як вже вказувалось, соціологія виділяє і вивчає соціальні відносини між людьми та групами, що діють у даній сфері. Соціальна група являє собою зв'язок індивіда та суспільства. Один і той же індивід входить у різноманітні соціальні групи, націю, трудовий колектив і т. ін. Він займає в них різне становище і виконує різні ролі. Перерозподіл та комбінування статусів та ролей здійснюється завдяки специфічній, соціальній якості, "володарем" та "носієм" якої є індивід - особа. Суть останньої, як відомо, характеризується сукупністю соціальних відносин. Звідси випливає, що, розглядаючи соціальну сферу, соціологія розглядає разом з тим і особу, її потреби, інтереси, цінності, позиції, її багаточисленні зв'язки з іншими індивідами, її спосіб життя. А соціальний зв'язок - це перша і необхідна умова існування суспільного життя. Наявність взаємодії людей, взаємовідносин, взаємодіючих груп є основою для "побудови" визначення терміна "соціальне".
"Соціальне" означає не що інше, як певну якість, характеристику, яка окреслює та ідентифікує взаємодію різних усуспільнень людей, спосіб цієї взаємодії. Кожен з нас в процесі життєдіяльності є носієм багатьох характеристик, ролей, які проявляють, ідентифікують людину. Кожна особа виконує безліч функцій, прав, обов'язків у відношенні один до одного. Так, для прикладу, візьмемо близьку для нас категорію "студент". Це одна із характеристик певної особи. На перший погляд, звучить узагальнено, абстрактно, але: це може бути студент "нашого" вузу, економічного вузу, столичного вузу, престижного вузу (щодо всіх інших вузів). Крім того, "студент" для когось є сином чи донькою, братом чи сестрою, батьком чи матір'ю, молодшим чи старшим, представником певної національності, працівником якоїсь установи, спортсменом, вболівальником, спеціалістом у певній галузі, членом певної організації і т. ін. Таким чином, він проявляє себе завдяки цим характеристикам в діяльності у відношенні до інших людей.
"Соціальне" - від латинського "socialis" - спільний, товариський, суспільний, – центральна категорія соціології. Це поняття служить для визначення суті суспільного життя, відображення специфіки соціальної форми руху матерії. В широкому розумінні, соціальне означає все те, що належить до суспільства взагалі, на відміну від природного. У вузькому розумінні, соціальне означає сторону суспільних відносин, із котрих складається суспільство і стосується відносин людей один до одного і до суспільства. Якщо вдатися до більш глибокого розкриття цих значень, то слід сказати, що категорія соціальне відображає особливу об'єктивну та суб'єктивну реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах. Ця реальність поєднує в собі риси, дії, вчинки людей, взаємини між ними, речі, норми, цінності, знаки, символи, смисли та їх значення.
Можна виділити кілька основних рис, що характеризують специфіку соціального:
■ це загальна якість, яка притаманна різним групам індивідів і є результатом інтеграції ними тих чи інших якостей суспільних відносин;
■ воно відображає взаємне становище індивідів та їх груп;
■ воно є результатом сумісної діяльності різних індивідів, що проявляється в їх спілкуванні та взаємодії;
На підставі вищенаведеного можна дати таке визначення соціології: це - наука про тенденції, закони функціонування та розвитку соціальних систем (людина в діяльності як система, спільні групові організаційні дії людей як система, процеси та явища в глобальному суспільстві як система). (Але жодне трактування соціології не є вичерпним, ключовим, внаслідок характерного для неї розмаїття концепцій та напрямів).
Треба додати, що соціологія, вивчаючи суспільне життя в тих чи інших його формах та сферах, не обмежується описом та поясненням процесів соціального розвитку. Вона аналізує та вказує шляхи планомірної, цілеспрямованої дії на ці процеси. В цьому виражається практична спрямованість соціологічної науки, тобто її зверненість до конкретних соціальних проблем, які підлягають вирішенню шляхом соціального планування та соціального управління. Цей специфічний "управлінський" ракурс соціологічної науки виражається у виробленні науково обґрунтованих прогнозів та практичних рекомендацій.
2. Програма емпіричного соціологічного дослідження та її структура
В даний час практично у всіх країнах світу проводяться соціологічні дослідження, що найчастіше носять прикладний характер, тобто здійснюється по соціальному замовленню, і призначаються для рішення виникаючих у процесі життєдіяльності людей соціальних проблем. Фундаментальними соціологічними дослідженнями займаються, як правило, вчені в університетах, а в ряді країн ще й у наукових інститутах. Така спеціалізація праці серед соціологів виникла в 30-і рр. нашого сторіччя в США в зв'язку з появою і широким поширенням соціального замовлення на проведення тих чи інших соціологічних досліджень.
