Поляки на Єнісеї

Реферат:
Поляки на Єнісеї

Зміст
Введення
1. Польські повстання
1.1 Польська політична посилання в XIX столітті
2. Поляки в Єнісейської губернії (XVIII - початок XX ст.)
2.1 Умови життя засланців поляків
2.2 Положення католицьких священиків
2.3 Проблеми асиміляції
2.4 Польські селяни-переселенці і католицькі церкви
2.5 Польські біженці початку XX століття
3. Поляки після революції 1917 р .
Висновок
Література

Введення
Поляки (самоназва поляці) - народ, основне населення Польщі (близько 39 млн чол., 2003). Загальна чисельність у світі - близько 60 млн чоловік. Великі польські діаспори знаходяться в США (10,6 млн чол.), Німеччини (2,0 млн чол.), Франції (1,1), Білорусі (0,4), Канаді (0,8), Литві (0, 24), Україна (0,14), Чехії (0,1). Громади поляків є також в Латвії, Великобританії, Бразилії, Аргентині, Словаччині, Казахстані та ін
У Російській Федерації налічується 73,0 тисячі поляків ( 2002 р ). Територіями переважного проживання є: м. Москва (4,5 тис.), м. Санкт-Петербург (4,5), Калінінградська (3,9), Тюменська (3,4) області, Республіка Карелія (3,0), Краснодарський край (3,0), Московська (2,8), Омська (2,8) області, Красноярський край (2,5), Іркутська область (2,3).
Кажуть польською мовою слов'янської групи індоевропей ської мовної сім'ї. Писемність на основі латинського алфавіту. Віруючі поляки - в основному католики, є протестанти і православні.
Етнічну основу польського народу склали об'єднання західно-слов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян. Їх консолідація здійснювалася в ході формування та розвитку давньопольське держави (X-XI ст.). Ці процеси гальмувалися політичною роздробленістю і посиленням німецького впливу в західних і північних територіях. Лише після об'єднання земель в рамках єдиного Польської держави в XIV-XV ст. та освіти в XVI ст. потужної Речі Посполитої сформувалася в цілому основа майбутньої польської нації.
В кінці XVIII ст. Польща втратила свою державність, а її територія опинилася розділеною між Росією, Австрією і Пруссією. У 1918 р . утворилося незалежну Польську державу. Після Другої світової війни відбулося остаточне формування меж сучасної Польщі з майже однорідним національним складом населення.
З XVI століття Зауралля - Сибір була внутрішньою колонією царської Росії, потім Рад. Хрестові походи, великі географічні відкриття були підпорядковані цілям придбання нових земель.
Дорогу до Сибіру іноземці знали задовго до Єрмака 1582 р . Так француз Гійом де Ребрук 1255 і венеціанець Марко Поло 1292 р . побували в Хакасії і залишили опису. Існує бібліографія іноземних авторів з XVI по XX століття про Сибір.
Перші поляки потрапили до Сибіру ще в XVII ст. разом з загонами козаків-землепроходцев. Це були «служилі люди» з числа добровольців чи колишніх полонених епохи постійних війн Росії з Річчю Посполитою. Так, з 1622 р . воєводою будується Єнісейського острогу (нині м. Єнисейськ) був призначений Павло Хмелевський. Можливо, що польське походження мав і Андрій Дубенський - засновник Красноярського острогу. Невипадково ж в «Списку жителів Красноярського острогу» від 30 вересня 1671 г . була поіменована група «поляків та інших іноземців». Поляки-католики потрапляли в Енисейская губернію і в результаті репресій російського уряду. "Ще з часів Івана IV [1] в Сибір посилалися військовополонені поляки, литвини, німці та ін Хорват Ю. Крижанич [2] відбував заслання в Тобольську. Він один з перших описав Туруханськ, Єнисейськ, Красноярськ. У XVII столітті в Єнісейські в засланні перебував полковник Семен Палій - соратник Мазепи. До Сибіру були заслані панські конфедерати генерала Кречетнікова 1769, прихильники генерала Костюшка - 1774, Павло I в 1776 звільнив їх. У 1812 - військовополонені поляки з армії Наполеона заслані до Сибіру. Їх амністував Олександр I в 1815 р .

