Вадим Руднєв
"Майстер і Маргарита" - роман М. А. Булгакова (1940, перша публ. 1966).
"Майстер і Маргарита" - це, звичайно, саме дивне твір російської літератури ХХ ст. Вже одне те, що між початком роботи над текстом (1929) і його повної публікацією окремим виданням (1973) пройшло 44 роки, змушує згадати "Лихо з розуму", твір за життя автора поширювалося в численних списках і повністю вийшло у світ лише після його смерті.
Подвергавшийся постійної цькування, змучений, психічно хворий і часом напівголодний, Булгаков написав у Москві 1930-х рр.. (У Москві - "великого терору") текст, який з захопленням читали п'ятдесят років потому, який був культовим протягом двадцяти років і який є до того ж одним з перших і класичних (поряд з "Поминки по Фіннегану" Джойса і "Доктор Фаустус "Томаса Манна) творів постмодерінзма.
Насичений найскладнішими і тонкими інтертекст, що реалізував у своїй художній структурі одну з найцікавіших моделей тексту в тексті і навіть володіє якимись елементами гіпертексту (московські і ершалаимские сцени "наповзають" один на одного; кілька разів повторюється фінал; в московському интертекстуальном шарі розповіді - три тимчасових шари: "грибоєдовська Москва", Москва епохи "Бісів" Достоєвського і Москва 1930-х рр..; сама відкритість фіналу ("Скажи, адже кари не було?"), готовність знищити все, що було раніше), "Майстер і Маргарита "здійснює художню ідеологію семантики можливих світів - цієї важкої артилерії постмодернізму. Нарешті, "Майстер і Маргарита" - самий стрункий і кларічний роман ХХ ст ..
Але доля "Майстра і Маргарити" тривала і після 1973 р. У 1977 р. в Єрусалимі, на батьківщині одного з героїв, вийшло дослідження Бориса М. Гаспарова, присвячене мотивной аналізу "Майстра і Маргарити". Це дослідження було відкриттям філологічного постструктуралізму та постмодернізму російською мовою, яке, так само як і його об'єкт, на довгі роки стало культовим текстом у філологічній середовищі. У якомусь сенсі роман Булгакова і дослідження Гаспарова тепер вже важко відокремити одне від іншого.
Перш за все, Гаспаров показав, що кожне ім'я власне в "Майстрі і Маргариті" обплетене пучком інтертекстуальних асоціацій. Найбільш насиченим в цьому плані є ім'я Іван Бездомний. Перш за все воно асоціюється з Дем'яном Бідним, "придворним" поетом, який писав антирелігійні вірші. Далі це Андрій Безименський, член ВАПП'а, цькували Булгакова.
Тут слід також згадати про асоціативної зв'язку між поетом Рюхіна і Маяковським: і той, і інший розмовляють з пам'ятником Пушкіну на Тверській ("Ювілейне" Маяковського), але Маяковський розмовляє з Пушкіним фамільярно-поблажливо, а Рюхин - неврастенічний-надривно (як Євген у "Мідний вершник" - тут замикається мотивная ланцюжок, яких так багато в "Майстрі і Маргариті").
Надалі, як не дивно, "прототипом" Бездомного стає Чацький - Бездомний приходить в ресторан "Грибоєдов", перед цим "помившись" у Москві-ріці (так би мовити, з корабля на бал), він намагається вселити людям істину, його ніхто не слухає, потім його оголошують божевільним і відвозять на вантажівці (пор. вираз "карета швидкої допомоги") в божевільню.
У цій точці свого розвитку, коли з агресивного гонителя Іван перетворюється на жертву, змінюються і асоціації, пов'язані з його ім'ям і прізвищем. Його поміщають в клініку Стравінського - і він стає казковим Иванушкой. Він знайомиться з Майстром - і стає його учнем, а оскільки Майстер асоціюється з Ієшуа, то Іван (який згодом стане істориком) закономірно уподібнюється Іоанна Богослова, автору четвертого Євангелія і улюбленому учневі Христа.
І нарешті, бездомність, яка підкреслюється у вигляді Ієшуа, і також той факт, що Іван йде по Москві, роздерши толстовці, з паперовою іконкою на грудях, проробляючи свій "хресний шлях" від Патріарших ставків до "Грибоєдова", довершує останню асоціацію.