Чикагська школа емпіричної соціології являла собою існування в першій половині XX сторіччя специфічний підрозділ університету з досить рано сформованими традиціями дослідницької діяльності і величезним впливом на діяльність соціологів усієї країни, а потім і усього світу.
Емпірична соціологія з'являється разом з теоретичною, але здобуває самостійне значення лише на початку нашого сторіччя як специфічна область соціологічних досліджень з особливими традиціями і логіки розвитку. Хоча ця роль у становлення соціології як науки високо оцінювалася з перших кроків, організація і проведення емпіричних соціологічних досліджень обумовлювалася насамперед потребами суспільства.
Емпірична соціологія - це комплекс соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з використання спеціальних методів (опитувань, анкетування, інтерв'ювання і статичних методів в ін.).
Поява емпіричної соціології бути зв'язано зі спробами створення соціології на принципах позитивізму: пошук об'єктивного емпіричного обґрунтування соціальних явищ, участь соціальної науки в процесі удосконалювання соціальних відносин. На ранніх стадіях становлення емпіричні дослідження існували паралельно теоретичної соціології як приватний інтерес ентузіастів різні професії й окремих учених-соціологів.
Самостійним напрямком соціологічних досліджень емпірична соціологія стає в США. На процес "прагматизації" соціології вплинуло перетворення прагматизму в національну філософію США. Прагматизм у самому широкому значенні слова був ідеологічним фоном, на якому склалася емпірична тенденція в соціології. Сприйнявши деякі ідеї Г. Спенсера, американські соціологи під впливом основоположників прагматизму, що інтенсивно розвивали психологічну науку, намагалися провести аналогію не між біологічними і соціальними явищами і процесами.
У 40 - 50-і рр. емпірична соціологія в США змогла досягти нового рівня розвитку багато в чому завдяки впливу на неї методу структурно-функціонального аналізу, що розроблявся в ці роки Т. Парсонсом і його послідовниками. Але і сам структурний функціоналізм народжувався цілком емпірично орієнтованої соціології, що враховувала важливу роль і значення теорії в емпіричних дослідженнях. З появою структурно-функціонального підходу до аналізу соціальних явищ і процесів емпіричні дослідження усе більше переміщаються із соціально-психологічного рівня на рівень аналізу соціальних інститутів і великомасштабних систем.
Але при цьому зберігається увага до точки зору суб'єкта дії, хоча вона утрачає своє самостійне значення. У методологічному плані "принцип розуміння" витісняється "принципом пояснення". Але чим ретельніше розроблявся понятійний апарат у "теорії соціальної дії" Т. Парсонса, тим менше він був пристосований для проведення емпіричних досліджень. Знадобилася спеціальна модифікація ключових понять структурного функціоналізму, що почав наприкінці 40-х рр. Р. Мертон і яка продовжується і в даний час з урахуванням тих досягнень в області емпіричних соціологічних досліджень, яких домоглися соціологи всіляких шкіл і напрямків.
Характерними рисами емпіричної соціології є:
ототожнення наукової соціології з емпіричної соціологія;
розривши між теоретичними й емпіричними дослідженнями в силу різних рівнів узагальнення, особливостей концептуального апарата теорій;
захоплення математичними методами аналізу даних, що приводить у деяких випадках до звуження обрію дослідження і відмовленню від теоретичних узагальнень.
Структура емпіричної соціології
Усередині емпіричної соціології виділяють дві галузі - академічну і прикладну.
Задача академічної вбачається в створенні системи наукового знання про окремі області і явища громадського життя (соціологи" міста, села, родини, молоді, мистецтва і т. д.), що використовуються як методологічну основу конкретних емпіричних досліджень.
Прикладні емпіричні дослідження, на відміну від академічних, спрямовані на рішення чітко визначених практичних задач і безпосередньо зв'язані з виконанням функцій соціальної інженерії. Треба сказати, у 70-80-і тт. відбулося різке збільшення обсягу прикладних досліджень.
Для емпіричної соціології в цілому залишається важливої і невирішеної проблема зв'язку академічної в прикладній емпіричній соціології для подолання фрагментарності з метою одержання всебічної, уніфікованої інформації, що в остаточному підсумку може дати картину соціального життя в цілому.