1. Польські повстання
У Росії були свої шляхи і методи внутрішньої колонізації, починаючи з XVI століття. Розділи Польщі між Прусією, Австрією та Росією у 1772, 1793, 1795 роках - новий етап цього процесу. Польща зникла з політичної карти Європи, була економічно знекровлена. 62% її земель з 45% населення відійшли до Росії, на відібраних землях вводилися закони і суди імперії.
Треба перемістити населення за Урал і в далекі губернії (Пенза, Оренбург) і зайняти польські землі.
У XIX столітті відбулася низка провокацій і, як реакція на них, повстання польського народу за незалежність у 1831, 1848, 1863 роках. І так як ці повстання спалахнули вже на російській території, то розглядалися як бунти, заколоти. Бунтівників карали посиланням, каторгою в Сибір. У царську скарбницю надходили доходи від конфіскації поміщицьких земель, переходу до скарбниці від адміністративно-засланців. 1600 маєтків було конфісковано в Царстві Польському і 1800 маєтків у західних губерніях. Вони були роздані, як і землі церков і монастирів, російським поміщикам та учасникам придушували повстання. У скарбницю з XX століття стали надходити доходи від колоній за Уралом. Після 10 років заслання поляки переводилися в стан державних селян. Вони платили податки. Поляки були зайняті у всіх галузях господарства губернії: у золотодобувній, залізно-рудної, лісової промисловості, будували залізні дороги, гужові дороги і т.д.
З кінця XVIII ст. сибірські губернії постійно поповнюються тисячами каторжан і засланців з числа учасників польських повстань 1794, 1830-1831, 1846, 1863-1864 років.
До 1830 року близько сотні поляків (в основному політичних засланців) проживало в Єнісейської губернії [3]. Поляки - учасники національно-визвольного повстання 1831 р . перебували в засланні до амністії Олександра II в 1855 р . Так у Сухобузімський волості Красноярського повіту в 1836 р . проживало 23 поляка засланців. У Кежемський волості Єнісейського повіту - 15 поляків, учасників повстання 1831 року. У Ладейской волості в селі Ладейка і селі Тертеж проживали в 1816 році 21 засланець католик і 58 лютеран [4].
З 1863 року почалася найбільша заслання до Сибіру від Пензи до Тихого океану. "Заслані поляки зустрічаються на великій дорозі етапом у Сибір ..." Видовище щемливе душу ", - розповідав в одній з газет місцевий житель". У колонію направляли безкоштовну робочу силу.
1.1 Польська політична посилання в XIX столітті
Одним з видів покарань, яким піддавалися поляки в Російській імперії в 1860-х рр.., Був висновок в арештантські роти громадянського відомства.
Перші арештантські роти були створені в 1823 р . У 1864-1868 рр.. багато арештантські роти використовувалися для ізоляції політичних ворогів режиму.
М.М. Гернет [5] підкреслював, що в 1864 р . з 11 503 засуджених 6,0% були засуджені до позбавлення волі в місцях ув'язнення, а саме 19,5% (2243 чол.) потрапили на каторгу і 40,6% (4666 чол.) - в арештантські роти.
Поляки повинні були утримуватися окремо від інших арештантів. Працювати поляки повинні були окремо від інших арештантів і під охороною. Після закінчення терміну ув'язнення в ротах, поляки повинні були висилатися на запровадження в Сибір [6].
Відповідно до спогадів М.М. Муравйова, від загальної кількості висланих із Царства Польського арештанти склали 27,11%, тобто майже 1 / 3.
Після польського повстання 1863-1864 рр.. в Енисейская губернію було заслано 3719 поляків [7]. Посилання тривала до 1867 року. У Канському повіті - 1457 осіб, у Мінусинськом - 1026 чоловік [8] ...
