План
Вступ.
1. Поняття та сутність окремого провадження.
2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
3.Предоставленіе неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
4.Прізнаніе фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою.
5.Усиновленіе.
6.Установление фактів, що мають юридичне значення.
7.Восстановленіе прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.
8.Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.
9.Прізнаніе спадщини відумерлою.
10. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.
11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу.
12. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ
З розвитком міжнародних відносин України дедалі більше прагнути підвести національне законодавство під відповідність міжнародним стандартам. Зростає рівень правосвідомості в Україну. Гряде вступ до Європейського Союзу, а значить, багато норм європейського законодавства потрібно буде адаптувати на Україні. На даний момент судова система ще дуже в'язка і реагує дуже важко на знову з'являються суспільні відносини. Щоб поліпшити швидкість розгляду певних справ, суть яких не є спором про право, а швидше задовольнити вимоги бюрократичної машини, покликаний інститут окремого провадження у суді. Це безперечно крок вперед, але і з ним не все буває просто.
Завдання курсової полягають в тому, щоб найбільш повно розібратися з поняттям окремого провадження, ознайомитися з науковими точками зору з цього приводу, виявити позитивні і негативні моменти, охарактеризувати кожен елемент окремо. Щоб систематизувати курсову роботу варто побудувати її за такою схемою:
1. Визначити поняття окремого провадження.
2. Розглянути кожен вид особливого виробництва шляхом його загальної характеристики, виявити особливості порушення цивільної справи, підготовки справи до судового розгляду, розгляду в суді, а також особливості винесення рішення у даній справі.
При написанні курсової роботи самими достовірним джерелом буде Цивільний процесуальний кодекс України, а так само Закони України "Про психіатричну допомогу" та "Про судову експертизу". А так само узагальнення судової практики у вигляді Постанов Пленуму Верховного Суду України. Крім того будуть викладені основні положення теорії з даного питання. Після чого висновок підсумує результат даної роботи.
1. Поняття та сутність окремого провадження
Особливе виробництво - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав, або про підтвердження наявності або відсутності незаперечних прав .
Згідно ст.234 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусової
вальному порядку;
10) обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, які мають дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про відновлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо воно страждає психічним розладом, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст.36 ЦК). Фізична особа може бути визнано судом недієздатним, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.39 ЦК).
Порушення справи. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, в тому числі неповнолітньої особи, або про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі, - за місцем знаходження цього закладу (ст.237 ЦПК).
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами його сім'ї, органами опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджається своїм заробітком, стипендією або іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), опікунами, органами опіки та піклування.
Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами його сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органами опіки та піклування, психіатричним закладом (ст.237 ЦПК).
У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами або про позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальних, психічних або інші наслідки для неповнолітнього особи використання ним цього права.
У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.238 ЦПК).
Підготовка справи до розгляду. Порушивши провадження у справі, суддя повинен вжити заходів в ході його підготовки до залучення в процес всіх юридично що у результаті справи осіб і до того, щоб суд мав усі необхідні докази під час розгляду справи.
Фактичні обставини, що підлягають встановленню у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, можуть бути встановлені з допомогою всіх передбачених законом засобів доказування: пояснень заявників та інших юридично що у результаті справи осіб, свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ст.239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Судово-психіатрична експертиза призначається судом за наявності обгрунтованих даних, що дозволяють сумніватися у повноцінності психічного здоров'я громадянина (є довідка про лікування в психіатричній лікарні, довідка про психіатричний діагноз і т.д.). Одного прохання сторони про призначення експертизи відносно іншого громадянина недостатньо, тому що мова тоді буде йти про втручання у приватну сферу.
У виняткових випадках, коли особа, щодо якої порушено провадження у справі про обмеження її цивільної дієздатності або визнання його дієздатним, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово- психіатричну експертизу.
Слід сказати і про специфіку завдань, які ставляться перед експертом. Повинні вирішуватися не тільки діагностичні питання, але і виявлятися випадки симуляції. Висновок про недієздатність повинен робити суд, а не експерт.
Розгляд справи в суді. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я. Судові витрати, пов'язані з виробництвом справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Суд, встановивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої на те підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ст.240 ЦПК).
Повнолітні члени сім'ї громадянина, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, можуть заперечувати проти обмеження його дієздатності. У цьому випадку суду необхідно ретельно перевірити обгрунтованість доводів цих осіб.
Якщо провадження у справі буде припинено у зв'язку з відмовою заявника від своєї вимоги, то ця обставина не виключає можливості порушення згодом цим же заявником справи про обмеження дієздатності того ж громадянина в разі, якщо він продовжує зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами і після припинення провадження у справі.
Рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над ним відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає йому піклувальника або опікуна.
Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний термін звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з оповіщенням зацікавлених осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.
Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється рішенням суду за заявою самої фізичної особи, його піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі його видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст.241 ЦПК).
3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, записаному матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст.36 ЦК).
Порушення справи. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання йому повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених ГК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем його проживання (ст.242 ЦПК).
У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю або батьком дитини відповідно до запису актів цивільного стану.
Розгляд справи в суді. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов'язковою (ст.244 ЦПК).
Рішення суду. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітнього особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст. 245 ЦПК).
4. Визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою
Невідомість місцезнаходження одного із суб'єктів матеріально-правових відносин робить невизначеним правове становище інших суб'єктів цих правовідносин. Така невизначеність може порушувати інтереси зазначених осіб, ускладнює або робить неможливим здійснення ними своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Для захисту їх інтересів закон передбачає можливість визнання особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою.
Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ст.43 ЦК).
Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо воно пропало безвісти при обставинах, що загрожують йому смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, зникле безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше як через шість місяців (ст.46 ЦК).
Висновок суду про встановлення безвісної відсутності базується на юридичному припущенні знаходження громадянина в живих, а оголошення померлим - на припущенні смерті особи. Використання замість достовірних доказів припущень - наслідок нестачі відомостей про те, де ж знаходиться той чи інший громадянин, живий він чи помер. Проте висновок суду про невідомість знаходження людини протягом певного терміну повинен відповідати об'єктивної істини і підтверджуватися достовірними доказами. Вступ.
1. Поняття та сутність окремого провадження.
2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
3.Предоставленіе неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
4.Прізнаніе фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою.
5.Усиновленіе.
6.Установление фактів, що мають юридичне значення.
7.Восстановленіе прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.
8.Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.
9.Прізнаніе спадщини відумерлою.
10. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.
11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу.
12. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ
З розвитком міжнародних відносин України дедалі більше прагнути підвести національне законодавство під відповідність міжнародним стандартам. Зростає рівень правосвідомості в Україну. Гряде вступ до Європейського Союзу, а значить, багато норм європейського законодавства потрібно буде адаптувати на Україні. На даний момент судова система ще дуже в'язка і реагує дуже важко на знову з'являються суспільні відносини. Щоб поліпшити швидкість розгляду певних справ, суть яких не є спором про право, а швидше задовольнити вимоги бюрократичної машини, покликаний інститут окремого провадження у суді. Це безперечно крок вперед, але і з ним не все буває просто.
Завдання курсової полягають в тому, щоб найбільш повно розібратися з поняттям окремого провадження, ознайомитися з науковими точками зору з цього приводу, виявити позитивні і негативні моменти, охарактеризувати кожен елемент окремо. Щоб систематизувати курсову роботу варто побудувати її за такою схемою:
1. Визначити поняття окремого провадження.
2. Розглянути кожен вид особливого виробництва шляхом його загальної характеристики, виявити особливості порушення цивільної справи, підготовки справи до судового розгляду, розгляду в суді, а також особливості винесення рішення у даній справі.
При написанні курсової роботи самими достовірним джерелом буде Цивільний процесуальний кодекс України, а так само Закони України "Про психіатричну допомогу" та "Про судову експертизу". А так само узагальнення судової практики у вигляді Постанов Пленуму Верховного Суду України. Крім того будуть викладені основні положення теорії з даного питання. Після чого висновок підсумує результат даної роботи.
1. Поняття та сутність окремого провадження
Особливе виробництво - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав, або про підтвердження наявності або відсутності незаперечних прав .
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусової
вальному порядку;
10) обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб.
У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, які мають дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про відновлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо воно страждає психічним розладом, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст.36 ЦК). Фізична особа може бути визнано судом недієздатним, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.39 ЦК).
Порушення справи. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, в тому числі неповнолітньої особи, або про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі, - за місцем знаходження цього закладу (ст.237 ЦПК).
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами його сім'ї, органами опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджається своїм заробітком, стипендією або іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), опікунами, органами опіки та піклування.
Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами його сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органами опіки та піклування, психіатричним закладом (ст.237 ЦПК).
У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами або про позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальних, психічних або інші наслідки для неповнолітнього особи використання ним цього права.
У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.238 ЦПК).
Підготовка справи до розгляду. Порушивши провадження у справі, суддя повинен вжити заходів в ході його підготовки до залучення в процес всіх юридично що у результаті справи осіб і до того, щоб суд мав усі необхідні докази під час розгляду справи.
