Ширинянц А. А., Фурсова Є. Б.
У другій половині XIX століття однією з найважливіших тем політичної публіцистики поряд з проблемою самоідентифікації російської нації і єдності російського народу як етнічної та культурної спільноти (проблема російської ідентичності) стала проблема державної цілісності. Як показують сучасні дослідження, націоналізм зазвичай вкрай вороже ставиться до тих національних груп, які, існуючи в рамках даної держави, також намагаються сформувати власну велику культуру або ж є національними меншинами, володіють (або мали) державністю поза межами даної території (1). Для Росії другої половини XIX століття такими національними групами були прибалтійські (остзейські) німці і поляки. Євреї, котрі володіли у минулому державністю і з працею піддаватися асиміляції, також викликали вороже ставлення.
Остзейські барони, стимульовані Пруссією, польські русофоби, підтримувані європейськими країнами, українські та "західно-російські" націоналісти, політичний характер руху яких надавали польські революційні діячі, стали в Росії головними елементами сепаратистських сил (2).
В урядовій політиці і в політичній публіцистиці другої половини XIX століття тісно пов'язаним з польським питанням в "балтійсько-польський вузол" виявився прибалтійський питання.
"Остзейських (3) край" - Прибалтійський край, з 1801 по 1876 роки включав в себе три провінції - Ліфляндію, Естляндію і Курляндію, з'єднані в окреме генерал-губернаторство Російської імперії. У цьому краї існував "особливий режим", відмінний від системи загальноросійської державності і характеризувався пануванням німецької мови, лютеранства, особливим зведенням законів (4), судочинством, управлінням і т.д. Все це робило край, за висловом Аксакова, "музеєм історичних раритетів соціального і суспільного устрою" (5).
Суть прибалтійського або "остзейського", "балтійського" питання, як його ще позначали в публіцистиці і в урядових документах, зводилася до колізії, пов'язаної з двохмільйонним корінним населенням краю - латами та естами, яких, з одного боку, насильно "онемечівало" остзейські меншість і лютеранська церква при повній ідеологічної та пропагандистської підтримки з боку Пруссії ("Майже щодня, - вказував Аксаков, - в більшій частині прусських газет, поміщаються статті проповідували хрестовий похід на Росію через братів німців, то є з-за німецької колонії в 180 тис., гнітючої 1600000 ненімецького населення "(6)), з іншого, прагнули обруси і проросійські налаштувати центральна влада і православна церква.
Пік обговорення цього питання (7) припав на другу половину 1860-х років по ряду причин. По-перше, саме в цей час чітко позначилися політико-культурні суперечності романо-германського та слов'янського світів, намітилося протистояння німецьких (або скоріше прусських) і російських політичних інтересів. По-друге, всередині Росії з новою силою проявився вплив так званої "німецької партії" при дворі, яка, всіляко підтримуючи остзейских німців, та й взагалі іноземців, в кар'єрних і майнових справах, тим самим, на думку багатьох, нехтувала державними інтересами Росії. По-третє, в епоху Великих реформ, лібералізації суспільного життя і потепління, піднесення міжнародного престижу Росії, зміцнення її цілісності та зростання правового порядку у внутрішньому управлінні, дисонансом звучали вимоги остзейских німців про розширення автономії краю, який по суті випадав з правового поля загальноросійського законодавства, так як система "остзейського права" стверджувала пріоритет місцевих законів над загальними, а перешкоди, які чинили діяльності в краї православної церкви, знущання місцевих баронів над "тубільцями", підкреслено пропрусская орієнтація інтелігенції, віддавала перевагу отримувати освіту в німецьких університетах і не "помічає" російської культури - все це збурення громадської думки, викликало законне обурення росіян, які побоювалися, як писав Ю.Ф. Самарін, "визнання балтійського германізму за політичну національність"; успіхів германізації "тубільців", зближення їх з німцями проти "російських почав" за створення особливого остзейського "держави в державі" (8) - тобто всього того, що і становило мета програми дій остзейцев.
При цьому в самій Прибалтиці і в Європі вважали, що особливого "прибалтійського" питання не існує. Німецька преса намагалася перевести обговорення проблеми в площину національної ненависті росіян до німцям, порівняльного аналізу достоїнств росіян і німців як націй. Саме в такому ключі писали свої "пасквілі-елегії" (вислів М. П. Погодіна, яке прийняв і Аксаков) Єгор Петрович Сіверс - остзейских поет, професор ризького політехнікуму (правнук адмірала петровських часів, який закінчив Дерптський університет, в 60-і рр.. виступив з низкою критичних статей в "Baltishe Monatschrift".), Юліус Еккарт - німецький письменник, автор роботи "Балтійська провінція Росії" (1869, на ньому. мовою), уродженець Ліфляндії, редагував спочатку газети в Ризі, а потім перебрався на службу в Гамбург і навіть став німецьким консулом у Цюріху, Е. Каттнер - автор праці "Покликання Пруссії на сході", у якому доводили права Пруссії на Прибалтику і малювати "майбутність німецьких остзейских провінцій під прусським пануванням", К.Х.Г. Ширра - син ліфляндського пастора, який народився в Ризі, який закінчив філософський факультет Дерптського університету, захистив докторську дисертацію, викладав в університеті статистику, географію, історію Росії. З 1860 року Ширра переважно займався історією остзейских провінцій, збираючи і публікуючи архівні матеріали. У 1861-1863 рр.. він був головою Вченої Естонського товариства, з 1863 по 1867 - деканом історико-юридичного факультету Дерптського університету, а з 1863 по 1869 обіймав кафедру російської історії (з 1865 - кафедра історії Росії). Професор російської історії, автор багатотомного видання "Історичні витоки краху Лифляндской незалежності" (Ревель, 1861-1881) та інших книг - Ширра російською мовою не опублікував жодної роботи. Лекції його в університеті відрізнялися тенденційністю. Вони читалися німецькою мовою, для німців і звеличували все німецьке в історії Росії. Після його відставки в 1869 р. у зв'язку з виходом брошури "Лифляндской відповідь пану Юрію Самаріна" (Лейпціг, 1869, на ньому. Яз.), Лекції з російської історії в Дерптському університеті стали читати російською мовою, а сам Ширра прокинув Росію, жив у Дрездені, і в 1874 р. зайняв кафедру загальної історії в Кільському університеті. Апофеозом проостзейской публіцистики стала саме його брошура проти Ю.Ф. Самаріна (9).
