Усачова А.С.
Визнаючи в цілому концептуальний аналіз художнього тексту особливо актуальним, ми вважаємо за необхідне звернутися до розгляду менш об'ємних складових ідіостилю, а саме - образів-концептів [Загурська 2001]. Нами під образом-концептом мислиться двупланова одиниця, яка, з одного боку, пов'язана з асоціативним розгортанням того чи іншого концепту (концептів), з іншого - має самостійне естетичний зміст. При цьому образ-концепт не вступає в протиріччя з тими образами і парадигмами образів, які є в цілому унікальними для кожного окремого вірша. Образ-концепт не дорівнює, хоча і близький, також образним шару, що його виділяє в змісті концепту, де обов'язковим визнається розгляд когнітивних ознак і ментальних образів. Образ-концепт може бути розглянуто в цілком певних напрямках, тотожних самій його структурі. Під «структурою» образу-концепту розуміється варіативна система параметрів (функціональних груп) максимально докладного і послідовного опису складових образу. У цьому зв'язку важливо зазначити, що образ-концепт являє собою не суму цих складових, а їх нерозривна єдність, що, втім, не перешкоджає розгляду кожної складової образу окремо. Такі параметри задаються і визначаються самим поетичним матеріалом і індивідуальні для кожного конкретного ідіостилю. Розподіл прикладів по функціональним групам грунтується насамперед на спільності контекстуальних значень. Функціональні групи можуть мати складним складом і повинні описуватися як набір певних підгруп, що мають свої наскрізні смислові комплекси. У цьому відношенні принциповим є не кількісна різниця між наскрізними смисловими комплексами, а їх семантико-типологічна зв'язок з даним образом-концептом.
Далі, як уже зазначалося, опис образу-концепту в зазначених параметрах аж ніяк не означає повну ізоляцію елементів з різних функціональних груп. Всі разом вони являють собою систему, якісно співвідноситься з кожним окремим текстом і одночасно є найбільш стислим, представницьким відображенням універсальних художніх смислів. В якості обов'язкових для аналізу образу-концепту функціональних груп нами виділяються з подальшими уточненнями Час і Простір. Образ-концепт тих чи інших явищ і циклів природи, наприклад, пори року, також не може бути описаний без урахування таких об'єднань, як Звук і Світло (Цвет). У них, як і в інших виявлених групах, окремі фрагменти з йдуть поспіль прикладами відповідають тій меті дослідження, яку Л.Г. Панова назвала «наочною демонстрацією вербалізованих уявлення» [Панова 2003:42]. На наш погляд, при такому підході не створюється протиріч розуміння поетичного тексту як «нерозривному мовної тканини» [Штайн 1989:179].
Природно, подібна система поезії, в тому числі сполучена з природою, не замкнута у власних раз і назавжди даних координатах [Чекаліна 1996]. Особливостям втілення образу зими в історії російської поетики присвячена робота [Юкина, Епштейн 1979]. Проте концептуальна естетична значимість образу зими в ідіостилю Й. Бродського відзначалася лише деякими дослідниками, причому звернення до цієї поетичної темі носило, в основному, факультативний характер [Петрова 2002; Loseff 1990; Суворова e-text; Семенова 2001], див. також [Полухіна , Пярлі 1995:17]. Її розлоге літературознавче тлумачення належить [Ваншенкіним 1996].
Дослідження всього корпусу російськомовних поетичних текстів І. Бродського дозволило виявити, що субстантивні лексичні знаки, що формують словесний образ зими, відтворюються в 156 творах, тобто більш ніж в 500 контекстах. Цей мовний матеріал може бути впорядкований в рамках наступних восьми функціональних груп:
Сніг;
Холод;
Час;
двополюсних
Світло-Темрява;
Звук-Тиша
Зима як сезон.
Крім цього, в результаті аналізу було виявлено ряд регулярно виникають наскрізних смислових комплексів, до яких відносяться:
Сон (денний і нічний сон);
Порушення причинно-наслідкових зв'язків / спотворення пропорцій / невизначеність в просторі внутрішнього Я, проектуються на навколишній фізичний простір (далі в роботі - порушення / невизначеність);
Потенційне безумство;
Самотність і втрати;
Вигнанства;
Порожнеча;
Сакральність.