Жителі Єнісейської губернії були свідками, як по Московському тракті й іншими дорогами губернії йшли тисячі поляків, напівроздягнені, майже жебраки, всі втративши, крім почуття власної гідності, гордості за свою Батьківщину .. Збереглися документи про прибулих з поляками добровольцях (швидше за все, це були рідні).
У 60-80 роках XIX століття в Енисейская губернію були заслані революційний демократ М.В. Буташевич - Петрашевський, народники соціал-демократи П.І. Войнарельскій, та ін;. марксисти Г.М, Кржижановський і багато інших.

2. Поляки в Єнісейської губернії (XVIII - початок XX ст.)
Що представляла з себе Єнісейська губернія в XVIII - XIX століттях? Які були умови життя, в які потрапили поляки [9], що мають європейський рівень виховання та освіти, в більшості дворянського походження.
"Площа Єнісейської губернії до початку I Всеросійської перепису населення 1897 р . становила 2233929 кв. версти, населення 570 161 чоловік. 89% жителів проживало в селі ". Наділи засланців, який перейшов з них у державні селяни, виділялися з розрахунку 15 десятин. І всі ці простору потрібно було освоювати заселенням без державних капітальних вкладень. Єнисейськ заснований в 1619 році, Красноярськ - 1628, Канськ - 1637 , Ачинськ - 1641, Абакан - 1707, Мінусинськ - 1740. Поляки потрапляли в середу на 2,5 століття віддалену від культури Польщі XVII, срібного століття польської культури в усіх сферах життя. У містах не було мостових, водопроводу, електрики. Села з одного вулицею на 1-2 версти, 3 бібліотеки, 4 лікарні, кілька магазинів, щорічні 5 ярмарків на всю губернію. Соціальні програми забезпечувалися за рахунок пожертвувань. Малося 3 банки, притулки, школи, православних церков (на 1907 рік) - 34 і 6 монастирів . Золотодобувна, вино-горілчана, солеваріння промисловість були монополією царської сім'ї. шліхова золото видобували по 114 пудів на рік. Малося кілька тютюнових і сукноделательних фабрик, хлібопекарень, кондитерських, пивоварень, ковбаси - і рибокоптілен, лісопилок, спеціальних заводів, лимарських, мідно- лудильних, каретних майстерень і т.д.

2.1 Умови життя засланців поляків
Якщо додати до вбогої економіці Єнісейської губернії морози до 50єС взимку, що триває 8 місяців, гнус (комарі, мошка) влітку, бездоріжжя, тайгові нетрі, відсутність інформації унаслідок недоступності книг та періодики, злочинність, з якою не справлялася поліція, мовний бар'єр, невиплату посібників на утримання засланців з казни в розмірі 7.46 руб. на місяць, грубість волосного начальства і селян-старожилів, незадоволених розміщенням у них вихованців-засланців, заборона на переміщення з місця приписки, поліцейський негласний і гласний нагляд, то стане ясно, в яких умовах жили засланці.
Але незмірні страждання, моральні, духовно-моральні, засланці поляки відчували через відсутність костьолів, припинення громадської діяльності, втрати сімей, глумління над вірою батьків, наклепів, доносів.
Поляки важко переживали побутові незручності, залежність від своїх "господарів" - селян, у минулому засланих з центральних районів Росії за грабежі, вбивства. Поляки розселялися по дворах (подворнікі, вихованці [10]) з метою забезпечити податкових сибірських безграмотних селян безкоштовними працівниками на період до 10 років. За це господарі повинні були годувати засланців, заодно і стежити за їх поведінкою. Казна, таким чином, економила на утриманні засланців.
Розміщені по дворах політичні злочинці і інші категорії засланців виконували найчорнішу роботу. Догляд за худобою, городом, будинком, заготівля дров - селянські роботи входили в їхні обов'язки. Заслані під час сінокосів, оранки, збирання врожаїв, посівів групувалися в артілі і на зароблені гроші жили. Заслані поляки піддавалися волосним начальством тілесним покаранням.