Серед цих "пасквілянтів", на думку Аксакова, особливе місце займав фон Бокк - колишній віце-президент ліфляндського гофгеріхта (вищого суду), який, як писав Аксаков, "організував в Берліні цілу систему агітації громадської думки проти Росії і своїми періодично є пасквілями, як брандерів, розпалює прусський національний патріотизм "(10), і по своєму особистому ретельності і по своєму суспільному становищу в краї повинен бути визнаний бути" пріоритетним корифеєм "(11) цих антиросійських писань, стимульованих по-чому, появою спеціальних робіт Ю.Ф . Самаріна.
Потрапивши в 1847 році у службових справах до Риги у складі комісії МВС щодо ревізії міського управління, Самарін два роки провів у Прибалтиці. Вивчивши міські архіви Риги, він написав історію цього міста (видана в 1852 році в Петербурзі під назвою "Суспільний лад р. Риги."). У своїх "Листах з Риги" (1848) Самарін першим в російській пресі дав розгорнуту історико-політичну характеристику Остзейского краю, підняв питання про ставлення прибалтійських німців до Росії, порушення прав місцевого населення і російських людей в краю (за що був на 12 днів укладено в Петропавловську фортецю). 17 лютого 1849 Аксаков повідомляв рідним: "листи до цих пір збуджують сильну злість німців, скрізь прославляють його (Самаріна - авт.) Або шпигуном уряду, або небезпечним, шкідливим лібералом ...", 6 березня він писав: "Справи йдуть погано: німці торжествують, і Самарін сидить ... ". Однак арешт Самаріна не охолодив юного Аксакова, він був упевнений, як видно з його листа 14 березня 1849, що "ця обставина має принести самому справі величезну користь. Уже в тому користь, що ці листи будуть прочитані тим, кому їх найперше слід знати "(12).
Поклавши початок дослідженню прибалтійського питання в "Листах з Риги", Самарін потім всебічно досліджував це питання у випусках "окраїн Росії", виданих за кордоном у 1868-76 рр.., Сформулювавши завдання російської політики в Прибалтиці: опіка і підтримка дружніх Росії елементів - латишів і естонців, звільнення їх від німецького впливу. Розлогою рецензією на 1-й випуск "окраїн Росії" - "Русское Балтійському Помор'ї в цю хвилину" (Прага, 1868) стала стаття Аксакова "З приводу" Окраїна "Ю. Ф. Самаріна" опублікована в газеті "Москва" 10 вересня 1868 (13). У ній Аксаков, солідарізуясь з Катковський "Московськими відомостями", оцінює книгу як "істинне подія в нашому суспільному житті". Ця книга, пише Аксаков, - "громадянський вчинок, заслуга перед усією Росією і її Государем" (14).
Цією статтею передував ряд статей Аксакова, поміщених в газетах "День" і "Москва" (15). У першій з них - "Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії" (2 червня 1862) - Аксаков з властивим йому сарказмом, відповідає "Ліфляндська, курляндскім, Естляндським баронам, бюргерам і беамтерам (16)", остзейских друку в особі антіславянофільской "Ризької газети ", в ім'я" загальних гуманних цілей "ратують за" протидію всякому одностороннього переважанню (Betonen) національності, будь вона Руська, Польська, Німецька, Латиська або Фінська ", і прагнучих до змішання" якимось хімічним процесом "всіх їх разом" на німецької заквасці "в одну національність -" Петрівців, із загальним для всіх мундиром ... "(17). Ідеал Росії, який проповідують остзейські німці, заснований на глибокому, серйозному і щирому почутті етатизму, почутті вірності і відданості німців державі, імперії, але не російського народу: "Справа в тому, що віддані Російському престолу - вони як ми бачили, проповідують в той Водночас бій на смерть Російської народності (18); вірні слуги Російської держави, вони знати не хочуть Руської Землі. Для них існує Росія - тільки як Російська імперія, а не як Русь, не як Руська Земля, під захистом якої можуть перебувати області, населені та іншими народностями "(19). Таким чином, німецький ідеал - "це втілення абстрактній ідеї держави, поза народності, така Росія, в якій би нічого Російського, видатного вперед, не було ..." (20). Що стосується "відданості і вірності" німців, то Аксаков не раз повертався до до цього сюжету в своїх статтях, щоразу роз'яснюючи, що, по-перше, "відданість і вірність своєму государю" не є моральної монополією прибалтійських німців, скоріше це прерогатива російської народу, "заради якого і Росія називається Росією, і її государ називається Государем Російським". По-друге, "відданість і вірність" німецького населення краю - династичні, в основі них - бажання остзейских німців "відокремити російську царської династії від Росії" (21).
У 1865-1868 рр.. Аксаков всебічно розглянув різні аспекти "прибалтійського питання", як частини більш широкого питання "про німецький елементі в Росії", і ще ширше - питання "про державу і народності" (22). Про характер і широті його міркувань свідчать навіть заголовки його острополемічних статей, наприклад - "На якій підставі селянин Остзейского краю позбавлений тих прав, якими користується селянин в решті Росії?" ("День", 27 листопада 1865), "З приводу введення російської мови у присутні місця остзейських провінцій" ("Москва", 13 вересня 1867), "У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності?" ("Москва", 23 вересня 1867), "Про пригніченні Німців у Росії!?" ("Москва", 21 жовтня 1867), "Німецька вода в російській вино" ("Москва", 11 вересня 1868), "В якому сенсі остзейські Німці дорожать своїми віджилими привілеями" ("Москва", 24 вересня 1868), "Чого очікує російське громадську думку від Остзейского краю "(" Москва ", 8 жовтня 1868) та ін Причому сім вересневих і жовтневих 1868 статей Аксакова в газеті" Москва ", були присвячені ретельному" розбору "книги Ю.Ф. Самаріна і захисту її основних положень від випадів проостзейскіх публіцистів, як за кордоном, так і в самій Росії.
