Усачова А.С.
У психічної діяльності людини завжди, хоча і різною мірою, простежується тісний зв'язок, взаємовплив і в той же час автономність сфер ratio і emotio. Природно, що особливий характер їх співвідношення фіксується також і в мові, який, втім, переважно протиставляє раціональне та емоційне. У цьому сенсі вивчення індивідуального слововживання (і, перш за все, - мови художників слова) сприяє більш глибокого осмислення способів спряженості даних областей.
При зверненні до зазначеної проблеми не можна не враховувати роль пунктуаційних знаків. Як відомо, вони виступають показниками посилення емоційного початку і є формальними маніфестаторамі авторського ставлення, причому друге стосується в основному поетичних текстів. З іншого боку, їх поява може бути продиктовано причинами іншого порядку: наприклад, жанром (коли з відомою часткою впевненості можна говорити про підпорядкування авторських комунікативних установок жанровим) або загальними «синтаксичними вподобаннями». Ймовірно, в системі засобів пунктуації зі сферою emotio найбільш тісно пов'язаний знак оклику (і, звичайно, не тільки в художньому тексті). У зв'язку з цим його «раціональний» потенціал викликає закономірний інтерес, а виявлення цього потенціалу є несуперечливою дослідницькою задачею.
Надзвичайно численні (більше 230 контекстів) і різноманітні ситуації вживання оклику в творах І. Бродського, де об'єктивувалися розгорнуті філософські міркування про творчість, сенс життя, про природу часу і вічності не виключають емоційної складової і часом навіть грунтуються на неї як на джерело руху думки , тобто ratio.
Пунктуаційні оформлення текстів І. Бродського дозволило послідовно розподілити релевантні приклади по семи нерівноцінним в кількісному відношенні семантичним групам (при цьому, коли в поетичній фразою один за одним йшли кілька знаків оклику, контексти не розривалися). Приведення точних статистичних параметрів не входило в першочергові цілі цієї роботи. Тим не менш, спостерігається різниця не є випадковою. Так, наймасштабнішою виявилася група звернення-повинності (група I). Примітно, що більшість лексичних одиниць, що є сусідами з дієсловами наказового способу, носять або піднесено-поетичний характер, або, принаймні, беруть участь у створенні складних образів, проте не цілком чітко відповідає навіть ситуації прохання: вбирав ж червоною / губкою легких щільний молочний пар , / видихається спливла Амфітрітою / і її нереїдами!; Вернись, душа, і пір'ячко мені вийми!; Тим помітніше безапеляційне короткий «наказ», що віддається померлому маршалу: Спи! У історії російської сторінки / вистачить для тих, хто в піхотному строю / сміливо входили в чужі столиці, / але поверталися в страху у свою. Власне звернення представлено переважною більшістю однотипних (що цілком закономірно) прикладів.
Групу II формують риторичні вигуки (при цьому їх емоційність найчастіше виявляється «забарвлена» негативно: за ними стоять безвихідь і безнадія). Ці вигуки можуть входити до складу речення з ускладненою метою висловлювання: Про куди ти поспішаєш, по безкрайньому землі пробігаючи, / як тут немає тебе! Ти наче мертва, дорога.; Також окремі контексти характеризує близькість «!» У просторі тексту до слів ментального поля (втім, теж залучених до «емоційне поєднання»): Та що там життя! Під перестук коліс / спаде на думку сумна здогад <...> У даній групі присутня і одне напуття (самому собі), винесене в окремий рядок: напівголосно - звичайно, не на весь - / прощаюся назавжди з твоїм порогом. / Не ворухнеться град, не стрепенеться весь / від голосу приглушеного. / З Богом!
У групі III знак оклику вживається у реченнях з виразним раціональним компонентом. До таких пропозицій відносяться висновки на основі логічних зіставлень: І мертвим я буду істотніше для / тебе, ніж пагорби та озера: / не велику правду приховує земля, / ніж та, що прихована від погляду!; Висновки, зроблені на основі попереднього досвіду (при цьому досвід авторського «я» може транслюватися як вольовий акт відокремленого, незалежного тіла): Старіння! Здрастуй, моє старіння! / Крові повільне струеніе. / Колись струнке ніг будова / мучить зір <...> Правильно! Тіло в пристрастях покаялася.; Афористичні твердження: Основа тяжіння - гальмування!; У минулому ті, кого любиш, не вмирають!; «Програмні» висловлювання про призначення і долю поета: Я пам'ятник спорудив собі інший!; Я / знаю, що кажу, збиваючи з букв когорту, / щоб в каре століть вклинилася їх свиня!
