Простота і витонченість завжди вважалися естетичними якостями, властивими японській культурі, і були найважливішими особливостями життя японців з давніх часів. Традиційна японська архітектура, наприклад, здавалася спрощеною, тому що наголос робився на вільний простір, відсутність прикрас і спокійні приглушені тони. Тим не менш таким будівлям була властива елегантна краса. Подібні властивості можна побачити в японському мистецтві і літературі: дизайн керамічних виробів найчастіше дуже проста та і кольори скромні; структура японських віршів проста і невибаглива, але і ті, і інші втілюють простоту і елегантну красу. Вабі-сабі - це японський термін, який якраз і відображає таке відчуття краси, але в той же час несе в підтексті певні моменти, важко піддаються визначенню. Естетичні якості, відображені в вабі-сабі, походять від буддійських ідеалів періоду Середньовіччя, коли поширення буддизму в Японії ввів уявлення про вабі-сабі в культурну сферу. Це поняття і сьогодні визначає найважливішу суть багатьох традиційних видів мистецтв Японії.
Етимологія вираження вабі-сабі
Вабі-сабі - складне вираз, що складається з двох різних, але пов'язаних між собою елементів: вабі і сабі. Вабі - це естетичні та моральні норми і правила, сформовані в середньовічній відлюдницького традиції, яка робить акцент на простому, суворій типі краси і споглядальному, безтурботному відверненому сприйнятті дійсності, і на додачу до того тяжіє до насолоди спокоєм, дозвільної життям, вільної від мирських турбот. У своїй первісній, старою формою воно виражало категорії самотності й печалі, але стосовно хайку або садо (чайна церемонія) обіцяло спокій, звільнення, чистоту помислів (Обунся когодзітен, 1988; Сінсен кокугодзітен, 1992). Поняття сабі також розвивалося як середньовічна естетика, що відображає красу самотності, смирення, безтурботності і старості; в той же час це слово має підтекст: покірність, скромність, щось зроблене зі смаком (там же). Вабі - іменник від дієслова вАбу. Прикметник вабіс вказує на хороший смак і витонченість, але вираз вабі-сабі не завжди передає ці етичні цінності. Спочатку ці слова використовувалися для опису несприятливих обставин, таких як розчарування, занепокоєння або занедбаність. Вперше в письмовому вигляді вони з'явилися в «Манйосю» («Збірка міріад листків»), найстарішому зберігся до наших днів збірнику японських віршів, - при описі сумних сцен, коли люди відчувають біль нерозділеного кохання. В більш пізній поезії періоду Хейан терміни, родинні вабі, все ще використовувалися для характеристики невтішної любові, але вперше стали виражати і розчарування людей, згорьованих про свої біди взагалі. Подібні висловлювання поклали початок розвитку естетичних категорій паралельно з поширенням буддизму в період Камакура як результат змін у ставленні до неприємностей. У ті часи мандрівні монахи і поети прийшли до висновку, що самотнє життя - приваблива альтернатива матеріального світу і громадським чвар, так як вона давала можливість відчувати почуття єднання з природою. Завдяки відлюдницького (відокремленому) способу життя люди починали цінувати простий і суворий тип краси і розвинули абстрактне, споглядальне ставлення до життя взагалі, відношення, яке домінувало в літературних працях того часу. Типовим прикладом такої позиції було їх відчуття пір року, особливо похмурою пізньої осені та зими. Відлюдники відчували самотність і відчуженість, коли дивилися на падаючі листя і йде сніг і представляли квітучу вишню і весняну зелень. Правда, при цьому також вони сприймали позитивно ознаки руйнування краси, на перший погляд непомітні, але неминучі, що приносило час. Поступово вони прийшли до такого стану душі, при якому самотність і руйнування набували особливої красу, і проста, аскетична життя стало сприйматися як витончена і шляхетна. Таким чином, хоча в цей період первинний сенс вабі довгий час зберігав пріоритет, буддійські цінності справили величезний вплив на його розвиток як естетичної категорії.
Сабі асоціювалося з красою безмовності і старості, і сьогодні слова, пов'язані з сабі, включаючи дієслівну форму САБО і прикметник сабісій, використовуються більше для того, щоб передати почуття покинутості, самотності і краси давнини. Але, як і вабі, ці слова спочатку не були здатні виступати в якості визначення естетичних цінностей. Похідні від сабі слова також можна зустріти в стародавніх літературних працях, наприклад, у «Манйосю», в яких вони використовувалися для опису самотності або сумній природи. Першою людиною, який застосував похідні від сабі слова як похвалу, був Фудзівара-но Тосінарі, один з кращих поетів періодів Хей'ан і Камакура. Він використовував такі безрадісні образи, як, наприклад, «замерзлий чахлий тростину на морському березі», щоб підкреслити красу і привабливість прихованою печалі і самотності, які супроводжують людей у житті. З того часу багато поети та письменники додали різні відтінки до цього сумного образу, поки в період Едо Мацуо Басьо та його послідовники не перетворили поняття сабі в поетичний ідеал.