ЗМІСТ
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4
1. Безмежність потреба і обмеженість ресурсів як базові постулати економіки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6
2. Сутність кривої виробничих можливостей ... ... ... ... ... ... ... ... 16
3. Закони зростання додаткових витрат і зменшення прибутковості ... ... ... 19
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 22
Список використаних джерел ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 24

ВСТУП
Основна проблема економіки полягає в тому, що маємо необмежені потреби та обмежені ресурси.
Матеріальні потреби - передусім бажання споживачів придбати і використовувати товари та послуги, які доставляють їм корисність.
Корисність - сукупність споживчих властивостей товару, що задовольняють певну потребу людини. До потреб можуть бути віднесені предмети, їжа, послуги і т.д.
Якщо в країні виробляється більше товарів особистого споживання (першої необхідності), то це говорить про те, що країна знаходиться на недостатньому рівні розвитку; предметів розкоші - країна досить економічно розвинена.
У зв'язку з цим з'являється необхідність контролю виробництва.
Про бщество завжди прагнуло до задоволення своїх мінливих, а точніше, зростаючих потреб, але оскільки завжди, в якийсь конкретний період можливості задоволення їх обмежені внаслідок обмеженості ресурсів, то людство завжди стоїть перед вибором: які потреби краще і вигідніше, дешевше задовольняти зараз при даній кількості наявних ресурсів, а які пізніше? Тобто люди повинні якимось чином організувати свою економіку, щоб краще вирішити таке завдання.
Дане завдання в певній мірі може бути вирішена за допомогою моделі «крива виробничих можливостей», яка представляє собою геометричне місце точок, що показує поєднання двох благ, які можуть бути проведені при повному використанні наявних ресурсів.

1. Безмежність потреб та обмеженість ресурсів як базові постулати економіки
Класичне визначення предмета "Економікс" було дано в 1935 році Лайонелом Роббінсом: "Економічна наука - це наука, що вивчає людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими засобами, які можуть мати різне вживання". Вона виходить з того, що основна проблема економічного життя суспільства - це задоволення потреб людей найбільш раціональним способом. Тобто центральне місце в "основному перебігу" сучасної економічної теорії займає людина як споживач. Він має справу з конкуруючими цілями (різноманітними потребами) і обмеженими засобами їх задоволення.

Мета, до якої прагне людина

Людина, її вибір

Засоби: А) обмежені; Б) мають альтернативне використання; В) в даний момент часу цілі мають різної важливістю

Рис.1.
Економіка - це наука про те, як суспільство використовує рідкісні ресурси для виробництва товарів і розподілу їх серед людей. Її ключові поняття: рідкість, вибір, ефективність.
 Рідкість - це ситуація, коли наявних виробничих ресурсів недостатньо для задоволення всіх потреб усіх людей.
 Економічний вибір полягає в пошуку такого способу розподілу наявних благ і ресурсів, який забезпечує людям при даних виробничих ресурсах найбільш повне задоволення наявних потреб.
 Ефективність означає стан економіки, при якому задоволення потреб людей досягається з найменшими витратами ресурсів.

Засоби задоволення потреб (блага) обмежені:

Потреби людей обмежені

Ресурси (Праця, земля, капітал) обмежені

Рис.2.

Потреба - це потреба чи недолік чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності людини.
Матеріальні потреби - їжа, одяг, житло.
Духовні - книга, кіно, освіту.
Соціальні - спілкування і відповідні інститути.
Благо - будь-який засіб задоволення потреб людей.

Таблиця 1

Класифікація благ

За способом надання блага у розпорядження споживача:	Річ - відчутний продукт природи або людської діяльності. Послуга - процес людської діяльності, що задовольняє будь-яку потребу.
За характером задовольняється потреби:	Матеріальні блага (речі та послуги), що задовольняють матеріальні потреби або ж представлені в предметній формі. Нематеріальні блага (речі та послуги), що задовольняють духовні та соціальні потреби (інформаційні, комунікаційні, науково-дослідні, культурні, освітні та інші).
За рідкості:	Вільні, загальнодоступні блага. Економічні - блага, наявні в обмеженій кількості.