Фактичні обставини, що підлягають встановленню у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, можуть бути встановлені з допомогою всіх передбачених законом засобів доказування: пояснень заявників та інших юридично що у результаті справи осіб, свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ст.239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Судово-психіатрична експертиза призначається судом за наявності обгрунтованих даних, що дозволяють сумніватися у повноцінності психічного здоров'я громадянина (є довідка про лікування в психіатричній лікарні, довідка про психіатричний діагноз і т.д.). Одного прохання сторони про призначення експертизи відносно іншого громадянина недостатньо, тому що мова тоді буде йти про втручання у приватну сферу.
У виняткових випадках, коли особа, щодо якої порушено провадження у справі про обмеження її цивільної дієздатності або визнання його дієздатним, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово- психіатричну експертизу.
Слід сказати і про специфіку завдань, які ставляться перед експертом. Повинні вирішуватися не тільки діагностичні питання, але і виявлятися випадки симуляції. Висновок про недієздатність повинен робити суд, а не експерт.
Розгляд справи в суді. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я. Судові витрати, пов'язані з виробництвом справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Суд, встановивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої на те підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ст.240 ЦПК).
Повнолітні члени сім'ї громадянина, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, можуть заперечувати проти обмеження його дієздатності. У цьому випадку суду необхідно ретельно перевірити обгрунтованість доводів цих осіб.
Якщо провадження у справі буде припинено у зв'язку з відмовою заявника від своєї вимоги, то ця обставина не виключає можливості порушення згодом цим же заявником справи про обмеження дієздатності того ж громадянина в разі, якщо він продовжує зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами і після припинення провадження у справі.
Рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над ним відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає йому піклувальника або опікуна.
Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний термін звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з оповіщенням зацікавлених осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.
Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється рішенням суду за заявою самої фізичної особи, його піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі його видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст.241 ЦПК).
3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, записаному матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст.36 ЦК).
Порушення справи. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання йому повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених ГК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем його проживання (ст.242 ЦПК).
У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю або батьком дитини відповідно до запису актів цивільного стану.
Розгляд справи в суді. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов'язковою (ст.244 ЦПК).
Рішення суду. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітнього особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст. 245 ЦПК).
4. Визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою
Невідомість місцезнаходження одного із суб'єктів матеріально-правових відносин робить невизначеним правове становище інших суб'єктів цих правовідносин. Така невизначеність може порушувати інтереси зазначених осіб, ускладнює або робить неможливим здійснення ними своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Для захисту їх інтересів закон передбачає можливість визнання особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою.
Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ст.43 ЦК).
Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо воно пропало безвісти при обставинах, що загрожують йому смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, зникле безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше як через шість місяців (ст.46 ЦК).
Порушення справи. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцем знаходження його майна (ст.246 ЦПК) .
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою повинно бути зазначено: з якою метою необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, що зник безвісти , або обставини, що дають підставу припустити її загибель від певного нещасного випадку (ст.247 ЦПК).
Вказівка в заяві мети допомагає суду встановити, чи є у заявника юридичний інтерес до справи, і визначити коло зацікавлених осіб. Справи такої категорії можуть порушуватися з метою припинення шлюбу, призначення пенсії, отримання спадщини або змісту з майна безвісно відсутнього.
Обставинами, що підтверджують безвісну відсутність громадянина, є будь-які дані, які свідчать про те, що протягом року в місці його проживання немає відомостей про те, де перебуває громадянин (виписка з будинкової книги, негативні відповіді на запити реєстраційних служб за місцем народження, роботи або передбачуваного знаходження, відомості про розшук, проведеному органами внутрішніх справ, і т.п.). У заяві має бути підтверджений термін тривалості відсутності громадянина в місці постійного проживання.
Підготовка справ до розгляду. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть надати відомості про фізичну особу, місце перебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей про фізичну особу, місце перебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки і піклування про встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлена (ст.248 ЦПК).
Суддя також має з'ясувати, чи не є відсутність громадянина умисним (наприклад, ховається з метою уникнути кримінальної відповідальності, ухиляється від сплати аліментів або виконання якої-небудь іншого обов'язку). Для цього суддя повинен направити запити в органи міліції, опитати близьких відсутніх осіб.
Розгляд справи в суді. Суд розглядає справи за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд сам визнає за потрібне допитати, і постановляє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
У резолютивній частині рішення суд повинен вказати прізвище, ім'я, по батькові громадянина, рік і місце його народження, останнє відоме місце проживання, початок безвісної відсутності або дату смерті громадянина, якщо вона відома.
Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також нотаріусові за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідомо, рішення направляється до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст.249 ЦПК).
У разі отримання заяви про появу фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою, або відомостей про місце перебування цієї особи, суд за місцем перебування особи або суд, який постановив рішення про визнання особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших зацікавлених осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою. Заява може бути подана особою, яка була визнана безвісно відсутнім або померлим, або іншою заінтересованою особою. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть (ст.250 ЦПК).