Можливо, що не всі виділені наскрізні смислові комплекси беруть участь у розкритті лише одного, досліджуваного нами образу-концепту. Уточнення їх специфіки і визначення загальної ідіостілевой приналежності буде можливо тільки за умови максимально повного і детального аналізу.
Отже, у функціональній групі Сніг виділяються наступні комплекси:
Порушення / невизначеність: Дивна думка про перемогу снега-/отбросов світла, що падають з неба (2, 366) - тут експресивно забарвлене порівняння може бути витлумачено і у вірогідному авторське окказиональном значенні, де домінує ознака «якість»: покидьки світла - те, що відкидають, відокремлюють як непотрібне / попадання на землю не чогось самоцінного, вихідного, але його якісно зміненої частини;
Фізичне та душевне страждання: Сніг за вікном сприймається в трагічні моменти життя як еквівалент гострого предмету, як те, що може завдати каліцтва (нехай навіть при усвідомленому неопору). Про це свідчать смисли, експлікувати дієсловами: розрізати білизною / стрічки злетівши лімф (2, 10) + зернистий сніг сек щоку (2, 328);
Сакральність: Особливе значення в текстовій парадигмі, пов'язаної з образом-концептом «зима» у Бродського, має ряд тропеіческіх визначень кольору, властивого снігу. Традиційно зі снігом зв'язуються такі поняття, як невинно білий, чистий, рідше - сліпучий. З фізичної ж точки зору білий колір є сума всіх фарб спектру, тобто в даному разі він представляє собою антіномічних символ «все як ніщо / ніщо як усі» (таке розуміння снігу підтверджується першим виділеним комплексом). Крім того, необхідно враховувати значимість християнської символіки білого кольору: в'ється сніг, як небесних обителей прах (3, 48) + сніг ... паморочиться недовірливо, як рій / усіх ангелів (2, 97); семантично перегукується з нею тема снігу як тканини, пофарбованої не в фізичний, відомий на землі, а в якийсь трансцендентний колір: полотнище кольору прощених душ (4, 94);
Сон (денний і нічний сон): І сни летять зі снігом разом вниз (2, 105).
У групі Холод чітко виділяється тільки один наскрізний смисловий комплекс Страждання: деревам ... тепер тремтіти ... на холоду / страждати у перехресть на увазі (1, 126). У групі Час таких комплексів чотири:
Самотність і втрати: Стільки років з тобою у розлуці (2, 417);
Сон (денний і нічний сон): Останнім часом я / сплю серед білого дня. / Мабуть, смерть моя / випробовує мене (2, 424) - тут став постійним денний сон представляється формою смерті. Таким чином, стверджується противопоставленность денного та нічного існування. Якщо зимовий денний сон асоціюється зі смертю, то зимові безсонні ночі пов'язані з її твореним (за допомогою тексту) подоланням;
Порушення / невизначеність: Зимою насправді / вівторок він ж субота (3, 199) - формально згадування цих днів тижня як тотожних може бути пов'язано з тим, що субота є другим з кінця, а вівторок - другим з початку днем тижня. І якщо слідувати логіці означеної, можна прийти до висновку, що єдиним «істинним» днем є четвер, тобто «день четвертий». Старозавітна семантика, цікавила поета і ценимая їм, наповнює поняття «день четвертий» змістом світло (четвертий день - день створення небесних світил). Взимку відчувається нестача природного світла, і, мабуть, світло як одна з позитивно забарвлених складових поетичного світу Бродського так чи інакше асоційований з четвергом. Але зауважимо, що тіснота цих асоціативних зв'язків не цілком доказова, бо світло як такої (а також поділ дня і ночі) виник в перший день творіння;
Сакралізація: Тепер зима і скоро Різдво (1, 132).
У групі Простір виділяються п'ять підгруп, у рамках яких, у свою чергу, три володіють власними смисловими комплексами. Це:
Простір, внеположенность ліричному суб'єкту;
Ментальний / емоційний план;
Автоопісаніе.
