Н. А. Миколаєва
"Сімейна хроніка" (далі скорочено - СГ) являє собою спогади С.Т. Аксакова про свою сім'ю, оформлені у вигляді п'яти уривків, кожний з яких - закінчений виклад окремої історії з життя родини Багряних. Розповідь у СГ не утворює єдиної сюжетної лінії, між уривками немає також послідовної тимчасової зв'язку, тому її складно назвати цілісним художнім твором, написаним в жанрі повісті чи хроніки.
Достовірність матеріалу, деяка довільність розповіді, складність визначення жанру СХ дозволяють деяким дослідникам: [1, 2, 3] розглядати її як твір мемуарного жанру. Так, В. Кошелєв зазначає: "Сімейна хроніка" не просто документальна і достовірна. Установка на достовірність - основний принцип організації художньої розповіді. ... Аксаков просто змінив імена, ось і вся данину художнього вимислу "[3] Однак, на наш погляд, у СГ оповідання позбавлене документальності, властивою мемуарної прозі. Зміною імен діючих осіб і введенням умовної фігури оповідача, С.Т. Аксаков вже переводить документальний матеріал у сферу художнього. Художня обробка матеріалу, на наш погляд, висловилася, перш за все, в тому, що, принципово не змінюючи фактичних деталей, С.Т. Аксаков оформляє спогади в уривки, що володіють своїм сюжетом, закінченістю форми і явно виявляють близькість до певних художнім жанрами.
Як правило, С.Т. Аксаков використовує моделі, характерні для фольклору. Частини СХ, позначені автором як "уривки", спочатку являли собою окремі спогади С.Т. Аксакова про його родину, які він розповідав у себе в Абрамцеве друзям ще в 30-і роки. Пізніше Н.В. Гоголь і І.С. Тургенєв переконали його опублікувати їх. Вперше СХ була опублікована в 1854 році і включала два уривки "Степан Михайлович Багров" і "Михайла Максимович Куролєсов". Саме в цих уривках, створених в різний час, і виявляється зв'язок з фольклорною традицією. Три останні уривка були задумані вже в рамках СХ і опубліковані в 1856 році. Таким чином, хроніка включає різні спогади С.Т. Аксакова впродовж майже тридцяти років. Це пояснює те, що подієво і хронологічно частині СХ пов'язані слабо, як об'єднуючої компонента в них виступає сам оповідач і головні дійові особи. Крім того, через втрату зору С.Т. Аксаков був змушений диктувати свої твори дочки, що позначилося не тільки на стилі, але на способі організації хроніки як художнього цілого. Тобто спочатку "СХ" повинна була і створюватися за канонами швидше усної творчості.
Зв'язок з традицією усної творчості виявилася в "СХ" особливо виразно в першому і другому уривках. Виклад реальних подій дивним чином укладається в художні форми билини - "Переселення", казки - уривок "Михайла Максимович Куролєсов", ідилії - "Добрий день мого дідуся". Кожного разу С.Т. Аксаков використовував ту художню модель, яка найбільш відповідала змісту уривків.