2.2 Положення католицьких священиків
Трагічним було становище католицьких священиків, яким за участь у заколотах чи співчуття інкримінували політичний злочин, позбавили прав власності і сану, заслали довічно у Сибір під гласний нагляд поліції на становище "громадян-мерців", "громадян неіснуючих". За даними дослідження Яна Зюлека "до Сибіру в 1863 році заслано 344 (або 324) ксьондза і ченця.
Свавілля влади над засланцями ксьондзами досяг межі після повстання поляків на будівництві Навколобайкальській залізниці. Про повстання журнал "Дзвін [11]" повідомив: "За визначенням військово-польового суду в Іркутську у справі обурення поляків у Східній Сибіру до смертної кари засуджено: Арцимовіч (Квятковський), Шарамовіч, Целінський, Ілляшевіч, Вронський, Реймер, Катков і 19 людина за жеребом з 10 чоловік з II і III категорії злочинців страчено 26 осіб. 194 засуджені до покарання батогами по 100 ударів і до заслання в копальні без терміну. ​​92 людини звинувачені в співтоваристві з повстанцями і засуджені до покарання за ст. 799 і 890 статуту "про засланців". 133 людини залишені в підозрі, 260 зовсім звільнені, 4 віддані звичайному суду.
За політичну агітацію і релігійну діяльність серед засланців ксьондзів поселили в с Тунка Іркутської губернії. Нагляд за поселенням ксьондзів в с Тунка здійснювали 150 козаків. Заборонялося знову здійснювати меси, листуватися без цензури, відлучатися з місця поселення, не сподіватися на амністію. Навіть за амністією 1905 р . ксьондзів не пустили до Польщі. Їх перевели в парафії центру Росії.
Але царський уряд розумів, що без костьолів для засланців католиків - безкоштовної робочої сили - не обійтися.
Ксьондзи були під постійними наглядом поліції та місцевої влади, і, все-таки, становище їх було краще, ніж становище священиків, позбавлених права пасторській діяльності, ксьондзів - політичних засланців до Сибіру 60-х років XIX століття. Але не настільки кращим, щоб не відчувати себе священиками в "язниці під відкритим небом". До 1888 губернська влада Іркутська і Красноярська наказували своїм римсько-католицьких парафіях складати списки і подавати періодично відомості про прибуття осіб католицького віросповідання. Фактично ксьондзам пропонувалися поліцейські функції.
Головне в службі ксьондзів - робота з паствою і вони багато чого зробили для протидії асиміляції [12].
2.3 Проблеми асиміляції
Перед поляками-поселенцями (переселенцями) гостро стояло питання про шлюб, тісно пов'язаний з релігійною проблемою. Досить поширеними були і "разноверние" російсько-польські шлюби.
Після 1883 р . полякам було дозволено повернутися на батьківщину, але багато з них залишилися в Сибіру, ​​так як у них вже були сім'ї.
У 1897 році в краї налічувалося 5941 осіб, рідна мова яких був польський, що становило один відсоток населення регіону. Вже тоді питома вага городян (14%) у поляків був вище, ніж в середньому по губернії (11%). Ще одна відмітна риса - превалювання чоловічої частини населення (74%), наслідком чого стала велика кількість шлюбів з російськими жінками [13].
"Класична" модель змішаних шлюбів: глава родини - католик, поляк за походженням, інші члени сім'ї - православні. Такого роду сім'ї зберігали елементи польської культури і світовідчуття, а також конфліктний потенціал для віддаленого майбутнього. Вкрай рідкісними були випадки, коли виходили заміж за католиків дівчата переходили з православ'я у віру чоловіка [14].
До 1911 року намітився приріст населення в групі засланців. Приріст польського населення на засланні склав 3,12%, що є ознакою відсутності природної асиміляції. Справа в тому, що діти, народжені на засланні від змішаних шлюбів, записувалися за національністю батька. Цей захід ксьондзів і є головна у протидії асиміляції. На відібраних самих землях в Західних губерніях після повстання в листопаді 1831 року, Микола I скасував автономію Королівства Польського, провів репресивні заходи. Зокрема, немовлят від змішаних шлюбів записували росіянами і православними.