Відповідно,
Простір, внеположенность ліричному суб'єкту:
Потенційне безумство: У Москві від вузьких вулиць / зійду коли-небудь з розуму (1, 37) - не дивлячись на очевидну нерозривність зовнішнього і внутрішнього простору, в основу виділення нами покладено каузатівних ознака «джерело потенційної безумства» (яким є незатишне і сковує простір Москви );
Страждання: деревам ... тепер тремтіти, чорніти на холоду, / страждати у перехресть на увазі (1, 126) - здатністю страждати наділяється не тільки людина, але й дерева в зимову пору;
Порожнеча: порожніти будинкам і вулицях порожніти (1, 126) + Чим біліше, тим карали (3, 56) - авторська трансформація приставки «без-» при збереженні вихідного значення «відсутність» визначає точки взаимоперехода смислів, в яких формується ідіостілевой окказіоналізм. Його синонім представлений, зокрема, у прикладі безлюдна танцмайданчик (4, 45);
Сакралізація: і я дивлюсь, як за церковним садом / залізо дахів ... / хвилюється, готуючись до снігопадів (1,101);
Порушення / невизначеність: залишки льоду, що пливуть у каналі, / для дрібної риби - ті ж хмари, / але як би перекинуті навзнак (2, 406) + карта, що стала жменею вертких / пластівців, що летять на схил пагорба. / І, ловлячи їх пальцями, дітвора / Вибігає на вулицю в строкатих куртках / І кричить по-англійськи: «Зима! Зима! »(3, 106) - у цьому прикладі відбувається не тільки переадресація, коли пряма мова, вкладена в уста англомовних, звучить по-російськи, але і порушення сприйняття реалій. Так, діти беруть за сніг оперення загиблої птиці. Значимо, що смерть птиці оголошується вигуком слова зима, тобто стабільність виникнення асоціативного ряду зима-смерть в різних функціональних групах знаменує його принципове для поетики Бродського характер.
Ментальний / емоційний план:
Сакралізація: даний наскрізний смисловий комплекс виділений саме в цій підгрупі тому, що, незважаючи на наявність певних формальних показників просторовості, ці контексти пов'язані з глибоко особистими людськими переживаннями. Бог дивиться з небес, немов хата на відшибі (2, 14) + Фонтани, що б'ють туди, звідки / ніхто не дивиться (3, 275) - один з нечисленних прикладів десакралізації. У цьому твердженні укладені не тільки спростування в цілому традиційного для Бродського мотиву «погляду творця», але й індивідуально-семантична асоціація негативного спрямування (мається на увазі образ фонтану-ордена з вірша (4, 55));
Сон (денний і нічний сон): Час року - зима ... Сни / переповнені чимось заміжнім, як в'язким варенням (2, 210) - взимку зміст снів переповнене тим, що пов'язано зі сферою інтимних людських відносин (причому, перш за все з точки зору їх тілесної, плотської складової - порівн. подальші семантично близькі фрагменти тексту: і шпилів що задертих ніг + де й сам ти хороший зі своїм мінаретом стоячим). Але на асоціативному рівні ці образи отримують негативну оцінку - порівняння з в'язким варенням експлікує їх як щось неприємне, навіть огидне, що обмежує внутрішню і фізичну свободу;
Страждання: Які великі страждання твої ... / твори себе і життя своє твори / всією силою нещастя свого (1, 111) + подвійна зима: / кшталт зимових долин / край, де цар - інсулін (2, 11) - це контекст із автобіографічного вірші Новий рік на Канатчіковой дачі. Знаходження взимку в стінах психіатричної лікарні отримує кількісно-якісну номінацію подвійна зима, де зима стає метафорою певного стану, в який впадає людина. Можливо також, що поетом малося на увазі колористичне відповідність між природою і лікарнею;
Самотність, втрати: у безмірній самотності душі (1, 159) + я самотній, я сильно самотній (2, 96);
Порушення / невизначеність: шукати сліди любові невозвратімой. / Але знаходити ... / себе - біжучим по снігу спортсменом (1, 119) - зворотний займенник репрезентує тему повернення до себе, рівності самому собі в зимову пору, порівн. подібний приклад, пов'язаний з концептом «час» вже на вербальному рівні: і не зрозумію, звідки і куди / я рухаюся, як багато я втрачаю в часі ... / ... жену себе вперед, / але рухаюся як і раніше назад (1, 136) ;
Вигнанства: І немає на батьківщину повернення (1, 61) + Я на берег зійшов в чужому порту (2, 328) + Є міста, в які немає повернення (3, 113);
Потенційне безумство: і нова зима / ще не одного зведе з розуму (1, 81) + в цю зиму з розуму / я знову не зійшов (2, 408).