Виникнення билинних мотивів у першому уривку, обумовлено самим вибором теми. Розповідь про далеке минуле роду Багряних набуває урочистий епічний тон, оскільки тут розповідається про подію грандіозного для історії роду масштабу - переселення Багрова зі своїм сімейством і селянами на нові землі. Оповідач малює величні картини багатої природи, неосяжних просторів, що нагадують традиційні билинні заспіви. У тексті цих частин описи природи, в цілому, простору займають значно більше місце в порівнянні з викладом подій. Подібна малособитійность вже виявляє зв'язок уривків з жанром билини, оскільки "сказитель билини привертав увагу слухачів не сюжетністю і цікавістю різних подій, а важливістю або значущістю одного або кількох подій" [4] Хронотоп даних частин хроніки характеризується масштабністю і розімкнути. Вже у частині "Переселення" кордони пересування героя охоплюють Симбірську губернію, Уфимське намісництво, що лежить за Волгою, Бугурусланський повіт. В якості складових простору виділяються: "круті гори", "рівнина", "безмежний степ", "лісисті отлоги". Тут також має місце повторення одних і тих же позначень простору, що вказують, головним чином, на його широту, і величність. У наступній частині, "Оренбурзька губернія", погляд оповідача охоплює також величезний простір, що включає річки, ліси, гори, озера, великі степи. Слід зазначити з'єднання конкретності з явною гіперболізацією, масштабністю описів простору, що є, на думку В.Я. Проппа, атрибутом билини: "дійсність у билині не стільки зображувалася, скільки оспівувалася" [5]. Подібної масштабністю характеризується і час в "переселення". Воно розімкнуте в минуле і в майбутнє, вміщає не одну епоху: "Тісно стало жити моєму дідусеві в родовій отчині своєї, жалуваною його предкам від царів московських" .- "На другий день затолкла товкотнеча, замолола млин і товче і меле до цих пір. .. "(42), - ці фрази починають і завершують розповідь у першій частині
Степан Михайлович Багров, головний герой хроніки, в залежності від контексту уривків постає то як герой епічного плану, то як ідилічний поміщик, то як казковий персонаж. У перших трьох частинах в його зображенні явно простежуються билинні мотиви. Даний образ розкривається через зв'язок з землею: саме він здійснює переселення, його широка душа вимагає привілля, простору: "Тісно стало моєму дідусеві жити в Симбірської губернії ..." [6], - так починається оповідання. Національний характер Степана Михайловича виражений вже в самому портреті, що має багато спільного з типологічним фольклорним зображенням билинного богатиря. "Він був невисокий на зріст, але високі груди, надзвичайно широкі плечі, жилаві руки, кам'яне, мускулисте тіло викривали у ньому силача. У розгульної юності, в молодечих потехах купу військових товаришів, на нього насиплявшіхся, струшував він, як бризки води струшує з себе кремезний дуб, після дощу, коли його хитає вітер "(36). Традиційно в билині сила богатиря поєднувалася з лагідністю і спокоєм. У портреті Степана Михайловича також підкреслюється поєднання цих якостей. ".. Прекрасні, великі темно-блакитні очі, хвацько загоряються гнівом, але тихі і лагідні в години душевного спокою" Подібно Іллі Муромця, він "бував часто вживаємо для упіймання волзьких розбійників ... розбійники знали його в обличчя і боялися як вогню" (36 ).
Виникає в описах героя паралелізм з явищами природи (він "як дуб струшує краплі дощу", про його ньому говориться: "ясний, світлий прокинувся") також виявляє зв'язок з билинної естетикою. "Народні епічні герої перш, ніж охопили до людини ..., перш ніж з'явилися в історичній обстановці - були уособленням стихійних сил природи" [7]. Мотив грози, виникає досить часто в описах Степана Михайловича. Так, про його настрої говориться: "гроза минула" (57), "всі чекали нової грози" (40); "він весь тремтів, обличчя його смикали судоми, лютий вогонь лився з його очей, застиглі, потемнілих від люті" (48 ). В іншому епізоді зображення гніву Степана Михайловича супроводжується паралельним описом збираються на небі хмар: "З самого обіду дві хмари, одна одної чорніше, зійшлися посередині неба і довго стояли на одному місці, перекидаючись вогнями блискавок ..." (171). Все це актуалізує в тексті образ слов'янського бога Перуна, що є цілком закономірним, з огляду на центральне положення даного образу в системі персонажів СХ.
У цілому, Аксаков створює образ, не індивідуалізуючи його, зображення його героїв швидше наближені до фольклорному, що проявляється, наприклад, у способі створення портрета: Портрет Степана Михайловича ("Правильні риси обличчя, прекрасні великі темно-блакитні очі ... густі брови ... волосся у нього були русяве "(36)) в основі своїй повторюється при описі Параски Іванівни. "Правильні риси обличчя, прекрасні розумні сірі очі, досить широкі темні довгі брови" (50). Також постійно акцентується стати, внутрішня природна сила героїні ("була розвинена не по роках, голос мала гучний" (50), "твердий і мужній характер"), що ставить її в один ряд з образом Степана Михайловича. Узагальненість портрета, що підкреслює насамперед національну, родову приналежність, також зближує спосіб зображення Аксакова з фольклорною традицією. Більше того - герої С.Т. Аксакова набувають рис типологічних фольклорних персонажів у залежності від контексту уривка.