5. Усиновлення
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст.207СК).
Порушення справи. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька, або була позбавлена їх піклування, подається до суду за місцем їх проживання (ст.251 ЦПК). Подання такої заяви через представника не допускається (ст.223 СК).
Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновленої дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.
До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути подані такі документи:
1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмову згоду на це другого чоловіка, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;
2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;
3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
4) документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням;
5) інші документи, визначені законом.
До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, які постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених в ЦПК, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.
До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених в ЦПК, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.
Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, повинні бути в установленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені на українську мову, а переклад має бути засвідчений нотаріально.
Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені в ЦПК, а також дані про відсутність матері, батька або відсутності піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені в ЦПК, а також згода особи на усиновлення (ст.252 ЦПК).
Підготовка справи до розгляду. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ньому в якості зацікавлених осіб відповідних органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких порушено за заявою іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.
Орган опіки та піклування повинен надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
До висновку органу опіки та піклування повинні бути
включені:
1) акт обстеження умов життя заявника, складений
за місцем їх проживання;
2) свідоцтво про народження дитини;
3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
4) у випадках, передбачених законом, згода на усиновлення батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини.
Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів (ст.253 ЦПК).
Розгляд справи в суді. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органів опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона у зв'язку з віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом зацікавлених та інших осіб, яких суд визнає за необхідне допитати.
Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за необхідне допитати.
Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених СК України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.
Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода необхідно, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.
Рішення суду. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення.
У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).
Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що воно вже має або може народити дитину (ч.З ст.224 СК).
За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини про зміну імені, прізвища та по батькові, усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновителів батьками.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
Якщо після постанови рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення, відновлює розгляд справи.
У разі відкликання заяви про усиновлення після постанови рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання чинності рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також уповноваженому органу виконавчої влади (ст.255 ЦПК).
6. Встановлення фактів, що мають юридичне значення
Під фактом, що мають юридичне значення, розуміється подія або дія, що несе відповідно до закону певні правові наслідки. Встановлення факту, що не має юридичного значення, безпредметно, у зв'язку з чим суд відмовляє в проханні встановити такий факт або припиняє виробництвом помилково прийняте справу. Суд встановлює факти, від яких залежить виникнення, зміна, припинення особистих чи майнових прав громадян, організацій.
Стаття 256 ЦПК наводить перелік фактів, що мають юридичне значення:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачений інший порядок їх встановлення.
Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідчень, які видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Особливу виробництво являє собою форму правосуддя у цивільних справах, а звідси має випливати, що навіть у разі відсутності спору заяву до суду подається для захисту охоронюваного законом інтересу якогось конкретного особи. Це означає, що:
1) суд не повинен займатися посвідченням фактів. Для цього існують інші органи: нотаріальні, РАЦСу, внутрішніх справ, міграційна служба і т.д.;
2) суди не повинні встановлювати факти, якщо вони вже встановлені і ніким не оспорюються, а для підтвердження факту достатньо звернутися до органу, що відає його встановленням (при втраті свідоцтва досить звернутися за видачею його дубліката);
3) суди не повинні встановлювати факти, якщо закон передбачає для цього спеціальний порядок і існує можливість підтвердити факт у встановленому порядку (приналежність документів, що засвідчують особу, може бути встановлена в органах РАЦСу, внутрішніх справ).
Суди можуть приймати заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, і розглядати їх у порядку окремого провадження при дотриманні наступних умов:
1) згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки (виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав громадян або організацій);
2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право;
3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити належні документи, що засвідчують факт, що має юридичне значення;
4) чинним законодавством не передбачений інший (позасудовий) порядок їх встановлення.
Порушення справи. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем його проживання (ст.257 ЦПК).
У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити, і з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що засвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ст.258 ЦПК).
Якщо суддя прийде до висновку про те, що заявник юридично не зацікавлений у встановленні факту (тобто встановлення даного факту для заявника не тягне жодних правових наслідків), він відмовляє у прийнятті заяви, а якщо справу вже порушено, то провадження у справі припиняється шляхом винесення ухвали. Розгляд справи в суді. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатися судом за участю заявника і заінтересованих у результаті справи громадян, відповідних організацій (органів соціального захисту, військкоматів і т.д.).
У судовому засіданні суд з'ясовує, чи мав місце в дійсності факт, про встановлення якого просить заявник, чи має він юридичне значення для заявника і чи є умови, при яких допустимо встановлення факту.
Якщо заявником подано до суду заяви про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви можуть бути об'єднані і розглянуті в одній справі. Інші вимоги в цьому виробництві розглядатися не можуть.