Виробничі ресурси - це всі природні, людські і створені людьми ресурси, які використовуються для виробництва економічних благ. Їх ділять на три групи за ознаками: походження, роль у виробництві, механізм мобілізації.
Ці три групи і називають економічними ресурсів.
Земля - ​​все, що може бути використано людиною у виробництві в натуральному стані, без попередньої обробки: родючі землі, місце для будівництва, ліс, мінеральні ресурси.
Праця - всі розумові, фізичні, психічні, емоційні витрати людей в процесі виробництва. Показником ефективності його використання є продуктивність праці, тобто ступінь плідності доцільної діяльності людей. Зростання продуктивності праці проявляється: по-перше, у зростанні кількості створюваної в одиницю часу продукції, по-друге, в скороченні витрат всіх виробничих ресурсів на одиницю продукції, по-третє, у підвищенні ролі капіталу у виробництві в порівнянні з працею і землею, у зростанні питомої ваги витрат капіталу в загальних витратах виробництва.
Капітал - усі засоби виробництва, створені людьми, включаючи сировину, напівфабрикати, інструменти, промислове обладнання, інфраструктуру. Це - те, за допомогою чого людина впливає на природу.
При характеристиці капіталу як економічного ресурсу слід враховувати, що в економічній теорії є декілька трактувань капіталу:
Фізичний капітал (це і є економічний ресурс) - запас виробничих благ, створених економікою для виробництва інших товарів.
Грошовий капітал (не є економічно ресурсом) - пускає в обіг грошові кошти, цінні папери (акції, облігації ...), будь-які фінансові активи.
Людський капітал - накопичені знання і досвід людини, що дозволяють йому отримувати більш високий дохід (особлива форма фактора праці).
Загальне у всіх трактуваннях: капітал - це те, що пускається в обіг, повертається власнику у зростанні масштабі (з прибутком, з підвищенням заробітної плати, з дивідендом).
Отже, базовими постулатами економіки є дві тези, що приймаються за аксіоми:
• безмежність, або невгамовний, матеріальних потреб суспільства;
• обмеженість, або рідкість, економічних ресурсів.
Розберемо докладніше обидва постулату. Поняття потреб в економіці міцно пов'язується з потребами матеріальними і трактується як «бажання споживачів придбати і використовувати товари або послуги, які доставляють їм корисність» [1, 36]. Таким чином, саме суб'єктивні бажання споживачів виступають рушійною силою розвитку виробництва. Проте зв'язок виробництва і споживання, визначальна напрями розвитку процесу формування потреб, значно складніше і провідне значення в ній належить виробництву.
Слід чітко розрізняти самі потреби, механізм їх реалізації і форми вираження потреб. Так, людині була завжди притаманна така первинна потреба, що збереглася до наших днів, як потреба в житлі. Матеріальне втілення її буде різним в залежності від історичних, кліматичних умов, а також національних традицій (печера, хата селянина, палац, вігвам, юрта, сучасна квартира і т. д.). Форми втілення потреб можуть бути найрізноманітнішими, тим не менше, всі вони задовольняють одну й ту саму потребу, різниться лише міра задоволення даної потреби.
Якщо для простоти звернутися до матеріальних потреб окремого індивіда як споживача, то його матеріальні потреби безпосередньо пов'язані з умовами його життєдіяльності: житло, їжа, одяг, засоби пересування, засоби догляду за всім перерахованим вище. Форми реалізації та втілення даних потреб, підкреслимо ще раз, найрізноманітніші і залежать від технологічного укладу, що панує в даному господарстві. Саме рівень досягнутого в суспільстві виробництва дозволяє створити адекватний даному історичному періоду матеріальний носій потреби. І в цьому сенсі реалізація усіх матеріальних потреб завжди обмежена рамками наявного у даній господарській системі технологічного способу виробництва. Таким чином, сам по собі перелік матеріальних потреб індивіда далеко не безмежний, не безмежні також форми матеріального втілення даних потреб.
Можна ускладнити завдання - розглядати індивіда як окреме домогосподарство, в цьому випадку він виступає і як традиційний споживач різних економічних благ, і як постачальник економічних ресурсів. Коло матеріальних потреб його значно розшириться за рахунок чисто економічних потреб, пов'язаних з поставкою (продажем) іншим економічним суб'єктам своїх ресурсів. У зв'язку з цим належить відповісти на наступні питання:
• чи є матеріальної економічна потреба в здачі в оренду індивідом житлового приміщення?
• чи буде матеріальної потреба в отриманні заробленою. Плати?
• матеріальна чи є потреба в отриманні земельної ренти, нормального прибутку і т. д.?
Очевидно, що результат реалізації перерахованих вище потреб матеріальний, як і у випадку з простими нагальними потребами, що дозволяє, на наш погляд, віднести їх до розряду матеріальних. Відразу можна відзначити, що безмежність даних потреб дуже умовна і в кожному конкретному випадку визначається вартісним еквівалентом продаваного (здається в оренду) ресурсу. Так, зарплата залежить в першу чергу від досвіду і кваліфікації працівника, величина земельної ренти визначається виходячи зі співвідношення ціни землі і позикового відсотка і т. д.