Вплив канону усній художності виявляється також у статичності, початкової завершеності образів СХ. У хроніці, що охоплює значний проміжок часу, С.Т. Аксаков не показує процес формування своїх героїв. Так, образ старого Багрова, людини широкого, суперечливого, але в той же час - мудрого господаря і сім'янина, патріарха роду, заданий вже на початку твору і досить статичний протягом всієї розповіді.
Зміна теми - розповідь про устрій героя на новому місці ("Нові місця"), опис повсякденного життя ("Добрий день Степана Михайловича") - веде до зміни модусу художності: знижується урочистість, розмах в описі, епічні картини змінюються побутовими замальовками. Розімкнутий хронотоп перших двох частин звужується до рамок одного дня в межах замкнутого простору сільської садиби. Герої в такому контексті набувають рис ідилічних патріархальних поміщиків.
Статична модель патріархальної ідилії, відтворювальна застиглий порядок життя поміщиків, реалізована в тексті найбільш повно, і з'являється у наступних уривках, що оповідають про одруження сина Багрова. Тому поява уривка "Михайла Максимович Куролєсов", авантюрного за своїм характером виглядає дещо несподіваним. В основу сюжету даного уривка покладена надзвичайна історія одруження Куролесова на молодшій сестрі Багрова - багатою сироті Парасці Іванівні.
Дія в уривку розгортається динамічно, тут чітко позначений зачин, кульмінація дії і його завершення. Герої вільно пересуваються з одного простору в інше, час охоплює значний проміжок - близько двадцяти років, сюжет розвивається стрімко, основним механізмом руху подій, є випадок. Динамічність руху часу здійснюється за рахунок постійної зміни подій і характеризується категоріями "раптом, раптово" і т.п. Оповідач робить установку на незвичайність того, що відбувається: головний герой Куролєсов представляє собою героя виняткового, лиходія, грішника. Він ніби і формує динамічний розвиток сюжету. Зображуючи події надзвичайні, що відрізняються від ідилічне життя Багряних, С.Т. Аксаков мимоволі використовував модель чарівної казки. Як зазначає В.Я. Пропп "буденне, звичайне, те, що кожен день може бути, казку не цікавить" [8].
Основним критерієм, що дозволяє співвіднести даний уривок з казкою, є, перш за все, його композиція, розстановка дійових осіб, що, на думку В.Я. Проппа, становить основний елемент казкового жанру: "Постійним і стійким елементом казки є функції дійових осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються .... Казка починається з певною вихідної ситуації. Перераховуються члени сім'ї, і вводиться головний герой "[9]. У Аксакова герої з функцій розподіляються наступним чином: Степан Михайлович, в даному випадку - старший брат, - батько ("Любив її не менше за своїх дочок" (60)). Парасковія Іванівна - молодша сестра, сирота. ("Ще в колисці втратила матір, а десяти років втратила батька .... Була досконалий ще дитина і розумом і серцем" (60)). Стара Бактеева, дочки Степана Михайловича - майбутні помічники антагоніста - Куролесова.
На початку уривка дається картина благополучної щасливого життя сім'ї. Парасковія Іванівна жила у брата щасливо, "гуляла, стрибала і скакала з ранку до вечора" (60). Підкреслена благополуччя вихідної ситуації, як зазначає В.Я. Пропп, служить "контрастним фоном для майбутньої біди" [10]. С.Т. Аксаков наділяє головну героїню традиційними казковими атрибутами: вона, по-перше, сирота, а по-друге - молодша сестра. Наявність багатої спадщини ("мати залишила дочки дев'ятсот душ селян, багато грошей і ще більше дорогоцінних речей ..." (60)), а також зовнішньої привабливості в поєднанні з сирітством, робить її ідеальною жертвою.