У рішенні суду повинні бути зазначені відомості про факт, встановленому судом, мета його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документи, що видаються цими органами, а є лише підставою для одержання зазначених документів (ст. 259 ЦПК).
7. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
Цінний папір на пред'явника - це документ, в якому не вказується конкретна особа, якій слід провести виконання. Виходячи з цього, особою, що має право здійснювати вираженого в такій цінному папері права, є будь-який держатель цінного паперу. Таким чином, скористатися правами, що випливають з цінного паперу, може будь-яка особа, в тому числі і те, яким насправді ці права не належать. Для захисту інтересів законного власника цінного паперу і передбачений судовий порядок відновлення прав за документами на пред'явника.
Порушення справи. Особа, що втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення його прав на втрачену цінний папір. Заява подається до суду за місцем знаходження емітента цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ст.260 ЦПК).
У заяві до суду про визнання втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них повинно бути зазначено:
1) ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника;
2) обставини, при яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного паперу на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, сума векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб , а також першого векселедержателя.
Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) здійснити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченою цінним папером на пред'явника або за векселем.
Визначення іде емітенту втраченого цінного паперу на пред'явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду направляється негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також якщо термін платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції по ньому, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.
З дати постановлення ухвали суду зупиняється протягом всіх термінів за зверненням втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів (ст.262 ЦПК).
Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, має містити інформацію, визначену законом.
8. Передача безхазяйне нерухомої речі у комунальну власність
Безхазяйне є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйне нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйне нерухомої речі на облік робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації. Після закінчення одного року з дня взяття на облік безхазяйне нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність (ст.335 ЦК).
Порушення справи. Заява про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді на підставах, визначених ЦК України, подається до суду за місцем знаходження цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади (ст.269 ЦПК).
У заяві про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальній громаді, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйне нерухомої речі на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік (ст.270 ЦПК).
Згідно ст.271 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді, якщо вона не взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.
Розгляд справи. Справа про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді розглядається судом за участю заявника з обов'язковим повідомленням всіх зацікавлених осіб (ст.272 ЦПК).
Рішення суду. Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйне та взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також, що минув один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади (ст.273 ЦПК).
9. Визнання спадщини відумерлою
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після закінчення одного року з часу відкриття спадщини (ст.1277 ЦК).
Порушення справи. Заява про визнання спадщини відумерлою подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст.274 ЦПК).
У заяві про визнання спадщини відумерлою повинні бути вказані відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, що свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від його прийняття.
Згідно ст.276 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
Розгляд справи. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника з обов'язковим повідомленням всіх зацікавлених осіб (ст.277 ЦПК).
Рішення суду. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину або відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу його територіальній громаді за місцем відкриття спадщини (ст.278 ЦПК).
10. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р . особа, яка страждає психічним розладом, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо його обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психіатричного розлади, в результаті чого вона: вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, які являють собою безпосередню загрозу для неї або оточуючих, або неспроможна самостійно забезпечувати свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
Порушення справи. Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку і заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцем знаходження зазначеної установи.
Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, або його законного представника про припинення цієї допомоги, подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку - до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ст.279 ЦПК).
У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про примусове психіатричному огляді або надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку повинні бути вказані обставини та докази, на яких засновані ці вимоги.
У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про його госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Заява фізичної особи або її законного представника про припинення подання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути подана через 3 місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, або її продовження, госпіталізації в примусовому порядку, її продовження (ст. 280ГПК).
Розгляд справи. Заява про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом 3 днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом 10 днів.
Справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації в примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги в примусовому порядку за обов'язкової участі прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, який подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги (ст. 281 ЦПК).
Рішення суду. Залежно від встановлених обставин суд постановляє рішення про задоволення заяви або про відмову в його задоволенні.
Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою Для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи або її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги (ст. 282 ЦПК).
11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу
Порушення справи. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичне (диспансерне) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст.283 ЦПК).
У заяві про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу (ст.284 ЦПК).
Розгляд справи. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі повинно бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію обов'язково (ст.285 ЦПК).
Рішення суду. Розглянувши заяву про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
Рішення про задоволення заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом термін (ст.286 ЦПК).
12. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб
Порушення справи. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст.287 ЦПК).
У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи повинні бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місце знаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подається представником;
3) найменування і місце знаходження банку, що обслуговує особа, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обгрунтування необхідності та обставини, при яких потрібно розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо осіб, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або порушених прав та інтересів;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання (ст.288 ЦПК).
Розгляд справи. Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів і національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.
Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не є перешкодою для розгляду справи, якщо суд не визнав їх участь обов'язковим.
Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява грунтується на спорі, що розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право пред'явити позов на загальних підставах (ст.289 ЦПК).