Структурний функціоналізм
До середини 30-х рр. соціологи США нагромадили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних по масштабу і тематиці емпіричних соціологічних досліджень, що, однак, не виходили за рамки окремих регіонів країни і стосувалися лише деяких проблем громадського життя. Аналізуючи емпіричні факти, вони домагалися тільки приватних узагальнень часток чи явищі їхніх класів, збільшуючи чисельність "дискретних теорій". Але чим більше з'являлося таких теорій, тим гостріше зізнавалася необхідність розробки систематичної теорії науки, що сама є найбільш важливим показником її зрілості.
За рішення цієї задачі взявся один з ведучих викладачів соціологічного факультету Гарвардського університету США Толкотт Парсонс (1902-0979), що у 1937 р. опублікував свою першу книгу "Структура соціального дії".
Емпіричне соціологічне дослідження починається з розробки його програми. Програма емпричного соціологічного дослідження – це документ, який містить методологічні та процедурна засади науковго пошуку. Програма складається з наступних частин: методологічної, процедурної та оцінки очікуваних результатів. Наведемо основні компоненти цих розділів. Починається робота над програмою з вибору теми дослідження.
1. Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічого дослідження. Він нерозривно пов’язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмету соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження.Соціальна проблема тісно пов’язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в товарах чи послугах, цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості тощо.
Для того, щоб обгрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно провести її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з’ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини і з’ясовуються їх взаємозв’язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізовувати або перешкоджати його розвитку.
Наприклад. У наші дні соціально-економічних перетворень, коли Україна лише починає виходити з кризового становища, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, в першу чергу - молодих, звертає свої погляди на певні професії, в першу чергу - економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем у суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які автоматично забезпечуючи високий рівень матеріального достатку їх представникам, надають їм високий соціальний статус.
Однак, очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе зреалізувати себе як професіонал у повній мірі. Це може статись з ряду причин: відсутності вміння випускника «подати себе» належним чином, небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по блату». В результаті талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізувати себе в обраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар’єра; в не меншій мірі страждає суспільство.
Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп’ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. В результаті вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.
Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зниженням можливостей для багатьох їх представників самореалізуватись у відповідній сфері і належним чином. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах нестабільного суспільства. Якщо спробувати розв’язати цю проблему на регіональному рівні, то тему дослідження можна сформулювати таким чином: «Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці».
2. Формулювання теми веде за собою визначення об’єкту соціологічного дослідження, що є другим етапом у складанні програми.
Об’єкт в соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), які містять у собі певні соціальні протиріччя і на які спрямовано процес наукового пізнання. В широкому значенні об’єктом соціологічного дослідження є люди, об’єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми.
Визначення об’єкту дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати наступні ознаки об’єкта:
1) просторові (місто, регіон, країна);
2) часові (період, який охоплюється дослідженням);
3) галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);
4) соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан), та інші, які можуть зацікавити дослідника.
Наприклад. Об’єкт дослідження: випускники 2017 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації м.Львова, які бажають працевлаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.
Час проведення дослідження – травень 2017 р.
З виділенням об’єкту тісно пов’язано і визначення предмету соціологічного дослідження. Предмет емпіричного дослідження - це найбільш суттєві сторони, властивості та відносини об’єкту, пізнання яких необхідно для вирішення соціальної проблеми. Один і той же об’єкт можна вивчати з позиції різних соціальних проблем, а отже він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмету дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об’єкт досліджують в даному випадку. Предмет дослідження співвідноситься з темою дослідження.
Наприклад. Хоча ми розуміємо, що випускники-економісти зустрічаються безліччю соціальних проблем, предметом нашого дослідження ми обираємо лише їх частину – ті, які повязані з пошуком ними місця праці (необов’язково за спеціальністю) у м. Львові.
3. Третім елементом програми соціологічного дослідження є визначення мети і основних завдань дослідження.
Мета - це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване перш завсе на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Для більш чіткого з’ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.
Завдання емпіричного дослідження - це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і розв’язання проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети, конкретизують її.
Наприклад. Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів 2017 року економічного профілю III-IV рівнів акредитації в умовах ринку праці м. Львова.
Завдання дослідження:
- визначення соціально-економічних орієнтацій випускників, пов’язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;
- визначення кількості випускників, які мають зарезервовані місця праці у м.Львові, характер цих робочих місць та спосіб якими вони були одержані;
- дослідження планованих моделей активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м.Львові:
а) тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;
б) продовження навчання – перекваліфікація з метою здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;
в) пошук роботи за спеціальністю поза м.Львовом з метою набуття професійного досвіду і повернення у Львів.