Після того, як показана майбутня жертва, герой і його сімейство, в дію вступає антагоніст - Куролєсов. За канонами казки про нього, як про представника злих сил, не дається достовірної інформації: "про нього мало знали", "ходили чутки". Єдине, на що вказує оповідач - подвійність його натури, небезпеку, що виходить від нього: "багато хто називав його навіть красенем, але незважаючи на свою красивість був якось неприємний" (62). Вже на початку розповіді заданий мотив його ставлення до Парасковії Іванівні: "побачивши живу, веселу, багату Парасковію Іванівну, склав план одружитися з нею і прибрати до рук її багатство" (62). Оповідач називає його шахраєм, говорить, що він "розсипався дрібним бісом" (62). Про Куролесова говориться: "гусак лапчастий, звір смугастий", "йому чорт не брат" (61). У його образі відразу ж підкреслюється щось погане, тривожне, хиже. Слід зазначити, що, створюючи портрет героя, автор використовує певні мовні кліше, створюючи тим самим не індивідуальний образ, а скоріше типологічний портрет лиходія. Вельми примітна наступна деталь: оповідач відзначає, що улюбленим знаряддям катування у Куролесова були "кішки", що викликає у свідомості образ хижого звіра, кішки. Отже, співвідношення персонажів складається як, жертва - сирота, молодша сестра ("між тим безтурботна і весела сирота і не підозрювала, що вирішують долю її" (66)) і лиходій, хижак.
Відвідування Куролесова Степана Михайловича відповідає "розвідці антагоніста" (термін В. Я. Проппа). Степан Михайлович, відповідно до ролі старшого, вгадує наміри Куролесова і приймає його нечемно: "покосився на гостя неласкаво" (63). Ця частина тексту є кілька затягнуту зав'язку дії.
У казці дія починається, власне, з того моменту, коли господар виїжджає за межі свого простору, і молодші порушують заборону. Після чого відбувається якась біда - "шкідництво антагоніста". В уривку сказано, що Степан Михайлович поїхав "кудись далеко і надовго" (64) (відзначимо характерну для казки просторову і тимчасову невизначеність). "Сенс відлучки полягає в тому, що розлучаються старші й молодші, сильні і беззахисні ... цим готується грунт для біди "[11]. Степан Михайлович відлучається, встановлюючи заборону: "пригрозивши суворо своїй дружині, щоб берегла Парашу як зіницю ока і нікуди від дому не відпускала" (64). Заборона порушується, коли в дію вступають злі сили - антагоніст (Куролєсов) і його помічники (стара Бактеева і дочки Степана Михайловича). Порушенням заборони викликається початкова біда: Куролєсов обманом одружується з Парасковії Іванівні. Даний епізод можна співвіднести з шкідництвом антагоніста. По суті, це відповідає викрадення нареченої, яка є, на думку В.Я. Проппа, "найбільш часто зустрічається формою біди" [12]. Причому, події з точки зору героїв, а так само з точки зору оповідача тлумачаться як не позбавлені елемента злого чаклунства. Вийшовши за межі безпечного простору, опинившись на території дії злих сил антагоніста, всі потрапляють під його вплив, виявляються немов зачарований. "Аріна Василівна вернулася зовсім обвороженная ласкавими словами Михайла Максимовича та різними подарунками" (67). Степану Михайловичу належать слова: "розбійник привороти вас нечистою силою" (68).
Сам оповідач вживає такі слова, як "обворожив", "зачарував". Після весілля, тобто, коли шкідництво антагоніста вже відбулося, після повернення додому (свого простір), чари немов припиняється ("у всіх немов пелена спала з очей" (67)), і всі з жахом чекають повернення господаря. Повернення Степана Михайловича також представлено у фольклорному стилі: "Затремтіли руки і ноги у Аріни Василівни, коли вона почула страшні слова:" Пан приїхав ", - і далі, -" світлий і радісний увійшов у свій панський будинок, розцілував свою Арішеньку, дочок і сина і весело запитав: "А де ж Парашенька?" (68).