Рішення суду. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація надається представнику;
2) ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, місце проживання або місце перебування цієї особи;
3) найменування і місце знаходження банку, що обслуговує особа, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, яка повинна бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд приймає рішення про відмову в задоволенні заяви.
Прийняте судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд направляє банку, обслуговуючому юридична або фізична особа, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник має право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду у встановленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст.290 ЦПК).
Висновок
Підводячи підсумки можна сказати, що особливу виробництво значно прискорює цивільний процес у відносинах, де відсутній спір про право. Завдяки стисненим термінів розгляду і спрощеності процесу знімається значна частина навантаження з судів. Інститут окремого провадження спрощує життя громадянам в плані витрати часу на здійснення юридичного оформлення фактичних обставин.
Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб важливо при здійсненні правоохоронної діяльності.
Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу виконує кілька функцій: уберігає особа від погіршення його здоров'я, а так само попереджає поширення хвороби, чим захищає необмежену кількість суб'єктів.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку покликане надати допомогу особі страждають психічними захворюваннями і захистити його від можливих протиправних дій по відношенню до оточуючих, а так само превенція заподіяння шкоди самому собі. Дане питання не терпить зволікання і справедливо внесений в категорію справ окремого провадження.
Визнання спадщини відумерлою бачиться як міра управлінню безгосподарної річчю. Виходячи з доцільності та ефективного використання ресурсів, якщо протягом року не знайшовся спадкоємець, майно переходить у власність громадської громади і розподіляється на її розсуд, ніж законодавець попереджає псування і знищення майна.
Передача безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність схоже за своїм цілям з визнанням спадщини відумерлою. Законодавець попереджає простий і неефективне використання нерухомого майна, а так само його знос та стан непридатності.
Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі покликане захистити права законного власника, так як цим правом може розпорядитися будь-яке інше особа, яка пред'явить цінний папір.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення пов'язане з успадкуванням, коли спадкодавець помер, не встигнувши залишити заповіту, з спільною сумісною власністю з ідентифікацією особи. Деякі з справ направлено просто на задоволення вимог бюрократичної машини.
Усиновлення - важливий інститут в соціальній політиці держави. Сім'я - осередок суспільства. Щоб надмірно не ускладнювати процес прийняття дитини в сім'ю законодавець пішов шляхом спрощення цієї процедури. Однак не слід забувати про зловживання в цій сфері, так як усиновлювачі можуть переслідувати меркантильні інтереси стосовно всиновлюють, тому варто дуже уважно ставитися до особистостей усиновлювачів. Слід перевіряти мотиви, і цілі, усиновлення, з'ясовувати особистості усиновитель, запитувати характеристики, викликати свідків. Загалом ситуація двояка. З одного боку держава виступає за усиновлення і в той же час воно має виступати за законне усиновлення.
Визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою має важливе значення тому що невідомість місцезнаходження особи, що у будь-яких матеріальних правовідносинах породжує невизначеність і можливі збитки від цього. У той же час, суд ретельно повинен досліджувати докази, щоб виключити зловживання в цій категорії справ.
Так звана емансипація дозволяє активній людині раніше, передбаченого законом віку одержати повний обсяг цивільної дієздатності. Це дозволяє виявити економічну активність більш вільно.
Обмеження цивільної дієздатності на противагу емансипації накладає обмеження в правах з метою захистити особу, його власність, а так само зацікавлених осіб від "шкідливих дій", обумовлених недоліками особи.
Список використаних джерел
Законодавство
1. Цивільний процесуальний кодекс України.
2. Закон України "Про судову експертизу".
3. Закон України "Про псіхіатрічну Допомога".
4. Сімейний кодекс України.
Судова практика
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправільності запису в актах громадянського стану" від 7 липня 1995 р,. № 12.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в крімінальніх І цівільніх справах" від 30 травня 1997 р.. № 8 (Із змінамі І доповненнями від 25.05.98).
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, Що мают юридичне значення" від 31 березня 1995 р,. № 5 (Із змінамі від 25.05.98).
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежен дієздатнім чи недієздатнім" від 28 березня 1972 р.. № 3 (Із змінамі від 25.05.98).
Література
1. Барсукова В. М. Розгляд судами справ про усиновлення дітей / / Вінік Верховного Суду України. - 1999. - № 5 (15). -С.32-34.
2. Захарова О. Б. Позбавлення і обмеження дієздатності громадянина / / Арбітражний і цивільний процес. - 2005. - № 4. - С.9-13.
3. Удал'цова І. В. Проблема судового визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. - X., 1999.
4. Фурса С. Я. Окремо провадження у цівільному процесі Навч. посіб. - К., 1999.
5. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навчальний посібник. - X.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 512 с.