Точне число народжених на засланні невідомо. У 20-х роках XX століття діти засланців записувалися в ЗАГС російськими [15]. Це врятувало багатьох від репресій 30-х наступних років. При визначенні громадянства (одержанні паспортів) після 1917 р . поляки автоматично з'являлися громадянами Радянської Росії, часто записувалися росіянами, число поляків різко скоротилося.
2.4 Польські селяни-переселенці і католицькі церкви
З 1890 по 1918 рр.. відбувалося насильницьке і добровільне переселення із західних губерній. В Сибір в пошуках кращої долі і вільних земель спрямувалися польські селяни. Цей потік посилився в роки столипінської аграрної реформи. Саме в цей період було утворено десять польських сіл і близько 70 хуторів. Найбільш великі з них д. Коноко (1898) Красноярського повіту і д. Миколаївка (1900) Канського повіту. До 1926 р . в них налічувалося по 135 господарств і майже 700 мешканців. Саме з цим явищем пов'язана поява католицьких церков у невеликих селищах і селах Сибіру.
Відразу після заселення нових ділянок у 1896-1897 рр.. селяни-переселенці католицького віросповідання почали клопотатися про освіту парафіяльних ділянок і будівництві католицьких церков. Костели були побудовані в Красноярську і Ачинськ, селах Коноко, Креславка, Лакин.

Християнська католицька релігія і мова для поляків - фундаментальні цінності. Релігія визначає національну особливість - польськість, польський дух.
Ця релігія - наддержавна в усі віки, з 966 року (року хрещення Польщі), що відстоює верховного духовної влади над світською. Прийняттям документа Дагом юдекс в X столітті Польща оголошувалася духовної провінцією Святого Престолу на чолі з римським єпископом - татом. Жителі Польщі виділяли подушно по 1 денарію престолу Св. Петра. Верховним суддею поляки вважали духовну владу. Релігія вчила, що людина віруюча подібний до Бога, особистість людини і його душа священні. Тому поляк не терпить несвободи, насильства, брехні, морально гидливий і нескінченно відданий своїй Батьківщині. Офіційно католицька церква з'явилася в Росії в 1684 році. Царівна Софія дозволила побудувати в Москві католицьку церкву з місією єзуїтів.
За переписом 1897 р . в Єнісейської губернії налічувалося 6342 католика, а з 5941 представника польської національності 5712 осіб сповідували католицизм, отже, більшість католиків в Сибіру і в Єнісейської губернії, становили поляки [16].

2.5 Польські біженці початку XX століття
На початку XX століття соціальний склад польської діаспори в Єнісейської губернії змінився. Основу становили засланці та їх нащадки. Амністією, дарованої маніфестом царя 17 жовтня 1905 р ., Багато хто не скористалися, тому що були обтяжені сім'ями. До цієї групи поляків у Сибіру ставилися вільні і насильницькі переселенці (столипінська реформа), біженці, військовополонені.
Під час I Світової війни, з 1914 по 1916 рік з Польщі змушені були виїхати 3,8 млн. осіб в усі країни світу. У цей період в Красноярську, Канську та інших містах починають виникати польські громадські організації, які надавали допомогу біженцям, займалися освітньої культурно-просвітницькою роботою.
У Східну Сибір перемістилося 10 955 чоловік, в Енисейская губернію 2593 біженця [17]. Поляки знову показали вміння у самоорганізації та захисту нації у важкі часи. Було зареєстровано 353 794 біженця в 500 населених пунктах Росії.

3. Поляки після революції 1917 р ода
У Росії 1917-1918 - 3 млн. поляків. У Сибіру - від 300 до 500 тисяч поляків. Більше половини становили засланці та їх нащадки, а також добровільні переселенці.
У роки громадянської війни в Єнісейської губернії була сформована V-а польська дивізія [18], що увійшла до складу корпусу білочехів.