Далі в уривку спостерігається розбіжність з казковим сюжетом, за логікою якого герой повинен відправитися на порятунок сестри, долаючи на шляху безліч перешкод. Степан Михайлович також намагається повернути сестру, однак, у кінцевому підсумку, залишає все як є. Таким чином, дія як би зупиняється майже на двадцять років. Оповідач описує благополучне життя Куролесова, згадуючи про кілька суворому вдачу Михайла Максимовича, який, однак, оточує ніжністю і турботою свою дружину. Він будує для Параски Іванівни "чудовий панський будинок, усі речі ... на високому косогорі, з якого били і кипіли більше двадцяти дивовижних джерельних ключів ... все це обхвачувати і полягало в багатому плідне саду ..." (73). Там вона безтурботно живе протягом багатьох років, нічого не відаючи. Все це дозволяє порівнювати героїню з зачарований героїнями чарівних казок, заточеними в чарівному замку за тридев'ять земель. (В уривку сказано, що Чурасово розташоване за Волгою). Цікаво, що в "Дитячих роках Багрова-онука" Чурасово буде неодмінно зв'язуватися у свідомості маленького Сергія з чарівним світом казок "Тисячі і однієї ночі" та "Аленького квіточки".
Напруга поступово зростає, починаючи з опису збільшуються злодійств Куролесова. Дія в уривку вступає в другий виток, коли Параска Іванівна їде вночі в Чурасово, щоб перевірити чутки про Куролесова. Виявляється в самому центрі його простору - місці зосередження злих сил. У момент, коли їй загрожує смертельна небезпека, в дію знову вступає герой - Степан Михайлович, він рятує героїню від Куролесова. Символіка даного епізоду сходить до казки. У сцені нічного розмови Куролесова і Параски Іванівни героїня виявляється беззахисною жертвою в руках лиходія, але зі сходом сонця влада злих сил закінчується, і в силу вступає добро. Порятунок героїні відбувається на світанку: "Степан Михайлович своїми руками виніс Парасковію Іванівну, поклав її на розпуски ... і спокійно з'їхав з двору. Сонце починало сходити, і знову яскраво загорівся хрест на церкві, коли Параска Іванівна проїжджала повз неї "(78). За логікою сюжету, далі має відбутися зіткнення між героєм і антагоністом, але в даному випадку сутички не відбувається: Куролєсов не вирішується виступити проти Степана Михайловича. Оповідач каже: "Так, є права сила, перед якою поступається мужність неправого людини" (78).
Ймовірно, С.Т. Аксаков не прагнув вибудовувати розповідь у казковому стилі, головним чином, зв'язок з жанром казки виявляється на рівні сюжету і композиції уривка. Однак, обрана художня модель зумовила мимовільне використання мовних конструкцій, властивих казковому жанру: "пустилися з ним було в різні ласкаві мови", "покривилися голова на бік, посдвінулісь брови і покосився на гостя неласкаво", "робити було нічого, треба було їхати" , "посьорбав спіймавши". Двір Багряних названий "панським двором". Використовуються так само характерні для фольклорного твору форми слів: "посдвінулісь", "покосився", "повернувся", "ступив", "взявши руки в боки", "кинулася в ноги".
Отже, поява фольклорних мотивів у розглянутих уривках СХ пояснюється впливом відповідної художньої форми, вибір якої обумовлений різною установкою автора на зображення подій епічного, ідилічного або авантюрного плану. Але прояв фольклорних мотивів в кожному окремому уривку, на наш погляд, є не ситуативним, але наслідком зв'язку СХ як цілого твору з традицією усного жанру.
СХ створювалася за канонами швидше усного твору, тому ознаки традиційних літературних жанрів тут виділити складно. Однак як твір усного жанру СХ представляє собою цільне художній твір, завдяки введенню фігури оповідача, який розповідає окремі історії з життя роду Багряних.
Перехід від уривка до уривку оформляється як розповідання, чим пояснюється поява таких обрамляють фраз, як: "Але, винен, заговорився я, говорячи про моєї прекрасної батьківщині. Подивимося краще, як продовжує жити і діяти мій невтомний дідусь "(44);" Але я не стану більше говорити про темний бік мого дідуся; краще опишу вам один з його добрих, світлих днів, про які я багато чув "(49). У самих уривках розповідь нерідко може перерватися абстрактним міркуванням оповідача, або ненавмисно навіяним спогадом про будь-яку людину або епізоді, які також обрамляються фразами: "Але, винен, заговорився про свого дідуся", "Тепер повернемося до перерваного розповіді" (37). У самих зверненнях, вступних словах оповідача вгадується мовна ситуація, відчувається прихильність до неквапливої дружній бесіді.