Якщо заявником подано до суду заяви про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви можуть бути об'єднані і розглянуті в одній справі. Інші вимоги в цьому виробництві розглядатися не можуть.
У рішенні суду повинні бути зазначені відомості про факт, встановленому судом, мета його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документи, що видаються цими органами, а є лише підставою для одержання зазначених документів (ст. 259 ЦПК).
7. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
Цінний папір на пред'явника - це документ, в якому не вказується конкретна особа, якій слід провести виконання. Виходячи з цього, особою, що має право здійснювати вираженого в такій цінному папері права, є будь-який держатель цінного паперу. Таким чином, скористатися правами, що випливають з цінного паперу, може будь-яка особа, в тому числі і те, яким насправді ці права не належать. Для захисту інтересів законного власника цінного паперу і передбачений судовий порядок відновлення прав за документами на пред'явника.
Порушення справи. Особа, що втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення його прав на втрачену цінний папір. Заява подається до суду за місцем знаходження емітента цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу за векселем (ст.260 ЦПК).
У заяві до суду про визнання втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них повинно бути зазначено:
1) ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника;
2) обставини, при яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного паперу на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, сума векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб , а також першого векселедержателя.
Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) здійснити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченою цінним папером на пред'явника або за векселем.
Визначення іде емітенту втраченого цінного паперу на пред'явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду направляється негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також якщо термін платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції по ньому, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.
З дати постановлення ухвали суду зупиняється протягом всіх термінів за зверненням втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів (ст.262 ЦПК).
Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, має містити інформацію, визначену законом.
8. Передача безхазяйне нерухомої речі у комунальну власність
Безхазяйне є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйне нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйне нерухомої речі на облік робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації. Після закінчення одного року з дня взяття на облік безхазяйне нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність (ст.335 ЦК).
Порушення справи. Заява про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді на підставах, визначених ЦК України, подається до суду за місцем знаходження цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади (ст.269 ЦПК).
У заяві про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальній громаді, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйне нерухомої речі на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік (ст.270 ЦПК).
Згідно ст.271 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді, якщо вона не взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.
Розгляд справи. Справа про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність територіальній громаді розглядається судом за участю заявника з обов'язковим повідомленням всіх зацікавлених осіб (ст.272 ЦПК).
Рішення суду. Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйне та взята на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також, що минув один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйне нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади (ст.273 ЦПК).
9. Визнання спадщини відумерлою
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після закінчення одного року з часу відкриття спадщини (ст.1277 ЦК).
Порушення справи. Заява про визнання спадщини відумерлою подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст.274 ЦПК).
У заяві про визнання спадщини відумерлою повинні бути вказані відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, що свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від його прийняття.
Згідно ст.276 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
Розгляд справи. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника з обов'язковим повідомленням всіх зацікавлених осіб (ст.277 ЦПК).
Рішення суду. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину або відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу його територіальній громаді за місцем відкриття спадщини (ст.278 ЦПК).
10. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого
Порушення справи. Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку і заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцем знаходження зазначеної установи.
Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, або його законного представника про припинення цієї допомоги, подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку - до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ст.279 ЦПК).
У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про примусове психіатричному огляді або надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку повинні бути вказані обставини та докази, на яких засновані ці вимоги.
У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про його госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Заява фізичної особи або її законного представника про припинення подання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути подана через 3 місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, або її продовження, госпіталізації в примусовому порядку, її продовження (ст. 280ГПК).
Розгляд справи. Заява про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом 3 днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом 10 днів.
Справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації в примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги в примусовому порядку за обов'язкової участі прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, який подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги (ст. 281 ЦПК).
Рішення суду. Залежно від встановлених обставин суд постановляє рішення про задоволення заяви або про відмову в його задоволенні.
Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою Для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи або її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги (ст. 282 ЦПК).
11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу
Порушення справи. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичне (диспансерне) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст.283 ЦПК).
У заяві про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу (ст.284 ЦПК).
Розгляд справи. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі повинно бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію обов'язково (ст.285 ЦПК).
Рішення суду. Розглянувши заяву про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
Рішення про задоволення заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом термін (ст.286 ЦПК).
12. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб
Порушення справи. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст.287 ЦПК).
У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи повинні бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місце знаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подається представником;
3) найменування і місце знаходження банку, що обслуговує особа, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обгрунтування необхідності та обставини, при яких потрібно розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо осіб, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або порушених прав та інтересів;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання (ст.288 ЦПК).
Розгляд справи. Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів і національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.
Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не є перешкодою для розгляду справи, якщо суд не визнав їх участь обов'язковим.
Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява грунтується на спорі, що розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право пред'явити позов на загальних підставах (ст.289 ЦПК).