Після вигнання Колчака в Красноярську розмістили військовополонених з 20-ої польської дивізії. Репресіям піддалися навіть і ті поляки, які не були причетні до участі у V Польської дивізії, переслідували тільки за те, що вони були поляками. Після укладення мирної угоди між Радянською Росією і Польщею в 1920 р . багато польські переселенці стали повертатися на батьківщину.
Тільки за 1921-1922 рр.. через Красноярськ пройшло 9,7 тисячі польських репатріантів.
За переписом 1897 р . в Єнісейської губернії налічувалося 5941 поляк. За переписом 1926 [19] р. - 14512 людини (військовополонені, переселенці, засланців, біженці).
На місцях почали відкриватися школи з польською мовою навчання, національно-культурні установи, надходили газети та література польською мовою.
Проте з кінця 1930-х років освітня та видавнича діяльність на польською мовою була згорнута.
У 1930 році створена система ГУЛАГ - система для здійснення примусової колонізації на російській Півночі, в Казахстані, Сибіру і Далекому Сході. На 1 жовтня 1937 року в 9 таборах укладені 3942 поляка, ще в 10 таборах - 1386, всього - 5438 осіб. На 1 січня 1939 року - 551 чоловік, на 1 січня 1941 року - 16 243 поляка [20].
З 1940 р . до Сибіру потягнулися нові ешелони з поляками, яких депортували із Західної України, Білорусії та Прибалтики. У Красноярському краї їх число перевищило 20 тисяч чоловік [21].
З початком Великої Вітчизняної війни всі польські громадяни були амністовані, з них стали формувати військові підрозділи (армія Андерса, а потім Військо Польське) для боротьби з фашистською Німеччиною. У Красноярську до 1945 року регулярно виходили в ефір радіопередачі польською мовою, працювало кілька дитячих будинків і шість шкіл для дітей польських мігрантів, причому навчання в них велося за старими польським програмами та підручниками.
У повоєнні десятиліття тисячі поляків повернулися на батьківщину. У 1953 р . була оголошена амністія і репатріація, в 1956 р . для іноземних громадян [22]. Перепис 1959 р . зафіксувала в Красноярському краї 6,4 тисячі осіб польської національності, після чого чисельність діаспори стала неухильно зменшуватися, досягнувши в 2002 р . позначки в 2 519 чоловік. З них на частку чоловіків припадає всього 42%. Питома вага городян - 76,6%. Третина чисельності діаспори проживає безпосередньо в Красноярську, ще 10,5% - у Норильську, 4% - у Канську. Збереглися такі польські села, як Олександрівка в Краснотуранський районі та Коноко в Партизанському районі Красноярського краю, а також Знаменка в Боградський районі Республіки Хакасія, проте число поляків у них невелика.

Висновок
За деякими підрахунками в Красноярському краї проживає близько 20 тисяч нащадків, засланих колись у Сибір, поляків, і багато хто може підтвердити документально своє походження, свою національність за даними перепису 1897 року і частково за документами більш пізнього часу.
Національна група в 20 тисяч чоловік, в яку влилася частина репресованих поляків 40-50-х років XX століття, і становить польську діаспору в сьогоденні.
Підйом національно-культурної самосвідомості у красноярських поляків відбувається з початку 1990-х років. У 1990 р . вони створюють крайову польську громадську організацію, перетворену в 1997 р . в національно-культурну автономію (НКА) «Дом Польський» - першу автономію на території регіону.
НКА «Дом Польський» проводить величезну роботу по збереженню і розвитку національних традицій, культури, рідної мови.
Щорічно в Красноярську проводяться Дні польської культури, в рамках яких проходять виставки, фестивалі мистецтв, науково-практичні конференції, шопенівські вечора, покази польського кіно.
Члени автономії проводять в архівах серйозну дослідницьку та пошукову роботу з вивчення історії перебування поляків у приенисейской краї.