У "Майстрі і Маргариті" присутні два євангеліста, Левій Матвій і Іван Бездомний, що дозволяє говорити про центральну роль двох пассіонів І. С. Баха ("Страсті за Матфеєм" і "Пристрасті за Іоанном"). Дійсно, глави про Ієшуа в точності відповідають канонічного сюжету пассиона (від лат. Passio "страждання"), яке починається полоном Ісуса і закінчується його похованням. При цьому "музичне оформлення" взагалі грає величезну роль в "Майстрі і Маргариті" - "композиторські прізвища" Стравінський, Берліоз, Римський; опера "Євгеній Онєгін", що супроводжує весь шлях Івана від Патріарших до "Грибоєдова"; голос співав по телефону з квартири No 50 "Скелі, мій притулок ..."; спів" зачарованими "регентом-Коровьеву службовцями пісні" Славне море - священний Байкал "і багато іншого. Нагадаємо, що про зв'язок музики і міфу писали багато, починаючи з Ріхарда Вагнера і закінчуючи Клодом Леві-Строса.
Але поговоримо все ж таки і про те, про що в дослідженні Б. Гаспарова не сказано або сказано побіжно - про художню ідеології "Майстра і Маргарити"; Як, наприклад, пояснити епіграф до роману: "Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і постійно робить благо "? Як зрозуміти ту безперечну симпатію, яку викликає у читача диявол Воланд? Чому свій останній притулок Майстер знаходить не в сфері Ієшуа, а в сфері Воланда?
Справа в тому, що ідеологія, реалізована в "Майстрі і Маргариті", - далеко не канонічно християнська. Швидше, це маніхейська ідеологія. Маніхейство - релігія перших століть н. е.., що ввібрала в себе християнство, гностицизм і зороастризм, основним догматом якої було вчення про принципову дуальності, рівноправність злого і доброго почав у світі. Добро і зло в маніхействі мають однакову силу і привабливість. Диявол в маніхействі - це бог зла. Тому Ісус в "Майстрі і Маргариті" показаний не "царем іудейським", а волоцюгою-інтелектуалом, в той час як Воланд виступає в образі справжнього князя пітьми, що має однакову силу з Богом і до того ж вельми великодушного і на свій лад справедливого.
Зв'язок Майстра з силами "абсолютного зла" пояснюється ідеєю "творчості як Творіння" (див. "Доктор Фаустус"). Геній, який узяв на себе сміливість і зухвалість змагатися з Богом (в цьому, мабуть, і полягає "фаустіанство" Майстра; в одній з легенд про доктора Фауста сказано, що в чудесах він був готовий змагатися з самим Спасителем у творенні нехай художньої, але реальності), звичайно, приречений на угоду з дияволом.
У цьому сенсі невипадково одне з останніх відкриттів, пов'язаних з шаром прототипів "Майстра і Маргарити". Ленінградський культуролог А. Еткінд переконливо показав, що одним із очевидних прототипів Воланда був тодішній американський посол в СРСР Вільям Булліт, який товаришував з Булгаковим і одного разу влаштував званий вечір у Москві, дуже схожий на бал у сатани в "Майстрі і Маргариті" Булліт хотів допомогти Булгакову виїхати до Америки, "в притулок Воланда".
І ще про одну парадоксальною межі роману. Ми вже говорили, що в 1970-і рр.. в Радянському Союзі він був культовим. Але культовий текст повинен мати рисами масової культури (важко уявити в ролі культових, тексти: "Шум і лють" Фолкнера або "Доктора Фаустуса" Томаса Манна - перший вважають незрозумілим, а другий нудним). "Майстер і Маргарита" зрозумілий і захоплюючий. Більш того, він написаний дуже легким стилем, яким писалися такі популярні російські радянські романи, як, наприклад, "Дванадцять стільців" (у яких теж багате інтертекстовое полі - 12 стільців як 12 апостолів і т. п.). У той же час стиль "Майстра і Маргарити" на порядок вище. Дивно, як Булгаков у сталінській Москві писав роман, який став інтелектуальним бестселером в Москві брежнєвської.
Список літератури
Гаспаров Б.І. Із спостережень над мотивной структурою роману М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита" / / Гаспаров Б. М.
Літературні лейтмотиви. - М., 1995.
Еткінд А. Ерос неможливого: Історія психоаналізу в Росії. - М., 1994.
Руднєв В. Геній в культурі / / Ковчег. - Київ, 1994. - No 2.