Група IV - це група, де розгортається перспектива многосуб'ектной поетичних текстів І. Бродського. Як правило, приклади з даної групи представляють собою або форми наказового способу: <...> де сфінксів північних південний брат, / знає грамоті лев крилатий, / книгу зачинивши, не крикне «ратуй!», / В плюскоті дзеркал захлинутися радий; або прецедентні вигуки (у тому числі - іноземною мовою): І ти простиш нескладність слів моїх. Зараз від них один шпак в збитку. / Але він нажене: чик, Ich liebe dich! / І, може бути, випередить: Ich sterbe! Пташиний мова взагалі є «концептуальним» кодом в поетичному світі Бродського: Кар! Чівічі-ли, Карр! - Немов наспів посмертний. Знак оклику в одному з прикладів є також додатковим засобом вербалізації відносини рольових персонажів до конкретної ситуації: Коли корабель не спадає на певний порт / ні в призначений термін, ні пізніше, / Директор Компанії вимовляє: «Чорт!», / Адміралтейство: «Боже» . Знак оклику завершує пряму або невласне-пряму мову і коли люди і речі у Бродського кричать, вигукують, кличуть, вигукують на латині, видають крик, і навіть коли нейтрально відповідають або виголошують. Одного разу в трубці виє безособове «Аделаїда! Аделаїда! ».
Досить близька до групи II група V, контексти з якої в цілому відображають ситуацію ради. По-розмовної емоційним є рада рольового персонажа іншому персонажу (вірш написаний у формі діалогу двох жінок): - Ти краще б дивилася за своїм! У чому ходить! Охляв! - Поїде у відпустку, / там нагуляє. Один із контекстів будується відповідно до наростанням емоційної напруги, і рада під впливом власного пунктуаційно фону переростає у вельми екзальтований рід призову: Так, слухайте ради Скрипаля, / як слід стрілятися зопалу: / не в голову, а біля плеча! Живіть тільки плачу і кричачи! Принцип емоційного нагнітання (за рахунок особливого синтезу лексичних, ритмічних і графічних засобів) використаний і в групі VI, що складається з одного перформативного контексту: Вітаю себе / с цієї ранньої знахідкою, з тобою, / вітаю себе / с дивно гіркою долею, / з цією вічної річкою, / з цим небом у прекрасних осиках, / з описом втрат за мовчазної натовпом магазинів. / Вітаю себе! Також не має аналогів єдиний приклад групи VII. Главку-вірш із поеми Хода містить «!» В самому своїй назві (мабуть, спеціально написаному за правилами старої орфографії і в строгому сенсі представляє собою вигук): Чорт!
Здається, що всі розглянуті вище і подібні до них контексти зі знаком оклику володіють статусом організаторів емоційно-раціональної поетичної «партитури» тому, що вони об'єднуються в «сильні» логіко-комунікативні групи: умовиводи, призову, многосуб'ектной перспективи і т.д. А яка у визначенні цього статусу роль місця розташування? Адже вживання в контекстах знака оклику нерідко виходить за рамки поширеного стандарту (під яким розуміється одинична постановка в кінці речення). Таким чином, неможливо залишити без уваги формальне варіювання вживання «!» І можливі семантичні нюанси, обумовлені цим варіюванням (відзначимо, що в даному випадку приналежність до тієї або іншої групи не є визначальною, оскільки позначена проблематика виводить на кілька відмінний аспект функціонування emotio і ratio у поетичному тексті). У І. Бродського знак оклику зустрічається 1) в сильній фінальній позиції, 2) у середині речення (після нього випливає інша частина пропозиції, що починається з малої літери), у тому числі в відокремленої позиції (в складі висловлювання в дужках), 3) в ситуації перехідності / можливої взаємозаміни «!» на «?» або «,»; 4) у парі з «?».