Крім того, використання образу оповідача дозволило С.Т. Аксакову об'єднати розрізнені частини СХ в єдиний твір, що має певний задум. Це призвело до появи рамки в творі, до окресленню його структури. Так, у СГ можна виділити зачин, який починається в першому реченні і закінчується в тринадцятому. "Тісно стало моєму дідусеві жити в Симбірської губернії ... з деякого часу став він чути про Уфімському намісництві ... Полюбилися моєму дідусеві такі розповіді, що кинути родима попелище, гніздо своїх дідів і прадідів, зробилося любимою його думкою "(33). Така розтягнутість обумовлена численними відступами оповідача, що виникають по ходу розповіді: Оповідання охоплює найважливіші етапи сімейної історії: переселення і пристрій Багрова на нових місцях, одруження сина, життя молодих у багряних і в Уфі, народження внука. У кінці твору оповідач звертається до своїх героїв: "... Ви не великі герої, не гучні особистості; в тиші і безвісності пройшли ви своє земне терені і давно, дуже давно його залишили: але ви були люди, і ваша зовнішня і внутрішня життя також виконана поезії, також цікава і повчальна для нас ... "(233). Поява кінцівки в СХ виражає не тільки основну ідею оповідача. Обрамлення надає твору, закінченість, позначає як би початок і закінчення самого процесу розповідання.
Введення фігури оповідача саме по собі виявляє зв'язок СХ з фольклорною традицією, оскільки твір фольклору переважно розповідалося, оповідач був скоріше не автором, а передавачем подій. Тому для ряду фольклорних жанрів характерна установка на достовірність. Назва "хроніка" у застосуванні до твору С.Т. Аксакова не припускає тимчасової послідовності у викладі матеріалу, ймовірно, словом "хроніка" автор і прагнув підкреслити достовірність зображуваних подій. Однак, повертаючись до висловлення В. Кошелєва, хотілося б відзначити, що в даному випадку достовірність слід розглядати не як "основний принцип організації оповіді" [3], а, швидше, як художній прийом, обумовлений вимогами обраного жанру. Організаційним принципом оповідання в СХ є сам усний спосіб викладу. Усне початок СХ формує її художність, зокрема - фольклорний пласт перших двох уривків. Об'єднуючим компонентом СХ є образ оповідача, свідомість якого і організовує розповідь. Оскільки розповідь ведеться від його особи, а не від імені автора, реальні події і образи реальних людей даються через заломлення його свідомості.
Таким чином, поява фольклорних мотивів у тексті хроніки можна також інтерпретувати, як відображення фольклорного світовідчуття оповідача - основного організуючого початку "Сімейної хроніки".
Список літератури
1. Кожинов В. "Сімейна хроніка" С.Т. Аксакова / / ЛВШ. - 1995 .- № 1. - С. 19.
2. Калмановського Є. Перед третім століттям: Аксаков С.Т. / / Нева. - 1991. - № 3. - С. 21.
3. Кошелєв В. Час Аксакових / / ЛВШ. - 1993. - № 4. - С. 9.
4. Лазутін С.Г. Сюжет і композиція билини (у порівнянні з казкою) / / Сюжет і композиція літературних та фольклорних творів: Зб. статей. - Воронеж, 1981. - С. 7.
5. Пропп В.Я. Збори праць. Поетика фольклору. - М., 1998. - С. 83.
6. Аксаков С.Т. Зібрання творів у 3-х т. Т. 1. - М., 1986. - С. 24. Надалі цитується за цим виданням із позначенням сторінки в дужках.
7. Афанасьєв А. Древо життя. - М., 1983. - С. 34.
8. Пропп В.Я. Збори праць, с. 83.
9. Пропп В.Я. Збори праць. Російська казка. - М., 2000. - С. 195.
10. Там же. - С. 200.
12. Там же. - С. 201.
13. Там же. - С. 13.