Якщо звернутися до матеріальних потреб фірми, то теза про безмежності потреб також набуває умовний характер. Для фірми потреби виступають у вигляді насамперед потреб у різних економічних ресурсах, необхідних їй для виробничої діяльності, величина необхідних ресурсів залежить від уже сформованої структури виробництва, попиту на продукцію даної фірми (для вже функціонує на ринку фірми) або від проектних показників (для вперше виходить на даний ринок фірми). Після завершення чергового циклу виробничого процесу, фірма може зорієнтуватися на колишній або менший обсяг виробництва, у цьому випадку її потреби в ресурсах не перевищать попередній рівень, або збільшити пропозицію, що викличе, як наслідок, потреба в додаткових економічних ресурсах. Але і в останньому випадку говорити про безмежності потреб фірми не надто коректно.
Невгамовним або безмежність потреб у одному з підручників Економікс доводиться наступним чином: «У своїй сукупності матеріальні потреби в практичному сенсі невгамовний або безмежні ... Підтвердити цей висновок можна за допомогою простого експерименту. Припустимо, що нас просять перерахувати ті товари та послуги, які нам потрібні, але якими ми в даний момент не володіємо. Витратимо певний час на складання переліку незадоволених потреб, і він виявиться досить значним. Але з плином часу потреби множаться, і ми змушені поповнювати перелік все новими ... Стрімка поява нових виробів розпалює наші апетити, а широка реклама прагне переконати нас у тому, що ми потребуємо в незліченній кількості предметів, які без цієї реклами нам би в голову не прийшло купувати ... Більш того, задовольнивши просту потреба, ми вже не можемо зупинитися ... »[1, 36-37]. Даний уривок добре ілюструє роль процесу виробництва у формуванні матеріальних потреб суспільства, саме вже створені і широко рекламовані результати процесу виробництва «створюють» споживача, найчастіше нав'язуючи йому нові форми задоволення потреб. При цьому ступінь задоволення потреб залежить від технологічного способу виробництва.
Є ще один важливий, на наш погляд, аспект даної проблеми, а саме - проблема сенсу господарювання та пошуку індивідом свого місця в соціумі. Проголошення безмежності матеріальних потреб зводить сенс людського життя до споживацтва, вічній гонитві за новими формами втілення тих чи інших матеріальних потреб, роль людини в соціумі, отже, - бути виключно споживачем. Господарська система з властивим їй механізмом спрямована на забезпечення даного процесу, сенс господарювання - споживання.
Природно, кожна людина протягом всього свого життя виконує роль споживача економічних благ, але це не єдина і не головна його соціальна роль. У будь-якому ринковому господарстві існує значна група людей, головною життєвою потребою яких є економічна потреба у підприємницькій діяльності, їх основна соціальна роль - бути менеджерами, власниками, акціонерами, банкірами і т. п. Масштаби їх економічних потреб визначаються величиною вкладається в їх діяльність капіталу ( як власного, так і залученого), реалізація даних потреб відбувається у постійній гонитві за ефективним вкладенням капіталу.
Слід зазначити, що, на мій погляд, найбільша соціальна роль індивіда в суспільстві з точки зору процесу виробництва пов'язана з реалізацією його робочої сили. Підкреслимо, що в економікс спеціально не розглядається така найважливіша суспільна потреба, як потреба в праці. Коли потреба у праці з джерела отримання коштів для існування перетворюється у внутрішню необхідність даного індивіда, тобто потреба у праці трансформується в працю як життєво необхідну потребу, саме ця потреба стає безмежною.
Суттєвим методологічним недоліком розгляду потреб в економікс є зведення всього різноманіття суспільних потреб до потреб матеріальним, в той час як система суспільних потреб у масштабах функціонального господарського простору включає:
• потреби суспільного розвитку (вони безпосередньо пов'язані з виникненням нових виробничих відносин і відповідних їм законів);
• структуроутворюючі потреби (в техніко-економічних, організаційно-економічних і власне виробничих відносинах):
• потреби у результатах процесу суспільного відтворення:
• потреби індивіда як особистості, а не тільки носія робочої сили.
Системний підхід до дослідження суспільних потреб дозволяє розглядати їх як центральну категорію теорії господарства, потреби є:
• вихідний пункт будь-якого господарства;
• результат функціонування господарської системи;
• основа формування ціннісних орієнтирів соціуму;
• основа формування особистості в соціумі;
• пов'язані з проблемою пошуку сенсу господарювання.
З процесом еволюції господарських систем пов'язана більшою мірою група потреб суспільного розвитку, але навіть їх тільки умовно можна назвати безмежними, так як вони завжди пов'язані з певною системою господарства і реалізуються як усередині неї, так і за її рамками, у перехідний період, що припускає зміну попередньої господарської Системи якісно нової.
Таким чином, твердження як основоположного тези про безмежність матеріальних потреб з методологічної точки зору означає:

• значне спрощення розуміння самих потреб, при якому багатопланова система суспільних потреб (у тому числі потреб даного господарства) зводиться до матеріальних потреб окремих людей, приватних підприємств та уряду;
• суб'єктивістське визначення потреб;
• ототожнення різних форм вираження потреб з самими потребами;
• дослідження потреб перш за все з позиції споживання, а не процесу виробництва;
• недооцінку факту, що реалізація потреб завжди лімітується рівнем технологічного способу виробництва;
• ігнорування такій найважливішій потреби, як потреба в праці.
Дотримуючись даного постулату економіки, рушійною силою суспільного розвитку виступають лише матеріальні потреби, в той час як нею є вся система суспільних потреб. Єдиними воістину безмежними потребами, на мій погляд, можна вважати пізнавальні, дослідницькі, творчі потреби. Некритическое отношение к положению о безграничности материальных потребностей ведет к утверждению тезиса о рациональном человеке как потребителе, служит источником концептуального мифотворчества в области теории потребительского поведения, в частности, при оценке предельной полезности различных благ.
Второй постулат — тезис об ограниченности ресурсов, так же как и первый, далеко не безупречен. Ресурсы, к которым, по Экономиксу, относятся земля, капитал, труд и предпринимательская способность, рассматриваются с позиции процесса потребления как условие для осуществления процесса производства. Однако в процессе общественного воспроизводства сами ресурсы принимают формы:
• условий процесса производства;
• функционирующих в процессе производства факторов производства;
• результатов общественного воспроизводства, в качестве которых они дают новый импульс производству.
Ограниченность ресурсов не является абсолютной, она всегда относительна. Так, наличные освоенные ресурсы определенного хозяйства всегда зависят от:
• величины трудовых ресурсов, выступающих прямым следствием демографической ситуации в обществе;
• величины функционирующих в процессе общественного воспроизводства средств производства, включая землю.
Величина функционирующих в процессе общественного воспроизводства средств производства определяется господствующим на данном этапе развития хозяйственной системы технологическим способом производства. Именно технологический способ производства является ограничителем для вовлечения в процесс общественного воспроизводства дополнительных ресурсов. Так, изменения, связанные с повышением уровня производительности труда на предприятии, благодаря технологическим изменениям, имеют следствием, как правило, рост объема производства, для достижения которого ранее потребовалось бы значительное увеличение числа занятых. В данном случае для предприятия (и для общества) произошло изменение величины таких экономических ресурсов, как труд и средства производства.
Ресурсы есть материальное воплощение потребностей общественного воспроизводства, и их ограниченность носит относительный характер, о ней можно рассуждать только в рамках определенного способа производства.
Становление информационного общества вносит новый аспект в данную проблематику. Важнейшим экономическим ресурсом становится сама информация, прежде всего экономическая, которая в процессе потребления не уничтожается и может многократно воспроизводиться на различных носителях, и в этом смысле является неограниченным ресурсом.
В определенной мере является неограниченным и такой экономический ресурс как рабочая сила в той мере, в какой он связан с познавательными, творческими потребностями человека, ибо стремление к познанию мира и творчеству безгранично и всегда было свойственно определенной части любого общества.
Рассмотрение ограниченности ресурсов в качестве базового постулата необходимо, на мой взгляд, в Экономиксе прежде всего для обоснования ряда понятий, связанных с предельными величинами, а также альтернативных издержек. Последнее понятие при всей своей наглядности не дает ответы на вопросы о критериях сравнения различных вариантов использования ресурсов, о том, что лежит в основе сравнения, и т. п.
Базовые постулаты Экономикса являются источником концептуального мифотворчества, поскольку
• освещают потребности и ресурсы преимущественно с точки зрения процесса потребления, не рассматривая их динамику в рамках процесса общественного воспроизводства;
• определяют и потребности и ресурсы лишь как необходимые условия процесса потребления, что значительно упрощает картину хозяйственной жизни:
• сводят все многообразие общественных потребностей к материальным потребностям, тогда как источником движения хозяйственной системы всегда выступает вся система общественных потребностей:
• абсолютизируют безграничность потребностей, тогда как она достаточно условна, так как многообразны формы реализации потребностей, их материальное воплощение, а не сами потребности; безграничны только потребности в познании, творчестве, самосовершенствовании, в информации и т.п.;
• не учитывают, что потребности всегда реализуются в рамках определенной конкретно-исторической системы хозяйства, следовательно, формы их материального воплощения ограничены рамками возможностей данного технологического способа производства;
• недооценивают, что ограниченность ресурсов всегда относительна и характеризуется достигнутым в обществе уровнем развития производительных сил, технологическим способом производства;
• игнорируют новые тенденции в современной хозяйственной жизни, а именно, что в условиях становления информационного общества сама информация является неограниченным экономическим ресурсом; кроме того, неограниченность свойственна и такому ресурсу, как познавательный, творческий труд.