Основний сенс статей Аксакова за прибалтійським питання цього часу зводився до трьох сюжетів, які викликали категоричне неприйняття слов'янофільського мислителя. Це, по-перше, захист остзейським баронами давно застарілих привілеїв, що суперечать змісту загальноросійських реформ 1860-х рр.. По-друге, "германізація" остзейського краю (23), онімечування "тубільного населення" - російських підданих і протидія остзейских баронів русифікації, під якою малося на увазі запровадження російської мови в систему управління, судочинства та освіти (щоб "російська влада говорила по-російськи" ) і підтримка православ'я в краї, що є частиною Росії (24). І, по-третє, залучення остзейцамі закордонної (переважно німецької) преси, з метою сформувати громадську думку в Європі несприятливий для Росії і чинити тиск на уряд (25). У русофобської пропагандистської експансії, найбільше неприйняття Аксакова викликала позиція прибалтійських німців, виражена в тезі про те, що росіяни - варвари, а німці - просвітителі, у росіян - дикість, а у німців - цивілізація (26), а також заяви європейської преси про " пригніченні німців в Росії "(27).
Тут потрібно зауважити, що саме в цей час, у другій половині 1860-х років у російській легальної преси позначилися три підходи у висвітленні прибалтійського питання: соціологічний, політико-філософський та історичний, які уособлювали, відповідно, Самарін, Катков і Аксаков, Погодін. При цьому всі вони, як і Самарін ставили завдання протидії антиросійської пропаганди і претендували на "право захищати за границею державні та народні інтереси Росії проти балтійського і польського провінціалізму також вільно, як наприклад рр.. Фон Бокк, фон Сіверс та інші, їх же ім'я легіон , захищають перед Західною Европою свої провінційні інтереси проти Росії! " (28).
Ю.Ф. Самарін на основі великого фактичного матеріалу, що показує тяжке, пригноблене становище латишів і естонців в краї, аргументувавши вимогу підтримки новонароджуваного націоналістичного антинімецького, орієнтованого на Росію, руху місцевого населення. М.П. Погодін, спираючись на російські і лівонські літописі, праці Н.М. Карамзіна, історичні документи XVIII століття та ін, доводив історичну необгрунтованість претензій німців - нащадків тевтонських лицарів і християнських єпископів, на панування в краї, вимагав здійснення культурної експансії православ'я та російської мови, щоб "обруси місцеве населення". М.М. Катков, відстоюючи принципи єдиної і неподільної Росії, в основі якої - російська "державна нація", висловлювався за жорстке придушення будь-якого інакомислення і сепаратистських устремлінь, вимагав політики русифікації околиць. І.С. Аксаков був проти "ослаблення державного зовнішнього єдності", вважаючи, що ставленням до корінної російської народності визначається і ставлення до інородців: "чим менше віри в свою народність і в її право, чим меншим повагою користується вона у себе вдома від своєї державної влади, ніж стиснуте її внутрішній розвиток і взагалі діяльність внутрішньої органічного життя, - тим успішніше діяльність паразитів або чужеяді, - тим сильніше переважання іноземців, тим зручніше і легше розвиваються, штучно виганяє з грунту, племінної інородческій патріотизм і сепаративних прагнення на околицях "(29). Аксаков підкреслює слова Самаріна про те, що той, "хто проповідує необхідність підтягнути, приборкати і обложити російське суспільство, посунувши проти нього апарати поліцейської влади, - той у той же час заграє з польскою шляхтою і мовчки пасує при зустрічі з балтійським лицарством ..." ( 30).
Важливо підкреслити ще один момент. Розширюючи соціально-історичний масштаб, здавалося б приватного прибалтійського питання, Аксаков знаходить риси дивного схожості остзейського антиросійського націоналізму з западнорусских полонізмів і вимог цивільного і політичного рівноправ'я для євреїв, які проживають в Росії, а також корінні відмінності цих форм націоналізму від "слов'янського справи".
Так, вже в першій статті, присвяченій прибалтійським питання, в 1862 році Аксаков знаходить вражає своєю парадоксальністю "схожість Німецького погляди з Єврейським": "Євреї, так само як і Німці, не визнають в Росії Російської народності і піддають сумніву ще питання (для Німців вже давно вирішене негативно!) про те: чи дійсно Росіяни - господарі в Руській землі? На їхню думку, Євреї в Руській землі такі ж господарі, як і Росіяни. Таку вимогу євреїв ... цілком збігається з Німецьким ідеалом відстороненого держави "(31).
Трохи пізніше, в статті 1868 року, відповідаючи на чергові антиросійські випади фон Бокка, образившись, зокрема на те, що в російській пресі "зустрічається порівняння справ Західного краю зі справами Прибалтійських губерній", Аксаков вказує на те, що важко не помітити аналогію " польського та німецького справи "- схожість поведінки поляків у Західному краї і німців у Остзейском краї Російської імперії кидається в очі. По-перше, "Як в північно-західних губерніях Поляки, так і в Балтійському Помор'я Німці - прибульці і не належать до тубільної національності краю", по-друге, "як там, так і тут Німці і Поляки - пани в краї, в якому представляють значну меншість ", по-третє, саме в їхніх руках" зосереджена поземельна власність, соціальні привілеї і всі засоби тиску на непольські і ненемецкие маси народу "; по-четверте, в їхньому середовищі панує" прагнення в північно-західному краї - ополячити Руських і литовців, а в балтійських губерніях - онімечити латишів і естів "; по-п'яте," способи втілити тубільну народність в польську та німецьку - вживаються майже однакові: релігія, школи, спокуси життєвих вигод, погрози, насильства, гоніння, приниження ... "; в -шосте, "вищі класи, складені з людей чужої краю національності, тобто з Поляков і з Німців, - затуляли, а в Балтійському Помор'я продовжують затуляти і тепер, маси сільського населення від верховної російської влади", і, нарешті, в - сьоме, "в цих масах пригнобленого сільського населення - глибоко вкорінений національна ворожнеча до своїх насильників - до польських панів і до німецьких лицарів, - живе щире потяг до Росії, щира віра в Російського царя ..." (32).