Автоопісаніе:
Вигнанства: сьорбну взимку екзильний чаші (1, 136) - стилістично високе стійке поєднання випити свою чашу до дна, що містить в собі семантику повної завершеності дії, переосмислюється поетом стосовно до теми вигнання. Багато в чому ці визначення прийняття людиною своєї долі синонімічні, але поет використовує у поєднанні просторічне слово, і слово це характеризується неповнотою вчинення дії (в порівнянні з повнотою випити). Слід також пам'ятати, що Бродський вживає вигнання не тільки і не стільки в прямому значенні; + приходько я в цьому світі (2, 18);
Страждання: Тепер все частіше відчуваю втому (1, 27) + Втома і ломота ... Голова, голова болить (2, 142) + проношу головний біль ... голова болить, голова болить (3, 72) - у психологічному аспекті зима зв'язується з останнім з чотирьох базових негативних афектів особистості. Авторське мовне втілення порожнечі в рамках образу-концепту «зима» є з цієї точки зору обов'язковим.
У групі Творчість таку відповідність стосується підгруп:
контексти, пов'язані з природою творчості;
літературні ремінісценції.
Контексти, пов'язані з природою творчості:
Потенційне безумство: Настала зима. Поет, / не зійшов з розуму, не змовкли, / ... Забирається на сосну, / Щоб розширити свій кругозір, / Розгледівши трохи краще візерунок, / відтіняє білизну (2, 63) - в даному текстовому фрагменті виникає вертикальна (тобто пов'язана з якимсь вищим пристроєм) орієнтація простору; при цьому між собою зв'язуються найвища з доступних точка спостереження над простором (текстом) і сам текст, бо візерунок, відтіняє білизну є в поетичній системі Бродського алегорією віршованого тексту;
Страждання: Біль місця вимагає ... Що було / б, мабуть, моєї рукою. / Але пальці зайняті пером, строкою (3, 286);
Самотність і втрати: лише Муза порушує карантин ... її візити в пізні години / на снігові Суворовські дачі (2, 145) - тут карантин виступає як синонім самотності.
Літературні ремінісценції:
Сон (денний і нічний сон): Летить ... до сну ... зимова карета ідіота (1, 106) - слово ідіот через вписаність в контекст російської літератури набуло складні, насичені конотації, і цей зміст тільки ускладнюється, стаючи частиною нового тексту - Романсу князя Мишкіна .
У групі СВІТ-тьма підгрупах:
природні джерела світла
відповідає по одному комплексу:
темрява
Порушення / невизначеність: ніч хоче утримати причину / від слідства (2, 390) - порівн. з прикладом, у якому зустрічається ще одне слово перехідного стану: а ми ... живемо / при напівтемряві, .. не відрізняючи опівночі від зорі (1, 126);
природні джерела світла
Страждання: Місяць сяє, зір мучив (3, 26).
Групі як єдиному смисловому цілому властиві:
Порушення / невизначеність: Вдень легко помилитися: / світло вже вимкнули або ще не включили? (3, 199) - порівн. логічне обгрунтування описаного стану речей: Електрика / продовжує опівдні горіти в таверні (3, 156);
Сон (денний і нічний сон): там, у темряві, уві сні (2, 417) - сон прямо асоціюється з темрявою, яка, у свою чергу, наділяється просторовими ознаками.