2. СУЩНОСТЬ КривОЙ производственных возможностей
Кривая производственных возможностей – это совокупность точек, координаты, которая показывает различные комбинации максимальных объемов производства двух товаров и услуг, которые могут быть созданы в условиях полной занятости в экономике с постоянными запасами и неизменной технологией. Каждая точка на кривой производственных возможностей, или кривой трансформации, представляет какой-то максимальный объем производства двух продуктов. Таким образом, эта кривая фактически изображает некую границу (рис.3).
 
Рис.3
Э та кривая выражает следующие обстоятельства:
1. Экономика полной занятости всегда должна для производства одного товара поступиться производством другого товара. Общество, находящееся на максимальном уровне производственных возможностей, ввиду отсутствия необходимых ресурсов не в состоянии одновременно увеличить производство обоих товаров.
2. Кривая производственных возможностей представляет для общества перечень альтернативных вариантов. Сколько и чем можно пожертвовать для увеличения производства альтернативного товара.
В озникает вопрос: возможен ли вообще переход с более низкого на более высокий уровень производственных возможностей?
Э тот переход возможен в результате подключения ряда факторов.
В о-первых, если произойдет рост ресурсно-технологического обеспечения в стране, т.е. а) произойдет рост численности населения и рабочей силы, б) будут открыты новые месторождения полезных ископаемых и новых видов ресурсов, в) будут внедрены лучшие способы переработки ресурсов (новая техника и технология).
В о-вторых, такой переход возможен даже при имеющихся наличных ресурсах, но при изменении соотношения между текущим потреблением и накоплением. Если на какое-то время отказаться от расширения текущего потребления различных благ и услуг и увеличить размеры накопления (строительство новых заводов и фабрик), то через несколько лет возможен переход на более высокий уровень производственных возможностей.
Р ассмотрим это на примере. Предположим, у четырех стран (А,В,С,Д), имеющих одну и ту же кривую производственных возможностей, разные объемы накоплений: в стране А - самый низкий, а в стране Д - самый высокий и построим график:

Рис.4
К ривая производственных возможностей показывает, что уровень производственных возможностей в этих странах одинаковый, но объемы накопления различны. С реализацией программы накопления, т.е. со строительством новых предприятий и других объектов производственного назначения страны могут переместиться на более высокий уровень производственных возможностей.

Рис.5
Е сли сравнить эти графики, то можно увидеть, что страны А и В, имевшие сравнительно небольшие объемы накоплений, ненамного увеличили и свои размеры потребления. А страны С и Д получили возможность резкого повышения уровня потребления в сравнении со странами А и В.