У статті 1867 року, підкреслюючи відсутність логічного зв'язку між прибалтійським і слов'янським питаннями, між "двома несхожі прагненнями: прагненням слов'янських племен у слов'янських землях (мова йде про австрійських і турецьких слов'ян - авт.) І прагненням німецьких прибульців в не-німецькому краї" ( 33), Аксаков пропонує своє трактування "загальнолюдського принципу національності", на якому, як він вважає, грунтується право будь-який "тубільної народності", що складає більшість населення, на вільний розвиток і самостійність (34). У силу принципу національності, в Остзейском краї прийшла народність (німці - 10% населення), має поступитися народності тубільного, корінного більшості (латиші та ести - 90% населення). У теперішній же час, як вказує Аксаков, всі домагання остзейцев на виключне панування засновані на насильстві, на факті завоювання. Що стосується слов'янського питання, то Аксаков не втомлюється наголошувати на тому, "що слов'янські вимоги суть вимоги свободи, однієї волі, для тубільного слов'янського населення ... позбавлення від насильства чужинців", в цьому плані ці вимоги докорінно відрізняються від німецьких вимог у прибалтійських губерніях, які "суть вимоги неволі і рабства для всього численного тубільного населення: у поневоленні тубільних племен полягає, в цьому краї, умова життя для німецької народності; тільки при насильстві, при насильницькому онімечуванню (та ще за допомогою чужих зовнішніх сил) можливо торжество німецької національності" ( 35).
Таким чином, Аксаков пов'язує право народностей на вільне, самостійний розвиток з своєрідно трактуються принципом справедливості "протидії завойовникам-чужинцям": більшість корінного населення, що проживає компактно на певній території, має бути вільна від культурно-національної експансії пануючого народу-завойовника, що становить меншість населення , однак, у свою чергу, панівне національну більшість, може і повинно залучати у сферу своєї культурного життя всі нечисленні народи, що проживають в межах його впливу, уподібнюючи, в кінцевому рахунку, їх собі.
Що стосується практичної програми, то всі російські опоненти остзейских німців сходилися в наступних вимогах: необхідність затвердити російські державні початку в Прибалтиці - управління по загальноросійському зразком, загальноросійське законодавство, російську мову як державної; зрівняти в Прибалтиці в правах з німцями корінне населення краю і, особливо, в першу чергу, російських; провести земельну реформу в краї - наділити селян землею за російським зразком реформи 1861 року (36); ввести в школи російську мову з тим, щоб підготувати в майбутньому обрусіння краю (37); реформувати суд - ввести інститут присяжних і вибори місцевих суддів за російським зразком (38); провести реформу міського управління; підтримати православ'я в краї.
Зусилля Ю.Ф. Самаріна, М. Н. Каткова, І.С. Аксакова, М.П. Погодіна та інших, менш відомих публіцистів, змусили уряд скоригувати позицію у прибалтійській питанні, намітити план і почати реалізацію реформ в краї, спрямованих на повне злиття Прибалтики з Росією. Про це, зокрема, свідчить складена в 1870-71 рр.. офіційна записка "Балтійський питання з урядовою точки зору", яка підводила підсумок урядовій політиці Остзейском краї в 1860-і рр.., а також намічала програму дій на майбутнє (39).
Однак якщо основною сферою діяльності уряду в період правління Олександра II було народна освіта: установа мережі православних парафіяльних шкіл з навчанням російською мовою, підтримка православного населення краю, які поєднувалися з ліберальним в цілому курсі уряду по відношенню до культурної і національної автономії остзейського дворянства, то в епоху Олександра III, в 1880-1890-і роки, націоналістичні ідеї Аксакова та інших консерваторів втілюються в життя в повній мірі. Це, перш за все, культурна русифікація околиць: обрусіння шкіл (викладання латиською та естонській зберігалося лише в молодших класах волосних шкіл), поширення православ'я у краї, зміцнення позицій православної церкви, зміна ставлення до націоналізму латишів та естонців: якщо раніше він заохочувався як противага прибалтійської німецької домінантною культурі, то тепер сприймається як перешкода національній політиці, перетворенню краю в "російську губернію". Адміністративна русифікація була відзначена в цей час ревізією сенатора Н.А. Манасеіна 1882 року, заходами з ліквідації автономії остзейцев, підпорядкуванням органів управління центральної влади, підпорядкуванням народних шкіл Міністерству Народного освіти і т.д., які, в кінцевому рахунку, так і не привели до необхідного результату, так як, нівелюючи культурно-політичний вплив німців у краї, не надавало корінному населенню Балтійських околиць доступу до управління краєм, стимулювавши цим поява у національної інтелігенції ідеї створення власної державності.
У зв'язку з цим Аксаков у своїх статтях, опублікованих у газеті "Русь" у 1882-1885 роках знову повертається до прибалтійської проблеми. З щирою радістю вітаючи сенаторську ревізію в Курляндской і Лифляндской губерніях, сподіваючись на те, що цей "великий акт нового царювання" послужить "новою ерою для цієї частини нашої батьківщини, зорею її умиротворення та відродження в тісному, загалом з усією Россиею союзі" (40 ), Аксаков пояснює "велич" цього заходу тим, що, незважаючи на проведені там останнім часом реформи, Прибалтійська околиця до цих пір залишається "аномалією не тільки в Росії, але і у всій Європі" (41).