Рішення суду. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація надається представнику;
2) ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, місце проживання або місце перебування цієї особи;
3) найменування і місце знаходження банку, що обслуговує особа, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, яка повинна бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд приймає рішення про відмову в задоволенні заяви.
Прийняте судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд направляє банку, обслуговуючому юридична або фізична особа, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник має право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду у встановленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст.290 ЦПК).
Висновок
Підводячи підсумки можна сказати, що особливу виробництво значно прискорює цивільний процес у відносинах, де відсутній спір про право. Завдяки стисненим термінів розгляду і спрощеності процесу знімається значна частина навантаження з судів. Інститут окремого провадження спрощує життя громадянам в плані витрати часу на здійснення юридичного оформлення фактичних обставин.
Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, що стосується фізичних та юридичних осіб важливо при здійсненні правоохоронної діяльності.
Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу виконує кілька функцій: уберігає особа від погіршення його здоров'я, а так само попереджає поширення хвороби, чим захищає необмежену кількість суб'єктів.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку покликане надати допомогу особі страждають психічними захворюваннями і захистити його від можливих протиправних дій по відношенню до оточуючих, а так само превенція заподіяння шкоди самому собі. Дане питання не терпить зволікання і справедливо внесений в категорію справ окремого провадження.
Визнання спадщини відумерлою бачиться як міра управлінню безгосподарної річчю. Виходячи з доцільності та ефективного використання ресурсів, якщо протягом року не знайшовся спадкоємець, майно переходить у власність громадської громади і розподіляється на її розсуд, ніж законодавець попереджає псування і знищення майна.
Передача безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність схоже за своїм цілям з визнанням спадщини відумерлою. Законодавець попереджає простий і неефективне використання нерухомого майна, а так само його знос та стан непридатності.
Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі покликане захистити права законного власника, так як цим правом може розпорядитися будь-яке інше особа, яка пред'явить цінний папір.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення пов'язане з успадкуванням, коли спадкодавець помер, не встигнувши залишити заповіту, з спільною сумісною власністю з ідентифікацією особи. Деякі з справ направлено просто на задоволення вимог бюрократичної машини.
Усиновлення - важливий інститут в соціальній політиці держави. Сім'я - осередок суспільства. Щоб надмірно не ускладнювати процес прийняття дитини в сім'ю законодавець пішов шляхом спрощення цієї процедури. Однак не слід забувати про зловживання в цій сфері, так як усиновлювачі можуть переслідувати меркантильні інтереси стосовно всиновлюють, тому варто дуже уважно ставитися до особистостей усиновлювачів. Слід перевіряти мотиви, і цілі, усиновлення, з'ясовувати особистості усиновитель, запитувати характеристики, викликати свідків. Загалом ситуація двояка. З одного боку держава виступає за усиновлення і в той же час воно має виступати за законне усиновлення.
Визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення її померлою має важливе значення тому що невідомість місцезнаходження особи, що у будь-яких матеріальних правовідносинах породжує невизначеність і можливі збитки від цього. У той же час, суд ретельно повинен досліджувати докази, щоб виключити зловживання в цій категорії справ.
Так звана емансипація дозволяє активній людині раніше, передбаченого законом віку одержати повний обсяг цивільної дієздатності. Це дозволяє виявити економічну активність більш вільно.
Обмеження цивільної дієздатності на противагу емансипації накладає обмеження в правах з метою захистити особу, його власність, а так само зацікавлених осіб від "шкідливих дій", обумовлених недоліками особи.
Список використаних джерел
Законодавство
1. Цивільний процесуальний кодекс України.
2. Закон України "Про судову експертизу".
3. Закон України "Про псіхіатрічну Допомога".
4. Сімейний кодекс України.
Судова практика
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправільності запису в актах громадянського стану" від 7 липня 1995 р,. № 12.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в крімінальніх І цівільніх справах" від 30 травня 1997 р.. № 8 (Із змінамі І доповненнями від 25.05.98).
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, Що мают юридичне значення" від 31 березня 1995 р,. № 5 (Із змінамі від 25.05.98).
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежен дієздатнім чи недієздатнім" від 28 березня 1972 р.. № 3 (Із змінамі від 25.05.98).
Література
1. Барсукова В. М. Розгляд судами справ про усиновлення дітей / / Вінік Верховного Суду України. - 1999. - № 5 (15). -С.32-34.
2. Захарова О. Б. Позбавлення і обмеження дієздатності громадянина / / Арбітражний і цивільний процес. - 2005. - № 4. - С.9-13.
3. Удал'цова І. В. Проблема судового визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. - X., 1999.
4. Фурса С. Я. Окремо провадження у цівільному процесі Навч. посіб. - К., 1999.
5. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навчальний посібник. - X.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 512 с.