3. ЗАКОНЫ ВОЗРАСТАНИЯ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫХ ЗАТРАТ И УБЫВАЮЩЕЙ ДОХОДНОСТИ
В се приведенные выше иллюстрации показывают, что кривая производственных возможностей наклонена вправо и вниз и что она вычерчена в форме выпуклой Линии. Такая "форма" этой кривой несет в себе важный экономический смысл: она показывает своеобразную "цену" одной' товарной группы, выраженную в других товарах, которыми приходится жертвовать ради дополнительной единицы требуемого товара. При этом, каждая дополнительная единица требуемого товара становится все более дорогостоящей с точки зрения необходимого дополнительного отказа от другого товара.
Так, самая первая единица масла требует, чтобы пожертвовали только одной единицей пушек, а для того чтобы получить еще одну дополнительную единицу масла, необходимо пожертвовать уже двумя единицами пушек. И далее каждая дополнительная единица масла становится все более дорогостоящей с точки зрения необходимого дополнительного отказа от пушек. Чому так відбувається? Дело в том, что первоначально небольшое количество, скажем, пушек, может быть произведено частично с помощью такого рода ресурсов, которые ни в какой мере не пригодны для производства того же масла. Если же требуется большее количество пушек, то уже необходимо обратиться к ресурсам, которые вполне пригодны для производства масла, но мало пригодны для производства пушек. Получается, что для производства дополнительной единицы пушек, жертвуется гораздо большее количество ресурсов, поскольку используются в малопригодном деле. Поэтому оказывается неизбежным возрастание затрат на единицу дополнительной продукции. Это явление называется экономическим законом возрастания дополнительных затрат.
К сказанному можно добавить, что если бы земля, труд и другие факторы производства при изготовлении масла и пушек применялись бы в абсолютно одинаковом соотношении, то график выглядел бы в виде прямой линии: отказ от каждой единицы масла в таком случае всякий раз высвобождал бы ровно столько ресурсов, сколько необходимо для производства трех единиц пушек.
Т о обстоятельство, что цена одного товара, выраженная в другом товаре имеет тенденцию к росту, связано с действием так называемого закона убывающей доходности. Этот закон устанавливает соотношение не между двумя товарами, а между затратами в производстве и выпуском продукции.
З акон убывающей доходности отражает взаимосвязь дополнительного выпуска продукции и последовательного дополнительного вложения изменяющихся затрат к уже имеющемуся количеству других фиксированных затрат. Наведемо приклад. Для получения дополнительной продукции, скажем, пшеницы, Последовательно вкладываются дополнительные единицы труда (изменяющиеся затраты), а имеющиеся в наличии затраты земли (фиксированные затраты) неизменны, постоянны. Дополнительные вложения труда приносят дополнительную продукцию, предположим, что она составила 2 тыс. единиц (бушелей или центнеров) пшеницы, рели же теперь снова дополнительно вложить еще одну такую же единицу труда, а количество земли оставить прежним, то обнаружится, что эта вторая дополнительная единица труда принесла уже не 2 тыс. единиц, как это было в предыдущем цикле, а значительно меньше. А добавление третьей дополнительной единицы труда даст еще меньше дополнительной продукции и так далее.

Таблиця 2.
К ак видно из таблицы 2, дополнительные единицы труда, Вкладываемые последовательно, приносят все уменьшающийся прирост дополнительной продукции. При этом дополнительные единицы труда прибавляются к некоему количеству фиксированных затрат. Это означает, что изменяющиеся затраты (в нашем примере - единицы труда) соединяются со все меньшим и меньшим количеством фиксированных затрат. Поэтому неудивительно, что такие дополнительные изменяющиеся затраты дают все меньше и меньше дополнительной продукции. Фиксированный фактор (земля) уменьшился по отношению к изменяемым затратам (труду).
Т аким образом, закон убывающей доходности гласит: увеличение некоторых затрат по отношению к другим, фиксированным затратам, приводит к увеличению общего количества продукции (в нашем примере - прирост продукции составил 2000, единиц). Но после определенного момента дополнительная продукция, получаемая от прибавления того же самого количества дополнительных затрат будет становиться все меньше и меньше. Это уменьшение является следствием того, что новые "дозы" изменяющихся ресурсов соединяются с все меньшим количеством фиксированных ресурсов.