Поляки залишили помітний слід в історії та культури краю. Багато поляків володіли різними ремеслами. Серед них були вправні слюсарі та столяри, кондитери і шевці, кравці та перукарі, ковбасники і пивовари, садівники і городники. Так, засланець поляк Валицкий влаштовував оранжереї та теплиці в Єнісейські і на тайгових золотих копальнях. У 1877 р . поляк Матушінскій відкрив в Єнісейські магазин «Варшавський». Надалі т. н. «Варшавські» магазини, перукарні, кондитерські виникли в Красноярську, Канську, Томську.
З польської середовища вийшло багато вчені-природознавці, які внесли значний внесок у вивчення освоєння приенисейской краю. Геолог і палеонтолог А. Л. Чекановський вивчав басейн р.. Нижня Тунгуска, де виявив родовища кам'яного вугілля і графіту; І. Д. Черський склав геологічні карти ряду територій Єнісейської губернії. Картографічної прокладкою траси під будів ництво знаменитого Транссибу керував геолог К. І. Богданович; основні вугільні родовища Єнісейської губернії були детально досліджені П. К. Яворівським.
На ниві вивчення корінних народів Сибіру і Далекого Сходу виявили себе поляки Бенедикт Дибовський, Броніслав Пілсудський, Вацлав Серошевскій, Фелікс Кон, Едуард Пекарський. Красноярську гімназію закінчив Олександр Скочинського, що став згодом видатним вченим у галузі гірничої справи. З поляків був один з єнісейських губернаторів - Іван Крафт [23].
Сибірські поляки залишили помітний слід в історії та культурі Красноярського краю минулого століття. Засновником Народної консерваторії в Красноярську був композитор П. І. Іванов-Радкевич. Відомий архітектор В. А. Соколовський [24] спроектував близько ста будинків, церков і мостів, багато з яких (у т. ч. красноярський костел) збереглися до нашого часу і визнані пам'ятками культурної спадщини. Архітектор В. С. Непокойчіцкій, що потрапив не по своїй волі в Норильськ, стає лауреатом Ленінської премії та головним зодчим цього заполярного міста. Директором інституту «Гражданпроект» у Красноярську працював заслужений архітектор Росії Євген Зубковський. У Норильську і Красноярську писав вірші поет Казимир Лісовський.
У роки революції та громадянської війни редактором газет «Красноярський робітник» і «Сибірська правда» був Франтішек Врублевський; в колчаківському катівнях загинули керівники красноярського підпілля Вінцент Матушевський та Віктор Маерчак. Іменем останнього названо одну з центральних вулиць Красноярська.
У 1930-і роки перші авіамаршрути у віддалені райони Таймиру і Евенкії прокладав почесний полярник, льотчик Ян Ліппі. Обеліск Герою Радянського Союзу Анелі Кжівонь споруджений в Канську, звідки вона була покликана до складу 1-ї Польської дивізії ім. Костюшка. Це ж почесне звання отримав льотчик Іван Яновський.
З поляків був знаменитий архієпископ Лука (В. Ф. Войно-Ясенецький), який відбував заслання на берегах Єнісею. Сьогодні в Красноярську йому спорудять пам'ятник, а на фасаді будівлі, де в роки війни він працював головним хірургом евакогоспіталю, встановлена ​​меморіальна дошка.
Засновником Красноярського заповідника «Стовпи» був учений-енциклопедист Олександр Яворський. З Красноярському пов'язали свою долю Генріка Міклашевська - ботанік зі світовим ім'ям, конструктор і бібліофіл Мечислав Трухніцкій [25], краєзнавець Неллі Лалетин, Горбачова Ніна Аверьяновна. Редактор газети "Przyjazn". Краєзнавець-любитель. Веде збір інформації про польських похованнях [26] на території Красноярського краю.

Література
1. Мітіна Н.П. "У глибині сибірських руд", М., 1966 р .
2. Неллі Лалетин, Т. Улейская та ін Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Дом Польський"
3. Поляки в приенисейской краї, Збірник статей, Красноярськ, 2005
4. Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897 р . Єнісейська губернія.
5. Поляки в Росії: історія і сучасність. Збірник статей представлених на конференції в Краснодарі 6-7 липня 2007 Краснодар, Кубанський держ. університет, 2007, 288 с. року.