Таке "стриманість" російського уряду від перегляду остзейського законодавства, як вважає Аксаков, обумовлюється наступними обставинами: по-перше, "слабкою, навіть до пізніших часів, свідомістю національних державних інтересів в російських правлячих сферах, внаслідок вільного або мимовільного, сліпого підлесливості до" іноземної культурі ", по-друге," впливом безлічі представників прибалтійського дворянства, що займали чільні місця на російській державній службі "(42).
У цій, як і в інших статтях, Аксакова останніх років його життя, лейтмотивом проходять дві ідеї, значні в плані характеристики його політичних поглядів і особливо аксаковского "націоналізму". Мова йде про оцінку того, що вже зроблено в сучасній йому Росії і про те, що необхідно ще зробити в багатонаціональному російській державі. Оцінюючи соціально-економічні реформи, Аксаков стверджує, що "варварська Росія, протягом останніх 25 років, зробила у себе такі перетворення, якими її цивільний і соціальний лад далеко випередив Російське Прибалтійські Помор'я, а нашою селянською реформою ми залишили за собою позаду і всю Західну Європу з її вищою культурою і цивілізацією "(43). Говорячи про завдання національної політики, Аксаков проголошує "необхідність нового ладу життя, .. заснованого на принципі рівноправності і взаємної угоди інтересів, як різних національностей між собою, так і цих національностей із загальними інтересами держави" (44).
Кінцева мета національної політики уряду в краї, як вважає Аксаков, "повинна бути спрямована до скасування привілейованої автономії остзейського дворянства, яка саме і узаконює примусове панування німецької стихії, в сенсі не тільки культурному, а й адміністративне, і соціальному. Це скасування зобов'язані ми зробити не тільки державної користі і гідності заради, але в силу вищих вимог моральної правди і здорового глузду "(45).
Аксаков виводить універсальну, на його погляд, формулу подолання "племінного антагонізму" німців, латишів, естонців і росіян в Прибалтійському краї: "Примирення цих ворогуючих народностей може відбутися лише на нейтральній грунті - їх загального підкорення єдиним російській державному початку" (46). Роз'яснюючи істота формули, він в 1885 році пише про те, що "єдиний справедливий спосіб врівноважити взаємні відносини трьох або чотирьох у краї народностей, це - підпорядкувати їх загального імперським правом, визнати для них обов'язковим загальний державний мова та загальні державні закони, не торкаючись ні їх віри, ні народної індивідуальності "(47).
У цілому ж, джерелом сили Російської імперії, вважав Аксаков, є не остзейські провінції, не Польща і не Фінляндія, як би вони не були міцно пов'язані з Руссю, а справжня Русь - "живе, незбиране тіло, а не мозаїчна збірка іновірців і іноплемінних . До цього тіла можуть горнутись інші народні особистості і тіла, можуть втілюватися в його органічну сутність або тільки користуватися його захистом, - але весь сенс буття, вся сила, розум, історичне покликання, весь історичний raison d? etre - полягає саме в святої Русі ... "(48).
Завершуючи характеристику поглядів Аксакова по балтійському питання, не можна не процитувати його емоційний вигук, яким мислитель закінчує одну з останніх своїх статей. Сенс і зміст наступної фрази Аксакова не тільки зрозумілі, а й близькі сучасному росіянину: "Скільки аномалій у державному ладі наплодила наша довголітня антинаціональна політика! .. Скільки ще доведеться обробляти з того, що накоїв під впливом фальшівопонятого європеїзму, гуманізму, лібералізму - на шкоду істинним інтересам російської народності, російської державної честі і силі! " (49).
ПРИМІТКИ:
1. Див: Лебедєв С.В. Охоронці істинно російських почав. Ідеали, ідеї і політика російських консерваторів другої половини XIX століття. - СПб.: Нестор, 2004 С. 169 і ін: Ведерников В.В. Єврейське питання в публіцистиці І.С. Аксакова (60-80-і рр.. XIX ст.) / / Матеріали XII наукової конференції професорсько-викладацького складу Волгоградського державного університету. Волгоград, 1995. С. 60 і ін
2. Осібно стояв так званий "єврейське питання" - питання про іудеїв, "жидівство", "єврейство", що ототожнювався антисемітами з усіма антидержавними політичними силами. Саме євреї, як вважали, наприклад, багато російські націоналісти і панславісти, в силу ряду причин витіснили російський народ зі всесвітньо-історичної арени, як народ, що відрізняється соборністю і покликаний нести звільнення своїм одноплемінникам у всьому світі.
3. Слово "остзеец" можна трактувати по-різному: прібалтіец, німець, прихильник "остзейського режиму". Або, як пропонував "Кронштадский вісник" (9. X. 1863, № 115, С. 458): "Не слід було б вживати назву" остзеец "лише для людей, усіма силами прагнуть до збереження середньовічних забобонів?".
4. Звід місцевих узаконень губерній остзейских повелінням государя імператора Миколи Павловича складений. Частина 1. Установи. СПб., 1845. С. 1-4.
5. Аксаков І.С. На якій підставі селянин Остзейского краю позбавлений тих прав, якими користується селянин в основний Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С.15.
6. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 688.
7. Детальне висвітлення полеміки див.: Ісаков С.Г. Остзейських питання в російській пресі 1860-х років. Тарту: Вид-во Тартуського гос.ун-та, 1961.
8. Див Див Самарін Ю.Ф. Околиці Росії. Вип. I. / / Самарін Ю.Ф. Твори, т. 8. С. 140-174.
9. Блискучу критику цієї брошури дав М.П. Погодін, який виступив на захист Самаріна. Книга М.П. Погодіна "остзейських питання. Лист до професора Шіррену" (М.1869) - своєрідний звід розбіжностей остзейских і консервативної російської публіцистики з історичних питань. Вона включає цикл статей, спочатку опублікованих у № № 201, 202, 204, 205, 230 за 1869 щоденної політичної та літературної газети "Голос", що виходила в Петербурзі (видавець-редактор А. А. Краєвський) і була у той час однієї з найпоширеніших газет Росії. Книга надрукована на власні кошти автора в друкарні газети "Російський".
10. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 688.