ВИСНОВОК
Экономическая теория изучает деятельность людей, связанную с достижением эффективного использования ограниченных ресурсов для наилучшего удовлетворения потребностей в жизненных благах. Создание необходимых благ осуществляется на предприятиях путем организации производства.
Производство - это целесообразная деятельность людей направленная на удовлетворение их потребностей. Оно представляет собой общественный процесс, поскольку люди вступают при этом в совместную экономическую деятельность. В этом процессе взаимодействуют основные факторы производства - труд, капитал, земля, предпринимательство. Результатом производства является создание материальных и нематериальных благ, удовлетворяющих человеческие потребности.
Потребности человека можно определить как состояние неудовлетворенности, или нужды, которое он стремится преодолеть. Потребности человека не остаются неизменными, они развиваются по мере эволюции человеческой цивилизации. Классификация потребностей отличается огромным разнообразием. Потребности, подлежащие удовлетворению, делятся на конечные (предметы потребления) и промежуточные (средства производства).
Конечные потребности – это потребности самого человека как биосоциального существа. Их можно еще назвать личными потребностями. В результате их удовлетворения воссоздается сам человек. Блага, удовлетворяющие конечные потребности, получили название предмеры потребления. Это пища, одежда, жилье и т.д. В результате потребления эти блага потребляются и выходят из экономического оборота.
Промежуточные потребности только опосредованно связаны с самим человеком. Это потребности хозяйственных структур. Их удовлетворение служит созданию новых благ. Поэтому такие потребности считают производственными, а блага их удовлетворяющие – средствами производства. В процессе потребления этих благ они не уничтожаются, а преобразуются и в дальнейшем служат для удовлетворения других промежуточных или конечных потребностей. Как правило, блага, необходимые для удовлетворения потребностей человека, в готовом виде не существуют. Их необходимо создавать, производить, используя при этом те ресурсы, которыми люди обладают.
Производственные возможности общества – это максимально возможный объем производства благ при полном и эффективном использовании имеющихся ресурсов. Эффективность производства – это отношение полученного результата к ресурсам, затратам. Возрастающие потребности общества ориентируют на постоянное увеличение результата. Но, поскольку ресурсы ограничены, то ограничены и производственные возможности. Увеличение объемов производства одного продукта может быть достигнуто лишь при частичном или полном отказе от производства другого. Ограниченность ресурсов определяет их альтернативное использование. Поскольку ресурсы редки, экономика полной занятости, полного объема производства не может обеспечить неограниченный выпуск товаров и услуг. Более того, следует принимать решения, какие товары и услуги следует производить, а от каких отказаться. Ограниченность ресурсов означает ограниченность и выпуска. Поскольку ресурсы ограничены и применяются целиком, всякое увеличение производства в одном, к примеру производство машин, потребует переключение части ресурсов с производства другого, к примеру масла. И противоположный вывод - если необходимо увеличить производство масла, то необходимые ресурсы должны быть получены лишь за счет сокращения производства машин. Общество не может преследовать две взаимоисключающие цели при полной занятости ресурсов.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Введення в ринкову економіку: Навч. Посібник \ А Я Лівшиць та ін-М: Вища школа., 1994;
2. Макконел Кемпбелл Р., Брю Стенлі Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2 т. Пер. з англ. - М.: Прогрес, 1992;
3. Макроекономіка: Навчальний посібник \ Під. Ред. Т. Ю. Останін. - Хабаровськ: ХГАЕП, 1994;
4. Мікроекономіка. Економічна роль держави. Экономический рост и международная торговля: Учебное пособие. 2 ч. \ Под ред. к.э.н., доц. Т.Ю. Останиной. – Хабаровск: ХГАЭП, 1995;
5. Основи економічної теорії \ Під. ред. Камаєва В.Д.-М.; 1996;
6. Ринкова економіка. Учебник.Т.1. Частина 1. Макроекономіка. \ В.Ф. Максимова. - М.: «Сомінтек», 1992;
7. Савицька О.В., Євсєєв О.В. Економічний словник-гіпертекст-М.; 1994.
8. Самуельсон П.А., Нордхаус В.Д. Економіка. - М., 1997;
9. Сакс Д.Д., Ларрі Б. Макроекономіка. Глобальний підхід. - М., 1996.