4. Четвертий розділ методологічної частини програми відводиться для інтерпретації основних понять дослідження.
Під час аналізу проблеми і предмету дослідження використовуються певні абстрактні, узагальненіпоняття, котрі неможливо безпосередньо виміряти. Але до безпосередніх завдань емпіричного соціологічного дослідження входить вимірювання досліджуваних соціальних фактів. Тому в якості проміжного етапу для отримання емпіричних даних використовується інтерпретація понять - процес їх тлумачення, пояснення і переводу на більш прості та емпірично фіксовані відповідники.
Наприклад. “Працевлаштування не за спеціальністю” – влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.
5. Останній розділ методологічної частини програми повинен містити гіпотезу, яку висуває дослідник. Гіпотеза - це науково обгрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. В методологічному плані гіпотеза служить з’єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези висуваються певні вимоги. Вона повинна:
- відповідати теорії (загальній або загальносоціологічній);
- бути науково обгрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);
- мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпіричним шляхом;
- бути логічною та несуперечливою.
Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших.
Наприклад. Гіпотеза-підстава: хоча більшість випускників-економістів хотіли б відразу влаштуватися на роботу за спеціальністю у м. Львові, обмеженість ринку робочих місць спонукає їх до вибору інших моделей трудової поведінки після закінченя навчання.
Гіпотези-наслідки: основні моделі поведінки тих випускників, яким не вдастся знайти роботу за спеціальністю у м.Львові, будуть зводитися до:
а) влаштування на будь-яке місце праці на підприємствах Львова, і продовження пошуків роботи за спеціальністю;
б) перекваліфікація з метою набуття іншого фаху, який користується попитом у м. Львові;
в) тимчасове влаштування на роботу за спеціальністю в провінції як “стартова позиція” перед поверненням до Львова з досвідом роботи, а отже – вищим особистісним потенціалом.
Структурний функціоналізм - один з основних методологічних підходів у сучасному суспільствознавстві. Його сутність складається у виділенні елементів соціологічної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначенні їхнього місця і значення (функції) у деякому зв'язку.
У тому чи іншому виді функціональний підхід існував у всіх соціологічних концепціях, де суспільство розглядалося системним образом. При цьому виникла і виявилася дуже стійка аналогія між суспільством і організмом. Відповідно в суспільстві вишукувалися подоби органів, функціонування яких забезпечує життєздатність цілого. Такі ідея були в у Платона й Аристотеля, Гоббса, Спінози, Руссо. Вичленовування власне соціології як науки йшло з XIX в. паралельно перетворенню біології в особливу науку. Це привело до більш широких аналогій з функціонально розчленованим організмом і першими соціологічними формулюваннями поняття функції.
Так, Спенсер у "Підставах соціології" доводить, що суспільство є організм, наявність у ньому структурної диференціації говорить про "правильне розуміння" функцій як "несхожих частин" політичного тіла і живого тіла. Дюркгейм дає вже більш тонкі і змістовні визначення: "Слово функція вживається в двох досить різних значеннях. У одному випадку воно означає систему життєвих рухів - відволікаючи від їхніх наслідків те виражає відношення відповідності, що існує між цими рухами і відомими потребами організму. Запитувати, яка функція поділу праці, це значить досліджувати, якої потреби воно відповідає".
Т. Парсонс, оцінюючи результати розвитку емпіричної соціології в США в 20-30 рр., відзначав, що не могли вдало завершуватися спроби побудувати "вичерпні емпіричні узагальнення", як у ще більш ранні спроби установити значення різних "факторів" у визначенні соціальних явищ. Він підкреслював, по факторні теорії (наприклад, теорія суспільних формацій К. Маркса) лише затримували розвиток теорії соціальної системи, тому що, на його думку, ігнорували фундаментальний принцип будь-якої науки вивчення фактів тільки специфічних для неї явища.
Ціль теоретичної діяльності Т. Парсонса - зосередити увагу до занедбаних раніше "соціальних елементів" соціальної системи як домінуючим факторам на основі розробки узагальнюючої концептуальної схеми аналізу соціальних систем.
Якщо Т. Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки "соціального порядку", то Р. Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дисфункції явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному житті.
Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дисфункція".
Література
1. Соціологія / За ред. Печі. – К., 2001.
2. Соціологія. Підручник. – К., 1999.