11. Див: Аксаков І.С. Ще про дорогоцінні одкровеннях р. фон-Бокка / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 83.
12. Аксаков І. С. Листи до рідних, 1844-1849. М.: Наука, 1988. С. 469,478, 480.
13. 11 і 12 березня 1867 р. у "Москві" (№ 56 і 57) були надруковані дві передові статті з прибалтійському питання. У них йшлося про релігійні конфлікти в Остзейском краї (Прибалтійських губерніях), про непомірною тяжкості діяв там "викупного права" і різко критикувалася політика російського уряду, який підтримував німецьких поміщиків у Прибалтиці, що сприяло онімечченню цього краю. Автором статей був Ю. Ф. Самарін (перша з них написана у співавторстві з В. П. Перцова (Див.: Самарін Ю.Ф. Про православ'ї в Прибалтійських губерніях / / Ю. Ф. Самарін. Твори, т. IX. М., 1898, с. 441). Обговорення "остзейського питання" було продовжено в передових статях "Москви" (№ 62-64 від 18, 19 і 21 марта1867), автором яких також був Самарін. 26 березня за ці статті, а також за передову в № 57 від 12 березня "Москві" було оголошено третій застереження з припиненням її на три місяці. Див: Тютчев Ф. І. Лист Аксаково А. Ф., 17 березня 1867 / / Ф. І. Тютчев / АН СРСР. Ін-т світової літ. ім. А. М. Горького; Держ. Літ. музей-садиба "Мураново" ім. Ф. І . Тютчева. М.: Наука, 1988. Кн. I. С. 292. Примітки.
Книга Самаріна "Русское Балтійському Помор'ї в цю хвилину" (Прага, 1868) послужила для Аксакова приводом відновити обговорення остзейського питання, перерване в березні 1867 Спираючись на факти, викладені Самаріним, Аксаков різко критикував діяльність влади прибалтійських губерній, а разом з тим і діяльність царської адміністрації в цілому ("Москва", 1868, № 127, 128, 130, 136, 138, 139 і 141 від 10, 11, 13, 21, 24, 25 і 28 верес.). Він неодноразово повертався до "прибалтійському питання" і до книги Самаріна ("Москва", 1868, № 148 і 154 від 8 і 15 жовтня.). 21 жовтня 1868 "Москві" було оголошено третій застереження з припиненням її на 6 місяців за проходження "раніше різкого і вкрай непомірного напрямку". Безпосереднім приводом для цього послужила передова стаття від 15 жовтня (№ 154), в якій Аксаков, спираючись на факти, викладені в книзі Самаріна, полемізував з газетою "Весть", яка підтримувала офіційну політику відносно населення Остзейского краю. Стаття викликала крайнє невдоволення Олександра II, який "надіслав цей номер Тимашеву з наказом вчинити з редактором за законами", тобто призупинити газету (Див.: Сухотін С. М. З пам'ятних зошитів / / Російський Архів, 1894, № 4. С. 605). Все це спричинило остаточне припинення "Москви".
14. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 687.
15. Всього в 6-й том повного зібрання творів Аксакова, увійшли 21 його стаття (2 - з газети "День", 15 - з газети "Москва" і 4 - з газети "Русь") за "прибалтійським", тобто прибалтійському питання, перша з яких - "Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії" датується 2 червня 1862, а остання - "Ще раз про" Окраїна "Ю. Ф. Самаріна" - 21 вереснем 1885
16. "Беамтер" (з нім.), Тут - службовець, чиновник.
17. Див: Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 5, 7. "Скрізь панує порядок і благоустрій; - іронізує Аксаков, - все йде як по заведеної машині, і творці, стовпи і правоохоронці такого порядку - Німці, Німці і Нiмцi!" (Там же. С.7).
18. Зокрема, порівнюючи Росію з ковадлом, а німців з молотом, остзейци, як зазначає Аксаков, стривожилися пробудженням російської самосвідомості, яке за їх думки з неминучістю призведе до обміну ролями - молотом стануть російські, а ковадлом - німці. "Ось тут то і помиляються Німці. Поняття про ковадлі і молоток, зведене Німцями в державну доктрину, чуже Російському народу; він ніякий народності не бив і бити не мисливець, а якщо кого і била - Петрова, так за вашою ж Німецькій теорії, в силу "західних же ідей" ". Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 8.
19. Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 6.
20. Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 6-7.
21. Аксаков І.С. З приводу введення російської мови у присутні місця остзейських провінцій / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 18.
22. Див: Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 9.
23. Аксаков навіть заявляв, що ніякого "балтійського питання" не існує, тобто "Не існує ні ворожнечі, ні ненависті в російській суспільстві до людей німецького походження, ні прагнення до нівелювання або згладжування всіх живих відтінків та особливостей незначною німецької частини прибалтійського населення". Суть проблеми зводиться до того, "чи слід допустити повну германізацію" 1700000 жителів краю або слід "піклуватися про певної міри їх обрусіння", з причини того, що германізація краю з неминучістю, як підкреслює Аксаков, спричинить те, що Прибалтика стане частиною Німеччини. Відповідь для російського громадянина очевидний. Див: Аксаков І.С. З приводу статті "Північної Пошти" про ставлення російської преси до прибалтійським питання / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 55-56.