Сильна фінальна позиція може вважатися емоційно-смислової вершиною вірші. Вірш Дієслова - складна розгорнута метафора людського життя і поезії - завершується яскравим порівнянням, які знімають всі можливі альтернативи: Земля гіпербол лежить під ними, / як небо метафор пливе над нами! Знак тут - показник особливої експресії і в той же час умопостігаемості невідповідності між «ними» і «нами», тобто він, фактично, стає носієм прихованої деонтіческой оцінки [Батькова 2002:324]. Одне з невеликих віршів закінчується метависказиваніем з «!..», яке, на перший погляд, є особлива експлікація емоції. І все ж у тісноті стіхового ряду відводиться місце елементам ratio (іменнику свідомість і дієслову осягати з редукованим ментальним компонентом): Лоскоче ніздрі невський вітерець. / Доля рідних свідомість не гризе. / Ах, тільки співвітчизник може / осягнути чарівність цих рядків! ..
Другий варіант вживання «!» Повністю орієнтований на демонстрацію емоції, оскільки бере участь у створенні внутритекстовой динаміки: Прощайте! нехай вітер свистить, свистить; (Ті самі вуста! / промовляв солодко і незв'язно / у підкладці тоги). Третій варіант вживання знака оклику міг би сигналізувати про безконтрольному проходженні однієї захлеснула емоції (як, наприклад, емоції подиву: Асклепій, півнями мерця / з труни піднімав! Незнайомий / с предметом - покладаюся на батька, який служив Адмета пастухом або як у поемі Зофія: З'явиться Чи хто-небудь між нас!). Проте існує і зворотна тенденція, коли авторська заміна «?» На «!» Позначає підсумок (хоча і емоційний) процесу обмірковування, аналізу, рефлексії. Цей процес може бути не дуже тривалим, і тоді «!» Прирівнює непрямий питання до вигуку: колючого дроту ліра / маячить позаду вбиральні. / Болото всмоктує схил. / І вартовий на тлі неба / цілком нагадує Феба. / Куди забрів ти, Аполлон! Також він може бути розтягнутий у часі і займати свідомість не тільки в даний момент (в описі речемислітельной процесу пунктуація задіяна вельми незвично): Читач мій, куди ти запропал. / Ти пару монологів переспав <...> від нового романсу улізнешь, <...> звичайно, якщо раніше не заснеш. / Так, мабуть, угоднее долі. / Про що ж я сумую, про себе. / Мабуть, немає. Звично кажу. / Адже я і сам мало що дарую, / Звично кажу: читач де! / І, здається, читаю в порожнечі.
Четвертий варіант вживання «!» Не є варіантом повної самостійності знака оклику. Основна модальність тут - питальна, отже, «!» Тільки підкреслює, підсилює принциповість питання - як цілком конкретного (Православние! Це не справа! / Що ви дивитеся отетеріло?!), Так і невизначеного питання-пошуку (Що б таке сказати під завісу ?!). Через питання рольових персонажів як «первосказавшіх» краще прояснюється авторська позиція: Стривайте! Поясніть мені тоді, в чому сенс життя! Невже в тому, / що з кущів виходить хлопчик в куртці / і починає в вас стріляти?! А якщо, / а якщо це так, то чому / ми називаємо це злочин?
Отже, специфіку співвідношення емоційного і раціонального в поетичних текстах Бродського формує, зокрема, не тільки семантика контексту вживання знаку оклику, але і його місце розташування і сусідство з іншими знаками пунктуації. Ці ж фактори по-різному актуалізують розподіл емоційних і раціональних компонентів у різних типах контекстів. Емоційна складова не є абсолютно переважаючою для «!» (За винятком, зрозуміло, ситуації звернення). Вона регулярно піддається впливу раціональних елементів сенсу з боку лексики, а також на увазі позиції, займаної знаком оклику в тексті. Очевидно, що на даному рівні настільки тісний зв'язок emotio і ratio - аж ніяк не неодмінна общепоетіческая особливість, а одна з відмінних рис індивідуального стилю І. Бродського.
Список літератури
Батькова А.Ф. Текст: його одиниці і глобальні категорії. Москва, 2002.