У групі ЗВУК-ТИША функціонують:
Порушення / невизначеність: Дрозди кричать, як увечері в червні (2, 415);
Сакральність: Зима качає світлофори ... / з Преображенського собору / здмухуючи дзвоновий звук (1, 57) + і дзвін гуде здалеку (2, 406) + Удари дзвони в тумані (3, 156) - у цій групі досить яскраво представлено властивість ітеративності, причому реалізованої в обох виділяються стосовно творчості Бродського типах (див. [Шімак-Рейфер 2002:13]); + вушну / раковину заповнює брязкіт дзвонів (3, 238) - мабуть, це єдиний приклад десакралізації дзвонового звучання. Проте варто зауважити, що знамените порівняння венеціанських церков з чайними сервізами, тобто з посудом, підтримує цей різновид звуку (пор. також фрагмент міста ... деренчать, як що здається посуд з вірша Думка про тебе віддаляється, як розжалуваний прислуга ...).
В останній групі Зима як сезон виділяються два наскрізних смислових комплексу:
Сон (денний і нічний сон): зима, весна / серпень і травень - персонажі сну (2, 71) - мабуть, назви місяців вжиті в ряду пір року багато в чому у зв'язку з особливостями метрики. Однак не виключено, що серпень і травень, логічно не цілком узгоджуються з попередньою парою, підібрані за принципом сумбурного перерахування, яке орієнтоване на відтворення уявлення про всі пори року взагалі; характерно також, що першу позицію займає саме зима. Земні цикли, що детермінують свідомість і вчинки людини, нівелюються мотивом сну-життя, висхідному ще до міфологічної традиції. Примітно, що в іншому творчості Бродського реалізується зв'язок сну саме з образом зими; + хилячи до сну, / я бачу за вікном кончину / зими, і не знайти весну (2, 390) - кінець зими лексично описаний в руслі звернення до поля життєвого людського циклу. Однак іменник кончина виступає тут швидше не як синонім смерті, а як знижений варіант іменника кінець (в значенні, що має відношення не до завершення існування, а до завершення дії);
Самотність / втрати: Так відчуваєш все частіше у вересні, / що всі ми наближаємося до порі / безмірною самотності душі (1, 92).
Отже, кількісний розподіл наскрізних смислових комплексів у структурі образу-концепту виявляється нерівноцінним. З цієї точки зору найбільш представницькою групою є Простір, а в групі Холод і трьох підгрупах (Літературні ремінісценції, Темрява, Природні джерела світла) виявлено тільки по одному смисловому комплексу. На основі проведеного аналізу можна стверджувати, що Порожнеча, Самотність і вигнанства характеризуються загальної ідіостілевой приналежністю, тоді як інші наскрізні комплекси типові саме для «зимового» тексту І. Бродського.
Список літератури
Бродський І.А. Собр. соч: У 7 тт. Тт.1-4. СПб, 1998.
Ваншенкіним Ек. «Вістря»: простір і час в ліриці Йосипа Бродського / / Літературний огляд. - 1996. - № 3.
Загурська Н.В. Образ-концепт надлюдини в контексті нового реалізму / / Мова і культура: Факти і цінності: До 70-річчя Ю.С. Степанова. М., 2001.
Панова Л.Г. «Світ», «Простір», «Час» у поезії О. Мандельштама. М, 2003.
Петрова З.Ю. Семантика «початку» і «кінця» у двох поетичних ідіостилю (Б. Окуджава та І. Бродський) / / Логічний аналіз мови: Семантика початку і кінця. М, 2002.
Полухіна В., Пярлі Ю. Словник тропів Бродського (на матеріалі збірки «Частина мови»). Тарту, 1995.
Семенова Ек. Поема Йосипа Бродського «Частина мови» / / Старе литературное обозрение. - 2001. - № 2.
Суворова К.В. Символ снігу в ідіостилю Й. Бродського / / http://kcn.ru/tat_ru/science/news/lingv_97/n169.htm
Чекаліна Н.Г. Образи небесних світил як засіб зображення очей (лірика М. І. Цвєтаєвої) / / Філологічний пошук: Зб. наук. тр. Вип. 2. Волгоград, 1996.
Шімак - Рейфер Я. «Зофія» / / Як працює вірш Бродського. М., 2002.
Штайн К.Е. Мова. Поезія. Гармонія. Ставрополь, 1989.
Юкина Є., Епштейн М. Поетика зими / / Питання літератури. - 1979. - № 9.
Loseff L. Poetics / Politics / / Brodsky's Poetics and Aesthetics. London: The Macmillan Press, 1990.