24. У даному випадку вимагає уточнення точка зору Н.І. Цімбаева, який долинав з того, що "Об'єктивно позиція Аксакова, яку він займав у 60-і роки за" прибалтійському питання ", була прогресивною. Він підтримував прибалтійські народи у їхній боротьбі за національну самобутність, проти німецького засилля і спроб германізації. Його позиція при всім її своєрідності сприяла зміцненню дружніх зв'язків російського народу з народами Прибалтики "(Цимбал Н.І. І. С. Аксаков у суспільному житті пореформеної Росії. М., 1978. С. 145) і вважав, що" Виступаючи проти онімечення прибалтійських народів, Аксаков зовсім не був прихильником їх русифікації. Він стояв за збереження латишами і естонцями всіх рис національної самобутності, привітав створення шкіл і газет на естонською та латиською мовами "(Там же. С. 146) і що," в даному питанні Аксаков рішуче розходився з Катковим, який, виходячи зі своєї теорії державної єдності Росії, також був противником німецького засилля в Прибалтиці, але одночасно вимагав обрусіння окраїн "(Див.: Там же. С. 147). На користь таких, мабуть "відбілювати" Аксакова в очах лібералів тверджень, Н.І. Цимбал наводить такий аргумент: "Ніяких фактичних даних ДЛЯ звинувачення Аксакова в прагненні обрусіння естонців і латишів немає" (Там же. С. 147, примітка). При цьому Н.І. Цимбал, прагнучи до об'єктивності, зауважує, що "Термінологія Аксакова, правда, була вкрай своєрідна. Він часто писав, що корінне прибалтійська населення стане" російським, зі збереженням своїх племінних особливостей "(!?). - Див, наприклад:" Москва "від 14.XI 1867; Соч., т. 6, с. 55. Важко зрозуміти, який зміст вкладав Аксаков у цю фразу. Швидше за все, він думав про нерозривність політичних, економічних і духовних інтересів росіян, естонців і латишів". (Там же. С. 146-147, примітка). Залишаючи на совісті найбільшого дослідника творчості Аксакова твердження про "частоті писання", відкриємо єдину статтю Аксакова, де міститься його фраза про те, що робити латишам і естонцям, на частину якої посилається Н.І. Цимбал: "Питання в тому: чи стати цим 1700000 не-німецьких жителів - Німцями, або ж Російськими, зі збереженням, в останньому випадку, навіть своїх племінних особливостей?" (Аксаков І. С. З приводу статті "Північної Пошти" про ставлення російської преси до прибалтійським питання / / Аксаков І. З. І.. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М. Г. Волчанинова, 1887. С. 55) і пояснимо, про що йде мова. З контексту статті ясно, що мова тут йде про побоювання Аксакова, його тривозі про те, що у разі неуваги російського уряду до потреб корінного населення краю, це населення онемечат остзейські барони ("юнкери" в термінології М. І. Цімбаева), перетворивши край у німецький не тільки в культурному та соціально-економічному, але і в політичному відношенні, зробивши його частиною Німеччини. (Див.: Там же. С. 55-56).
25. Попередні підсумки подібної пропагандистської експансії Аксаков підвів наступним чином: "Тепер російське суспільство не тільки не піддається впливу іноземних публіцистів, але і звикла бачити у всіх їх міркуваннях про Росію корисне застереження для себе в протилежному значенні". Аксаков І.С. З приводу введення російської мови у присутні місця остзейських провінцій / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 17.
26. У зв'язку з цим Аксаков, відповідаючи на питання про те, "у чому полягають блага цивілізації, в чому полягає її останнє слово", приходить до висновку, що в ролі варварів в Остзейском краї виступають не росіяни, а німці. Адже саме росіяни вимагають: знищення "середньовічних станових, цехових та інших привілеїв, прав і переваг"; "юридичної рівноправності всіх громадян, без посягання, звичайно, на той вільний, природну нерівність і різноманітність суспільного становища, яке створює і постійно видозмінює життя"; правильного розподілу земельної власності, забезпечення добробуту нижчих класів, відрази "страшних зол пролетаріату і пауперизма"; встановлення "всюди кращих способів можливого для чоловіків правосуддя" і т.д. Все це піднімає "непросвещенную", "темну" Росію на щабель цивілізованої європейської держави, а перешкоджають її емансіпаторскім дій у Остзейском краї, німецьке лицарство і німецьких лібералів - прихильниками варварства, рабства і темряви. Див: Аксаков І.С. У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності? / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 33-34.
27. Абсурдність тези про пригноблення німців в Росії, з точки зору Аксакова, обумовлюється, принаймні, трьома обставинами: наявністю у складі Росії трьох прибалтійських губерній, де німцями зневажаються права російського населення, а також тим, що "терені державної служби на всьому просторі держави , від нижчої до найвищої сфери управління, - у всіх чинах, посадах і званнях "наполовину займають німці, тим, що на російські гроші міститися" розсадники німецької культури, німецького освіти і навіть німецьких національних прагнень, - від повітового училища, до університету " . Див: Аксаков І.С. Від пригніченні Німців у Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887.С. 45-46.
28. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 691.
29. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 687.
30. Аксаков І.С. З приводу "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 691.
31. Аксаков І.С. Як розуміє остзейських Німець ідеал Росії / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 8.
32. Див: Аксаков І.С. Ще про дорогоцінні одкровеннях р. фон-Бокка / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 81. Подібні аналогії, як вважає Аксаков, корисні, так як застерігають російське суспільство про нову, подібної польської (повстання і т.п.), небезпеки (Див.: С. 82).
33. Аксаков І.С. У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності? / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 29.
34. Див: Аксаков І.С. У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності? / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 29-30.
35. Аксаков І.С. У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності? / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 30-31.
36. Аксаков, зокрема, вказував на необхідність введення в краї, "як систему поземельного селянського викупу на засадах, прийнятих в самій Росії, так і систему світових і земських установ на засадах всесословного представництва". Аксаков І.С. З приводу введення російської мови у присутні місця остзейських провінцій / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 16.
37. Див: Аксаков І.С. З приводу введення російської мови у присутні місця остзейських провінцій / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 16 і ін
38. "Суд повинен бути один, загальний, рівний для всіх, незважаючи ні на обличчя, ні на стани ...", вважав Аксаков. Аксаков І.С. У праві чи прибалтійські Німці протестувати проти реформ російського уряду в ім'я принципу національності? / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 32.
39. Записка знаходиться в РГИА, Ф. 908, оп. 2, № 45, Ч. II, арк. 125-176 об. Ми користувалися часткової публікацією цієї записки в кн.: Ісаков С.Г. Остзейських питання в російській пресі 1860-х років. Тарту, 1961. С. 178-183. У першій частині записки міститься урядова точка зору на походження і сутність Балтійського питання: констатується, що в даний час остзейських край не є ні німецькою (оскільки німців дуже мало), ні російською (росіян ще менше і вони позбавлені всяких прав), ні Есто- латиським (ці народи не жили самостійним державним життям і бідні щодо культури). Виходячи з уявлень про те, що "на латишів і естів не можна дивитися як на самостійну національність; вони складають етнографічний матеріал, який може тільки приєднатися до народності, яка має вищої культурою", сутність Балтійського питання в цій записці зводиться до з'ясування того, куди "попрямує тяжіння чисельно в краї переважної латисько-естской народної маси ". Вбачаючи об'єктивне джерело виникнення цього питання в розбіжності інтересів зацікавлених у ньому сторін і зв'язуючи загострення його з реформами, проведеними в Росії, внаслідок яких естонці та латиші почали активно тяжіти до уряду, основним завданням уряду автори записки вважають проведення примирної політики. Поважаючи справедливі інтереси німецької меншини уряд "... має особливо прагнути до того, щоб тяжіння Есто-латиської народної маси спрямоване було більше в російську, ніж в німецьку сторону. Це, втім, не повинно виражатися в неодмінної обрусіння складових величезна більшість краю естів і латишів , які можуть зберігати цілком свою національність ". У другій частині записки формулювалися завдання державної політики в Остзейском краї. У питанні релігії помітно розбіжність урядової і слов'янофільської точки зору: в записці проголошувався принцип рівноправності між православ'ям і лютеранство, тоді як слов'янофіли ратували за розповсюдження православ'я в Прибалтиці. У записці окреслювалося коло завдань щодо запровадження російської мови. При цьому проголошувалася повна свобода німецької мови для остзейцев при широкому поширенні російської мови серед латишів і естонців. Для цього планувалося організувати російські вчительські семінарії (замість німецьких); ввести викладання російської мови в народних школах при повному виключенні німецької; залишити у віданні пасторів лише Закон Божий; створити інспекцію Міністерства Народної Освіти, що стежить за викладанням російської мови; організувати в краї російські гімназії та систему стипендій для навчання у Петербурзькому університеті. Передбачалося також перевести на російську мову адміністративні і судові установи. У відношенні німецького населення в записці не передбачалося жодних насильницьких заходів щодо переходу на російську мову - обов'язковим він був лише для осіб, які перебувають на державній службі. Позиція преси в цьому питанні була більш жорсткою по відношенню до німців і більше лояльною стосовно латишам і естонцям, ніж урядова. У записці не містилося пропозицій щодо проведення будь-яких конкретних заходів в питанні регулювання поземельних відносин. Пропонувалося лише провести перевірку здійснення на практиці законів 1860-х років. Аксаков само послідовно виступав за наділення селян землею. Більш рішучої була урядова позиція в адміністративному та судовому питанні: стверджувалося, що чини поліції та адміністрації повинні змінюватися не німецьким корпораціями, а урядом і вибиратися повинні представники всіх національностей. І в цьому питанні вимоги слов'янофільської друку були радикальніші. У третій частині визначалися способи дії уряду для досягнення вищезазначених цілей: проголошувалося, що при проведенні реформ уряд завжди вважається з історичними особливостями та звичаями краю і цікавиться думкою місцевих корпорацій. Разом з тим, за урядом залишається право зміни "старих" законів, при цьому ініціатива законодавчих реформ повинна виходити від державних установ та генерал-губернатора краю.
40. Див: Аксаков І.С. З нагоди сенаторської ревізії в Курляндской і Ліфлянской губерніях в 1882 р. / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 138.
41. Аксаков І.С. З нагоди сенаторської ревізії в Курляндской і Ліфлянской губерніях в 1882 р. / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 132. Про "аномальності" існування подібного "держави в державі", свідчать не тільки застаріле законодавство краю, що дозволяє проводити екзекуції - перетин різками і т.п., але і численні факти тиранічного гноблення місцевого населення, особливо православного. Див: Аксаков І.С. Про справу селян Венденского повіту / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 155-156.
42. Аксаков І.С. З нагоди сенаторської ревізії в Курляндской і Ліфлянской губерніях в 1882 р. / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 133.
43. Аксаков І.С. З нагоди сенаторської ревізії в Курляндской і Ліфлянской губерніях в 1882 р. / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 134.
44. Аксаков І.С. З нагоди сенаторської ревізії в Курляндской і Ліфлянской губерніях в 1882 р. / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 135.
45. Аксаков І.С. Ще про "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 165.
46. Аксаков І.С. Про те, що бажано б мати на Прибалтійської околиці російська, а не німецький університет / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 154.
47. Аксаков І.С. Ще про "Окраїна" Ю. Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. Повна. Собр. Соч., Т.6. Прибалтійський питання. Внутрішні справи Росії. Введення до українських ярмарках. М.: Друкарня М.Г. Волчанинова, 1887. С. 167.
48. Аксаков І.С. Де органічна сила Росії? / / Аксаков І.С. Чому так нелегко живеться в Росії? М.: РОССПЕН, 2002. С. 260. Однак на жаль в Росії все відбулося за пророчим передбаченням Самаріна: "Якщо б коли-небудь російське суспільство повернулося спиною до прибалтійсько краю, махнула рукою на Польщу, забуло про Кавказ і Фінляндію, відучилися взагалі цікавитися своїми окраїнами, це б означало, що воно розлюбив Росію як ціле. Той день був би початком її розкладання. Того дня ви б тішилися представники всіх ворожих їй партій і народностей; Милославський, і Шедо-Феротті, Герцен і фон-Бокк забули б на час свої різнодумства; вони збіглися б з усіх кінців Європи на братський бенкет і відсвяткували б разом напередодні політичного краху Імперії ". Самарін Ю.Ф. Твори. Т. 8. Околиці Росії. М., 1890. С. XVII.
48. Аксаков І.С. Ще про "Окраїна" Ю.Ф. Самаріна / / Аксаков І.С. ПСС. Т.6.С.167.